Матеріали до уроку з ЯДС для 3 класу на тему: "Міжнародний день Землі. Вшанування землі у народів світу"

Тема. Міжнародний день Землі. Вшанування землі у народів світу

Мета: формування ключових компетентностей:

вміння вчитися - організовувати своє робоче місце;орієнтуватися у часі та берегти його;доводити роботу до кінця;

соціальної – проектувати стратегії своєї поведінки з урахуванням інтересів та потреб інших, продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі  та команді;

здоров’язбережувальна – взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням;

інформаційно-комунікативна - вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел,  користуватися різноманітною довідковою літературою.

Формування предметної компетентності : сформувати в учнів уявлення про міжнародний день Землі;, викликати почуття відповідальності за майбутнє нашої планети, виховувати в учнів любов, людяність, доброту.

Земля — не рабиня наша, а мати.

Сонце — не вітчим, а рідний батько,

Ліси — наші брати, річки — сестри.

Дощі, вітри, сніги — добрі гості.

А ми на своїй планеті —

Не тимчасові мешканці, а мудрі господарі!

                                         В. Симоненко

Кожного ранку ми відкриваємо двері нашого дому в новий день. По один бік дверей залишається наш маленький домашній світ, родина, дитинство; а по другий – світ зовнішній. Цей світ величезний, ім’я якому – Земля.

 Якою прекрасною і величною ти є... ЗЕМЛЯ — рідна і близька, дорога і українська, батьківська, улюблена, велика, родюча, багата , тепла і щедра, холодна, пахуча і прекрасна, квітуча і неозора, наша, неосяжна і весняна, осіння, убога, добра і плодюча, свята, зелена, чудова, життєдайна, урожайна, запашна, миролюбна, приваблива, найкраща, сіра, сумна, годувальниця; земля предків.

Нашу голубу планету часто порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство – екіпаж цього корабля. Красиве і мудре порівняння. Але ми всі повинні осмислити, що у нашого космічного корабля немає аварійного виходу. Тому й лунає сьогодні: «Тривога на космічному кораблі «Земля»! Майбутнє Землі у небезпеці!»

В життя ввійшла людина непомітно

І тихо землю заселила всюди.

А зникнуть може з гуркотом всесвітнім,

Хоча почути нікому вже буде.

Невже й загроза всеземної смерті

Не змусить нас обачнішими бути?

Дверима можна грюкнуть спересердя,

Планетою ж… Та схаменіться, люди!

Земля - наш спільний дім, який ми повинні оберігати і про який повинні піклуватися». Її обличчя під впливом діяльності людини постійно змінюється. Ми - люди XXІ століття - майже ненароком для себе раптом опинились у подвійній ролі свідків і винуватців катастрофічних змін на Землі. Глобальні проблеми сучасності, стосуються не лише однієї окремо взятої держави, а й усіх країн світу. Виникли ці проблеми не сьогодні й не вчора.

Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тисяч років тому Вавілонський цар Хаммураті, а пізніше - китайські й монгольські імператори та європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази про охорону лісів, трав`яного покриву степів, водних джерел.

Cвяткування  Дня Землі 22 квітня і відзначається в 147 країнах. Це свято єднання народів планети у справі захисту навколишнього середовища і збереження тих щедрот і природних ресурсів, якими наділила нас природа.

Вперше День Землі був відзначений у 1970 і з того часу проводиться щорічно 22 квітня. Це свято чистої Води, Землі і Повітря. Свято, яке має на меті об’єднати людей планети щодо захисту навколишнього природного середовища, привернути увагу людей до проблем екології нашої планети. Цей день – нагадування про екологічні катастрофи, день, коли кожна людина має можливість замислитися над тим, що вона може зробити для вирішення екологічних проблем. В цей день кожен мешканець планети може зробити свій маленький внесок у справу захисту навколишнього середовища: очистити від сміття прилеглі території, висадити хоча б одне дерево, відмовитися хоча б на день від використання автомобіля.

«Прости нас, Земле, нас – людей століття

Яке надбало стільки лиходій,

Що вистачить на кілька поколінь

Внаслідок людської перемоги над усім живим,

 що просить допомоги.

Прости нам, Земле,спалені ліси,

Прости ґрунти збіднілі й неродючі

І атом той, що вирвався на волю,

Перевернув людську нелегку долю.

Прости нас, Земле, все-таки, прости,

Бо голова всьому живому – ти.

Можливо, розум людства не засне –

І він проснеться і тебе спасе»

У День Землі в різних країнах за традицією звучить Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль для захисту миру на планеті й збереження краси нашого спільного будинку. 

Дзвін Миру – символ спокою, мирного життя й дружби, вічного братерства й солідарності народів. І в той же час – це заклик до дії в ім'я збереження миру й життя на Землі, збереження Людини і Культури.

Перший Дзвін Миру був встановлений у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку в 1954 р. Він відлитий із монет, які пожертвували діти всіх континентів, і є символом глобальної солідарності людей Землі. У нього також вплавлені ордена й медалі, інші почесні відзнаки людей багатьох країн. Напис на Дзвоні говорить: «Хай буде спільний мир в усім світі».

У Міжнародний День Землі екологи закликають просувати використання інноваційних, екологічно чистих й енергоефективних технологій; впроваджувати енергетичні стратегії, засновані на використанні місцевих відновлюваних джерел енергії; забезпечити фінансові стимули для прискорення розвитку «зеленої енергетики».

Земля вимагає нашої турботи та дбайливого ставлення до себе, збережімо її красу та неповторність для нащадків! 

Така планета наша, ніби казка!

 Чарівна, дивовижна і ясна.

 Бо ж гріє Землю сонечкова ласка,

 Водичкою вмивається вона,

 У гарних квітах дивно розквітає,

 В зелених травах, в чарівних лісах.

                                         Світанок ніжний пташка зустрічає

                                         І все дзвенить, купається в піснях.

                  А над усім цим дивом синє небо,

                  Хмарки біленькі хтось намалював.

                  І нам здається всім, що так і треба,

                  Та хто ж нам світ такий подарував?   

                  Таку красу, таке безмежне диво,

                 Ці звуки, форми, барви-кольори,

                 Хто це підніс в дарунок милостиво?

                 Це просто диво, що не говори.

                                                    Така природа всіх нас зустрічає!

  І скільки ти б не жив на цій Землі.

  Вона дивує, радує, вражає,

  І в зрілості, і доки ще малі.

 І не дає ніколи збайдужіти,

Підносить нам сюрпризи повсякчас.

То ж бережіть цю Землю, любі діти,

Вона родила і зростила нас.

Вона нам мати, бо життя дарує,

Годує всіх, для нас цвіте й росте.

І щедрістю безмежною дивує,

Та пам’ятайте завжди і про те,

Що ми тут гості, а природа вічна,

Вона й до нас уже давно була.

                                                  Така ж чудова, дивна і лірична…

 Не заподійте цьому світу зла.

   Все на землі, все треба берегти – 

   І птаха, й звіра, і оту рослину.

   Не чванься тим, що цар природи ти –

   Бо врешті, ти його частинка.

                                                     Друже мій, люби життя,

                                                    Люби людей, природу,

  А кривду кинь у забуття,

  Як камінь в тиху воду.  Б.Лепкий

Прислів’я і приказки

• Біла земля не вродить і проса.  
• Аби земелька була нам доброю матір'ю, аби небо знало, що воно для нас — як батько.
• Земля – наша мати, всіх годує.
• Без догляду земля занепадає.  
• Візьмешся за землю — втрапиш на золото.  
• Земля-трудівниця аж парує, та людям хліб готує.   
• Земля-трудівниця аж парує та людям хліб готує.    
• На чорній землі білий хліб родиться.

                                                 Казка про Землю

Одного теплого ранку Петрик прокинувся від сонячного промінчика, що виблиснув у нього на обличчі. Лінькувато примруживши очі, перед собою він побачив дуже красиву дівчину. ЇЇ очі виблискували та переливалися, немов крапельки роси, у волосся були вплетені польові квіти, а пронеслась вона так, ніби то пан вітер закружляв її у веселім вальсі.

Але тільки – но Петрик встав з ліжечка, щоб доторкнутися до красуні, її рожеві щічки зникли, лице поблідло, довга коса розчинилася у повітрі і посивіла, руки покрилися зморшками, і вже через декілька секунд перед хлопчиком стояла страшна, потворна бабця з лихим поглядом. Не встиг Петрик оговтатись від побаченого, як вона вхопила його за руку і, ніби на крилах, злетіла з ним до самого неба. Страшенно наляканий хлопець хотів вирватися, але вона тримала його так міцно, що, мабуть, ніяка сила не змогла б протистояти їй.

Бабуся пролітала над землею то вище, то нижче, катаючи його своїм шаленім танку. Хлопець був розгублений, аж потім зосередив свій погляд на широченні барвисті краєвиди, які вмить спотворювалися величезним чорним димом, що нісся у височінь. На деревах листя покрутилось, трава потьмяніла. Герой почав задихатися, груди забивало, руки тремтіли, як беззахисні листочки на деревах, тяжке повітря дедалі дужче стикало скроні.

Аж тут хмари пилу розсіялися. На небо випливло палаюче сонце, хмаринки безтурботно попливли вдаль. Земля спала у зеленій колисці. Дика природа приваблювала своєю самобутністю, незайманістю. Петрик почувався в безпеці. Він вдихав свіже повітря на повні груди, милувався красою зеленого барвінку, захоплено спостерігав за краплинками роси, що блищали і переливалися на сонці, зачаровано дивився на грона калини, які так кортіло спробувати, тонув у красі цвіту лугів та дивовижних лісів. Милуючись красою землі, Петрик відчув себе у тиші. Мертва тиша? Чому у цьому райському куточку так тихо? Чому стоять спустошені оселі? Чому ніде не чути сміху малюка, не чути казки, яку приніс із давнини дідусь? Чому не виспівував свою дзвінку жайвір? Різкий біль пройняв душу Петруся. Бабуся показала зруйнований реактор. Школяр ще мало розумів, яку небезпеку той пристрій несе, доки не побачив перед собою примару смерті. Вбрана в чорну свиту, вона проходила повз, тягнучи за собою тисячі невинних душ. Незрима страшна сила палала смертоносним вогнем. А невидимий ворог атом тихо скрадався у душу планети…

Потім бабця збавила швидкість і різко, ніби в безодню, впала донизу. Ще трошечки і Петрик вже бачив перед собою річку, вода в якій була прозоро – чистою, та ще мить – і вона потемніла. А через кілька хвилин річка стала такою брудною, як фартух у бабці. Пронісшись над водоймою ще раз, хлопець з жахом спостерігав за жителями річки, вже непритомними рибками, яких ніжними хвильками так безжально виносило на берег. Вода, стогнучи і вируючи, збігала у тихе плесо моря. І тут сталося неймовірне: танки, забруднені війною, спустилися до моря, щоб обмитися, а поки видиралися на берег, розлили нафту, навік покалічивши колись могучі води.

Ще трохи покружлявши над розбурханим морем, бабця висадила Петрика на землю. Через декілька секунд розквітли запашні квіти та трави, виросла запашна пшениця, було чути, як безтурботно шумлять жита… Але не встигли вони намилуватися тією красою, надихатися тими ароматами, наслухатися музикою довкілля, як вмить з’явилися великі купи сміття. Навкруги були розкидані поліетиленові пакети, батарейки, пляшки, скло...

Навколо не було жодної живої істоти: ніякого їжачка, ніякого жучка чи черв’ячка. Всюди темно, сиро, а побачене стало наводити жах.

І тут кам’яне обличчя бабці затремтіло, а руки опустилися вниз, ніби тяжкі брили. Ще мить – і той стальний лютий погляд перетворився в безневинні дитячі оченята, сповнені відчаю і страху. По старечому обличчі котилися гірка сльози.

Тоді Петрик зрозумів, що та бридка потворна бабуся - це наша Земля, яка і вдень і вночі страждає від жахливого болю, що завдає їй людство. Тепер він знав, куди зникла та дівчина. Вже на багато запитань хлопець мав відповідь. Не знав він одного: як повернути бабці молодість…

                                                                                   Карпенко Марія, 16 років