2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Літературно-музичний вечір інтимної лірики для учнів 8 класу на тему «Любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси»

Про матеріал
Сценарій літературно-музичного вечора інтимної лірики, присвяченого Дню усіх закоханих (14 лютого). Мета: виховувати в душах восьмикласників почуття прекрасного засобами літератури, музики, образотворчого мистецтва; сприяти утвердженню в свідомості школярів образу "красивих" почуттів.
Перегляд файлу

Міністерство освіти й науки України

 

Літературно-музичний вечір інтимної лірики для учнів 8 класу на тему «Любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси»

Сценарій

Підготувала

Вчитель української мови й літератури

ЗЗСО №83 м. Києва

Смага Лариса Анатоліївна

 

Вступне слово вчителя

14 лютого — Всесвітній день усіх закоханих. Сердечно вітаю вас з цим чудовим святом! Нехай поетичне слово і музика назавжди стануть для кожного з присутніх  життєдайною силою, що дарує віру, надію, любов і робить наше буття яскравим та неповторним. Запрошую до прекрасного та чаруючого світу Поезії!

Оформлення: портрети Л. Українки, І. Франка, О. Олеся, В. Сосюри, Л. Костенко, М. Рильського. Книжкова виставка «Чари любові». Картини українських художників К. Трутовського «Через кладку», «Біля тину», М. Пимоненка «В похід», романтичні фото з інтернету, ваза з живими квітами.

Ведучий І.

Все тече, все змінюється… Але є поняття, які залишаються вічними та нетлінними. Серед них священне і нездоланне почуття любові. Бо в усі часи люди відчували і відчувають потребу кохати і бути коханими. Це почуття змінює їх, окрилює, надихає. Поети постійно звертаються до цієї одвічної теми, такої високої і водночас такої земної… Про кохання сказано й написано безліч хороших слів: «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю» (Г. Сковорода), «Кохання — це животворний вогонь у душі людини, і все, створене під впливом цього почуття, має знак життя і поезії» (Т. Шевченко), «Тяжко, тяжко в світі жить і нікого не любить» (Т. Шевченко),  «Тільки любов буває раз або ніколи!» ( Л. Костенко), «Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість» (В. Сухомлинський), «Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання» (М. Стельмах).

Ведучий ІІ.

Кохання — одне з найкращих і найбільших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила звеличує, робить людину добрішою і кращою, налаштовує на добрі справи та подвиги, але часом змушує тяжко страждати. Про любов сказано дуже багато, але кожен з нас рано чи пізно напише свою неповторну історію кохання.

Ведучий І.

Українська інтимна лірика породжена самим життям і звичайно бере свій початок ще з усної народної творчості. В нашому фольклорі якнайповніше розкривається глибина душі людини, яка кохає.

Звучить українська народна пісня «Чом ти не прийшов» у виконанні тріо «Кияночка».

Українська інтимна лірика — багата, мелодійна, чуттєва, правдива, бо поети засобами мови передають в основному свої почуття та переживання, які, втілюючись у поетичних рядках, викликають відповідні емоції й у читачів. Коли ми читаємо поезію, неодмінно збагачуємо свій духовний світ, облагороджуємо його, додаємо йому шляхетності. «Зів'яле листя» Івана Франка, «Лісова пісня» Лесі Українки; «Панно Інно...» П. Тичини, «На білу гречку впали роси» М. Рильського, «Так ніхто не кохав» В. Сосюри, «У любові є будні, і свята» В. Симоненка, «Маруся Чурай», Ліни Костенко — всі ці поезії сповнені вічним почуттям кохання, яке завжди і в кожного різне: іноді — світле, а  іноді — болюче, в кого взаємне, а у багатьох нерозділене.

Ведучий ІІ.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії

Ці рядки належать талановитій поетесі Лесі Українці, яка прожила коротке, але гідне життя людини-борця, інтелектуала, патріота і просто чуттєвої жінки. Вона також пережила у свій час нерозділене кохання до Сергія Мержинського.

Ведучий І.

Сьогодні маємо згадати світле та чисте кохання Івана Франка до Ольги Рошкевич. Якось Іван Якович писав: «Ще у гімназії я влюбився у дочку одного руського попа. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були схильні мені, надіючись, що зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 рр. заборонили мені з’являтися в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар». Поет її кохав протягом усього життя.

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що хтось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко,

Се розпука моя, невтишима туга,

Се любов моя плаче так гірко.

Вірш «Чого являєшся мені...» взагалі вважається перлиною  інтимної лірики і покладений на музику.

Звучить запис пісні В. Козловського на слова І. Франка «Чого являєшся мені у сні…».

Ведучий ІІ.

Цікавою сторінкою української поезії є творчість Олександра Олеся. Його часто порівнюють із соловейком у саду любовної лірики. Поезії митця характерна надзвичайна мелодичність, що й стало основною причиною покладення багатьох його творів на музику.

Я закоханий... Люблю!

Не признаюся нікому...

Навіть місяцю ясному,

Тільки, може... солов’ю.

 

І сказав... А солов’ї

Вітру, хмарам розказали.

І тепер думки мої

Вся земля і небо взнали.

 

Одну я любив за веселість,

Другу я за вроду кохав,

А третій за сонячний усміх

Квітками дорогу встилав.

 

Ти зовсім була не вродлива

І завжди, як вечір, смутна...

Чого ж ти з усіх моїх милих

У серці осталась одна?!

 

 КВІТКИ ЛЮБОВІ РОЗЦВІТАЮТЬ

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно в серце ранять нас.

 

Їх поє сонячне проміння,

Годує чиста пахощ піль.

В глибинах серця їх коріння:

Торкнеш квітки, а в серці біль.

 

Зламаєш їх, потопчеш в муках –

І хочеш їх навік забуть,

А кров тече і плаче в звуках,

А ніжні парості ростуть.

 

ЛЮБЛЮ

Без пам'яті люблю…

Хай, може, більше проклинаю.

Я знаю — сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю…

Хто ти?

Ти квітка без краси,

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

І все ж люблю!

За що люблю,

І сам не бачу і не знаю…

Я знаю, сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю.

Ведучий І.

Українська інтимна лірика XX століття представлена поезіями П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, В. Симоненка, А. Малишка та багатьох інших митців. Самобутньою є інтимна лірика П. Тичини. Це і «Ви знаєте, як липа шелестить?», і «Коли в твої очі дивлюся», і «О панно Інно...». У цих творах ліричний герой сповнений глибокого почуття, юнацьких мрій і щиро освідчується коханій.

ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ...

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? –

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? –

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

«Я твій»  – десь чують дідугани.

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

 

Ведучий ІІ.

Максима Рильський—це ще один майстер інтимної лірики.  Поруч з темою кохання у його доробку стоїть тема вірності та зради. Поетове відчуття кохання глибоке, сумне, вдячне, таке, що дозволяє зрозуміти в чому полягає щастя.

 

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду,

Ти мене, кохана, приведеш до поля,

Я піду — і може більше не прийду.

 

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста, —

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

 

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить…

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Ведучий І.

 Душа Володимира Сосюри також була вічно закохана. Це йому належать наступні слова, які є своєрідним освідченням у глибоких почуттях.

 

 ПІСЛЯ ДОЩУ

Ти знову плакала. І дощ шумів сердито.

Але одлинув він, і свіжо стало скрізь.

Після дощу гостріше пахнуть квіти, —

Люблю тебе ще дужче після сліз.

 

І настає така блаженна тиша,

Зливаються і небо, і поля.

Ти після сліз стаєш іще рідніша,

Як од дощу розкішніша земля.

Через розкриття внутрішнього світу ліричного героя в інтимній поезії В. Сосюри ми починаємо розуміти, що високі людські почуття роблять світ прекрасним.

МОЯ ЗІРКА ПОГАСЛА ОСТАННЯ

Моя зірка погасла остання,

Не для мене проміння її.

Облетіли троянди кохання,

І замовкли в сльозах солов’ї.

 

Мов з холодного дна океана

Підіймається горя прибій...

Ти не любиш, я знаю, кохана,

так світи ж хоч в уяві моїй!

П. Тичина, М. Рильський, В, Сосюра — це великі майстри слова, яких об'єднала тема найпрекраснішого з людських почуттів — тема кохання.

 Ведучий ІІ.

 У творчості неперевершеної Ліни Костенко також чільне місце надається мотиву кохання. Її інтимна поезія — це класика української любовної лірики. ЇЇ поезії вражають та зачаровують. У них розкривається вся краса її душі, вона дивує чистотою, щирістю, ніжністю, а також цнотливістю почуттів.

РОЗКАЖУ ТОБІ ДУМКУ ТАЄМНУ

Розкажу тобі думку таємну,

 дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.

 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,– тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

 

Любовна лірика Л. Костенко містить широкий емоційний спектр цього почуття, вона багата і пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі.

Звучить пісня «Квіти» у виконанні Анни Ходоровської (за словами Л. Костенко).

 Ведучий І.

У поезії В. Симоненка також дуже багато тривожного чекання, щирого жадання любові. Поетова душа відкрита назустріч коханню.

Ображайся не мене, як хочеш,

Зневажай, ненавидь мене –

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне.

 

Хай досада чи гнів жевріє,

Хай до сліз я тебе озлю –

Ти для мене не тільки мрія,

Я живого тебе люблю.

 

Для кохання в нас часу мало,

Для мовчання – у нас віки.

Все віддала б, що жить осталось,

За гарячий дотик руки.

 

Ображайся на мене, як хочеш,

І презирством убий мене –

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне.

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

 

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

 

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ ЛЮДИНА?

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Ведучий ІІ.

Шедеври інтимної лірики, які стали піснями є й у творчості М. Луківа.

Як пишно квітка лотоса цвіте.

Яка жагуча врода у тюльпана,

Яке в ромашки серце золоте,

Яка троянда горда і духмяна!

 

Отак жінки: ця - ласка й доброта,

А та ясна і гожа, мов зірниця.

І кличе погляд, і зовуть вуста,

І кожна вабить, наче таємниця.

 

Од кожної хмелієш без вина,

Але не кожну назовеш судьбою.

Усе-таки на світі є одна,

Яка заступить цілий світ собою.

 

Щоправда, можна все життя прожити,

А так оту, єдину, й не зустріти.

Віра в прекрасне, чисте, вічне, у непереможність добра, в людину, у велич світла любові в творчості сьогодні згаданих поетів надихає, додає нам життєвої енергії та сили. У поезіях цих поетів розкривається сутність поняття любові. Ми стаємо багатшими духовно, переступивши поріг їх творчості. А, переступивши раз, кожен з нас неодмінно повернеться сюди ще, бо має потребу черпати вічне й прекрасне, щоб і своє життя наповнити любов’ю.

Використана література:

  1. Мудрак О. Інтимна, любовна та еротична лірика: диференціація понять / О. Мудрак // Слово і час. — 2009. — № 11. — С. 74-77.
  2. Симоненко Василь Андрійович. Твори у 2 томах. Том 1: Поезії. Казки. Байки. З неопублікованого. Проза. Літературні статті. Сторінки щоденника. Листи. Упорядники Г.П. Білоус, О.К. Лищенко.  Черкаси, видавництво «Брама-Україна», 2004 р., стор. 96.
  3. Чари ночі: українська любовна лірика. — Харків : Фоліо, 2007. — 254 с.

 

К. Трутовський «Через кладку»

 

 

М. Пимоненко «Біля тину»

 

 

 

К. Устиянович «Бойківська пара»

 

 

 

 

 

 

 

М. Пимоненко «Сцена біля колодязя»

1

 

docx
Додав(-ла)
Смага Лариса
Додано
26 січня 2019
Переглядів
584
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку