«ТИ НАШЕ ДИВО КАЛИНОВЕ,   

                     КОХАНА УКРАЇНСЬКА МОВА»

                                          Д.Білоус

До Дня української мови та писемності

 

      В е д у ч и й. Шановні друзі! Вітаємо вас на світлому святі, яке зібрало нас у цій залі, святі традицій народних, пісень вольних, мови рідної.

      В е д у ч а. Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя.

      У ч е н ь 1.   Мово моя українська,

                            Батьківська, материнська,

                            Я знаю тебе не вивчену –

                            Просту, домашню, звичну,

                            Не з-за морів покликану,

                            Не з словників насмикану.

 

      У ч е н ь 2.   Ти у мені із кореня,

                            Полем мені наговорена,

                            Дзвоном коси накована,

                            В чистій воді смакова

                            Болем очей продивлена,

                            Смутком багать продимлена.

 

      У ч е н ь 3.   З хлібом у душу всмоктана,

                            В поті людськім  намокнута,

                            З кров’ю моєю змішана

                            І аж до скону захищена.

 

      Учнівський ансамбль виконує пісню «Музика землі».

 

      В е д у ч и й. В Указі Президента України від 6 листопада 1997 року зазначено: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

 

      В е д у ч а.  Із святом вас, шановні друзі, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли із найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у грамотах і полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

 

      В е д у ч и й. У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. «Повість минулих літ» називає книги «ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини». «Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, то знайдеш користь душі своїй».

 

      В е д у ч а. Україна та її культура святкують своє відродження. Але  цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських і своїх панів. Особливо «результативним» було нищення українства за Катерини ІІ.

 

      У ч е н ь.     Ти вся порубана була,

                            Як Федір у степу Безрідний,

                            І волочила два крила

                            Під царських маршів тупіт мідний.

                            Але свій дух велично-гідний,

                            Як житнє зерно, зберегла.

 

      В е д у ч и й. Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХУІІІ століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, якого вважають зачинателем нової української літературної мови.

                            Так Котляревський у щасливий час

                            Вкраїнським словом розпочав співати,

                            І спів той виглядав на жарт не раз,

                            Та був у нім завдаток сил багатий.

                            І огник, ним засвічений, не згас,

                            А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

  

                                              Інсценування

          НАТАЛКА ПОЛТАВКА

 

(сучасні варіації на тему Котляревського)

Сцену оформлено в дусі української селянської хати. На сцені – Наталка, вона співає народну пісню про кохання (не дуже сумну, наприклад, “Несе Галя воду”).

 

НАТАЛКА. Сонце сходить вранці рано,

                     Світить гарно дуже,

                     Розвалилась під парканом

                     Свиня у калюжі...

                    Потерпать в житті невдачі

                     Їй забракло сили:

                     В неї був кабан добрячий –

                     На Великдень з”їли.

                     Ось і я миритись мушу

                     З долею своєю –

                     Хоч лягай у ту калюжу

                     Поруч зі свинею...

                     Розквітає рута-м”ята,

                     Морква-помідори,

                     Женихів кругом багато,

                     Та усі – потвори!

                      Де мій сокіл, я питаю,

                     Мій Петро коханий?

                     Бо без нього борщ скисає

                     І картопля в”яне...

                     Таргани по всій оселі,

                     Як в романі Кафки –

                     Отаке життя веселе

                     В дівчини-полтавки!

                     Женихів отих докука

                      Душу мені марить...

 

      Прислухається. Чути стук у двері.

                      Знову хтось у двері стука –

                      Це пан Возний, мабуть...

 

Входить Водний – маленький, одягнений багато, але з несмаком, з мобільним телефоном і книгою в руці – типовий “новий руський”. Розмовляє суржиком.

 

ВОЗНИЙ. (цитує за книгою).

 

                        Я прийшов к тєбє з привітом

                     Россказать, що сонце встало...

 

НАТАЛКА. Краще б тільки замість Фєта

                      Ти приніс шматочок сала!

 

ВОЗНИЙ.    Мнє обридло робко прятать

                      Тєло жирноє в утьосах,

                      Через це тебе посватать

                      Я приїхав на кольосах!

                      Не дивись, що я маленький,

                      А дивись в мою кишеню!

                      Як за мене вийдеш заміж –

                     Дам долярів цілу жменю!

 

             Возний  потрясає пачкою грошей.

 

НАТАЛКА.  Забирайся геть, небого!

                        Нам таких, як ти, не треба!

                        Якщо й вийду я за кого,

                        То вже точно не за тебе!

 

ВОЗНИЙ.      Я ж крутий предприніматель!

                        В мене лічная кобила!

                        Все, що схочеш, будеш мати,

                        Тільки б мене полюбила!

 

 

 

 

НАТАЛКА.     Ой, вертайся ти до хати,

                          Не дивись на чорні брови!

                          Як мені тебе кохати,

                          Якщо ти не знаєш мови?!

