Методична розробка: "Форми та методи виховання"

              

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ  

 

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ  ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ                      

 

Державний навчальний заклад

«Одеський центр професійно-технічної освіти»

 

 

 

 

                                                                                   

 

   Виконавець:

      викладач    Григорчук І.О.

                                                                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Навчально-виховний процес складається з різноманітних поєднань діяльності педагога та учня. Кожен з них, як суб'єкт цього процесу, має свої відносно самостійні цілі діяльності. Цілі педагога, діяльність якого спрямована на те, щоб навчати, полягають у підготовці педагогічного процесу (діагностика учнів, вибір типу педагогічного впливу, планування та організація навчальної діяльності учня) і його здійсненні (управління навчальною діяльністю учня, допомога у роботі, формування мотивації дій). Цілями учня, який навчається самостійно, є виконання потрібних дій з об'єктами, котрі пізнаються, та само-керівництво своєю діяльністю.
Психіка людини формується, власне, у взаємодії з об'єктами її діяльності (С.Л Рубінштейн, Г.С. Костюк), а тому педагог з метою розвитку своїх учнів має створювати такі умови, які спонукали б їх до самостійної роботи. Упродовж педагогічного процесу взаємодія педагога та учня може посилюватися або послаблюватися (навіть повністю припинятися) залежно від ступеня досягнення поставленої мети (засвоєння інформації, набуття певних умінь, розвиток тих чи інших якостей). При цьому не відіграє особливої ролі вікова група суб'єкта навчання Важливою є його підготовленість до виконання потрібної діяльності, високий рівень якої свідчить про завершення відповідного циклу освіти і можливість переходу до наступного. (Яскравим прикладом цього є ситуації, в яких люди будь-якого віку, у тому числі дорослі, виявляють безпорадність і потребують допомоги у процесі оволодіння новими для них складними системами логічних або практичних дій.)
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.1 Поняття про форми виховання.

Форма виховання — це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма —у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.
Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу.
Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількістьучнів: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання учнів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5—7 до 25—40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості — це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, тощо).
Порівняння ефективності різних форм виховання свідчить, що перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов. Проте висока економічна вартість цих форм не дозволяє їх широко використовувати. Тому більшість сучасних виховних систем прийшла до використання групових (колективних) форм виховання, які за умови кваліфікованого педагогічного керівництва є досить ефективними і відносно не дорогими.

 

Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні.

Масові форми виховної роботи

До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Читацька конференція — важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького колективу визначають структуру її проведення. Учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких розмірковують про моральні риси, якості та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

Групові форми виховної роботи

До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо- і телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Політичні інформації поділяють на оглядові й тематичні. Оглядові політінформації — короткі популярні повідомлення про найважливіші події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю одного або кількох питань, органічно пов'язаних між собою. У процесі політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну, своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації (достовірність, надійність, повнота), а також селективність їх засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з'ясувати актуальність теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність інформації, використовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, робити висновки. Поза його увагою не може бути й політична спрямованість інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність учителя.

Година класного керівника — дієвий засіб формування у учнів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної роботи групи.

Індивідуальні форми виховної роботи

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

' В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності .) В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу . Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічне занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічне доцільною, цілеспрямованою.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.2 Поняття про методи виховання.

 Способи теоретичного і практичного освоєння дійсності визначаються як методи (грец. metodos – шлях дослідження, пізнання), а їх сукупність позначається поняттям “методологія”.

    Одні вчені під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей (І.П.Подласий, Г.П.Волкова, В.П.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов; другі – Г.І.Щукіна, М.М.Фіцула – як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки; треті – А.С.Макаренко, О.Вишневський – виховний “інструментарій”. Польський же вчений Войцех Соборекі взагалі вважає, що стосовно виховання не можна думати в категоріях методів, способів впливу, передчування чи моделювання, бо виховання, на його думку, є “мистецтвом відкритого спілкування, воно не вкладається в поняття “методів”.

Крім поняття “метод” виховання існують поняття “прийом” і “засіб” виховання.

Прийом виховання -  це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду учнів,прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо.

Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, телебачення, інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, , спортивна діяльність) які задіюють під час використання певного методу.

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням.

