«МАМО, ТИ МЕНЕ ЛЮ…?» Формування сімейних цінностей як умова успішної соціалізації особистості За повістю Оксани Думанської «Школярка з передмістя»

Євдокія КАШУБА, учитель

Котелевського опорного ліцею №1 імені С.А.Ковпака

Котелевської селищної ради Полтавська області

«МАМО, ТИ МЕНЕ ЛЮ…?»

Формування сімейних цінностей як умова успішної соціалізації особистості

За повістю Оксани Думанської «Школярка з передмістя»

Там, де немає сімейних цінностей,

немає сенсу зберігати відносини ...

це подібно повільного вмирання душі.

Тетяна Бондарчук

   Соціалізація (від латин. socialis – суспільний) – це складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв’язків і відносин, його активної взаємодії з оточенням, унаслідок якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми та цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у цьому суспільстві. Це безперервний процес, що триває усе життя людини. Від народження і дитинства, через юність, молодість аж до зрілості та старості ми перебуваємо у процесі соціалізації. Її характер залежить від нашого віку, місця проживання, кола особистих зацікавлень та професійних потреб і навичок. Із часом ми досягаємо найвищого рівня соціалізації. Найчастіше це трапляється у зв’язку з кар’єрним зростанням та припадає на активний період нашого життя у молодому або ж зрілому віці.

   Єдиним агентом соціалізації, який впливає на людину впродовж усього життя, є сім’я, яка становить основу суспільства. В ній формуються, дотримуються і передаються поміж поколіннями культурні традиції, цінності, звичаї, норми. Саме в сім’ї ми формуємо основні життєві цінності та принципи, які неодмінно впливають на характер нашої ідентичності. Сім’я є тим середовищем, де ми можемо отримати підтримку та пережити особисті періоди кризи.

   Яку роль відіграла сім’я в житті Школярки, яку «Бабуся привчала … до щоденника, мотивуючи це тим, що» її онука «повинна розвивати писемний стиль»? Чи стала вона успішною в дорослому житті?

   Героїня книги сучасної української письменниці Оксани Думанської «Школярка з передмістя», гортаючи з часом свій «Щоденник, дописаний з уяви», зазначає: «Я вже кілька років мешкаю на батьківщині самотнього принца… Навчаюся, і якщо дотягну до кінця, то буду таки піарником з екологічних проблем. Звісно, маю підробляти в одній приватній фірмі, щоб згодом в ній же й мати пристойну посаду. Давно не дивуюся, що … тут … прагматично ставляться навіть до найближчої рідні і прораховують своє майбутнє, як на калькуляторі. Студентські вечірки, легкі наркотики і подорожі автостопом найближчими державами – цього я вже скуштувала. І тепер, гортаючи сторінки своїх недолугих записів, наповнюю їх призабутими відчуттями… Можливо, дещо й прибріхую, тобто дофантазовую вже з позицій себе – сьогоднішньої. Але роблю це винятково для власного задоволення та ще й для удосконалення писемного стилю, як того хотіла моя люба бабуся. Вона й зараз переконана в тому, що її онука досягне великих висот в обраній справі, бо «ніщо не минає, окрім марного». Вимальовується образ, як на наш погляд, упевненої в собі і своєму достойному майбутньому дівчини – і завдячує вона не кому іншому, як своїй Бабусі. Імен нема ні в головної героїні книги, ні в членів родини – мами, тата, бабусі, ні в сусіда та інших однолітків, яких згадає у своїх щоденникових записах героїня, тому дозволимо собі велику літеру на знак поваги до кожного / кожної з них. Безіменність героїв знакова сама по собі. Авторка тим самим дає читачеві зрозуміти, що її герої і ситуації не поодинокі – вони є типовими і соціально обумовлені. В цьому якраз і значимість твору Оксани Думанської «Школярка з передмістя», пропонований для додаткового читання у дев’ятому класі.

   На фоні освітніх реформ питання вивчення сучасної української літератури для підлітків є особливо актуальним, адже, попри все, література, на думку Вікторії Сірук, за умови фахового викладання її, може стати потужним тренінгом для емоційного інтелекту: варто навчити учня сприймати, розуміти емоції персонажа, що також сформує його ментальні здібності до ідентифікації себе у світі.

   Чи сформували вчителі ментальні здібності Школярки Оксани Думанської? З ким ідентифікує себе у світі героїня твору? З українцями?.. Не думаємо…Чи має читач тільки співчувати Дівчині, Мама якої заробітчанка?.. НЕ думаємо. Чому?

   Тому, що Мама-заробітчанка не тільки сама виїхала з України (рік написання твору 2008), а й доньку забрала з країни. І там, а не в Україні, народяться її діти, Бабусині онуки, появи яких так хотіла б вона дочекатися! Українці виїхали в Данію, де, на їхню думку,  кращі можливості для проживання, для самореалізації, для особистого щастя. Можливо, тому, що там набагато сильніше дбають про культурні традиції? цінують свої надбання? рівняються на своє, національне, а не на чуже, як нам пропонують здебільшого сьогодні?.. Хіба не так?.. Освіта краща то фінська, то польська, орієнтована на будь-яку європейську чи світову, тільки не на свою, українську. Реформа освіти показує батькам і здобувачам освіти, де добре: у великих містах із школами, забезпеченими ІКТ. «Решта» – ніщо: закрити, знищити, начепити ярлики «відсталі», «неспроможні навчити», «низька якість освіти», бо PISA показала, що «якість освіти міських учнів у 2,5 рази вища (вони показали результат, вищий за середній рівень), ніж однолітків, які мешкають у сільській місцевості». І що? Невже немає геніїв у селах? Є, як серед дітей, так і серед дорослих. І про яку, скажіть, любов до рідного краю йдеться, про які цінності, якщо тільки у містах добре, якщо тільки там дають знання?..

   Зневага до школи, вчителя наявна і в записах Школярки – і нічого нового в цьому немає, на жаль. Образ учителя в літературі здебільшого негативний. Читаєш щоденник Школярки, де є нотатки  про школу,  і думаєш: та невже все так погано в школі? Ну чому ж ви, дітки, і ви, письменники, так уже «косите» під школярів і такими неприглядними показуєте вчителів? Чи вас тільки «погані» вчили?..

   Візьмімо Школярку. Вона відвідує школу без особливого задоволення, сперечається з кєрою через роботу Мами. У неї взагалі алергія на школу, як і в її Бабусі, яка в минулому – педагог. Та й чому не бути тій алергії, якщо «в класі ніхто не вчиться, а відвойовує бали», якщо треба писати переказ і набридлі твори «Як я провела літні канікули», якщо випускний – це не свято і треба думати над тим, «яким чином уникнути бездарних витрат бабусиної заначки». Героїня заявляє однокласникам: «Класу –  потребую, вчителів і ваших батьків – ні!». Гіркоти додають і приватні уроки англійської мови з подругою Бабусі. Школярка так захоплюється ними і вчителькою, що читач мимоволі запитує себе знову: невже в школі з такою кількістю годин (адже зараз модно вивчати іноземні мови!), відведених на вивчення англійської, немає талановитих учителів, які володіють відповідною методикою, щоб таким, як оця Школярка, було цікаво вчитися?! Є! Чому ж авторка їх не бачить? Чому треба тільки ганити директора, вчителя, батьків, школу, ніби там одні хабарники і нездари?.. Сумно… Бо про це треба говорити на уроці і в суспільстві. Не можна заплющувати очі на те, що турбує. Треба жити і діяти відкрито, але не згущувати фарби – і бачити якомога більше позитиву і позитивних змін у своїй державі. Сьогодні, в умовах воєнного стану, кожен українець потребує оптимістичного погляду на світ і на життя, молодь – особливо. Треба брати десь у чомусь сили для наснаги, для Віри, Надії, Любові, Перемоги.

   В цьому допоможе сім’я!  Якраз формуванню сімейних цінностей Оксана Думанська, на нашу думку, відводить центральне місце у своїй книзі. Дарма, що сім’я розпадається – і Мама, і Тато знаходять собі іншу половинку. Не треба триматися за те, чого немає, бо діти в сім’ї, де немає любові, виростають нещасливі. «Там, де немає сімейних цінностей, немає сенсу зберігати відносини ... це подібно повільного вмирання душі», – зазначає Тетяна Бондарчук.

   Тож які проблеми окреслює для себе читач, поринаючи в Щоденник?

   Серед них такі, як:

• утвердження сімейних цінностей:

-  збереження поваги один до одного й тоді, коли подружжя бере розлучення;

- спілкування як довіра між членами родини, обговорення найголовнішого;

- уміння переживати і проживати болісні моменти з гідністю, без надриву, дорікань, сварок, обмови, поділу;

- взаємодопомога і підтримка;

- бабуся – беззаперечний авторитет, втілення мудрості;

- важливість любові батьків до своєї дитини;

- виваженість  рішень щодо теперішнього і майбутнього дитини;

• проблема шкільної освіти, об’єктивності оцінювання, важливості предметів вивчення;
• моральні цінності: ставлення до школи, учителів, однокласників;
• формування готовності до самостійного життя;
• проблема форм проведення випускних вечорів у школах;
• дружба, кохання, цнотливість;
• дорослішання дитини на фоні сімейних проблем;
• виїзд за кордон, діти в сім’ї заробітчан;
• нерозривний зв’язок з місцями дитинства, з рідним краєм;
• уміння пристосовуватися до нових умов, нової культури;
•  вміння вчитися протягом життя;
• роль іноземної мови в соціалізації особистості.

   Читач розмірковує: репетиторство – це мода чи панацея від усіх освітніх бід? Розмірковує над професіоналізмом учительства. Звертає увагу на образи класного керівника, директора школи, яких Школярка підозрює в корупції, хабарах. Задумується над тим, чи є пиво і дискотека світом дорослішання і формами розваги випускників; чи є чіпси здоровим харчуванням? Аналізує мову героїні твору, а вона пересипана словами на кшталт «кєра», «дискарі», заплечник, кобіта, хлопи, покладливий, здиміти (за кордон), шабашки, трускавки, клюкнув (для сміливості), звар’ювала, здибалися, запхалися, загумінки, пандж, маринарки, шкробала (чернетку), «украля» (вчителька української мови і літератури), прибамбаси, мешти, кльовий (тато), камізелька тощо. Потрібно не тільки розуміти сучасний сленг, а й власне українські слова, діалектизми. Тож  словник не буде зайвим.

   А ще читача з кожним прочитаним рядком притягує образ Бабусі. В повісті «Школярка з передмістя» він досить привабливий, теплий, щирий, справжній. Так і хочеться перегортати сторінки щоденника саме дякуючи їй і її мудрості. Досвід – велика сила! І це доводить письменниця, вимальовуючи образ Бабусі, яка так любить і так піклується про свою онуку. Вона веде її по життю, застерігає від помилок, тримає за руку, коли тій сумно і боляче, дає слушну пораду у хвилини повного відчаю. Бабуся ніби малює траєкторію життя Школярки – і тим наповнює її впевненістю в своїх силах і в завтрашньому дні. Саме дякуючи Бабусі, Школярка зуміє успішно соціалізуватися в чуже суспільство, в якому зовсім інша культура та інші звичаї. Дівчина навчилася боротися за своє місце під сонцем. Можливо, у моральній боротьбі з собою та однокласниками, школою і хлопцем-сусідом кувалася її сила. Героїня часто приймає тверді рішення, вміє скептично дивитися на події і стосунки між людьми. Вона – реалістка. Можливо, тому напередодні випускного Школярка відчула справжній смуток за тими ж однокласниками, вчителями, які раніше так дратували її. Дівчина полишає шкільне українське життя, життя в передмісті з Бабусею зі сльозами на очах. Вона плаче, що «доведеться жити далеко від подруги з низьким айкю, не бачитися із своїм колишнім хлопцем, не чути претензій кєри».

   «Всі образи стали космічним пилом на тлі всесвіту», – слова, які змушують читача до глибоких роздумів про особисті стосунки з сім’єю, соціумом, природою, всесвітом. Справді, чи варто зациклюватися на образах? А може, краще розвиватися, читати, збагачувати себе досвідом?.. Йти вперед, творити свою траєкторію руху, бачити свою мету в житті, знати, для чого ти живеш?... В усякому разі, намагатися знати, жити поруч з рідними і цікавими людьми на рідній землі, а не деінде…

   ЩО може стати запорукою такого руху вперед, здатністю відчувати себе успішною особистістю?

   Любов! І оце магічне «Мамо, ти мене лю…?» вражає читача в саме серце… Донька задає це питання як Мамі, так і Татові – і впродовж усіх років згадує саме ці моменти, коли вона чула відповідь: «Лю…». Що може бути дорожчим?.. Що може вище підняти людину на крила, ніж Любов?.. І оцю любов читач відчуває. Знову ж таки, дарма що батьки вдруге одружилися – вони щиро люблять свою доньку, не кажучи вже про Бабусю. Коли дитину люблять з пелюшок, хіба вона може вирости нещасливою, обділеною, неуспішною?.. Любов – основа сім’ї, запорука успішної соціалізації особистості дитини, її щасливого теперішнього і майбутнього.

   Ще одна Бабуся, героїня сучасного турецького серіалу «Вітер кохання», ділиться досвідом: «Якщо діти – це капітал, то онуки – інвестиція в майбутнє!» Тож дбаймо про свій капітал та інвестицію в майбутнє!

Використані джерела

1. ДуманськаОксана. Школярка з передмістя Щоденник, дописаний з уяви.  URL:   https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15382
2. Загальна соціологія: навч. посіб. Київ: Професіонал, 2004. 592 с.
3. Новосьолова Валентина Результати проведення PISA – 2018 як інструмент підвищення рівня сформованості читацької компетентності учнів. Дивослово. 2020. №7 – 8.  С.26.
4. Сірук  Вікторія. Реформи чи псевдоновації. Дивослово. 2020. №7 – 8. С.17.
5. Як соціалізація допомагає нам знайти своє місце в суспільстві. URL  : https://citizen.in.ua/photos/topic/f/20190822_141823_%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0%203.pdf