Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

Методичний матеріал для вчителя-літератора "Віршуємо".

Про матеріал
Поради вчителям, які ведуть творчі літературні гуртки. Конкретніше - поради: як виявити та розвивати творчість у дітей, зокрема в літературі. Як навчити дітей віршувати.
Перегляд файлу

                                  Плекаймо творчу особистість!                                      

                                               ВІРШУЄМО…

        Методичний посібник для керівників літературних студій та гуртків

                                          Якщо педагог-практик бажає

 правильно розвинути дорогоцінну здатність

 творчої фантазії, то на нього чекає важка

 задача – приборкати цього дикого та лякливого

 коня благородного походження та пристосувати

 його на службу добру.

                                                                                                  Грос 

Як добре те, що з океану зла й байдужості ще виринають зелені острови любові, береги надії і прозрінь – могутні Прометеї, співці-пророки правди і добра. Мабуть, це ті, кого ще посилає Бог, щоб врятувати людство: Л.Костенко, В. Симоненко, М.  Хвильовий, Д. Павличко . Грім серед ясного неба і тиха пристань, де спочинуть серце і душа. Люди, яким було дано кричати те, що в кожного ховалось на дні підсвідомості, у найпотаємніших закутках сердець. Ті, що володіли невловимим талантом лити думки на папір чистим джерелом.

                 Виховуючи пошану до рідного слова

      Витоки любові до землі, де народився, у кожного починаються з учительського слова про Батьківщину, рідну оселю, матір, родину. Через руки, душу та серце вчителя проходять всі сущі люди на Землі. Скільки тепла душі, вміння, частину самого себе треба віддати вчителю, щоб прищепити своїм вихованцям одвічні людські цінності, навчити не тільки грамоти, професії, а й основному - бути Людиною. Справді, найбільше щастя вчительки – робити світ людяним, гуманним.

У щоденній праці, у творчих пошуках пролітають роки, більше двадцяти  їх – педагогічної  діяльності... З дитячих років мріяла бути вчителькою, так воно і сталось. Із перших років учителювання твердо усвідомила: бути вчителем не тільки велика честь, а й велика відповідальність.

Але яким же має бути той зодчий, що формує гармонійно-розвинену особистість? Яким повинен бути сучасний учитель-філолог, що на своєму озброєнні має художню літературу – цей могутній засіб у формуванні світогляду й характеру людини?

Особистість педагога, зокрема словесника, вимоги до його праці, на мою думку, були і є предметом уваги багатьох видатних мислителів, діячів науки, майстрів педагогічної справи, письменників минулого і сучасного. Нам у спадок від наших попередників залишились величезний досвід, цінний творчий доробок. І все, що витримало перевірку часом, повинно бути дбайливо збережене й активно використане.

Мій обов’язок – навчити своїх вихованців відчувати неповторну красу і барви рідного слова, любити живопис і музику, природу рідного краю, заронити в їхні душі живу зернину творчості. І я впевнена, вчитель-словесник має бути людиною з багатою творчою уявою, вміти мислити, про що неодноразово нагадував В.О.Сухомлинський.  Переконана, робота вчителя, особливо словесника, за своєю природою – творча. Добрий філолог не просто проводить урок, заняття,  – він весь у полоні творення кожного етапу, кожного його моменту. Учитель-творець ніколи не буде копіювати навіть найкращу методичну розробку. Він творчо використає передовий досвід своїх колег, доповнить його чимось своїм, надасть урокові неповторного звучання, яке властиве тільки у нього, яке властиве тільки його особистості.

Педагог-словесник – взірець творчої особистості для учнів. У такого вчителя буде творчість на кожному уроці, у всіх позакласних заходах. Отже, творча праця  завжди надихає людину, вносить у роботу дух пошуків, бажання постійно вдосконалюватись.

Сьогодні одне з найголовніших завдань освіти – зробити людину творчою особистістю. Пріоритет особистості має  стати основою філософії та ідеології навчання і виховання, центральною ціннісною орієнтацією як учителя, так і учня.