У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів: Г.Щукіної, В.Сластьоніна, В.Ярмаченка, Н.Волкової та ін.

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності  учнів, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Тому найбільш поширеною є класифікація Г.І.Щукіної і близька до неї класифікація В.Сластьоніна.. 

Щодо четвертої групи методів виховання, то одні вчені сюди відносять методи самовиховання Волкова Н.П., Сластьонін В.І., а Фіцула М.М. – методи контролю й аналізу рівня вихованості.

 

 

1.3 Класифікація  методів  виховання.

  Розрізняють такі види методів виховання:
> Методи формування свідомості особистості
> Методи формування досвіду суспільної поведінки і діяльності
> Методи стимулювання поведінки і діяльності вихованців
> Методи контролю і аналізу ефективності виховного процессу.

Класифікація  методів виховання — це їх групування за певними ознаками, встановлення між групами зв'язків.
Перша група методів виховання включає методи різнобічного впливу на І-свідомість, почуття  і волю учнів з метою формування у них поглядів і І-переконань. До цієї групи належать такі методи: а) словесна підгрупа: бесіда, лекція, диспут; б) метод прикладу.
Бесіда: а) обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої; б) формулювання запитань, які спонукали б до розмови; в) спрямування розмови в правильному напрямку; г) залучення учнів до: оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до оточуючої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків; д) підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.
Фронтальна бесіда з учнями може проводиться на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну і інші. Але особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів ч помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід знати різні прийоми, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди.
Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його на фоні вже відомого всім випадку, який раніше одержав правильну оцінку колективу.
Дослідження психологів переконують, що учні більш критично оцінюють дії і вчинки інших людей, ніж свої власні. Проведення в ході бесіди аналогій і співставлень подібних випадків позитивно впливає на них.
Інколи учні порушують дисципліну і правила поведінки і не бачать у цьому нічого поганого, їм здається, що вони роблять це "на зло" педагогу. В такому випадку вказують на конкретне порушення правил поведінки, на риси характеру, погляд чи переконання і підводять їх під загальні моральні принципи, значення яких не викликає в учнів сумніву. Якщо їм показати, що їх поведінка і риси характеру не відповідають нормам права і моралі, вони намагаються змінити їх.
Нерідко учні допускають погані вчинки, не задумуючись над тим, що в них проявляються їх негативні сторони, не підозрюють про їх існування. Наприклад, наявність кругової поруки в колективі можна кваліфікувати як відсутність принциповості у його членів. У такому разі говорять про характерне для учнів неправильне розуміння таких моральних понять, як товаришування, колективізм і дружба.
Ефективність фронтальної бесіди підвищується при умові, коли у фактах, процесах, які розглядаються, розкриваються учням невідомі їм сторони. Так, наприклад, тим юнакам, які проявляють неповагу до дівчат, розповідають про те, що в дівчині слід бачити майбутню жінку, матір, продовжувачку людського роду, яка виконує будь-яку роботу на рівні з мужчиною, шановану в нашій країні людину.
Часом у ході фронтальної бесіди учні захищають свої помилкові погляди і переконання. У таких випадках педагог ніби погоджується з ними, приймає їх точку зору, але встановивши слабкі і суперечливі місяця в аргументації вихованців, спростовує їх помилкові судження. У такому разі він веде розмову типу: "Я з вами можу погодитись, але як же пояснити ...", "Допустимо, що ви праві, але як бути в такому випадку ...". При цьому слід продумати ряд запитань, якими можна привести учнів до суперечливих суджень, щоб вони самі шукали відповіді на них. Аргументи педагога повинні бути такими, щоб учні не могли подолати їх, компроментуючи цим свої помилкові погляди і переконання в очах колективу.
Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда. Її треба проводити так, щоб ніхто не заважав. При цьому важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість. Бесіду треба проводити за наперед наміченим планом.
В індивідуальній бесіді важливо, щоб учень не тільки усвідомив зміст   моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживав його. З цією метою доцільно використовувати переконливі приклади. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти, усвідомити, що всі зусилля вчителів в його інтересах, що вони знають, як йому допомогти стати кращим.
