МАН, Художня метафора, образи-символи у творчості Анатолія Кичинського (збірка «В гості до мами»)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
 

 

                                                                Відділ філології та мистецтвознавства

                                                                Секція: українська література

                                                                                             Базова дисципліна: українська література

Художня метафора, образи-символи

 у творчості Анатолія Кичинського

         (збірка «В гості до мами»)

 

                                                          Виконала:      Шевчик Ірина Анатоліївна,

                             учениця  10 класу

                                                                      Щорсівської загальноосвітньої       школи

                                                     І – ІІІ ступенів

                                                       Генічеського району

                                                       Херсонської області

 

                  Науковий керівник:  Ізмайлова Олена Вікторівна,

                           учитель української мови та літератури,

                                                       вища категорі

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1Механізм формування метафори…………………………………6

           1.1.Особливості художньої метафори ……………………………….9

            1.2. Види художньої метафори……………………………………...11

РОЗДІЛ 2 Творчість Анатолія Кичинського – метафоричний заклик

до збереження майбутнього………………………………..........................12

РОЗДІЛ 3 Активізація та пасивізація концептуальної метафори у поезіях Анатолія Кичинського………………………………………………………..21

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………......................26

ДОДАТОК 1…………………………………………………………………..28

ДОДАТОК 2…………………………………………………………………..29

ДОДАТОК 3…………………………………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Метафора - це один із найпродуктивніших способів збагачення мови, який здавна привертав увагу філософів, логіків, мовознавців. Тривалий час її вважали образним засобом, заснованим на переносному вживанні слів і призначеним орнаментувати художній текст та забезпечувати успішність впливу його на адресата. Інтелектуальний розвиток людства у другій половині  ХХ століття, на початку ХХІ століття та зміна світоглядних парадигм розширили сферу використання метафори й зумовили переосмислення її ролі в мовно - мисленнєвих процесах. Учені установили, що метафора виникає в момент розв΄язання проблемної когнітивно – номінативної ситуації, коли формуються нові образи і смисли. Подальше лінгвофілософське дослідження цих механізмів дало змогу кваліфікувати метафори як найпотужніший лінгвоментальний інструмент, за допомогою якого людина пізнає й оцінює позамовну дійсність. Велике бажання дослідити художню метафору у творах українських поетів та письменників, а саме: творчість херсонського поета Анатолія Кичинського спонукало мене до написання даної роботи.

Тема роботи: Художня метафора, образи-символи у творчості

Анатолія Кичинського.

Мета: дослідити художню метафору в творчості Анатолія Кичинського,   

визначити її варіанти та моделі.

Завдання роботи:

- визначити основну сферу функціонування художньої метафори;

- визначити варіанти активізації концептуальної метафори у творчості    Анатолія Кичинського;

- з΄ясувати найпоширеніші процеси метафоротворення.

Об΄єкт дослідження:

   творчість Анатолія Кичинського.

 

Предмет дослідження:

     художня метафора.

Методи дослідження:

- науково-інформаційний пошук ;

- аналітичний пошук;

- порівняльний аналіз.

Інформаційна основа: науково-інформаційні джерела, робота з творами поета Анатолія Кичинського, власні дослідження.

Актуальність роботи:

   - Анатолій Кичинський- яскравий представник української літератури, творчість якого має  ввійти  «у золотий фонд українського письменництва», а твори вивчатися у школі;

- учням Херсонської області буде цікаво дізнатися на уроках літератури рідного краю про роль художньої метафори у створенні образів рідного краю, землі, долі та матері;

   - на прикладі поетичних творів Анатолія Кичинського про малу батьківщину виховувати в учнях почуття любові до рідного краю, відповідальність за долю України, вчити бути справжніми патріотами своєї країни.

Практичне значення:

 

Вивчення художньої метафори у школі - невід΄ємна частина роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів. Вивчення художньої метафори, її варіантів та моделей буде корисним також і для всіх шанувальників образних засобів української мови, бо матиме неабияке значення в організації практичних засобів по піднесенню мовної культури, адже урахування процесів метафоротворення допоможе мовцеві швидко віднайти серед величезної кількості образних засобів саме ті, які найбільш точно і виразно передають зміст висловлюваного і які відповідають нормам сучасної літературної мови. Правильність, точність і чистота мови є одним із показників загального культурного рівня людини.

Структура роботи: дослідницька робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, загальним об΄ємом сторінок - 30, 3 додатків.

Список літератури налічує - 15  джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

                          Механізм формування метафори

1.        Особливості художньої метафори

Сучасне розуміння метафори в літературознавчому аспекті здобуло помітні теоретичні досягнення. В українській літературознавчій науці це, зокрема, монографія Б. Іванюка "Метафора і літературний твір". У своїй роботі Б. Іванюк намагається простежити еволюцію теоретичних підходів щодо метафори від Аристотеля і до наших днів. Аналізуючи окремі тексти (як поетичні, так і прозові), автор приходить до висновку, що метафора є універсальною фігурою постміфологічного художнього мислення [7].Вивчення метафори стає дедалі інтенсивнішим і швидко поширюється на різні галузі знання. Останніми роками акценти у вивченні цього тропа змістилися з філології (риторики, стилістики, літературної критики), в якій переважали аналіз та оцінка поетичної метафори, до сфери вивчення практичного мовлення і до тих сфер, що спрямовані до мислення, пізнання і свідомості, навіть до моделювання штучного інтелекту.  Бажання зрозуміти суть метафори, дослідити природу та механізм її створення, а також принципи класифікації метафор у творчості поета херсонського Анатолія Кичинського стало поштовхом до написання даної роботи.

Механізм конструювання метафори складається з декількох етапів (пошук суб’єкта метафори, пошук додаткового об’єкта, синтез обраних об’єктів, зіставлення між собою асоціацій), в результаті чого народжується новий художній образ.У лінгвокогнітивному аспекті  метафора  -  це ментально-мовне явище, яке виявляється у використанні мовного знака одного концепту на позначення іншого на основі асоціацій за подібністю чи контрастністю. Відповідно механізм метафори розглядають як взаємодію двох структур знань: когнітивної структури  донорської зони (donor domain, або source domain) і когнітивної структури реципієнтної зони(recipient domain , або target domain). Донорська зона – це структура знань, властивості якої проектуються на властивості іншої структури знань. Вона надає мовні знаки на позначення властивостей іншої зони. Когнітивна структура донорської зони охоплює узагальнений фізичний і культурний досвід людини й організована як «схема образу». Це те, з чим мовець зіставляє осмислюваний предмет (явище, дія, ознака). Донорська зона порівняно проста, зрозуміла і повсякчас відтворюється у процесі фізичної взаємодії людини з дійсністю. Реципієнтна зона  - це та структура знань, на яку проектуються властивості іншої структури знань. Вона запозичує мовні знаки з донорської зони. Когнітивна структура реципієнтної зони менш відома, менш конкретна, менш визначена. Це те, що зіставляється, осмислюється і пізнається. Так, у метафорі вогонь кохання донорська зона – вогонь, а реципієнтна – кохання; у метафорі життя – це дорога, донорська зона – дорога, а реципієнтна – життя; у метафорі мати земля донорська зона мати, а реципієнтна – земля. На думку І. Маноха, табуїстичні за своєю природою метафоричні прийоми можуть використовуватись з різною метою: щоб облагородити реальний об’єкт, щоб "полити його брудом", висміяти, щоб компенсувати відсутність інших пояснювальних засобів. Тепер метафора намагається вивільнитись від поза поетичних, або реальних, покровів. Мова йде про те, що метафора прагне стати реальністю, стати на один щабель з поняттям або навіть перевершити його в можливості відбивати реальність [12: 37]

У праці Ю.Тимошенка  «Феномен метафори» автор вказує на семантичне поле метафори:  «Архетипна метафора як релікт універсально-колективних первнів людської психіки та образ етноміфологічного канону має значно вищий ступінь функціональності в художньому тексті, ніж індивідуально-контекстуальний троп, бо вона володіє потужним сугестивним зарядом – інтенцією вражати, навіювати, захоплювати» [15: 31].

Художня метафора – це використання мовного знака одного концепту на позначення іншого, яке характеризується образністю, експресивністю, багатозначністю, оригінальністю. Синонімом до терміна «художня метафора» є термін «поетична метафора». Художня метафора має також значні пізнавальні та експресивні можливості. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних шукань, а це означає, що її треба розглядати як мовне явище, яке має когнітивне підґрунтя. Художня метафора – це такий варіант концептуалізації позамовної дійсності, який виникає на основі індивідуального й колективного досвіду під впливом емоційного та раціонального чинників.Ці ідеї обґрунтовані в теорії концептуальної метафори (Дж. Лакофф, М. Джонсон), яка здобула популярність наприкінці ХХ ст. й започаткувала лінгвокогнітивний напрям у вивчені метафори. Положення теорії розвинуло й поглибило у своїх працях багатьох дослідників (А. Ченкі, М. Тернер, Ж. Фоконьє, С. Коулсон, В. Еванс, Й. Цінкен, Б. Рудзака – Остін, А. Баранов, Ю. Караулов, К. Рахіліна, А. Чудинов, О. Селіванова, Л. Бєлєхова та ін.)