                          Тут сидиш собі, міркуєш,

                           Вся у сумнівах трясешся...

                           А на вас, на “нових руських”,

                            Гарбузів не напасешся!

      Наталка підносить Возному гарбуза. Осоромлений Возний залишає сцену.

 

НАТАЛКА.    Буйно квітне конюшина,

                          Люди в полі роблять...

                          З пана Возного мужчина –

                          Як з мене голобля!

                          Женихів отих когорта –

                           Мені тільки лихо...

 

                                 Поглядає у вікно.

                            Знов несе якогось чорта...

                            Виборний приїхав!

 

На сцену виходить Виборний – статний юнак, одягнений досить кумедно: зверху – піджак з депутатським значком, знизу – шаровари.

.

ВИБОРНИЙ.   Наталко, ти мене лишила сну,

                                 Як я побачив – що аж подих сперло –

                            Твоїх очей дніпрову глибину

                            І грудь високу, як гора Говерла!

                            Кохана, я од щастя очманів!

                            Чи думав, що таку красу зустріну?

                            Недаром батьківщиною слонів

                            Назвали нашу рідну Україну!

 

НАТАЛКА.       Яких слонів? Пан Виборний, агов!

                            Він правду каже – очманів, та й годі...

                            Та ви мені через свою любов

                             Всі буряки стоптали на городі!

 

ВИБОРНИЙ.     Наталко, люба, то моя вина –

                             Даруй мені цей вчинок необачний...

                             Ну хочеш – привезу слона

                             На слоновозі “Гетьман Сагайдачний”?

                             Я – щирий український патріот,

                             І регулярно маю те, що маю,

                             Я повсякчасно дбаю про народ,

                             Тому без черги хабарі приймаю!

                              Я покохав тебе за ніжний стан,

                              За усмішку, за голос, за фігурку!

                              Все матимеш – лише моєю стань!

                              Що скажеш?

 

НАТАЛКА.         Від слона тобі цюцюрку!

                              Зажерливість слонячих ваших зграй

                              Паскудить землю навкруги і небо!

                              Так що від мене гарбуза тримай –

                               І хобот свій не сунь, куди не треба!

 

Наталка підносить Виборному гарбуза. Осоромлений Виборний лишає сцену.

 

НАТАЛКА.        Цвіте терен, цвіте рясно,

                            Земля розквітає...

                            Де мій любий, сокіл ясний,

                            Чом не прилітає?

                            Чом кохання не родиться,

                            Люди потерпають,

                            Твою білу лебедицю

                             Гусаки щипають...

 

На сцені з’являється П е т р о – класичний позитивний герой у національному костюмі.

 

 

ПЕТРО.              Вийшов час тобі страждати,

                             Потерпати лихо...

                              Я до тебе, люба Нато,

                              Назавжди приїхав!

 

НАТАЛКА.         Я люблю тебе одного,

                              Соколе мій, Петре!

                              За тобою йти готова

                              Хоч три кілометри!

                              Різним покидькам доволі

                              Гарбузів дала би...

                              Ми з тобою – дві тополі,

                              Вони ж – баобаби!

 

ПЕТРО.               Із людей знущатись досить

                              Тим, що гроші мають!

                               Хай нарешті кровососи

                               Облизня впіймають!

                               Буде щастя, буде слава

                               Й прагнення великі!

                               Веселися, вся Полтава!

                                Грайте нам, музики!

 

     Петро й Наталка співають веселу народну пісню, наприклад, “Ой, на горі  два дубки”, або ж танцюють.

                               Завіса.

 

      В е д у ч а. Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

                            Ну що б, здавалося, слова…

                            Слова та голос –

                            Більш нічого.

                            А серце б’ється - ожива,

                            Як їх почує!..

 

      Звучить пісня на слова Шевченка «Зацвіла в долині червона калина» (або інша).

      В е д у ч и й. Реакційна частина суспільства, царські  можновладці зробили все можливе, щоб припинити відродження мови. Антиукраїнська кампанія завершилась таємним циркуляром 1863 року міністра внутрішніх справ Валуєва: «…Впредь до соглашения с Министерством просвещения, обер-прокурором святейшего сенода и шефом жандармов относительно печатання книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомтсву распоряжение, чтобы в печати дозволялись только произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; с пропуском же книг на млороссийском языке, как духовного содержания, так и учебных вообще, назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить».

 

 

      У ч е н ь.     Ти постаєш в ясній обнові,

                            як пісня линеш, рідне слово.

                            Ти наше диво калинове,

                            Кохана українська мова.    

 В е д у ч а.  Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня – душа народу, його краса і доброта. За легендою, коли Бог обдаровував діточок, маленькій україночці в дарунок дісталася ніжна, ласкава, задушевна пісня.

 

      Виконується віночок українських пісень.

 

      В е д у ч и й. І все ж умертвити українську націю не вдалося ні царському режиму, ні Жовтневому перевороту 1917 року.

 

  У ч е н ь.     Як довго ждали ми своєї волі слова,

                            І ось воно співа, бринить.

                            Бринить-співає наша мова,

                            Чарує, тішить і п’янить.

 

                            Як довго ждали ми… Уклін чолом народу,

                            Що рідну мову нам зберіг.

                            Зберіг в таку страшну негоду,

                            Коли він сам стоять не міг.

 

      У ч е н ь.     Благословенна ти в віках,

                            Як сонце наше благовісне,

                            Як віщий білокрилий птах,

                            Печаль і радість, наша пісне,

                            Що мужність будить у серцях,

                            Коли над краєм хмара висне.

      В е д у ч а. Тисячі найкращих українців пройшли через сталінські репресії, беріївські концтабори. Етнічні втрати України з 1918 по 1948 роки нараховують мільйони.

 

       Виходять 4 учнів зі свічками, ставлять їх під ікону Божої Матері. Тихо звучить «Реквієм» Моцарта.

 

Учні:

1. Знищення урядовців УНР – 100 тисяч.
2. Знищення українських партизан – 10 тисяч.
3. Хуторяни, що зникли на засланні, - 20 тисяч.
4. Перший голод в Україні – 1 мільйон.
5. Виселення патріотичної інтелігенції без повернення в Україну –

     200 тисяч.

6. Знищення науковців – 15 тисяч, учителів – 35 тисяч.
7. Винищення професійної інтелігенції – 100 тисяч.
8. Штучний голодомор в Україні – 10 мільйонів.

 

      В е д у ч и й. Письменники, учені, художники переслідувались за вільнодумство й любов до рідної землі та її мови.

                            О мово, через «і» та через «ї»,

                            Чи пак, через одну та дві сльозини

                            Іти на Соловки та Сингаї

                            За гріх судилось не одному сину.

 

      В е д у ч а.   Ваші могили знані і незнані, -

                            Волі народної дзвін,

                            Вічна вам пам’ять,

                            Вічна вам слава

                            І наш доземний уклін.

      Звучить пісня «Аве Марія», портрети репресованих письменників демонструються на мультимедіа. Хвилина мовчання.

 

      В е д у ч и й. Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, «як проміння ясне», могутнє, «як хвилі буйні». Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити дива і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

      У ч е н ь.     Говоріть, як колись вас навчала матуся,

                            Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

                            Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

                            Не тримайте слова, віддавайте комусь.

                            Щиро так, м’яко так, починайте казати,

                            Як воліла б відкритися ваша душа.

                            Може, хочеться їй у словах політати,

                            Привітати когось, а чи дать відкоша.

                            Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

                            Кожна з них, лиш торкни, - як струна, виграва.

                            Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –

                            Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

 

      В е д у ч а. І як тут не згадати тонкого та дотепного українського гумориста Павла Глазового!

 

                           Інсценування гуморески.

      У ч е н ь.               Кухлик

                            Дід приїхав із села,

                            Ходить по столиці.

                            Має гроші – не мина

                            Жодної крамниці.

                            Попросив він: - Покажіть

                            Кухлик той, що з краю.

                            Продавщиця: - Што? Чево?

                            Я нє понімаю.

                            - Кухлик, люба, покажіть,

                            Той, що збоку смужка.

• Да какой же кухлик здєсь,

                            Єслі ето кружка!

                            Дід у руки кухлик взяв

                            І насупив брови.

                            - На Вкраїні живете

                            Й не знаєте мови…

                            Продавщиця теж була

                            Гостра та бідова.

• У мєня єсть свій язик.

                            Ні к чему мнє мова.

                            І сказав їй мудрий дід:

                            - Цим пишатися не слід,

                            Бо якраз така біда

                            В моєї корови:

                            Має, бідна, язика

                            І не знає мови.

      У ч е н ь.     Як гул століть, як шум віків,

                            Як бурі подих – рідна мова,

                            Вишневих ніжність пелюстків,

                            Сурма походу світанкова.

                            Неволі стогін, волі спів,

                            Життя духовного основа.

 

      У ч е н ь.     Усе в тобі з’єдналося, злилося,

                            Як і вмістилося в одній! -                

                            Шепіт зачарований колосся,

                            Поклик із катами на двобій.

                            Ти даєш поету дужі крила,

                            Щоб підносить правду в вишину,

                            Вченому ти лагідно відкрила

                            Мудрості людської глибину.

 

 

   У ч е н ь.        І тобі рости, не в’януть зроду,

                            Квітувать в поемах і віршах,

                            Бо в тобі – великого народу

                            Ніжна і замріяна душа.

 

      Звучить пісня «Одна калина» у виконанні ансамблю «Тисянка».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Хустська спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 3 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 10 клас

 

 

 

 

                                                Підготувала: Росоха М.Ю.

 

 

 

 

 

 

                             2011р.