Якщо в бесіді мова йде про порушення правил поведінки, її не починають з докорів і винесення рішення про накладання покарання. Доцільно вияснити причини порушення, мотиви негативного вчинку, правильно визначити міру педагогічного впливу.
Недосвідчені педагоги дуже часто індивідуальну бесіду зводять до розвінчання негативних вчинків учнів. Досвід переконує, що бесіда приносить більше користі тоді, коли її розпочати з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому фоні показати нікчемність всього аморального, в тому числі і допущеного учнем вчинку.
Лекція: композиційна побудова лекції; переконливість доказів і аргументів; жива, емоційна мова вчителя, його власна оцінка подій, фактів, явищ; використання різних прийомів для підтримання уваги учнів.
Лекція може мати епізодичний характер, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію. Епізодична лекція має ту особливість, що вона дає по суті закінчене уявлення про якесь одне питання чи проблему, їй повинні бути характерні науковість, повнота, точність викладу, доступність термінології, насиченість новою інформацією, емоційність мови тощо.
Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв'язку з практикою, з життям учнівського колективу. Контакт лектора з аудиторією встановлюється легше, якщо він має можливість у достатній мірі використовувати факти з життя і діяльності колективу учнів.
Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання учнів. Характер цих запитань може бути різноманітним. Бувають запитання, що вимагають уточнення факту, запитання про оцінку лектором даного факту, про його думку з приводу тої чи іншої проблеми, так звані "гострі" запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей на запитання, в тому числі і на "гострі", тому що в такому разі він сприяє створенню умов, коли учні можуть дати своє трактування тих чи інших складних проблем, можливо і неправильне.
Цикл лекцій — це група присвячених одній проблемі лекцій. Обсяг такого циклу залежить від характеру самої проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей. Важливе значення має наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення в лекції тих моментів, які для учнів даного закладу є найбільш суттєвими і актуальними.
Диспут як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, живий обмін думками, колективне обговорення хвилюючих учнів питань.
У ході диспуту учні відстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки.
Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, про справжнє щастя, про обов'язок людини перед суспільством. На диспуті можна обговорювати факт, що мав місце в групі чи в закладі, літературний твір, газетну чи журнальну статтю. Обираючи тему диспуту, необхідно виявити, наскільки учні обізнані з нею, які погляди і переконання наявні в них з цієї проблеми.
Питання диспуту ставлять так, щоб вони примушували задумуватися учнів над суттю проблеми, викликати інтерес і своє ставлення до неї. При цьому створюється атмосфера невимушеності, всі повинні почувати себе рівними, ніхто не повинен повчати, виступи мають бути аргументованими. В ПТНЗ з цією метою продумують спеціальні правила поведінки під час диспуту: вільний обмін думками; на ньому всі активні, в суперечці всі рівні; головне — факти, логіка, доказовість; шептання на місці, непотрібні жарти забороняються; гостре влучне слово схвалюється; говори, що думаєш, думай, що говориш.
У цілому для диспуту важливо: а) підбір важливих для учнів тем диспутів, які б хвилювали їх, спонукали їх до відвертої розмови; б) вміле ведення дискусії, зіткнення різних думок, поглядів; в) відвертість — до кінця, ніяких замовчувань і заборон; г) вміння сперечатись, не ображаючи опонентів; д) на диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а домогтися аналізу учнями понять, вміння захищати свої погляди, переконувати в них інших людей.
Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі на основі сприймання конкретного прикладу - виникає суб'єктивний образ цього прикладу, бажання наслідувати його; на другому -  діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому - здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої); використання негативного прикладу у вихованні.
Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад ,є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю   наочністю і конкретністю. І чим ближчий і зрозуміліший учневі приклад, тим більша його виховна сила.
Використання прикладу у вихованні вимагає врахування вікових і індивідуальних особливостей учнів. Так, в роботі з учнями мають на увазі, що вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до пропонованого їм зразка. Але своєрідний життєвий досвід призводить до того, що вони іноді наслідують не те, що гідне такого наслідування.
