Методична доповідь "Домашня робота як фактор самовиховання".

Дитяча музична школа №3 імені Бориса Гмирі

Методична доповідь

Домашня робота як фактор самовиховання

Підготувала викладач

народного відділу

Подгорна С.М.

2021

Домашня робота є потужним фактором самовиховання і всебічним розвитком учнів музичних шкіл. Вивчене на уроках по спеціальності у класі потрібно повторювати дома.

Назвемо деякі варіанти домашньої роботи музикантів інструменталістів, які допоможуть краще, швидше, розучити музичний твір:

1. Варіантний спосіб розучування музичного твору.

Загальновідомо, що найкращим є такий метод, який прямо веде до мети. Але на практиці це теоретичне положення, що затвердилося в музичній педагогіці, часто відволікає від проведення грунтовної роботи по вивченню й оволодінню музичним твором. Адже це передбачає використання не лише прямих, а й побічних шляхів. Вивчення нового твору прийнято умовно ділити на три етапи: перший-ознайомлення; другий-робота над оволодінням деталями техніки; третій-естрадне виконання.

Правомірність такого дуже узагальненого розподілу визначається певним колом часткових цілей. Умовність названих етапів роботи полягає в тому, що незалежно від рівня володіння твором, ці методи не тільки можуть, а навіть повинні мінятися місцями. Найбільш копіткої і напруженої праці вимагають другий і третій етапи.

Процес розучування кожного нового твору є певною мірою відтворення у стислому вигляді шляху становлення і формування навичок і вмінь, пройденого учнем за весь період навчання. Це означає, що всі елементи, що входять в широке поняття техніки – м’язова пульсація, економія рухів та зусиль, різноманітні форми рухів та зусиль, різноманітні форми рухів рук і прийомів, їх координація, штрихова техніка, нюансування, психотехніка, - повинні бути повторно засвоєні й закріплені на новому музичному матеріалі.

При розучуванні кожного наступного музичного твору всі раніше засвоєні елементи техніки, а також набуті навички і вміння складаються в нові, неповторні комплекси своєрідних співвідношень і взаємодій.

Розучуючи твір за принципом від простого до складного, необхідно пов’язувати вже здобуті навички і прийоми з оригінальним емоційно-образним змістом, бо, відповідно особливій природі музичного мистецтва, кожний його окремий зв’язок виступає як варіантна множинність.

Таким чином, оволодіння технікою і доведення її до найвищого рівня художньої майстерності неможливе без постійного вдосконалення її окремих елементів, як в класі , так і дома, виконуючи домашні завдання…До цього зобов’язують і загальна потреба творчого зростання виконавця, і зовсім нові, неповторні умови функціонування вже здобутих навичок, і виникнення нових труднощів і завдань.

Зробимо такі висновки:

1. В процесі виховання учня інструменталіста, велике значення має постійне поновлення репертуару як фактору безперервного зростання художньої майстерності.

2. Детальне, глибоке, всебічне і міцне оволодіння новим репертуаром, що забезпечує вдосконалення майстерності і творче зростання учня. Може бути досягнуте методом варіантного підходу до опанування комплексу труднощів. Такий підхід не порушує цілісності й багатогранності художнього образу, але шляхом удосконалення окремих його сторін та їх поєднань цілеспрямовано і швидко приводить до оволодіння технікою виконання музичного твору.

Виходячи з цього, дуже важливе значення має перший період – ознайомлення з твором.

1. Для визначення напрямку роботи, спочатку викладач знайомить учня з твором в цілому. Прослухавши твір у запису або в живому виконанні вчителем з листа, можливо в повільному темпі, та програвши хоча б його фрагменти в потрібному темпі, в характері, слід в уяві спробувати відтворити цілісне звучання таким, яким воно повинно стати вже на завершальному етапі.

2. Виходячи, з уявного звучання, в нотний текст, викладач вносить перші позначки загального плану драматургії, а також подробиці аплікатури, штрихів, детальних динамічних, артикуляційних і агогічних нюансів, як основного тематичного, так і зв’язуючого та розробкового матеріалу.

В процесі роботи над музичним твором початкова установка на характер музики, її темпоритм, драматургію уточнюється. В міру вдосконалення деталей виконання, художній образ набуває дедалі чіткіше окреслених контурів.

Потім, на другому етапі можна вважати основним у становленні міцного фундаменту художньої техніки учня баяніста. Всі елементи техніки і способи гри тут можуть бути використані як варіанти різноспрямованої уваги. Почергово висуваючи на перший план, уваги, то один, то інший з них, учень шліфує деталі. Окремі грані художнього образу. Цей період є найбільш трудомістким. Варіантний метод знаходить тут повне застосування.

Відомо, що кожний високохудожній твір неповторний щодо образності й техніки виконання. Тому не може бути універсального методу, однаково ефективного в розумінні різних творів. Цінність варіантного підходу полягає в оптимальності охоплення основних компонентів в конкретному творі. Отже. в різних творах, коло, порядок і взаємодія елементів техніки, на яких акцентується увага, будуть різні при збереженні варіантності як принципу.

Найважливішою в початковий період опанування твором є гра без зупинки в дуже повільному темпі. Вона неможлива без найпильнішої уваги на основі глибокого знання матеріалу. Головним психологічним фактором тут є здатність виконавця до тривалої зосередженості.

Варіанти проробки твору, які активізують увагу музиканта.

• застосування цезур між малими частинами мелодичної структури (наприклад, після кожної чверті);
• гра партії правої руки легато у повільному, підкреслено точному темпі. Кисть в стані готовності до дії, зібрана, вільна. Пальці легкі, розташовані близько до клавіш. Увага виконавця зосереджується на двох факторах: на відчутності м’язів (чергування максимально швидких імпульсів у момент атаки звука з періодами спокою; на керуванні динамікою).

Працюючи цим способом, треба емоційно налаштуватися на ладово-інтонаційну сторону звучання; контролювати характер штрихової лінії і темпоритм тривалостей малого масштабу (шістнадцятих).

• кількість повторень найменших осередків структури форми не повинна перевищувати 3-4 разів. (н-д. пасажів). Багаторазове безцільне повторення призводить до механічності рухів і може розвалити ще недозрілий автоматизм.
• гра на двох клавіатурах у повільному темпі.

Координуються всі елементи техніки й відпрацьовуються всі сторони виконання за винятком прискорення темпу.

Розміреність, стійкість темпу, метроритмічна пульсація, штрихи, динаміка, емоційна захопленість – все контролюється разом раціонально розподіленою увагою.

З метою відпрацювання автоматизму при повторних програваннях увага по черзі активізується на різних клавіатурах, потім разом на обох. Зберігається загальний динамічний план і емоційний тонус. Розподіленню уваги сприяє контраст м’язових відчуттів у різних руках. Наприклад: на правій клавіатурі – вагова гра; на лівій – легке торкання клавіш; потім навпаки; разом вагова гра; разом легке падіння пальців; на решті – доцільне контактування.

Перенесення уваги з нот на клавіатуру це складний психологічний момент. Часто покладаються на автоматизм рухів. Найбільша користь від нього при виконанні гомофонної музики. Але в творах поліфонічного складу, без логічного аналізу і запам'ятовування , покладатися на автоматизм рухів ризиковано.

Аналіз мелодичних структур та гармонії на обох клавіатурах треба провести в безпосередньому зв’язку з уявленням аплікатурного втілення.

На цьому етапі оволодіння п’єсою перед виконавцем виникає психологічний бар’єр: «по нотам граю, на слух знаю, а на пам’ять зіграти не можу!». Для полегшення цього переходу слід використати підглядання в ноти, що допоможе зберегти безперервність руху в таких місцях, де ще зустрічаються розриви пам’яті, або існує моторна невпевненість. Іншим способом запам’ятовування може бути пошук потрібних співзвучностей і послідовностей на слух. Тут вчитель допомагає знаходити учню , безпосередній зв’язок рухів, положення пальців на клавіатурі, обминувши нотний текст, і таким чином вирішує проблему гри на пам’ять. Даний варіант, стимулюючи аналітичне мислення, прискорює процес вивчення музичного твору напам’ять і підвищує ефективність самоконтролю в умовах виступу на естраді.

Зменшення швидкості гри

В міру уповільнення темпу загострюється м’язова пульсація (актив-пасив). Разом з цим все ясніше усвідомлюється скоординованість рухів. Шляхом прогресуючої зосередженості уваги у виконавському процесі посилюється фактор мислення.

Спостереження за самостійною роботою учнів під час уроку, над музичним твором показують, що вони часто захоплюються прискоренням темпу. Не враховується велике значення гальмування, яке посилює контроль ігрового процесу. При багаторазових, постійно прискорюваних програваннях посилюється механічність гри, а також відставання усвідомленості від руху, що призводить до забовтування і зривів.

Отже, завдання цього варіанту – вивести логічне мислення на перший план, загострити слухо-моторний і м’язовий контроль, покращити процес формування автоматизму.

Обробка всіх початків гомофонно-емоційним способом. В кожну опору вкладається максимум почуття, на яке здатний виконавець. Має бути стільки повторень, скільки знадобиться, щоб досягти емоційно-вольової вершини в єдності з м’язовим відчуттям і яскравим попередженим уявленням клавіатури, характеру рухів в їх скоординованому, синхронізованому комплексі.

Слід пам’ятати, що найглибший слід у пам’яті залишає те, що не тільки усвідомлене, а й глибоко відчуте.

Опрацювання музичного твору цим способом не створює білих плям у пам’яті і в рухах, але, без сумніву, залишає глибокий емоційно-логічний слід у свідомості виконавця, прокладаючи те русло, в яке будуть спрямовані переживання і думки виконавця – художника у відповідальний момент виступу на сцені.

Даний метод корисний і у вихованні емоцій учня, сприяє їх інтелектуалізації та цілеспрямованому, яскравому виявленню.

Б. Теплов вказує, що «ритм має моторну природу». Тому процес вивчення напам’ять і оволодіння безперервним, послідовним, безпомилковим рухом може успішно прокладати собі дорогу не тільки від свідомості до механізму, а й навпаки – від механізму до свідомості.

Перед учнем потрібно ставити завдання не тільки запам’ятати, знати і послідовно мислити, відчувати художній звуковий потік. Необхідно піти далі і сформувати механізм наскрізного, автоматичного руху. А для цього потрібні багаторазові повторення при максимальній концентрації психічних, фізичних і душевних сил.

 Грати однією аплікатурою.

• Нарощування темпу при збереженні слухо-моторного контролю.
• Подолання зорового бар’єру. Намагатися побачити руховий процес на клавіатурі внутрішнім зором. (Почуттєвий механізм попередження ігрового процесу).
• Відпрацювання технічно важких фрагментів.
• Цілісне, емоційне виконання твору в потрібному темпі з повним охопленням всіх сторін драматургії. Учень грає, контролює процес в цілому: всі елементи техніки, динаміку розвитку, стабільність темпоритму, штрихові лінії.

Головне завдання - відчути цілісність твору в повному динамічному розвитку, домогтися бездоганності виконання від початку до кінця. Для цього можна порадити неодноразове виконання всього твору на витримку – до п’яти разів підряд.

Такий спосіб допомагає наблизити кінцевий етап, почути і відчути цілісність виконання.

Завершальний етап роботи над твором – попередити сценічне самопочуття учня і обіграти твір в умовах, наближених до естрадних: уява сценічних умов, виконання перед слухачем; звукозапис, емоційна захопленість – психологічна підготовка до виступу на естраді.

«Процес самостійної роботи учня над музичним твором повинен стати специфічною лабораторією професіонального самовиховання музиканта, як інтерпретатора» - писав М. Давидов у роботі «Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста». Київ «Музична Україна» навчальний посібник.

Давидов Микола Андрійович – заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України, академік МАУ.