19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

Матеріали дослідження "Дитячий фольклор. Звичаї і традиції рідного краю".

Про матеріал

У роботі представлені матеріали, зібрані учнями гуртка "Скарби" - дослідження звичаїв і традицій рідного краю, зокрема зразки дитячого фольклору, який побутує у нашій місцевості. Можна використати, вивчаючи усну народну творчість.

Перегляд файлу

 https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQUsXW9tEWYRDndO5_UkYCZS6a-_QcgQAg9sWS9PWx5Zl4KSo2irQ

Міністерство науки і освіти України

Головне управління освіти Дніпропетровської обласної державної адміністрації

Відділ освіти Васильківської райдержадміністрації

Богданівська філія І-ІІ ступенів Васильківського НВК№1

 

Вчитель української мови та літератури

 Скоробагата Надія Іванівна

 

Картинки по запросу картинки дитячий фольклор            https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRQCqxvmokEutMG_3ibwT8MwSNvqNq4vsRnHKwBQ28XxjhfcPyt_Q

 

  

 

 

 

 

 

 

Справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності є фольклорні тексти. Значну їх частину становить дитячий фольклор. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина.

Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.

Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки).

Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки).

Дитячий фольклор — це  також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.

До дитячого фольклору належать

     зразки усної народної словесності, виконувані дорослими для дітей;

     різножанрові фольклорні твори, які побутують у дитячому середовищі;

     зразки усної творчості, які виникають і функціонують внаслідок комунікативної специфіки дитячого віку.

Частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті «дорослого» фольклору (примовки, жарти тощо), а частина — на ґрунті власне дитячих жанрів (лічилки, дражнили тощо).

Учнями Богданівського НВК було зібрано зразки дитячого фольклору, який побутує у нашій місцевості.

А також учні  простежили зв'язки дитячого фольклору із народним побутом.

Залежно від умов функціонування, дитячий фольклор поділяється на ігровий та неігровий.

Внаслідок вікової специфіки та характеру дозвілля найбільше в традиції усної дитячої творчості зразків ігрового фольклору. Вони є цілком досконалими і функціональними, адже виражають душевний стан дитини у процесі гри.

Добре відомі лічилки, ігрові пісеньки та інший віршований «галас», який у житті й побуті часом вважається порожньою забавою.

Насправді без цих веселих і смішних віршів, без словесної гри, яка в них міститься, дитина ніколи не оволодіє своєю рідною мовою досконало, ніколи не стане її гідним володарем, здатним виразити будь-які думки, відчуття, переживання тощо.

Нині серед дітей у більшій шані, ніж інші форми фольклору, лічилка. Більшість лічилок у дитячому виконанні звучить як вірші, тільки «смішні». Діти так і ставляться до них, як до веселих віршів, часто змішуючи зі скоромовками, утішками тощо. Основна особливість лічилки — чіткий ритм, можливість кричати окремо всі слова.

Найпоширеніший вид народної лічилки призначений безпосередньо для розрахунку гравців.

Велика група лічилок указує на тих, хто буде учасником гри. Останній, хто залишився після розрахунку, водить.

До цього ж виду лічилок належать такі, де немає прямої словесної вказівки на те, хто водить або виходить після рахування. Його замінює останнє виразне слово. У цій групі особливо виділяються безглузді лічилки, з абсурдним сюжетом і звуко- та словосполученням.

Наступна група лічилок — ігрова — призначена одночасно і для рахування, і для гри. Саме ці лічилки закінчуються питаннями, завданнями, вказівками та іншими вимогами.

Лічилки — це здавна придуманий для дітей спосіб здійснення об'єктивної справедливості. Ніби сама доля розпоряджається розподілом ролей. А коли це так, то виграш у грі залежить тільки від граючого. Дитина під час гри повинна бути меткою, кмітливою, пам'яткою, догадливою, спритною тощо. Всі ці якості в дитячій свідомості розвиває лічилка.

Лічилку використовують в реальному житті, тому вона є не самостійним літературним жанром, а прикладним, оскільки має практичне завдання — допомогти в грі.

