МЕТОДИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

МЕТОДИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

У статті розглянуто значення принципу індивідуального підходу до учнів та особливості його впровадження в сучасному освітньому процесі. Проаналізовано основні методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами.

Ключові слова: індивідуальний підхід, індивідуалізація навчання, особистісний підхід до навчання, методи індивідуального підходу.

Постановка проблеми. Сучасна педагогіка визначає в освіті принцип індивідуального підходу до учня як найважливіший у дидактиці. Цей підхід передбачає навмисні дії вчителів щодо навчання та виховання індивідуальності кожного учня в класі. Мета індивідуального підходу полягає в тому, щоб максимально розвинути особистісні якості учнів шляхом їх постійного навчання та побудови на цій основі індивідуальної системи завдань. Цілі, форми, методи і темп навчання, а також кількість і складність виконуваних завдань залежать від пізнавальних можливостей кожного.

Індивідуалізація практичного навчання для сучасних учителів є нелегким завданням через завантаженість викладачів, кількість учнів, які беруть участь у заняттях (особливо у великих містах), а останнім часом – впровадження освітніх інновацій, пов’язаних з дистанційним переходом. освіти. Тому це питання набуває актуальності, особливо в контексті запровадження в українську систему освіти європейських стандартів на основі індивідуальної стратегії розвитку.

Ефективний навчально-виховний процес передбачає використання індивідуальних методів навчання та виховання. У зв'язку з розмаїттям сучасного світу та розвитком науки і технологій виробництва суспільство потребує отримання все нових і нових знань. Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами засновані на ідеї, що кожна дитина є унікальною і має свої особливості та потреби. Цей підхід передбачає адаптацію навчального процесу, програм та методик навчання з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку та навчання кожної дитини. Тому лише через індивідуальні особливості можна ефективно впливати на особистість, що зрештою забезпечить якісну освіту.

Метою статті є розкрити методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами.

Стан дослідження.  Категорія  дітей з особливими освітніми потребами різноманітні. Це діти з інтелектуальною недостатністю, затримкою психічного розвитку, вираженими порушеннями мовлення, глухотою та слуху, з порушенням зору, з порушеннями опорно-рухового апарату, вираженими порушеннями емоційно-вольової сфери та іншими вадами. Такі відомі вчені, як Т. Власова, В. Лапшин, В. Липа, А. Маллер, Г. Мерсіанова, В. Синьов, Т. Скрипник, В. Засенко, С. Кульбіда, В. Кобильченко, Л. Бабіна та інші розкривають особливості розвитку дітей кожної категорії.

Якщо говорити про інклюзивну освіту, тобто навчання дітей з особливими потребами,  то відповідно до освітніх потреб, мова йде про зміну основних принципів навчання.

Перш за все, необхідно враховувати необхідність спеціальної освіти. Зараз триває комплексна оцінка для визначення потреб у спеціальній освіті. Психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини – це процес збирання та інтерпретації, кількісна та якісна інформація про особливості розвитку дітей, визначення особливих освітніх потреб, у тому числі IQ, розробка рекомендацій щодо навчальних програм, організація навчання, особливості організації психопедагогічної та корекційно-розвиткової служби в залежності від середовища, потенційних можливостей дитини.Психолого-педагогічну оцінку розвитку дітей проводять фахівці.

Інклюзивно-ресурсні центри і є кінцевим результатом процесу оцінювання, що орієнтує фахівців ІРЦ, педагогів та батьків на визначення оптимального освітнього маршруту для кожної дитини з особливими освітніми потребами.

Виклад основного матеріалу.  Сучасна українська педагогіка протягом останніх десятиліть наголошує на важливості індивідуалізації навчання, але на практиці навчальні заклади не завжди орієнтуються на адаптацію до окремого учня, оскільки пріоритетом є забезпечення однакового рівня освіти та виховання для всіх. Не приділяється достатня увага оригінальності мислення, способам вирішення проблем, а натомість оцінюється виконання загальних для всіх правил і дотримання встановленого для кожного порядку. Зважаючи на це, питання індивідуального підходу до навчання не втрачає своєї актуальності. Результати навчання будуть набагато кращими, якщо ви визначите, врахуєте та розвинете здібності учнів. Знання темпераменту та особистості людини дозволить побудувати хороші стосунки з усіма, що також сприятиме успіху. Враховуючи емоційно-психічний стан кожного, знаючи його мотивацію, ми можемо краще розуміти учнів  і ефективно вирішувати проблеми, які виникають під час навчального процесу.

