Методи профілактики та корекції поведінкових порушень дітей дошкільного віку

Методи профілактики та корекції поведінкових порушень дітей дошкільного віку

Поведінка людини має природні передумови, протеу своїй основі – це соціально обумовлена, опосередкована мовою таіншими знаково-смисловими системами діяльність, типова форма якої –праця, а атрибут – спілкування. Визначення поняття «норма поведінки особистості» є відносним. Між нормальним типом поведінки і патологічним (хворобливим) існуєбезліч перехідних форм. Відхилення у поведінці, у стосунках із оточуючими можуть бути викликані надмірністю проявів особливостей психіки або певною стороною особистості дитини як її характерологічним проявом.

Аналізуючи дитячу поведінку, на думку М. Раттера, слід порівнювати її прояви не тільки з тими рисами, які характерні для дітей взагалі, але і з тими, які є звичайними для конкретної дитини. Безумовно, різноманітні форми поведінки можуть бути дуже складними, але, якщо у поведінці дитини виникають зміни, які складно пояснити законами нормального дозрівання і розвитку, до цих змін потрібно ставитися уважно. Агресивність і тривожність не завжди слід розглядати у негативному плані. Агресивність може допомогти людині досягти результату, організувати діяльність. У той же час агресивність оцінюється як негативна, відхилена поведінка. Тривожність також може стати тривогою, погрішити життя. Водночас тривожність і допомагає людині, покращує її реакції, підвищує спостережливість, сприяєформуванню потрібних знань і умінь.

Імпульсивні діти починають діяти, не дослухавши інструкцію, не зорієнтувавшись в обставинах. Протилежною імпульсивності якістю вважають рефлективність, що проявляється у тому, що дитині потрібен час для того, щоб зорієнтуватися у ситуації, і тільки потім вона починає діяти. Пластичність пов’язують зі швидкістю переключення з однієї діяльності на іншу, переходом від одного настрою на інший.«Серйозною проблемою у практиці дошкільного виховання єподолання дитячих капризів і афективних станів, що їх супроводжують. Виникненню капризів сприяють втома дитини, загальне нездоров’я,перезбудження. Капризи з афективними реакціями, з одного боку,можуть виникнути під час зміни стереотипів, переривання діяльності аборізкому переключенні дитини з однієї діяльності на іншу. З іншого боку,причиною капризів є неправильне виховання.

Чинниками ризику порушень поведінки у дошкільному віці можуть стати:– яскрава психомоторна розгальмованість, труднощі виробленняпритаманних вікові гальмівних реакцій і заборон;– складність в організації поведінки (навіть в ігрових ситуаціях);– схильність дитини до «космічної» брехні – прикрашання ситуацій,у яких вона знаходиться, а також до примітивних вигадок. Вонавикористовує їх як засіб виходу зі складної ситуації або конфлікту. Дитина, схильна до навіювання їй неправильних форм поведінки, імітуєвідхилення у поведінці однолітків, дорослих;– інфантильні емоційні прояви з руховими розрядками, гучнимнастійливим плачем та криком;– імпульсивність поведінки, схильність до емоційного зараження,запальність, що обумовлює сварки і бійки навіть з незначних причин;– пряме непідкорення і негативізм з озлобленістю, агресією увідповідь на покарання, зауваження, заборони, втечі як реакції протесту;– недостатня виховна робота у дитячому садку, коли у дітей немаєцікавої діяльності, спонукає до виникнення афективних спалахів, сварок,бійок, капризів;– негативно впливають надмірне потурання або суворість,непослідовність у вимогах.

Серед психологічних синдромів дошкільників виділяють соціальнудезорієнтацію, негативне самопред’явлення, сімейну ізоляцію,уникнення діяльності, вербалізм, хронічну неуспішність дошкільників. Соціальна дезорієнтація проявляється у труднощах, що виникаютьпід час оволодіння нормами і правилами поведінки. У результаті цього з’являються: некерованість, агресивні дії щодо живих і неживих об’єктів, нерозуміння заборон, імпульсивність, гіперактивність (рухова розгальмованість). Розвиток синдрому іноді провокують самі дорослі. Корекція соціальної дезорієнтації передбачає чітке продумування йоптимальне формулювання дорослими вимог до дитини, адекватну вікові дитини кількість заборон, зрозуміле пояснювання дитині, що саме вона зробила неправильно, обмеження зауважень у часі й просторі, уміле використання під час привчання до позитивної поведінки провідної діяльності вікового періоду.

Корекційну роботу проводять із батьками, наголошуючи,що необхідно звертати увагу на дитину не тільки тоді, коли вонадемонстративно цього вимагає, але й коли вона є спокійною. Батькамрадять урівноважено реагувати на її поведінку; підкріплювати позитивнідитячі прояви; знаходити для дитини ту сферу діяльності, у якій вона єуспішною; не залишати її без уваги. Корекційна діяльність передбачає роботу із батьками дитини, їхнюпедагогічну просвіту, цілеспрямовану організацію поступового навчаннядитини комунікації: спочатку її привчають спілкуватися і контактувати зодним-двома однолітками, а пізніше зацікавлюють діяльністю у групідітей. Шляхами корекції розвитку дітей цієї групи вважають спрямуванняактивної уяви на розв’язання реальних творчих завдань, забезпеченнядитині у реальній продуктивній творчій діяльності емоційногопідкріплення, уваги, відчуття успіху.

Вербалізм виникає як перевага вербального розвитку (мовлення і словесної пам’яті) над розвитком інших пізнавальних процесів (сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення, уяви, довільної уваги). Корекційна робота під час вербалізму передбачає стимулювання тихвидів діяльності, які було пропущено у сензитивний для їх розвиткуперіод часу. Наприклад, малювання або ліплення зайчика під часкорекції цього синдрому має передувати розмові про нього. Такождитину поступово привчають до спілкування та взаємодії із однолітками. Ризик виникнення хронічної неуспішності дошкільників з’являєтьсятоді, коли дитина не виправдовує очікувань дорослих. Особливо яскравоцей синдром проявляється у підготовчій групі дитячого садка під часздійснення переходу до систематичних занять. Унаслідок цього у дитинипідвищується тривожність, знижується самооцінка, що веде додезорганізації дій і падіння впевненості у собі, низької результативності. Корекційний вплив на дитину із хронічною неуспішністюпередбачає створення ситуацій успіху шляхом виконання батькамиграмотних дій.

Синдром дефіциту уваги із гіперактивністю (СДУГ) (ще використовується термін ГРДУ – гіперактивний розлад та дефіцит уваги) є однією з найбільш розповсюджених форм порушень поведінки і труднощів навчання у дошкільному віці. Ознаками СДУГ є неспокійні рухи, безцільна рухова активність:дитина бігає, намагається кудись залізти, не може тихо, спокійногратися; занадто багато говорить. Корекційна робота із гіперактивною дитиною передбачаєдотримання дорослими такої моделі поведінки, що дозволитьурівноважити дитячі емоції, сприятиме створенню ситуації успіху;уважне ставлення до дитини, прагнення передбачати і контролювати їїнегативні прояви, ураховувати індивідуальні особливості, дотримуватисячіткого розпорядку дня, оберігати від утоми, сприяти фізичнійактивності, іграм на свіжому повітрі; поділ завдань, що має виконатидитина, на невеличкі «порції»; уникнення категоричних заборон,підкреслення дитячих успіхів; обмеження дитячих ігор однимпартнером, уникнення великого скупчення людей.