Методична розробка "Аудіювання в школі"

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………2

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності та його місце у навчальному процесі…………………………………………………………………………..3

Труднощі аудіювання іншомовного мовлення………………………………11

Література………………………………………………………………………17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Аудіювання є актуальною темою у сучасній методиці навчання іноземній мові, тому що без аудіювання неможливе спілкування, оскільки це процес двосторонній, а аудіювання - одна зі сторін говоріння поряд зі слуханням. Якщо „слухання” означає акустичне сприйняття звукоряду, то поняття „аудіювання” включає процес сприйняття і розуміння мовлення, що звучить.

 

Аудіювання як дія, що входить до складу усної комунікативної діяльності, використовується в будь-якому усному спілкуванні, що залежить від виробничих, суспільних чи особистих потреб. Без оволодіння цим видом діяльності неможливо вивчити мову і володіти іноземною мовою на тому рівні, що необхідний на сучасному етапі розвитку суспільства в зв'язку з вимогами, що підвищилися, до володіння мовленнєвими навичками та вміннями.

 

Звідси очевидна важливість і актуальність навчання аудіюванню. На думку М. Ляховицького, основним засобом вивчення іноземної мови є мовне середовище, інші засоби є допоміжними їхнє призначення - створення біль-менш яскраво вираженої ілюзії залучення учнів до природного мовного середовища. Проведення уроку іноземною мовою з використанням аудіовізуальних та аудитивних засобів створює прототип іншомовного середовища, наближає навчальний процес до умов справжньої комунікації даною мовою.

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності та його місце у навчальному процесі.

 

Аудіювання – розуміння сприйнятого на слух усного мовлення.

Визначальні риси аудіювання:

1) За характером мовленнєвого спілкування аудіювання як і говоріння відноситься до видів мовленнєвої діяльності, що реалізує усне безпосереднє спілкування і через те протистоїть читальному і письмовому мовленню, які реалізують спілкування опосередковане.

2) За своєю роллю в процесі спілкування аудіювання так само як і читання є реактивним видом мовленнєвої діяльності, на відміну від ініціальних видів мовленнєвої діяльності говоріння і письма.

3) За спрямованістю на прийом , видачу мовленнєвої інформації аудіювання як і читання є рецептивний вид мовленнєвої діяльності (на відміну від говоріння).

4) Форма перебігу процесу аудіювання внутрішня, невиражена, на відміну від говоріння і писання. 

Предмет аудіювання – чужа думка, закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

Продукт аудіювання є умовивід, 

Результат – розуміння сприйнятого смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка.

Аудіювання – комплексна мовленнєва розумова діяльність, яка базується на природній здатності, яка удосконалюється в процесі індивідуального розвитку людини. Важливі фактори формування такої здатності є:

• перцептивні та мовленнєві передумови;

• загальні інтелектуальні передумови;

• фактичні знання;

• знання та вміння в рідній мові;

• іншомовні знання та вміння;

• мотивація.

Психофізіологічні особливості аудіювання.

 Структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин:

• спонукально-мотиваційної, 

• аналітико-синтетичної і 

• виконавчої.

 Процес аудіювання починається зі сприймання мовлення, під час якого слухач завдяки механізму внутрішнього промовляння перетворює звукові (а якщо він спостерігає за співрозмовником, то й зорові) образи в артикуляційні. 

 Для осмислення всього повідомлення необхідно вичленити в ньому окремі лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова) і зрозуміти смисл кожної з них. Цим членуванням і займається механізм сегментування мовленнєвого ланцюга.

 Один з найважливіших механізмів аудіювання – механізм оперативної пам'яті – утримує у свідомості слухача сприйняті слова і словосполучення протягом часу.

 Значну роль у процесі аудіювання відіграє механізм антиципації або ймовірного прогнозування, який дає можливість за початком слова, словосполучення, речення, цілого висловлювання передбачити його закінчення. 

 Проте антиципація та ідентифікація можуть здійснюватись лише на базі механізму довготривалої пам'яті, завдяки якій відбувається зіставлення мовленнєвих сигналів, що надходять, з тими стереотипами, які зберігаються у нашій свідомості. 

 Найвідповідальнішу роль в аудіюванні відіграє механізм осмислення, який здійснює еквівалентні заміни шляхом перетворення словесної інформації в образну.

У процесі навчання іноземної мови (ІМ) аудіювання як вид мовленнєвої діяльності є метою та засобом навчання ІМ, служить для досягнення практичної, освітньої, розвиваючої та виховної цілей навчання.

