Мережева взаємодія в позашкільній освіті

як фактор підвищення професійної компетентності педагога

У даному матеріалі проаналізовані можливості мережевої взаємодії щодо підвищення професійного розвитку та саморозвитку педагогів. Представлений досвід реалізації різних форм та методів співпраці  освітніх установ, які об’єднані територіально і мають спільні проблеми модернізації освітніх систем.

Головна увага приділяється проблемам пошуку можливостей підвищення професійної компетентності педагогів-позашкільників, використовуючи потенціал мережевої взаємодії,  мережеорієнтованої моделі позашкілля.

Визначається методика поетапного проєктування процесу підвищення професійної компетентності педагогів в умовах єдиного освітнього простору позашкільної освіти.

Ключові слова: професійний розвиток та саморозвиток, професійна компетентність, мережева взаємодія, мережеорієнтована модель, інноваційна освіта.

Реформи в освітній сфері України, курс на інтеграцію до європейського освітнього простору обумовлюють необхідність якісних змін, передусім, в системі організації освітнього процесу закладу позашкільної освіти, а тому і відповідної підготовки до цих змін педагогів.

У проєкті Концепції розвитку освіти зазначено, що одним з пріоритетних напрямків реформування освіти є реформування системи підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі.

Модернізація системи підготовки кваліфікованих кадрів та їх професійного розвитку відповідно до технологій інноваційної освіти повинна бути цілеспрямованою та системною. У цьому плані важливим є дослідження та пошук ефективних форм та методів, їх спрямування на вирішення завдань підвищення професійної компетентності керівників гуртків відповідно до потреб, продиктованих модернізацією сучасної освіти.

А. В. Хуторський вважає, що інновації в системі освіти пов’язані із внесенням змін до змісту освіти, методики й технології навчання, форм організації освітнього процесу і в систему управління; в стилі педагогічної діяльності й організацію навчально-пізнавального процесу; систему контролю і оцінювання              рівня              освіти;              навчально-методичне забезпечення; навчальні плани і програми; систему фінансування.

Система  підвищення професійної компетентності  педагогів має передбачати формування можливостей для переосмислення своєї концепції та методики професійної діяльності в контексті вимог інноваційної освіти, забезпечити інтеграцію здобутих знань в уже наявні компетенції,  досвід організації педагогічної діяльності, а також розвивати здатність до ефективної комунікації та співпраці, інтерактивної взаємодії з іншими учасниками освітнього процесу.

Аналіз наукових праць, предметом яких є дослідження можливостей та особливостей співпраці між освітніми установами, свідчить про складність та багатовекторність проблеми. Питання мережевої взаємодії в позашкільній освіті досліджували  Т. Бабко, Д. Дейкун, Ю. Луковенко, А. Мазак, С. Сологуб, В. Стайкова та Л. Юрчак та ін.

Можливості підвищення професійної компетентності педагога, використовуючи взаємодію навчальних закладів та освітніх установ досліджували      Д. Бех,      С. Сисоєва,      М. Холодна,      А. Цимбалару,          А. Хуторский та ін. Зокрема, у дослідженнях С. Сисоєвої йдеться про багатовекторність педагогічної діяльності, яка включає: цілеутворюючу, орієнтаційно-прогностичну, діагностичну, конструктивну, організаційну, інформаційно-пояснювальну, комунікативно-стимулюючу, аналітичну, дослідницько-творчу та ін.

Одним з важливих напрямів дослідження означеної проблеми є вивчення потенціалу інтеграційних процесів в освітній сфері, формування цілісного інноваційного освітнього простору, у тому числі, взаємодії та співробітництва з різними позашкільними установами та іншими закладами, що мають безпосереднє та опосередковане відношення до них.

Л. В. Загрекова дефініцію поняття «інноваційне середовище» визначає як певну морально-психологічну обстановку, підкріплену комплексом заходів організаційного, методичного та психологічного характеру, що забезпечують формування інноваційного потенціалу педагогічних систем.

Означені позиції у комплексі обумовлюють  необхідність  формування освітнього простору як цілісності, у якій може розроблятися концепція та структуруватися взаємодія освітніх закладів та установ, а також модернізуватися система підвищення професійної компетентності педагогів.

Мета даної роботи: визначити можливості та особливості використання форм мережевої взаємодії у процесі підвищення професійної компетентності педагогів.

Цілісний освітній простір позашкільного закладу передбачає тенденцію виходу за рамки «закритої» освітньої системи і пошук продуктивних взаємовідносин  з іншими освітніми установами, які сприятимуть підвищенню якості діяльності кожної конкретної установи.

Формуються системи мережевих взаємодій та взаємовідносин, які мають високий потенціал розвитку освітніх систем, у тому числі і підвищення професійної компетентності. Мережева взаємодія в освітньому окрузі має значні можливості для координаційної взаємодії не лише  управлінських структур, а й педагогів, розширюючи можливості комплексного використання матеріальних, кадрових ресурсів, а значить і технологій, форм підвищення їх професійної компетентності.

У державі наявний ефективний досвід щодо створення різного типу та рівня об’єднань освітньої спрямованості. Досить широко практикуються такі моделі як: «Соціально-педагогічний  комплекс»,  «Ресурсний центр районного (міського) округу», «Обласний  ресурсний центр», та ін.

Найбільш поширеними є типи освітніх мереж, що є реальним підґрунтям для формування цілісного освітнього  простору,  які формуються на територіальній основі (залежно від величини території):

•        позашкільний освітній округ районного (міського) значення, в який входять усі освітні заклади та мережа позашкільних закладів району;
•                   позашкільний освітній округ обласного значення, в який входять усі позашкільні освітні округи районного (міського) значення області.

Ми проаналізували найбільш поширені типи мережевих взаємодій, намагаючись визначити їх потенціал стосовно розвитку професійної компетентності педагогічних працівників.

Освітні заклади є суб’єктами освітнього округу, вони у рамках запланованих взаємовідносин можуть шукати форми співпраці між собою,  формувати  ефективні взаємовідносини з громадами. У нашому випадку йдеться про можливості підвищення компетентності педагогів із залученням можливостей регіону, а також науково-педагогічних працівників, представників управлінських  структур та ін.

Щодо підвищення професійної компетентності педагогів, то визначаються спільні проєкти, програми, узгоджуючи потреби кожного закладу освіти та пріоритети відповідно до їх внутрішнього планування цього напрямку роботи. Досить ефективними є форми взаємодії закладів позашкільної освіти у регіоні (окрузі). Визначається обласний опорний заклад, що має достатній рівень матеріального, кадрового забезпечення, рейтинг за показниками якості освітньої діяльності, високий показник навчальних досягнень, який бере на себе функцію опорного, його директор виконує функції загального керівництва.

Опорний заклад позашкільної освіти не є стабільним утворенням, результати моніторингу освітніх послуг дають можливість періодично підтверджувати статус опорного або його змінювати.

Це дає додаткові стимули щодо розвитку та модернізації закладів позашкільної освіти, пошуку більш ефективних шляхів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, що є найбільш значущим чинником ефективності педагогічного процесу, а значить і освітньої діяльності закладу.

Аналіз можливостей різних типів та форм об’єднання позашкільних освітніх закладів регіону, територіального об’єднання дало можливість виділити пріоритети щодо підвищення професійної компетентності педагогічних працівників закладів позашкільної освіти.

Тенденція до формування профільних закладів актуалізує проблему підвищення кваліфікації педагогів стосовно відповідного профілю, технологій його реалізації в освітньому процесі, методики поетапного переходу від загальноосвітньої до позашкільної підготовки школярів.

Перехід закладів освіти на компетентнісні, особистісно орієнтовані системи освіти потребує додаткових компетенцій щодо теорії та практики інноваційної освіти, її змістово-технологічного забезпечення.

Взаємодія освітніх систем сприяє реалізації стимулюючих функцій, потреби забезпечити власну конкурентоздатність на ринку праці.

Освітні мережі виконують функції підвищення рівня соціалізації школярів, у тому числі враховуючи особливості, можливості та потреби конкретного регіону. За таких умов навчання виходить за рамки визначеного змісту, реалізує функції життєтворчості дитини. Це закономірно потребує додаткових  компетенцій педагогів.

Розширюються можливості наукової діяльності закладів позашкільної освіти, яка  стосується проблем:

•        розвитку закладу як освітньої системи;
•        наукових досліджень як за фахом, так і щодо власної професійної діяльності, пошуку шляхів їх оптимізації;
•        наукових досліджень вихованців.

Відбувається підвищення рівня методичного забезпечення переходу закладів позашкільної освіти, конкретних керівників гуртків на інноваційні освітні технології шляхом проведення спільних методичних об’єднань, обміну досвідом, спільних науково-методичних проєктів.

В позашкільному освітньому окрузі забезпечується створення цілісного освітнього простору, який визначає функціонування освітніх систем на єдиній концептуальній основі, базових принципах, що виступає, насамперед, умовою інтеграції в соціально-економічний простір регіону, інтеграції діяльності освітніх закладів з установами соціальної сфери, культури та ін.

Ми проаналізували алгоритм створення мережі позашкільних освітніх округів, де реалізуються можливості профільного навчання. Важливо, щоб всі інші структурні підрозділи планувалися не розрізнено, як автономні одиниці, а у контексті загальних процесів формування цілісного позашкільного освітнього простору регіону.

Вважаємо, що дана теорія може бути реалізована і щодо створення мережеорієнтованої моделі позашкілля Волині засобами підвищення професійної компетентності педагогічних працівників (яку ми представили через комплекс завдань), використовуючи можливості мережевої взаємодії.

Крок 1. Дослідження можливостей застосування даної моделі з врахуванням використання матеріальної бази закладів освіти.

Крок 2. Рішення  про створення позашкільних освітніх округів районного (міського) значення, визначення закладів, які входитимуть до них, нормативне закріплення організаційної взаємодії.

У межах округу створюється єдиний освітній простір.

Завдання:

•             створити творчу групу представників закладів освіти, які візьмуть на себе функції розробки програми підвищення професійної компетентності освітян, відповідно до затверджених завдань формування інноваційно-спрямованого освітнього округу
•             сформувати довгострокові перспективи, план на найближчий період, а також план взаємодії (співпраці) в умовах освітньої мережі.

Крок 3. Створення координаційного органу, до складу якого входять директори закладів позашкільної освіти округу.

Завдання:

•             об’єднати методичне керівництво закладів позашкільної освіти,
•             створити динамічне освітнє середовище з відповідним сучасним методичним забезпеченням;
•             забезпечити представництво управлінських структур та педагогічних працівників, які зголосилися координувати роботу у цьому напрямі.

Крок 4. Інвентаризація ресурсів освітнього округу.

Завдання:

•             зробити аудит реальних напрацювань, потенційних можливостей найбільш успішних педагогів, які будуть формувати політику у сфері позашкілля щодо напряму підвищення професійної компетентності педагогічних  працівників округу;
•             провести моніторинг наявного рівня компетентності педагогів за критеріями готовності до компетентнісної освіти.

Крок 5. Виявлення зовнішнього освітнього замовлення на зазначеній території.

Завдання:

•             визначити рівень відповідності очікувань вищих навчальних закладів, соціально-економічної сфери із реальним рівнем компетентності випускників закладів позашкільної освіти;
•             виявити головні проблеми.

Крок 6. Побудова моделі функціонування і взаємодії закладів, що максимально задовольнила б освітнє замовлення на території округу, забезпечила рівні можливості й високу якість освіти, створення мережевого освітнього плану діяльності.

Завдання:

•             сформувати загальну концепцію та сформувати на її основі програму цілеспрямованого поетапного розвитку компетентності педагогів з відповідним діагностичним інструментарієм, здатним комплексно та об’єктивно визначати ефективність освітнього процесу.

Крок 7. Організація інформаційної роботи.

Завдання:

•             усі розроблені концепції та проєкти щодо удосконалення системи підвищення  професійної компетентності педагогів повинні стати предметом публічного ознайомлення, обговорення, забезпечення можливості внесення пропозицій, коректив.

Крок 8. Підготовка закладів позашкільної освіти до роботи в умовах освітнього округу.

Завдання:

•             обговорення можливості імплементації створених освітніх програм у конкретний заклад;
•             видозмінення та конкретизація програм відповідно до рівня та особливостей освітньої діяльності;
•             визначення шляхів, форм реалізації, відповідальних осіб, методів контролю за ефективністю процесу.

Крок 9. Уведення в дію мережеорієнтованої моделі позашкілля Волині.

Завдання:

•    реалізація програми розвитку та саморозвитку професійної компетентності педагогів закладів позашкільної освіти області, інтегруючи програми освітнього округу регіону;
•    відстежування ефективності процесу, аналіз проблем та ситуацій успіху;
•   корегування процесу відповідно до отриманих даних на проміжних етапах розвитку.

Крок 10. Застосування мережеорієнтованого підходу в освітньому процесі з метою впливу на методичну систему навчання.

Завдання: вплив на методичну систему навчання:

•    на рівні цілей навчання;
•    на рівні змісту навчання;
•    на рівні методів навчання;
•    на рівні засобів навчання;
•    на рівні організаційних форм навчання.

Аналіз формування освітнього простору з визначеною системою взаємовідносин суб’єктів свідчить про те, наскільки важливо, щоб всі складові системи узгоджувалися з загальним алгоритмом багатовекторного процесу.

Розвиток та удосконалення системи підвищення професійної компетентності педагогів має корелюватися з загальним процесом модернізації позашкільної освіти в регіоні, сприяти оптимізації взаємовідносин освітніх установ.

Важливість системи підвищення професійної компетентності педагогічних працівників закладів позашкільної освіти набуває тенденцію до постійного розвитку та саморозвитку, визначеного відповідним рівнем та форматом.

Напрацьований досвід функціонування зазначеної мережеорієнтованої моделі свідчить про ефективність форм та методів роботи:

- консолідоване формування пакета ефективних освітніх технологій, адаптованих до умов функціонування закладів освіти;

-  створення інформаційних банків даних, забезпечення вільного доступу до них;

- формування моніторингового забезпечення, діагностичного інструментарію, спрямованого на визначення рівня функціонування освітньої системи закладу в цілому, кожного його елементу зокрема;

- надання кваліфікованих послуг щодо науково-методичної підтримки, вирішення актуальних проблем теорії і практики інноваційної освіти.

Мережева взаємодія в позашкільній освіті сприяє ефективності усіх форм підвищення кваліфікації педагогів, починаючи з курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, семінарів-практикумів, конференцій з проблем інноваційного забезпечення методичної роботи, вебінарів,  закінчуючи активізацією таких нетрадиційних форм роботи як методичні студії, дискусійні клуби, виїзні майстер-класи, презентації методичних ідей, практичних проєктів, науково-дослідних лабораторій, мультимедійних посібників, та ін.

Отож, функціонування мережевої моделі освіти базується на основі принципів взаємодії і співпраці, системності та безперервності, динамічності, оперативності розвитку, мобільності, цілісності освітнього, методичного простору регіону, області.

Можливості мережевої взаємодії щодо удосконалення системи та моделі підвищення професійної компетентності педагогічних працівників значні. Вони спрямовані на модернізацію процесу, підвищення рівня його ефективності, забезпечення безперервного професійного розвитку та саморозвитку педагогів, більш активне використання сучасних форм підвищення професійної компетентності педагогів, систематизацію, теоретичне обґрунтування та поширення інноваційного педагогічного досвіду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років [Електронний ресурс] - viddil/1312/1390288033/1414672797/].
2. Про затвердження Положення про освітній округ: постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 777 (в редакції  постанови  Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. № 79) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.
3. Бабко Т. М. Психолого-педагогічні проблеми управління профільною школою в умовах мережевої взаємодії / Т. М. Бабко // Наукова скарбниця освіти Донеччини. – 2013. – № 1. – с. 89–93. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua.
4. Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності : навч. посіб. /

Іван Дмитрович Бех. – К. : Академвидав, 2009. – 248 с.

5. Загрекова Л. B. Теоретико-методологические основы педагогических инноваций в образовательном процессе / Л. В. Загрекова // Инновации в системе регионального образования: методология, теория, практика : Межрегион. науч.-прак. конф., 25–26 окт. 2005 г. – Нижний Новгород, 2005. – с. 25–36.
6. Сисоєва С. О. Основи педагогічної творчості: підручник  для  студ. вищ. навч. закладів / С. О. Сисоєва; АПН України, Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. – К. : Міленіум, 2006. – 346 с.
7. Стойкова В. В. Створення та організація діяльності освітніх округів : метод. реком // Інформ.-метод. вісник «Профільна школа». – Вип. 9. – Миколаїв : ОІППО, 2011. – 104 с.
8. Цимбалару А. Д. Педагогічне проектування освітнього простору в школі I ступеня: теорія і практика : монографія / А. Д. Цимбалару; НАПН України, Ін-т педагогіки. – Київ: Пед. думка, 2013. – 691 c.
9. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно- ориентированной парадигмы образования / А. В. Хуторской // Народное образование. – 2003. – № 2. – с. 58–64, с. 16–21.