МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

           Державний університет телекомунікацій

Кафедра комп’ютерної інженерії

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни «Ділові комунікації»

на тему: « Маніпулятивні вербальні методи в публічних виступах державних діячів, політиків, депутатів»

»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розробник                                                       П.І.Б. студента 

                                                    Група.

Перевірив                                                       

 

 

 

2021

Зміст

 1.Вступ.

     1.1  Маніпуляції  та їх завдання.

     1.2  Методи та прийоми дослідження маніпуляцій.

  2. Основна частина.

      2.2  Поняття маніпуляції.

      2.3  Політичні і державні діячі-маніпулятори.

      2.4  Використання маніпуляції в політиці.

      2.5  Маніпулятивні промови.

      2.6 Методи впливу на людей:політичне насилля.

      2.7 Способи нейтралізації маніпуляції у діловому спілкуванні.

   3. Висновки.

   4. Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Вступ

 

Колись Уїнстон Черчіль сказав геніальну фразу: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Довгий час ця цитата залишалась цілковитою правдою, але з огляду на останні події у суспільстві, було б доречніше сформулювати фразу так: «хто володіє словом, той володіє світом». Нестабільна політична ситуація має глобальний характер та вимагає численних переговорів, самітів та зборів. «Слово» – це перша зброя, яку використовують представники країн, але, нажаль, не єдина. Наразі, ми можемо спостерігати, як деякі країни використовують мовні ресурси заради маніпулювання, до такого арсеналу відносимо інформаційну війну, маніпулювання фактами, фейкові новини, нагнітання обстановки. Необережне слово може призвести до хаосу, а правильно побудована стратегія, навпаки, допоможе досягнути поставленої мети. Ще з давніх часів люди розуміли вагомість слів, а вмілі оратори досягали небувалих висот у суспільстві. Сучасні політики також часто застосовують різноманітні стратегії та тактики маніпулювання. Особливо це помітно під час виборчих кампаній, адже кожен політик має не тільки виділитися серед інших, він повинен викликати довіру виборців, мати гарну репутацію та стати лідером громади. Застосування мовних тактик та стратегій вивчалось такими зарубіжними та вітчизняними вченими як О.Г. Руда , М.О. Зайцева , О.В. Дмитрук , В.В. Зірка , Н.І. Формановська , І.М. Рудик , Є.І. Шейгал  та інші, але сучасні вимоги до виборчих кампаній, багатогранність тактик та стратегій утворюють нові артефакти, що потребують детального дослідження, що в свою чергу дозволяє говорити про актуальність дослідження. Мета дослідження – виявити стратегії мовного маніпулювання у виступах політичних лідерів. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:визначити поняття «стратегія маніпулювання» та «тактика маніпулювання», окреслити класифікації мовних тактик та стратегій впливу, виявити характерні тактики та стратегії мовленнєвої маніпуляцій, які використовували у промовах американський президент Дональд Трамп та український президент Петро Порошенко. Методи та прийоми роботи варіювалися в залежності від завдань на кожному етапі дослідження. На пошуково-ознайомлювальному та підготовчому етапах ставилася мета дібрати теоретичну літературу для аналізу, і основними методами були метод цілеспрямованої вибірки, узагальнення та систематизації теоретичного матеріалу. Цілеспрямовано вибиралися наукові джерела, які містили інформацію про політичний дискурс в цілому, мовні стратегії та тактики маніпулювання. Узагальнювалися та систематизувалися погляди вчених стосовно обраної проблематики. На всіх етапах дослідження використовувався зіставний метод, який забезпечив підґрунтя для адекватного перекладу. На аналітичному етапі широко використовувалися різні методи. Метод класифікації допоміг систематизувати матеріал при розв’язанні кожного із завдань. Прагматичний аналіз був спрямований на визначення прагматичного потенціалу тексту оригіналу, його прагматичної адаптації в перекладі та вплив мовних засобів на реципієнтів. Апробація результатів роботи проводилась на Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Проблеми соціально-гуманітарних дисциплін» в Національному університеті кораблебудування ім. адмірала Макарова, 7 грудня 2018 р. Статтю опубліковано. Структура роботи зумовлена її метою, завданнями та логікою розкриття проблеми і складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел.

«Щоб виявити обман, необхідно бути дуже уважним до кожної дрібниці», часто говорив  доктор Лайтман із серіалу «Теорія брехні». Інформаційне перевантаження та соцмережі зробили нас вразливими до маніпуляцій, і завжди знайдуться ті, хто не посоромиться цим скористатися. Особливо в переломні моменти життя країни: під час революцій, масових занепокоєнь і, звісно, виборів.                                                                                  По факту, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. А політична маніпуляція – це спекуляція на людських емоціях та почуттях. І чим ближчий політик до електорату на емоційному рівні, тим краще. Правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх незручних нюансів.

Історія знає багато політичних і державних діячів-маніпуляторів. Це психологічно сильні особистості, які вміло впливали на великі групи людей. Наполеон, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Михайло Горбачов досконало володіли технологією формування громадської думки як за рахунок власної харизми та здібностей, так і за допомогою підлеглих. Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється через ЗМІ. Нам обіцяють підвищити зарплати, стипендії, знизити ціни на комуналку, зробити доступними освіту та медицину, пропонують вигідні кредити на житло. Як розпізнати відверту маніпуляцію? Давайте розглянемо п’ять прикладів. У політиці найбільш популярний спосіб наблизитися до електорату – говорити з виборцями їхньою мовою, позиціонувати себе як «свого хлопця». Цьому добре сприяє поява в публічному просторі. Хтось заводить Ютуб-канал, хтось щодня з’являється на міжнародних зустрічах у веселих шкарпетках, а хтось стає реальним мемом. Яскравий приклад – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо: він часто публікує в своєму Інстаграмі смішні фото зі своєю родиною, на кшталт святкування Гелловіну. Окрім того, одним із приводів по-доброму посміятися над прем’єр-міністром стала його звичка підбирати до своїх строгих костюмів незвичайні і яскраві шкарпетки. У гардеробі Джастіна є найрізноманітніші моделі: в різнокольорову смужку або з черепами, а також більш «патріотичні», із зображенням кленового листа. Людям це подобається, і за досить короткий проміжок часу Трюдо став улюбленцем електорату. Пам’ятаєте, як вчителі або батьки казали: або ти будеш гарно вчитися, або підеш після завершення школи підмітати вулиці? Хоча камон, от Ейнштейн так і не отримав атестату про освіту в гімназії, але це не завадило йому стати одним із найвідоміших фізиків у світі. Ні, ми в жодному разі не закликаємо кидати навчання – це просто наочний приклад того, як використовується маніпуляція «ілюзія вибору».                                                                                      Повернемось до політики: за цією технологією виборцю надають нібито два єдині варіанти «або-або», з яких він має обрати щось одне. Варіантами може бути або якесь твердження, або самі кандидати, або якесь явище чи подія. Далі йде поділ на «гарну» та «погану» альтернативу. Потім – прив’язка «хорошої» до власного кандидата, а «поганої» – до усіх інших (або конкретного опонента). Прикладом маніпуляції з фальшивою дилемою є білборди Радикальної партії Олега Ляшка «Робочі місця або рабство МВФ» та «Низькі податки або високі тарифи», а також реклама Петра Порошенка, де йому протиставляється президент РФ Володимир Путін.                       Певно, що таке інтрига, знає кожен з нас. Особливо часто ця маніпуляція застосовується в серіалах, коли ти з нетерпінням чекаєш наступної серії, щоб дізнатися продовження. Таким чином, канали збільшують кількість своїх глядачів. В політичному полі суть маніпуляції полягає у тому, що виборця свідомо тримають у стані незнання: чи буде балотуватись та чи інша людина, чи ні.  Це працює паралельно з іншим видом маніпуляції – «ефектом ореолу»: коли успішна й відома людина хоче спробувати себе у політиці, але на якомога довший час відтягує публічну заяву про своє рішення. Тоді інтрига серед виборців лише посилює його позиції. Це допомагає таким кандидатам уникати серйозних політичних дискусій та суперечок. Ці маніпулятивні технології використовували двоє відомих українців: актор Володимир Зеленський та співак Святослав Вакарчук. Ви наче ніколи не були фанатом Монатіка, але три тижні поспіль він очолює музичний рейтинг на улюбленій радіостанції, і вам уже потроху починає подобатись його творчість. Ви навіть наспівуєте в душі: «Зашиваю душу…». Так працюють рейтинги.   У політиці рейтинги завжди містять в собі елемент гри та змагання. Одна з улюблених маніпуляцій – апелювати до статистики, де в доларах або євро порівнюються доходи громадян в різних країнах. Цим грішила у своїх заявах лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Вона часто бралася порівнювати українські та європейські зарплати, але за зразок незмінно брала доходи в найбагатших країнах ЄС. При цьому не згадуючи, що і вартість життя там висока.                                     Чи траплялася з вами ситуація, коли родичі нав’язували вам певне віросповідання, навіть не цікавлячись вашими релігійними вподобаннями? Або, може, ви чули на свою адресу, що треба шанувати традиції, навіть якщо ви з ними не згодні? Знайте, вами намагалися зманіпулювати. Ймовірно, навіть несвідомо. В політиці ця технологія представляє кандидата поборником чи захисником традицій, звичаїв та усталених норм. Такі маніпулятори використовують кліше «мова», «звичаї», «традиції», апелюючи до етнічної ідентифікації людини. Яскравим прикладом була президентська кампанія Петра Порошенка. У своїх лозунгах, промовах та на білбордах він використовував гасло: «Армія. Мова. Віра».Також до традицій та культурних цінностей в своїх лозунгах апелював лідер «Народного фронту» Арсеній Яценюк: «Українська мова, кіно, пісня». Як елементи політичної маніпуляції у ЗМІ також створюються та ефективно подаються різноманітні образи, умовні формули, штампи та стереотипи поведінки. Подаються заздалегідь заготовлені відповіді на запитання, що хвилюють багатьох людей. Тож на що ще варто звернути увагу, споживаючи інформацію в передвиборчий період:                                                                                                        — навмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав’язування інших;                                                                                                         — публікація нереальних (брехливих) повідомлень;                                                                                             — пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів абословесних образів.                                       Також важливо розуміти основні характеристики маніпуляції: 

— коли ти не усвідомлюєш, що на тебе впливають; 

— коли вплив здійснюється не лише на сферу свідомого (розум), але й на сферу несвідомого (інстинкти, емоції), яка не піддається самоконтролю; 

— свідоме викривлення фактів навколишньої дійсності (дезінформація, дозування інформації), формування ілюзій та міфів.

Після поразки на парламентських виборах у Великобританії 5 липня 1945 року Вінстон Черчілль втратив посаду прем'єр-міністра, а очолювана ним партія консерваторів перейшла в опозицію. За порадою свого лікаря він планував провести відпустку у регіоні з теплим кліматом, прийнявши запрошення свого друга Франка Кларка зробити це у Флориді (США).

Рішення Черчілля співпало з наміром президента Вестміністрського коледжу у Фултоні (штат Міссурі) професора Ф.Л. Макклуера організувати сьому публічну лекцію на міжнародну тематику «людини з міжнародною репутацією», що їх проводив створений при коледжі фонд його випускника Джона Гріна. Цей намір, повідомлений президенту США Гарі Трумену через його військового радника Гарі Вайна, однокурсника Макклуера, був підтриманий Труменом, який переслав запрошення Черчіллю. 10 грудня 1945 року президент повідомив керівництво коледжу про згоду колишнього очільника британського уряду виступити у них 5 березня 1946 року. При цьому Черчілль відмовлявся від гонорару у розмірі 5 тисяч доларів, проте висунув вимогу супроводу його президентом США.

                             

У січні 1946 року Вінстон Черчілль прибув до США, 10 лютого зустрівся з Гаррі Труменом і 5 березня вони удвох приїхали до Фултона. Їх візит спричинив небувале пожвавлення у містечку, найбільший зал якого на 2800 місць не зміг умістити всіх охочих. Велася радіотрансляція заходу, проте від телевізійної британський гість відмовився.

                          

Президент США Гаррі Трумен і Вінстон Черчілль спеціальним потягом вирушають з Вашингтона до Фултона, 4 березня 1946 року © Державний архів штату Міссурі

На початку своєї промови Вінстон Черчілль подякував за присвоєння йому звання доктора Вестміністрського коледжу і попередив, що виступає як приватна особа. Основний зміст його промови можна розділити на умовні дві частини.

У першій він говорив про актуальні виклики і загрози, що постали у повоєнному світі, та відповідь на них США і Великобританії. Щоб гарантувати безпеку населення необхідно, на думку Черчілля, запобігти новим війнам та покласти край тиранії. Позитивно оцінюючи створення Організації Об'єднаних Націй, він висловився за створення Міжнародних збройних сил, що підпирали б ООН у прагненні миру. Ключову роль в ефективній її діяльності він відводив взаємодії США і Великобританії. Ставлячись з повагою до суверенітету всіх країн, екс-прем'єр-міністр закликав не закривати очі на порушення конституційних прав громадян у світі: «Свобода повинна бути в кожному домі».

У другій частині виступу Черчілль торкнувся поточної геополітичної ситуації, яку змалював у темних фарбах. Він стверджував, що з'явилася «тінь» на місці, «освітленому» недавньою перемогою союзників. Висловлюючи «захват і повагу до хоробрих росіян і до мого бойового товариша, маршала Сталіна», колишній прем'єр тривожно оцінював європейські перспективи: «Ніхто не знає, що Радянська Росія і комуністична міжнародна організація мають намір робити у безпосередньому майбутньому, або які межі їх експансії і тенденції навернення у свою віру».

Виділивши території, що увійшли до радянської сфери впливу, він назвав також гарячі точки в інших регіонах, де існували ризики виникнення війни, вказавши на Туреччину, Персію і Маньчжурію. Песимістично оцінюючи перспективи миру в Європі, Черчілль закликав турбуватися про запобігання війні та сприяти якомога швидшому формуванню умов для розвитку свободи й демократії. Необхідні дотримання Статуту ООН і взаємодія західних демократичних держав, а особлива роль у підтриманні стабільності й безпеки відводилась «англомовним націям».

Фултонська промова Вінстона Черчілля вважається початком «холодної війни» — напруженого протистояння та запеклої конкуренції капіталістичної і соціалістичної систем в усіх сферах життя, гонки озброєнь, що тривала майже півстоліття. Публікація інформації про неї збіглася з відкриттям роботи першої сесії Верховної Ради СРСР. Подекуди ширилися чутки, що саме на ній буде оголошено про початок нової війни. Перші поверхові згадки про виступ Черчілля та міжнародна реакція на нього з'явились в українській пресі 9 березня 1946 року, 12 березня на передовій газет вийшла стаття «Черчіль брязкає зброєю». На останній сторінці газет було вміщено купюризований виклад промови екс-прем'єр-міністра Великобританії.

14 березня 1946 році у газеті «Правда» вийшло друком інтерв'ю Йосифа Сталіна, в якому він прокоментував фултонську промову Черчілля, звинувативши його в упередженому ставленні до СРСР, підбуренні до війни, та оцінив промову як «небезпечний акт, розрахований на те, щоб посіяти зерна розбрату між союзними державами та ускладнити їх співробітництво». Глава СРСР маніпулятивно переповів виступ Черчілля та прокоментував його, зокрема представивши заклик Черчілля до тісної кооперації англомовних країн як ультиматум іншим визнати їхнє домінування, що ніби-то обернеться війною у разі незгоди. Цей заклик Сталін представив як «установка на війну, заклик до війни з СРСР».

Розширення радянської сфери впливу довкола своїх західних кордонів очіліьник СРСР представив як справедливе прагнення радянської держави убезпечити себе, називав закономірним зростання впливу комуністів у Східній Європі. Згадуючи втручання країн Антанти в події на території колишньої Російської імперії у 1917-1922 роках, Сталін нагадав про їх поразку. Сумніваючись у спроможності «Черчілля та його друзів» організувати «новий похід», він запевнив, що «вони будуть биті так само, як вони були биті у минулому, 26 років тому назад».

Після фултонської промови Черчілля слово «війна» знову стало широковживаним. Поширювали чутки про неминучість воєнного конфлікту і українські націоналісти, які покладали на війну Заходу та СРСР надії на продовження визвольної боротьби. Під впливом суспільних настроїв та непоінформованості іноді траплялися випадки паніки, коли громадяни масово скуповували предмети першої необхідності. Формування образу ворога в капіталістичних країнах стало в нагоді і керівництву СРСР, оскільки дозволяло переключити увагу населення з власних проблем на «підступні» дії ворогів, які чинять усілякі перешкоди.

У політиці, політичній боротьбі, діяльності часто використовуються далекі від моральних форми і методи впливу на інших людей. Серед них поширене політичне насилля як форма отримання, збереження, зміцнення влади, панівного становища класом, суспільною групою, окремим політичним лідером.

На відміну від фізичного, економічного, військового або психологі­чного політичне насилля має системний, загальний характер, оскільки існуюча політична система завжди будь-що намагається зберегти вла­ду, створену політичну систему від розпаду.

Масштаби використання політичного насилля зумовлені типом по­літичного режиму. І хоча до насилля вдаються за всіх режимів, але най­більш дієво та активно його використовують тоталітарний та авторитар­ний режими. Зазначимо, що всякий політичний режим намагається хоча б якоюсь мірою або і повністю обгрунтувати, виправдати, легалі­зувати насилля.

Політичне насилля буває прямим і прихованим. Пряме політичне насилля здійснюється шляхом застосування сили (війна, військовий терор, політичні репресії), приховане — без застосування сили, але шля­хом духовного, психологічного тиску, економічної блокади, політично­го та іншого втручання.

У політиці політичне насилля зумовлене різноплановістю, несуміс­ністю інтересів різних суб'єктів політики, політичного процесу. Якщо більш гуманними, цивілізованими способами подолати наявні неузгод­ження, суперечності не вдається, протилежні сторони вдаються до по­літичного насилля.

Політичне насилля класифікують за ступенем жорстокості, за спо­собом обгрунтування, за ставленням до актів насилля суспільства.

Політичне насилля також класифікують за його суб'єктом як інди­відуальне і колективне.

Політичне насилля поділяють ще й на такі види:

• індивідуальне структуроване;

• індивідуальне неструктуроване;

• колективне структуроване;

• колективне неструктуроване.

Способи нейтралізації маніпуляції у діловому спілкуванні

 

У відповідь на порушення або загрозу порушення психологічних меж, яке здатне завдати збитку цілісності особи або її індивідуальної відособленості, виникає захист в умовах міжсуб’єктної боротьби. Такий захист називається психологічним захистом - вживанням суб'єктом психологічних засобів усунення або ослаблення збитків, що загрожує йому з боку іншого суб'єкта.

Залежно від захищаючого суб'єкта і від спрямованості можна виділити дві групи психологічного захисту.

По-перше, це можуть бути відповідно міжособистісний та внутрішньоособистісний захист, і, по-друге, форми захисту бувають специфічними та неспецифічними.

Внутрішньоособистістні форми захисту виникають в умовах внутрішньоособистністної боротьби, які ведуть між собою відносно самостійні особистістні підструктури. Це можуть бути, наприклад, окремі бажання людини, його вміння, переваги, самовпевненість, самооцінка. Кожна з цих підструктур визначає особливості внутрішнього світу людини і формує його зовнішню поведінку.

Кожна з них має свої власні прагнення, які, щонайменше, не співпадають, а іноді і суперечать один одному.

Відбувається природна конкуренція між ними. Коли ця конкуренція переростає у внутрішньоособистістну боротьбу, виникає необхідність в психологічному захисті, яка уберігає одні внутрішньопсихічні утворення від збитку з боку інших. Такі форми психологічного захисту мають назву внутрішньоособистістні.

Міжособистістні форми захисту проявляються там, де мова йде про боротьбу між особистостями. Оскільки люди, вступаючи в процес спілкування, є носіями неспівпадаючих бажань, між ними природним чином виникають суперечності, які викликають прагнення захищатися.

Предметом міжособистістного захисту є індивідуальна цілісність, що співвідноситься із індивідуальною відособленістю, й направлена проти сили бажань і прагнень опонента.

Залежно від спрямованості можна виділити специфічні та неспецифічні форми психологічного захисту.

Специфічні форми психологічного захисту - це захист, який спрямований на характер загрози. По суті, вони нагадують процес вирішення проблем. Вони є пошуковими діями в проблемній ситуації. Такі захисні дії зорієнтовані на стандартний вид загрози, що часто повторюється. Внаслідок цього, специфічні форми психологічного захисту можуть перетворитися на автоматичні, - стати звичкою. Такий вид захисту забезпечує детальний аналіз характеру загрози. Результатом цього аналізу буде відчуття, образ.

Неспецифічні форми психологічного захисту направлені на сам факт загрози. Такі форми захисту мають справу з характеристиками ситуації взаємодії. Вони найбільшою мірою схильні до стереотипізації і генералізації. Завдяки цьому виду захисту час затримки реакції сильно скорочується. Факт присутності загрози діє як ключовий подразник, який запускає один із психічних автоматизмів, що складається з базових захисних установок. Неспецифічні форми захисту забезпечують швидкий аналіз сили загрози. Результатом їх роботи є емоційна оцінка.

Існує велика кількість способів уберегтися від маніпуляцій, але все ж таки всі вони складаються із переплетення шести так званих базових захисних установок. А саме: відхід, вигнання, блокування, управління, завмирання та ігнорування.

Відхід - збільшення дистанції, переривання контакту, видалення себе за межі досяжності впливу агресора. Крайнім виразом цій стратегії може вважатися відчуження, повна замкнутість в собі, відмова від контактів з людьми. Звичайним проявом цього виду захисту є зміна теми бесіди, переривання бесіди під сприятливим приводом, відхід від контактів із неприємними Вам людьми.

Вигнання - збільшення дистанції, видалення агресора. Граничним виразом такого захисту є вбивство. Часто виявляється в звільненні з роботи агресора, вигнання його з будинку, засудження, колючому зауваженні, насмішці (часткове вбивство якої-небудь частки агресора: звички, характеру і т.д.).

Блокування - контроль дії, виставляння перешкод на його шляху. Граничний вираз - повна самоізоляція за допомогою активізації окремих статусів і підсистем. Повсякденне застосування у вигляді смислових і семантичних бар'єрів “Я не розумію, про що Ви говорите”, рольові бар'єри “я на роботі”.

Управління - контроль дії, що витікає від агресора, вплив на нього. Граничний вираз - підпорядкування собі іншої людини. Звичні способи використання такого захисту - скарги, плач, підкуп, спроби подружитися, спровокувати бажану поведінку. Сюди ж відносяться і маніпуляції захисного походження.

Ігнорування - контроль інформації про агресора, спотворене сприйняття агресора або погрози з його боку. Гранична форма виразу - втрата адекватності сприйняття, ілюзії. Зазвичай виявляється як стереотипізація «він просто жартує», пояснення маніпуляції позитивними намірами «мені бажають добра».

Всі ці базові захисні установки можна попарно об'єднати між собою, спираючись на ступінь пасивність/активність. Виходять наступні пари: відхід - вигнання, блокування - управління, завмирання - ігнорування. Кожна пара має своє поле дії. Відхід - вигнання створює дистанцію з агресором, блокування - укриття управляє потоком дії, завмирання - ігнорування працює з інформаційним каналом.

Важливо пам'ятати, що базові захисні установки є такими, що лише визначають напрям захисних дій. У діловому спілкуванні вони часто використовуються в композиції і переплетенні. Наприклад, достатньо частий жіночий прийом «в сльозах вибігла з кабінету» має в собі як власне сам відхід, так і управління (плач).

Виходячи із визначення самих форм неспецифічного захисту, не важко зрозуміти, що його механізми починають свою дію у відповідь на сам факт присутності загрози і не враховують її характеру. Оскільки маніпуляція найчастіше буває прихована, наявність загрози адресатом сприймається в основному неусвідомлено. Захисні дії також не сприймаються свідомістю, а у випадках, коли вони помічаються, їм знаходяться цілком здорові пояснення. Наприклад, відхід, що виявляється в спробах змінити що-небудь в зовнішній обстановці, може мати такі пояснення: «Ви не заперечуєте, якщо я відкрию кватирку? Тут дуже накурено». Є деякі особливі прояви дій механізмів неспецифічних форм захисту, що часто зустрічаються: легке похитування головою в горизонтальній площині в мить, коли адресат вже майже готовий погодитися (неусвідомлене управління); гострі позиви в туалет, які виникають у адресата, в найбільш важливий для маніпулятора момент (неусвідомлена втеча); пригнічений стан, сповільнені рухи в мить, коли маніпуляція почала діяти, але адресат ще не зрозумів, що відбулося (неусвідомлене завмирання).

Серед механізмів специфічних форм захисту залежно від рівня, на якому вони діють, можна виділити три підвиди. До першого рівня належать ті, що мають зв'язок із особливостями загрози, яку несе маніпуляція. Діють вони у власне особистісних структурах. До другого рівня відносяться форми захисту, що мають зв'язок із автоматизмами - психічними процесами, які реалізують маніпулятивну дію. Тут механізми захисту співвідносяться із механізмами маніпуляції. До третього рівня відносяться ті форми захисту, які пов'язані із використовуваними маніпулятором засобами.

Механізми специфічних форм психологічного захисту першого рівня.

Основною мішенню будь-якої маніпуляції є власне особистісні структури опонента, а основний шлях до мети - розщеплювання цих структур. «Для того, щоб чуже слово увійшло до свідомості як «своє», необхідно, щоб в цій свідомості було «місце» для іншого, готовність зустрітися з іншим голосом і почути його. Це можливо тільки в тому випадку, якщо інший вже живе в свідомості, якщо він є не зовнішнім сприйманому об'єктом, а внутрішнім змістом свідомості».

Маніпулятор прагне підсилити свого союзника, ослабити мотиви, що суперечать йому. Чим менша кількість внутрішніх суб'єктів бере участь в конфлікті, тим простіше людині проконтролювати його результат. Часто, з метою ізолювати одну підструктуру, маніпулятор, звертаючись до адресата, веде розмову із однією з його соціальних або статусних ролей. Це, наприклад, фраза «Врешті-решт, ти ж керівник відділу, відправ його на лікарняний, не випускай його тижнів два!». Кращим способом захисту в такій ситуації буде пригадати і інші ролеві позиції. Наприклад, відповідь «Так, але я йому ще і розуміючий друг, а не просто строгий керівник» цілком врятує Вас від дії. Оскільки самостійний вчинок здійснюється всією особою в цілому, з відома всіх її підструктур, захист від маніпуляції - це в першу чергу захист цілісності особистості, знищення структур, які працюють на користь маніпулятора.

Механізми специфічних форм психологічного захисту другого рівня.

Оскільки маніпулятор прагне проникнути у внутрішній світ адресата, зачепити його слабкі місця, останній прагне яким-небудь чином закритися, не дозволити «зачепити» себе. У явному вигляді такий опір в діловому спілкуванні зустрічається рідко і виявляється в словах. Наприклад, такі фрази як "не лізь мені в душу", "дай мені спокій" є чистою протидією спробам маніпуляції. В основному боротьба між маніпулятором і адресатом тут відбувається за контроль над автоматизмами (психологічні процеси, що становлять механізми маніпулятивного впливу).

Найважливіше завдання для адресата на цьому рівні - не дозволити маніпулятору запустити механізм роботи автоматизмів, не дати йому оволодіти ними. Американські психологи стверджують, що у кожної людини є тисячі автоматичних програм. Однією з таких програм поведінки є, наприклад, рукостискання, - коли людина протягує руку, Ви автоматично протягуєте свою у відповідь. Але що ж відбудеться, якщо він не привітається, а, наприклад, візьме Вас за зап'ястя. Він порушить програму. Ви не знаєте, що робити далі, у Вас відсутній наступний крок, до якого можна перейти. І в цей самий час він дає Вам певну інструкцію, навіювання: «Ми сьогодні обов'язково повинні закінчити всі справи». Якщо маніпулятор просто перерве рукостискання і нічого більше не зробить, то людина, з якою привіталися у такий дивний спосіб, буде в подиві. Тут важливе навіювання словами. Найбільш ефективним проявом захисту автоматизмів вважається непередбачуваність. Якщо реакцію адресата не можна передбачити, то маніпулятору немає до чого підстроюватися, його плани терплять невдачу. Проте, через соціальну культуру, людина живе під владою, по-перше, стереотипів поведінки і мислення, що склалися у суспільстві або у конкретному колективі, а по-друге, очікувань і вимог людей, що оточують його, тому непередбачуваність не заохочується.

Так, наприклад, ефективним захистом від маніпуляції, пов'язаної із перериванням автоматизму, який вказаний вище, буде відсмикування руки, але, з іншого боку, цей жест вважається проявом неповаги, невихованості.

Ще один спосіб захисту на цьому рівні - затримка автоматичних реакцій. Цей прийом може виявлятися в тому, що адресат діятиме обережніше, витрачаючи більше часу на ухвалення рішень. Наприклад, побачивши  на столі нові посадові інструкції, першим з'являється відчуття необхідності в кожному з цих предметів, проте, якщо обдумати ситуацію пізніше, наприклад, вдома, ця необхідність відпадає сама собою, залишається лише потреба в дійсно потрібному Вам документі.

Способи «непередбачуваність» і «затримка автоматичних реакцій» в активному стані можуть виявлятися як спонтанно так і як такі, що мають намір трансформувати запропонований Вам образ. Наприклад, при покупці електричних обігрівачів для потреб відділку, який ви очолюєте, на створюваний торговим агентом образ тепла, компактності і зручності, можна пригадати, скільки грошей піде на електроенергію і як за неї сплачувати.

Механізми форм специфічного захисту третього рівня. Оскільки захист цього рівня пов'язаний із засобами дії, які використовує маніпулятор, перерахувати всі можливі способи захисту не можна через різноманітність засобів самої маніпуляції. Тут можна виділити дві найбільш загальні стратегії захисту.

Перша така стратегія пов'язана із руйнуванням технологічних елементів дії очікування на зустрічну активність адресата.

Цей процес схожий на боротьбу «хто кого». У відповідь на бажання маніпулятора приховати факт дії виникає прагнення розкрити його наміри, зробити «все таємне явним». Виявлятися такий захист може як уточнення з недовірливою інтонацією, сумніви, чіпляння до слів, прямі питання: «Куди Ви хилите?», «До чого ця розмова?», «Скажіть прямо, чого Ви хочете». У відповідь на психологічний тиск адресат, швидше за все, стане шукати таку силу, в якому він має перевагу. Наприклад, Ви можете заздалегідь розробити теми і сюжети розмови з опонентом. Проте тут можлива боротьба і в тому ж середовищі, що вибрав маніпулятор. Наприклад, у відповідь на уповільнення темпу розмови з метою «вимотати» терпіння адресат може вибрати темп ще повільніший, роздумуючи попутно про своє. Ефект такої протидії посилюється неповною включеністю адресата в розмову.

Друга стратегія специфічних форм захисту цього рівня пов'язана із використанням технологічних елементів дії в своїх інтересах. Часто вона є зустрічною маніпуляцією, результатом якої є прагнення переграти маніпулятора. Наприклад, Ваш співбесідник в ході розмови начебто випадково уходить від теми. Адресат може підтримати відвернення, але на іншу, вигіднішу йому тему, або просто, вислухавши опонента, повернути розмову до первинної тематики.

Можливо також, вгадуючи наміри маніпулятора, уточнити прямо, чи правильно Ви зрозуміли їх. Якщо мета опонента непристойна, то, швидше за все, маніпулятор відмовиться від неї. Прийнявши цей вислів, Ви можете погодитися вести бесіду «на тему» далі, але вже сенс її для маніпулятора буде втрачений.

                                     

                                        Висновки

 

Маніпуляції, на мою думку, є невід’ємною складовою процесу управління, який дуже часто, майже щоденно, відбувається безпосередньо у вигляді ділового спілкування з іншими особами - колегами, підлеглими та керівництвом різного рівня.

Можна виділити чотири методики маніпуляцій у діловому спілкуванні: психоаналітично-орієнтовані підходи, гіпнотичний підхід, техніка еріксоніанського гіпнозу, підхід NLP (нейролінгвістичного програмування).

Психоаналітичні підходи використовують несвідоме з метою маніпуляції свідомістю суб’єкту спілкування. Гіпнотичний підхід використовує трансові стани; в техніці еріксоніанського гіпнозу застосовують мовні стратегії для нейтралізації здібності до опору навіюванню. І, нарешті, NLP використовує «карти світу». Як окремий випадок використання методик маніпуляції у діловому спілкуванні можна розглядати мовне маніпулювання, яке будується на особливостях мови і принципах її вживання.

Далеко не останню роль відіграє в процесах маніпуляцій у діловому спілкуванні інформація. Велика частина маніпулятивних технологій заснована на спотворенні, приховуванні і іншому використанні інформації. Велике значення має те, кому належить інформація, що надається, і чи може її власник отримати користь з маніпуляцій цією інформацією.

Жодна людина не може стовідсотково захистити себе від дії всіх спрямованих на нього маніпуляцій. По-перше, кількість дій на кожного із нас настільки велика, що не можна проконтролювати і проаналізувати абсолютно всі свої власні стани, зрушення поведінки партнера і ситуації. По-друге, дуже часто адресат сприймає маніпуляцію лише на підсвідомому рівні, навіть не здогадуючись про факт її присутності.

В щоденній роботі далеко не всі маніпуляції здатні завдати шкоди і переслідують лише несприятливі для адресата цілі. Деякі технології маніпулятивних дій бувають настільки громіздкими, складними і неясними, що в них наростає тенденція до саморуйнування. Такі дії розраховані на опір з боку опонента. Якщо ж такого немає, то вони просто втрачають сенс свого існування.

Проте найсильніші і грубі дії маніпулятивного впливу у діловому спілкуванні все ж таки можна виявити і запобігти йому, скориставшись однією або кількома з шести так званих базових захисних установок: відхід, вигнання, блокування, управління, завмирання та ігнорування. Для цього слід стежити за збереженням цілісності свого Я, прислухатися до свого внутрішнього голосу і зіставляти його сигнали із зовнішньою поведінкою опонента.

В діловому спілкуванні, на мою особисту думку, окрім необхідності інколи застосовувати прийоми маніпуляцій і постійного користування прийомами захисту від маніпуляційних дій, необхідно також ще й вміти приховати прояви цих своїх вмінь від оточуючих для того, щоб вони не вишукували і не намагалися застосувати проти вас якійсь невідомий вам прийом маніпуляційного впливу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Тетяна Кавуненко «I want to believe: розбираємо 5 улюблених маніпуляцій політиків»

2.  УХАНОВА Н.С., Маніпулювання масовою політичною свідомістю: інформаційно-психологічний і правовий аспекти (ст. 43-48)

3. https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/03/Manipuliuvannia.pdf
4. https://www.ar25.org/article/promova-adolfa-gitlera-v-rayhstazi-1-veresnya-1939-roku.html
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%BB%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

6.  Антон Авксентьєв МАНІПУЛЯЦІЇ В ПУБЛІЧНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ: TOP-10 ТИПОВИХ ТЕХНІК

7.  Володимир Пoддубний Маніпуляція та протистояння. Психологічний вплив у комунікації

8. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BF%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%BC%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%BC_%D1%81%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5%D0%BC