Отже, поле досліджень, пов’язаних так чи інакше з метафорою постійно збільшується. Метафора торкаєтьсячи не усіх сфер людських відносин. В термінологічному сенсі вона існує у двох основних значеннях – метафора уконтексті мислення (думки) і у площині мови (художнього слова). На сучасному етапі термін "метафора" – це вже далеко не простий перенос за подібністю чи аналогією, а складна багатофункціональна дискурсивна категорія з тенденцією до відокремлення як самостійний науково-міждисциплінарний термін. В україністиці впродовж ХХ ст. метафори вивчали здебільшого в лексико-семантичному, лінгвостилістичному та граматичному аспектах. В останнє десятиліття вітчизняні лінгвісти розробляли когнітивні теорії метафори у зв΄язку з виявленням мотиваційної основи процесів метафоризації, визначенням особливостей формування нових образівта їхнього функціонування в поезії, а також займалися аналізом політичної метафори.

 

1.2. Види художньої метафори

Серед художніх метафор розрізняють традиційні та індивідуально-авторські.

Індивідуально-авторська метафора – це оказіональне використання мовного знака одного концепту на позначення іншого, пов΄язане з мовотворчістю автора. Вона ґрунтується на особистісних уявленнях про властивості позначуваного та існує тільки в межах певного контексту. Формування індивідуально-авторської метафори залежить і від особливостей поетичного мислення митця, і від стану художньої свідомості доби.

Традиційнаметафора – це використання мовного знака одного концепту на позначення іншого, зафіксоване в мовній і культурній традиції етносу. Ця метафора має сталу форму реалізації та зберігає образність, експресивність. У її основі лежить стереотип  - фіксована структура свідомості, що сформувалася у результаті пізнання дійсності окремою спільнотою. Стереотипи можуть ґрунтуватися на архетипах і виступати символами у разі збагачення конвенціональною образно-естетичною інформацією. Традиційними метафорами є, зокрема, метафори міфологічного, біблійного, літературного походження. Метафоричні архетипи – це метафори, в основі яких лежать архаїчні (міфологічні) уявлення.Внаслідок метафоричної проекції когнітивна структура донорської зони частково визначає спосіб осмислення реципієнтної зони. Дослідники зауважують, що метафори ґрунтуються переважно на кореляціях, які виникли на основі досвіду взаємодії людини з її фізичним і культурним оточенням. Отже, концептуальна метафора, традиційна метафора і метафоричний архетип – поняття взаємопов΄язані, але не тотожні. Концептуальна метафора визначає спосіб концептуалізації світу в термінах донорської зони, їй властива традиційність, закоріненість у світогляді етносу. Проте не кожна традиційна метафора концептуальна, тому що не завжди визначає концептуалізацію світу і вживається лише як образний засіб. Сфера її функціонування може обмежуватись фольклором і художньою літературою. Сфера ж функціонування концептуальної метафори значно ширша.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Творчість Анатолія Кичинського – метафоричний заклик до збереження                                  

                                               майбутнього

     Анатолій Іванович Кичинський народився 4 квітня 1950 року вселі Преображенні Чаплинського району Херсонської області. Закінчив філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту (1972) та Вищі літературні курси при Літінституті ім. О.М.Горького (1981). Початок творчого шляху припадає на 1967 рік, коли його поетичні твори регулярно з'являються на сторінках обласних, а потім і всеукраїнських періодичних і видань. 1976 року у видавництві "Молодь" побачила світ перша поетична збірка : "Вулиця закоханих дерев", на яку звернула увагу літературна критика і за яку її автор : був удостоєний обласної премії. Роком пізніше А.Кичинський був прийнятий до Спілки письменників України. Згодом поет видає такі книги: "Світло трави" (Сімферополь: Таврія, 1979), "Землі зелена кров" (К.: Молодь, 1982), за яку автор був удостоєний літературної премії ім. П.Усемка.«Листоноша-Земля» (Сімферополь: Таврія, 1985), «Дорога завдовжки в любов» (К.: Молодь, 1988), "В гості до мами" (К.: Веселка, 1991), "Жива і скошена тече в мені трава" (Херсон: Айлант, 1999).Крім цього, вірші та поеми А.Кичинського широко друкувалися в часописах "Вітчизна", "Дніпро". "Україна", "Київ", "Сучасність", "Прапор", "Жовтень", "Ранок", в альманахах "Вітрила", "Сузір'я", "Поезія", "Стен", в багатьох колективних збірках. Неодноразово творчість талановитого поета була представлена схвальними відгуками літературних критиків та читанням його творів на всеукраїнському радіо і телебаченні. Вірші А.Кичинського ввійшли до антології "Восьмидесятники", надрукованої в Канаді, часто перекладалися багатьма мовами близького та далекого зарубіжжя. Він - автор текстів багатьох популярних пісень. Окрім оригінальної творчості, А.Кичинський активно займається художнім перекладом, зокрема переклав українською мовою з латини поему "Пісня про зубра" Миколи Гусовського, з російської - твори Бориса Пастернака, Арсенія Тарковського, вірші білоруських, болгарських, угорських, кавказьких поетів. Був упорядником кількох поетичних збірок.

Для поезії збірки "Вулиця закоханих дерев" притаманні мотиви-роздуми про долю Вітчизни, про щастя, місце людини у світі; пейзажні замальовки зв'язок людини з природою. Вони формують  ідеали, світогляд, виховують Людину - гуманіста, громадянина, патріота, особистість; розвивають естетично, допомагають виробляти художні смаки. А ще вчать не забувати про те, що без минулого немає теперішнього, не може бути і майбутнього. Ось як ніжно і тремтливо за допомогою метафор передає поет свої почуття у вірші  "Батькове поле":

 Привітає мене в чистім полі пшениця уклінно,

і до щемного болю босі ноги наколе стерня.

Я від тої землі, де мені почалась Батьківщина.

Я з отої легенди, що покільчилась поміж зернят.

Або у вірші "Щастя" А.Кичинський так розуміє людське щастя і надає йому рис людини:

Я знаю щастя - трудне, чоловіче.

Заради нього, певно, ми й жили.

Щоб людям чесно глянути у вічі,

а руки синові були, як дві бджоли

І щоб мій степ не зміг без лемеша,

як я не зміг без тебе, Україно...

Щоб виростало щастя мого сина

з таврійським хлібом, сіллю Сиваша...

Збірка віршів "Листоноша - Земля" сповнена щирою зацікавленістю у збереженні і примноженні духовних цінностей народу, звернена до нашого сучасника - трудівника, воїна, художника, а руках якого майбутнє, Вітчизна, планета, насичена метафорами «дерево роду гойдало б гіллі»,  «мій народе, …хай тебе лиш плодами зігне…»:

Від населення і до народу

Шлях завдовжки в любов до землі,

де кожнісіньке дерево роду

на невсохлім гойдало б гіллі

зелен - пам'ять про власне коріння

та про квіт, що не раз облетів,

та ще віру в нові покоління,

нечерєвих вагомих плодів.

Мій народе, родючий мій саде,

хай тебе лиш плодами зігне.

Хай ніхто тебе не обікраде,

ну хіба що тяжіння земне.

Метафора є однією з основних установок. В. Вовк поділяє метафору в художньому мовленні на індивідуально-авторську (є найулюбленішим і найпоширенішим засобом в творчому арсеналі автора), метафору-символ (повне сприйняття символу потребує духовної напруги реципієнта, іноді для розуміння розгорнутого значення метафори-символа необхідно знати зміст всієї книги) і фразеологічну метафору [2]. З прямого двочленного образного паралелізму ще в стародавній усній народній творчості відбувся такий значний вид словесно-предметної алегоричності, як символ.Восновному своєму значенні символ (гр. sumbolon — знак, прикмета) — це самостійний художній образ, який має емоційно-алегоричний сенс, заснований на схожості явищ життя.  Збірка "Листоноша - Земля" завершується прекрасною поемою "Вишивання хрестиком", яка є чудовим доказом знання поетом такого виду рукомислу, як вишивання, символіки кольорів і візерунків, які, напевно, ще з дитинства пізнав поет від своєї мами. У цій поемі автор створює символічний образ Матері-Долі, яка "чорну заполоч засиляє всліпу, і на білий рушник чорний хрестик ляга". Чорний колір ниток - це символ журби, тривоги, пережитого горя. Зелена нитка - це символ барвінку, яким прикрашає полотно мати, а голуба квітка барвінку нагадує розтулене вікно. Далі автор використовує сірий колір: Сірий колір - колір смутку, безрадісно прожитих років, терпіння, чекання, надії асоціюється з усім пережитим:

Сірий тягнеться шлях

І, як пам'ять його,

сіра тягнеться нить.

Сіра дратва доріг.

Сірий пил від чобіт. ,

Сірий вузлик на згадку.

Сіра грудка землі вирушає

у світ у хустинці лляній.

І загадує степ нескладну і непросту,

вже сиву загадку, сіра грудка,

в якій пада в рідну блакить і щебече у ній.

 Вражає в даній поемі оригінальна знахідка автора у поясненні білого кольору. З сивої давнини - це колір чистоти, цнотливості. "Білі молочні цяточки, білизна : молока" - то наш життєвий початок, наші витоки, паш родовід. Із молоком матері ми і вбираємо любов до мови, сім'ї, держави:

Погойдуються на сорочці нічній

Двійко цяток молочних.

I надолин рушник

в білій нитці тече білизна молока.

... Білий голуб летить...

І сіда на рушник.

І мовчить у жалобі.

І мовчанням своїм

він то голку, то біль

про голубку пита.

Біла тягнеться біль –

і не видно, де сніг,

а де крила голубки,

хоч до голуба

їй вже подати крилом.

Ідейне звучання поеми якраз і розгортається у останній строфі - метафоричний  заклик поета, щоб рушник був "чесним", як саме життя, і щоб не обривалися нитки нашої пам'яті:

... Розплітайтесь, нитки,

вам ще треба схреститися на рушникові

 шляхом ліричної героїні – Долі.

 Сподівайтесь нитки.

Буде чесним рушник

Саме вам завдяки.

Хай не вплутуються

вам у сповідь хрещату

тітки випадкові.

Хай минають роки, -

не линяйте, нитки.

Не порвіться, нитки.

У віршах збірки "Світло трави" ми зустрічаємо мотиви, співзвучні поезіям Максима Рильського, Яра Славутича, а лаконізм і простота вислову нагадують характерний зерозський мовостиль чи вплив раннього Павла Тичини віршах "Світяться трави", "Ой упав же я, мамо", "Тиша":

Хто ж її так в попіл сіяв уперто

Хто їй наплакав стільки роси?

Хто, наче душу, її обезсмертив?

То все народ твій... А ти хто єси?

У віршах збірки "В гості до мами" з тонкою художньою проникливістю відображено складний духовний світ молодої людини на тлі нашого неспокійного сьогодення. Вболіваючи за день завтрашній, поет глибоко вірить у незнищенність  гуманістичних начал. У віршах  "В гості до мами", "Гойдається колиска", "Малесенька, малюсінька, манюнька". "На відстані сльози", "Сини"’, "На могилу Тараса", "Голосом скіфа", "Козак Мамай", "Спрага" використано метафори  «Даремно осінні дощі стіною стоять перед нами», «Ми їдемо в тихе село, яке нас іще пам'ятає», «…де райцентр ледь-ледве замріє вогнями»,«…стрічатиме нас деревце, посаджене в юності нами» , «на яблуньці розкрила дзьобик брунька», «в неї ж є ще і гніздечко, в якому вона яблучко знесе», «На відстані сльози осінній сад стоїть, одним один листок шумить мені у ньому», «Холодний і гіркий іде у небо дим», «…море собою підсинює сивий степ», «Стоїть у степу скам'янілий мій час», «… кровна земля відливає перестрах», «Входить вечір в село», « Сіра грудка землі вирушає у світ у хустинці лляній», «В синій вузлик вікна доля в’яжехрест-навхрест небесний огром. Доля голку бере, й голка вушком своїм слуха нитку незриму між корінням і листям, землею і небом, гніздом і крилом»,  у яких звучить  священна любов до матері, рідного краю,  бережливе ставлення до природи, історичної спадщини свого народу.

Свою десяту збірку, яка побачила світ 1999 p., поет назвав "Жива і скошена тече в мені трава". Назва збірки має оригінальну й метафоричну назву - це вінець того, що поет написав майже за 25 років. Збірку не можна читати похапцем, бо кожен вірш наснажений вибуховою силою, що мимоволі зупиняєшся аби осмислити прочитане - час, як камертон визначає основну тональність книжки віршем «Голосом скіфа» поет відкриває збірку:

Стоїть у степу скам’янілий мій час,

Мов ідол камінний, стоїть

І тягнеться в ньому грабіжницький лаз,

завалений прахом століть, 

де звучить тема історичної пам’яті. Офіційне визнання - у 2000 році збірка удостоєна літературної премії ім. Б. Нечерди.

Стиль А. Кичинського вражає метафорами, які здаються парадоксальними, і лише простеживши за семантичними переливами цихасоціацій у словосполученнях, можна помітити, що автор уміло вихоплюєнайсуттєвіше – на межі прозріння й відкриття, і що воно є дійсно правдою. Анатолія Кичинського можна назвати поетом метафори, яку в його текстах можна розглядати зрізних боків. Найпоширенішими є традиційні та індивідуально-авторські метафори.

У збірці А. Кичинського «В гості до мами» домінують метафори біблійного та літературного походження. Наприклад: мати-земля «крильми волочать ріллю», «ворон і голуб вивчили напам΄ять чорнозем, глину і пісок», «залатала земля гімнастерку прострелену», «земля тяглася спекотливими губами», «Назва, яку мама з бабусею не зможуть побілити, стане останнім містком в дорозі до нашої мами, землю відчую живлющу, кровна земля відливає перестрах, сіра грудка землі вирушає у світ», «одягає земля золоту пектораль», «небо куталося птаством, а земля веселим рястом».

Вода-час «гоїть рани цілюща вода, стояв у лісі дощ, ідуть за днями дні», «достоту ріками на сушу підземна дивиться вода» - «темний від мулу, час тече, сріберний голос води лиш луна, колихання води, наче в тишу луна, повертається час», «крапля камінь довбе, вічне колесо крутить ріка, і горенить роса, і сивіє роса», «спека окропом сонця землю напувала», «і, мов скресла ріка, поміж нами тектиме розмова».

Крила-слово «слово іде за пером, наче за плугом», «слова душі не гріють», «чиясь біда межи хатами у вікна билась крилами», «горіння взяло під крило, хоч до голуба їй вже подати крилом», «ярим променем Ярило пришивав незримі крила замашні».

Книга-життя «в дім життя ведуть розкриті двері, хай мені в них моє каяття сплива», «життя починає докупи збирати себе», «слово іде за пером, наче за плугом», «вписала мені в метрику війна», «могила з вітром говорила», «життя не зна більшої дурниці».

Дорога - пам΄ять «витіка широка дорога людська», «а тамшляхи біжать за пруг, і серед них твоя дорога», «пам΄ять не болить, пам΄ять сидить за столом», «пам΄ять вишиває».

Таким чином, розгортання концептуальної метафори – це зміна мовних знаків донорської зони, зумовлена розширенням асоціативного простору між донорською і реципієнтною зонами. Уможливлює ці зміни, зокрема, рівень концептуалізації донорської зони: що вищий рівень концептуалізації, то більший динамічний потенціал метафори. Метафори, які виникли на основі концептуальних, є індивідуально-авторськими інтерпретаціями традиційних реципієнтних зон. Наприклад, метафора  вода-час у поезії А. Кичинського «темний від мулу час тече», «вічне колесо часу крутить ріка».

Отже, у філософському аспекті метафора, пов’язуючись з ігровим первнем, з міфом, специфікою пізнання світу, тлумачиться як важлива форма проникнення у внутрішню природу і суть речей. Вона безпосередньо відображає структуру осмислення, людський досвід, що втілений в метафорі у символічній формі. На думку М. Хайдеггера, "мова – це дім буття людини", а оскільки, метафора є певною символічною мовою, вона є складовою символічного світу людини. Тому метафору розуміють як специфічну особливість мислення, що реалізується в мові через символічні концепти, що часто існують на рівні ядерних (архетипних) метафор.Індивідуально-авторські метафори Анатолія Кичинського ґрунтуються на перенесенні внутрішніх і зовнішніх ознак уподібнюваних предметів, на слухових, зорових, дотикових відчуттях та психічних почуттях автора. Досить часто до складу таких метафор поет уводить поетичні символи, що робить ці тропи яскравими, сповненими індивідуальності. У своїх поетичних творах поет використовує безліч архетипних (фольклорних) метафор. До трактування цих тропів автор додає індивідуальне. Завдяки використанню різноманітних за своїм стилістичним та граматичним значенням метафор поезії Анатолія Кичинського набувають своєрідної образності та оригінального стилю.Індивідуально-авторські метафори Анатолія Кичинського є виразом його власного бачення світу, передаючи емоційне ставлення автора до нього. Образно-метафоричний світ визначає творчу індивідуальність митця, виявляє специфіку поетичних органів чуття поета, його емоційний тип.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Активізація та пасивізація концептуальної метафори у поезіях Анатолія

                                              Кичинського

Концептуальні метафори визначають у мові способи номінації "однорідних" понять через серії метафор, що базуються на загальних або подібних асоціаціях, охоплюючи таким чином цілі ідеографічні поля. У результаті сфери людської діяльності виявляються представленими в мові під певними, заданими концептуальними метафорами, кутами зору. Рядові носії мови цього найчастіше не помічають, так як використані в повсякденному житті мовні вирази втрачають образність.Метафора служить тим знаряддям, за допомогою якого поету вдається досягнути найвіддаленіших ділянок нашого концептуального поля.