Як педагог, я на кожному уроці, на занятті літературної студії органічно поєдную навчання і виховання учнів, суміжно розвиваючи в них творчість, обдарованість. Роботу планую так, щоб логічним завершенням більшості уроків чи занять  було написання твору чи твору-мініатюри, роздуму, вірша, листа, звернення тощо. Наприклад, до написання письмової роботи після проведеного тематичного заняття у літературній студії «Свічадо»  “Тих днів не змовкне слава” з учнями опрацьовую матеріал: зачитую розповіді людей похилого віку, даю для розгляду фотографії, демонструю відеоматеріали, організовую походи – до Алеї  Слави, пам’ятника загиблим воїнам. Вважаю, що вивчення місцевого матеріалу підвищує інтерес до минулого і сучасного рідного краю, полегшує засвоєння знань, зближує школу з життям, розвиває творчі здібності учнів.   

      Для творчих робіт  користуюся папками : “Священний вогонь пам’яті”, “Хай завжди буде сонце”, “Золота пора”, «Живе слово», «Сучасний світ»  і інші. Вивчаючи стилі української мови, ілюструю місцевий матеріал: “200 видів лікарських рослин нараховується на Роменщині. Серед них поширені звіробій, лепеха, конвалія, чистотіл...” ( публіцистичний стиль), або:

    В стрічках річок, немов вінок дівочий,

    Красується правічний   наш Ромен.

    Бузковий край, калиновий і отчий,

    Він Богом і людьми  благословен. (художній стиль)

Таке  використання дидактичного матеріалу місцевого значення, написання творчих робіт про подвиг нашого народу в роки війни, добір літератури місцевого матеріалу , окрім розвитку творчих здібностей, сприяють вихованню у школярів глибокої любові до рідного краю, Батьківщини.

Твердо переконана, що до занять мовлення слід готувати учнів заздалегідь. Словникова робота, творчі вправи, завдання, спрямовані на порівняння й зіставлення певних мовних явищ, на добір різних слів і оригінальних словосполучень, написання етюдів, мініатюр, що передують переказові або творові, - такі, в основному, шляхи зосередженої підготовки до занять у літературній студії.

У методиці навчання мови існують суперечливі думки щодо доцільності проведення на уроках мови творів-мініатюр. Я – прибічник цього виду роботи. На мою думку, як учителя української мови і літератури, саме вони, як ніякий інший вид роботи, сприяють розвиткові мовлення учнів і значною мірою допомагають закріплювати теоретичні відомості з мови. На основі своїх спостережень я дійшла висновку, що учні в процесі роботи над тією чи іншою  темою віддають перевагу саме такому видові вправ, як твір-мініатюра чи етюд. Це пояснюється тим, що вони, пишучи роботу, мають змогу за допомогою словесних засобів створити певну коротку замальовку, скласти текст на основі власних вражень і спостережень, на цікавому матеріалі закріпити вивчене, зігріти суху теорію власною фантазією, виразити свою індивідуальність. І ще: практикуючи твори-мініатюри, виходжу з важливого дидактичного принципу – наступності і перспективності ( у 4 класі – значення слів, у 5 – опис природи, у 6 – роздум про книгу і т. ін.). Вивчивши значення слів, ознайомившись із запропонованими словосполученнями, діти описують природу: “Скінчився предовгий літній день. Вечір повільно опускає на землю свої темні крила... на небі з’явилася вечірня зірка. Тихо навкруг і загадково...”

Так як я керую творчою літературною студією “Свічадо”, з досвіду переконалася: це заняття не просто продовження уроку, а розвиток творчих здібностей тих учнів, хто з усіх шкільних предметів найбільше любить рідну мову і літературу. У самовиданому  (поки що) збірничку можемо прочитати віршовані думки дітей:

                    Літає, трудиться оса,

                    Збира медок цілющий.   

                    А в небі – сонечко пече,

                    І річка швидкісно тече

                    Під вітер невсипущий.

Або:           

.                             Сьогодні радісно мені

                              Цвітуть каштани у Ромні.

                              Тюльпани – також як вогонь,

                              Ромни – тепло моїх долонь.

 

     Як бачимо, учитель мови і літератури, його особистість, мораль, етика, талант важать чи не найбільше в такому складному процесі, як навчання, виховання, розвиток творчої особистості.  Словесник має бути ідеалом для учнів у всьому – у праці, поведінці, у мові, у зовнішності, у принциповості, в любові і гніві, у творчості і неповторності. Адже він – учитель предмета, який називається людинознавством!

Розвиток творчого потенціалу відбувається інколи й у непередбачуваній ситуації. Зокрема, корисно використати ситуацію, яка складається на початку заняття. І це буде найкращою мотивацією до діяльності, ситуацією успіху і творчого розвитку. Наприклад, на початку заняття за вікном раптово зірвався сильний вітер і грайливо розгойдав  віття берези,  здивувавши дітей і відволікаючи увагу їх. Треба використати цей момент як мотивацію до роботи – провести «Хвилину творчості». Запропонувати школярам написати вірш про вітер, де б не було слова «вітер», чи акростих. Таким чином, вони згадають ряд термінів: рима, стопа, віршовий розмір, епітет, метафора. Коли в інший час діти захочуть їх повторити чи згадати вдумливо, як не  в такі моменти?

До праці філолога нині ставляться найвищі вимоги, і це закономірно. Школярів здатна повести за собою людина широких інтересів, глибокої ерудиції, витончених почуттів, з яскравим характером, добре обізнана з мистецтвом, людина з добрим і щедрим серцем, яка вміє мріяти, творити, любити і прощати. Таким постає в моїй уяві сучасний учитель-словесник. Такою я намагаюся бути у своїй благородній праці.

 

 

http://shkola.ostriv.in.ua/images/publications/4/680/content/image3.gif

                            Заглиблюймось у дитячі душі                                                       

         Ні у кого не виникає сумніву,

        що прогрес цивілізації залежить

        виключно від обдарованих людей.

                         К. Пекес "Обдаровані діти"

 

     У непростий час живемо. Вочевидь і здається, що немає вже й місця для тонкої, тендітної лірики у нашому, занадто політизованому житті. Але поезія всеодно знаходить  собі якісь потаємні куточки в людській душі та чекає слушної хвилини , щоб заявити про себе, вийти на зовні й лягти на чистий аркуш паперу хвилюючим рядком.

Здавна пишу вірші, безмежно люблю віршувати і намагаюся серед дітей знайти своїх однодумців і любителів слова.

...Інколи душа співає. Чи прислухались ви коли-небудь до того співу? То щось незрівнянно чисте і свіже, що віддає духмяним трепетним теплом. Воно проходить крізь усе тіло, збуджує кров і наповню єство відчуттям блаженства. Душа людини, хто б вона не була, де б не жила, співає рідною мовою.

64

...Я люблю бродити осіннім лісом і слухати мелодії душі... Люблю проводжати запізнілі ключі журавлів і поринати в казкові  мережива осінніх мрій ; Іноді слухаю зворушливий шум гаю і шелестіння загадкової липи. У місячні весняні ночі заворожуюсь щебетанням солов”я і дзюркотінням гірського джерела. Іноді бриню і переливаюсь, мов ніжні струни золотої осінньої павутини. У душі співає безмежна любов до рідного краю, до моєї землі. ...Послухайте, звучить поезія... Ніжно, трепетно, торкаючи найпотаємніші струни душі. Це плід великої і глибокої думки, інколи не всім зрозумілої, але простої, відвертої, ніжної, залюбленої у щось таємне, неповторне...

Звучить поезія... Інколи вона заставляє повернутися в босоноге дитинство, в шалені роки неповторної юності, інколи заспокоює і звеселяє душу, а інколи... безжально крає серце , сіє на плечі сірий морок печалі... Безперечно, поети – незвичайні люди. Талановиті (раніше – обдаровані) з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія – це стан їхньої душі. І коли цей стан співпадає зі станом слухача, то поезія і зачіпає душевні струни. Бо душа, на мій погляд, це музичний інструмент: своєрідний, витончений і чутливий.

Кожна людина в своєму житті рано чи пізно зустрічається з сумом, печаллю, розчаруванням. А потім шукає розради : чи то в пісні, чи то в книзі,  чи то в порадах подруги, чекаючи на відвертість, розуміння. Коли мене огортає сум чи полонить душу печаль, я беру до рук поезії – мої улюблені: Ліни Костенко, Олени Те ліги, Василя Симоненка, Дмитра Павличка. До цього ж у такі хвилини спонукаю і своїх учнів.

Пізньої осені на перерві пригнічена десятикласниця гортала збірочку Дмитра Павличка і холодно вкотре перечитувала:

 Він не знає, що надійдуть люди,

 Зміряють його на поруби.

 Розітнуть йому печальні груди,

 Скрипку зроблять із його журби.

А в моїй душі роїлись власні рядки :

   Уже в обіймах бабиного літа

    Мережить осінь прядиво розлук.

    Уже зів”яли, відцвіли всі квіти,

    І холод йде від губ твоїх і рук...

Переконуюсь, що душі наші співають про одне і те ж , але по – різному. Бо немає однакових поетів і думок. Отже, поезія – це радість і сум, чарівність і музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти, і чим частіше – тим краще! Тоді людина буде духовно вищою і красивішою.

Саме це вкотре повторюю і доводжу своїм вихованцям. Прищеплюючи учням любов до рідного слова, намагаюсь пробудити в них творчу уяву,  навчити образно мислити, виявити і розпізнати творчу обдаровану особистість, при цьому виразно читаючи особисті поезії. Думаю, мав рацію В.О. Сухомлинський, коли сказав :” Якщо словесник сам не пробував написати твір про весняну грозу і січневу заметіль, учні ніколи не чули від нього жодного власного слова, то у таких випадках хоч сім років навчай – нічого не вийде” (Сухомлинський В.О. Стежка до квітучого саду. Літ. Україна. – 1969 р.)  

 Я б конкретизувала: саме вірш, поезію, бо в кожній людині є поетичне начало. Варто його розбудити. Творчість, на мою думку, - природна потреба людини, - зокрема й дитини: кожна дитяча душа прагне творити.  Як же зберегти це творче начало і розвинути його, якщо воно вже показало свої сходи?.. Думаю, цьому сприяють два основні фактори: це вчитель, що сам творить, має власну оригінальну думку; і погляд на літературу з позицій загальнолюдського, вічного, нетлінного.

Окрім створення нестандартних ситуацій на уроках, заняттях з літератури, студіях і гуртках  розвитку творчого мислення сприяє прилучення учнів до суміжних мистецтв (поезія, музика, живопис) : проведення літературних експрес-інформацій, літературно-мистецьких п”ятихвилинок, поетичних заспівів, подорожей до рідного слова.

Після однієї з таких  зустрічей з весняною природою, десятикласниця написала: Оце краса – літа оса

             Над квітом білосніжним.

             І пташка лине в небеса,

             Співає пісню ніжно.

Враховуючи психологічні особливості учнів, закономірності взаємозв”язку  внутрішніх і зовнішніх виявів життєдіяльності дитини, які матеріалізуються в слові, даю завдання віршувати. Таким чином намагаюсь формувати в учнів уміння і потребу покопирсатись “ дрібничками суфіксів та флексій  в спустошеній касі відмінків та дієвідмін”.

Наприклад, написання вірша на задані рими: журбою – тобою, кожна – можна, росою – красою; (перед подачею завдання повторюєм тропи, ритм, риму, віршовані розміри тощо). Така робота не буває марною: негативний результат так само працює на поставлену мету, як і позитивний. Не всі справляються із такою складною формою, як сонет або вірш у жанрі танка, але, повірте, жодного байдужого погляду! Хоч окремі рядки хвилюють, заслуговують на увагу.

Переконливо звучать пристрасні  думки Галини К.:

        Моя вода, моє правічне чудо!

        Шануєш ти людей і землю, й квіти.

        І я тебе повік плекати буду,

        З тобою жити, плакать і радіти.

А ось вдячні рядки Дениса К.:

      За життя, що ти дала мені,

      Співаючи тихесенько в журбі,

      Несу щоденно квіти чарівні,

      І дякую, матусенько, тобі.

А ще коли вчитель прочитає в ці хвилини свої поетичні рядки, то слово для дітей зазвучить дивною музикою, і це слово назавжди увійде в їх духовний світ. Саме в цю мить воно торкнеться найглибших і найпотаємніших куточків дитячої душі, ніжно зачепить струни серця – так створене поетичне слово. Адже я вірю, що кожна дитина в глибині своєї душі – поет, у кожній з них заховані ці чарівні струни, і вони зазвучать, якщо їх розбудити.

Так дитячими голівками і сердечками, устами і рученятами пишеться літопис шляху з”єднання сонця і розуму, шляху дитини до самої себе, до свого духовного віднайдення в могутніх глибинах н6аціонального духу, до свого звільнення від тенет безпам”яття, свого самоусвідомлення, шляху творення нової  української школи майбутнього – школи-родини.

Отже, саме під час подорожі до рідного слова діти створюють маленькі шедеври – віршовані або прозові. А коли душа відчує  найтонші відтінки слова, буде мислити яскравими образами, перед нею відкриється музичне звучання кожного слова, на її вустах народиться вірш!..

Саме в музиці слова дитина пізнає красу рідної мови, ця краса стане її духовним надбанням. Даю опорні слова для творчої роботи (поезія або проза): мама, сніг, сивина, скроні.., а діти непомітно занурюються у світ поезії, вдумуються, вишукують, прислухаються до шепоту своїх маленьких  душ...

А я, ніби в сивому мороці туману, читаю зворушливі і одвічні думки своєї душі:

 Хай сніги не падають на скроні,

 Квіти щоб і пахли, і цвіли,

 Щоб у мам не морщились долоні,

 І щоб мами вічними були...

А ще для розвитку творчих здібностей у дітей я застосовую незакінчені художні етюди. Скажімо, “Вечір широко розпростер свої темні крила над задумливою рікою....Важкою пеленою впав на землю сивий туман. Тихо навкруги, німо. Тільки...” і даю завдання: закінчити думку, використовуючи художні засоби. Повірте, однакових закінчень не буває.А в творчо обдарованих дітей – закінчення оригінальні, цікаві, неповторні.

Отже, література – це поезія, а поезія – це айсберг, на поверхні – лиш його частина.

Тож давайте заглиблюватись у дитячі душі, шукати, віднаходити і плекати те, що ми поки що називаємо творчою обдарованістю, і вірити, що разом доростемо до таланту.

У місті Києві відбулася міжнародна конференція “Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога”, присвячена теоретико-методологічним підходам та прикладним аспектам проблеми обдарованості, в якій взяли участь науковці з Білорусії, Росії та України. Мені пощастило також там бути присутній. Цікавими були доповіді, проте “круглий стіл” “Можливості та перспективи розвитку досліджень з проблеми обдарованої особистості в Україні” та прес-конференція “Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога” показали, що ще не існує в науці єдиного підходу до поняття “обдарованість”, її діагностики та розвитку; що в Україні більше знають і піклуються про дітей з відхиленнями психічного розвитку, ніж про обдарованих; сьогодні існує нагальна потреба у підготовці професійних психологів-практиків для роботи в різних сферах виховання, розвитку та навчання дітей і окремо для обдарованих дітей; не існує системи підготовки вчителів для роботи з обдарованими дітьми. Хочеться надіятись, що при нинішньому уряді ця проблема буде вирішена.

 

 

                                     Учімося писати вірші. 

 

 

Untitled-Scanned-07

   Заняття в літературній студії «Свічадо». Керівник Т. Лісненко

 

         Головна мета роботи з дітьми - долучити їх  до класичних творів та залучити до написання своїх. На заняттях розбирається багато віршів, готується виразне читання, вірші вчаться напам'ять. Діти знайомляться  з розміром вірша, з поняттям рима. Не варто думати, що таким чином  уже можна й навчити дітей писати вірші, можна показати їм лише  як «скласти віршик» на заданий розмір.         Для виникнення потреби у написанні віршів необхідні нові життєві враження і літературні пошуки. Школа, домашні уроки, поглинаючи велику частину часу, мимоволі обмежують приплив нових вражень, у повсякденному житті школяра багато одноманітності.  А бідність вражень негативно позначається на дитячій творчості.  А нові життєві враження, нові відкриття дають дітям не тільки конкретний матеріал для віршів, а й забезпечують новизну сприйняття, необхідну для творчості.

      Знайомство з віршами відомих поетів спонукає дітей до власної творчості. Необхідно вчитися чути і розуміти поезію. Чим більше діти будуть читати і слухати вірші, читати зосереджено, з великою увагою до слова, тим краще вони будуть відчувати поезію і писати самі.  У мене на заняттях використовуються різні ігри зі словами, ігри в риму, гра: я бачу, я чую. Головне, щоб дитина не просто підбирала  і римувала слова, а прагнула  висловити свої емоції і почуття.

 

    Для вчителя важливо пізнати, відчути внутрішній світ дитини, розкрити його духовні сили, дати їм простір і напрям. Учитель тактовно і вміло спрямовує процес дитячої літературної творчості, створюючи для нього найбільш сприятливі умови.

Поради вчителям. Основні вимоги до занять з розвитку творчих здібностей учнів:

- використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності для актуалізації суб'єктивного досвіду учнів;

- створення атмосфери, що сприяє зацікавленості кожного учня в роботі класу;

- стимулювання учнів до розмірковування, використання різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;

- використання в процесі роботи дидактичного матеріалу, що дозволяє учню обирати найбільш прийнятні для нього вид і форму навчального матеріалу;

- оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом йогороботи;

- заохочення намагання учня знаходити власні способи виконання завдань, аналізувати способи роботи інших учнів у процесізанять;

- створення таких педагогічних ситуацій спілкування назанятті, які дозволяють кожному учню проявляти ініціативу;

-створення атмосфери, що сприятиме самовираженню.

    Отож, якщо керівник творчо підійде до організації роботи, чітко складе інструкції, створить творчу атмосферу, ситуацію успіху - то результатом стане краще розуміння художнього твору, його аналіз, побудова власних інтерпретацій, розвиток творчих здібностей.

Untitled-Scanned-10

Творчі учні є гордістю кожної школи. Ці діти не такі, як інші. Вони – особливі. Вони здатні бачити і відчувати Красу. Їх треба оберігати, допомагати, всесторонньо розвивати, виховувати в кожній дитині – особистість.

На мій погляд, тільки творчі особистості несуть в собі надію на щасливе майбутнє.

Активізую творчу діяльність учнів, задаючи  завдання:

1) написати свою казку;

2) намалювати ілюстрацію;

3) побути в ролі одного з персонажів;

4) змінити кінцівку твору;

5) написати твір-роздум;

6) скласти кросворд до твору;

7) підготуватись до захисту власного проекту;

8) написати відгук на твір,подію, епізод.

Із  більш талановитими учнями працюю індивідуально!

“Світ змінився. Змінилася наша дитина. Сьогодні на землю прийшли космічні діти, діти кольору індиго. Це – колір інтелекту. Діти Сонця. Але вони іноді хворіють. Американці кажуть, що діти прийшли в умови, які не відповідають їхньому рівневі розвитку, суспільство ще не готове прийняти таких дітей. Це діти з великими-великими крилами, а ми їм ці крила відрубуєм”

Отже, позашкільна діяльність  учнів сьогодні розглядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей школярів та розв'язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. Тобто, позашкільні заклади найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення і самовизначення дітей.

      Заняття в позашкіллі, будучи необов'язковими, природно “добудовують” незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Свобода і можливість вибору улюблених занять у позашкільних закладах благотворно впливає на молодших школярів. При цьому організація діяльності дітей у формі дозвілля сприяє вільному спілкуванню у середовищі ровесників, з якими дитина вважає себе найтісніше пов'язаною і авторитет яких для неї безперечний. У той же час, переживання успіху викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчої особистості.

Завдання педагога -  усіма можливими засобами стимулювати творчу активність учнів, адже основне завдання вчителя, керівника студії  «сучасної» школи — допомогти дитині розкрити свої творчі здібності.

