Матеріали до педагогічної ради з теми "Школа діалогу культур"

Педагогічна рада у формі відкритого діалогу з теми

«Сучасний урок-успішний вектор сучасної освіти»

Головний меседж «Все заради дитини».

 

Мета:

• залучити учасників відкритого діалогу до активного обговорення теми;
• створити умови для аналізу свого особистісного досвіду і професійної компетентності;
• виробити рекомендації для всіх учасників  освітнього процесу з теми.

Завдання:

1. Обмін думками з досвіду своєї роботи.
2. Розробка конструктивних методів та прийомів для подальшої роботи.
3.  Формування спільної роботи педколективу у цьому напрямку.

 

План роботи

1.Вступне слово заступника директора з навчально-виховної роботи.

2.Сучасне мислення. Виступ психолога Ткаченко І.Є.

3.Головне завдання  учителя української мови та літератури - реалізація концепції гуманітарної освіти Виступ учителя української мови та літератури Листопад К.В.

4.Урок-розфарбування, та його вплив на  критичне мислення учнів. Виступ учителя української мови та літератури Юзюк К.С.                                             

5.Не підручник, а антологія найвидатніших текстів конкретної культури. Виступ учителя української мови та літератури Малапури Н.В.                                             

6.Побудови історичного образу у викладанні історії, Виступ учителя історії Бамбулі Г.Ю.                                            

7.«Вузлики розуміння» у початковій школі, які згодом стають основними предметами, діалогів, освоєння, розвитку. Виступ учителя початкових класів Синельникової Г.В.

8.Освоєння культури Нового часу відбувається у наскрізному діалозі з культурами античною і середньовічною. Виступ учителя мистецтва Анацької Л.М.  

9.Загальнолюдські проблеми сучасності. Виступ учителя інформатики Демченко О.В.

10.Іноземні мови в сучасному просторі. Виступ учителя   англійської мови Горбажий І.П.

11.Вплив родини на виховання сучасної дитини. Виступ Ірини Душенко.

12.Проєкт рішення відкритого діалогу.

 

Хід проведення

Вступне слово

Iз середини 80-х років педагоги навчились будувати уроки-діалоги з різних предметів. Ці уроки завжди починалися з запитання дитини або вчителя, який зі звичного предмета - слова, числа, форми - зробить відповідь нестандартною, дивовижною, потребуючою власних гіпотез.. У 1978 році в Харкові колектив творчих педагогів під керівництвом  В.Біблера розпочав роботу та експериментальне проведення уроків-діалогів у школах №114,4. Серед таких предметних діалогів уроки з природознавства в початковій школі, з історії на заняттях з учнями сьомого класу, уроки з позакласного читання в 3-їх класах, уроки,присвячені античним міфам. На цьому етапі до роботи долучилися  С.Курганов, В.Литовський, ЯЯВ.Ямпольский. А пізніше до роботи долучилися вчителі з різних міст України та Росії. Усі помітили, що за останні роки наші вихованці значно змінились. Нам стало складніше домагатись від них предметних знань (конкретних формул, формулювань, понять тощо). Вони більше люблять міркувати, дискутувати та полемізувати, їм це цікаво. А після таких дискусій розповісти стисло й конкретно те, що потрібно запам'ятати, вони не можуть. Особливо скаржаться вчителі початкових класів. Та старшокласники, за спостереженнями моїми та моїх колег, теж стали «ледачими». Вони не хочуть і не можуть учитись так, як ми звикли їх навчати і як ми хочемо. Якщо говорити про малюків, то зараз нам часто трапляється нове визначення: у наше життя прийшли «діти-індиго», тобто діти, які багато що знають із минулого життя та сприймають знання більше на якісному рівні, ніж на конкретному, кількісному. Або, як пише О. Еріх у «Живій етиці», дане покоління дітей уже належить до шостої раси, нової раси людства, покликаної творити життя на якісно новому рівні.

Прошу долучитися до нашого діалогу практичного психолога школи Інну Євгеніївну Ткаченко, Інно Євгеніївно, які суттєві зміни відбулися з мисленням? Яке зараз сучасне мислення?

Виступ психолога школи.

 Дякуємо за цікавий виступ, вважаю, що ця інформація буде для нас корисною.  А зараз ознайомимося з Принципами планування роботи за теорією ШДК В. Біблера:

1. На весь процес навчання проєктуються особливості сучасного мислення «людини та культури». Треба звертати мислення учня до власних початків, створювати необхідність переформулювання особистих початкових понять.

2. Будувати педагогічну діяльність на основі діалогу головних сфер освітнього процесу: мовної стихії та форм організації рідної мови та національної й європейської культури. Учень має розвинути в собі мовну інтуїцію, чутливість, основані на глибинному багаторіччі сучасної мовної культури.

3. Навчання будується не на основі підручника, а на основі текстів даної культури.

Саме тексти повинні стати предметом осмислення, суперечок, індивідуальної творчості. Результати роботи учня, його «спілкування» з письменником реалізуються у формі учнівських творів, створених на внутрішньому діалозі.

Головне завдання  учителя української мови та літератури - реалізація концепції гуманітарної освіти, спираючись на ідеї діалогу як основи гуманітарного мислення. Нова освіта звертається до ідеалу «людини культури», тобто людини, яка відмовляється від засвоєння готових істин, людини вільної та здібної до самовизначення, людини, яку цікавить діалог з унікальними культурними співрозмовниками.

Для реалізації цього завдання:

• плануються уроки мови та літератури з комунікативною спрямованістю;
• перед вивченням творів звертається увага на культуру, побут і традиції епохи, що відображена у творі;
• учням пропонується уявити себе в образі головного героя, спробувати відчути переживання та стан душі, зробити «власний» учинок.

 Катерино Віталіївно! Як Ви вважаєте, чому учням пропонується уявити себе в образі головного героя, спробувати відчути переживання та стан душі, зробити «власний» учинок?

Дякуємо за цікаві моменти виступу.

 Із цією метою треба прагнути вдосконалити здібності учнів:

• висловлювати своє неповторне ставлення до матеріалу засвоєння у слові;
• упорядкувати свій власний погляд на предмет засвоєння в навчальних творах;
• розуміти навчальні твори, твори своїх товаришів, утримувати в усній та писемній мові відміни своєї та чужої точки зору;
• здатність і потребу спілкуватися з текстами іншої культури при вирішенні освітніх проблем проблем;
• відтворювати у власних творах погляд інших культур на речі з постійним усвідомленням відмінностей цього погляду та особистого;
• працювати з науково-популярною літературою (уміння відтворити ідеї й образи, використані з позаурочної навчальної літератури на рідній мові);
• ставити навчальні запитання, виявляти інтерес до проблем, що не мають однозначного рішення (за О. Юшковим ця здібність має назву « освітня запитальність»).

Роль учителя на різних етапах уроку:

• організатор;
• спостерігач;
• організатор;
• консультант.

Вправи за критеріями комунікативності

Вправи на співвіднесення змісту з темою:

• комунікативні вправи;
• умовно-комунікативні вправи;
• вправи на прогнозування змісту;
• вправи на актуалізацію лексичного запасу;
• вправи на сприймання та розуміння речення;
• мовленнєві вправи;
• вправний розвиток уміння висловлювати судження щодо змісту програми;
• вправи на формування аудіативних навичок.

Інноваційні технології:

• технологія ситуативного модулювання;
• опрацювання дискусійних запитань;
• бокова система;
• ігрові технології;
• проєктивна методика.

 Катерино Сергіївно, поділіться з колегами проведенням уроку-розфарбування. його впливом на мислення учнів.

Зміст освіти у «Школі діалогу культур» передбачає зовсім інші, порівняно з традиційними, педагогічні принципи. Передусім це стосується позиції вчителя на уроці. Найхарактернішою особливістю такого уроку є діалог педагога і дитини, під час якого дитина виявляє свою неповторну й відповідальну позицію, а не просто засвоює пропоновані їй знання, а педагог не є «транслятором» незалежного від нього та учнів знання, не розв'язує він і проблеми «вирівнювання» дітей. Кожна дитина із властивими тільки їй особливостями мислення, способу бачення світу реалізує власну культурну позицію. Основним навчальним матеріалом у «Школі діалогу культур» є не підручник, а антологія найвидатніших текстів конкретної культури.

Ніно Вікторівно! Як Ви думаєте, чому проведення уроків літератури не за підручником сприяють формуванню відвертого діалогу.

Навчання рідної мови і математики в початкових класах «Школи діалогу культур» охоплює три важливих напрями:

1. Формування вміння розв'язувати навчальні завдання за допомогою загальних для всіх учнів моделей (наприклад, правильно здійснювати звуковий аналіз слова, грамотно і точно вимірювати різні величини за допомогою поняття числа, що розвивається від абстрактного до конкретного, тощо).

2. Формування діалогічного мислення, тобто вміння бачити в звичайному навчальному матеріалі невирішені проблеми, визначати і поглиблювати проблеми, загадки, труднощі математики, лінгвістики, поетики, спираючись, з одного боку, на тексти культури, а з другого — на власні висловлювання, метафори, образи, які є індивідуально неповторними.

3. Утворення стійких і осмислених навичок (письмового мовлення, виразного читання, математичних навичок та ін.).

У середніх і старших класах діалогічне викладання має свої особливості. Зокрема, у викладанні історії насамперед виникає необхідність побудови історичного образу, оволодіння технологією «вживання» в історію. Якщо на уроках природознавства (у молодших класах) індивідуальні образи і гіпотези дітей втілюються в слова або схеми, то на уроці історії використовуються специфічні засоби театру: жести, міміка тощо.

Ганно Юріївно! Чому урок-діалог нагадує своєрідну гру в історію, а поетика уроку стає поетикою навчального театру?

У «Школі діалогу культур» 1—2 класи вважаються підготовчими. У цей період зав'язуються «вузлики розуміння», які згодом стають основними предметами, діалогів, освоєння, розвитку. Головне завдання початкової школи полягає не так у тому, щоб навчити, як у тому, щоб здивувати, не дати відповіді, а допомогти сформулювати запитання. Серед орієнтовних «точок подиву» і розуміння можна виокремити загадки слова, числа, предмета природи, моменту історії, Я-свідомості.

Галино Володимирівно! Ви погоджуєтеся з такою тезою: Якщо семи-восьмирічна людина не стане дивною для себе, не здивує себе природою, словом, числом, а головне — своїм образом як особистості, яка навчається (навчає себе), то все навчання у найперспективнішій школі буде для неї неефективним.

Особливий смисл у навчальному курсі першого ступеня мають загадки Я-свідомості, через які формується, зміцнюється і стає дивним для себе основний суб'єкт навчання у школі — учень. У таких вузликах вихідного подиву виявляються різноманітні «теми», які згодом увійдуть до різних навчальних предметів, різних наук. Водночас виявлятимуть себе різноманітні культурні способи (античні, середньовічні, новочасні) розуміння числа, слова, що стануть предметом діалогу в наступних класах. У процесі навчання формується культура сумніву (вільний діалог) у взаємозв'язку з культурою спілкування (діалогом за правилами). Ці дві основні форми діалогу є обов'язковими програмно-технологічними ланками педагогічного процесу в «Школі діалогу культур». Уроки-діалоги бувають найрізноманітнішими за змістом і формою взаємозв'язку з культурою спілкування. На цьому етапі орієнтовними щодо змісту навчання є фундаментальні поняття людського буття, вивчення жанрових форм, класичні предметні задачі, задачі на межах предметів, задачі на межах культур, класичні тексти, розвиток особистісних якостей дитини, формування вмінь і навичок спілкування тощо. У наступних класах відбувається послідовне вивчення основних історичних культур.

У 3—4 класах вивчають античну культуру. Процес навчання спирається на розвиток вихідних понять, сформованих у перших двох класах. Античну механіку, математику, трагедію, філософію учні освоюють як моменти цілісної античної культури. Відтворюються в цьому циклі й античні ремесло та фізична культура. Антична культура освоюється в її внутрішній двоїстості, у внутрішньому діалозі з єгипетсько-вавилонською культурою, у діалозі міфологічного та логічного розуміння; у діалозі двох міфологій і двох прагнень — міфологій титанів (сили Хаосу) і Олімпу (сили Космосу). Водночас вона сприймається як діалог з культурами середньовічною і новочасною, діалог різних форм мислення. Таке сприйняття античності зринає під час різновікового діалогу — діалогу учнів різних класів.

Розгляд античності у 3—4 класах відбувається в актуальному для культури XXI ст. контексті. Це сприяє розкриттю її нових смислів, суголосних актуальним сучасним проблемам. Так, полеміка атомістів і піфагорійців, що пронизує всю культуру античності, є актуальною у тлумаченні сучасних понять квантової механіки. З'ясувалося, що дитячий розум виявляє неабияку здатність сприйняти властиве античному мисленню трактування цих питань. Антична культура реально й усвідомлено поєднує образ і поняття. Ця її якість особливо актуальна для формування мислення молодшого школяра.

У 5—6 класах розпочинається ознайомлення з культурою середньовіччя. Їй властиве мислення, вибудуване на християнській традиції. Однак заняття у школі не мають нічого спільного з уроками релігії.

Ідея культури реалізується у навчанні через поетику середньовічних творів. Як і в «античних» класах, не тільки релігійні, а й інші реалії середньовічної культури (математика, мистецтво, праця) осмислюються як моменти єдиного цілого — конкретної культури. Найважливішим осередком цієї культури є храм. «Соціум» культури середніх віків — це не соціум античної трагедії, але життя в лоні храму, яке охоплює такі етапи, як рух до храму, літургія (перебування на межі земного життя і вічності), і знову — рух із храму в своє індивідуальне земне життя.

Учитель особливу увагу звертає на розвиток мовленнєвої, словесної культури, в його роботі найбільший авторитет має слово. Серед основних текстів, з якими працюють діти, окрім Біблії, є «Слово про Ігорів похід».

Робота у 7—8 класах зосереджена на вивченні культури Нового часу (XVII—XIX ст.). Основу навчання становлять викладені у підручниках класичні шкільні курси, але співвіднесені з основними авторськими текстами — першоджерелами XVII—XIX ст. Таке співвіднесення є передумовою ще одного діалогу, адекватного мисленню Нового часу, — між виникненням ідей і їх коментарем (словом підручника). Дискусії, що розгорталися в тогочасній математиці, фізиці, біології, по-своєму поставали у морально-етичних колізіях мистецтва Нового часу (у трагедії Фауста; у драматичному «бути чи не бути» Гамлета; у живописі, архітектурі, музиці), а також в ідейних, класових зіткненнях. Як і в «античних» і «середньовічних» класах, освоєння культури Нового часу відбувається у наскрізному діалозі з культурами античною і середньовічною. Особлива роль належить при цьому культурі Відродження, яка є найхарактернішою для Нового часу формою діалогу.

Ларисо Михайлівно! Чому важливо донести до учнів шанобливе ставлення до культур інших народів?

Культура Нового часу є енциклопедичною, багатопредметною, з розгалуженими міжпредметними діалогами, що забезпечує сприйняття цілісної структури знання. Водночас це дає змогу варіювати форми навчання, налагодивши діалог між класами «гуманітаріїв», «математиків», «природознавців». На цьому ступені навчання переважає рефлексія (лат. reflexio — відображення, аналіз), діалог культури Нового часу із сучасною для учнів культурою. Як правило, діалог між культурами або в межах певної культури розгортається через зіткнення різних точок зору, способів мислення, світовідчуття. Проблемно-тематичний простір діалогу створюється за рахунок інтеграції таких предметів, культурологічних, філософських курсів, як «Світовий фольклор. Космогонія», «Ремесло і культура», «Художники Відродження. Ідеал людини», «Історія науки та культури» тощо.

Олено Вікторівно! Чому учні 9-11 класах задумуються над такими загальнолюдськими проблемами сучасності, як особистість і суспільство, культура і цивілізація, екологічна та інформаційна безпеки?

Гуманізація знань у «Школі діалогу культур» пронизує весь педагогічний процес. У гуманітарному вимірі фігурують усі елементи єдиної культури: математика, література, фізика, форми виробничої діяльності як грані цілісного міжіндивідуального і міжепохального спілкування.

А яке місце в освітньому процесі , Ірино Петрівно, займає діалог на уроках іноземної мови?

Загалом принципи «Школи діалогу культур» зводяться до таких положень:

1) проєктування на весь процес навчання особливостей сучасного мислення — мислення «людини культури»;

2) відповідність послідовності класів послідовності сучасного освоєння та осмислення основних історичних культур, що змінювали одна одну в європейській історії, — античної, середньовічної, культури Нового часу, сучасної культури;

3) організація навчання в кожному навчальному циклі на основі внутрішнього діалогу, властивого конкретній культурі, і на цій основі систематичного діалогу, спілкування між різними класами, учнями різного віку, різними культурами, діалогу навколо основних «точок подиву» — вихідних загадок буття і мислення;

4) організація навчання не на основі підручника, а на основі реальних текстів конкретної культури. Результат роботи учня, його спілкування з учителем та з учнями різного віку реалізується в кожному навчальному циклі (в кожній культурі) й у формі авторських текстів-творів, побудованих за творчими законами культури, що вивчається;

5) створення автором-педагогом особливих для кожного класу і для кожного педагога програм, що передбачають особливі наскрізні проблеми, навколо яких розгортається весь навчальний процес у школі.

«Школа діалогу культур» актуальна в умовах посилення впливу школи і освіти загалом на формування загальної культури суспільства. Результатом освітньої діяльності в «Школі діалогу культур» стає базова культура особистості. Головними у культурі є не предмети і знання, а цінності й норми, способи мислення й творчість. Головні цінності формуються не лише в школі, а у колі родини.

До  діалогу запрошується родина Душенко. Ірино, а як Ви вважаєте, який найголовніший етап у вихованні сучасної дитини?

Згодна з Вами. Так, у діалозі з учителем, однокласниками кожний утверджує свій неповторний погляд на світ, свою позицію, формує своє «Я» шляхом засвоєння сучасної культури як відродження попередніх культур. У кожній ідеї, кожному слові, образі відбувається діалог різних культур, епох і народів. Результатом спільного творчого пошуку вчителів і учнів є нові почуття, ідеї, взаємини. Діалог наш закінчується, але ми не ставимо крапку. Попереду багато спільної роботи.

Рішення педагогічної ради

1.         Заступнику директора з навчально-виховної роботи :
   1.   Узяти під контроль організацію освітнього процесу,  спрямовану на підвищення рівня впровадження напрямку «школа діалогу культур»

постійно.

2.   Здійснювати контроль  за  учителів-предметників та надавати методичні рекомендації

постійно.

3.   Систематично аналізувати проведену роботу у цьому напрямку

постійно.

4.   Залучити членів педколективу до самоактуалізації та самореалізації  з  питань «школа діалогу культур»

постійно.

1.5  Удосконалювати роботу щодо  організації зв’язків між педагогами різних ступенів навчання: учителів-предметників, класних керівників з учителями початкових класів.

постійно.

2.  Учителям- предметникам:

2.1.                Формувати співробітництво «учитель-учень» на основі доброзичливості, довіри  та співробітництва, враховуючи  принципи індивідуальності та гуманістичного підходу до особистості.

                                                                          постійно

2.2 Будувати освітній процес з урахуванням  вікових  та індивідуальних особливостей учнів

постійно.                                                                                              

2.3. Систематично впроваджувати в освітній процес заохочування та стимулювання учнів з метою підвищення мотиваційних потреб

                                                                                                 постійно.

2.4.Здійснювати педагогічний супровід  учнів, які потребують підвищеної уваги з боку педагогічного колективу

постійно.                                                                                                        

2.5. Учителям проводити роботу з питань  покращення навчальних досягнень, використовуючи   методи  «школи діалогу культур»

                                                                                         постійно.

 

3. Класним керівникам :

3.1.               Спрямовувати освітній процес  на розвиток творчих здібностей,    вмінню знаходити самостійні рішення та користуватися своїми ідеями

постійно.

3.2.               Приділяти значні увагу  учням з недостатнім  рівнем  адаптаційних складових

постійно.

3.3.               Підтримувати постійний зв'язок  з батьками учнів, які мають підвищений  рівень тривожності та емоційної нестабільності, гіперактивність та низьку самооцінку.

постійно.

3.4                Проводити заходи, які сприяють розвитку колективізму та згуртованості в  класному колективі та формувати  почуття власної гідності  в учнів  з низьким соціальним статусом в класі.

постійно.

3.5.               Формувати в учнях  активну громадську позицію, морально-етичні принципи, культуру поведінки та позитивне ставлення до навчання

постійно.

4.Практичному психологу:

4.1.               Здійснювати психологічний супровід учнів, які потребують підвищеної уваги з боку педагогічного колективу

постійно.

4.2.               Розробити та провести  індивідуальні та групові корекційні заняття з учнями, які потребують психологічної підтримки, розвитку пізнавальної сфери, мають занижену самооцінку, підвищену тривожність

постійно.

4.3.               Надавати інформацію вчителям – предметникам, класному керівнику стосовно психологічних, вікових, соціальних особливостей учнів

постійно.

4.4.              Спрямувати роботу  психологічної служби на створення  позитивних умов для ефективної роботи в напрямку «школа діалогу культур»

постійно.

 

Сучасний урок – це твір мистецтва

Сучасний урок – це твір мистецтва, де педагог уміло використовує всі можливості для розвитку особистості учня В. Сухомлинський З тих пір минуло майже століття, але вислів залишився актуальним. Лише вислів… Методи, прийоми і засоби навчання змінилися, розроблено нові технології інтерактивного навчання. Завдання сучасного вчителя брати їх на озброєння і працювати. Відповідно до плану ІМЦ Департаменту освіти та науки 05.12.2016р. в Інформаційно-методичному центрі відбулось засідання школи молодого вчителя "Основні вимоги до проведення сучасного уроку у початковій школі". З. Галас, методист ІМЦ та Т. Бурцева, керівник школи молодого вчителя, ознайомила молодих педагогів з вимогами до проведення сучасного уроку. Учителі систематизували знання щодо форм, методів, прийомів і засобів навчання. Учасники практично моделювали уроки, обговорювали проблемні педагогічні ситуації. Дійшли висновку, що ефективність сучасного уроку залежить від - свідомості вчителя, - бажання працювати, - зацікавленості, - високої підготовки до уроку, - самоосвіти. Бажаємо молодим вчителям творчого натхнення, самореалізації, успіхів. А учням - цікавих уроків і міцних знань. 

Сучасний урок, якісний урок, якісна освіта — всі ці питання постійно перебувають у полі уваги не тільки вчителів: вони хвилюють випускників, їх обговорюють батьки, висуває держава як одну з головних проблем забезпечення якісної освіти. Ми, вчителі, маємо усвідомити: щоб освіта була якісною, педагогічну діяльність слід спрямовувати не тільки на засвоєння учнями знань, предметних умінь і навичок, а й на засвоєння ними способів, методів і прийомів, на розвиток здібностей у пізнанні нового, незнайомого, на створення умов для розвитку самостійності та набуття ще в шкільному віці досвіду вирішення проблеми, реалізації своїх намагань як в освітній діяльності, так і загалом у суспільстві.

Особливістю сучасності стає те, що людина для самореалізації в суспільстві має набути вміння самостійно, усвідомлено робити вибір, активно діяти та природно сприймати зміни, вміти усвідомлювати свій життєвий простір і вчитися протягом життя.

СУЧАСНИЙ УРОК – ЯКИМ ВІН ПОВИНЕН БУТИ?

 

Будь-яка стратегія розвитку освітнього процесу, оновлення освіти відбувається з однією єдиною метою – підвищення якості освіти. Однак «сучасність» сучасного уроку не в тому, щоб ганятися за супероригінальністю, прогресивністю, і не тільки у використанні на уроках інформаційно-комунікативних технологій. Сучасний урок – значить актуальний урок, тобто важливий, істотний для теперішнього часу і, звичайно ж, дієвий – такий, що відповідає інтересам дитини, її батьків, суспільства, світу в цілому.

У педагогічній літературі наших днів зустрічаються описи уроку як динамічної, процесуальної системи, що постійно вдосконалюється (А.В. Хуторський, І.П. Підласий, М.М. Поташнік, Ю.А. Конаржевський та ін.). Але чому при досить серйозній і глибокій розробці педагогічною наукою проблем вдосконалення організації і методики уроку в практиці так багато ще «сірих», неефективних уроків, які претендують на звання «сучасний урок»? Урок упевнено втрачає своє «обличчя». Традиційні форми занять уповільнюють дух творчих пошуків вчителя та учнів. Педагоги починають відчувати дискомфорт від одноманітності методичних форм, до яких їх зобов’язують програмні вимоги. Вчені вказують на ще більшу проблему: сучасний урок втрачає також і душу. Психолог В.П. Зінченко яскраво зазначає: «Освіта часто не тільки по своїй волі і логіці втрачала істотні властивості душі, орієнтувалася не на цілу душу, а на її частку, змінювала орієнтацію, часом втрачала душу зовсім, а то й продавала її дияволу. Я не беруся оцінювати, чи є душа в нашій освіті, багато її або мало. Її, швидше, немає… Просто потрібно тримати в свідомості, що освіта без душі спустошує душу» [5, с.13].

Спробуємо виділити особливості сучасного уроку.

Педагог – наш сучасник – особистість допитлива. Сучасні досягнення наук йому надзвичайно цікаві. Можливості фізіології, нейрофізіології, психіки, генетики учня сьогодні увійшли до кола інтересів учителів-новаторів. З цієї причини «обличчя» уроку змінюється. На сучасній науковій базі педагог інтегрує найкращий світовий та вітчизняний психолого-педагогічний досвід.

Урок, і це безперечно – показник: роботи вчителя та учнів. Якщо мова йде про зовнішні (формальні) ознаки цієї роботи, то тут жодних проблем немає: для будь-якого вчителя не буде складним продемонструвати всі зовнішні показники успішності своєї діяльності: і логіку, і чіткість, і організованість, і відповідність заняття плану, і наявність ІКТ.

І все ж особливістю «обличчя» сучасних уроків є не тільки використання ІКТ, а й глибоке розуміння творчим учителем природного, генетично обумовленого шляху пізнання людиною світу, нової інформації. Сучасний урок відрізняється впевненою постановкою етапів уроку на базу генетично обумовлених етапів пізнання – сприйняття – обробки – архівування – витягу з архіву пам’яті навчальної інформації.

«Обличчя» вчителя на уроці – доброзичливість, яскраво виражена цікавість до того, що відчувають учні, рухливість, індивідуальне звертання до кожного з питанням. Активізуючі жести і міміка містять запрошення до бесіди; м’який, спокійний голос. «Уся поведінка вчителя вселяє в учнів абсолютний спокій та впевненість у його діях. Учитель випромінює безумовне сприйняття всіх учнів – безумовну любов до них» [8, с. 216]. Учитель підходить до кожного, висловлюючи інтерес і цікавість до роботи учнів, надихає кожного учня на самоосвіту, самовиховання, самовдосконалення, саморегуляцію. «Учень не декларативно, а дійсно стає в центрі навчального процесу» [12]. До того ж хороший педагог, хоча б у душі, трошки актор, художник, поет.

На зміну стандартним урокам впевнено і наполегливо приходять новаторські – це найчастіше імпровізовані навчальні заняття, що містять нетрадиційні етапи, відображають спробу вийти за межі шаблону в побудові методичної структури заняття: урок пошуку істини, урок – щоденник душі, урок – емційне враження, урок естетичних переживань, урок-сповідь, урок-подяка, урок-одкровення, урок-оберег, урок мудрості, урок – подорож поза часом і простором, урок-стріла, урок – сходження до нового змісту тощо.

Форма уроку представлена ​​в сучасній педагогіці як зовнішній вигляд, зовнішній обрис. Та поняття форми в першу чергу визначається тим, що вона оформляє, чому вона надає певний вид. Форма – це те, що висловлює зміст. «Причому не тільки структурний зміст уроку – організаційний момент, постановку мети, опитування, завдання і т.д., але і те, на чому все це тримається, з чого випливає, які цінності містить для особистості, що розвивається» [12]. Тому мова повинна вестися про цілісність уроку як єдність його форми і змісту, або «обличчя» і «душі».

Це дійсно гостра соціальна проблема сьогодні, коли перевантаження батьків, вчителів відводять їх увагу від душі дитини. Сучасний урок здатний великою мірою виправити цю ситуацію шляхом зміни «душі» уроку: не матеріал, а душевна робота учня з матеріалом стає центром уроку. У педагогічних розвідках останніх років з’являються незвичні розділи, наприклад: «Про душу в освіті» (В.П. Зінченко), «Як «виховувати душу» в освіті» (Є. Галицьких) та ін. Відповідаючи на виклики часу, першорядну задачу сучасної освіти представники психологічної педагогіки бачать у вихованні душі.

Сучасний урок обумовлений потребою комунікації кожного учня з творчим учителем. Кожний урок – це кропітка, наполеглива праця душі вчителя, без якого неможливе досягнення мети. Учитель глибше проникає в закони психіки дитини, шукає все нові можливості діалогу, коли «душа з душею говорить». «Людина як суб’єкт осмислення істини і суб'єкта життя на уроці залишається завжди найвищою цінністю, виступаючи в ролі мети і ніколи не виступаючи в ролі засобу» [2].

Одна з головних складових поняття «сучасність» – адаптація теорії до реальних потреб учнів. Сучасний урок повинен «чути» ритми життя. Суттю гуманітарної освіти стає вивчення людини в її ставленні до світу і пізнанні самої себе: що таке світ, в якому я живу? хто я в цьому світі? як мені жити? – відповідати на ці питання можливо тільки з позиції культуровідповідності (а не знаннєцентричності) системи освіти. Сучасний урок повинен бути пошуком істини, відкриттям істини і осмисленням істини у спільній діяльності дітей і вчителя. Пізнаючи або переживаючи щось, учні одночасно пізнають себе і цим самопізнанням самовизначаються, творять себе.

Сучасний урок не може бути простою передачею знань від учителя до учня. Ще в 1923 р. філософ С.Л. Франк видав книгу «Живе знання», де головними ознаками живого знання назвав відкритість і недомовленість. Учитель – носій живого знання. Необхідно створювати умови, при яких абстрактні поняття ненасильно потрапляють у «вікно свідомості» дитини, втілюючись в рідному слові. Одна з таких умов – установка на роботу почуттів, творчої уяви, образно-асоціативного мислення дитини, психологічно обґрунтована чуйністю і підвищеною емоційністю підлітків; створення проблемних ситуацій, специфіка яких полягає в сполученні полюсних понять (свої – чужі, патріотизм – націоналізм, толерантність – нетерпимість, милосердя – жорстокість, батьківщина – держава тощо). У старших класах в якості домінанти використовується «драбина контекстів», рух по щаблях якої дає учням не тільки цілісну картину сприйняття світу на основі діалогу культур, а й досить системне уявлення про формування і розвиток найважливіших світоглядних концептів [10].

Сучасні уроки повинні бути сонячними, веселковими. «Якщо іскра спалахнула, якщо веселка з’явилася, значить людина знайшла себе в дійсності, в матеріалі, в знанні, якщо хочете, в поняттях і в формулах, «у музиці алгебри», значить у неї з’явилося пізнавальне ставлення, яке є запорукою майбутнього не тільки живого, але і особистісного знання. Ось ми знайшли, нарешті, потрібні слова: дія, скоєна нами; пізнавальне ставлення; живе психологічне особистісне знання, «господарем» якого є учень» [5, с. 28].

Лицар Гуманної педагогіки, учитель з Горлівки В. Бак говорить: «Хороший урок починається не після дзвоника, а задовго до самого уроку, його початок – у думках і серці учня» [цит. за: 6, с. 80].

Багато вчителів розуміє, що початковий етап уроку – найменша, але найбільш важлива його частина, адже це не тільки перевірка готовності учнів до сприйняття інформації, це їх психологічне налаштування на досягнення певної мети. «Цей момент повинен пройти так, немовби саме тут, зараз відбувається все найголовніше! Має значення все: щирість учителя і його сердечне тепло, голос і інтонація, посмішка і зовнішній вигляд» [6, с. 80].

Емоційному налаштуванню учнів на позитивне сприйняття інформації сприяє відповідна підготовка «обличчя» класного приміщення:

1) гігієнічні вимоги (температурний режим, освітлення, провітрювання, вологе прибирання, квіти, живі рослини);

2) гармонізація класного простору, організація зони комфортного мислення, сприятливої для активної творчості на уроці (музичний фон – мажорна класична струнна або клавішна музика Моцарта, Вівальді, Баха, Гайдна, Шопена; фіто-фон – природні запахи (бергамот – знижує агресію; лимон, розмарин, сосна, евкаліпт – очищують повітря та активізують розумові здібності, покращують пам'ять; мандарин створює позитивний настрій; троянда, герань, ялівець, аніс, жасмин сприятливо впливають на нервову систему); організація кольорових, образних акцентів);

3) порядок у класі, на столі вчителя, на партах (кожен зайвий предмет на психологічному рівні забирає енергію);

4) оформлення класу у відповідності з темою уроку.

На етапі зустрічі з учнями формується психо-емоційний мікроклімат в класі: створення групового позитивного настрою, робочої атмосфери доброзичливості.

Мовленнєві формули етапу привітання:

- Добрий день, мої прекрасні (мої чудові, мої зіроньки, мої творці, любі друзі…)!

- Давайте подаруємо один одному посмішку…

- Рада вас бачити!

- Чи все гаразд?

- Що гарного відбулось?

- Як ваше здоров’я?

- Як ваш настрій?

- Скажімо разом: «Сьогодні найкращий день мого життя!» -

та ін.

Відбувається творення «душі» уроку: налаштування на радість, позитивний хвильовий резонанс в системі «учитель – Світ – учень», що підвищує ефективність процесу передачі – прийому інформації.

Домінуючі емоції, почуття, настрій уроку: радість, любов, налаштованість на творчий вибір, формування цілісного образу «Я», захопленість першовідкривача.

Мотивація учнів: творчість, співтворчість, самовдосконалення, орієнтованість на високі духовні цінності, найвищі принципи людства.

Процес навчання сприймається як необхідна і бажана творчість у стані радості!

Потенційно важливим є і вибір визначення теми-імені уроку. Тема може бути виражена через метафору, проблемне питання, актуальну ситуацію, проблемний діалог; заголовок, сформульований як альтернативні питання; тема, в якій пропущено ключове (-і) слово (-а); у заголовку можна розставляти розділові знаки, висловлюючи тим самим власне ставлення до проблеми («Ми» – це не безліч стандартних «я»!», «Поетична галактика Ліни Костенко» тощо).

На етапі закріплення навчальної інформації вчитель акцентує увагу учнів на новій якості їхньої свідомості (творче осмислення). За урок учні набувають навичок:

1. Виконання вправ, завдань: формування і закріплення нових навичок мовленнєворозумової діяльності у зоні психологічного комфорту («Я можу!»).

2. Виконання творчих завдань: набуття впевненості у собі, нових особистих якостей, стимуляція проявів креативності («Я хочу!»).

3. Рольові ігри: самоідентифікація («Я зможу і в майбутньому!»).

Етап контролю важливий для усвідомлення учнем своєї успішності:

1. Самооцінка (усвідомлення власних можливостей та їх розвитку).

2. Оцінка в групі (усвідомлення прийняття власної особистості в групі).

3. Оцінка вчителя – похвала, компліменти (усвідомлення прийняття власної особистості вчителем).

Підвищення самооцінки, почуття впевненості у собі, власних здібностях відбувається, коли з’являється нове усвідомлення образу «Я» та навколишнього світу («Мені все зрозуміло», «Я кожний урок дізнаюся нове про світ і про себе», «Я гарно себе відчуваю: я здоровий і щасливий») [1, с. 121].

Мовленнєві формули етапу прощання:

- З яким настроєм йдете...

- З яким самопочуттям...

- Побажання всього хорошого...

- Вираз бажання побачити нові творчі роботи учнів.

- Позитивний настрій та очікування особистого успіху на наступному уроці.

Сучасний урок орієнтований на виховання та підготовку цілісної особистості – людини духовної, моральної, інтелектуальної, сповненої високих творчих можливостей, здорової, гармонійної зі світом, природою, суспільством, самою собою.

Учитель залучає учня до творчого світу знань через задоволення, гру, особистий досвід, підключаючи всі канали сприйняття: слух, смак, нюх, дотик, інтуїцію. Вони націлені на двопівкульне сприйняття інформації – логічне і образне. Педагог допомагає дітям побачити, почути, відчути. Девіз сучасного уроку: «Сприймай всіма органами чуттів: асоціюй, твори!» Уроки наповнюються красою, музикою, звуками природи: пташиним щебетом, шелестом листя, шумом вітру, чарівними звуками моря. А вони здатні пробудити високі думки і почуття. Прекрасне входить у світ дитини і стає частиною її.

Нарешті, сучасну школу неможливо уявити без розуміння вчителем важливості і необхідності здоров’язбережувальних і здоров’ятворчих технологій. Здоров’язбережувальний аспект уроку включає: триєдине уявлення про здоров’я дитини (духовне, психічне, фізичне), безпеку від перевантажень, чужорідної та непотрібної учню інформації; відповідність змісту й організації навчання віковим особливостям школярів, чергування видів роботи з активізацію правої і лівої півкулі головного мозку, вправи на гармонізацію роботи обох півкуль головного мозку, пріоритет активних методів навчання, чергування пози учнів з урахуванням видів діяльності, пробудження в дітей позитивних високих переживань і почуттів та ін. Людина, що рівною мірою володіє діяльністю обох півкуль головного мозку, сприймає інформацію творчо. Взаємодія лівої і правої півкулі призводить до того, що тіло, емоції і розум досягають гармонії.

Отже, нові вимоги до організації сучасного уроку вимагають нових принципів сучасного уроку:

1. Принцип екологізації: інформація на уроці дається для всіх каналів сприйняття; вчитель дає «їжу» і для лівої, і для правої півкулі головного мозку.

2. Принцип системності: взаємопов’язаність всіх навчальних компонентів, єдність часткового і цілого при викладі та розкритті матеріалу.

3. Принцип гармонізації: навчання у зоні комфортного мислення, ясність і естетика використаних образів, слів, почуттів.

4. Принцип гуманізації: звернення насамперед до серця, душі дитини, до її культурних витоків, а вже потім до логіки і раціональних висновків.

5. Принцип інструментальності: знання і вміння, які даються, можуть бути застосовні у всіх сферах життя людини: особистій, міжособистісній, творчій, соціальній, універсальній.

6. Принцип особистісно орієнтованого навчання: свобода вибору форм, напрямів, засобів освіти, ненав’язливість виконання навчальних вправ.

7. Принцип випереджуючого розвитку: найсвіжіші відомості з науки, культури, цивілізації; використання фрагментів з майбутніх тем.

8. Принцип простоти пізнання: знайомі з дитинства образи природи, світу, прості моделі.

9. Принцип економічності освіти: зменшення енерговитрат на придбання нових знань.

10. Принцип потенційної інтелектуальної безпеки: інформація найнеобхідніша, природовідповідна, не перевантажує мозок, мотивує на творення, чистоту і красу.

11. Принцип креативності: творчі завдання, які стимулюють до творчого розкриття особистості учня.

12. Принцип інноваційності: найновіші досягнення науки і культури, нові методики і технології, що використовуються при вивченні навчального матеріалу.

Першочергове завдання, що стоїть перед сучасною школою – це душа дитини, проблеми моральності і духовності. Мета сучасного уроку – формування цілісної особистості: фізично здорової, емоційно врівноваженої, соціально адаптованої, інформаційно адаптивної, з вольовою стійкістю та творчим світоглядом.

Учитель – образ будівника-творця майбутнього, і про це ми маємо пам’ятати.  

  А.І. Богосвятська,

кандидат філологічних наук, доцент,

член-кор. НАНО  

 

 

Надіслати електронною поштоюОпублікувати в блозіОпублікувати у TwitterОпублікувати у FacebookПоділитися в Pinterest