Міграції спричиняють економічні, політичні, національні, релігійні та екологічні чинники.
Головними з них у всі часи були економічні чинники. Зокрема до еміграції спонукали освоєння незаселених територій і пошук роботи. Найбільше таких емігрантів дала Велика Британія, а розселилися вони в Америці, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Розрізняють фізичні та інтелектуальні економічні міграції.
Фізичні міграції передбачають пошук некваліфікованої низькооплачуваної роботи за кордоном в основному в
З 30-х pоків XX ст. виник новий різновид економічних міграцій – інтелектуальні, або «відплив умів». Сутність його полягає у переманюванні спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших. Започаткували це явище США, коли вивезли з Німеччини кілька тисяч учених-фізиків. Тепер залучають до роботи іноземних спеціалістів також країни Західної Європи та Канада.
До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній, зміни державних кордонів тощо. Активні міграційні потоки між німцями й поляками були спричинені наслідками Другої світової війни. Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) або постійний характер. Після розпаду Британської Індії на її території утворилися дві держави, що сповідують різні релігії: Індія, де переважають індуїсти, і Пакистан, де державною релігією є мусульманство (іслам). Через релігійне несприйняття один одного почалися міграційні потоки мусульман з Індії до Пакистану, а індуїстів – у зворотному напрямку, які тривають донині.
Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р.
було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки її існування прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки.
Механічний приріст – різниця між кількістю тих, хто прибув на певну територію за якийсь проміжок часу та кількістю тих, хто вибув з неї
Для зовнішніх міграцій: МП = І – Е, де І – показник імміграції; Е – показник еміграції.
Виражаються абсолютними числами і відносними величинами (у проміле, ‰).
Причому до війни від’їжджали переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибували біженці й переселенці.
За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), статус тимчасового захисту у країнах Європи до 3 січня 2023 року отримали близько 4,9 млн українських біженців. Це близько 1% від населення країн Євросоюзу. Найбільше українців прийняли Польща, Німеччина та Чехія.