М.Коцюбинський "Дорогою ціною"

М. Коцюбинський. Коротко про письменника. «Дорогою ціною». Пригодницький романтичний сюжет повісті. Вічний тип шукача правди. Презентацію підготувалавчителька Люботинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 Вовк Оксана Віталіївна

ВЕЛИКИЙ СОНЦЕПОКЛОННИК

«Дитячий вік мій (до 7 літ) пройшов у місті Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі»,— згадував Коцюбинський. Родина змушена була часто переїздити через неспокійний характер батька. Дрібний державний чиновник Михайло Матвійович не зносив утисків начальства і часто міняв роботу (існує версія, що він був жандармом). Вихованням дітей займалась мати. Саме від неї Михайло успадкував тонку й глибоку душевну організацію та розуміння природи.

Навчаючись у Барській початковій школі (1875–1876) та Шаргородському духовному училищі (1876–1880) М. Коцюбинський виділявся серед своїх однокласників умінням писати цікаві, оригінальні твори. На його лiтературнi здiбностi звернув увагу вчитель росiйськоi мови в Шаргородськiй бурсi, кинувши тодi пророчi слова: «Панове, це майбутнiй письменник!» 12-літнім підлітком Коцюбинський закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення духовного училища через нестатки не зміг далі вчитися. Самоосвіта, читання розширили світогляд, змусили замислитися над життям, тим більше, що дуже скоро хлопцеві довелося подорослішати: батько остаточно втратив роботу, осліпла мати, і Михайло взяв на себе турботи про велику сім’ю. Щоб утримувати батьків, двох сестер і двох братів, Михайло давав уроки панським дітям, а ночами просиджував над книжками.

1884 року Коцюбинський пише оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», віддає його на суд Нейману — людині освіченій і з великими симпатіями до української літератури. Це була не перша спроба пера, раніше всім подобалося те, що писав Коцюбинський, але Нейман виніс суворий вирок оповіданню й порадив початківцю більше не писати, аби «не калічити святу нашу мову». Вражений своїм невдалим дебютом, Коцюбинський більше не наважується показувати комусь свої твори. Аж 1890 року у Львові був надрукований його вірш «Наша хатка», а потім іще декілька творів дістали схвальну оцінку, що надало письменникові впевненості й наснаги.

Світлими сторінками життя Коцюбинського була його дружба з І. Франком, з яким він познайомився 1890 року у Львові. Особливу увагу громадськості привернули дитячі оповідання Коцюбинського — «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник». У молодого письменника виросли крила, коли він отримав листа від Панаса Мирного, у якому відомий митець писав: «Прочитав я її (“Харитю”) та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком…»

1891 року Коцюбинський складає іспит на звання народного вчителя і їде в село Лопатинці (тепер Шаргородського району на Вінниччині). 1892 року йому вдалося влаштуватись на посаду члена урядової філоксерної комісії, яка вела боротьбу зі шкідником винограду на території Молдавії та Криму (1892–1897)

З 1898 року письменник рiшуче перегортає сторiнку свого життя, одружується з Вiрою Дейшi та оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi. Своїх дітей Коцюбинські виховували в дусі безмежної відданості народові. Напружене життя, постійна відповідальність за сліпу матір, братів, сестер і власну сім’ю підточували сили Михайла Михайловича. Та, незважаючи на слабке здоров’я, завантаженість роботою, Коцюбинський цікавиться громадським життям: листується з відомими письменниками, очолює товариство «Просвіта», читає лекції з українознавства.

Товариство «Просвіта»

Така діяльність письменника насторожує жандармське управління, яке пильно наглядало за Коцюбинським. Тим більше, що в багатьох творах він висвітлював наболілі питання життя суспільства. 1911 року письменник організовує літературні «суботи» з чернігівською творчою молоддю. Їх відвідують Аркадій Казка, Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний (Елланський), які з любов’ю називають Михайла Михайловича своїм літературним учителем. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу та власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути й точніше відтворити життя людини в органічному зв’язку з усім світом. Природа і людина зливаються в нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. 1913 року письменника не стало.

Пам'ятник на могилі М. Коцюбинського в Чернігові

М. Рильський про М. Коцюбинського: В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він перебував тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим. («Чернігівські сонети») Глибоким зором і пером тонким Він слугував народові своєму, Палаючи душею разом з ним…

Гронування. Громадський діяч. Органі-затор Братства тарасівців. Перекладач. Голова «Просвіти»в ЧерніговіПисьменник. Новатор. СОНЦЕПОКЛОННИК

Коцюбинський прагнув «…взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця і все списати… що бачив, що почув… Бо в серці скипілась кров…, зіллялись всі людські сльози і полум’ям знявся гнів…» У творчому доробку письменника є оповідання, новели, казки, пісні, вірші. За життя письменника більшість творів не було надруковано. Майстерність їхня досягається завдяки тонкому психологізму, фольклору, пейзажу, екзотичності, докладній характеристиці персонажів, романтичному началу, історичним матеріалам.

У творі, який вивчатимемо, звучить соціальний протест, вільнолюбний пафос. Напередодні революції 1905–1907 років необхідно було ще раз нагадати знедоленому народові, що воля в усі часи здобувалася в нелегкій запеклій боротьбі. Згадуючи про минуле, автор використовує історичні матеріали. Твір «Дорогою ціною» складається з 5 частин, він ще має вступну частину (пролог) та заключну частину (епілог). У літературній критиці існують різні думки щодо визначення жанру твору. Одні науковці стверджують, що це оповідання, інші доводять, що це повість. Кожна точка зору має свої підстави. Окрім того, одні вважають, що цей твір — пригодницька розповідь, інші — психологічна розповідь.

Історичний матеріал, що зумовив написання твору «Дорогою ціною». Події укладаються в невеличкі межі кількох тижнів, але за своїм змістом твір охоплює великий історичний відрізок — близько двох століть. Твір «Дорогою ціною» написаний 1901 року і надрукований 1902 року. Тому не випадково М. Коцюбинський із першого ж речення («Діялося се в тридцятих роках минулого століття») настроює читача на те, що розповідь ітиме про минувшину.

Початок XIX ст. позначений небувалим зростанням антикріпосницької, антифеодальної боротьби. Кріпаки й селяни, які віками страждали від надзвичайних економічних і політичних утисків, починають піднімати голову, протестуючи проти існуючих умов життя. Антикріпосницькі протести селян виявлялися в різних формах. Кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя праці, убивали панів, їх управителів, відмовлялися відробляти панові, навіть виступали зі зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармалюка. Це була велика битва, що наближувала скасування кріпацтва, що й сталося 1861 року.

Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від свого пана. На початку XIX ст. це явище набуло масового характеру. Так, тільки в Київській губернії на березень 1816 р. налічувалось 25 тисяч селян-утікачів, які ховалися на території Донського та Чорноморського війська. У результаті таких утеч у деяких селах кількість кріпаків зменшилась удвічі, а то й більше. Царський уряд уживав усіх заходів для розшуку втікачів і жорстоко карав їх. Спійманим бунтівникам призначали від 1000 до 12000 ударів шпіцрутенами. Більшість не витримувала й гинула. А того, хто вижив, міг чекати ще й Сибір. Тільки в 1822–1833 рр. за втечу було заарештовано й вислано до Сибіру 12 428 чоловік. Саме про такі події розповідає М. Коцюбинський у творі «Дорогою ціною», отже, твір має історичне підґрунтя.

Є у творі ще одна часова площина. І про неї письменник також говорить у вступній частині: «Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа». Мова йде, безперечно, про героїчну сторінку визвольної боротьби українського народу — Коліївщину.

У 70-х рр. XVIII ст. значна частина України перебувала під владою Речі Посполитої. Кордон Польщі доходив до Києва. Невдоволене подвійним — національним і соціальним — гнітом селянство піднімалося й виступало проти польсько-шляхетського уряду. Гайдамацький рух, спрямований проти конфедератів, сколихнув майже всю Україну. Протест проти національної та феодальної неволі об’єднував селян у гайдамацькі загони. Повстання гайдамаків, яке налякало й царський уряд, було придушене 1798 року. У селі Кодня на Волині, про яке згадує М. Коцюбинський у творі, розміщувався спеціальний суд, що засудив на смерть сотні гайдамаків. Згадуючи дитинство, Остап уявляє січових емісарів, що приїжджали до діда вербувати нові гайдамацькі загони. Пам’ять про Коліївщину надихає Остапа і на втечу від пана, і на подолання перешкод, які виникають на його шляху.

Письменник у 1901–1902 рр. звертається до подій столітньої та двохсотлітньої давності, тому що наближалася перша російська революція 1905–1907 рр. Поширювалися селянські повстання за землю, за волю. У вихорі цих історичних подій знов оживали спогади про героїчну минувшину — Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам, хоч і ненадовго, удалося здобути собі волю. Дорогою ціною діставалась вона. Саме цією назвою твору М. Коцюбинський наголошує на тому, що боротьба за соціальну справедливість ніколи не була легкою