Діти з особливими потребами потребують уваги та турботи з боку оточуючих, але варто враховувати, що надмірна турбота може бути шкідливою. У таких сім'ях часто панує культ, який усуває труднощі зі шляху таких дітей. Діти обмежені у своїй здатності виконувати соціальні функції, формуючи споживацьке ставлення та знижуючи їхній потенціал особистісного та когнітивного розвитку.

Батькам важливо сформувати світогляд своїх дітей, щоб вони почувалися справжніми особистостями, які вільні вибирати, що для них важливо, а що не важливо. Віра в майбутнє дитини, повага до її потреб, мрій, планів і дій сприяють розвитку ініціативи дитини у світотворенні, формують у дитини почуття обов'язку та відповідальності.

Тому перед батьками стоїть важливе завдання. Мета – допомогти дитині розвинути здібності та таланти, необхідні для подальшого розвитку, щоб компенсувати недоліки, які перешкоджають нормальному фізичному чи розумовому розвитку. Раціональний підбір методів і засобів впливу з урахуванням індивідуальних особливостей удосконалює пізнавальні інтереси, активність учнів, самостійність у пошуку розв’язання поставлених завдань і забезпечує ефективність навчання [1, 5].

Один з методів індивідуального підходу - це диференційоване навчання. Цей підхід передбачає адаптацію змісту, методик, завдань та організації навчального процесу відповідно до особливостей та потреб кожного учня. Вчителі, які застосовують диференційоване навчання, створюють різні рівні складності завдань, використовують різні варіанти роботи в групах з різним рівнем підтримки, надають індивідуальну підтримку тим учням, які цього потребують.

Ще одним методом індивідуального підходу є урахування індивідуальних різниць між дітьми і використання різних типів навчання. Це може включати в себе використання візуальних засобів, мультимедійних матеріалів, рухливі ігри, практичні завдання тощо. Такий підхід дозволяє залучити увагу учнів, зробити навчання цікавим та ефективним.

Також, індивідуальний підхід передбачає співпрацю з батьками та фахівцями, що допомагають дітям з особливими освітніми потребами. Важливо створити партнерські відносини з батьками, почути їхні побажання та зауваження, і спільно працювати над розвитком і навчанням дитини.

Загалом, методи індивідуального підходу дозволяють створити оптимальне навчальне середовище для дітей з особливими освітніми потребами, працюючи з ними на основі їхніх потреб, можливостей та інтересів. Це допомагає дітям розвиватися та досягати успіху в навчанні.

Звернення до індивідуальних сходжень та потреб учнів з особливими освітніми потребами є широким поняттям, яке включає багато різних методів та підходів. Ось кілька інших методів індивідуального підходу:

1. Індивідуальні навчальні плани (ІНП): ІНП - це індивідуальні плани, які розробляються для учнів з особливими освітніми потребами. Ці плани враховують потреби та можливості кожного учня та надають індивідуальні завдання та підходи до навчання. ІНП можуть містити адаптацію змісту навчання, спеціальні матеріали, індивідуальну підтримку та оцінювання.

2. Кооперативне навчання: Цей метод передбачає роботу учнів у групах, де вони співпрацюють, обмінюються ідеями та допомагають один одному. Це дозволяє учням взаємодіяти, вчитися один від одного та розвивати соціальні навички разом з академічними.

3. Варіативне навчання: Варіативне навчання передбачає надання учням можливості обирати завдання або проекти, які вони хочуть виконати в рамках навчального матеріалу. Це дозволяє кожному учневі зосередитися на своїх інтересах та потребах, реалізовувати свої навички та розвивати творчий потенціал.

