Матеріал до уроку на тему «GEORGE BERNARD SHAW»

GEORGE BERNARD SHAW

George Bernard Shaw was born in 1856 in Dublin. People know him as a dramatist, critic, and essayist. He was one of the most important literary figures of the 1900's. In 1925 he won the Nobel Prize for literature. Bernard Shaw disliked the romantic and sentimental Victorian theatre of the late 1800's. Influenced by the revolutionary social dramas of the Norwegian playwright Henrik Ibsen, he viewed the theatre as a platform for supporting social reform. During his life Shaw wrote over 50 plays. Most of his plays are comedies. In Shaw's comedies, a debate on ethic is as important as such traditional dramatic values like characterization and appealing to the emotions of an audience.

Bernard Shaw was a mischievous and original thinker. He defended women's rights, became a vegetarian, and promoted a simplified alphabet. He defended his options in a series of essays, many published as prefaces to his plays. Like the plays his essays are charming for their brilliance and wit, even when the causes they argue no longer seem daring or unconventional.

In 1876 Shaw moved to London and became a successful music critic.

Shaw's early plays did not become popular in London immediately, they had too radical subject matter. Shaw's first play, «Widower's Houses» (1892), attacked slum landlords. «Mrs Warren's Profession», which deals with the causes of prostitution, was written in 1893. But it was not produced until 1902 and then was immediately banned.

Public hostility to Shaw began to disappear when, in 1904, his friend Harley Granville-Barker produced 11 of his plays in less than three years at the Royal Court Theatre. «Candida» (1895), «Man and Superman» (1903), «Caesar and Cleopatra» (1898) were among them.

«Man and Superman» introduced Shaw's theory of what he called the «life force». To Shaw, it was the energy that dominates people biologically. Although, when harnessed by human will the «life force» can lead to a higher, more creative existance. This concept is central to Shaw's most ambitious play.

Many critics like «Pygmalion» (1913). This ironic Cinderella story describes how a professor of phonetics demonstrates the absurdity of class distinctions by changing an ignorant Cockney girl into a counterfeit aristocrat by changing her speech. The play was adapted into the musical «My Fair Lady» (1956). Shaw's other plays include «Major Barbara» (1905), «Androcles and the Lion» (1913) and «Heartbreak House» (1919).

George Bernard Shaw died in 1950.

QUESTIONS

1.    Why did Shaw dislike Victorian theatre?

2.    How many plays did he write?

3.    How did he defend his options?

4.    What works brought him his first success?

5.    Were his plays immediately popular?

6.    What theory did Shaw call the «life force»?

7.    What are his best plays?

VOCABULARY

mischievous — бешкетний, пустотливий

simplified — спрощений

unconventional — нешаблонний

slum — нетрі

ban — забороняти

to harness — використовувати

counterfeit — підробка

ДЖОРДЖ БЕРНАРД ШОУ

Джордж Бернард Шоу народився в 1856 р. в Дубліні. Люди знали його як драматурга, критика, есеїста. Він був однією з найважливіших літературних фігур 1900-х рр. У 1925 р. він одержав Нобелівську премію в галузі літератури. Бернард Шоу не любив романтичний і сентиментальний вікторіанський театр 1800-х рр. Під враженням революційних соціальних драм норвезького драматурга Генріха Ібсена Шоу розглядав театр як платформу, що підтримує соціальні реформи. За своє життя Шоу написав більше 50 п'єс. Багато які з його п'єс — комедії. У комедіях Шоу дебати на тему етики так само важливі, як і такі традиційні драматичні цінності, як характеристика і звернення до емоцій глядачів.

Бернард Шоу був бешкетним і оригінальним мислителем. Він захищав права жінок, став вегетаріанцем і створив спрощений алфавіт. Він захищав свій вибір у ряді статей, багато яких були опубліковані як передмова до його п'єс. Як і п'єси, його статті зачаровують яскравістю й дотепністю, навіть якщо предмет обговорення сміливий і нетрадиційний.

У 1876 р. Шоу переїхав у Лондон і став успішним музичним критиком.

Ранні п'єси Шоу не відразу стали популярними в Лондоні, вони були занадто радикальними. Перша п'єса Шоу «Будинки вдівця» (1892 р.) критикує хазяїнів нетрів. «Професія місіс Уоррен», де йдеться про причину проституції, була написана в 1893 р. Але вона не була видана до 1902 р., а коли вийшла у світ, відразу ж була заборонена.

Ворожість народу щодо Шоу почала спадати, коли в 1904 р. його друг Харлі Гренвіль-Баркер поставив 11 п'єс Шоу менше ніж за три роки в Театрі Королівського суду. Серед них були «Кандіда» (1895 р.), «Людина і Супермен» (1903 р.), «Цезар і Клеопатра» (1898 р.).

П'єса «Людина і Супермен» представила теорію Шоу про «життєву силу». Для Шоу це була енергія, що біологічно переважає в людях. Коли ця енергія використовується людською волею, вона може привести до вищого, більш творчого існування. Ця концепція є центральною в найбільш амбіційній п'єсі Шоу.

Багатьом критикам подобається «Пігмаліон» (1913 р.). Ця іронічна історія Попелюшки описує, як професор фонетики демонструє абсурдність класових розбіжностей. Він перетворив неосвічену дівчину з вулиці на вдавану аристократку, змінивши її мовлення. Ця п'єса в 1956 р. була перероблена в мюзикл «Моя прекрасна леді». Інші п'єси Шоу: «Майор Барбара» (1905 р.), «Андрокл і лев» (1913 р.) і «Будинок, де розбиваються серця» (1919 р.).

Джордж Бернард Шоу помер у 1950 р.