14

 

Керівник літстудії «Свічадо»  Тетяна Лісненко з ученицею 9 класу Бердниковою Олександрою

 

Поетичні образки вихованців школи-інтернату ім.. О. Деревської

           Альона Солоха ( Із збірочки «Про голод 33-го…»

А ми малі, і голоду не знаєм,

І дай нам Бог не знать його ніколи!

Усе в житті, що хочемо, - ми маєм,

В родині дружній ходимо до школи.

Усе, про що розказують нам люди,

Що скуштували горе і біду,

У пам”яті і серці нашім буде, -

Як липу їли, кору,  лободу...

Як за дітей у розпачі й тривозі

Боліли душі, краялись серця...

Вмирали пухлі, прямо на дорозі,

Їх не пізнати погляду й лиця...

А все, про що розказують у школі,

Про що читаєм в книгах залюбки, -

Клянемось, що із пам”яті ніколи

Не викреслим ніякі сторінки.

               

                     Сон

Мені приснився сон – поганий і болючий,

Несуть мене вітрила у той голодний час.

І вп”явся в моє тіло іржавий дріт колючий,

І їсти, як ніколи, нема чого у нас...

 

Прошу у Бога хліба, та голосу немає,

Матусю кличу гучно... ЇЇ уже нема...

І вже – останній подих. Самотньо помираю...

Із голодом – віч-на-віч. Сама... Зовсім сама...

 

Прокинулась – зраділа я сонцю, світлій днині.

Як добре жити нам, і вдосталь хліба мати!

Я всім бажаю людям достатку у родині,

І голоду ніколи не чути і не знати1                            

  

               Про голод я не чула...

Про голод я  ніколи не чула і не знала,

Та прочитала в книзі: а горе це – страшне!

Нікого смерть голодна, страшенна не минала,

До болю все злякало і вразило мене.

 

Такий отой врожай, що виріс щедро в полі,

А потім щедро сходив би у маминій діжі...

І вистачило б всім, і стало б всім доволі,

Аби його з країни не вивезли мужі...

 

А забирали все: і борошно, й квасолю,

І гречку, й просо, навіть буряки!

Лишали нам гірку, трагічну долю,

І чорно-білі рвані сторінки...

 

Сьогодні я навчаюся у рідній моїй  школі,

Жадаю всім і хліба, і чистої води!

Але про чорний голод – не забувать ніколи,

Хай в душах квітнуть щирості і щедрості плоди!!!

  

               Життя прожить...

                                               Аліса Триножко 11 клас                  

Добро і зло живуть у цьому   світі,

Брехня і правда – вічні вороги!

І негативи ловлять в свої сіті,

А позитиви надають снаги.

 

Життя і смерть – одвічні величини,

Любов, розлука – птаха два крила.

Усе життя, мов сон, перед очима,

А ти його осилить не змогла...

 

І довгий шлях, але життя – не дуже ,

Устигнути б ізвідати добра.

Не бути б нам черствим і до людей байдужим,

Бо час іде: добро творить пора.

 

І хоч комусь вгорі моргають зорі,

Слід пам”ятать: існують два світи.

Тому в народі часто і говорять:

- Життя пройти – не поле перейти.

 

                         Життя вимірюється кроком

                                                    Дарія Герасименко 11 клас

 

Життя вимірюється кроком,

Упевненим чи навпаки...

Назад поглянеш ненароком, -

За вітром канули роки...

 

Стежки у приморозні зими,

Дороги – в весни і літа...

Були і рідними, й чужими,

І юність квітла золота...

 

Невдачі, терни, дикі хащі,

Були і сонця промінці.

Але ніколи і нізащо

Я не звертала в манівці...

 

Дорога праведна світила,-

Я ж прямувала до мети.

Чужих я доль не поламала,

Як знала, зводила  мости...

 

Свої мозолі, болі, сльози...

Терпіла, мучилась,  - змогла!

І в найжорстокіші морози

Тепло я в серці зберегла.

 

 

 

docx
Додано
18 січня
Переглядів
46
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку