М. Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду

Урок української літератури у 10 класі

 

Тема: М. Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду.

 

Мета:

• ознайомити учнів з життям і творчістю письменника,
• показати еволюцію його світогляду, зацікавити учнів,
• спонукати їх до читання творів митця,
• розвивати навички роботи з підручником, самостійної роботи, роботи в групі,
• розвивати вміння висловлювати власну думку з ідейної та естетичної точки зору;
• поглиблювати вміння сприймати інформацію на слух, аналізувати ї
• розвивати творчі здібності;
• виховувати повагу до людини – митця, до духовних надбань українського народу, любов до книги, естетичний смак.

 

Обладнання: мультимедійний проектор, презентація, портрет письменника; репродукція картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»; схеми, буклети, виготовлені учнями, книги з творами письменника.

 

Між предметні зв’язки: історія, художня культура, українська мова

 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття. На рубежі цих століть ми перегортаємо ще одну сторінку в історії літератури. Нові суспільно-політичні події, нові тенденції, стилі, течії,нові імена митців, серед яких Михайло Коцюбинський, з життям і творчістю якого ми сьогодні познайомимось.

 

Епіграф до уроку: «Сонцепоклонник і Муся: два різних Коцюбинських,

два різні прояви його єства, що дали особистість непересічну…»

С. Гаранський «Наодинці з вибраним»

 

Муся – так називала Коцюбинського його дружина, Сонцепоклонник – таке ім’я він отримав за свою літературну діяльність.

Проблемне питання: у чому своєрідність особистості Коцюбинського і за що його називають Сонцепоклонником?

 

 

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань

 

1. перевірка випереджаючого завдання на тему «Суспільно-політичні події в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.» ( презентація учнями виготовленої  схеми)

2. Передумови розвитку української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

    Економіка України, як і всієї імперії, кінця XIX ст. - початку XX характеризувалась періодами злету і занепаду, але в цілому її розвиток відбувався по висхідній

Особливо бурхливе зростання припадає на період 1893-1899 років, перш за все в галузях важкої промисловості, де виробництво зросло у 2 рази. Швидкими темпами розвивались гірничодобувна і металургійна промисловість, машинобудування.

    Культурно-історичними передумовами розвитку літератури ХХ століття стали насамперед ідейно-естетичні шукання митців і суспільно-політичні пошуки державних діячів.   Формування нової концепції людини та способів відтворення людських переживань у літературі відбувалося під впливом інтуїтивізму Анрі Бергсона, психоаналізу Зиґмунда Фрейда та ідеї надлюдини Фрідріха Ніцше.

     Нові принципи художнього мислення поширювалися й в українській літературі. Кінець ХІХ – початок ХХ століття – це період значних естетичних зрушень: жанрово-стильового оновлення красного письменства, активного розширення тематичних горизонтів, пошук новітніх форм реалізації художніх ідей.

 Нова генерація українських письменників, за висловом І. Франка, "прагнула цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу". Дискусія про шляхи української літератури виявила кризу народницького світосприйняття, тобто збереження романтико-народницького 12 світосприйняття, етнографічних ознак творчості, дидактичного спрямування, тяжіння до реалістичних, традиційних літературних форм. Антитезою народництву у літературі став модернізм як система із відмінними естетичними координатами та стильовими орієнтирами.

 Модернізм – сукупність стильових течій у мистецтві та літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, які об'єднує ідея заперечення традиційного реалістичного мистецтва. Ознаки модерністського світосприйняття:

 ♦ поглиблений самоаналіз, відображення образу світу в окремій особистості;

 ♦ модерністів приваблюють межові стани особистості, її абсурдні вияви, причому із твору зникає поняття про характер особистості, натомість з'являється "людина без властивостей" – істота, позбавлена соціальних зв'язків, зосереджена на власних мінливих відчуттях і переживаннях;

♦ ідеї абсурдності та неусталеності світу, фрагментарність замінює колишні принципи художньої єдності;

♦ експериментальність у царині жанрів, форм і стилів, а відтак – стильовий синкретизм;