Для композиції лічилки властиві такі форми: зачин, який виражається найчастіше в рахунку; процес, який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему; вихід.

***

Діти, діти, дітвора,

Утікайте із двора,

Хто не заховався,

Хай кричить: «Ура»http://www.uaua.info/pictures_ckfinder/images/igri1.jpg

 

 

***

Раз, два, три, чотири, п»ять –

До п»яти ще два додать

Тож відомо це усім –

Разом вийде число сім.

***http://stolicadetstva.com/images/text/kolosok1.jpg

Стоїть півень на току

У червонім чобітку.

Будем півника просити:

«Ходи жито молотити.»

***

Три гриби на товстих ніжках

Виросли біля доріжки,

Поряд них – ще три грибочки

Одягли нові сорочки.

Пощастило рудій білці:

Сушить шість грибів на гілці.

http://www.fonstola.ru/large/201210/82271.jpg

 

***

Еники-беники їли вареники.

Еники-беники, квас,

Вийшов малий Тарас.

Картинки по запросу картинки дитячий фольклор

***

Біля річки на лузі

Первоцвіт розцвіта:

А хто останній, друзі,

Той з кола виліта.

C:\Users\1\Desktop\lyubuytes-pervocvetami-v-pr.jpg

***

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведетьсяч,

Тому і жмуриться.

C:\Users\1\Desktop\i.jpg

 

***

Тікав заєць через лист,

Довгі вуха, куций хвіст,

А ти далі  не тікай,

Рахувати поспішай.

Раз, два, три – вийдеш ти.

***

Приступаємо до гри:

М ̓ яч один, а нас аж три.

Грав я сам і грали вдвох,

А тепер пограєм втрьох.

C:\Users\1\Desktop\46768ff7458b078.png

***

Ати-бати, йшли солдати,

Ати-бати, на базар.

Ати-бати, що купили?

Ати-бати самовар.

 

***

Один, два, три, чотири,

Кицю грамоті учили,

Не читати, не писати,

А за мишами ганяти.

 

***

З лісу вибігла лисичка.

Перший номер – одиничка.

А за нею мчить сова.

Гляньте: в неї номер два.

Їжачок клубком з гори:

От так номер – номер три.

Найметкіша з усіх звірів

Білка з номером чотири.

Прудконогий – не спіймать:

Хто це? Зайчик – номер п»ять.

Залюбки медок він їсть –

Наш ведмедик – номер шість.

Називає нірку дім
Кріт сліпенький – номер сім.

Жабка забрела до лісу,

Жабка має номер вісім.

Кіт розчісує хвоста.

Номер дев»ять у кота.

Задрімав на сонці песик.

А у нього номер десять.

Тут лічилочці кінець,

А хто вивчив – молодець!

Не менш цікаві зразки неігрового дитячого фольклору - це скоромовки, дражнилки, які діти використовують поза ігровими ситуаціями, у побуті тощо.

Так, скоромовка — весела і віртуозна гра у швидке повторення віршів і фраз, які складно вимовляти без належної практики. Краса скоромовки полягає у тому, що з першого разу її взагалі важко промовити. Адже за правилами гри скоромовку не читають, а повторюють зі слуху, що значно важче. Гра полягає не тільки в тому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, а й у плутанині, у постійній перестановці звуків.

 На відміну від лічилок, у скоромовці немає «нісенітниці», немає абсурдних словосполучень Кожна дія, вказівка, визначення в скоромовці має сенс.

Наступна особливість скоромовок — її складна ритміка. Кожен звук, звукосполучення і слово скоромовки підпорядковані ритму і створюють ритм. Майже будь-яку скоромовку можна записати як двовірш або чотиривірш.

* * *
Наш садівник розсадівникувався.

* * *
Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят.

***

Росте липа біля Пилипа.

***

Кит кота по хвилях катав –

Кит у воді, кіт на киті.

***

Бабин біб розцвів у дощ.

Буде бабі біб у борщ.

Обережний хитрий лис

До нори вечерю ніс.

***

Бурі бобри брід перебрели,

Забули бобри забрати торби.

Дитячі дражнилки, які часом пов'язують з ігровим дитячим фольклором — утішками, лічилками, небилицями — водночас є окремим жанром. Вони висловлюють негативний аспект у сприйнятті дітьми навколишньої дійсності.

Життя дітей з різних причин пронизане не тільки радісними, веселими, щасливими переживаннями. Тому серед мотивів дитячого фольклору зустрічаються сильні відчуття смутку, образи, неприязні, огиди, ненависті й злості. Відвіку народна мудрість давала вихід негативним емоціям дитини у слові, яке супроводжували рухи, стрибки, гримаси — у дражнилках. Звичайно, звичка всіх передражнювати завжди зустрічала опір. Але наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер — показник здорових відносин у дитячому колективі, здатності до адаптації без втручання дорослих і без фізичної розправи.

Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, виказати своє ставлення до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість.

Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.

Дражнилка виникає як своєрідне додавання до імені дитини римованого прізвиська або співзвучного слова («Іван-барабан»), або варіації імені («Катеринка-Катерина»). Приєднання до повтору або прізвиська декількох римованих рядків перетворює прізвисько в дражнилку. Зміст таких віршів найчастіше не має ніякого зв'язку з предметом суперечки або мотивом, що спровокував зіткнення дітей. Дитяча дражнилка, висміюючи і засуджуючи погані схильності і вчинки дитини, лише у виняткових випадках прямо називає її злодієм, боягузом, ледарем, ненажерою.

Зміст традиційної народної дражнилки — нісенітниця, безглуздість. В утішках і небилицях гра слів, значень і образів спрямована на дійсність поза дитиною, на знайомі предмети і явища, уявне спотворення яких приносить їй задоволення. У дражнилці всі спотворення — звукові, смислові, образно--дієві — спрямовуються на ту дитину, котру мають дратувати. Саме в цьому спрямуванні відвертого безглуздя, нісенітниці, абсурду і закладена емоційна сила дражнилки, її образа.

Дитині приписують або нісенітні риси зовнішності («Ноги-тростинки»), або неможливі й безглузді в реальному житті вчинки («На купину сіла, комарика з'їла»).

Такий самий відтінок насмішки, несхвального ставлення додають дражнилці дії, що мають негативні наслідки для дитини або для оточуючих

(«Мирон ворона купив, три копійки заплатив»).

Отже, основний закон побудови дражнилки, що робить її водночас смішною та образливою, — це порушення звичного порядку речей, визнаної норми поведінки, зовнішності щодо конкретної дитини. Якщо діти використовують дражнилку, то вони попереджають товариша про зроблену ним помилку в грі, про поганий вчинок. Оскільки осміянню за допомогою дражнилки може піддатися кожен, вона дає змогу бачити ту межу, за якою закінчуються попередження і насмішка і починається знущання. Дражнилка вчить дітей помічати погане, несправедливе, непривабливе, вона вчить слухати слова і добирати інші за співзвуччям і значенням, вона розвиває чутливість до безглуздих ситуацій в житті і комунікативній ситуації.

Вважають, що дражнилки перейшли до дітей з дорослою середовища і виросли саме з прізвиськ і кличок. Пізніше до прізвиськ додавалися римовані рядки, так і сформувалися дражнилки. Зараз дражнилка може не тільки зв'язуватися з ім'ям, але і висміювати які-небудь негативні риси характеру: боягузтво, лінь, жадібність, пихатість. Втім, збереглися і безпричинні дражнилки.

* * *

Вредина-непослух!

До дірки проїдена,

Дещо як одягнена,

Твоя пісня заспівана!

* * *

Ліза-підлиза,

Кланяйся до низу!

Підлизуйся, посміхайся

І одна залишайся!!

* * *

Котиться, котиться

З  гірочки  яєчко!

Модниця уявляє,

А в багні все личко!

* * *

Пліткарка, пліткарка,

Не перечепися на сходах!

Плітками укуталась

І сама заплуталася!

* * *

Лежень, ха-ха-ха,

Відлежав собі боки,

Захотів поїсти,

Але не може сісти!

Втім, на всяку дражнилку знайдеться і відмовка

***

Обзивайся, обзивайся!

Здачі дам, не сумнівайся!

* * *

Обзивайся, обзивайся,

Без подружок залишайся!

* * *

Обзивайся, хоч охрипни,

Нічого до мене не липне!

Коріння багатьох форм дитячого фольклору має глибоку історію. Серед них заклички і примовки, мабуть, найстародавніші. Вони народжені язичницькою вірою у всемогутні сили природи і мають на меті використати магію слова для того, щоб викликати благотворний вплив природних стихій або попередити їх згубну силу.

Пов'язані з найдавнішими ритуальними обрядами служіння природним стихіям, заклички і примовки багато століть залучали дитину до закономірностей землеробського побуту. Кожна природна стихія, кожне природне явище відобразилися в них як чудова сила, до якої зверталися з проханнями про врожай, благополуччя, процвітання.

Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці.

Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім — не лякати худобу; дощ — поливати; обіцяє за справну роботу подарунок.

Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть.

Закличка — не просте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гама відчуттів — переживання, захоплення, ніжність. Емоції радості, довіри, переконаності в хорошому закладені в самій структурі вірша — у хвилеподібних повторах, у зміні картинок-прохань, у ритмі — жвавому, завзятому, у звучанні кожного рядка, кожного слова.

Усі явища природи мають закріплені за ними ласкаві імена — сонечко золоте, весна красна, червоне літечко.

Закличка створює  віру у важливість і значущість слова. Ця віра зміцнюється самою дією заклинання.

 

Іди, іди, дощику

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В зеленому горщику,

Поставлю на вербі,

Щоб винили горобці.

Я яєчком забілю,

А яєчко прісне,

А сонечко блисне

Бабочка, бабочка

Бабочка, бабочка,

Сядь на тину,

А я тебе уловлю,

Та побачу,

Та й пущу.

Вигрій, вигрій, сонечко

Вигрій, вигрій, сонечко,

На широке полечко,

На наше подвір'ячко,

На бабине зіллячко.

Там дід косить,

Сонця просить,

Хмару розбиває,

Сонця добуває.

Бий, дзвоне, бий!

Хмару розбий.

 

Дощику, дощику, не мани, не мани

Дощику, дощику,

Не мани, не мани

Та ще лучче сипони,

сипони.

 

Журавель, журавель

Журавель, журавель,

Колесом, колесом!

Зав'яжем тобі очі

Красним поясом, поясом.

Журавель, журавель,

Кругом дороги!..

Як не скажеш:

«Помагайбі»,

Зв'яжем тобі ноги.

 

Зозуле рябенька

Просячи зозулю вгадати тривалість життя.

Зозуле рябенька,

Пташипо маленька!

Закуй мені по звичаю,

Доки жити в світі маю?

Коте, коте

Коте, коте!

Вилий воду на колоду —

Чи на грім, чи на дощ, чи на блискавку,

Чи на мене, молодую, як на ластівку.

При цьому дивляться на долоні: якщо сухо, то — на блискавку чи зірницю, а якщо вийшла вода, то — на дощ і грозу.

Мишко, мишко

Коли в дитини випадав зуб, його викидають через грядки й примовляють:

Мишко, мишко,

На тобі кістяний зубок,

А мені дай залізний!

Мишко, мишко,

На тобі мій зуб старий,

А дай мені свій новий.

 

 

Ой дощику, поливайнику

Ой дощику, поливайнику,

Поливай, поливай,

Поливай, поливай

Та і нас не минай.

 

Сонечко, сонечко

Сонечко, сонечко,

Виглянь у віконечко,

Дітки гуляють,

Тебе виглядають.

Сонце світить

Проказують під час «сліпого» дощу.

Сонце світить,

Дощик кронить,

Чарівниця масло робить.

 

Ходи, ходи, дощику

Ходи, ходи, дощику,

Зварим тобі борщику,

Зварим тобі галушок

Та виллємо на пісок.

 

Примовки — невеликі вірші з двох-чотирьох, рідко восьми рядків. Це барвисті, яскраві словесні картинки, що становлять світ повсякденних вражень дитини: все те, що оточує її в будинку, у дворі, на вулиці. Предмети домашнього ужитку і господарства, роботи в будинку, в дворі і в полі змальовані гранично стисло, тільки у визначальних рисах.

Примовки позбавлені описовості й моралі. Слово в них передає звук, рух, колір, об'єм і навіть смак.

У багатьох примовках предмети і дії ніби зміщені щодо реальності, дещо незвичайні, трохи безглузді.

Також примовка пропонує дітям побачити смішне в житті і навчитися смішне передавати в слові. Гумор безглуздих питань, пропозицій і припущень — стихія цих віршів і пісеньок. Але примовка зберігає серйозну інтонацію, надаючи можливість слухачеві самому розібратися, смішно йому чи ні.

Примовка — це й інтимне спілкування з природою наодинці. Такі примовки будуються за принципом прохання-побажання.

Звертаючись до птахів під час весняного й осіннього перельоту, дитина вчиться розрізняти в повсякденних буднях це дивовижне природне явище, починає сприймати його як подію, підлаштовує звуки своєї мови під пташиний щебет і крик.

Примовки під час ігор — це своєрідні прохання до природи про співучасть, допомогу. Вони звернені до вітру, води тощо. У них закріплені необхідні для всіх гравців правила гри, які часто застерігають про нещасний випадок. Наприклад, не захлинутися при пірнанні. Вони вчать дітей бути уважними до своїх дій, перевіряти дії правилами, строго дотримуватися правил.

 

Дурненьке, не плач, спечемо калач, медом помажем, тобі покажем, а самі з'їмо.

***

Не плач, дам тобі калач!

Не плач, дитя, не плач, принесе батько калач, медом помаже, тобі покаже, а сам з'їсть!

Не плач,дитя, не плач, купить мати калач, медом помаже, тобі покаже!

Плач, плач, дам тобі калач, вий, вий, дам тобі помий!
 

***
Зайчику, зайчику, де ти бував?

— У млині, у млині!

— Що ти видав?

— Сім міхів горіхів!

— Чом ти не вкрав?

— Били мене кравчики, перебили пальчики, біг я через тік, ніжки попік — скаву, скаву!

- Зайчику, зайчику, де ти бував?

— У млині, у млині!

— Що ти видав?

— Міх муки, міх муки!

— Чом ти не вкрав?

— Там були кравчики, перебили пальчики, насилу я втік та на бабин тік: баба вловила, в міх усадила, деркачем била — скуб, скуб!

***
  — Ладки, ладусі!  А де були?

— В бабусі!

— А що їли?

— Кашку!

— А що пили?

— Бражку!

— А що на закуску?

— Хліб та капусту!

***

Морозе, морозе, іди кутю їсти!  Морозе, морозе, іди до нас куті їсти та не морозь нашої гречки!  Не йди, морозе, ні на жито, ні на пшеницю, ні на яку пашницю!.
 

***.
Ой сонечко, сонечко, виглянь у віконечко: твої дітоньки плачуть, їстоньки хочуть .

Лети, лети, сонечко, на дідове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір'ячко!

Сонечко, сонечко, вийди на віконечко, там твої діточки медок п'ють, а тобі не дають.

Картинки по запросу картинки дитячий фольклор

***
Сорока, ворона, на припічку сиділа, діткам кашку варила, ополоником мішала, діток годувала... Оцьому дам, і сьому дам, і сьому дам, а сьому не дам! сей бицман дров не рубав, води не носив, хати не топив! — Шуги, шуги, шуги! Полетіли, на головку сіли! .
C:\Users\1\Desktop\55d1839a4b965.jpg 

***
Я коза дереза, півбока луплена, за три копи куплена, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, під піч хвостом підмету! .
Я рак-неборак, як ущипну, буде знак . C:\Users\1\Desktop\goats04.jpgC:\Users\1\Desktop\311425876.jpg

 

 

 

 

 

Діти у процесі свого розвитку не залишаються осторонь під час виконання дорослими традиційного фольклору. Деякі фольклорні жанри, наприклад, ліричні пісні, частівки, загадки — важливі також і для дитячої аудиторії. Ці жанри переходять у дитячий фольклор і сприяють розумовому та емоційному становленню дитини.

Особливе місце в дитячому фольклорі належить загадці. Все, що раніше було для дитини предметом знайомства і відстороненого спостереження, що становило фон і простір її життя, стає предметом загадування. Для загадки немає дрібниць, немає нічого нецікавого. Найбільше загадок про небесні світила і явища природи, предмети домашнього ужитку, різні форми і знаряддя праці.

Загадка — гра в пізнавання, відгадування, викриття того, що заховано і приховано, що представлене в іншому образі, іншій якості.

Багато загадок сучасні діти і навіть дорослі відгадати не можуть, оскільки вийшли з ужитку речі, форми і знаряддя праці, що були предметом загадування.

Фантастичність образу в загадці зовсім інша, ніж у примовках, безглуздостях, лічилках. Якщо в останніх предмету могли бути приписані будь-які якості, то в загадці перераховані тільки такі, які властиві відгадці. Фантазія, незвичність потрібні загадці, щоб слухач задумався, звернув свою увагу на предмет або явище.

Образність, несподіваність зіставлення, нестандартність мислення — цьому вчать дитину загадки. Загадка є важливим атрибутом чарівних казок.

Знання загадок не тільки розвиває пам'ять, а й виховує поетичне відчуття.

Загадка про хамелеона

Різнокольоровий я,   
Я і вся моя сім'я.
Як сховаюсь біля чогось,
Ви не знайдете ніколи.

 

C:\Users\1\Desktop\9213829aa3.jpg

Загадка про собаку
Лежить на сіні, сама не їсть, й іншим не дає. (Собака)

C:\Users\1\Desktop\1038568__german-shepherd_p.jpg
Загадка про козу, цапа
Хто родиться з бородою? (Коза, цап)

C:\Users\1\Desktop\1546117.jpg
Загадка про кота
І вдень, і вночі у кожусі на печі. (Кіт) 
C:\Users\1\Desktop\345690__sweet-manoo_p.jpg
Загадка про мишу
Маленьке, сіреньке, а хвостик як шило. (Миша) 
C:\Users\1\Desktop\image77319042.jpg
Загадка про оленя
Хто на собі ліс носить? (Олень) 
C:\Users\1\Desktop\554237_html_m608fd92b.jpg
Загадка про зайця
Хто спить, а очей не заплющує? (Заєць) 
C:\Users\1\Desktop\pic-H-A-Hare blue_white.jpg
Загадка про їжака
Повзун повзе, на базар голки везе. (Їжак) 
C:\Users\1\Desktop\i.jpg
Загадка про змія
Без рук, без ніг, а по землі ходить. (Змій) 
C:\Users\1\Desktop\img.jpg
Загадка про рибу
Є крила, а не літає. (Риба) 
C:\Users\1\Desktop\d75431669_240x160.jpg
 

Загадка про птаха
Двічі родиться, а раз умирає. (Птах) 
C:\Users\1\Desktop\1418813560_l.jpg
Загадка про гуску
Хто із води виходить сухим? (Гусак, качка) 
 

C:\Users\1\Desktop\1298579024_post-3-12985564886956.jpg

Загадка про дятла
Б'ється, стука молоток, поправляє нам садок. (Дятел)
C:\Users\1\Desktop\63543627115.jpg
Загадка про павука
Сидить у куточку і тче сорочку. (Павук)
C:\Users\1\Desktop\1366146801_tarantula-vs-black-widow-01.jpg
Загадка про комара
Хто мене вб'є, свою кров проллє. (Комар) 
C:\Users\1\Desktop\c4d5af1a12c0c504418e8adde78e037e.jpg
Загадка про білку
Пролетіло на хвості, та й сховалось в хворості. (Білка) 
C:\Users\1\Desktop\belka.jpg
Загадка про квочку та курчат
Кругом бочки бігають клубочки. (Курчата і квочка)

 

C:\Users\1\Desktop\1ac65962e89c570fa058883859bc7e8d.jpg

 

 

 

Деякі зразки дитячого фольклору є цікавою підгрупою ліричних народнопоетичних творів. Для дітей наймолодшого віку дорослі виконують колискові пісні, а згодом — утішки.

У прадавні часи колисанки відігравали магічну роль, оберігаючи немовля від хвороб та нещасть. Тематика колискових пісень дуже широка. У них часто присутній образ кота.

***

Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті.

Не ходи по хаті,
Не буди дитяти,
Дитя буде спати,
Котик воркотати.

Ой на котка воркота,
На дитину дрімота...

 

***

Ходить сонко по вулиці,
Носить спання в рукавиці.

Ходить дітей присипляє,
Сни чудесні насилає.

– Ходи, сонко, сюди до нас,
Буде тобі добре у нас.

У нас хата тепленькая
І дитина маленькая.

Ходить сонко по вулиці,
Носить спання в рукавиці...

***

А-а, люлі,
Налетіли гулі,
Сіли на воротях
В червоних чоботях.
– Ти, Петрику, не гуляй,
Піди гулі позганяй,


А щоб гулі не гули,
І Катрусі спать дали.
А-а, люлі...
 

***

Ходить сон біля вікон,
А дрімота біля плота.

Питається сон дрімоти:
Та де будем ночувати?

Де хатина теплесенька,
Де дитина манесенька.

Отам будем ночувати
І дитинку колихати

***
Котику сіренький,
Котику біленький,
Котку волохатий,
Не ходи по хаті,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Дитя буде спати,
Котик воркотати.
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота.
А-я, а-а, а-а, я!

***
Пізня вже годинка,
Чом не спиш, дитинко,
Он твоя матуся
Кличе Сонька-Дрімка.

На котячих лапках
Сонько-Дрімко ходить,
Каже він малятам –
Пустувати годі!

Гра закінчилась,
Матінка втомилась,
В ліжко лягай,
Швидше засинай!..

Сміх займає в житті дитини важливе місце. Як і трагічне, він є способом пізнання світу. Веселі оповідки знають і переказують практично всі діти. Навіть часом не розуміючи їх суті, діти прагнуть осмислити і відтворити в своєму середовищі картини дорослого життя. Анекдот — це коротка усна розповідь із дотепним епілогом. В анекдоті є одна або декілька сценок, пов'язаних єдиним значенням у формі невеликого сюжетного тексту.

Є сенс говорити і про властиву дитячому фольклору «анекдотичну казку», в якій виділяється умовно такий тематичний ряд: анекдоти про дурнів, хитрунів, шахраїв.

У дитячих анекдотах часто йдеться про дурнів, простаків, які у своїх діях порушують елементарні закони логіки. Абсурдними і комічними можуть бути і вчинки героїв, і обставини, в яких вони діють. Для таких анекдотів характерний стислий виклад, в них немає описів, кількість другорядних членів мінімальна. Як тільки текст розказується барвистіше і в ньому використовуються деякі сюжетні формули, він отримує риси казки. Про популярність того чи іншого анекдоту можна судити по кількості зібраних варіантів тексту, і по кількості анекдотів певної групи.

Частина текстів запозичується у дорослих і старших приятелів. Деякі з них діти адаптують до свого сприйняття і поняття про комічне, частина запозичується без змін і не завжди є зрозумілою дітям. Але знати і розказувати такі анекдоти — майже традиція.

Слухаючи анекдоти, діти пізнають комічне. Як довели дослідження, діти з різним рівнем розвитку реагують на анекдоти по-різному. Чим старші діти, тим більший вплив дорослого фольклору вони отримують.

Героями дитячих анекдотів стають персонажі мультфільмів і кінофільмів, учасники різних культурних подій тощо. На цьому рівні можна аналізувати характер масової культури певної нації.

Можливий розподіл анекдотів на однокомпонентні та сюжетні. Діти безумовну перевагу надають анекдотам сюжетним. Відбувається це, очевидно, тому, що слухач такого анекдоту має час «включитися» в його тему, зрозуміти і оцінити комізм, укладений в нього. Анекдоти однокомпонентні вимагають від слухача миттєвої реакції на комічне, і не всі діти на неї здатні.

Більшість анекдотів починається з опису ввідної ситуації з передбачуваною реакцією героїв і слухачів. Герої існують в різноманітних ситуаціях, далі відбуваються дії, адекватні їхньому розумінню ситуації. Слухач сміється над ситуацією і над героями, які цією ситуацією не володіють. Іноді доводиться сміятися і від певної несподіванки, коли сам слухач спершу не може збагнути, що сталося в розповіді.

Діти із задоволенням діляться між собою анекдотами, хороші оповідачі користуються популярністю серед друзів. Анекдоти поширюються швидко. Цьому сприяє активне спілкування дітей.

       ***

Поцілував якось Іван Царевич жабу, а та як закричить нелюдським голосом:
- Трансформуюся!
 

***
Тато запитує сина:
- Синку, а ви в садочку теж б’єтесь?
- Так.
- І хто перемагає?
- Вихователька.

***

- Донечко давай покажемо, як ми вивчили всі місяці року. Ну! .. Сі ...?
- Чень!
- Лю ...?
- Тий.
- Ну, давай сама!
- Зень, Тень, Вень, Вень, Пень, Пень, Сень, Тень, Пад, День!

***

Одеса. На балкон виходить мама і кричить:
- Аркаша! Додому!
Хлопчик піднімає голову і кричить у відповідь:
- Я замерз?
- Ні! Ти хочеш їсти!

***

Підходить Алі-Баба до печери і каже:
 - Сім-сім відкрийся!
А йому голос у відповідь з печери:
- Будь ласка, введіть ваш пін-код.

***
Прийшли три ведмеді з лісу додому, зайшли в хатинку:
- Хто з'їв мою кашу? - пропищав синок-ведмежа.
- Хто з'їв мою кашу? - прогарчала мама-ведмедиця.
- Яка каша? - заревів ведмідь,  - телевізор вкрали!

       ***

- Тато, скажи, а цибуля дуже корисна?
- Так, синку.
- Тато, а сметана дуже корисна?
- Ну, звичайно, синку.
- Тато, а тоді купи мені чіпси з цибулею і зі сметаною

***

Ворона знайшла великий шматок сиру. Раптом з-за кущів несподівано вискочила лисиця і дала вороні запотиличник. Сир випав, лисиця моментально схопила його і втекла.
Ошелешена ворона з образою говорить:
- Нічого собі баєчку скоротили!

Отже, дитячий фольклор існує на родинно-побутовому рівні внаслідок втрати найдавнішої обрядовості.

Образна система творів дитячого фольклору досить стійка і спирається на глибину образної інформації дитини. Як правило, це образи близьких дитині людей, деяких тварин, персоніфікованих образів Сну, Дрімоти тощо. Для творення образної системи важливими є повтори, нагромадження побажань, найпростіші епітети та пестливі порівняння. Для створення образу в дражнилках також використовується гіпербола.

Серед мовних засобів творення образів дитячого фольклору — пестливі слова, звуконаслідування, звертання, зменшені форми слів. Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них — вплив різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих уявлень тощо. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і уявлення.

Дитячий фольклор допомагає дітям зрозуміти життєві ситуації, стереотипи .

Отже, на сучасному етапі існує нагальна потреба у продовженні досліджень дитячого фольклору, який є джерелом виховання нових поколінь, а отже і тих, яким належить будувати Українську державу.

 

 

docx
Додано
30 жовтня 2018
Переглядів
223
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку