МЕТОДИ І ФОРМИ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ

МЕТОДИ І ФОРМИ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ

Ще кілька років тому основні зусилля педагогів прямували на створення програм, підручників і навчально-методичних посібників, у тому числі і для учнів профтехучилищ, сьогодні ж підвищену увагу приділяється зміні засобів і організаційних форм навчання. У зв'язку з високою часткою використання комп'ютерів у навчальному процесі питання про розробку методик навчання інформатики, компенсуючих негативні наслідки роботи з комп'ютером, постає особливо гостро.

Метою навчання інформатики та інформаційних технологій в училищі є формування в учнів теоретичної бази знань з основ інформатики, умінь і навичок використання сучасних комп'ютерно-інформаційних технологій у своїй діяльності, що має забезпечити формування у випускників училищ основ інформаційної культури та інформативно - комунікативної компетентності.

Необхідність побудови ефективного навчання з урахуванням соціального складу населення і відповідно рівня інформатизації регіону породило таку форму навчання, як інформаційні хвилинки.

Відомо, що успішність формування будь-яких знань залежить насамперед від бажання учнів отримати ці знання. Процес формування мотивів навчання безпосередньо пов'язаний з формами навчання. У психології доведено, що розвиток мотивів навчання йде двома шляхами.

Використання групової форми роботи має велике значення для підвищення інтересу до досліджуваного предмета. Доцільно організовувати роботу в малих групах, при цьому формування груп має будуватися на мотиваційному принципі: якщо учнів з нейтральним ставленням до предмета об'єднати з учнями, які люблять даний предмет, то в результаті спільної роботи перші істотно підвищують свій інтерес до предмету.

При об’єднанні учнів на групи необхідно враховувати побажання самих учнів до складу групи.

ІГРОВІ МЕТОДИКИ

В даний час проведення уроків на основі ігрових методик при навчанні інформатики виходить на перший план. Це пов'язано з тим, що ці методики, включаючи в себе практично всі форми роботи (діалог, робота в групі і т.д.), надають широкі можливості для творчої діяльності, інтелектуального розвитку учня.

Як відомо, гра дає перерву в повсякденності з її утилітаризмом, монотонністю, з її жорсткою детермінацією способу життя.

Гра дає порядок. Система правил у грі абсолютна і незаперечна. Неможливо порушувати правила і бути в грі. Ця якість порядку дуже цінно в нашому нестабільному, безладному світі.

Гра дає можливість створити і згуртувати колектив. Привабливість гри настільки велика і ігровий контакт людей один з одним настільки сповнений і глибоким, що ігрові співдружності виявляють здатність зберігатися і після закінчення гри, поза її рамок.

Гра дає елемент невизначеності, який збуджує, активізує розум, налаштовує на пошук оптимальних рішень.

Гра дає поняття про честь, про самообмеження і самопожертву на користь колективу.

Гра дає розвиток уяви, оскільки воно необхідне для створення нових світів, міфів, ситуацій, правил гри.

Гра дає розвиток психологічної пластичності.

Гра далеко не одне тільки змагання, але і театральне мистецтво, здатність вживатися в образ і довести його до кінця. Сучасному викладачу надзвичайно важливо володіти класифікацією і теорією побудови ігор, що використовуються в навчанні.

Гра - це діяльність, мотив якої лежить у ній самій. Тобто така діяльність, яка здійснюється не заради результату, а заради самого процесу.

Ігри, що використовуються в навчанні, діляться на:

• рольові;
• організаційні;
• ділові.

Є певна складність у визначенні типу гри, так як деякі принципи побудови у різних ігор подібні, але, тим не менш, у них є суттєві, принципові відмінності.

Однак чітку межу провести між функціями гри неможливо, Кожна гра чогось вчить, виховує певні якості у гравців і в той же час забезпечує досягнення розважальної мети, за винятком, мабуть, ділових ігор.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ІГРИ

Організаційно - діяльні ігри (ОДГ) як особлива форма організації та метод стимулювання колективної розумової діяльності, націленої на вирішення проблем, виникла в 80-х роках і широко поширилася як у сфері вирішення творчих завдань, так і в інтелектуальних системах управління.

В "класичному" варіанті ОДГ застосовується в якості інструменту колективного пошуку оптимальних рішень складних технічних, організаційних чи управлінських проблем в реальних умовах підприємств, установ. Сутність ОДГ в тому, що ця гра представляє собою комплекс взаємопов'язаних методик або технік (мисленнєво - інтелектуальних, соціально-психологічних та ін.), що забезпечують логічно обґрунтовану зміну різних видів колективної, групової, мікрогрупової діяльності, націлених на створення "продукту гри" - тексту , що містить розв’язання поставленої або навіть сформульованої в ході самої гри проблеми. Розв’язання проблеми і складає предмет цієї гри.

Організаційно-навчальні ігри вирішують проблеми професійного навчання та загального соціального розвитку дорослих людей шляхом таких засобів і методів, які забезпечують розвиток особистості і формують у людини здатності дослідного і творчого, перетворюючого ставлення до навколишньої дійсності.

Навчання може бути ефективним при реалізації принципів розвивального навчання. Це означає, що процес утворення повинен бути не стільки процесом передачі знань, скільки процесом управління розвитком особистості.

ДІЛОВІ ІГРИ

Останнім часом ділові ігри знаходять все більш широке застосування в самих різних областях: в основному в економіці і політиці, а також у соціології, екології, адмініструванні, освіті, міському плануванні, історії. Ділові, або імітаційні, ігри використовуються для підготовки фахівців у відповідних областях, а також для вирішення завдань дослідження, прогнозу, апробування намічуваних нововведень.

Використання терміну "імітаційна гра" пов'язане з виділенням істотних характеристик цього методу. Імітаційна гра ґрунтується на конкретних ситуаціях, узятих з реального життя, і являє собою динамічну модель спрощеної дійсності. Тобто в основі ділової гри лежить імітаційна модель, яка реалізується через Дії учасників гри. Вони беруть на себе ролі адміністративних працівників чи політичних діячів і розігрують задану ситуацію в залежності від змісту гри. Ділові, або імітаційні, ігри є "серйозними" іграми для учнів ІІІ курсів або груп ТУ, а не розвагою або відпочинком.

Відмітною ознакою власне ділової або імітаційної гри є наявність імітаційної моделі, ні в організаційно - діяльнісних, ні в рольових іграх імітаційні моделі не будуються.

Який тип гри бажано використовувати при навчанні інформатики?

На уроках інформатики викладач змушений завжди створювати свій новий, комбінований тип гри, заснований на рольовій грі. Наприклад, для закріплення навичок учнів за темою «Електронні таблиці» можна провести наступний ігровий урок. Попередньо в групі необхідно вибрати учнів, які будуть виконувати ролі головного бухгалтера, фінансиста, начальника відділу кадрів та економіста. Інші учні об’єднуються на чотири рівні групи -відділи:

1) бухгалтерія;

2) відділ кадрів;

3) розрахунковий відділ (фінанси)

Завдання викладача - допомогти учням провести рольову гру, мета якої - демонстрація тісного зв'язку інформатики й економіки, а також застосування знань із цих областей у багатьох професійних сферах нашого життя. Після закінчення гри викладач повинен провести її аналіз, відзначити, яка група правильно вирішила поставлене завдання.

У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СУТНІСТЬ ЕВРИСТИЧНОГО МЕТОДУ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ?

Евристичний метод, застосовуваний для вироблення логічного та алгоритмічного мислення, дуже схожий на ігровий метод з тією величезною різницею, що ініціатива ходу уроку знаходиться повністю в руках викладача.

Учні є "пасивними гравцями".

Мета евристичного методу - створення особистого освітнього продукту (алгоритм, програма тощо).

Етап мотивації (чи непрямого визначення мети) своєю метою має залучення всіх учнів в обговорення знайомих алгоритмів або дій знайомих виконавців.

На другому етапі ставиться задача. Учням пропонується вибрати виконавців, які змогли б вирішити поставлене завдання (вибір здійснюється за допомогою обговорення можливостей кожного виконавця).

Третій (головний) етап полягає в тому, що учні повинні створити (з допомогою викладача) свій особистий освітній продукт, як правило, алгоритм вирішення поставленого завдання для обраного виконавця.

Четвертий етап полягає у демонстрації учнівської продукції на уроці або на спеціальних творчих захистах.

На етапі рефлексії учні оцінюють свою діяльність і результат роботи.