Аудіювання є метою навчання. Учень повинен розуміти зміст аудіо тексту при його одноразовому пред’явленні. Тексти містять певну кількість слів, що не вивчалися. Учні мають навчитися здогадуватися про значення невідомих слів за контекстом та звуковою формою цих слів, а також розуміти загальний зміст повідомлення, ігноруючи несуттєву інформацію.

Ця мета реалізується поетапно по класах.

Мета навчання аудіюванню в 1 класі – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя стосовно проведення уроку та короткі (до 4 речень) тексти, побудовані на вивченому мовному матеріалів, які звучать дещо уповільнено.

2 клас – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя, яке звучить у нормальному темпі, висловлювання учнів, а також тексти у звукозапису, тривалість яких до 1 хвилини.

3 клас – учні повинні розуміти на слух побудований на засвоєному матеріалі іноземний текст, пред’явлений у нормальному темпі вчителем і у звукозапису, а також розпорядження і прохання вчителя з одного пред’явлення -  тривалість звучання текстів – не менше 1 хвилини.

4 клас – учні повинні розуміти на слух побудоване на засвоєному матеріалі мовлення, що звучить у нормальному темпі з голосу вчителя та у звукозапису, тривалість звучання – до 2 хвилин.

 

 Навчання аудіюванню починається з перших уроків:

Першою і самою необхідною умовою формування розуміння учнями іноземного мовлення є ведення вчителем уроку на іноземній мові. Але як це вірно робити? 

а) Не можна віддавати  наказ чи просто називаючи речення кожного разу перекладати його;

б) навпаки недоцільно вести весь урок на іноземній мові, адже учні всього не зрозуміють. То як же добиватись розуміння мовлення учнями? Наприклад:вчитель називає фразу, потім повторює її повільно і за допомогою наочності, яка б допомогла дітям зрозуміти зміст фрази.

( бере книгу і відкриває її, можна декілька разів повторити, щоб показати дію). Знову повторює в нормальному темпі фразу, уже звертаючись до учнів.

Вимоги до базового рівня володіння аудіювання:

• уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов'язане з задоволенням найпростіших потреб (наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);

• визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу;

• уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (наприклад, оголошення по радіо прогнозу погоди тощо) розуміти основний зміст аудіотексту (про що йдеться, що є найбільш важливим);

• уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування.

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності грає велику роль на початковому етапі в досягненні практичної, розвиваючої, освітньої та виховної мети. Аудіювання дає можливість вчити дітей уважно вслухатись в мовлення, яке звучить, формувати вміння передати зміст висловлювання і таким чином виховувати культуру слухання не лише на іноземній, але  й на рідній мові. Аудіювання позитивно відображається на розвитку пам’яті дитини, і перш за все, слухової пам’яті, важливої для вивчення не лише іноземної мови, але й будь-якого іншого предмета.

Аудіювання служить і ефективним засобом навчання англійської мови. Воно дає можливість оволодіти звуковою стороною даної мови, її фонемним складом та інтонацією, ритмом, наголосом, мелодикою. Як засіб навчання ІМ аудіювання дає можливість оволодіти звуковою стороною ІМ, (фонемним складом та інтонацією), сприяє засвоєнню лексичного складу мови та її граматики, полегшує оволодіння говорінням, читанням і письмом.

Аудіювання пов’язане з іншими видами мовленнєвої діяльності.

Воно має безпосередній зв’язок з говорінням. Говоріння та аудіювання – дві взаємопов’язані сторони усного мовлення. Фази аудіювання та говоріння в спілкуванні чергуються. Аудіювання – не тільки сприймання інформації, але й підготовка у внутрішньому мовленні відповідної реакції на почуте.

Аудіювання та читання пов’язані їх належністю до рецептивних видів мовленнєвої діяльності (МД), де проходить сприймання, розуміння та активне перекодування інформації: в аудіюванні – через слуховий канал, в читанні – через зоровий. Читання – це перекодування графічної мови у звукову: навіть читаючи про себе людина ніби чує текст, який сприймає.

Аудіювання пов’язане і з письмом. У процесі графічного оформлення висловлювання людина промовляє і чує те, що пише.

Зміст навчання аудіювання включає три компоненти: лінгвістичний, психологічний, методологічний. 

