Методи та прийоми створення ситуації успіху

Методи та прийоми створення ситуації успіху

Висока потреба суспільства в обізнаних і компетентних особистостях викликає науковий інтерес до питання створення ситуації успіху в навчальній діяльності, адже орієнтація на успіх виступає в якості необхідної умови побудови будь-якої ефективної педагогічної системи.

Однією з ключових характеристик ситуації успіху є прагнення учнів до досягнення високих навчальних результатів і підвищення рівня знань, що в свою чергу забезпечує можливість самореалізації для особистості учня. Тому питання створення ситуації успіху повинен розглядатися набагато ширше і не зводиться лише до вирішенню питання формування навчальної компетенції та досягнень в освітньому процесі.

«Успіх в навчанні, - писав ще В. А. Сухомлинський, - єдине джерело внутрішніх сил дитини, народжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися. Усе наші задуми, пошуки і побудови перетворюються на порох, на мляву мумію, якщо немає дитячого бажання вчитися »[4].

Як було вже сказано вище, одним з ефективних методів для стимулювання підлітка до навчання є метод створення «ситуації успіху». Досягнення в освітньому процесі під впливом ситуації успіху будуть сприяти розвитку особистості учня і стимулювати його пізнавальний інтерес у навчанні.

Таким чином, успіх або ситуація успіху є ключовим механізмом успішної освітньої практики. даний механізм дозволяє реалізувати навчається свій потенціал, свої найкращі якості в процесі навчання за допомогою забезпечення індивідуального підходу, облік його вікових та індивідуальних особливостей.

Навчання для учня - це праця, відповідно будь-яке досягнення у праці супроводжується радістю від усвідомлення досягнутого результату або частини його. Але радість в навчанні не може виникнути сама по собі, її джерелом є успіх, тому змістом діяльності вчителя є створення ситуації успіху для кожного учня, що в свою чергу зможе забезпечити досягнення педагогічних цілей вчителя.

Не тільки сам успіх, а й прагнення до успіху визначає рівень навчальної мотивації, який можна пояснити тим, що дитина хоче сам виконувати будь-який вид діяльності. У тому випадку, якщо навчається на уроці знаходиться в мовчазному, безініціативність сидінні, то можна говорити про протилежне успіху варіанті настрою. Дитина не успішний в навчальної діяльності та його позицію можна позначити словами: - «Я вам не заважаю, і ви мене не чіпайте». Таким чином, вже лексичне значення поняття успіх дає уявлення про його педагогічної значущості.

Згідно А. С. Белкину психологічне значення успіху полягає в переживанні учням почуття радості, стану задоволення від того, що запланований результат, або досягнутий, або близький до досягнення або ж від того, що перевершив всі очікування учня. цей стан радості стимулює учня на ще більші подвиги в процесі навчання, так як на основі цього стану формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, що впливають на самооцінку і саморозвиток дитини. Коли успіх стає стійким, то починається вивільнення прихованих можливостей особистості учня, розкривається його нереалізований потенціал [2, С.28].

Успіх, в педагогічному сенсі, категорія не відносна, а має конкретні показники і прояви на поведінковому рівні. Переживання радості успіху по-різному проявляються у різних суб’єктів освітнього процесу. Прояви емоцій радості від заслуженого успіху у молодшого школяра відрізняється від проявів радості у підлітка. Так як молодший школяр не тільки усвідомлює те, що успіх досягнутий, скільки переживає стан від цього досягнення. Учень підліткового віку, і усвідомлює, і переживає радість успіху, але не завжди розуміє і адекватно оцінює причини успіху. старший школяр нарівні з дорослим підходить до усвідомлення свого успіху або невдачі, аналітично шукає причини, намагається вгадати можливості, зробити відповідні висновки. Педагог переживає свій успіх як результат продуманої, підготовленої тактики.

У розумінні «успіху» важливо розділити поняття «успіх» і «ситуація успіху». Ситуація - це поєднання умов, які забезпечують успіх, а  сам успіх - результат подібної ситуації. Ситуація це те, що здатний організувати вчитель: переживання ж радості, успіху щось більш суб’єктивне, приховане в значній мірі погляду з боку. Завдання вчителя в тому і полягає, щоб дати кожному зі своїх вихованців можливість пережити радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе [1, С. 30].

У процесі створення ситуації успіху важливо враховувати як ця ситуація може вплинути на ту чи іншу дитину, на їх подальше психологічний розвиток. Залежно від соціальної ситуації розвитку, від вікових та індивідуальних особливостей учнів переживання успіху може надати різний вплив на психологічний стан і самопочуття дитини, а саме:

- створена ситуація успіху може стати пусковим механізмом подальшого розвитку дитини як особистості;

- успішність у навчальній діяльності може дати можливість дитині повірити в себе, у власні сили;

- стійка ситуація успіху може сприяти формуванню у дитини бажання досягти кращих результатів у навчальній діяльності;

- можливо, виникнення почуття внутрішнього благополуччя під впливом ситуації успіху, вплине на ставлення учня до навколишнього світу і людям в цілому.

Наявність позитивних моментів створення ситуації успіху в навчальної діяльності як методу формування мотивації до навчання, безперечний. Але навіть в цьому процесі є підводні камені. На перший погляд здається, що вчитель, постійно створюючи такі ситуації для учнів, досягає головного - мотивує інтерес до предмету, мотивацію до навчання. Проте, є й зворотний бік цього процесу - постійна, стійка успішність може, як сприяти розкриттю потенціалу дитини, так може і сформувати байдужість до навчальної  діяльності, погано вплинути на вольові якості дитини: учень може не знаходити можливостей долати перешкоди, так як вони тривалий час були відсутні, губитися в складних, нестандартних ситуаціях. В такому випадку у школяра буде розвиватися мотив «уникнення невдач», як забезпечення найбільш короткого шляху до досягнення успіху в діяльності.

Причинами такого парадоксу можуть бути наступні обставини:

- по-перше, успіх, який дістався ціною незначних зусиль, може привести до переоцінки або завищену самооцінку своїх можливостей;

- по-друге, після переживання якоїсь сильної емоції обов’язково слід розслаблення, зниження продуктивності будь-якої діяльності. Саме в цей період не можна пропонувати дитині наступне, більш складне завдання. Ця діяльність буде менше успішною, ніж попередня, тому дитина буде прагнути до уникнення невдачі у своїй роботі і вживати ряд дій, що не приводять до ситуації успіху в цілому;

- по-третє, переживання успіху може приносити короткочасну радість тільки самому учневі, якщо значимий результат не буде адекватно оцінений однолітками. В такому випадку досягнутий успіх може знецінитися самою дитиною;

- по-четверте, емоція успіху не стане сильним переживанням, якщо результати незначні для самої дитини.

Дій вчителя спрямовані на створення ситуації успіху, можна представити у вигляді такої послідовності етапів:

1) установка на діяльність (емоційна підготовка, проба, нагадування) - мотиваційний етап;

2) забезпечення діяльності (створення умов для успішного рішення завдання) - організаційний етап;

3) порівняння отриманих результатів з очікуваннями учня - результативний етап.

Технологічні операції створення ситуації успіху

Особливу увагу слід приділити «ситуації неуспіху», яка в тлумачному словнику С. І. Ожегова визначається як «суб’єктна емоційне переживання незадоволення собою в ході і результаті здійснення діяльності »[5]. Ситуація неуспіху не може розглядатися у відриві від ситуації успіху, тому це лише етап при переході від одного успіху до іншого.

Процесуально створення ситуації неуспіху відбувається аналогічно ситуації успіху, але має протилежну спрямованість. Реалізація ж даного алгоритму починається в зворотному напрямку з останньої операції - оцінки деталей виконаної діяльності.

Створення ситуації неуспіху як корекційної заходи необхідно ретельно організовувати і контролювати. При створенні ситуації неуспіху авансування успішної діяльності дитини замінюється обмеженням його права на її вчинення. Реалізуючи цю послідовність дій, учитель називає період, протягом якого діє його обмеження, або повідомляє ті види діяльності, на які поширюється це обмеження.

У тих випадках якщо педагог приймає рішення обійтися без будь-яких обмежень, то він може скористатися фразами, в яких міститися власні сумніви або невпевненість в силах, здібностях учня. В Як висловлювань можуть бути використані наступні: - «Тепер я не можу вам довірити ... », «Шкода, але мені доведеться попросити когось іншого ... », « Боюся, що найближчим часом навряд чи вдасться впоратися ... », «Я не зовсім впевнений, що саме ви зумієте ...» і т. П. [3].

Розглянемо, на прикладі фразу педагога: - «Будь ласка, розберися в цьому питанні, інакше мені доведеться просити допомоги у класу ... ». За допомогою цієї фрази, адресованої учню і обмежує його діяльність, педагог намагається викликати у дитини внутрішній опір, прагнення відстояти свою спроможність і здатність виконувати необхідну діяльність, довести всім, що не втратив здатність і може впоратися із завданням. Після чого вчитель ще раз роз’яснює учневі свою позицію, так як фактично він дає йому приховану інструкцію по створенню ситуації успіху, але замість того, щоб запропонувати йому допомогу педагог відмовляє в ній учневі, тим самим, стимулюючи його пізнавальну діяльність.

Отже, педагогічне призначення ситуації успіху, як і ситуації неуспіху, полягає в створенні умов особистого індивідуального розвитку дитини. Питання про її створення не може підніматися педагогом, якщо вчитель не вірить в свого учня, не має оптимізму щодо його успіху. Задоволення від особистісних досягнень має супроводжувати учня протягом значного періоду, можливо, навіть стати звичним для нього. Відчуття власної успішності буде впливати на бажання вчитися, здобувати знання, вміння і навички, вдосконалюватися в досягнутому, іншими словами сприяти мотивації до навчання.

Список використаних джерел

1. Азаров Ю. П. Радость учить и учиться. М.: «Политиздат», 1989. 355 с.

2. Белкин А. С. Ситуация успеха. Как ее создать? М.: Просвещение, 199. 169 с.

3. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. СПб.: Питер, 2002. 512 с.

4. Сухомлинский В. А. Як виховати справжню людину. - К.: Рад. шк.,1972. 254с.

5. Ушинский К. Д. Три элемента школы // Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: В 6-ти т. - М.: Педагогика, 1988. — Т. 1. С. 177-193.