14 квітня о 15:00Вебінар: Дистанційне навчання: від побудови системи до зміни цінностей

Літературно-музична композиція "Рідна мова - серця подих"

Про матеріал
День рідної мови Літературно-музична композиція . Містить поезії, інсценівки, пісні.
Перегляд файлу

 «Рідна мова – серця подих» ( літературно-музична композиція)

Моя земля — чарівна Україна!
Тут стільки сонця, рік, лісів, полів…
Вона на всій планеті, мов перлина.
Тут соловейка найщиріший спів.

І найсвітліша в цілім світі мова,
Найкращі, найчарівніші пісні.
А споришева стежечка чудова
Веде до щастя, у казки ясні.

Я люблю   кожну квіточку в полі
І струмок, що до річки біжить.
І високі, до неба, тополі,
Й чисту-чисту небесну блакить.

 

І у синьому небі лелеки,
Й журавлину осінню печаль.
Й споришеві стежки, що далеко
Розійшлись по землі в синю даль.

 

У маленькі свої долоньки
Я промінчики сонця ловлю.
Україну мою, рідну неньку,
Я усім своїм серцем люблю.

 

Пісня «Україна –матуся моя»

Всіх нас єднає рідна мова,

 Всіх, хто живе у цім краю.

 Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п'ю.

Бо наша рідна мова-мати,

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

 Поки в нас рідна мова є!

Ведучий 1.    Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа, що випромінює життєву силу,  це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.

„О слово рідне, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я…” –

  • так сказав відомий український поет Дмитро Павличко.

 

Ведучий 2.   Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що становлять  єдиний народ.

   Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: „Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

 

Ведучий 1

Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна. Наша мова прекрасна і барвиста, наче дощова веселка. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Тому щорічно 21-го лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови.

  Історія свята, на жаль,  дуже трагічна. Тому святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти.

 Ведучий 2

  21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

Ведучий 1

Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.
 

Читець.

Людина без рідної мови — німа.
Хоч чує, сказати не вміє.
І в серці у неї любові нема,
І щастя жаринка не тліє.
Немає в людині святого всього,
І радощі їй не знайомі.
Ну, хто ти без мови, без слова свого?
Чужинець у власному домі…

Ведучий 2. Яка прекрасна українська мова! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена пись­менниками. Мова... Яка ти багато­гранна, ніжна, чиста, як промін­чики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами... Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг підня­тися у височінь, ученим ти відкри­ваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широ­колистий, тобі рости, рости і не в'янути, бо у твоїм серці - «велико­го народу ніжна і замріяна душа».

 

(На сцену виходять двоє дітей)

I дитина:

— Хто ми в світі без рідного слова?
— Запитаю, щоб чулось навкруг.
Ой, болить і пече мене знову
Глухота перекошених душ.

Хлопчик

-Ну і що?... Слово хліба чи сала дасть?  

II дитина:

-Дух живий поміняти на сало-

Чи не гріх це важкий, не напасть?

   (Хлопчик іде і вибиває з рук книгу)        / На сцену виходить зажурена дівчина-мова, утирає сльозу, зітхає.                До неї підходить дві дівчини. /

 

 I дитина:

 Що сталося, дівчинко? Тобі зле, ти захворіла?

 

 II дитина:

 У тебе якесь горе, біда? Скажи - ми тобі охоче допоможемо.

 

 Дівчина-мова: (підводить погляд, зітхаючи, стиха промовляє)

 Я йду  - мандрую сотні літ…

 Уже мені немилий світ!

 Притулку сотні літ шукаю,

 але його ніде немає…

 Чомусь усюди - там і тут! -

 Мене якісь людці женуть

 Зі шкіл, із вулиць, з долу - хати…

 Скажіть: де правдоньки шукати ?!

 I дитина:

 Боюся помилитись, але, мабуть, я вже здогадалася, хто ти, славна дівчино, є насправді…

 ІI дитина:

 То, може, скажеш, що ж із тобою трапилось?

 

I дитина:

Невже ти не віриш, що ми тобі допоможемо?

 

Дівчина-мова:

          Тут, навкруги, - земля моя,

 та все навколо - мов чужинське…

 Скажіть: де опинилась я?

 Чи в Україні я, чи ні,

 Чи, може, десь на чужині!?

 Я - ваша мова українська…                                                                                     

 

ІI дитина:

 Ти помиляєшся, дівчино:

 твоя земля це - Україна!

 Утри сльозу з очей ясних,

          Прийми любов дітей своїх.

  Дівчина-мова:

 (витирає очі, підводиться, усміхається привітно)

Як путівець між нивами – проста.
Барвиста, наче далеч веселкова,
Такою увійшла до вас в уста
І в долі заясніла Ваша мова.
З роси, проміння, шуму колосків
Я Вам дарую чисте перщослово,
Аби з ясних слов’янських берегів
У світі засвітитися дніпрово

 

I дитина:

Рідна мово... Ні, вітер огуди
Не затулить нам злякано рот.
Ми без тебе такі собі — люди.
А з тобою — вкраїнський народ!

 

Читець

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти - розуму народного скарбниця!

 

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти - як і насущий хліб,

           Без тебе я не зміг би в світі жити.

Читець

                       Трембітна мово, музико, калино!

                    Звучи в розмові, повсякчас звучи.

                    Говориш ти—говорить Україна.

                    О рідне слово, більше не мовчи!

                   Не замовкай ніколи, рідне слово,

                   Іскрися жартом, піснею злітай.

                   Над нами квітни завжди веселково,

                   Щоб сяяв щастям український край!

 

Ведучий 1

Мова – це душа народу, це енциклопедія людського досвіду. Це найдорожчий скарб, виплеканий у пісні, в переказі  й переданий нам сотнями попередніх поколінь.

Ведучий 2

Українська мова – прекрасна і дивна. Як незамулена річка тече вона спокійно й привільно, і що б не трапилось, вона залишається завжди свіжою і прекрасною.

Ведучий 1

Рідна мова така ж дорога нам як наші батьки, як земля, по якій ми зробили перші кроки. Людина може знати багато мов, але рідною залишиться материнська мова.

Читець

Мово моя рідна, українська мово, 
Солов’їна пісня, неньки колискова… 
Ніжна і ласкава, сонячна й чарівна, 
Ти звучиш повсюди, мово моя рідна. 

Ти хвилюєш серце, ти єднаєш душі, 
І тобі в любові я признатись мушу. 
Жайвором злітаєш до синього неба, 
Піснею чаруєш , віршами сонета. 

Читець

Мово моя рідна, доле полинова, 
Шануй, українцю, Шевченкове слово! 
Шматували люто, били батогами, - 
Декому хотілось, щоб тебе не стало. 

Та звучить над світом піснею дзвінкою 
Мова українська про щастя і долю. 
Тож плекаймо рідну, бережімо слово, 
З щирістю шануймо українську мову! 

Ведучий 1.         (на фоні мелодії «Рідна мати моя..»):

Запахнув чебрець з материнського поля,

Немов нагадати силкується він,

Що мати дала нам і сонце, і долю,

Дала, не забравши нічого взамін.

 

Ведучий 2.       З далеких країв нашу душу тривожну

                          До рідної хати птах добрий несе,

                          Бо тільки матуся уміє і може

                          Порадить, утішить, пробачить усе.

 

Ведучий 1.  Прислухаймось і ми з вами, шановні, до мудрої материнської поради.

         Інсценізація вірша « Як би тобі, доню…»

Мати. Як би тобі, доню, в світі не було,

                Не скупись ніколи людям на добро.

         Бо і так доволі хтось посіяв зла,

         І холонуть душі наші без тепла.

 

Доня. Забувають діти мову матерів,

                       Глянь, від того болю світ аж посірів.

                    Стогне від розпуки зранена земля,

        І сивіти стала матінка моя.

 

Мати. Доню моя, доню, синьоока зірко,

      У житті буває солодко і гірко.

         Як би твої очі не манили зваби,

                Не чини ніколи Батьківщині зради!

            Не ламай у лузі гілку калинову –

               Сиротою станеш як забудеш мову.

                  Можеш призабути запах рути-м’яти,

               Але рідну мову мусиш пам’ятати!

                 Можеш не впізнати голосу діброви,

             Тільки не зрікайся маминої мови.

                                                    

                                            Доня  Не хвилюйся , мамо, сивая лебідко,

                 Хоч вжитті і буде й  солодко ,і гірко,

           Я не відречуся батьківської мови,

               Добро подарую всім людям навколо.

(Повертається до залу)

Я родом із величної землі,
Чиє імення вимовляю дзвінко,
Моя Вкраїно, ти весь час в мені,
Бо я твоя дочка, я – українка.
Зазнала ти немало у віках,
Не раз топтали твою мову й пісню,
Я  не зречусь квітучого вінка,
В якому майорить душа вкраїнська.                                       
                                                              Пісня «Україночка»
Читець

О, мово рідна, ти чудова!
Мов теплий подих вітерця.
В тобі чарівне кожне слово,
Бо заворожує серця.
Ти розмаїта і багата,
В тобі легенди і казки.
Жива, співуча і крилата…
В тобі — історії стежки,
Що ними йшов народ до волі,
Ішов крізь терни до зорі.
В тобі на все є слів доволі,
Ти, наче сонечко вгорі.


Читець

То ж вчи, дитино, рідну мову,
З дитинства мовою гордись.
Не забувай її, казкову,
До мови серцем прихились.
Бо рідна мова, наче мати,
Тебе не зрадить у житті.
А буде вік оберігати
Й допомагати на путі.

 

Читець

Вона – джерело  й  найчистіша криниця

З якої черпаю натхнення  й  снагу

Вона  дзвенить  і  іскриться

Я нею тамую духовну  жагу.

 

У шелесті трав, у цвітінні калини

Я чую цю мову у сні  й наяву.

Вона в моїм серці – це вся Україна.
Я дихаю нею, я  нею  живу!

Молитва до мови  К. Мотрич (Троє  дівчат  із  запаленими  свічками  )

1.Мово українська! Пресвята Богородице мого народу!  Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

2.Мово рідна! Мудра Берегине, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його.

3.Мово наша! Життєдайна кринице на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово.

 

Ведучий 1

„Спочатку було слово…”-

Сказано у Письмі.

Спочатку було Слово! –

Скажемо так і ми.

 

Ведучий 2

Із слова починається людина,

Із мови починається наш рід.

Ласкава, мамина, єдина

Щебече соловейком на весь світ.

 

Бентежна, ясна, калинова,

Не випита, не вибрана до дна,

Моя священна українська мова,

Немов бандури вічної струна.

 

Ведучий 2

 Слово – найчуттєвіший дотик до серця. Воно може стати і ніжною квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим  залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, незрозуміле і  зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

Ведучий 1

 Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво.

Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.

 

Читець

О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт,

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як дужий моноліт.

 

 О слово рідне! Мудре і прадавнє!

Ти виросло з могутньої землі.

Тебе Валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось - ні!

 

 О слово рідне! Подарунок мами,

І пісня ніжна, і розрада нам.

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

 

Читець

                         
Чому люблю я українське слово,
 Співучіше за пісню солов’я?
Чому люблю я українську мову?
Люблю тому, що мова ця – моя!
Де є іще такі слова привіту,
Такі красиві, сонячні пісні?
Вкраїнська серед мов усього світу
Здається найбагатшою мені.


Читець

І зайвих слів для вислову не треба –
Є речення короткі  і ясні.
Вона подібна зорепаду з неба,
Польоту птаха у височині.
…Уста виводять ніжну колискову,
А за віконцем зіронька сія…
Чому люблю я українську мову?
Люблю тому, що мова ця - моя!
 

Читець

До рідного слова торкаюсь душею,

Боюсь очорнити  чи зрадить його.

З цих слів наша мова, пишаємось нею

Це музика й пісня народу мого.

 

Без неї не зміг би на світі прожити,

Не зміг би помітить земної  краси.

Не чув би й не  бачив, як шепче це жито

З якого стікають краплини роси.

 

Пісня «Батьківська мова» (+танець)

Читець.

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові

В тобі живе карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

 

Ведучий 2. Слово рідної мови, увінчане терновим вінком страждання, не раз топтане і зневажене. Заборонене і зганьблене. Зраджене і забуте. Щоразу воскресало, аби відродитися у терновому вінку страждання, краси і слави. Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху державності, котра лише недавно набула законодавчої сили …

Читець.  Важкі були її шляхи:

                 І терни, і каміння.

                 Вона пробилась крізь віки,

                 Як сонячне проміння.

 

 Читець.

Уклін низький великому народу,

Що рідну мову нам , як скарб, зберіг,

Зберіг її в таку страшну негоду,

Коли і сам стояти він не міг…

 

Читець.

Я знаю: мова мамина –свята,
В ній вічний незнищенний дух свободи,
Її плекали розум і вуста
Мільйонів. Це жива вода народу.

Читець.

Її зневажить – зрадити народ,
Який до сонця зводився крізь муки,
Це – забруднити плеса наших вод,
Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,
Останню дрібку хліба віддавали,
Щоб ми нівроку дужими були
Й матусиних пісень не забували.

Читець.

Зневажить мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам можем передать
Лиш те, що корені калині сушить.

 

Читець.

Мова українська - то Шевченка слово,

Лесі Українки і Марка Вовчка.

Мова українська - то дарунок Бога,

Це барвисте слово генія Франка.

Мова українська - це і степ широкий,

 Це сади вишневі і гаї, ліси.

 Мова українська - океан глибокий

 Мудрості народу,вічної краси.

 

Мова українська - берегиня наша,

 Пісня материнська, голос немовлят.

Мова українська - це достатку чаша

І найбільше свято із відомих свят.

 

Мово наша рідна, йди широким кроком

Впевнено і гордо в світле майбуття.

Не лякайся, мила, цих тривожних років,

 Ти для нас - єдина і на все життя!

 

Читець                 Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

 

Читець.                Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо у молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Читець.

Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті!

 

Читець.

Бо ж вона така багата,
Українська мова!
Неповторна і крилата
І така чудова!

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками,
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

 

Читець.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі!
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти!

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду...
Як зачахне рідне слово —
Не буде народу.

 

Читець.

Коли до серця крадеться тривога,

За долю України я боюсь,

З молитвою звертаюся до Бога,

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей.

 

Читець.

О Боже мій – Великий, Всемогутній!

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй,

Коли до серця крадеться тривога,

За долю України я боюсь,

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

 

Ведучий 1

Так хочеться, щоб в Україні був лиш мир,

Щоб навесні у кожного  зацвів червоний кущ калини,

Щоб кожен з нас із гордістю сказав:

«Я так пишаюсь тим, що УКРАЇНЕЦЬ»

 

Пісня «Ми – українці, Україна у нас лиш одна»

doc
Додано
9 квітня 2020
Переглядів
349
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку