К. Пендерецький & К. Моне: сніданок на пленері

Творче есе

Це есе дасть змогу учням в інтерактивній формі ознайомитися із втіленням музичних та образотворчих ідей у площині ландшафтного дизайну. Есе присвячене ботанічному саду в Живерні (Франція), створеному К. Моне, та дендрологічному парку в Люславіце (Польща), закладеному К. Пендерецьким, які на сьогодні вважаються визначними пам’ятками садово-паркового мистецтва. До того ж, сад К. Моне реалістично віддзеркалює бажання художника намалювати «живе» імпресіоністичне полотно, натомість чіткий і продуманий план арборетуму К. Пендерецького відображає прагнення композитора створити «живу партитуру» симфонії.

Есе може зачитати вчитель, підкріпивши розповідь презентацією, що додається до тексту. Або ж цей літературний твір можна розіграти у трьох особах (автор, Клод Моне, Кшиштоф Пендерецький).

Відомий польський авангардист & визначний французький імпресіоніст, обдарований композитор & талановитий художник, Митець ХХ століття & Майстер ХІХ віку. На перший погляд, ці дві геніальні постаті розташовані по різні боки мистецької площини, проте в обох є спільна пасія, захоплення, якому кожен із них присвятив своє життя. Уявіть випадковий сніданок пана Кшиштофа та мосьє Клода en plein air; відчуйте запах квітучих гіацинтів і нарцисів навколо, прислухайтеся до співу шпаків і синичок та спробуйте

"підслухати" діалог митців щодо найбільшої пристрасті в їхньому житті — ботаніки й дендрології.

К. М.: Пане Кшиштофе, Ваша жива партитура симфонії вражає! Ніколи не зустрічав такого різнобарвного переплетення музично-дендрологічних партій.

К. П.: Спасибі, мосьє Клоде. Зі свого боку повідаю Вам, що й досі знаходжуся під враженням від різноманіття кольорових мазків на Вашому живому імпресіоністичному полотні.

К. М.: Mon Ami, моє найбільше ботанічно-живописне творіння, жива колористична картина стала можливою завдяки тій мальовничій місцевості за містом, де я придбав землю для свого майбутнього саду. Я так хотів заховатися від шуму та суєти Парижа, тож миле Живерні стало для мене справжнім порятунком.

К. П.: Як я розумію Вас, мій приятелю. Коли вперше завітав до Люславіце, що знаходиться за 100 км від Кракова, одразу ж зрозумів, що саме це селище і стане в прийдешньому моїм азилем, місцем сили. І зізнаюся Вам, мосьє Клоде, неодноразово змушений був докуповувати сусідні території, аби вповні дописати-досадити свою «Люславіцьку симфонію», адже будь-яка композиція потребує цілісного завершення.

К. М.: У цьому прагненні Ви не самотні, мій друже. Я теж часто купував довколишні землі, щоб могти творити сад своєї мрії. Погляньте навколо: милує око різнобарв’я дельфініумів та ірисів, саме ці квіти я розводив раніше в Бужівалі та Ветеї.

К. П.: Овва! Мосьє Моне, я вражений! То раніше Ви засаджували квітниками передмістя Парижа?

К. М.: Саме так, пане Кшиштофе. Квіти завжди супроводжували мене, і допоки я не оселився у Живерні, насаджував їх усюди, де мешкав, якщо це тільки було можливо. Втім, Ви ж чинили так само, чи не так?

К. П.: Авжеж, мосьє Клоде. Раніше я проживав в одному із районів Кракова — Волі Юстовській і там заклав невеликий парк, проте ця ділянка землі було вкрай замала для реалізації мого задуму.

К. М.: Якою ж була Ваша мрія, любий Кшиштофе?

К. П.: Збудувати власний дендропарк, арборетум! Так, як будується партитура, нота за нотою. Парк, в якому посеред різнобарв’я дерев і кущів можна почуватися безпечно та щасливо.

К. М.: Схожа мрія була й у мене. А згодом мій Водний сад надихнув мене на створення найвизначніших живописних полотен, уявляєте?

К. П.: Я навіть спробую відгадати, які ж Ваші картини інспіровані садом у Живерні! Sekundeczkę... Видається мені … «Японський місток» і «Водяні лілії» Ви, мосьє Клоде, малювали під враженням від саду.

К. М.: Абсолютно правильно, любий Кшисю! А ще — «Доріжка через сад у Живерні».

К. П.: А й справді! Дивлюся на це колористичне полотно і пригадую аромат барвистих тюльпанів, азалій і троянд вздовж стежки до Вашого будинку. Зізнаюся, мосьє Клоде, що Люславіцький парк також нашептав мені музику не одного твору.

К. М.: Naprawdę? Які ж композиції Ви творили під враженням від Люславіце?

К. П.: «Флейтовий концерт». Я писав його у час цілковитого затемнення місяця!

К. М.: Оце так! Я впевнений, що це природне явище неодмінно вплинуло на форму та характер твору.

К. П.: Безсумнівно. Концерт передає проникливо-містичну атмосферу поглинально-темної ночі. Погляньте, мій друже, навколо. Чи не зачаровують вас розмаїті азалії та рододендрони?

К. М.: Авжеж, mon аmi! Ці квіти милують моє око.

К. П.: Я дивлюся на них і пригадую як колись під час їх цвітіння на ґанку люславіцького двору компонував «Кларнетовий квартет».

К. М.: Ви теж полюбляєте творити музику під відкритим небом: вдихати ранковий аромат саду, вслухатися у шум листя та спів птахів поміж кронами дерев?.. Я обожнюю малювати на пленері! Навіть побудував у своєму саду невеличку майстерню і щоранку, незалежно від погоди та пори року, приходив туди і невтомно працював.

К. П.: Подейкують, що Ви, мосьє Клоде, затятий колекціонер?!

К. М.: Ох, це правда! Всі мої гроші йдуть у мій сад... але я в повному захваті від цієї рослинної пишноти! Усі рідкісні сорти я купував за досить істотні суми. Кому ж, як не Вам, пане Кшиштофе знати про жадібність і ненаситність кожного колекціонера.

К. П.: Добре розумію Вас, друже. Скажу Вам tête-à-tête: свого часу мені навіть довелося ввезти до Польщі деякі екзотичні види дерев контрабандним шляхом…

К. М.: Я вражений, приятелю. У чому ж ви ховали ці саджанці?

К. П.: У букетах квітів… (Похвалюся: мені дарували величезні букети під час гастролей за кордоном). У чохлах для музичних інструментів… Бувало, що я забував після виступу свій концертний костюм, проте нових саджанців не полишав ніколи!

К. М.:От тобі й на! То Ви, пане Пендерецький, відважний авантюрист!

К. П.: Авжеж! Жага зібрати в Люславіце усі породи, види, сорти дерев, які можуть рости в нашому кліматі та доповнити, як філателіст, кожен розпочатий ряд своєї дендрологічної колекції спонукають до ризику.

К. М.: Пане Кшисю, чи не задумувалися Ви над тим, аби насадити у вашому парку більше квітів? Згадайте мій сад у Живерні: розмаїття нарцисів, хризантем, маків, троянд, тюльпанів, флоксів, ірисів, айстр, дельфініумів, жоржин, гладіолусів — і це лише те, що одразу спадає на думку!..

К. П.: Ах, мосьє Клоде! Ваш сад і справді майорить різнобар’ям кольорів і відтінків та нагадує мазки на імпресіоністичних полотнах. Проте в моїй уяві люславіцький арборетум становить концепцію Дев’ятої симфонії — найвеличнішої, наймасштабнішої. Мій друже, я працював над її створенням понад сорок років! Тому в люславіцькому парку переважають дерева, що структурно оформлені у функціонально продумані частини й епізоди відповідно до форми сонатно-симфонічного циклу.

К. М.: Надзвичайно цікавий задум, mon аmi! Тож Ви повністю відмовитеся від квітів?

К. П.: Авжеж ні, приятелю. Кущі та квіти, як сезонні швидкоплинні рослини, я звичайно насаджуватиму з метою оздобити свій парк. Проведу аналогію із власною композиторською творчістю: пам’ятаєте, друже, спочатку я написав кільканадцять ораторіальних творів і опер, ніби засадив музичний ґрунт міцними, могутніми деревами, а вже пізніше розпочав оздоблювати, увиразнювати свій мистецький лан камерними творами.

К. М.: А й справді, пане Кшиштофе. Я й не здогадався ототожнити Вашу дендрологічну творчість із композиторською.

К. П.: De facto ці дві сфери — наукова й мистецька — синкретично співіснують у моїй уяві та збагачують одна одну. Гадаю, мосьє Моне, у Вашій життєтворчості відбувається так само.

К. М.: Маєте рацію, друже. Міцно переплетені ботаніка та живопис впродовж усього життя супроводжують мене. Здається, буря насувається…

К. П.: Обожнюю бурю! Вона надихає мене на створення нових музичних композицій. Клоде, давайте ще посидимо під відкритим небом, подихаємо ранковою післядощовою свіжістю, можливо й у Вас з’являться інспірації для майбутніх полотен?..

Що ж, напевно варто залишити митців наодинці, можливо до них завітає Муза… І хоч ця ранкова зустріч en plein air була вигаданою, проте пристрасть до ботаніки у К. Моне та дендрології у К. Пендерецького — цілком реальна. Ця пасія була невід’ємною частиною життя кожного із митців та неодмінно збагачувала їхню — живописну та композиторську — творчість.

Авторка: Світлана Олійник