Матеріал до позакласного заходу "Характеристика певних видів рослин, придатних до споживання у їжу"

Характеристика певних видів рослин, придатних до споживання у їжу

 

Кульбаба лікарська (TARAXACUM OFFICINALE)

Родина Складноцвіті (Айстрові)

 Трав’яниста багаторічна рослина 10-40 см заввишки, з товстим стрижневим коренем. Стебло безлисте, порожнисте, з поодиноким багатоквітковим верхівковим суцвіттям – кошиком.  Квітки невеликі, всі язичкові, яскраво-жовті, зібрані у великі кошики. Плід – циліндрична сім’янка з чубком білих волосків. Цвіте з ранньої весни до морозів. Росте як бур’ян уздовж доріг, поблизу жител, на узліссях. Часто росте великими групами. Запаси сировини значні.

 Заготовлюють  кульбаби пізно восени у фазі в'янення її листків або рано навесні. Рослини викопують лопатами, обтрушують землю, обрізають ножами залишки листків, кінчик кореня, кореневу шийку і тоненькі бокові коріння. Викопані корені миють у холодній воді, і протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, поки з них не перестане виділятись молочний сік. Потім сушать, розклавши тонким шаром на папері або на тканині на горищах під залізним дахом з хорошою вентиляцією або під навісами. У печах або сушарках сушать при температурі 40-50°. Вихід сухої сировини становить 33—35% від свіжозібраних. Зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях протягом п'яти років.

 При культивуванні на добре удобреному і глибоко розрихленому грунті її коріння досягають значно більшої довжини, ніж в дикоростучих рослин. Коріння бувають придатні до вживання на другий рік; викопують їх восени.

 Всі частини цієї рослини містять гірку речовину – тараксацин а також інулін (цукрозамінник для діабетиків), сапоніни, каротин, вітаміни А, Е,С. У соці рослини знайдені винна і мелісова кислоти, різні ферменти і смоли. Рослина широко використовується у традиційній та народній медицині для лікування різних хвороб, покращення обміну речовин і покращення апетиту, як сечогінний та проносний засіб.

Із свіжих, особливо молодих листків після попереднього вимочування у солоній воді готують салати, перші страви, приправи до м’ясних та овочевих блюд. Смажені корені вживають як сурогат кави. Кульбаба – гарний медонос. Мед з її квіток густий, яскраво-жовтий. Листки кульбаби – добрий корм для кролів.

 Салат весняний

100 г свіжого листя кульбаби замочують на півгодини у солоній воді, потім виймають, дають стекти, просушують декілька хвилин на серветці. У дрібно нарізану зелень кладуть по ложці сметани і майонезу, добавляють сіль за смаком, добре перемішують і подають до столу. Якщо майонезу немає, то готують заправку з соняшникової олії, оцту, кип’яченої холодної води, цукру за смаком, солі та чорного меленого перцю.

 

 Кава з коренів кульбаби

Корені кульбаби, викопані навесні, висушують, піджарюють до коричневого

кольору і перемелюють на кавомолці. Порошок добре розчиняється у воді і дає смачний поживний напій.

 

 

Грицики звичайні (CAPSELLA BURSA PASTORIS MEDIK)

Родина Хрестоцвіті (Капустяні)

 Грицики - трав’янистий однорічник заввишки до 20-30 см з тонким стрижневим коренем та простим або розгалуженим стеблом. Листки пірчасто-роздільні або цілісні, довгастоланцетовидні. Прикореневі листки зібрані у розетці, стеблові – чергові, цілісні, біля основи стріловидні. Квітки дрібні, білі, правильні, зібрані у розгалужені верхівкові китиці. Оцвітина подвійна, роздільно-пелюсткова. Чашолистків та пелюсток по 4. Тичинок 6. Маточка одна, з коротким стовпчиком. Цвіте у квітні-червні.

 Грицики зустрічаються всюди: біля доріг, парканів, на полях, городах , у садах, на смітниках. Впізнаємо ми його за характерною формою плодів – стручечків. Надземні частини грициків містять винну, яблуневу та лимонну кислоти. У листках багато аскорбінової кислоти та вітаміну К. Рослина вважається однією з найважливіших у тібетській та китайській медицині, широко використовується у народній медицині. Препарати з трав грициків широко використовують у медицині як сечогінний, кровоспинний та в’яжучий засіб, при хворобах печінки, нирок, кишечника тощо. Олія з насіння рослини має технічне значення. Рослина медоносна і кормова.  Молоде листя грициків додають у лікувально-профілактичні салати, яким вони надають пікантного гострого смаку, їх можна класти у супи, юшки, смажити з м’ясом, використовувати у вигляді порошку як пряність. За деякими відомостями, стара груба зелень рослини дає густий овочевий бульйон. Молоді листки і пагони можна також заготовляти про запас: сушити і солити. Траву з грициків збирають під час цвітіння, зрізуючи її  ножем або серпом.

 

 Салат із грициків

На 60 г огірків та 60 г помідорів, нарізаних шматочками, кладемо 100г нашинкованих молодих листків грициків. Зверху кладемо кружечки з вареного яйця і заливаємо сметаною, солимо за смаком.

 

 Приправа з насіння грициків

Насіння грициків сушать і перемелюють на кавомолці. Використовують як гірчицю до м’ясних та рибних страв.

 

 Солені листя та пагони грициків

Пагони з листям миють, щільно складають в банки з зеленню петрушки, кропу, листям хріну та смородини. Заливають водою, добавляють сіль, перець. Використовують як гарнір  до м’ясних та рибних страв.

 

 Суп із грициків

В м’ясний бульйон кладуть картоплю, моркву, цибулю і варять майже до готовності. Потім добавляють дрібно нарізану зелень грициків, солять і кип’ятять 3-5 хвилин. Споживають зі сметаною і вареним яйцем.

 

 Кропива дводомна (URTICA DIOICA)

Родина Кропивні

 Багаторічна трав’яниста ,120-150 см заввишки, кореневищна рослина. Стебло прямостояче, 4-гранне, як і вся рослина, з жалкими волосками, що містять кислоту. Листки супротивні, довгочерешкові, широкояйцевидні. Квітки невиразні, дрібні, зелені, одностатеві, з 4-членною оцвітиною, зібрані у довгі колосовидні суцвіття. Рослина однодомна. Плід – сім’янка. Цвіте у червні – серпні. Росте як бур’ян, уздовж доріг, біля жител. Запаси сировини великі, особливо у лісостеповій зоні та на півдні. Часто утворює суцільні зарості. Лікарська рослина. Збирають листки.

 У затінених глухих місцях садів, парків, городів можна знайти кропиву. Рослина є своєрідним природним полівітамінним концентратом (у її листках багато вітамінів С, В1, В2 мікроелементів – Fe, Cu, Mn), тому її здавна споживають у свіжому та квашеному вигляді. Крім вітамінів листя кропиви містить до 17% білків, до 10% крохмалю, до 1% цукрі, багато солей феруму та калію. В плодах знайдено до 22% жирів. Молоде листя рекомендують добавляти у борщ та супи. Листки кропиви збирають навесні чи на початку літа.

 З молодого листя можна приготувати пюре до м’ясних блюд. Свіжу зелень пропускають через м’ясорубку, добавляють до неї олію, сіль, дрібно нарізану цибулю, духм’яний перець та круто зварені яйця.

 Молоді рослини кропиви – добрий корм для свиней, птиці, рогатої худоби. Він сприяє підвищенню надоїв молока у корів та несучості у курей.

 

 Квашена кропива

Молоді пагони кропиви миють і складають до емальованої каструлі разом з морквою, яблуками, кмином, лавровим листом, перцем та сіллю. Потім накладають гніт. Через два тижні кропиву можна використовувати як приправу до м’ясних та овочевих страв.

 

 Салат із кропиви зі шпинатом

Молоде листя і верхівки кропиви миють, змішують з дрібно порізаною цибулею і товчуть у дерев’яній ступці чи збивають блендером. Добавляють дрібно нарізаний шпинат, зелень петрушки, рослинну олію, лимонний сік та сіль. Прикрашають скибочками круто звареного яйця.

 

 Салат кропиви з яйцем

Листя кропиви миють, обдають окропом, потім подрібнюють ножем, добавляють шматочки вареного яйця, солять, заправляють оцтом та сметаною.

 

 Сухе листя та пагони

Молоде листя та пагони миють, сушать під тентом. Зберігають у паперових пакетах. Добавляють до супів, м’ясних соусів, голубців.

 

 

Спориш звичайний (POLYGONUM AVICULARE)

Родина Гречкові

Спориш – відома в народі «трава-мурава», утворює чисті озера зелені. Це однорічна, 5-20 см заввишки рослина з лежачим стеблом і гіллястими висхідними пагонами. Листки дрібні, чергові, овальні, сизо-зелені. Квітки дрібні, малопомітні, правильні. Цвіте у травні – жовтні. Плід – тригранний, чорний горішок. Росте як бур’ян біля доріг, жител. Часто утворює суцільні зарості. Лікарська рослина. Препарати з трави споришу здавна використовуються як сечогінний, кровоспинний загальнозміцнювальний засіб. Спориш широко використовується у народній та науковій медицині при захворюваннях печінки, шлунка, порушеннях обміну речовин. Трава споришу має високі кормові якості й широко використовується як корм для худоби. Медоносна та фарбувальна рослина. Спориш добре витримує витоптування і швидко відростає, тому його використовують для залуження стадіонів, газонів та ін. траву споришу збирають протягом літа. Надземну частину зрізують ножем. Сушать на горищі або під наметом. Листя здавна використовують у їжу нарівні зі щавлем. Вони мають солодкуватий смак і  у суміші із зеленню щавлю. Молоде листя варять чи тушать і використовують для начинки пирогів. До одержаного пюре добавляють зелену цибулю, круто зварені яйця, сіль, олію, духм’яний перець і одержують прекрасне овочеве блюдо.

 

 

Подорожник великий (PLANTAGO  MAJOR)

Родина подорожникові

 Подорожник – це багаторічна кореневищна рослина з простими  листками овальної чи яйцевидної форми, зібрані у прикореневу розетку.  Листки великі, довгочерешкові, цілокраї, голі, з добре помітними 3-7 жилками. Квіти дрібні, невиразні, правильні, зрослопелюсткові, зібрані у суцвіття колос. Плід – багатонасінна коробочка. Цвіте у травні-липні. Зустрічається на луках, подвір’ях, галявинах, уздовж доріг, серед чагарників. «Слід білого» - так назвали північноамериканські індіанці подорожник, насіння якого перевезли переселенці з Європи.

 Лікарська рослина. Листки використовують переважно як відхаркувальний засіб. Молоді листки вживають для виготовлення салатів та перших страв. Листки на ліки збирають під час цвітіння, зрізуючи їх ножем або зриваючи. Сушать під наметом або на горищі.

 Салати з молодого листя подорожника рекомендується для підвищення апетиту і тонусу організму. Молоді листки вживають для виготовлення салатів та перших страв. Зелень подорожника прісна на смак, тому до неї добавляють листя щавлю чи кропиви.

 

 Салат з листків подорожника.

Молоді листки миють, дрібно нарізають, збризкують лимонним соком, солять, заправляють сметаною чи рослинним маслом.

 

 Котлети з листками подорожника та морквою.

До м’ясного гов’яжого фаршу добавляють пропущені через м’ясорубку листки подорожника, цибулю, моркву, яйце, сіль. Вимішують, виробляють котлети, панірують у сухарях і готують на пару.

 

 Суп з листків подорожника

В м’ясний бульйон кладуть картоплю, цибулю, моркву і варять майже до готовності, потім добавляють дрібно нарізані листки подорожнику, зелень петрушки, солять і кип’ятять 3 хвилини. Подають зі сливками та вареним яйцем.

 

 Пюре з листя подорожнику

Молоде листя миють, пропускають через м’ясорубку, тушать на пательні з цибулею та морквою, добавляють сік лимону, зелень кропу та сіль.

 

Щавель кінський (RUMEX CONFERTUS)

Родина Гречкові

 Щавель – багаторічна трав’яниста рослина з товстим розгалуженим кореневищем. Стебло прямостояче, у верхній частині розгалужене. Листки великі, трикутно-яйцевидні, знизу коротко опушені. Прикореневі – більші, довго черешкові, по краю хвилясті. Верхні – з коротким черешком. Квітки дрібні, невиразні, зібрані кільцями в майже безлисте вузько волотисте суцвіття. Цвіте у червні – липні. Плід – тригранний горішок.  Росте на луках, узліссях, узбіччях, на вигонах, де нерідко утворює зріджені зарості на звичайних площах.

 Препарати з кореневища та коренів щавлю кінського застосовують у медицині як в’яжучий засіб при шлунково-кишкових захворюваннях. Збирають кореневища та корені восени, викопуючи їх лопатою. Миють у холодній воді й сушать на горищі або під наметом. Товсті кореневища розрізають уздовж.  Корінь кінського щавлю містить дубильні речовини, вітаміни К, А, С, білки, жири, залізо, клітковину і використовують для випікання хліба.

Із сухих стебел і насіння щавлю кінського готують муку, добавляють до муки зернових і використовують для випікання хліба.

 

 Сухий щавель кінський

Листки і стебла щавлю кінського миють і сушать на повітрі в затіненому місці. Зберігають у паперових мішках. Використовують як добавку до тіста.

 

Щириця закинута  (AMARANTHACEA  JUSS)

Родина Щирицеві

 Щириця – однорічна пізня ярова рослина, бур’ян.

 Стебло пряме, опушене, розгалужене, висотою 20-150 см. Листки яйцеподібно-ромбічні. Цвіте у червні-вересні. Суцвіття волотеподібне, квітки зелені, дрібні. Плід – сім’янка, насіння дрібне, достигає у липні – жовтні. Репродуктивна здатність – понад тисячу насінин на одній рослині. Зберігає життєздатність у ґрунті до 40 років, період спокою 6-8 місяців. Проростає у межах температур 6-36 градусів, сходи проростають з глибин не більше 3 сантиметрів у квітні-липні. Листя щириці містять містять вітамін С, насіння – клітковину, протеїн, жири, крохмаль, цукор, дубильні речовини.

 Настій з листків використовують при болях у шлунку, проносах, захворюваннях печінки та жовчного міхура. Насіння придатне для дієтичного харчування.

 Молоді листки щириці використовують для приготування салатів, супів та других страв, насіння – у якості крупи.

 

 Салат із листків щириці

Молоді пагони з листками відварюють у підсоленій воді, перетирають через сито, добавляють рослинне масло та яйце.

 

 Суп із щириці

В м’ясний бульйон кладуть моркву, цибулю, картоплю, корінь петрушки і варять до напівготовності. Добавляють дрібно нарізане листя і пагони щириці, солять і кип’ятять ще 7-10 хвилин. Подають зі сметаною.

 

 Каша із щириці

Насіння висушують, злегка піджарюють, відділяють від насіннєвої шкірки та просівають. Засипають у кип’ячу воду і варять, помішуючи, до запустіння. Подають з вершковим маслом чи молоком.

 

 

Тушковане листя щириці

Листя та молоді пагони відварюють у підсоленій воді, протирають через сито, добавляють вершкове масло, яйце, сіль і тушкують 10-15 хвилин.

 

 

3.Висновки

 1. Необхідно знати правила збирання, орієнтуючись на якісну заготівлю рослинної сировини та на її раціональне використання.

 2. Ознайомлення з основними компонентами рослин, які мають харчове та лікарське значення, свідчить про особливе значення їх у житті людини.

 3.  Успішне використання рослин потребує, з одного боку, чіткої уяви про конкретну користь рослини, а з іншого – значній обережності у дозуванні, екологічній настороженості.

 4. Знання про дикорослі харчові рослини дають змогу не забути про народні звичаї, а навпаки активно використовувати їх та бережно охороняти.

 5. Юні друзі, дбайливо ставтеся до наших зелених скарбів. Постійно пам’ятайте про необхідність збереження і відновлення природних запасів рослинної сировини.

 

Джерела інформації

 

1. Ніколайчук Л.В. – Целебные растения. -  Харків: Прапор, 1993р.- 240с.

2. Єлін Ю.Я. – Наші зелені скарби. – Київ: Радянська школа, 1986р.-208с.

3. Барна Микола. – Декоративні лікарські рослин.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2009 р.-112с.