Матеріали для позакласних заходів "Головне багатство країни - її люди"

Про матеріал

У наш нелегкий і жорстокий час, коли такі поняття, як Доброзичливість, Чуйність, Милосердя, Любов стали дефіцитом і перейшли у розряд необов'язкових, учителеві проблематично чекати заслужених нагород за свою професійну майстерність. І все ж ні з чим не можна порівняти почуття радості, коли вимріяні, вистраждані педагогом задуми втілюються в життя, коли він бачить, як в очах його вихованців загораються творчі вогники, коли чує слова вдячності за свою працю від самих учнів, їх батьків, колег.

Перегляд файлу

 Головне багатство Херсонщини – її люди  

\\Вчитель\документи\шкільне медіо\Глєбова.png   Дерзай, твори, вчи мудрості дітей,

  І пам’ятай – ти друг, а не мучитель.

   Веди в знання, до здійснення ідей,

                                 Бо ти – учитель.

 

 

    У наш нелегкий і жорстокий час, коли такі поняття, як Доброзичливість, Чуйність, Милосердя, Любов стали дефіцитом і перейшли у розряд необов’язкових, учителеві проблематично чекати заслужених нагород за свою професійну майстерність. І все ж ні з чим не можна порівняти почуття радості, коли вимріяні, вистраждані педагогом задуми втілюються в життя, коли він бачить, як в очах його вихованців загораються творчі вогники, коли чує слова вдячності за свою працю від самих учнів, їх батьків, колег.

    Замислюючись над вихованням людини, мимоволі ставиш собі запитання: якою б хотілося бачити її? Розумною, мужньою, чесною, гуманною, сповненою душевної краси та благородства. Саме людину нового світу, якій притаманні глибокі патріотичні   почуття, високі й світлі «чуття єдиної родини» виховувала у своїх школярів на уроках  української мови і літератури колишня вчителька Хрещенівської ЗОШ Лідія Фокіївна Глєбова.

      Вона – корінна жителька села Хрещенівка, її з дитинства знають, а тепер, навіть поважні люди звертаються до неї по імені і батькові. Чим заслужила повагу та приязнь ця жінка? Своєю  вдачею, добротою, людяністю, бо ніколи не відмовлялась комусь у чомусь допомогти, порадити, поділитися, поспівчувати.

      Крім доброї душі, про неї говорять, що вона має «золоті руки». Це дійсно так. Немає, мабуть, такої справи,  в яку б вона не вникла і не   виконала. Окрім того, що Лідія Фокіївна прекрасний педагог, вона ще й малює, в’яже, вишиває, навіть при потребі лікує, сама перукар, складе плиту, побудує, порубає, зіб’є, що потрібно в господарстві. А крім того вона  сільська поетеса, яка уже половину свого життя пише вірші, героями яких є наші земляки,  рідний край.  На сьогоднішній день вийшло друком  п’ять її поетичних збірок. Багато її поезій місцеві музиканти, Ананко М.Г. та Топчій Н.М., кладуть на музику і виконують на святкових концертах. А за її сценаріями та творами проводяться ранки та вечори в не тільки в нашій школі, а і в  інших закладах району. Звідки таке вміння і прагнення та невсипуча праця в цій людині? Лише Бог дає таке поєднання, таку настирність і бажання втілити, творити, не шкодуючи ні часу, ні сили.

     «Вважаю, – як говорить вчителька, – що провідним напрямком гуманізації є відродження національної культури, справжніх людських почуттів, щирого патріотизму, глибокої любові до матері - України, міжкультурного  взаєморозуміння, культури міжнародного спілкування. Учитель думає про виховання національно свідомих громадян, збереження нації, про те, що було знищено, опльовано, багато десятиріч тому».

      Особливу увагу Лідія Фокіївна звертала на уроках на патріотичне та інтернаціональне виховання учнів. Важливе місце приділялося краєзнавчому матеріалу,  організаціям екскурсій в природу (кожну стеблинку знають школярі у парку рідної Хрещенівки), зустрічам з передовиками сільського виробництва.  Її слова, фрази – мовний діамант. Як вона любить художнє слово, уміло запалювала серця учнів шаною й глибокою любов’ю до рідної мови.

      Її уроки показали, що вона добре знала і вміла застосовувати на практиці сучасні методи навчання рідної мови та літератури. Глибока теоретична підготовка у вузі, надзвичайна сумлінність і працьовитість, розвинуте почуття відповідальності і допомогли їй вирости в майстра своєї справи. Вона – творчий вчитель.

       Постійно шукала найбільш ефективні форми роботи на уроці, працювала над розвитком пізнавальних інтересів і здібностей учнів. Її уроки завжди були змістовні, цікаві, чітко і логічно побудовані, насичені проблемно-пізнавальним  завданнями, елементами самостійної творчості. 

       Випускники Лідії Фокіївни успішно вступали до вузів. Не лякали їх вступні екзамени, за будь-яких обставин вони писали твори змістовно, грамотно. Десять учнів педагога стали викладачами рідної мови, один із них працює у вузі.

     Для жителів Хрещенівки Лідія Фокіївна – мудра порадниця і помічниця у вихованні дітей, а для колег по роботі – педагог, в якої можна багато чому повчитися, запозичити з її досвіду. Саме за новаторство в роботі по вихованню юних на кращих традиціях українського народу, за відмінне знання своєї справи Лідія Фокіївна нагороджена значком «Відмінник народної освіти України», Почесною Грамотою України, грамотами обласного та районного відділів освіти, їй присвоєно звання «Старший вчитель».     Вона настільки захоплена своєю роботою, що, здається, ніколи не втомлюється. Завжди дуже привітна, щира, гарна жінка. Красива і душею, і обличчям, і працею своєю. Кажуть, що ці три якості майже ніколи не вживаються в одній людині. А в неї вони не лише є, а продовжують розвиватися і вдосконалюватись.    Лідія Фокіївна – пристрасний книголюб. Вона весь час поповнює свою бібліотеку новими книжками, зокрема з народознавства, творами письменників «розстріляного відродження» 30-х років, шістдесятників і сучасності. Доречно сказати, що бібліотека у неї й без того не маленька. Тут зібрані твори багатьох українських письменників і поетів. Поетеса часто друкувалась в фаховому журналі «Дивослово». Дуже часто виступала з актуальними публікаціями на сторінках районної газети «Вісті».

  Мов у дзеркалі відбивається кожен рік, кожен місяць, день роботи. Так, це є справжній учитель від Бога. Скільки тепла, світла, добра, ніжності випромінюють очі Лідії Фокіївни, її серце, душа. Як розумно сказав поет Сергій Цушко:

Посій добро в дитячі душі –

І світла мить життєвих жнив,

Бодай на схилі днів зігріє:

Той недаремний твій засів.

Так, недаремний твій засів, шановна Лідія Фокіївна. Бо ти, вчителю, пам’ятаєш своїх учнів, линеш до них серцем і чистими думками.                                                                      Якось, вчителька проводила анкетування учнів на тему: «Що дають мені літературні вечори», то одна дівчинка написала в анкеті: «Людина, на яку я хочу бути схожою, - це, моя улюблена вчителька Лідія Фокіївна Глєбова. Я найбільше ціную в цій людині її доброту, уміння говорити з людьми. Вона вчила вишивати, в’язати, любити матір -Україну. Я і досі пам’ятаю ці уроки! Від Лідії Фокіївни я хочу перейняти її доброту, ласку, чесність, правдивість, бути терплячою і роботящою».

  Таке відкрите зізнання учениці. Це ж треба мати таке щире серце і велику душу, щоб так любити дітей.     Хоч учителька вже на пенсії, дівчатка і сьогодні приносять свої вироби, своє вишивання, щоб порадувати її. Серце жінки віддане дітям. А тому їй така шана та повага.   Прийшла до неї педагогічна й поетична зрілість. Це два крила в таланті Глєбової Лідії Фокіївни. Хто скаже, що в неї талант не від Бога?

  Протягом дванадцяти років учителька була керівником методичного об’єднання вчителів української мови і літератури району, бо користувалась повагою своїх колег, які прислухались до неї, радились. Як керівник, кожного року перед навчанням проходила курси при Херсонському ПУРІПО, а двічі – в Київськім.   Її посібниками завжди були газети, журнали, нові методики, де б можна щось зачерпнути, про щось дізнатись.

  Адже її можуть про щось запитати, а їй сором не йти в ногу з життям, не знати новинок роботи. У позаурочний час, на прохання директора, вона оформляла школу, вишивала портрети Котляревського та Шевченка, оформила стенди, прикрасила свій клас-кабінет рушниками. Пишається школа, що мала таку чудову вчительку.

Під її керівництвом учні вели пошукову роботу: збирали пісні, поширені в нашій місцевості, самостійно складали казки, які потім учителька записувала та ілюструвала. Діти навіть візерунки приносили в школу, кольорові нитки, а на перервах допомагали розпутувати і змотувати їх зі шматочків трикотажу.     Багатьох дівчаток і хлопчиків навчила вишиванню, малюючи кожному різноманітні візерунки. У кого не було на чому і чим вишивати, тим вона приносила з дому, сама виготовляла п’яльця для вишивки.

     Діти із захопленням відвідували гурток «Образотворче мистецтво», де мали змогу проявити свою фантазію і вміння. Самі ж писали про його роботу в газету «Вісті», розповідаючи про свої справи: «Найбільше подобаються нам заняття в гуртку образотворчого мистецтва. Особливо нас захоплює робота над тематичними малюнками та їх кольоровим оформленням. Цікаво також проходять заняття ілюстрування літературних творів, які вивчаємо. А як цікаво виготовляти макети. У нас їх уже два: «Куточок рідного краю» та «Шевченкова хата».  Цим всім діти прикрашали свій літературний кабінет. Не випадково він названий кращим в області. Про це висловила думку у газетній статті Віра Анісімова, культпрацівник з Українки, яка відвідала Хрещенівська школу і виступила з піснями перед учнями. Ось її слова: «У кабінеті Глєбової Лідії Фокіївни багате фольклорне оформлення; скільки вишивок і різноманітних речей давнини нашого народу, що диву даєшся:  на скільки потрібно любити свою професію, щоб передавати мудрість дітям, виховувати їх у великій шанобливості до історії українського народу».

  Саме любов дає наснагу і стимул до творчості нашій учительці. Її учні займали перші місця на святі української мови, а їх емблеми захищали честь району в області. Лідія Фокіївна  не байдужа до справ трудівників села, вона часто зустрічається з ними  за щирою розмовою . Жителі села неодноразово виявляли довіру  вчителю школи і тричі обирали її депутатом районної Ради. У ній вони знайшли свого помічника і порадника, людину душевну і щиру, яка допомагала їм неодноразово, турбувалася їхніми потребами. Поважають малі і дорослі вчительку у нашому селі. Залишивши роботу в школі, вона не забуває турбуватися про неї, а також про людські справи. І тепер учні, вчителі та директор школи радяться з нею. Вона вважає, що сила людини в її душі, міняється тіло, та юною лишається вона, тому й не може спокійно дивитися на життя, події, стан села, району, області, всієї України.

http://dg53.mycdn.me/getImage?photoId=565588323616&photoType=3    Живе поряд з нами ця жінка, не вимагає до себе уваги і почестей, та завжди готова відгукнутися на прохання інших. Так побудоване наше життя: коли ти поряд – тебе не помічають, коли не стане – жаліють. А скільки цікавого, багатого, захоплюючого можна почути від цієї щирої душею людини. Мені здається, що всі жителі нашого села щасливі, що живуть поряд з такою талановитою, цікавою особистістю , нашою вчителькою Лідією Фокіївною. Прожити так, нічого не лишивши     не може ні єдиний чоловік. Адже всі справи – надбання безсмертні,  що залишаються з народом на весь   вік.                   

 

 

 

Т.В.Лапінська, вчитель української мови Хрещенівської ЗОШ

doc
Додано
4 квітня 2018
Переглядів
289
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку