19 квітня о 18:00Вебінар: Як організувати якісний урок літератури для учнів із кліповим мисленням

“ЛЮБОВІ ПАМ’ЯТЬ НЕЗАБУТНЯ” Жінки у драмі кохання Шевченка (Літературно-музична композиція)

Про матеріал

Виховний захід присвячений жінкам у житті Тараса Шевченка. Геніальний поет і художник-реаліст Тарас Григорович Шевченко належить до найвидатніших діячів світової культури. Шевченко був не лише геніальним народним поетом, мислителем, філософом-матеріалістом, основоположником нової української літератури, він був також і великим художником, гравером, основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві.

Перегляд файлу

1

 

 

“ЛЮБОВІ ПАМ’ЯТЬ НЕЗАБУТНЯ”

Жінки у драмі кохання Шевченка

(Літературно-музична композиція)

 

Обладнання. Святково прибрана кімната (зал), портрет Шевченка, рушники, виставка творів Шевченка, ілюстрації, напис:

  І мене в сім’ї великій,

  В сім’ї вольній, новій,

  Не забудьте пом’янути

  Не злим тихим словом.     Т.Г.Шевченко

 

1-й читець. Благословен той день і час

   Коли прослалась килимами

   Земля, яку сходив Тарас

   Малими босими ногами.

   Земля, яку скропив Тарас

   Дрібними росами-сльозами.

 

Ведучий.  Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Київщині в сім’ї селянина-кріпака. Проживши 47 років. А 10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. Тому кожного року 9-10 березня ми віддаємо йому свою шану.

 

2-й читець. Він був  сином мужика і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим (І.Франко).

 

1-й читець. 10 літ він томився під російською солдатською муштрою, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних армій (І.Франко).

 

2-й читець. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та  не зуміла перетворити золота його душі у ржу, а його любові до людей – у ненависть і погорду... Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла творчих втіх, що б’ють із здорового джерела життя.

 

Ведучий. Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття... Але ніколи  не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя, до геніїв, що віддали свій талант рідній Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

 

  Щовесни, коли тануть сніги

  І на рясті просяє веселка,

  Повні сил і живої снаги,

  Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Читається реферат “Прочитаймо тую славу...”

 

Учень 1. Тарас Шевченко був усебічно обдарованою людиною. Геніальний поет і видатний живописець, цікавий прозаїк  і неординарний музика. Шануємо його і як мислителя-філософа, великого гуманіста, просвітителя. 

 Кожна епоха перечитує геніальні твори великого Кобзаря, відшукує в них те, що співзвучне дню сьогоднішньому, передбачення на день грядущий.

 Ми уже звикли бачити в Шевченкові насамперед бунтаря, запитайте-но себе, друзі, які Тарасові слова насамперед спадають на думку. Не помилюсь, коли скажу: “вставайте, кайдани порвіте”, “треба миром, громадою обух  сталить”. А вже згодом пригадується: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. 

 Та це й не дивно. Адже замучений тяжкою недолею народ не бачив іншого шляху до визволення, як боротьба.

 

Учень 2.  Володимир Винниченко у статті “Геній України”, присвяченій 100-річчю Шевченка, писав: “За Шевченка  Україна знала тільки дві групи яскраво-визначені, різко одмежовані і глибоко ворожі одна одній. Одна (що складала 99 відсотків усього населення країни) – темна маса, яка рилася в землі; до неї прилягала групка інтелігенції, яка героїчно намагалася піднести цю масу. Друга група – купка людей, що держала в своїх руках ключі від кайданів та батога, якими підганяла чорну закуту масу”.

 То хіба міг вірний син України не закликати порвати оті кайдани? Та часом ми не бачимо іншого Шевченка – людини з великою, ніжною душею, ідеалом якої були мирне, щасливе життя, вільна праця на власній землі, материнська любов, доброта, спокій.

 

Учень 4.  Пригадаймо його поезію “Сон”. Сниться згорьованій кріпачці її син

   І уродливий, і багатий,

   Не одинокий, а жонатий

   На вольній, бачиться, бо й сам

   Уже не панський, а на волі;

   Та  на своїм веселім полі

   Свою таки пшеницю жнуть!

 Ось Шевченків ідеал щасливого життя. Ідеал, пов’язаний з його розумінням прекрасного: “У нашім раї на землі, – говорить поет, – нічого кращого немає, як тая мати молодая, з своїм дитяточком малим”. Або: “Чи є що краще, лучче в світі, як укупі жити. З братом добрим добро певне познать, як ділити”.

 Скільки у цих простих нехитрих словах мудрості, любові до людини, того що ми називаємо високими словом “гуманізм”! Але не всепрощенство. У своїй “Молитві” поет просить “царям всесвітнім послати пута кутії”. А далі звертається до нас, немов бачить, що робиться сьогодні на багатостраждальній землі українській, просить Бога дати те, чого найбільше бракує нам нині:

   А всім нам вкупі на землі

   Єдиномисліє подай

   І братолюбіє пошли.

