Матеріали для проведення декади образотворчого мистецтва та музичного мистецтва

 

 

Покошицька ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         Звіт

 

                про проведення  декади

           образотворчого та музичного

                              мистецтв

 

 

 

 

 

 

 

 

План проведення декади

 образотворчого мистецтва та

 музичного мистецтва

 

Дата	Захід	Клас	Відповідальний
07.04	Організаційна лінійка. Інформаційні листівки «У країні гармонії, краси і музики»	1-11	Наконечна С.А.
08.04	Конкурс  малюнків «Світ очима дітей»	4-11	Наконечна С.А.
09.04	Година образотворчого мистецтва «Маленький символ нашого життя»	2	Пилипенко О.В.
10.04	Свято «Поезія Шевченка – то музика народної душі»	3	Пилипенко Т.І.
11.04	Конкурс «Голос школи»	5-11	Наконечна С.А.
14.04	Творча година «З року в рік і крізь віки   всіх чарують писанки»	4	Ходот Г.І.
15.04	Виставка «Країна великодніх чудес»	5-11	Наконечна С.А.
16.04	Краєзнавча година «Духовна спадщина мого народу»	9	Наконечна С.А.
17.04	Інтегрований позакласний захід «Сім чарівних нот про кохання»	8-11	Наконечна С.А.
18.04	Підсумкова лінійка «Шкільні генії мистецтв»	1-11	Наконечна С.А.

 

Основні завдання декади:

1. Розвиток  інтересу учнів до предметів музичного та образотворчого мистецтв.
2. Розвиток творчих та комунікативних здібностей.
3. Виховання впевненості у собі, любові до себе як до неповторної особистості.
4. Виховання патріотичних почуттів.

 

      Декада розпочалася із загальношкільної лінійки «У країні гармонії, краси і музики» та випуском стіннівки «Будьмо знайомі» про українські музичні інструменти.

Художній конкурс «Світ очима дітей», який пройшов у 5-11класах, дав можливість розкрити нові таланти, збагатити уяву учнів та створити унікальні неповторні малюнки. Кращі роботи Овсієнка Максима (4 клас), Чепурної Вікторії (6 клас), Шавлач Дар’ї (6клас), Пилипенка Олександра (6 клас), Зикун Єлизавети (7 клас), Короткіна Олексія (7 клас), Шепета Юрія (7 клас), Пилипенко Альони (8 клас), Наконечної Альони (8 клас), Осовик Наталії (8 клас), Ходот Ірини (9клас), Радченко Марини (9клас), Романович Ольги (11 клас) прикрашають постійно діючий стенд у школі. Яку фантазію проявили учні у своїх малюнках!

  Для учнів початкових класів були проведені нестандартні уроки з образотворчого мистецтва. Діти змогли достойно представити свої творчі роботи, продемонструвати свої знання з предмету та цікаво в ігровій формі повторити вивчене на уроках.

  Від класичної музики до сучасних напрямів  можна було почути на інтегрованому позакласному заході «Сім чарівних нот про кохання», де учні потрапили в атмосферу духовного спілкування з музикою.

  Багато нових, позитивних вражень отримали учні третього класу від свята «Поезія Шевченка – то музика народної душі».

   Для учнів 9 класу пройшла краєзнавча година «Духовна спадщина мого народу», на якій діти дізналися  про біографію та творчість земляка – голови Харьковської організації Національної спілки художників України Віктора Ковтуна.

  У рамках декади було проведено конкурс «Голос школи», на якому діти розкрили свої таланти, продемонстрували нові можливості та захоплення. Титул «Голос школи» отримала учениця 7 класу Пилипенко Юлія. У номінації «Чарівний тембр» перемогла Пилипенко Альона (8 класу), у номінації «Чисті ноти» - Шавлач Дар’я (6 клас).

  В останній день декади були підведені підсумки, оголошені результати конкурсів. Змагання дуже сподобались дітям.

Директор школи:                                                         Н. Л. Сліпкань

Вчитель музичного та образотворчого мистецтва С. А. Наконечна

Додаток

Маленький символ нашого життя

Мета: розповісти учням про звичаї та обряди святкування Великодня, про писанкарство на Україні (показ презентації на комп'ютері); вчити учнів створювати святкову композицію до Великодніх свят; розвивати спостережливість, творчу уяву;
вміння передавати враження від побаченого; удосконалювати зорову пам'ять, образне мислення, фантазію, технічні навички роботи з художніми матеріалами; прививати любов до уроків мистецтва, відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції.

 

Привітання.
- Добрий день, діти! Подивіться один на одного і посміхніться, щоб ми з посмішкою і гарним настроєм провели сьогоднішню зустріч.

- Згадаємо наш девіз: „Моя рука нікому і ніколи ні кривди, ні горя не принесе".  

- А про кого буде йти мова, ви дізнаєтесь, відгадавши загадку. Розколеш лід - візьмеш срібло, розколеш срібло - візьмеш золото. (Яйце)

Кинути вгору - то біле; кинути на землю - то жовте. (Яйце)

1. - Світле та радісне свято не обходиться в Україні без виготовлення писанки, яка символізує Христове Воскресіння.

     Із далекої сивої давнини, ще задовго до часів християнства, звичай розмальовувати яйця прийшов від наших предків. Адже у народних віруваннях розписане чи пофарбоване й освячене яйце наділялося надзвичайною здатністю оберігати від злих сил, сприяти любові, здоров'ю, росту рослинності, оберігати від пожежі. Це був символ  життя.

2. -А хочете, я вам розкажу казку!? Жили собі дід та баба. І була у них Курочка Ряба.
Знесла Курочка яєчко. От залишивши гніздечко, покотилося яєчко. Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами по дворі гуляла, діток своїх забавляла. 

-Мамо, он яєчко по стежці котиться, - сказало найменше курчатко.
- Ану ж, яке воно на колір?

- Біле, як сніг, - сказала квочка.

- А сніг який? - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було і снігу вони ще не бачили.
- Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка.

- Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. 

- Отже, ми сьогодні будемо фарбувати яєчка.

Показ слайдів ( презентації) на комп'ютері.
1 слайд.
Писанка — це неповторне багатство, його треба берегти, як безцінний скарб.
Олександр Довженко.
2 слайд.
 3 ІСТОРІЇ ПИСАНКИ Яйце завжди було загадкою для людини: неживе, воно давало початок новому життю. Тому його вважали символом життя. Перші писанки з'явилися у дохристиянські часи. Писанкарство продовжує розвиватися і за часів Київської Русі.

На кінець XVII ст. розписом пасхальних яєць займаються всі майстри Оружейної палати.

3 слайд

- Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом;

- одна із стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру;

- символ весни, сонця, повернення природи до життя. 4 слайд
5 слайд
КРАШАНКА - (галунка) - яйце, фарбоване в один колір.
6 слайд
ДРЯПАНКА - яйце, на якому орнамент видряпано голкою або гострим ножем.
7 слайд
КРАПАНКА - яйце, на яке наносять крапельки воску, потім його опускають у фарбу. Таку дію проводять декілька разів, використовуючи різну фарбу.
8 слайд
МАЛЬОВАНКА - яйце, яке малюють акварельними, гуашевими, темперними фарбами за допомогою пензлика.
9 слайд
БІСЕРКА - яйце із бісерним узором, де бісер наноситься на клей.
10 слайд
ПИСАНКА – яйце, яке розписане писачком за допомогою воску і пофарбоване.
11 слайд
ЗЕРНІВКА - яйце, оздоблене зерном різних рослин за допомогою клею.
12 слайд.
ТРАВЛЕНКА - це яйце, розписане воском і занурене у капустяний розсіл.
13 слайд
СУВЕНІРНІ - яйця виконують із використанням різного матеріалу (дерево, порцеляна, скло, тканина, метал).
Для створення писанок необхідно обов'язково знати їх символіку. Кожен символ на писанці має своє, особливе значення.
Символи поділяються на:  геометричні; рослинні; тваринні; космічні та природні; християнські.
14 слайд
Писанка - це не просто гарно декороване яйце, а предмет культу, предмет, який формує бачення навколишнього світу (це мініатюрна будова Всесвіту).
- Давайте згадаємо, що ми дізналися про писанку.
-Отже, діти, ми навчимось сьогодні з вами малювати та розписувати писанки.
Практична робота /звучить мелодія/ Послідовність виконання роботи:
Вибір формату ( підготовлене вирізане яйце)

Розташування елементів композиції на яйці.

Промальовка деталей композиції.

Малюнок у кольорі.

Діти, чи сподобалася вам урок? Чим?

Які труднощі виникали при малюванні?

Що нового дізналися?

А за те, що ви так гарно працювали на уроці, Курочка Ряба дарує вам яєчка, які  фарбували курчатка! ( мальованки картонні )

 

 

 

 

 

 

 

Сім нот магічного кохання

Виховний захід з музичного мистецтва

Мета заходу:

створення атмосфери духовного спілкування учнів з музикою;

закріпити й розширити уявлення учнів про тему кохання – вічну тему мистецтва в музичних творах;

розвивати творчість учнів, їх естетичний смак.

Задачі заходу:

уміння розуміти задум музичного твору, пояснювати, якими засобами художньої виразності доніс композитор свою думку до слухача;

визначення свого особистого відношення до музичного твору;

виховання високого почуття любові, глибокого його усвідомлення на прикладі запропонованих музичних творів;

формування ціннісного відношення до музичного мистецтва;

виховання естетичних ідеалів.

Форма заходу: Музична вітальня

Музичний матеріал:

Нино Рота «Слова любви» з музики до кінофільму «Ромео и Джульетта»

К.Глюк Мелодія з опери «Орфей і Еврідіка»

Людвіг Ван Бетховен «Місячна соната»

Є.Дога «Сонет»

В.Івасюк «Червона рута»

Дж.Леннон, П.Макартні «Вчора»

Ф.Лей «Історія кохання»

    Шановні учні, вчителі і гості свята! Ми раді Вас вітати!

   Любов - це саме велике почуття. Слово «любов» на всіх мовах світу зрозуміле без перекладу. Почуття любові саме поетичне, піднесене, чисте, прекрасне.

   Любов буває різною: вона буває щасливою і гіркою, взаємною і безмовною, любов'ю-радістю і любов'ю-стражданням… (учні додають свої характеристики поняття «любов»). Але  справжня любов завжди піднімає людину, робить її кращою.

(на фоні музики учениця читає вірш)

Всё начинается с любви…
Твердят: «В начале было слово…»
А я провозглашаю снова:
Всё начинается с любви!..
Всё начинается с любви:
И озарение, и работа.
Глаза цветов, глаза ребёнка –
Всё начинается с любви.
Всё начинается с любви:
С любви! Я это точно знаю.

Всё, даже ненависть – родная
И вечная сестра любви.
Всё начинается с любви:
Мечта и страх, вино и порох.
Трагедия, тоска и подвиг –
Всё начинается с любви…
Весна шепнёт тебе: «Живи…»
И ты от шёпота качнешься
И выпрямишься, и начнешься,
Всё начинается с любви!

 

    Люди намагаються пояснити цей загадковий стан людини. Не одне покоління письменників, поетів, музикантів, композиторів виразили це почуття в слові і музиці.

    Пропонуючи на ваш розсуд історії кохання ми переконані, що навіть самого спокусливого серцеїда не залишать байдужими ці полум’яні і ніжні сторінки, що розповідають про радості взаємини й гіркоти втрат, зухвалої зради і збереженої віри в силу кохання. 

    Отже, сьогодні ми відвідаємо прекрасний світ любові, почувши хвилюючі серце мелодії.

    Древні греки пов'язували появу любові з народженням з білої піни морських хвиль вічно юної, прекрасної з богинь - Афродіти. З тих пір Афродіта, а разом з нею і любов панують над світом. Свою волю Афродіта виконує через сина Амура, веселого, пустотливого, підступного, а часом і жорстокого. Носиться Амур на своїх блискучих золотих крилах над землями і морями, у руках його маленька золота цибуля, за плечима - сагайдак зі стрілами. Ніхто не захищений від цих стріл. Без промаху попадає в мету Амур. Його стріли несуть із собою радість і щастя, але часто несуть вони страждання, і ,навіть, загибель.

    Давньогрецький міф розповідає про велике кохання співака Орфея до своєї дружини Еврідіки.  Але одного разу отруйна змія вжалила Еврідіку і вона померла.

    - Хто зможе продовжити мою розповідь, що було далі?

    Засумував Орфей, але в його піснях продовжувала жити любов. Міф розповідає, що «така сила звучала в його піснях, що довкола нього як зачаровані сідали дикі звірі. Навіть дерева зрушувалися з місць, щоб оточити Орфея і послухати його спів. Жодна гілка, жоден листочок не тремтів – уся природа слухала чудовий спів Орфея і звучання його кіфари».

     Смуток і велике кохання було в його музиці.

К.Глюк Мелодія з опери «Орфей і Еврідіка»

    Співак Орфей вирішив будь-що повернути свою кохану Еврідіку і відправився в царство мертвих до царя Аїда. І у царстві вічного мороку він зворушив своєю піснею навіть цього суворого бога, тому що співав про любов, про щастя, про світлі і ясні дні, які затьмарило горе страченої любові, туга і самотність.

    Герої після розлуки знову зустрілися в підземному царстві і вже ніщо не могло їх розлучити. І завдяки силі кохання, музиці, яка передала всі почуття Орфея і розчулила Аїда, володар мороку повернув йому дружину.

Коханню дають самі різні визначення. Яке визначення слову "любов" дасте ви?

- Любов - саме тендітне, саме раниме з усього, що існує на світі.

- Вірна любов ні у вогні не горить, ні у воді не тоне (прислів'я).

- Немає на світі сили могутнішої, ніж любов. (І.Стравінський)

- Любов - це безцінний дар. Це єдина річ, яку ми можемо подарувати і все ж вона у тебе залишається. (Л.Толстой)

- Від кохання до жінки народилося все прекрасне на землі (М.Горький)

    А Мольєр проникливо помітив: «В душе померк бы день и тьма настала б вновь, когда бы из неё изгнали мы любовь».

    Так що ж це таке - кохання? Звичайно це стан душі людини. Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення, який змінює людину фізично i духовно.

    Але не всім людям вiд природи дано кохати. Дехто проживає життя, так i не пiзнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш нi за якi грошi. Воно або є, або його немає, i примусити себе кохати нiхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навiть коли не чекаєш, навіть коли це тобi не потрiбно. Це як мана, як раптове оп’яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти.

    Ви, мабуть, зі мною погодитеся, що не було найпрекрасніших музичних творів, якщо б композитори не закохувались, не любили і не страждали.

    Композитор Людвіг Ван Бетховен написав цей твір після освідчення в коханні єдиній і коханій – Джульєтті Гвіччарді. Про що думав? Чого бажав? Нащо сподівався композитор? - вам розповість музика.

"Ангел мій, уся моя істота, весь я, серце моє так переповнене, що я повинен вам сказати... Я люблю вас.. Усі мої думки прагнуть до вас, моя кохана; то радісні, а потім смутні, вони волають до долі,  чи почує вона моління наші. Ах! Боже мій! Як же мені жити? Без вас! Я можу жити тільки біля вас - чи я зовсім не живу... Вам...вам... вам... життя моє, усе моє! О, дайте ж мені надію, що Ваше серце буде довго битися для мене, моє ж тільки тоді перестане для Вас битися, коли зупиниться зовсім. Прощавайте! Навіки Ваш Бетховен»

«Місячна соната» виконується під час читання листа

     Так, любов тріумфує над світом. Вона поза віком, поза часом. Про любов написано багато. Про неї складають романи і вірші: М.Цвєтаєва, М.Коцюбинський, В.Шекспір..., перелічити всіх неможливо. Вони допомагають усвідомити нам, що любов - це велике почуття і заради нього люди роблять чудеса і подвиги.

    Любов! Від неї розцвітає світ, запалюються очі і серця закоханих.

Середньовічна Англія… Два древні аристократичні роди ворогують один з одним. І в цій неприязні, на зло всім зародилась могутня любов юних Ромео і Джульєтти.

 

(інсценізація)

Джульєтта        Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

 

 

 

Ромео  

Яким ім'ям  назвать себе - не знаю.

Своє ім'я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

 

Джульєтта 

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео  

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта 

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через  мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть  тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, -

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта  

Вони тебе уб'ють, коли побачать.

Ромео  

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж  в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -

Й мені ненависть їхня  не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в  світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео 

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, - нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта 

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео  

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені  пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта 

Моє лице ховає маска  ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова  підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш - переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь...

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні...

Пробач  мені, мій любий, і не думай,

Що мій  порив палкий - це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео 

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта 

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео  То чим я поклянусь?

Джульєтта  

Не треба зовсім.

Або, як  хочеш, поклянись собою -

Душі моєї чарівним кумиром, -

І я  повірю.

Ромео          Серця почуттям...

Джульєтта 

Ні,  не клянись! Хоч ти - єдина радість,

Та не на радість змовини  нічні...

Все сталось несподівано занадто -

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне  в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео   Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж  нагороди хочеш ти?

Ромео Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта 

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео  Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

Є.Дога «Сонет» - звучить у виконанні вчителя

    Сцена у балкона - одна із самих поетичних у творах світової літератури про любов. Це дивна сцена, утім, як і вся трагедія Шекспіра, надихала багатьох композиторів на створення творів, що так само стали шедеврами світового мистецтва.

    Французький композитор Г. Берліоз створила симфонію на цей сюжет, а його співвітчизник Шарль Гуно - ліричну оперу "Ромео і Джульєтта".

    У 1869 р. П.И.Чайковський написав один із кращих своїх творів - симфонічну увертюру "Ромео і Джульетта", а композитор С.С.Прокоф'єв одним з вищих досягнень своєї творчості вважав музику до балету "Ромео і Джульетта", де прославлена балерина Галина Уланова зуміла виразити  мовою танцю образне слово шекспірівської трагедії.

     Не обійшов цієї теми і світовий кінематограф у 1969 році італійський режисер Р.Дзеффирелли поставив художній фільм "Ромео і Джульетта".

     Поволі плине ріка часу, минають роки і тисячоліття. Приходять одні герої, відходять інші, тільки вічною залишається тема кохання.

     На початку 70-х років минулого століття, після неймовірного успіху пісні «Червона рута», у її автора заочно закохалися сотні шанувальниць з усього колишнього Союзу.   Звідусіль йому надсилали листи, інколи просто з позначкою: місто Чернівці, Володимиру Івасюку. Невисокого зросту, русявий, голубоокий — своєю зовнішністю Івасюк справляв на жінок неабияке враження. Гарний, шляхетний, вихований, — він не міг не захоплювати! Не одна дівчина мріяла про такого хлопця з голубими очима… В Івасюка закохувалися, закохувався і він. І те, що у житті видатного українського композитора було кохання — світле й чисте, — можемо достеменно стверджувати, слухаючи його пісні. Адже такі твори, як «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків», «У долі своя весна», «Два перстені», «Я ще не все тобі сказав», «не могли бути написані людиною з байдужим серцем…

     Свою студентську любов Івасюк зустрів у стінах Чернівецького медінституту. Марія Соколовська навчалася в одній групі з Володею і виступала з ним в інститутському ансамблі. На курсі майже всі знали, що Івасюк був у неї закоханий і що «Червона рута» присвячувалася саме Марії. Одразу після того, як пісня прозвучала, композитор переписав слова «Рути» в зошит і додав: «Мусі від Володі». Ось що розповідає сьогодні Марія Соколовська-Марчук:

«Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч людина, котра тебе розуміє і підтримує у всьому, зачаровує своєю красою і розумом, дарує тобі ніжну гру чарівної скрипки і свої пісні. З Володею ми були поруч увесь день: зранку — заняття, ввечері — репетиції ансамблю. Уже пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він ніколи не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати у піснях.»

    На стрімкому творчому злеті обірвалось життя Володимира Івасюка, але залишились його пісні, в яких живе кохання.

В.Івасюк «Червона рута» - виконання пісні

    Книга кохання велика і невичерпна. Ми перегорнули лише декілька її сторінок. Але вона не закінчена. Ми продовжуємо вписувати в неї нові сторінки і майбутні покоління з подивом і захопленням будуть їх переписувати.

Не бывает любви несчастной.

Может быть она горькой, трудной.

Безответной и безрассудной.

Может быть смертельно опасной.

Но несчастной любовь не бывает.

Даже если она убивает.

Тот, кто этого не усвоит,

И счастливой любви не стоит.

Дж.Леннон, П.Макартні «Вчора» - виконують учні

     Поки жива людина на землі, поки б'ється її серце, вона буде оспівувати любов.

     Весна дуже скоро вступить в свої права і природа навкруги оживе.

Весна шепнёт тебе: «Живи…»
И ты от шёпота качнешься
И выпрямишься, и начнешься,
Всё начинается с любви!

У нас з вами на дошці зображене зимове дерево, але ми разом з вам зробимо з нього дерево кохання. Почувши історії про кохання, напишіть на серцях ваше визначення поняття «любов». Що це за почуття?

(учні пишуть своє визначення поняття «кохання» на серцях і прикрашають дерево)

Подивіться як  в зимню пору ожило наше дерево. Адже серед усiх чудес свiту найбiльше чудо - це кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пiзнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. I, навiть, якби запропонували вибрати щось одне серед таких цiнностей як грошi, влада, слава i

кохання, то переважна бiльшiсть вибрала б останнє. Отже, нехай до вас прийде це високе почуття і пам’ятайте, що його потрібно цінувати.

 

Звучить

Ф.Лей «Історія кохання»

Фотомиті

 

 

 

 

 

Виставка «Країна великодніх чудес»

 

 

 

На столі – духмяна паска,

А круг неї – писанки.

Уділи нам, Боже, ласки

На всі дні, на всі роки!

 

 

 

Свято Поезія Шевченка – то музика народної душі

 

Мета: розширити знання учнів про творчість і життя Шевченка; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; прищеплювати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями, прославляти свою Батьківщину добрими справами; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.

Хід свята

1. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті ясніє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка!

2. Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

 Він присвячував народу, 

 

3. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

 Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами:

Земля, яку скропив Тарас

 Дрібними росами-сльозами,

4. В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

1 учень. 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині у бідній кріпацькій хаті Шевченків народився хлопчик. Батьки дали йому ім'я Тарас.

2-й учень. Прізвище Шевченко пов'язане з назвою професії – швець. Шевцем був прадід поета по батьковій лінії. Син шевця – Шевченко. Звідси й прізвище – Шевченко.

3-й учень. Коли хлопчику минав другий рік, уся сім'я переселилася до села Кирилівки. Сім'я була велика: батько Григорій, мати Катерина, Тарасик, троє сестер (Катря, Ярина, Марійка), два братики (Микита і Йосип) та дідусь Іван. Усіх – дев'ятеро.

4-й учень. Не тільки сум і горе з дитинства бачив Шевченко. Він зростав серед мальовничої природи. Гарно було в Кирилівці. Коло хати був розкішний квітник, стара крислата верба, за хатою розкинувся садок, а там левада, засіяна квітами, а через леваду в'ється річечка. Ця краса повсякчас оточувала Тараса.

Тарас захоплювався красою природи, змальовував цю красу у своїх творах.

1. … Світає, край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами верби зеленіють.

 

2. Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся і серцем лину

В темний садочок на Україну.

 

3. Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

Вранці рано на калині

Пташка щебетала,

Під калиною дівчина

Спала не вставала.

 

4.  І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

Та одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна.

 

5.  

6. Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина…

Пісня-танок «Зацвіла в долині»

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Інсценізація

Сусідка. Слава Ісусу Христу!

Усі (разом). Навіки слава!

Сусідка. А що це ви такі, ніби стривожені чимось?

Сестра. Та в нас клопіт, що й вечеря не вечеря, і хлопець десь дівся – зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали, – як у воду впав!

Сусідка. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться – прийде...

Сестра. Ну й де дітись вражій дитині?

 (Заходить Тарас у солом’яному брилі)

Катерина. А ось і наш волоцюга з'явився!

Сестра. Нарешті прийшов!

Мати. Де це ти був?

Сестра. Де це тебе досі носило?

Катерина. Доволочився?

Мати. Де це ти був, питаю. Чом не кажеш?

Тарас. Був у полі та й заблудив.

Мати. Бачили таке? Хто ж це тебе привів додому?

Тарас. Чумаки.

Усі (разом). Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками. Питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я кажу: «В Кирилівку!» А вони кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай, – кажуть, – з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг во­лів поганяти.

Мати. Бачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки?

Сусідка. Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Мати. Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Катерина. Ну, чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв!

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові й сестричці,

а вони уважно слухають. Мати дослухається)

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий такого не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусідка. Усі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде!

1-й учень. Як минуло Тарасові дев'ять років, померла його добра мати, а в хату прийшла зла мачуха. Цілими днями доводилося ховатися від неї в бур'янах.

Тарас. Тяжко-важко в світі жити

 Сироті без роду:

Нема куди прихилитись, -

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденьким,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, - тяжко жити

І нема, де дітись.

Оксана. „Мені тринадцятий минало”

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся богу...І не знаю,

Чого маленькому мені

Чого так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

Та не довго сонце гріло,

Не довго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Тай почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Оксана. Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози тобі витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще від усіх співаєш, малюєш. От виростеш і будеш малярем!

Тарас. Еге ж, малярем...

Оксана. І ти, Тарасе, розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо. Ні, я не ледащо, я-таки буду малярем.

Оксана. Авжеж, будеш!

1-й учень. Т.Шевченко прожив короткий вік – усього 47 років. Із них 24 він пробув у кріпацькій неволі і 10 років відбував каторжну службу в казахських степах. За складання надто сміливих та правдивих віршів цар запроторив його на військову службу рядовим солдатом із забороною писати й малювати.

2-й учень. У 44 роки поет повернувся до Петербурга. Здоров'я його було підірване. Три роки боровся Т. ІІІевченко з недугою. Помер він 10 березня 1861 року і був похований у Санкт-Петербурзі.

3-й учень. Але в травні 1861 року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. З того часу 22 травня відзначається як день пам'яті поета, день національного трауру України. Як заповідав поет, його поховали на Чернечій горі (нині Тарасова) під Каневом.

4-й учень. Пам'ятаєте?

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій...

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отоді й я

І лани і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися… а до того –

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кровю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте помянути

Незлим тихим словом.

Ведуча. Поезія Шевченка стала джерелом творчого натхнення для композиторів. Багато його віршів покладено на музику. Поезія Шевченка – то музика народної душі.

Пісня „Од села до села”

1. Од села до села                        2. Од села до села

Танці та музики:                               Буду танцювати:

Курку, яйця продала –                     Ні корови, ні вола –

Маю черевики.                                 Осталася хата.

1. Я оддам, я продам                  4. Ох ви, дітки мої,

Кумові хатину,                                 Мої голуб’ята!         

Я куплю, я зроблю                           Не журіться, подивіться,

Яточку під тином                             Як танцює мати.

Пісня «Зоре моя вечірняя»

1. Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

2. Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає

3. Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась.

1 учень. Любов і шана вічна — Кобзареві.

Завжди він в серці нашому живе.

Його слова, як зорі променеві, —

Дороговказ нам у життя нове.

2 учень. Пророчі думи в Кобзаревім слові

Сплелись навіки в лавровім вінку.

І плине повінь щирої любові,

Щоб в пісню перелитися дзвінку.

Український танок

 

 

 

 

 

 

Конкурс «Голос школи»

 

Мета

Збагатити знання учнів про пісню, вчити дітей слухати і співати пісні.

Виховувати любов до народної творчості, гордість за український народ, який має    славне мину­ле і багату творчу спадщину.

Де співають, там охоче лишайся жити, лихі люди не мають пісень

Ф. Міллер

 

1. Добрий день шановні гості.

 

2. Ми раді вітати всіх, кому не байдужа пісня.

 

 М. Рильський «Пісні»

   

    Коли пісні мойого краю

    Звучать у рідних голосах —

    Мені здається, що збираю

    Цілющі трави я в лугах.

 

    В піснях і труд, і даль походу,

    І жаль, і усміх, і любов.

    І гнів великого народу,

    І за народ пролита кров.

 

    В піснях дівоча світла туга

    І вільний помах косаря.

    В них юність виникає друга,

    Висока світиться зоря. 

                 

1. Серед героїв українських народних пісень най­частіше молодь: парубки й дівчата. «По дорозі жук, жук», «А мій милий варенич­ків хоче», «Викликає соловейко».
2. До вашої уваги пропонуємо українську народну пісню: «Ти до мене не ходи»

А зараз невеличка гра «Як ми знаємо українську пісню»

• Назвіть пісні, у яких оспівується калина.
• Які ви знаєте козацькі пісні?
•  Назвіть українські пісні, що починаються словом «Ой».

   1. Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійські одержали хист до му­зики... Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі святого тро­ну і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса пере­плетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш?

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя зем­ля від пролитої крові та пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, та Бог, піднявши пра­вицю, зупинив її.

- Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

2. Народе мій! Нас Бог благословив.

Дарунок дав нам — скарб неоціненний.

Прийміть його — це пісня го­лосна.

Звучатиме вона тепер в віках — на славу всім і на пошану.

1. Поглянь навколо — яка краса — розлогі степи, розкішні верховини Карпат, темно-синя далечінь Дніпра та Чорного моря. Дуже багато було бажаючих заволодіти  скарбами України: і татаро-монгольське ярмо, й турки, польська шляхта й російські царі. Та народ не скорився, а боровся та молився Богу за  волю.

Молитва

Боже! Поглянь на нас!

Бачиш, в недобрий час

Ворон калину п'є,

Наче криваву долю.

Боже! Якщо ти є,

Серце візьми моє —

Дай Україні, дай,

Дай Україні волю!

2.  Господь завжди відповідає на молитви, і тому завдяки його ласці Україна вільна, а український народ має не­оціненний дар — пісню.

1. Минають віки, змінюються суспільні устрої, і потрясають світ війни та катаклізми, на зміну одним поколінням приходять інші - і у кожного свої смаки, свої уподобання, а пісня залишається, через усі злигодні та поневіряння несе вона свій первісний чар, свою нев'яну­чу молодість, бентежить душу. Бо вона вічна, як і душа народу.
2. Розпочинаємо наш конкурс

/ Представлення журі. Жребій конкурсантів. Виконання пісень/

 

1. Притча «Як народилася пісня»

     Колись у далекі часи в хащах лісу жили див­ні люди. Вони жили поодинці, і кожен сам для себе добував їжу, одяг, будував житло. Але ось одного разу над лісом пронісся страшний рев - це оселився в лісі злий Вепр. Змітаючи все на сво­єму шляху, він наводив жах величезними ікла­ми на людей. Вони ховалися у своїх печерах, і від страху тремтіли всю ніч. І не було сміливця, який вийшов би на двобій зі страшним, жахли­вим звіром... Але з'явився в тих лісах Одинокий Мисливець. І як завжди вночі прийшов до людей Вепр. І знову грізний рев лунав над лісом. І знову люди ховалися по своїх домівках. І тільки Одино­кий Мисливець гордо встав на шляху в чудовись­ка. Але не витримав спис Мисливця, зламався. І люди, несміливо дивлячись з печер, від жаху за­кричали. І злилися сотні голосів в один протяж­ний, дикий крик. Диво! Звір зупинився. І знову закричали люди. Але тепер цей крик зміцнів і виріс. І звір втік! А люди продовжували кричати, але це вже був не крик відчаю, а крик радості та перемоги. І чим більше кричали люди, тим біль­ше вони слухали один одного. Подивом і радістю сяяли їхні обличчя. Як чудово - зрозуміти і почу­ти тих, хто поруч! А крик ставав все мелодійний. Так з'явилася пісня. Вона сподобалася людям, і вони частіше почали збиратися на загальну пісню зустрічі сходу сонця, пісню вдалого полювання, гарної погоди, багатого врожаю. Відтоді пісня так і залишилася жити серед людей.

 

Підсумки журі