«ЇМ БУЛО СТІЛЬКИ СКІЛЬКИ НАМ»

Позаурочно-виховний захід з предмету «Історія України», приурочений  річниці подіям під Крутами.

Підготувала і провела з учнями групи №303 ПМЕ/Т

викладачка суспільних дисциплін

Іванова Олена Геннадіївна

Розгорнутий план

позаурочно-виховного заходу

Тема: «ЇМ БУЛО СТІЛЬКИ СКІЛЬКИ НАМ»

Мета заходу:

• формування  в учнів почуття  патріотизму, любові до свого народу, його героїчного минулого, інтерес до історичних фактів про бій під Крутами;
• розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу однолітків;
• прищеплювати  любов і повагу до історичних надбань українського народу, інтерес до минулого;
• виховувати почуття національної гідності,  гордості за свою Батьківщину та народ, повагу до історії власного народу.

Форма проведення: Агітбригада (форма проведення виховної роботи, в ході якого проходить творчий віршований, прозаїчний, пісенний, театралізований виступ агітбригади за обраною темою).

ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

І. Організаційна частина

ІІ. Основна частина

Учень 1. У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах (на чолі з відважним царем Леонідом, війна з персами, вересень 480 рік н.е.), у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі (війна з персами в 1567 році), а в українців – 300 козаків під Берестечком (війна з армією Речі Посполитою, червень 1651 рік) та 300 юнаків під Крутами (війна УНР за незалежність з радянською Росією, 29 січня 1918 рік).

100 років минуло з того дня, коли тому молоді студенти-гімназисти, учні старшокласники, ваші однолітки, не вагаючись ані хвилини пішли на захист своєї Батьківщини, не за славою, а за волю, національну честь, за незалежну державу - Україну. 

У перебігу військових дій бій під Крутами вирішального значення не мав, це була невеличка битва за своїми масштабами, але стала зразком військового мистецтва і  була визнана героїчним подвигом,  символ нескореного духу нації української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів.

Учень-читець: І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов…

Учень 2. В грудні 1917 році Радянська Росія розпочала неоголошену війну проти УНР.

12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою. На Схід України поступово надходить військова та інша допомога більшовицьким силам в Україні.

Відносини між Радянською Росією і УНР загострилися ще більше, коли Українська Центральна Рада проголосила  22 січня 1918 році Четвертий універсал, за яким Україна стає  незалежною, самостійною державою. 

В «Маніфесті до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, так як більшовиків і радянську владу підтримували українці на Сході.

20 тисячна армія більшовиків  під командуванням В. Антонова-Овсієнка була направлена на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Незважаючи на те, що загін називався Східним фронтом, він складався із більш шести тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту.

Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Операцією захоплення столиці здійснював Михайло Муравйов з військом добре озброєних вояків, які мали кулемети і артилерію. Наступ на Київ більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

(Відео 1._Пам’ятай  про Крути)

Учень 3. Єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і залучено було на захист столиці України.

5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Через київські газети прозвучало звернення до українського студентства.

До новоствореного куреня вступили навіть учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких був студент Українського народного університету — старшина (сотник) Андрій Омельченко.

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького.

26 січня прийшло повідомлення від командира цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги призупинити наступаючі більшовицькі загони.

 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня.

Учень 4. Більшість студентів не мали уяви, що таке військова підготовка. В екстремальних умовах були сформовані дві сотні, які мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні. В них були лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. Юнаки ніколи не тримали в руках вогнепальної зброї, її вони вперше отримали тут...

На додаток, вже під час самого бою, приєдналося ще 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

28 січня 1918 р. Аверкій Гончаренко віддає наказ: «Відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону».

Він мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чоловік. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Учень-читець:

Під Крутами сльози, зітхання тяжке...

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Круг

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п'ята каже; "Не вбий!"

То хто ж породив тебе кате людський?

Під Крутами вбивство, під Кругами гнів...

І все пам'ятаю через тисячі днів.

І пам'яті свічка горить не згаса

І 300 сердець - наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, "Реквієм" спів...

Пам'ятай, Україно, патріотів синів!

(Відео 2. Бій під Крутами – 1918^тий)

Учень 5. 29 січня 1918 року на залізничній станції, поблизу селища Крути, за 130 кілометрів на північний-схід від Києва,  розпочався  бій, який  тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.

Під час першого ж бою сотня понесла втрати, загинув і її командир Омельченко. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни продовжували наступ на Київ, але їх чекала невдача.   Залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Близько о 17 годині зібралися усі українські підрозділи і виявилося, що не вистачає одного взводу студентів, що стояв найближче до станції: у сум'ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод. Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, яка вже була зайнята червоногвардійцями.

Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік, що проти його навчених хлопців-вояків  виступили  зовсім юні студенти, гімназисти та навіть школярі-старшокласники. Його люті не було меж, тоді він наказав ліквідувати полонених, але  над 27 юнаками спочатку познущалися, а потім напівживих розстріляли.

Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.

В березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві.

Учень-читець:

«Пам'яті тридцяти»

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Павло Тичина, 1918 рік

Учень 6. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих. 

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

Вони, були синами не тільки для своїх матерів, а й для неньки України, які без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу, нашої з вами волі.

(Відео 3. Мій син…)

ІІІ. Підсумкова частина

Висновок

Викладач історії:

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої світової війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

У 2006 році на  залізничній станції Крути був відкритий Меморіал пам'яті героїв Крут.

Учень-читець:

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з'явиться сама,

Не дай себе підступно обдурити,

Мовляв, дороги іншої нема.

Як знову йти до старшого нам брата

Просить своє... й на весь світ працювать,

Не дай себе до нитки обідрати,

Зумів же двічі пута розірвать.

Не вір невтомним брехунам пихатим.

На жаль, такі синочки в тебе є,

Що все на світі ладні обібрати,

Купити, перезрадити, продати,

Священну волю навіть розіп'яти,

Покривдить рідну матір, осміяти,

щоб тільки крісло втримати своє.

Народе мій, великий, український,

Як буде в тебе воленька свята,

То буде й коровай, і мед по вінця,

Не зразу, та на вічнії літа.

Викладач історії: Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Звучить Гімн України

Використані джерела:

1. Позакласні заходи з історії / Автор-упорядник Ф.Л. Левітас. – Х.: Вид. гр. «Основа», 2004. – 160 с.
2. Новітня історія України. Частина перша. 1914-1939. Підручник для 10 класу. – К.: Генеза, 2011 – 352 с.
3. Сергійчук В., Гаврилюк Я. Героїка трагедії Крут. – К.: Городенський, 200

Фотокалаж позаурочного заходу: