Презентація з теми "Природний рух населення світу і України"

Природний рух населення світу й України

1. Чим можна пояснити різну чисельність населення розвинених країн і країн, що розвиваються? 2. Чи може держава керувати процесами відтворення населення?3. Що таке «демографічний вибух» і демографічна криза? Пригадайте:

Природний рух населення характеризується такими показниками:народжуваність;смертність;природний приріст. Ці показники вимірюються у проміле (‰) або в розрахунку кількості осіб на 1000 жителів (осіб/тис. жителів) за певний період, зазвичай за рік. Природний приріст – це різниця показників народжуваності та смертності. Його розраховують за формулою: Природний приріст (‰) = Народжуваність (‰) – Смертність (‰). Він може бути додатним і від’ємним. Природний рух населення світу

На показники природного руху населення впливають три основні групи причин: біологічні, соціальні, історичні. Біологічні чинники мали визначальну роль у характері відтворення населення з давніх-давен до ХVІІІ ст. При цьому рівні народжуваності та смертності були дуже високими, а природний приріст – низьким. Пізніше першорядними стали соціальні причини, що визначали матеріальні умови життя. До них належать рівень розвитку медицини, санітарно-гігієнічні норми праці й побуту, національні та релігійні традиції, рівень добробуту родини, ступінь залучення жінки до суспільного життя, зростання частки міського населення тощо. Усі ці причини спочатку вплинули на зниження рівня смертності, що зумовило «демографічний вибух», а з ХХ ст. суттєво знизили й рівень народжуваності у розвинутих країнах, що викликало там демографічну кризу. Серед основних історичних причин, які впливають на природний рух населення, є війни, голодомори, революції, екологічні негаразди. З ними пов’язані не лише прямі втрати населення, а й побічні, тобто ненародження дітей через загибель чи тяжкі хвороби дорослих людей. Упродовж ХХ–ХХІ ст. вплив цих чинників безперервно зростає.

У світі склалося два основні типи відтворення населення: звуженний і розширений. Два типи відтворення населення

І тип відтворення. Низький рівень народжуваності пов’язують зі зростанням ролі жінки у суспільному житті, відсутністю ранніх шлюбів, підвищенням рівня культури суспільства, поширенням міського способу життя, «подорожчанням дитини», тобто збільшенням витрат на її утримання й освіту. На природний приріст населення також впливають екологічні чинники, що призводять до зростання спадкових хвороб і дитячої смертності.

З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одназ них – «старіння нації». Тривалість життя у цих країнах є високою. Найвищі її середні показники демонструють Японія (84 роки), Австралія (83 роки), Швейцарія (83 роки), Італія (83 роки), Канада (82 роки), Франція (82 роки), Велика Британія (81 рік), Німеччина (81 рік), США (79 років). Утім учені вважають, що середня тривалість людського життя може сягати 110–140 років. В Україні середня тривалість життя становить 70,7 років: для чоловіків –65,6 року, для жінок – 76,2 року. «Старіння нації» викликає зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні й соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працівників, а також сприяє подальшому зниженню природного приросту населення.

У деяких країнах Європи спостерігається явище депопуляції, коли рівеньсмертності є вищим за народжуваність. При цьому від’ємний природний приріст поступово призводить до вимирання населення. Цим явищем охоплені 24 європейські країни, зокрема деякі високорозвинені країни, наприклад, Німеччина (–2,8 ‰), Австрія (–1,6 ‰), Італія (–1,2 ‰), Фінляндія (–0,2 ‰). Явище депопуляції пояснюється високою часткою літніх людей, великою зайнятістю чоловіків і жінок у виробництві, значним відсотком розлучень, наслідками Другої світової війни. З 90-х років ХХ ст. депопуляція почала поширюватися у країнах із перехідною економікою: Болгарії (–5,3 ‰), Сербії (–4,6 ‰), Латвії (–3,8 ‰), Угорщині (–3,5 ‰), Естонії (–3,4 ‰). Депопуляція наявна і в одній країні Азії – Японії (–1,3 ‰).

Зменшення абсолютної чисельності населення притаманне й демографічнійситуації в Україні. Так, у 2019 р. рівень народжуваності дорівнював 8,1 ‰, смертності – 14,7 ‰. Тобто природний приріст становив –6,6 ‰. У сільській місцевості темпи депопуляції ще більші через відплив молоді до міст. Села вимирають. Щотижня в Україні зникає одне село.

Другий (розширений) тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються. Він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу, що зазнали «демографічного вибуху» у ХХ ст. Цьому типу відтворення населення притаманні високі та дуже високі показники народжуваності (29–50 ‰) і відносно низька смертність (7–12 ‰), а отже – високий природний приріст (18–30 ‰). Найвищим природним приростом у світі вирізняються африканські країни: Нігер (33,4 ‰), Уганда (33,2 ‰), Малаві (33,1 ‰).

Високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини (у середньому з 6 осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні забобони тощо. За останні 50 років унаслідок зниження рівня смертності в цих країнах зросла й середня тривалість життя: в Африці – з 38 до 53 років, в Азії – із 41 до 63 років, у Латинській Америці – з 52 до 67 років. Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних із неконтрольовано високим приростом населення: нестача продуктів харчування, безробіття, брак коштів на розвиток соціальної сфери.

Демографічна політика – це система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі. У розвинених країнах із першим типом відтворення демографічна політикаспрямована на стимулювання народжуваності. До основних заходів належать відпустки для догляду за дитиною, виплати при народженні немовляти, щомісячні виплати на дитину, суттєве зростання виплат на другу, третю й усіх наступних дітей, першочергове право на одержання квартири родинам із дітьми тощо. Така демографічна політика проводиться у країнах Європи. Демографічна політика

Більшість країн із другим типом відтворення населення вживають заходів,спрямованих на скорочення народжуваності. Найактивнішою демографічною політикою щодо зменшення народжуваності у ХХ ст. відзначилися Китай та Індія. В Індії збільшили шлюбний вік для жінок – з 12 до 18 років, для чоловіків – з 14 до 21 року. У Китаї заборонено одружуватися молоді, яка здобуває освіту у вищих навчальних закладах, до закінчення навчання. Законом обмежено кількість дітей, яких дозволено мати: у Китаї – одна-дві дитини, в Індії та В’єтнамі – дві. У Китаї держава сплачує кошти на утримання однієї дитини, водночас стягуючи великі штрафи за другу.

Найважче здійснювати демографічну політику в арабських країнах через релігійні та національні традиції, другорядне становище жінки у суспільстві. Осторонь політики планування родини стоїть і більша частина африканського континенту. У США такого регулювання немає. Демографічна політика – певне обмеження прав людини. Громадянам надано повну свободу вибору щодо кількості дітей, багатодітні родини одержують допомогу через систему податкових пільг. В Україні матерям, які народили дитину, держава надає грошову допомогу,забезпечує допологову відпустку та трирічну відпустку для догляду за дитиною, створює систему кредитування молодих сімей.

Отже, у країнах із першим типом відтворення демографічна політика спрямована на заохочення народжуваності, а з другим – на обмеження.