Основна сфера функціонування художньої метафори – поетичний текст. Н.Арутюнова вважає, що поезію й метафору споріднюють такі ознаки:

1) Злиття образу і змісту;

2) Контраст із тривіальною таксономією об΄єктів;

3) Категорійний зсув;

4) Актуалізація «випадкових зв΄язків»

5) Незвідність до буквальної перифрази;

6) Синтетичність, дифузність значення;

7) Допустимість різних інтерпретацій;

8) Відсутність чи необов΄язковість мотивації;

9) Апеляція до уваги, а не до знання;                                                                                

10) Вибір найкоротшого шляху до сутності об΄єкта

До цього можна додати ще й притаманний і метафорі, і поезії лаконізм, завдяки якому метафора легко входить у «тісноту віршового ряду». Метафора є конструктивним елементом семантичного простору і формальної організації поетичного тексту. Концептуальна метафора в мові поезії оприявнюється у формі активізації або пасивізації метафоричних моделей.

Активізація  концептуальної  метафори  виявляється уваріюванні або розгортанні метафоричних моделей.

Варіювання концептуальної метафори – це зміна лексико-граматичного вираження метафори, зумовлена змістовим нюансуванням проекцій донорської зони на реципієнтну, що породжує паралельну форму. Варіювання показове і для поетичних метафор. Варіанти метафори можуть різнитися лексичним складом, зокрема наявністю синонімічних та антонімічних компонентів: «шумить мені листок, погойдується вік», «стоїть холодний дим», «іде у небо дим», «росли щілини», «зливалися щілини» брунька лишень розкрила дзьобик – і щебече, цвірінькає, витьохкує, кує, зло тебе не пожаліло, добро тебе не обминуло, граматичною формою одного з компонентів: душа від радості плаче, свист з душі спокій видува, душа відриває бинти, не проганяй їх, душе, наявністю додаткового компонента: зібгалася калачиком душа, душа зачаїлася достоту ріками на сушу підземна дивиться вода» - «темний від мулу, час тече», «дзвенить павутинка осіння», «дзвенить павутинка моя».З усіх архетипів найчастіше у складі метафор використовується архетипдуші. Певною мірою душа є мостом, що пов’язує свідоме та несвідоме. Упоезіях А. Кичинського архетип душі має різне стилістичне забарвлення.

 Пасивізація  концептуальної  метафори  веде до згортання метафоро творення й поступового припинення функціонування певної моделі в мові поезії. У мові поезії збірки А. Кичинського «В гості до мами»  пасивна модель концептуальної метафори майже не зустрічається. Зустрічається продуктивна концептуальна метафора родинності, сформована на архетипах: нам іти за Дніпром, пахне сіллю Сиваш, входить вечір в село, пахне мова м΄яка молоком матері і димом Вітчизни, пригинається отчий поріг, «на могилу Тараса Шевченка мов на круги вертають своя і мала моя Преображенка, і велика Вітчизна моя»

Оскільки концептуальні метафори пов΄язані з найглибшими пластами суспільного досвіду, то вони визначають структурування реалій буденного життя, категоризацію і концептуалізацію світу в процесі пізнання. У повсякденному спілкуванні їх використовують неусвідомлено, але у художніх текстах, де діють особливі мовностилістичні правила, вони часто зазнають свідомого індивідуально-авторського опрацювання. Наповнюючи концептуальні метафори новим змістом, письменник створює реальність, яка віддзеркалює його спосіб художнього мислення. Вживання усталеної метафоричної моделі породжує новий зміст і нову – художню – метафору. Розгортання концептуальної метафори – це зміна мовних знаків донорської зони, зумовлена розширенням асоціативного простору між донорською і реципієнтною зонами. Уможливлює ці зміни, зокрема, рівень концептуалізації донорської зони: що вищий рівень концептуалізації, то більший динамічний потенціал метафори. Метафори, які виникли на основі концептуальних, є індивідуально-авторськими інтерпретаціями традиційних реципієнтних зон. Наприклад, метафора  вода-час у поезії А. Кичинського «темний від мулу час тече», «вічне колесо часу крутить ріка».Метафоротворення відбувається у процесі інтелектуальної активності носіїв мови (творчих особистостей) та регулюється лінгвокогнітивними механізмами. Зміни концептуальної метафори спричиняють насамперед когнітивні процеси – це ті психічні процеси, за допомогою яких людина отримує, трансформує і зберігає інформацію, а саме: відчуття  (процес і відображення певних властивостей об΄єкта під час їхнього впливу на рецепторні системи суб΄єкта); сприйняття  (процес і результат цілісного психічного відображення об΄єкта під час активної взаємодії з ним суб΄єкта); 

уява  (процес і результат психічного відтворення образу об΄єкта, відомого суб΄єктові, за відсутності взаємодії з ним у цей момент); мислення  (психічне відтворення властивостей об΄єкта, недоступних безпосередньому чуттєвому відображенню). Усі вони разом утворюють ієрархічно організовану когнітивну сферу, яка взаємодіє з емоційними реакціями людини. Під впливом емоцій збуджується увага, активізуються асоціації, народжуються численні образи.

Отже, метафора в лінгвокогнітивному аспекті – це ментально-мовне явище, що виявляється у використанні мовного знака одного концепту на позначення іншого на основі асоціацій за подібністю чи контрастністю. До основних ознак належать: установлення зв΄язків між різнорідними концептами; порушення таксономії; синтетичність, дифузність значення актуалізація асоціативних зв΄язків; лаконічність, зв΄язок із позицією предиката; характеризувальна функція. Метафора експонує в мовній формі результати образного пізнання дійсності та впливає на його подальший розвиток, дає змогу конструювати нову реальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Метафора, як і вся творчість, - це результат надзвичайно складної взаємодії індивідуального і соціального, випадкового, унікального і визнаного, загальнозначущого. У художній метафорі поєднуються і взаємодіють суб΄єктивний та об΄єктивний чинники пізнання дійсності: індивідуальний і національний світогляд, індивідуальні й колективні, соціально відібрані оцінки позначуваного. Тип художньої свідомості, світоглядна парадигма доби, популярності філософські вчення, естетичні смаки й уподобання, морально-етичні норми, життєві цінності, традиції, панівна ідеологія стимулюють метафоричні процеси та визначають їхню внутрішню логіку, напрями змін, тобто є соціокультурними детермінантами динаміки метафори. Названі соціокультурні чинники визначають набір донорських і реципієнт них зон, деталізацію їх та напрями процесів метафоризації.

Отже, метафора в лінгвокогнітивному аспекті – це ментально-мовне явище, що виявляється у використанні мовного знака одного концепту на позначення іншого на основі асоціацій за подібністю чи контрастністю. До основних ознак належать: установлення зв΄язків між різнорідними концептами; порушення таксономії; синтетичність, дифузність значення актуалізація асоціативних зв΄язків; лаконічність, зв΄язок із позицією предиката; характеризувальна функція. Метафора експонує в мовній формі результати образного пізнання дійсності та впливає на його подальший розвиток, дає змогу конструювати нову реальність.

Субстратний шар поезії Анатолія Кичинського становлять концептуальні і традиційні поетичні метафори, які віддзеркалюють національну специфіку категоризації та концептуалізації світу, ціннісні орієнтири поета. Значна частина цих метафор сформувалася на міфологічній основі, решта має літературне або біблійне походження. Їхній потужній динамічний потенціал є одним із визначальних чинників еволюції мови української поезії.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Артюнова Н. – Теорія метафори / Н. Артюнова. – К. : Либідь, 1990
2. Вовк В. Мовна метафора в художній мові / В. Вовк.  – К., 1986
3. Войтович В. – Українська міфологія / В. Войтович. – К. Либідь, 2005
4. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів./ Д. Ганич. – К., 1985. – 325с.
5. Глазунова О. Логіка метафоричних перетворень / О. Глазунова. – К. : Дніпро 2000
6. Енциклопедія постмодернізму. – К., 2003.
7. Іванюк Б. Метафора і літературний твір / Б. Іванюк. – Чернівці, 1988. – 252 с.
8. Ільницький М. На перехрестях віку: [у трьох книгах] / М. Ільницький – К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – Кн. ІІ – 2008. – 703с.
9. Кичинський А. В гості до мами / А. Кичинський. – К.: Веселка, 1991
10. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – К., 1965. – 319 с.
11. Кравець Л. – Лінгвокогнітивна інтерпретація метафори / Л. Кравець. – К. : «Дивослово», стор. 29
12. Маноха І. психологія потаємного "я"/ І. Маноха. – К., 2001. – 446 с.
13. Мацько Л. Стилістика української мови / Л. Мацько. – К., 2003. – 311с.
14. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск XIV. - Херсон: видавництво ХДУ. – 2011. - С.142-146.
15. Тимошенко Ю. Феномен метафори: проблема давня і сьогочасна / Слово і час. – 2001. – №5. –С. 29-35.

 

[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://novyn.kpi.ua/2007-3-1/05_Guzol

[Електронний ресурс]. Режим доступу:https://uk.wikipedia.org/wiki/

[Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.vuzllib.su/articles/594 /1.html

[Електронний ресурс]. Режим доступу:http:/freeref.ru/wievjob.php?id=644257

[Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.twirpx.com/file/153998/