матеріали Всеукраїнської експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина - Україна» «Із попелу забуття» «А пам’ять, краю мій, не має меж, умитий ностальгійною сльозою…»

Про матеріал

Результати експедиції можуть використовуватись у навчально-виховному процесі в школі. Наша робота матиме практичну цінність для вчителів історії, керівників краєзнавчих гуртків, вчителів-предметників та класних керівників, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Відділ освіти Бучацької районної державної адміністрації

Новоставська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

На конкурс

краєзнавчо-народознавчої експедиції

учнівської молоді

«Моя Батьківщина - Україна»

«Із попелу забуття»

«А пам’ять, краю мій, не має меж, умитий ностальгійною сльозою…»

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\zahid-05.jpg$

Піготувала

педагог-організатор

Потюк Марія Василівна

Новоставці -2018 р

Експедиційно-пошуковий загін

Краєзнавчо-пошукову роботу по вивченню операцій переселень 1944-46 рр. проводилась учасниками експедиційно-пошукового загону, сформованого із найбільш активних членів патріотичного клубу «Молода Просвіта» та гуртківців «Джура».

Під час виконання завдання застосовувались різноманітні форми пошукової роботи: експедиційні дослідження, пішохідні мандрівки, опрацювання історичних джерел.

Керівник загону – Потюк Марія Василівна, педагог-організатор Новоставської ЗОШ І-ІІ ступенів.

Бабій Олеся – учениця 9 класу, заступник керівника,збирала матеріали, записувала спогади жителів села Новоставці, які були переселені, та їх родичів;

Мельник Ганна – учениця 9 класу, опрацьовувала історичні джерела та інтернет-ресурси;

Коліщинська Євгенія– учениця 8 класу, збирала фотографії переселенців та карти територій, які були охоплені під час проведення переселення;

Халімон Марія – учениця 8 класу, опрацьовувала зібраний матеріал на комп’ютері, складала маршрут експедиції.

Район проведення – Бучацький район с.Новоставці.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Коліщинська\20171211_135737.jpg$

Зміст

Вступ 4

Характеристика життя мешканців Західної України у повоєнні роки 6

Депортації населення західноукраїнських земель 1944–1946 рр. 8

Доля переселенців – мешканців села Новоставці 12

Висновок 18

Список літератури 19

Додатки 20

Вступ

Зовсім недавно у школі було проведено ряд заходів до 70-х роковин проведення масових переселень українців 1944-1946 рр, операцій «Захід» та «Вісла». Ми, члени патріотичного клубу «Молода Просвіта», завжди беремо участь у таких заходах. Ця тема надзвичайно цікавою виявилася для нас. Тому ми вирішили більш детально дослідити цю тему і з’ясувати , як наше село пов’язане з цими подіями. Спочатку ми опрацювали літературу на дану тематику та інтернет-ресурси. Потім дізналися, що у нашому селі проживає кілька сімей, які були переселеними у 1946 р. Ми негайно вирушили до них, щоб отримати достовірну інформацію з уст очевидців. На жаль, не з усіма вдалося поспілкуватися: пройшло багато часу, деякі старожили померли.

Основною метою роботи було дослідити доступні джерела та проаналізувати їх, визначити якими були причини масових переселень українців західних регіонів, як проходили самі операції та якими були їх наслідки. Окрім історичних джерел ми маємо змогу отримати інформацію від очевидців, які проживають у селі Новоставці.

Реалізація поставленої мети можлива через виконання таких завдань:

Дослідити передумови, причини та наслідки проведення масових переселень українців у 40-х роках ХХ ст., використовуючи історичні джерела сільської бібліотеки.
З’ясувати, як саме відбувалося переселення, основні етапи (пошук інформації в Інтернет ресурсах).
Зібрати та проаналізувати історичні джерела: архівні документи, спогади старожилів села Новоставці.
Зібрані матеріали систематизувати, упорядкувати та віддати у шкільний архів для подальшого використання.

Актуальність теми зумовлена недостатнім її дослідженням. Оскільки говорити про це питання відкрито можна було лише за часів незалежної України, то на сьогодні існує дуже мало наукової літератури, де порушена ця проблема. А часу пройшло вже досить багато, ще є можливість отримати цінну інформацію з уст очевидців. Ще дуже часто переселення 1944-1946 рр. плутають з операцією «Вісла», ми хочемо дослідити цю подію детальніше, щоб зрозуміти різницю. Саме тому ми обрали таку тему роботи, яка буде актуальною завжди.

Результати експедиції можуть використовуватись у навчально-виховному процесі в школі. Наша робота матиме практичну цінність для вчителів історії, керівників краєзнавчих гуртків, вчителів-предметників та класних керівників, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Характеристика життя мешканцівЗахідної України у повоєнні роки.

Свою пошукову роботу ми розпочали у з опрацювання історичної літератури в сільській бібліотеці, яка знаходиться на вул. Центральній, 82. Першою, з якою ми ознайомилися, була книга «Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси»,автори Д.В. Архієрейський, О.Г. Бажан, Т.В. Бикова та ін. Опрацювавши розділ ХІ «Терор і тероризм у Західній Україні», ми змогли проаналізувати причини масових переселень українців 1944-1946 рр., усвідомити масштаби, перебіг та наслідки операцій «Захід» та «Вісла».

Отож, почнемо з часів, коли закінчилася війна… Після війни українські землі були спустошені, республіка потребувала значних матеріальних, фізичних, моральних затрат, щоб відновити підприємства важкої індустрії, колгоспи, радгоспи, установи освіти, культури, охорони здоров’я.

$C:\Users\PC\Desktop\2.jpg$

Особливої уваги керівництва держави потребували західноукраїнські землі, адже вони потерпали, окрім німецької окупації, ще й від українсько-польського конфлікту. Виснажені війною люди прагнули миру, вони з надією чекали своїх рідних і близьких, котрі воювали у лавах радянської арміїї та тих, які були вивезені, як робоча сила, до Німеччини. Тому уряд виділив значну частину коштів та матеріальних ресурсів на відновлення благоустрію Заходу.

Почалася політика колективізації, уряд намагався таким чином ліквідувати гострий дефіцит харчових продуктів. Оскільки традиції та особливості господарювання населення мало враховувалися, це викликало невдоволення у селян. По селах продовжувало діяльність підпілля в ідеологічній боротьбі проти більшовиків.

Частина жителів західних земель у серці плекала надію на суверену республіку. Оскільки у плани Кремля не входило надання незалежностіУкраїні, тому продовжило активну діяльність підпілля – ОУН. Слід зазначити, що значна частина мешканців краю підтримувала діяльність ОУН і УПА. У селі Новоставці така діяльність також мала місце, але про це більш детально ми розповімо в іншій роботі.

Перші післявоєнні роки розпочалися з тривалого протистояння між радянською владою та підпіллям. Однією з таких масових операцій була «Велика блокада» (січень-квітень 1946 р.), радянські гарнізони здійснювали рейди Прикарпаття і Карпатського краю, застосовувалася авіація. В результаті чисельність руху опору скоротилася. УПА було реорганізовано: вона почала діяти окремими взводами, лише в окремих випадках об’єднувалася в сотні або курені.

Ще однією великою акцією по переселенню українців з їх етнічних земель була операція «Вісла». Їй передували переселення людей 1944-1946 р. внаслідок домовленостей між Польщею та УРСР.

Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в жовтні 1947 р. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Опрацювавши доступні документальні матеріали можемо стверджувати, що задум провести в західноукраїнському регіоні чергову і наймасштабнішу репресивну акцію належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту С.Огольцову та міністру державної безпеки УРСР генерал-лейтенанту С.Савченку, які в спільному листі на ім’я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника В. Абакумова від 24 травня 1947 р. просили дозволу від МДБ СРСР продовжити депортаційну практику.

Отож, із закінченням війни переслідування та репресії людей не закінчилися.

Депортації населення західноукраїнських земель, 1944–1946 рр.

Наступною нашою зупинкою був комп’ютерний клас, де ми мали змогу використовувати інтернет-ресурси та електронні книги. Тут ми опрацювавши джерела, сформували причини переселення українців 1944-1946 рр.

У 1944 р. на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу». Складовою репресій були депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму.

Депортаційна політика радянської влади на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух. Виселення проводились на підставі рішень і постанов союзних та республіканських партійних органів та НКВС. Зокрема, в наказі НКВС СРСР від 31 березня 1944 р. народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія пропонував висилати на заслання «членів родин оунівців і повстанців після затвердження постанови, не чекаючи одержання рішення Особливої наради» [1].

Також ми з’ясували, що в цей час, а саме 9 вересня 1944 р. в Любліні був укладений договір між ПНР та УРСР «Угода між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». Тобто, це був своєрідний обмін населенням. Польські комуністи бажали бачити однонаціональне населення. З польської сторони договір підписав голова Польского комітету національного визволення (ПКНВ) Едвард Осубка-Муравський, з української – голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов.

Проведення операції охопило кілька етапів. На першому етапі розпочато перепис населення, складання списків, евакуаційних карт та підготовка транспорту. Акція охоплювала території Ряшівського, Люблінського та Краківського воєводства.

Заохоченнями до виїзду мало стати звільнення від всіх податків і страхових оплат, а також анулювання всіх прострочених платежів. Було обіцяно, що за залишене майно і посіви (які були описані) у новому місці буде надано еквівалент, а також гарантовано отримання землі (до 15 га).

Перший етап репатріації тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944. За цей період з Польщі виїхало 19 899 українців (5 035 родин), серед яких: — 4 025 осіб з Холмського повіту, — 3 902 особи з Грубешівського повіту, — 3 380 осіб з Томашівського повіту, — 1 862 особи з Замойського повіту.Це були в основному мешканці тих сіл, котрі були спалені весною і влітку 1944 року польськими партизанськими загонами.

Другий етап тривав з 1 січня до кінця серпня 1945. Частина українців виїхала добровільно, але не всі погоджувалися залишати рідні землі, де жили споконвіку. Сміливі ставили умови польському уряду, який, щоб уникнути конфлікту, частину їх виконав. В умовах недостатності вжитих заходів для досягнення цілі операції у Варшаві прийнято рішення про примусове переселення українців, котрі залишились на території Польщі. До українського населення застосовані статті з довоєнного права, котре давало можливість виселення з прикордонних районів держави осіб, чия присутність там загрожувала безпеці Польщі.

$C:\Users\PC\Desktop\Переселення 1946 р\POLSKA_22-08-1944.png$

Адміністративний поділ Польщі 22.08.1944-28.06.1946

Третій етап тривав з 1 вересня по 31 грудня 1945. На даному етапі польською владою виселено 81 806 осіб (22 854 сімей).Насильницька депортація спочатку охопила чотири повіти: Ліський, Перемишльський, Сяноцький і Любачівський. По мірі розвитку акції депортації військові підрозділи передислоковувалися до решти повітів, населених українцями.Четвертий етап тривав з 1 січня по 15 червня 1946.

Після підписання 14 грудня 1945 додаткового протоколу до Угоди й закінчення 15 січня 1946 остаточного терміну реєстрації, поновлено виселення українського населення.

Четвертий етап тривав з 1 січня по 15 червня 1946.Після підписання 14 грудня 1945 додаткового протоколу до Угоди й закінчення 15 січня 1946 остаточного терміну реєстрації, поновлено виселення українського населення.

$C:\Users\PC\Desktop\deportalas_cover.jpg$

Загалом, під час проведенняакції, було переселено 482 109 осіб (122 454 українських родин)

6 травня 1947 р. уряди ПНР і УРСР оголосили спільну заяву про закінчення переселення поляків з території УРСР до Польщі і українського населення з території Польщі до УРСР.

3. Доля переселенців, мешканців села Новоставці.

Проаналізувавши всі події у післявоєнні роки на західноукраїнських землях, ми вирушили до мешканців села Новоставці, що були переселені з Польщі у 40-х рр.

Першою, до кого ми вирушили, була Зіновія Степанівна Гаврилюк, наш маршрут направлений на вул. Центральна.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Коліщинська\20171211_134353.jpg$

Зіновія Степанівна

Гаврилюк Зіновія Степанівна (дівоче прізвище Коліщинська) народилася 14 жовтня 1941 року в с.Перемислів Грубешівського повіту Люблінського воєводства (Польща), тепер Сокальський р-н Львівська обл. На час проживання сім’ї Коліщинських на території Польщі, вона складалася з батька, Коліщинського Степана Васильовича, 1913 р.н., матері, Коліщинської Марії Григорівни, 1921 р.н., брата, Коліщинського Григорія Степановича, 1938 р.н., брата, Коліщинського Любомира Степановича, 1943 р.н. Після переселення народилися ше брат, Коліщинський Василь Степанович, 1948 р.н. та сестра, Коліщинська Ганна Степанівна, 1951 р.н.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Коліщинська\брат Григорій.jpg$

Брат Григорій

«Це були жахливі часи… Вночі приходили поляки, били людей, палили хати. У нас були сусіди-американці, я не пам’ятаю їхніх імен, вони не мали дітей. Сім’я хотіла вдочерити мене. Американець сказав татові, що коли він дозволить, то поляки не будуть ображати мене. Одного разу сусід взяв мене на руки, а поляки, побачивши це, почали його бити карабіном, але я сильно заплакала і вони зупинились…Після цього випадку я так і залишилася в своїй сім’ї», - згадує з сльозами на очах.

Поляки оголосили, що вивозитимуть людей, дали час на збори (до кінця дня), дозволили взяти з собою тільки необхідне, одну корову або коня. Людям казали, що чим більше речей вони з собою візьмуть, тим дальше їх вивезуть. Сім’я Коліщинських взяла з собою документи, дещо з одягу і коня.

Дорога була тяжкою і виснажливою. Жінки з дітьми їхали в одному вагоні, а чоловіки з худобою – в іншому. Дорога забрала близько десяти днів, зупинки робили на 2-3 дні. Люди голодували, худобу не було чим нагодувати, на зупинках люди були змушені йти в село у пошуках їжі та корму для худоби. Остання зупинка була на станції Джурин (3 дні), саме тут розподіляли, куди кого заселятимуть.

«Приїхавши на нове місце, село Новоставці, у пам’яті промайнув фасад нашої домівки. Хата була нова, накрита шифером (що в той час вважалося розкішшю). Збудував дім дід, який був керівником на цегельні. Після виселення хату зруйнували, а хлів залишився неушкоджений. Зараз на подвір’ї побудований дитячий садок».

Сім’я Коліщинських приїхала в с.Новоставці в 1947 році. На їхньому обійсті раніше жили поляки, які після себе залишили старі хати. Сім’я планувала жити тут лише деякий час і повернутися назад. Але не судилося…Батько трагічно загинув, а матері було важко одній з п’ятьма дітьми, тому вони залишилися жити тут.

«Оскільки це були повоєнні роки, то село було знищене, залишилися неушкодженими менша половина хат. Людиходили засувати траншеї, що простягалися ланам від Пиляви до Медведівців через Новоставці. Ми жили в старій хаті до тих пір, поки не почали появлятися колгоспи. Продали дві корови і купили будматеріали на хату, через деякий час поставили новий будинок.»

За своє життя Зіновія була два рази в селі. Перший раз жінка їздила в 60-х роках. Брати зараз живуть у м.Червоноград, що неподалік села Перемисловичі. Обидва працювали на шахті, зараз – пенсіонери.

Записали члени патріотичного клубу «Молода Просвіта», кер. Потюк М.В. зі слів Коліщинської Зіновії Степанівни

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Коліщинська\20171211_135451.jpg$

Далі ми вирушили на вул.Гора до будинку Бойчук Марії Василівни. На жаль вона з чоловіком померли, тому спогади ми записували зі слів невістки Ганни та внучки Марії.

Бойчук Марія Василівна (дівоче прізвище Кớжан) народилася 19 серпня 1936 року у с.Перемислів Грубешівського повіту Люблінського воєводства (Польща) в сім’ї шевця Кожана Василя Івановича (1905-1995 рр.). Мати, Кожан Ганна Федорівна (1908-1993 рр.), доглядала трьох молодших сестер (сиріт), а після одруження і власних трьох дітей.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Бойчук\Кожан Василь батько 001.jpg$

Батько Іван Кожан

У 1932 р. у родині Кожан народився первісток – син Іван, у 1936 р. – дочка Марія та у 1934 р. – дочка Зиновія.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Бойчук\Сестра Зиновія у вишивці живе у Перемисловичі 001.jpg$

Сестра Зиновія Кожан у вишиванці, живе у Перемисловичі

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Бойчук\Кожан Іван брат 001.jpg$

Брат Іван Кожан

У 1946 р. поляки почали нападати на мирних людей, забирати у них худобу, птицю, спалювали хати, знущалися над селянами.

Через те, що поляки спалили хату разом зі стайнею (всередині були корова і порося), родина була змушена проситись пожити до чужих людей – у сім’ї Гайохів, які виявили співчуття до односельчан.

«Однієї ночі розстріляли сім’ю Пеняків (батька, матір, двох синів), а маленьку дівчинку Катрусю не побачили, бо та спала. Зранку сусіди побачили, що дитина залишилась жива. Прийшовши в двір, побачили жахливу картину – маленька Катруся, лежачи на мертвій матері, шукала груди, бо хотіла їсти…»

«А одного разу пішла чутка селом, що поляки прийшли. Люди масово почали ховати народну символіку та святі речі. У нашій сім’ї був «Кобзар» та молитовник, який тато заховав у брейтуру (сховок), де вони частково обгоріли… Залишки «Кобзаря» було перевезено сюди, у Нову домівку.»

Коли у селі оголосили про переселення, батько Марії Кожан закопав на території свого горớду дорогі для них речі: вишиті рушники, скатертини, хустини, подушки, на деяких була національна символіка. Через рік тато повернувся, щоб забрати своє, але не зміг, бо його город став вже територією Польщі.

У 1946 р. сім’ї було переселено у Тернопільську обл.. Бучацький р-н с.Новоставці, де їм надали житло. Люди в селі виявилися дуже добрими, ввічливими, співчутливими до переселених сімей – їх було шість.

«При переселенні родиною Кожан було залишене господарське майно, яке склалось із житлового будинку 150 м³ (зруйновано), двох сільськогосподарських будівель – 40 м³ (зруйновано) і 50 м³, землі орної – 1,5 га. Сума залишеного майна становила 8 134 карбованці у тодішніх цінах» (із Державного архіву Львівської обл.)

Записала внучка Бойчук Марії Василівни

Висновок

На основі нашого дослідженого матеріалу можна зробити висновки про причини переселень, хід операції та її наслідки. Так, це був обмін населенням між двома державами. Та хіба люди не мають права вибору де їм жити? Операція була спланована таємно і ретельно. Жителі мали лише кілька годин на збори лише необхідного.

Пройшло стільки років, а біль та туга за рідною землею у примусово переселених мешканців досі в очах. «А пам’ять, краю мій, не має меж, умитий ностальгійною сльозою…» Ці слова стали життєвим девізом для цих людей. Вони часто їздять на батьківську землю, організовують збори земляків, діляться спогадами про дитячі роки.

А скільки ще таких людей живе у світі і в кожного своя історія? І ми, молоде покоління, не можемо бути байдужими до чужого горя, життєвих труднощів. Адже, щоб змінити світ на краще, треба починати із себе, бути вірним своїм переконанням, життєвим принципам, рідній Батьківщині.

Ми побачили, що ця тема ще недостатньо досліджена, тому у майбутньому будемо працювати над її детальнішим вивченням, облаштуємо у школі тематичну виставку копій документів, фото та наукової літератури, організуємо зустріч учнів з очевидцями подій. Також вважаємо доцільним організувати добровільні бригади для допомоги одиноким переселенцям похилого віку.

Список літератури

1. Аркуша О. Від «подоляків» до «ендеції» (еволюція польсько-українських взаємин на зламі XIX-XX ст.) // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ столітті : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21—22 листопада 1996 р.). — Івано-Франківськ: Плай, 1997. — С. 83-87 .

2. Бондаренко Г.В., Савич Р.В. Вплив Другої світової війни на долю населення прикордонних територій України і Польщі // Друга світова війна і Україна: Матеріали наукової конференції (27—28 квітня 1996 р.). — К.: Інститут історії України НАН України, 1996. — С. 213—220.

3. Вронська Т. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів

народу» в Україні (1917–1953 рр.). — К., 2009. — С. 362.

4.Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах. 1946-1947 рр. – Львів: Жовківська книжкова друкарня видавництва ОО Василіан «Місіонер», 1998. – Т. 2. – С. 26.

5.Надольський Й. Е. Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939–1953). – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Л. Українки, 2008. – С. 185.

6.Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси / Д.В. Архієрейський, О.Г. Бажан, Т.В. Бикова та ін. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 752.

Джерела