Майстер клас "Петриківський розпис"

Майстер клас «Петриківський розпис»

Одним із поширених видів народного мистецтва, що здавна іс­нує та розвивається в Україні, є декоративний розпис. Споконвіку ним прикрашали житла, меблі, посуд, тканини. Одним із різновидів розпису є настінний. Надовго залишається в душі святковий настрій після відвідання чисто вибіленої хати, в якій з любов’ю та натхненням виписано квіти, хмелики, жар-птиці. Розписи   різноманітні за сюжетом, стилем і технікою виконання. Їх найчастіше розміщували зовні хати: під стріхою як фриз, навколо вікон та дверей. Між вікнами малювали букети квітів та віночки. Найбільше приділялося уваги розпису печі.

Яскравою сторінкою декоративний розпис увійшов в історію культури українського народу. Центром його виникнення є с. Петриківка, Дніпропетровської області. Із покоління в покоління передавали основи декоративного оздоблення сільського інтер'єру та екстер'єру господарських і побутових речей, зберігаючи місцеву особливість розпису.

     Спочатку для настінного розпису використовували крейду, сажу, кольорову глину, саморобні рослинні фарби. Фарби розводили жовтком яйця, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок на­носили за допомогою пензлика з болотного оситняка, деякі деталі, дрібні елементи композиції вимальовували тоненькими пензликами з котячої шерсті, а грона калини — пальцем. Характерною рисою петриківського розпису є використання рослинно-квіткового орна­менту, який відзначався легкістю та виразністю композиції.

На початку XX ст. у Петриківці на тонкому папері дешевими аніліновими фарбами виготовляли мальовки — манійки. Біле, прозоре тло паперу ніжно світиться крізь тонкий шар манійок. Ця чистота доповнюється легким малюнком саморобного пензлика. Мазки такого пензля, нанесені ледь помітним рухом руки, дають можливість створювати своєрідні ажурні композиції.

Талановитими майстрами петриківського розпису є Тетяна Пата, Надія Білокінь, Марфа Тимченко, Надія Тимошенко.

 Все своє життя вони присвятили збереженню та розвитку його традиційних рис.

    Тетяна Пата                                               Марфа Тимченко

             Надія Білокінь                                                 М. Шишацька

            Г. Пруднікова                                                    Є.Клюєва

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно ово­лодіти чотирма типами мазків. їх традиційна назва «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

 «Гребінчик» — мазок, який починається з потовщення. Його роблять натиском пензля і закінчують «тоненьким вусиком» задо­вгою легкого дотику кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» накладається дотиком пензля від кінчика до осно­ви. Мазки «зернятка», покладені по обидва боки стеблини вістрями назовні, нагадують колосок.

«Горішок» складається з двох гребінчикових мазків, вигнутих півлунками й поставлених один проти одного. Заповнивши місце між ними, отримаємо зображення лісового горіха.

«Перехідний мазок» накладається двома фарбами. Сухим пен­злем беруть одну, потім іншу фарбу (наприклад зелену та жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, що плавно переходить в зелену.

«Зернятко» —основний елемент петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви. Упродовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки «зернятка», схожі . на краплі води, що падають. (Демонструє). Пензлик тримають так, щоб мазок був перпендикулярний до проведеної олівцем або уявної лінії, добиваючись при цьому овальної форми. Далі наносять мазки під гострим кутом. Вони повинні бути одна­кової форми.

«Криве зернятко» виконують кінчиком пензлика, витягуючи тонку лінію вусика. У петриківських розписах цей елемент ви­користовували при зображенні трави, билинок. Якщо мазки роз­ташовувати під гострим кутом вусиками догори одне проти одного, то отримаємо колосок.

«Пірчасте листя» —видовжені вусики. «Пуп'янок»—напіврозкриту квітку утворюють два мазки «криве зернятко».

 «Пуп'янки» в орнаменті можна поєднувати, сполучати хвилястою лінією, дода­вати пірчасте листя, створюючи орнамент «хвильки» або «бігунця». Поєднуючи різні мазки, можна виконати свої варіанти орнаменту.

Улюблені квіти у творчості петриківських майстрів — це гвоз­дики, чорнобривці, волошки. Мотиви петриківського орнаменту запозичено у природи. Мотив «цибулька» виконується з видовже­них мазків «кривих зерняток». «Квітка соняшника» будується округлими пелюстками.

Горошок, грона калини та винограду петриківчани роблять пальцем. Тендітні гілочки, дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками є допоміжними елементами майже кожної композиції.

    Всі ці елементи використовують для створення власних композицій.