 Часто ми не чуємо цього зболеного моління поета, його заклику до дружби і єднання. Шевченко картає тих, хто, забувши, що “нема на світі України, немає другого Дніпра”, йде “на чужину шукати доброго добра”.

 

Учень 5.  Поет своїм словом навчав, виховував, запалював вогнем духовності. “Катерина” і “Наймичка” ставали першими усними читанками для народу, та й уся його поезія була підручником життя, моралі, добра, справедливості.

 Тарас Григорович Шевченко піклувався про поширення народної освіти, підтримував ідею створення українських шкіл. У 1861 р. побачила світ його “Букварь южнорусский”, складений українською мовою на основі тогочасного правопису. У ньому містилася молитви, релігійні вислови гуманістичного змісту, “Дума про Марусю Богуславку”, народні приказки. Мріяв поет видати ще книжки “Лічба”, “Етнографія”, “Географія”, “Історія”, про що писав в одному з  листів. Та планам цим не судилося збутися: через два  роки з’явився зловісний Валуєвський циркуляр, у якому стверджувалось, що “никакого особого малороссийского языка не было, нет и быть не может”.

 

Учень 6. Біографія Шевченка відома всім, але не перестає вражати кожного. Народився кріпаком, у 24 роки здобув “вольную”. У 1845 р. закінчив курс Петербурзької академії мистецтв і поїхав на Україну. Минуло два роки титанічної роботи: поета, художника, людини. Саме в цей період, восени 1846 р., побував Шевченко на Поділлі. У Кам’янці-Подільському зупинявся в учителя гімназії П.Чуйкевича, записував пісні про Устима Кармелюка. З іменем Кармелюка, безперечно, пов’язана тема поеми “Варнак” та однойменної  повісті. Враження від поїздки, фольклорні матеріали лягли в основу поеми “Марина”, повісті “Близнецы”.

 

Учень 1. 5 квітня 1847 р. жандарми арештовують поета разом з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Тарас мужньо тримається на допитах. Російський поет М.Некрасов писав:

 Все он изведал: тюрьму петербургскую, справки, допросы, жандармов любезности. Все – и раздольную степь оренбургскую, и ее крепость. В нужде, неизвестности. Там, оскорбленный каждым невеждою, жил он солдатом солдатами жалкими.  

 Вимучений фізично, та не зломлений морально. Шевченко, нарешті, повертається із заслання, щоб за кілька років померти в чужому Петербурзі.

 

Учень 2.  24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 літ каторжної праці з постійною загрозою арешту – ось головні етапи його трагічної долі. Онук гайдамаки, син кріпака, він став основоположником нової української літератури і літературної мови. Остап Вишня писав: “Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю.”

 

Ведучий.  У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

 Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна  лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.

 

1 читець. Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався. І в нього закохувалися. Та особисте життя у великого українця так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

 

2 читець. Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гралися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про майбутнє одруження своїх мазунчиків.

 Але невблаганна смерть забрала у Шевченка спочатку неньку, а згодом і батька. У важкі хвилини самотності Оксана не раз витирала сльози сироті.

 

Хлопець у ролі Тараса читає вірш

 

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та не довго сонце гріло,

Не довго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози.

Тяжкі сльози. А дівчина

При самій дорозі,

Недалеко біля мене,

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

1 читець. Після довгої перерви Шевченко побував у різних місцях і довідався, що Оксану звів приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла. Це шокувало поета.

 

Дівчина читає вірш

 

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

... “Чи жива

Ота Оксаночка?” – питаю

У брата тихо я. “Яка?”

“Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?”

“Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям  вернулась,

Острижена. Було вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукує, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була.

Так, так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав...

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога. 

 

1 читець. Історія  знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу “Капітанші”, “Наймички”, “Слепой”, “Катерини”, пройшли через поеми й повісті Шевченка. І  ми бачимо, що цей тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, “справжню”, – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

 

Учень 4.  Читає уривок з поеми “Катерина”

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями.

Бо москалі – чужі люди,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи, кине;

Піде в свою Московщину,

А  дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне співаючи,

Коли знає, за що;

Люди серця не побачать,

А скажуть – ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люди,

Згнущаються вами.

 

Учень 5. У середині жовтня 1843 року Тарас Шевченко, вже відомий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна. Це був шляхетний рід українських вельмож. Княгиня Рєпніна доводилася онучкою самому гетьману Кирилу Розумовському. Їхня донька, 35-річна княжна Варвара, була надзвичайно доброю і щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволяла їй побратися з князем ад’ютантом, у якого вона колись закохалась. Ця сердечна рана надломила її особисте життя.

 З’явившись у Яготині, Шевченко став душею цілого товариства, що складалося переважно з дам. Зачарована прибульцем, княжна відчула, що 30-річний Тарас – обранець її серця.

 

Дівчина (у ролі Варвари Рєпніної) Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла йому пристрастю, бо його не можна  було не любити. Я написала повість свого життя і дала подивитись Шевченку. Поміж сторінками виразно читалося освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.

 

Учень 5. Шевченко свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, розуміючи безперспективність таких стосунків. Варвара з туги захворіла і вісім днів нічого не їла. Аристократична родина виключала можливість шлюбу колишнього кріпака із спадкоємницею роду Рєпніних-Волконських. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії.

 

Хлопець у ролі Тараса

Нащо мені женитися?

Нащо мені братись?

Будуть з мене, молодого,

Козаки сміятись.

Оженився, вони скажуть,

Голодний і голий,

Занапастив, нерозумний,

Молодую волю.

Воно й правда. Що ж діяти?

Навчіть мене, люде,

Іти хіба до вас в найми?

Чи до ладу буде?

Ні, не буду чужі воли

Пасти, заганяти;

Не буду я в чужій хаті

Тещу поважати.

 

Учень 6. 30 червня 1843 року, перебуваючи в Мойсівці на бенкеті в Т.Г.Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською – дружиною поміщика Платона Закревського, одного з власників села Березова Рудка на Полтавщині. Шевченко потім неодноразово приїздив до маєтку Закревських. Шевченко написав портрети Ганни і Платона. Він був закоханий у “Ганну вродливу” і присвятив їй цілу низку віршів.

 

Читець.   Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що  не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво.

 

Учень 7. Шевченко пише викривальні вірші, вступає в Кирило-Мефодіївське братство і опиняється на засланні.

 Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло кохання – і обірвалося. В Новопетрівську фортецю на зміну колишньому коменданту Маєвському приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкові душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкуватися з дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень.  Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед їхньою матір’ю – Агатою. Ця жінка довго здавалася йому вищою досконалістю. Але невдовзі стосунки між ними зіпсувались. Вона перестала виходити на зустрічі, і це поета образило. Платонічний роман скінчився.

 

Учень 8. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.

Але все сильніше Шевченка захоплює бажання одружитися: “Чи сяк, чи так, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі свята”.   

 

Читець.   Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь, на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

...Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

на добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: “Десь його убито,

Сердешного, на чужині...”

О горе, горенько мені!

 

Учень 1. Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. В Ликері він побачив свою Оксану, і з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

 Коли Шевченко посватався до покоївки-кріпачки, яка служила в Петербурзі в українських поміщиків, друзі були шоковані. Такий нерівний шлюб засуджували усі, але поет лишався невмолимим. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала порятувати його від самотності, останньою надію на створення свого маленького раю. Він запропонував їй виїхати на Україну. Вірив, що саме з нею вдасться “лихо донести і поховать лихе дебеле в хатині тихій і веселій”. Адже неодмінною умовою “благодаті” він вважав сімейну ідилію у власній хатині.

 

Читець. Вірш “Ликері”. На пам’ять 5 августа 1860 року.

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа,

Раби, невільники недужі

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не клянись, і не молись

Нікому в світі!

Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його – ми люде!

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

 

Учень 2. Не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Коли вже наближалося весілля, настала розв’язка: несподівано прийшовши додому, Шевченко застав Ликеру в обіймах вчителя. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлєва, проганяє і його, тримала якийсь час сама його заклад.

 

Учень 3.   Розрив стосунків з Ликерою загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який все частіше жалівся поет, поєднався з душевним болем. Реальною була мрія Шевченка визволити Ликеру від кріпосного рабства, проте нездійсненою – зробити вільною її рабську душу.

 І все ж багато років потому вже старою Ликера приїхала з  Петербурга до Канева. Мабуть, щоб замолити гріхи юності, вона до кінця свого життя доглядала за могилою Кобзаря  і була похована біля Тарасової гори.

 

Читець.   Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє...

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжину по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Не жди весни – святої долі!

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольную на волю

Не прийде випустить... Сиди

І нічогісінько не жди!

 

Ведучий. У тому, кого і як кохав творець – один із ключів до його творчості, до пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів. І все-таки жаль, що не знайшлося у житті поета жінки, яка б могла йому сказати:

Любове свята моя,

Богине моя страждальна,

вже скільки спливло років,

а ти у мені світанна.

І скільки б лишилось днів

на рідній землі прожити...

Та навіть як стану житом,

знов шепотітиму вітру,

щоб ти повернувсь мені,

журавлику-чорнокрил,

загублений мій, коханий,

я навіть в свій день останній

летіти до тебе стану,

допоки  вистачить сил.

 Дуже рано пішов Шевченко із життя. А уподобане ним місце на березі Дніпра назавжди залишиться пристанищем його душі. І дивитися на цей світ він завжди буде закоханими очима.

 

Не вмре повік святе твоє ім’я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у “Заповіті”,

У слові праведнім, у славі віковій!

 

 Але все ж таки найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.

 

 

 

doc
До підручника
Українська література 9 клас (Слоньовська О. В., Мафтин Н.В., Вівчарик Н.М., Курінна Н.С., Шевчук Л. Т.)
Додано
13 серпня 2018
Переглядів
1226
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку