Матеріал до уроку "Настільний теніс. Стійки та переміщення. Способи тримання ракетки".

Настільний теніс. Стійки та переміщення.

Способи тримання ракетки.

 

1. Класифікація прийомів техніки гри в настільний теніс.

 Техніка настільного тенісу – це комплекс спеціальних засобів, необхідних спортсмену для успішного ведення гри.

Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання                       у різних ігрових ситуаціях. Враховуючи особливості діяльності гравців                             з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:

1) вихідне положення (стійка);

2) переміщення (пересування);

3) способи тримання ракетки (хватки);

4) технічні прийоми (удари).

До введення в гру м'яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар.

 

2. Стійки

 Вихідне положення (стійка) в настільному тенісі –  це положення тіла, при якому тенісист готується до прийому м'яча, посланого суперником.

Вихідне положення (стійка) тенісиста:

- правобічне (правостороння) – з півобертом лівим боком до суперника;

- нейтральне (середня) – обличчям до столу;

- лівобічне (лівостороння) – з півобертом правим боком до суперника.

Вихідне положення кожного гравця індивідуальне. Воно залежить від зросту, довжини рук, фізичних даних, швидкості реакції, координації рухів, техніки і стилю гри, володіння технічним арсеналом ігрових прийомів, а також від індивідуальних особливостей.

Важливо не тільки віднайти відповідну для удару позицію, але й передусім сконцентрувати увагу перед прийомом м'яча. При розсіяній увазі                        і недостатній зібраності навіть правильна стійка не зможе забезпечити результативність удару.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Способи переміщення

У грі тенісисти найчастіше використовують наступні способи (різновиди) переміщень:

- однокроковий;

- багатокроковий;

- стрибками.

 

3.1. Однокроковий – кроками, переступанням, випадами (з правої-лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у боки).

Однокроковий спосіб переміщення використовується гравцями на незначні відстані, або для того, щоб зайняти оптимально правильну позицію. При цьому крок в напрямку м’яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять                    в потрібну для виконання удару позицію (рис.1). Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу.

Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад – тенісист нібито переминається з ноги на ногу, випади – в основному для прийому коротких або косих м’ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.

 

 

Рис. 1. Однокроковий спосіб пересувань.

 

3.2. Багатокроковий  спосіб пересування – приставними кроками, схресними кроками.

Приставні кроки використовуються в основному для переміщень вправо-вліво. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м’яча ногою, а другу підтягують до основної стійки (рис. 2).

                           

Рис. 2.  Пересування приставними кроками.

 

 Схресні кроки гравці часто використовують при грі в середній чи дальній ігрових зонах (рис.3).

Рис. 3. Пересування схресними кроками.

 

3.3. Переміщення стрибками (з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу) гравці використовують дуже рідко. Стрибки і ривки вважають  неефективними, так як при цьому можна легко загубити рівновагу. Крім цього, повернення у вихідне положення, або перехід на нову позицію займе значно більше часу, чим при переміщенні кроками.

 

4. Способи тримання ракетки

Спосіб тримання ракетки називається «хваткою». Хватка ракетки  визначає  подальше освоєння техніки гри.

Розрізняють два способи тримання ракетки (хватки):

- вертикальну (азіатську, так звану хватку "пером");

- горизонтальну (європейську, так звану хватку "ножем").

При вертикальній хватці великий і вказівний пальці охоплюють ручку ракетки так, як зазвичай тримають авторучку, тобто «хватка пером». Решта три пальці зручно розташовуються на тильній стороні ракетки віялом або накладаються один на другий.        

Ця хватка забезпечує високу рухливість кисті, що дозволяє виконувати складні, сильно кручені подачі (рис. 4).

 

                                        

Рис. 4. Вертикальна хватка ракетки

 

При горизонтальній хватці ручку ракетки обхоплюють трьома пальцями – середнім, безіменним і мізинцем; вказівний витягують уздовж краю ракетки, а великий розташований на іншій стороні і злегка стикається                              з середнім пальцем. Ручка ракетки при цьому лягає на долоню руки по діагоналі. Горизонтальна хватка найкраще підходить для виконання різноманітних атакуючих і захисних ударів (рис. 5).

 

 

 

 

Рис. 5. Горизонтальна хватка ракетка

 

 

Основна перевага європейської хватки - це можливість вести гру зліва                    (з права) атакуючими і захисними ударами, без значних переміщень біля столу. В наш час все більше азійських гравців віддають перевагу цьому "класичному" способу тримання ракетки.

 Є три різновиди горизонтальної хватки:

- універсальна (ребро ракетки між великим та вказівним пальцями);

- зі зміщенням ребра в сторону великого пальця;

- зі зміщенням ребра в сторону вказівного пальця.

При підборі ракетки головний критерій, щоб вона зручно лежала                        в руці. Ракетка повинна стати природнім продовженням руки, щоб гравець міг виконувати різні рухи.

 

3. Завдання

1. Опрацювати поданий матеріал, перевірити засвоєння запитаннями для самоконтролю.

2. Опрацювати відеоматеріал за посиланням

-  https://www.youtube.com/watch?v=NODFdXfM9L8

- https://youtube.com/watch?v=S6XrYgIMrws

3. Виконувати комплекс вправ за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=pTH3BObPW-Y&t=15s 

 

4. Запитання для самоконтролю

1. Назвати стійки тенісистів.

2. Які є різновиди переміщень?

3. Що означає «хватка»?

4. Назвати види  «хваток» та дати характеристику.

 

5. Література

1. Настільний теніс: Правила змагань. – К.: Олімпійська література, 2012. – 58 с.

2. Ребріна А., Коломієць Г., Деревяненко В. Настільний теніс. Перший рік навчання: Методичний посібник – К.: Літера ЛТД, 2010. – 144 с.