а) лінгвістичний –  являє собою мовний та мовленнєвий  матеріал. До мовного матеріалу відносяться: фонеми, морфеми, слова, фразеологічні сполучення, мікро та макротексти. В цьому випадку увага зосереджена на обробці елементів мови. Вчитель вчить дітей розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, наприклад, чути довготу і короткість, ритм, наголос, інтонацію. Мовленнєвий матеріал становлять одиниці мовлення – ситуативно обумовлені висловлювання різної протяжності (від слова до макротексту), в котрих елементи мови організовані по семантико-комунікативному признаку. Так, розвиток уміння розуміти на слух починається не з одиниць мови, а з мовленнєвих одиниць, з сприйняття учнями висловлювань, які вимовляє вчитель в умовах класу, а саме: привітання Good morning! 

Навчання розумінню слів здійснюється в структурах при широкому використанні наочності. Так, наприклад, учні через аудіювання в 1 класі оволодівають словами від 1 до 100.

Перевірка розуміння проходить  або тоді, коли дитина показує відповідний предмет, або тоді, коли дає коротку відповідь. Таким же чином здійснюється і навчання розумінню структур різного типу: стверджувальних, питальних, заперечних.

б) Психологічний компонент – доведення сприйняття і розуміння мовлення, яке звучить на англійській мові до рівня  навику та вміння. Необхідною умовою оволодіння таким складним видом мовленнєвої діяльності, як розуміння мовлення на слух на іноземній мові, являється концентрація уваги учня на тому, що він повинен чути, тому що найменше відволікання від прослуховування веде до втрати змісту. Необхідно формувати в учнів уміння сприймати, розуміти, а отже активно опрацювати сприйняте, що пов’язано з умінням членити мовленнєве повідомлення на смислові частини. Для початкового етапу це уміння учнів в звуковому ланцюжку чути і розрізняти слова. 

Крім уміння членити мовленнєве повідомлення не менш важливим є формування уміння утримувати в пам’яті все довші звукові ланцюжки, тобто розвивати слухову пам’ять. Спочатку діти вчаться утримувати в пам’яті слово, словосполучення, речення, і на кінець, декілька речень.

Слідуючи важлива умова у сприйнятті на слух мовлення – це уміння виділяти, знаходити головну думку, відокремлювати основну інформацію від другорядної. Це досягається здатністю розрізняти комунікативні типи речень: розповідні, питальні, наказові і т.д.

в) Методологічний компонент – навчання дітей прийомам уміння по оволодінню сприймання  іноземного мовлення на слух. Необхідно пояснити учням, яке важливе уважне, вдумливе вслуховування в те, що говориться на іноземній мові, порівняння того, що вони чують з конкретною ситуацією, з зоровим сприйняттям цієї ситуації. Сюди відносяться предметна наочність, жести вчителя, міміка і т.д.

Аудитивні навички:

Фонетичні навички аудіювання: сприймання й розпізнавання окремих звуків, звукосполучень, інтонаційних моделей.

Лексичні навички аудіювання: навички розпізнавання звукових образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння.

Граматичні навички аудіювання: навички розпізнавання на слух граматичних  форм і прогнозування граматичних структур.

Уміння аудіювання:

- визначати найбільш інформативні частини повідомлення;

- усувати прогалини в розумінні за рахунок прогнозування на рівні тексту;

- співвідносити текст з ситуацією спілкування;

- членувати аудіотекст на смислові частини і визначати головну думку кожного з них;

- письмово фіксувати основну частину інформації;

- простежувати логічну послідовність подій і дотримуватися  її при передачі змісту тексту;

- виділяти в тексті логічні ланки: експозицію, зав’язку, кульмінацію, розв’язку тощо.

Навчальне уміння виконувати вправи включає :

- уміння розуміти інструкцію перед слуханням аудіо тексту;

- уміння орієнтуватися на заголовок тексту;

- уміння утримувати в пам’яті завдання, поставлене до прослухування; 

- уміння передати зміст почутого в логічній або хронологічний послідовності.

Труднощі аудіювання іншомовного мовлення

Успішність аудіювання залежить

 1) від самого слухача (від його індивідуально-психологічних особливостей: рівня розвитку у нього мовленнєвого слуху, пам’яті, наявності уваги, інтересу, загальні інтелектуальних передумов, фактичних знань, знань та вмінь в рідній мові, іншомовних знань, навичок  та вмінь, мотивації,). 

 2) від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням учнів;

 3) від умов сприймання аудіо тексту.

 Труднощі, пов'язані з індивідуально-віковими особливостями слухачів

 Індивідуально-психологічні особливості учнів: 

 - рівень розвитку слухової диференційованої чутливості, 

 - слухової пам’яті, 

 - механізму ймовірного прогнозування 

 - рівня концентрації уваги. 

    Значну роль відіграють такі індивідуальні особливості учня як кмітливість, 

 уміння слухати і швидко реагувати на сигнали усної мовленнєвої комунікації ( паузи, логічні наголоси, риторичні запитання, фрази зв'язку тощо), 

 вміння переключатися з однієї розумової операції на іншу, швидко схоплювати тему повідомлення, співвідносити її з широким контекстом. Ці вміння розвиваються у процесі навчання багатьох предметів, у тому числі й іноземної мови.

Спосіб подолання труднощів: Розвивати зазначені індивідуально-психологічні особливості, формувати механізми ймовірного прогнозування.

 У процесі навчання аудіювання іншомовних повідомлень вирішальну роль відіграють

 Мовні труднощі аудіювання визначаються такими об'єктивними параметрами:

• рівнем розуміння наявної в аудіотексті інформації (повне розуміння, розуміння важливих ідей, цілеспрямований вибір інформації);

• видом аудіотексту (опис, розповідь, повідомлення; монолог, діалог);

• тематикою/ темою;

• обсягом аудіотексту (кількістю слів у ньому);

• способом контролю/ оцінювання (рідна мова/ іноземна мова, відповіді на запитання, вибіркові відповіді – тести множинного вибору, узагальнюючі повідомлення, розповідь і т. п.).

 Фонетичні труднощі розмовного мовлення вважаються основними труднощами аудіювання. Це, зокрема, стосується початкового ступеня навчання. Нерозвиненість фонематичного слуху, відсутність адекватних вимовних навичок, недостатня сформованість акустико-артикуляційних образів відволікають увагу слухача на мовну форму повідомлення, в результаті чого не розпізнаються значення слів і синтагм як одиниць сприймання. На наступних етапах навчання виробляються уміння розрізняти фонетичні варіанти слів за їх головними ознаками, навіть при деякому відхиленні від норми.

 Основними фонетичними труднощами аудіювання є труднощі, пов'язані з інтонацією, логічним наголосом і темпом мовлення. Складною для сприймання є логічна інтонація, яка членує фрази на закінчені смислові відрізки, служить для виділення основної думки і визначає комунікативний тип фрази. Велике значення для адекватного розуміння має логічний наголос: він несе основне смислове навантаження.

 Лексичні труднощі виникають не лише при кількісному збільшенні словникового матеріалу і його різноманітності (що характерно для старшого ступеня навчання), але й при вживанні слів в переносному значенні, наявності слів, які не несуть великого інформаційного навантаження, вживанні аморфних, невмотивованих слів і фразеологічних зворотів.

 Граматичні труднощі пов'язані як із синтаксисом, так і з морфологією. Труднощі аналітико-синтетичної діяльності, яка є основою сприймання інформації, збільшуються пропорціонально довжині мовленнєвого повідомлення і складності синтаксичних структур у ньому. Деякі граматичні труднощі зумовлені наявністю аналітичних форм, відсутніх в рідній мові. Труднощі спричиняє граматична омонімія, особливо в службових словах.

Способи подолання лінгвістичних труднощів: важливо вчити сприймати обидві форми говоріння; полегшувати аудіотексти або націлювати учнів на зняття таких труднощів (шляхом установки на загальне розуміння змісту); градуйовано вводити незнайомі лінгвістичні явища та вчити учнів їх розуміти.

 Для розуміння при сприйманні на слух велике значення має 

 -композиційно-смислова структура аудіотекстів, 

 -спосіб викладу думок в них 

 -міжфразові зв'язки. Особливо складним для сприймання на слух є діалогічне мовлення (у порівнянні з монологічним) через необхідність диференціювати мовленнєвих партнерів і додатково виконувати аналітико-синтетичні дії. Проте надавати перевагу аудіюванню однієї з форм мовлення недоцільно. Важливо вчити учнів сприймати обидві форми говоріння.

 Фактори, що полегшують аудіювання: ритміка, паузація, мелодика – складники інтонації; можливість зорового контакту із співрозмовником; використання позамовних засобів та опори на ситуацію.

 Фактори, які ускладнюють сприймання на слух: відсутність чітких пограничних сигналів між лексичними одиницями, їх злиття в мовленнєвому потоці, явища асиміляції на стику слів і всередині слів; фонетична редукція; швидкоплинність процесу, що зумовлюється темпом усного мовлення; необоротність слухової реакції; інтерферуючий взаємовплив лексичних одиниць.

 Труднощі аудіювання, зумовлені умовами сприймання

 Залежність аудіювання від умов сприймання визначається 

 а) темпом мовленнєвих повідомлень 

  б) кількістю пред'явлень аудіотексту в залежності від його обсягу.

Спосіб подолання труднощі: навчити учнів перепитувати, просити повторити, уточнювати, необхідно починати з текстів невеликої тривалості звучання та поступово її збільшувати. Проте прагнути до спеціального збільшення обсягу аудіотексту недоцільно.

 Об'єктивно заданий темп мовленнєвого повідомлення визначає швидкість і точність розуміння на слух, а також ефективність запам'ятовування.

 Загальний темп мовлення складається з двох величин – кількості слів за хвилину та кількості мовленнєвих пауз. Вимір за цими двома параметрами показує, що різниця між мінімальним та максимальним темпом досить велика. Вона залежить від багатьох факторів: типу і виду тексту (монолог, діалог; опис, розповідь, повідомлення; прозовий чи віршований); важливості інформації (більш важлива інформація подається повільніше, менш важлива – швидше); специфіки лексико-граматичної системи конкретної мови (в англійській мові буква несе більшу кількість інформації, і слова в ній мають в середньому 4-5 букв). Середній темп мовлення на англійській мові – 140-150 слів за хвилину! 

 У процесі навчання аудіювання темп мовлення, що сприймається, не повинен перевищувати темпу внутрішнього мовлення слухача. Отже перший можна збільшити, лише прискорюючи останній.

Спосіб подолання труднощі: Сповільнювати швидкість пред’явлення за рахунок збільшення тривалості пауз між смисловими частинами..

Опори та орієнтири для подолання труднощів аудіювання

 Насамперед це ритміка, паузація, мелодика та логічний наголос (ці фактори є складниками інтонації аудіотексту). Вони повинні не тільки відповідати змісту, але й виконувати експресивну мовленнєву функцію, тобто виражати емоційне ставлення автора повідомлення до фактів і явищ, про які йдеться в аудіотексті. Отже використовуються 

 позамовні засоби та опора на ситуацію мовлення, а сама можливість зорового контакту слухача і того, хто говорить, є також опорою для розуміння.

 Сприймання мовлення на слух починається з виділення смислових орієнтирів. Для цього використовуються не тільки фактори, що складають інформацію тексту, але й вставні слова, повтори, риторичні запитання тощо. Суттєво допомагають в розумінні мовленнєві штампи, широко вживані в розмовній мові. Такі засоби швидко інтегруються і поліпшують здогадку і вірогідне прогнозування.

 Характер орієнтирів та опор змінюється в залежності від мовленнєвого досвіду слухачів і від способів пред'явлення аудіотекстів, тобто при зміні і комбінуванні труднощів об'єктивного та суб'єктивного характеру і при сприйманні контактного чи дистантного мовлення.

 Контактне мовлення (діалогічне та монологічне) відбувається в конкретній ситуації, яка сприяє вірогідному прогнозуванню і збільшує можливості асоціативних зв'язків за рахунок позамовних елементів мовлення.

 При комбінованому звуко-зоровому пред'явленні мовленнєвих повідомлень можливе використання формальних підказок: підкреслювань, особливого шрифту, кольору, схем, малюнків, заголовків тощо. 

 Малюнки (або картина) як орієнтири-підказки використовуються в залежності від мети аудіювання.

 

 

 

 

 

 

Література

 

Гапонова С.В. Деякі особливості текстів для навчання аудіювання учнів старшої школи// Іноземні мови. – 2003. – № 3. 2. Гапонова С.В. Навчання розуміння аудіотекстів учнів старших класів середньої школи // Іноземні мови. – 1996. – №  2. 3. Гапонова С.В. Розвиток особистості старшокласників у процесі 4. Круківська І.А. Використання пісень у процесі навчання аудіювання // Іноземні мови. – 1998. – № 1. 5. Лисовець І.П. Інтегроване навчання аудіювання і усного мовлення// Англійська мова і література. – 2004. – № 3. 6. Ніколаева С.Ю. Методика навчення іноземних мов у середніх навчальних закладах : Підручник. – 1999. 7. Пруссаков Н.Н. Трудности при обучении аудированию иноязычного звучащего текста // ИЯШ. – 1981. – №  5.