Матеріал до заняття "Політична система"

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.

1. Поняття і структура політичної системи.
2. Функції і функціонування політичної системи.
3. Ознаки і типологія політичних систем.
4. Ефективність і стабільність політичної системи.
5. Політична система сучасної України.

ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ.

Термін "політична система" був введений у політологію в 50 - 60-х роках XX століття. До цього для опису владних відносин застосовувалися поняття "тип правління", "система правління". Однак, процеси розвитку суспільства привели до того, що громадянин став не тільки підкорятися, але і впливати на державу, створюючи партії, рухи, асоціації і т.д. Влада перестала бути монополією держави і прийняла складний вигляд.

Поняття "система" ввів в обіг німецький біолог Л. фон Берталанфі в 20-х роках XX століття. Він розглядав систему як сукупність взаємозалежних елементів. Пізніше цей термін у політологію вніс Т.Парсонс, що уявляв суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції.

Людське суспільство знаходиться в процесі постійних змін, що відбуваються під впливом різних факторів. Ускладнюються соціальні взаємозв'язки між людьми, з'являються нові потреби, і відповідно види діяльності, що задовольняють їх. Тому завжди актуальним залишається питання про те, як суспільство пристосовується до умов, що змінюються. Відповідь на нього дозволить виявити механізми адаптації суспільства, що складають основу його життєздатності і стабільності. Здатність суспільства реагувати на потреби індивідів, адаптуватися до умов, що змінюються, забезпечується політичною системою. Завдяки дії політичних інститутів і структур, політична система впливає на різні сторони життя суспільства. Дія механізмів політичної системи заснована на здатності владним шляхом розподіляти цінності і ресурси всередині суспільства, наказувати населенню визначені норми поведінки і стандарти. У зв'язку з цим, політична система містить у собі також і взаємодію пануючого і підвладних. Таким чином, політична система є характеристикою взаємин між державою і суспільством.

Засновником теорії політичної системи можна вважати Д.Істона, що уявляв її, як механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Політика, на його думку, є частиною цілісності - суспільства, тому вона повинна реагувати на імпульси, що надходять у систему, запобігати конфліктам, що виникають із приводу розподілу цінностей між індивідами, групами. Інший підхід обрав американський політолог Г.Алмонд. Він виходив з того, що політична система може справно виконувати свої функції тільки за умови функціоналізації політичних інститутів, тобто кожен елемент цілісності виконує життєво важливу функцію всієї системи. На основі цього стали розвиватися порівняльні дослідження політичних систем. Це було важливим для виділення основних   життєво   важливих   функцій   політичної   системи,   що   необхідні   для ефективного соціального розвитку. Виходячи з цього, Г.Алмонд визначив політичну систему як сукупність ролей і взаємодій між собою, здійснюваних не тільки урядовими інститутами, але і всіма структурами суспільства. Зокрема установили, що політична система повинна ефективно виконувати три групи функцій:

•     функції взаємодії із зовнішнім середовищем;
•     функції взаємозв'язку усередині політичної сфери;
•     функції, що забезпечують збереження й адаптацію системи.

ФУНКЦІЇ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ.

Політична система повинна виконувати ряд функцій:

•     Функція політичної соціалізації. Тобто, залучення індивіда до політичних цінностей, слідування прийнятим у суспільстві стандартам політичної поведінки, лояльне ставлення до інститутів влади.
•     Функція адаптації Підготовка і добір суб'єктів влади, здатних знаходити найбільш ефективні шляхи вирішення актуальних проблем і пропонувати їх суспільству.
•     Функція реагування. Тобто, реагувати на сигнали, що надходять чи ззовні зсередини. Дана функція дозволяє системі швидко адаптуватися до умов, що змінюються.
•     Екстракційна функція. Рекрутування ресурсів зовнішнього і внутрішнього середовища.
•     Дистрибутивна функція. Розподіл ресурсів серед груп усередині суспільства.
•     Функція регуляції. Тобто, вплив на суспільство. Цей вплив може виявлятися шляхом уведення норм і правил, на основі яких взаємодіють індивіди, а також застосування мір у відношенні до порушників.

Політична система має вхід і вихід. На вхід з оточуючого соціального середовища регулярно надходять два види імпульсів:

* вимоги до властей — економічні, політичні, соціальні тощо;

* підтримка влади у вигляді виконання громадянами прийнятих нею законів, розпоряджень тощо.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

ОЗНАКИ І ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв'язок групи елементів;
• утворення цими елементами певної цілісності;
• внутрішня взаємодія всіх елементів;
• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
• здатність вступити у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї у політичну систему входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

• політичні відносини — взаємини суб'єктів політики з приводу завоювання та  здійснення  влади  (міжкласові,  внутрішньокласові,   міжнаціональні, міждержавні);
• політична організація суспільства — система інститутів, в межах яких відбувається  політичне життя суспільства;  вона складається  з власне політичних   організацій   (держава,   політичні   партії,   політичні   рухи), політизованих   організацій   (народні   рухи,   профспілки),   неполітичних організацій (об'єднання за інтересами);
• засоби   масової   інформації   —   розгалужена   мережа   установ,   які займаються збором, обробкою і  поширенням  інформації,  пропагуючи вироблені політичні і правові норми;
• політичні принципи та норми, які формують певну політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи;
• політична свідомість — сукупність  політичних ідей,  відображених  у політичних документах, правових нормах, тощо;
• політична культура — сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична система складається з взаємозалежних підсистем: Інституціональна  підсистема.   Центральне  місце  в  ній належить  державі. Концентруючи у своїх руках більшість ресурсів і, володіючи монополією на законне насильство, держава має найбільші можливості впливу на різні сторони громадського життя. У свою чергу на державу можуть впливати різні партії і ЗМІ.

Нормативна підсистема. Через неї політична система впливає на діяльність інститутів і поведінку громадян.

Функціональна   підсистема.   Вона   становить   основу   політичного   режиму діяльність якого спрямована на захист існуючого механізму здійснення влади.

Комунікативна  підсистема.   Вона  включає  форми  взаємодії  як  усередині системи, так і взаємодію з іншими політичними системами.

Культурна   підсистема.   Складає   основу   традицій   і   стійких   уявлень   у суспільстві, а також характер і спосіб мислення.

Існують і інші погляди на структуру політичної системи, за якими в ній виділяють такі підсистеми:

• організаційна підсистема;
• нормативна підсистема;
• культурно-ідеологічна підсистема;
• інформаційно-комунікативна підсистема.

Ще Арістотель розділив політичні системи на такі типи: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політейя, демократія.

Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичні системи так: рабовласницька,феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичні системи класифікують на авторитарні і плюралістичні. Суть авторитаризму — зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу.

Німецький політолог та соціолог М.Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні. Американський політолог Г.Алмонд виділив такі типи політичних систем:

англо-американський,

континентально-європейський,

 доіндустріальний,

тоталітарний.

Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влади, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність.

У континентально-європейських політичних системах домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи :

• військові та громадянські;
• консервативні та ті, що трансформуються;
• завершені та незавершені;
• мікроскопічні, макроскопічні та глобальні;
• традиційні та модернізовані;
• демократичні, авторитарні, тоталітарні.

ЕФЕКТИВНІСТЬ І СТАБІЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ.

Політична система, в якій структурами, що формують панівні інтереси, є політичні партії, більш диференційована, ніж та політична система, де ці інтереси не розчленуються ніякою єдиною політичною структурою.

Система ефективна тоді, коли вона виконує свої функції, політична система є ефективною, коли вона відповідає таким вимогам:

•            стійкість (тривалість існування);
•            адаптивність (адекватність реакції на зовнішні зміни);
•            продуктивність (здатність вирішувати проблеми);
•            легітимність (підтримка громадянами існуючого порядку).

Політичний   простір   —   сфера   дії   політики,   влади,    політичних інститутів, ідей, лозунгів, теорій, процесів. Політична система існує в політичному просторі суспільства, який має територіальний вимір (окреслений кордонами держави), та функціональний вимір (обумовлений сферою дії політичної системи та її складових частин) на різних рівнях політичної організації суспільства. Розрізняють простори впливу тих чи інших асоціацій, дії політичних інститутів, політичного та економічного управління, сфери політичного життя суспільства та приватного життя людини. Визначення кордонів різного роду функціональних просторів політичної системи — відповідальний та складний політико-правовий і культурний процес. Він формалізується, юридично фіксується, і ця фіксація складає одне з головних завдань демократичного процесу.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ.

Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів і ідей, пов'язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні в нашій державі відбувається активний процес формування нового типу політичної системи, що відображається у формуванні органів влади, запровадженні інституту президентської влади та механізму стримувань і противаг.

В.Якушик вважає, що політична система України є:

• відносно стабільна, спроможна легко трансформуватись у нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками;
• має відносно низький темп соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;
• молода, самостійна, не має сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;
• централізована з елементами регіоналізації;
• здійснює не весь комплекс функцій;
• перехідна від закритої до відкритої, від неправової до правової;
• діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації;
• легітимна для більшості населення;
• миролюбна,неагресивна;
• позбавлена власної глобальної системи захисту національних інтересів;
• світська;
• етатизована;
• з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
• з домінуванням верств реформованої традиційної номенклатури.

Основними завданнями формування і розвитку політичної системи України на даному етапі є:

•           побудова демократичної соціальної правової держави;
•           утвердження громадянського суспільства;
•           подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів і норм;
•           зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства та особи;
•           вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Арон. Р. Демократия и тоталитаризм. - М.,1994 г.
2. Гаджиев К.С. Политическая наука. - М.,1994 г.
3. Каменская Г.В. Родионов А.Н. Политические системьі современности. -М.,1994 г.
4. Паранин А.С. Политология. Учебник. - М.,1998 г.
5. Паранин А.С. Философия политики. - М.,1996 г.