Урок української літератури.  10 кл.

Дарія Богданівна Семчук, 

учитель української мови та літератури

Чернівецького ліцею №3 медичного профілю,

лауреат літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської

ЗА ПЕЛЕНОЮ ТАЄМНИЧОСТІ: МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЄПИСУ

ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

То коли ж народилася Ольга Кобилянська?

Точна дата народження Ольги Кобилянської і досі не з’ясована. Викликають сумніви з її записів у щоденнику.

1884                       р. 25 листопада, ввечері: «Мені сьогодні минає двадцять перший рік! Як швидко збіг час! » [1,75] 

1885                       року 26 листопада у щоденнику письменниці з’являється запис: «Вчора минуло двадцять два роки, бо я народилася двадцять шостого листопада» [1,114]. 

Літературознавець Федір Погребенник, укладач щоденника,  так коментує цей запис: «Ольга Кобилянська народилася в ніч з 26 на 27 листопада 1863р., в метриці день народження – 26. Усталилась дата – 27»[1 ,325].

1886                       р. 27 листопада з щоденникового запису, зробленого в Кимполунзі, дізнаємося: «Учора був мій день народження…» [1 ,131]

У автобіографії 1903 року Ольга Кобилянська написала: «Я рождена на Буковині в малім містечку Гура-Гумора року 1863, 27 падолиста в глибині гір Карпатських, яко донька небагатих родичів» [2 ,213].

А 6 грудня 1935 року у листі до Олени Киселівської Ольга Кобилянська спровіщає: «Питаєте, коли я рождена. 24 листопада року 1863. Святкую день тих своїх уродин, звичайно 27 листопада, бо десь я раз ще з молодих літ вичитала, що день 24 листопада – день недолі. От в тім і вся річ» [4,204].

Подвійне ім’я Буковинської царівни У Ольги Кобилянської було подвійне імя –Ольга -Марія.

Цікавий факт про псевдонім 

Єдине оповідання «Без щастя», пізніше переіменоване – «Природа», написане німецькою мовою у Кимполунзі 1887 р., авторка підписала псевдонімом Марія Ольганов (Maria Olganoff). Надавши одному з імен російського звучання, письменниця мала на меті надрукувати свій твір на сторінках відомих журналів, бо російська література набула тоді широкої популярності. У 1895 році оповідання «Природа» було опубліковане у періодичному виданні соціал-демократичної партії у Штутгарті. У 1897р. оповідання українською мовою друкується у Чернівцях.

           Дещо про автобіографічну та епістолярну спадщину письменниці

  У творчій спадщині Ольги Кобилянської є три автобіографії  (1903р., 1921-1922р.р., 1927р.) – оригінальні твори про «саму себе» які вона писала на замовлення видатних людей.

Кожна з автобіографій  –  окремий викінчений твір, який доповнює інший, результаті чого  маємо цінний життєпис митця  на тлі історичного розвою, які, за словами Ф.Погребенника, «взаємодоповнюючись, створюють стислий, але цінний за своєю вірогідністю життєпис».

    Як правило, автобіографії митці писали на замовлення видавців, критиків, літературознавців, громадських діячів тощо.

Автобіографію 1903 р. Ольга Кобилянська написала на прохання болгарського письменника Петко Тодорова для використання з  інформативною метою у болгарському журналі «Знание», де друкувалися її твори «Банк рустикальний», «Жебрачка», «У св. Івана».

Проте там вона вміщена не була.

Автобіографія в листах «Про саму себе» (1921-1922 р.р.) адресована професору 

Степану Смаль-Стоцькому як документальний матеріал для підготовки реферата про О.Кобилянську. Тут відтворено широку панораму життєвого і творчого шляху письменниці чітко за етапами її становлення як особистості. 

З листа до О.Гаморак-Левицької, племінниці В.Стефаника  від 31.03.1927 р.: «Саме вчора закінчила я ту автобіографію, котра мені ішла з-під пера пиняво, що думала-м не закінчу її вже. Мусите знати, що страшне не терплю про себе писати...» [2, 640-641].

  У автобіографії 1927 р. відтворено глибокі внутрішні переживання, роздуми про перші літературні спроби, сором’язливість зізнатися у цьому, становлення О.Кобилянської як митця на тлі історичної епохи.

З листа до О.Барвінського 17.12.1909 р.: «Мене вже кілька людей просило написати їм дещо про себе, та Ви, ласкавий добродію, перший, котрому пишу» [2, с.609].

Лист автобіографічного характеру до Олександра Барвінського, українського культурно-освітнього і політичного діяча, співробітника журналу «Правда» від 17.12.1909 р. розкриває «деякі подробиці» життя Ольги Кобилянської. Вона розповідає про себе від народження до становлення її як письменниці. О.Барвінський використав сторінки життєпису Ольги Кобилянської у хрестоматії української літератури для вчительських семінарій про що повідомив у листі-відповіді від 13.01.1910 р.: «Отже, передовсім сердечне спасибі за ласкаві вісті про Ваше життя і літературну діяльність, чим я покористувався, пишучи до «Вибору з українсько-руської народної літератури для учительських семінарій» про Вас» [2, с.738].

    З листа до Іванни Блажкевич від 16.10.1931 р.: «Вчора надвечір приніс мені один знайомий добродій телеграму з Праги, котра заявила мені, що з приводу святкування десятилітнього існування українського університету тут же, значить в Празі, мене іменували почесним  д о к т о р о м. Се воно в першій хвилі і врадувало, і зворушило мене, а сьогодні ось, коли пишу Вам се, пані, насувається усміх на уста. Нащо мені «докторського титулу»? Я так мало честолюбива, і ціла моя дійсна втіха чи сатифакція з праці – є те, коли зачую, що врадувала когось з читачів..., але гарно, що «не забули» за стару трудівницю»  [2, 469].

Непорозуміння

У 1927 році відзначався 40-річний ювілей літературної творчості О.Кобилянської. Буковина тоді належала боярській Румунії і, щоб зірвати свято, власті використали смерть якогось чиновника Браті, і відклали святкування. Телеграфісти, які передавали це сповіщення до Львова, сплутали текст, і з нього вже виходило, що ювілей відкладено через смерть самої письменниці. Ця звістка миттю облетіла всю Україну, і тільки через певний час помилку було спростовано.

У Чернівці вступили німці. О. Кобилянська для них була радянською письменницею. Її справу було подано на розгляд трибуналу, який ухвалив смертний вирок. Але розстріляти талановиту українку німці не встигли: 21 березня 1942 р. вона померла. Влада заборонила влаштовувати масовий похорон, промови над могилою українською мовою.