♦ роль митця-деміурга, який самочинно управляє художніми світами, утвердження унікальності творчої індивідуальності, її внутрішнього самовираження, митець перестає сприйматися як речник соціальних, національних або класових, партійних ідей;

♦ міфологізм, який повертає героя або художню дійсність до первісних архетипічних станів і вимагає символічного тлумачення дійсності та вчинків персонажа;

 ♦ інтелектуалізація творчості;

♦ сюжетно-композиційні трансформації – ліризація прози, нова роль психологізму (моделювання напруженого емоційного переживання), ускладнена асоціативність, іронічність письма, домінування монологічного типу письма, а не об'єктивного авторського, звернення до художніх засобів суміжних мистецтв – музики, живопису, а відтак скорочення обсягу описових елементів, урізноманітнення поетичних образів, ритмічних структур та ін.

 

Михайло Коцюбинський починав творчість під впливом етнографічно-побутової реалістичної манери І. Нечуя-Левицького, під ідейним впливом Панаса Мирного. Однак уже в перших творах помітна більша стилістична досконалість молодого Коцюбинського.

 

На початку ХХ століття стильова манера Коцюбинського змінюється під впливом західноєвропейських авторів (Е. Золя, К. Гамсун, С. Цвейг, А. Шніцлер тощо). Письменник започаткував цілком оригінальний стиль, що співвідносився з європейським психологічним імпресіонізмом, витоки якого – у живописі. Імпресіонізм (від фр. impression – враження) – художньо-творча течія в європейському мистецтві 70–80-х років ХІХ – початку ХХ століття. Назва "імпресіонізм" виникла після виставки 15 квітня 1874 року, на якій експонувалася картина К. Моне "Імпресія. Схід сонця". Його представники прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу, мінливі стани природи мальовничими засобами. Імпресіонізм зародився у 1860 роках у Франції, коли Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега внесли в живопис 24 різноманіття і складність міського побуту, свіжість і безпосередність сприйняття світу. Для їхніх творів характерне зображення випадкових ситуацій, сміливість композиційних рішень, що справляє враження неврівноваженості, фрагментарності композиції, несподівані точки зору, ракурсу, зрізи фігур рамою.

 

 

 

 

 

 

Основні особливості імпресіонізму:

 ♦ визнання навколишнього світу як об'єктивної реальності (звідси – реалістичність художньо-естетичних засад);

♦ спрямованість творчих пошуків на збагачення й оновлення зображувальних засобів та прийомів, посилення виражальних можливостей поетичного слова при збереженні основних реалістичних принципів творення художнього образу;

 ♦ прагнення якомога точніше, природніше й повніше відтворити реальний світ у його постійній рухливості й змінюваності, виявити найтоншу і потаємну сутність речей;

♦ посилений інтерес до індивідуальної своєрідності бачення світу кожним митцем, до його раптових і безпосередніх відчуттів, скороминущих вражень, уривчастих думок, найтонших нюансів переживань і настроїв, що часом приводило до фіксації уваги читача на випадковому, несуттєвому, суб'єктивно сприйнятому, нетиповому;

 ♦ зосередження уваги на відтворенні мінливості форм предметів і явищ природи, найтонших відтінків кольорів, їхню гру залежно від мерехтливого освітлення і змін погоди, на короткочасних звуках, тонах і півтонах, що допомагало виявити в звичних предметах і явищах непримітні, приховані для первинного сприйняття властивості й риси;

♦ надання опису (зокрема пейзажу) самодостатнього значення;

♦ трактування найперших вражень від сприйняття навколишньої дійсності – єдино спроможним правдиво й глибоко виразити сутність різних явищ суспільного життя і природи;

♦ сполучення розрізнених (на перший погляд) і безладно розташованих елементів твору, але у цілому осягненні його виявляється прихована єдність цих елементів, унаслідок чого зображене набуває незвичної яскравості й новизни;

♦ винаходження нових художньо-технічних засобів і прийомів зображення; 25

 ♦ кредо імпресіонізму: "Бачити, відчувати, виражати" (Е. та Ж. Гонкур).

 

В українській літературі самостійним напрямом імпресіонізм не став; окремі його цінні знахідки використовували М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, Г. Михайличенко, Г. Косинка, М. Хвильовий, М. Івченко з метою правдивішого, точнішого, яскравішого зображення життя, зокрема настроїв і почуттів дійових осіб, а також прихованих якостей предметів і явищ природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь з елементами бесіди про життєвий і творчий шлях М. Коцюбинського. (Робота з опорним конспектом)

17 вересня 1864	Народився у Вінниці в сім’ї дрібного урядовця.
1875 — 1876	Навчання в початковій школі
1876 — 1880	Навчання в духовному училищі у Шаргороді.
1886–1889	Він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно.
1884	Написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Першу спробу молодого автора розкритикували, але його це не зламало — він пише й далі, але твори до друку не подає.
1892-1896	Працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду
1898	Переїзд до Чернігова. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии».
1890-1900	Працює в міському статистичному бюро. Зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною, в них було 4 дітей. Щотижня у будинку письменника збирались письменники і поети — Василь Блакитний, Микола Вороний,Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об’їздив майже всю Європу, щоб вилікуватися (хворів астмою та туберкульозом).
1904	Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata Morgana»
1906 — 1912	Крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).
1911 — 1912	Написав «Коні не винні» та «Подарунок на іменини». «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові»
25 квітня 1913	Михайло Коцюбинський помер. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Братство Тарасівців - українська таємна організація. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Т.Шевченка у Каневі. Засновниками Б.Т. була група українських студентів - Б. Грінченко, І. Липа, М. Міхновський, В. Боровик та ін.. Основні ідейні засади організації були викладені у «Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті «Правда». Своїм основним завданням Б.Т. ставило боротьбу за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Б.Т. зобов'язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині і при всіх обставинах боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 основним осередком Б.Т. був Харків, але після арешту значної частини членів організації центр перенесено до Києва. Осередки Б.Т. з'явилися в Одесі, Полтаві, Лубнах та деяких інших містах України. До активних діячів Б.Т. належали В. Боржковський, М. Вороний, М. Дмитрієв, В. Самійленко, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Степаненко, Б. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет та ін. Б.Т. діяло в Україні до 1898. Під впливом ідей Б.Т. було засновано в 1897 Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 - Революційну Українську Партію.

 

 

2. Використовуючи  свої попередні знання з історії України та української літератури  дайте відповідь на питання:

• Які твори М. Коцюбинського ви читали раніше?
• До якого таємного братства належав М. Коцюбинський?
• Які ідеї воно відстоювало?
• Визначте, які актуальні проблеми свого часу висвітлив М. Коцюбинський у своїх творах? 
• Чому фахівці вважають, що він здійснив справжній переворот у розвитку літератури?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Створення «літературного грона» 

 

 

 

 

V. Підсумок уроку

       Складання сенкана  

Сенкан — це вірш, що складається з п’яти рядків. Слово «сенкан» походить від французького слова «п’ять» і позначає вірш у п’ять рядків.

1.              Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник).
2.              Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметники)
3.              Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно, це дієслова).
4.              Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.
5.              Останній рядок складається з одного слова — синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок.

 

 

 Або ж так (формула):

1. Тема (іменник).
2. Опис (два прикметники).
3. Дія (три слова).
4. Ставлення (фраза – чотири слова).
5. Перефразування сутності ( одне слово).

 

Спробуємо  скласти сенкан, для  характеристики постаті М.Коцюбинського

 

 

 

 

« Мозковий штурм» (відповідь на проблемне запитання, поставлене на початку уроку, висловлювання учнів)

Проблемне питання: у чому своєрідність особистості Коцюбинського і за що його називають Сонцепоклонником?

 

 

VІ. Оцінювання.

VII.    Домашнє завдання.

с. 166 -183, завдання 1-3, с 183 (усно), прочитати новелу “Intermezzo”.