4. Використання технологій: Застосування різних технологій, таких як комп'ютерні програми, планшети, інтерактивні дошки тощо, може допомагати учням з особливими освітніми потребами отримати доступ до навчального матеріалу у зручній для них формі. Технології можуть підтримувати різні стилі навчання та сприяти зрозумілості та доступності матеріалу для всіх учнів.

Використання сучасних навчальних технологій на заняттях з дітьми з особливими потребами:

Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами включають різноманітні підходи та стратегії, що допомагають забезпечити оптимальну освітню підтримку для кожного учня. Наприклад:

1. Захоплення інтересів: Даний метод передбачає індивідуалізацію навчального процесу, враховуючи інтереси та потреби кожної дитини. Вчителі створюють стимулююче навчальне середовище, де дитина може відчути зацікавленість та мотивацію для навчання.

2. Різноманітність підходів до навчання: Використовуючи різні методи та стратегії, вчителі створюють умови для розуміння інформації різними способами. Наприклад, включення візуальних матеріалів, аудіозаписів, гри, рухових активностей та інших методів може допомогти дітям з особливими потребами краще засвоювати матеріал.

3. Індивідуальні навчальні плани: Вчителі можуть спільно з батьками і колегами розробляти індивідуальні навчальні плани, що враховують потреби та можливості кожної дитини. Це допомагає забезпечити цілеспрямовану та ефективну освітню підтримку.

4. Розуміння специфіки потреб: Вчителі повинні мати глибоке розуміння особливих освітніх потреб кожної дитини. Це включає вивчення їхнього індивідуального фону, важливих факторів, що впливають на їх навчання та розвиток, а також завдань і стратегій для їхнього прогресу.

5. Співпраця та комунікація: Співпраця з батьками, спеціалістами та іншими учасниками освітнього процесу є важливим аспектом індивідуального підходу. Відкрита комунікація та співпраця допомагають забезпечити цілісну навчальну підтримку для дитини.

Ці методи відображають основні принципи, на яких ґрунтується індивідуальний підхід до дітей з особливими освітніми потребами.

Висновок.  Особливі освітні потреби дітей є великим викликом для освітньої системи. Щоб забезпечити їхній успішний розвиток і досягнення, важливо використовувати методи індивідуального підходу.

Методи індивідуального підходу до дітей з особливими освітніми потребами допомагають створити сприятливе навчальне середовище, де кожна дитина може розвиватись у власному темпі. Ці методи передбачають адаптацію навчального матеріалу, завдань та методик до потреб і можливостей кожної дитини.

Отже, проблема індивідуальному підходу до учнів у навчально-виховному процесі залишається актуальною та потребує більш ґрунтовного розгляду сучасною педагогічною наукою. Важливе значення при цьому має аналіз теоретичного та практичного досвіду авторитетних українських педагогів минулих періодів. Методи індивідуального підходу є важливими і ефективними засобами забезпечення розвитку дітей з особливими освітніми потребами. Вони допомагають підтримати дітей у їхньому розвитку та досягненнях.

Список використаних джерел

1.               Бочковський В. Робота з дітьми з особливими освітніми потребами. Психологічна компетентність педагогів: шляхи розвитку / В. Бочковський, О. Казмірук // Психолог. – 2011. – №25.
2.               В. Й. Бочелюк, А. В. Турубарова. – К.: Центр учбової літератури. 2011. – 360 с.
3.               Гаяш О.В. Співпраця фахівців у інклюзивному навчанні як необхідна передумова забезпечення корекційної спрямованості педагогічної роботи / О.В. Гаяш // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. – 2015. – № 12. – С. 99-113.
4.               Колупаєва А.А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. Видання доповнене та перероблене: наук.-метод. посіб. / А.А. Колупаєва, Л.О. Савчук. – К.: Видавнича група «АТОПОЛ», 2011. – 273 с.
5.               Корнієнко С. Інклюзивна освіта як пріоритетний напрям державної політики України у сфері освіти дітей з інвалідністю / С. Корнієнко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2011. – № 2. – С. 275-283.