Одним з недоліків виховання на позитивному прикладі, який досить часто спостерігається  є поверхове розкриття окремими вчителями суті прикладу, яке полягає в простому переліченні позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих учнів. Досвід переконує, що є потреба більш детально розкривати пропонований приклад для наслідування, образно показувати його позитивні якості, викликати в учнів захоплення ними і бажання наслідувати їх.
Негативні приклади використовуються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних явищ. Прийоми виховання на негативному: громадський осуд негативних проявів у житті групи чи навчального закладу; розвінчання негативного, коли не всі розуміють його суть; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки; організація учнів на боротьбу з проявами морального зла.
При використанні методів цієї групи необхідно:
а) під  час  формування  конкретних  світоглядних  понять,   поглядів   і переконань враховувати ту "базу", яка вже сформована у вихованців;
б) у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу вихованців;
в) враховувати переконаність самого педагога;
г) наводити учням приклади, близькі і зрозумілі їм;
д) домогтися, щоб учні не тільки зрозуміли вихователя, а й погодились з ним.
Друга група методів виховання передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. До цієї групи методів належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.
Педагогічна вимога як один з методів формування суспільної поведінки являє собою педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер. А.С.Макаренко вважав, що без щирої, переконливої, гарячої і рішучої вимоги не можна починати виховання колективу.
Вимога впливає не тільки на свідомість учнів, а й активізує їх вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямку, сприяючи цим самим виробленню позитивних навичок і звичок поведінки.
Поставлена учням вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною і пред'являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання. З цією метою йому роз'яснюють суть вимоги, переконують його в необхідності її виконання, в користі для нього від її виконання. Крім того, домагаються позитивної реакції колективу на поставлену вимогу, щоб бути впевненим, що колектив підтримає педагога, виявить потрібний вплив на учня, якщо він чомусь не захоче виконувати вимогу. Якщо ігнорувати думку колективу, то може виникнути ситуація, коли учень не виконає вимогу педагога, а колектив не стане втручатися в цю ситуацію.
Рівень вихованості учнів весь час змінюється. Із зміною учня в кращий бік вимога повинна підвищуватися. Якщо відступають від цього правила, коли вихованців заохочують за одні і ті ж показники в навчанні, праці і поведінці, не підвищуючи до них вимог, то така обстановка не сприяє їх зростанню, роботі над собою, тому що вони заспокоюються досягнутим.
Вимога повинна бути справедливою. Якщо учень усвідомив справедливість вимоги, вона виправдана в його очах, то він скоріше буде її виконувати. Якщо ж вимога дріб'язкова, формальна або виступає як особиста примха педагога, вона втрачає своє виховне значення, сприймається вихованцем як несправедливість.
Ефективність вимоги залежить від того, наскільки вона коротко, чітко і яким чином викладена, тобто, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме треба виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність в учнів, дисциплінує їх. Якщо ж вимога поставлена розпливчате, непереконливо, неконкретне, то і виконання її буде безвідповідальним.
Вимоги пред'являють в усіх сферах життя і діяльності учнів. Не можна, наприклад, вимагати від учня чистоти і порядку в кабінеті, а в майстерні допускати послаблення. Тому в професійно-технічному навчальному закладі виробляють єдині вимоги до учнів з боку всього педагогічного колективу, що сприяє формуванню у них єдиних навичок і звичок поведінки. Щоденне дотримання таких вимог всіма членами колективу створює сприятливу морально-психологічну атмосферу, підвищує ефективність виховного процесу.
Вимога приносить виховну користь, якщо вона ставиться систематично і послідовно, а не від випадку до випадку. Тоді вихованці постійно докладають зусилля для виконання правил поведінки, не допускають відхилень у поведінці, коли немає кому нагадати про необхідність дотримання даної вимоги.
Педагогічна вимога має випереджувати розвиток особистості. Форми   пред'явлення вимоги — пряма й опосередкована.
Опосередковані вимоги можна розділити на три групи. Перша група пов'язана з вираженням позитивного ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення). Друга група — не виявляє чіткого ставлення вихователя до учнів, але базується на вже існуючому ставленні вихованця до стимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога). Третя група демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву тих чи інших його моральних якостей (осуд, вияв недовір'я і погрози). Першу групу опосередкованих вимог можна назвати позитивними, другу — нейтральними, третю — негативними.
Вимога в формі прохання пред'являється тоді, коли між педагогом і учнями встановилися хороші взаємини, довір'я і взаємна повага, коли вихованцю здається, що він виконує прохання за власним бажанням. Цінність такої вимоги в тому, що вона привчає учня до ввічливості, взаємодопомоги, піклування про інших, тобто розвиває такі якості, яких часто учням не вистачає.
Вимога в формі довірі застосовується у вигляді різного типу доручень, які викликають у вихованця переживання почуття поваги до нього з боку педагога, думкою якого він дорожить. Оцінюючи цю повагу, він сам проймається повагою до вчителя і йому стає незручно не виконати це доручення-вимогу.
Вимога у формі схвалення використовується в тих випадках, коли учень домігся певних успіхів, а похвала педагога спонукає його до поліпшення діяльності, сприяє появі почуття задоволення результатами цієї діяльності, почуття власної гідності.
Вимога у формі натяку застосовується в основному тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховний вплив. Ним може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до одного або кількох членів колективу.
Вимога у формі умови ставиться учням тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше. При цьому так поєднують види діяльності, щоб вони витікали одна з одної, щоб між ними був природний зв'язок (поправиш справи з навчанням, будеш займатися в оркестрі). Використовуючи цю форму вимоги, не слід цікаву для учнів справу перетворювати в "підкуп" заради того, щоб вони виконали вимогу.
Вимога у формі недовір'я полягає в тому, що педагог усуває учня від виконання певного виду діяльності, тому що останній не виконав або погано виконав свої обов'язки. Ефективність такої вимоги залежить від авторитету педагога і наскільки вихованець дорожить його довір'ям і цим видом діяльності.
Вимога у формі осуду полягає в негативній оцінці педагогом  конкретних дій і вчинків учня і розрахована на гальмування небажаних вчинків та стимулювання позитивних. Осуд може проходити в колективі або наодинці з учнем і виражатися докором, закидом або проявом гніву чи обурення.
Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Учня повідомляють, що при невиконанні розпорядження до нього будуть вжиті більш серйозні заходи виховного впливу. Погроза має бути обґрунтованою, а невиконання вимог повинно привести до реалізації погрози до кінця.
Громадська думка як колективна вимога. Громадська думка (за М.Ю.Красовицьким) має такі функції: а) виступає як опора в боротьбі педагогічного колективу за утвердження норм моралі; б) сприяє активізації дій всього учнівського колективу; в) допомагає усвідомити учням значення того чи іншого виду діяльності, підвищує її ефективність; г) робить набутком всього колективу кращі зразки поведінки.
Громадська думка повинна: а) виступати як колективна вимога; б) формуватися "наперед", не чекаючи прояву негативного явища; в) бути спрямованою на тих, хто з нею рахується; г) обережно використовуватися щодо учнів підвищеної емоційності; д)не тільки критикувати, а й показати вихід із становища.
Керування громадською думкою в групі здійснюється через такі канали: педагоги — учнівський колектив — громадська думка; педагогічний колектив (учитель) — орган самоврядування — громадська думка ; педагогічний колектив (учитель) — учнівський актив (офіційні і неофіційні наради) — громадська думка; педагогічний колектив (учитель) — мікрогрупа — громадська думка; педагогічний колектив (учитель) — батьки — громадська думка.
Шляхи формування громадської думки: а) забезпечення єдиних педагогічних вимог до учнів; 6) наявність чіткої системи учнівського самоврядування; в) робота з учнівським активом; г) організація спільної громадської діяльності колективу учнів; д) оцінка різних явищ громадського і культурного життя країни; е) аналіз життя і діяльності учнів у світлі моральних норм; є) стимулювання учнів до висловлення власної думки; ж) колективний аналіз конфліктних ситуацій і їх вирішення; з) привчання учнів критично самостійно оцінювати думки і явища, аргументовано відстоювати свою думку.
Етапи формування громадської думки: а) виявлення і вивчення індивідуальних думок — вироблення правильних остаточних суджень; б) узагальнення і об'єднання думок; в) матеріалізація сформованої громадської Думки в цілеспрямовану діяльність і творчість колективу.
Вправи як метод виховання полягають у поступовій організації таких Умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
У ПТНЗ учень перебуває в таких умовах, що йому щоденно доводиться вправлятися у виконанні розпорядку дня і вимог режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо на кожній ділянці життя і діяльності учень виконує суворі вимоги, що змушують його чітко виконувати свої обов'язки, він буде щоденно вправлятися в позитивній поведінці, у нього виробляться відповідні навички і звички.
Не можна придумати наперед вправи, які можна було б рекомендувати педагогу на всі випадки життя. Тут потрібен вдумливий підхід, творчість і майстерність вихователя. Проте можна сформулювати ряд вимог, яких слід дотримуватись при використанні цього методу: обгрунтування необхідності вправляння; доступність вправ; їх систематичність; достатня кількість вправ для формування певних навичок і вмінь поведінки.
Привчання -  привчання і вікові особливості; привчання і регламент життя і діяльності учнів (режим: точність, доцільність, загальність, визначеність); місце контролю у привчанні.
Метод привчання має особливе значення у вихованні. Адже не завжди е можливість і потреба очікувати до тих пір, поки учень свідомо буде виконувати вимоги режиму. Він повинен дотримуватись їх з першого дня перебування у ПТНЗ. Згодом усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність в цілях його виховання, почне виконувати свої обов'язки. Таким чином він і привчатиметься поводитись правильно в конкретних життєвих ситуаціях.
Доручення як метод виховання також має своєю метою вправляння учня в позитивних діях і вчинках. Для цього йому з боку педагога, учнівського самоврядування чи учнівського колективу дається певне завдання, виконання якого вимагає певних дій чи вчинків.
Застосування цього методу вимагає врахування індивідуальних особливостей учнів. Передусім доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвитку таких якостей, які у вихованців відсутні. Наприклад, неорганізованим корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності.
Одержавши доручення, учень повинен усвідомити його важливість і значення для колективу і для себе. Саме це і сприяє серйозному ставленню до нього, успішному формуванню необхідних умінь, навичок.
Доручення підбирається з таким розрахунком, щоб воно було посильним для учня. Нескладне завдання виховує самовпевненість, непосильне — підриває віру в свої сили і можливості.
Педагог має не тільки визначити саме доручення, а й навчити учня його виконувати, допомогти йому довести справу до кінця.
Доручення можуть мати постійний або епізодичний характер. Досвід показує, що постійні доручення доцільно давати тим учням, які вже мають необхідний досвід їх виконання, а також розвинене почуття відповідальності.
Ефективність доручення як методу виховання в значній мірі залежить від організації контролю за його виконанням. Саме завдяки контролю поперед жується забутливість. Відсутність контролю сприяє формуванню безвідповідальності. Контроль може мати індивідуальний характер з боку педагога або у формі звіту на зборах колективу чи засіданні його активу. Виконання доручень повинно оцінюватись.
Створення виховуючих ситуацій: а) визначення педагогом умов, необхідних для здійснення задуманого; б) продумування вихователем своїх дій і поведінки в новій ситуації; в) виникнення в учнів нових почуттів, породжених новою педагогічною ситуацією, які стають основою виникнення нових думок, мотивів поведінки і подолання власних недоліків.
Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяються на дві групи: а) творчі прийоми: доброта, увага і піклування; прояв уміння і переваги педагога; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; прояв засмучення; зміцнення віри в свої сили; довір'я; залучення до цікавої діяльності; б) гальмуючі прийоми: паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, прояв обурення, попередження, вибух.
Позитивні наслідки в індивідуальній виховній роботі дає прояв доброти, уважності і піклування з боку педагогів до учнів. Доброта, увага і піклування, допомога з боку дорослих чи товаришів викликає у вихованця почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довір'я. Теплі почуття, що виникли стосовно педагога чи товаришів, згодом поширюються і на інших людей. Справа в тому, що у окремих учнів погані стосунки з батьками, вони не відчувають родинного тепла і піклування про себе. Якщо педагогу вдасться провести відповідну роботу з такими батьками і вони інакше стануть ставитись до своїх дітей, зміна їх поведінки часто викликає позитивну реакцію у дітей, вони "розслабляються", проходить їх оздоровлення, вони стають краще вести себе.
Кожен учень захоплюється певною галуззю знань. Якщо йому щось незрозуміле, він звертається до педагога за допомогою. І якщо педагог проявить уміння і знання у тій галузі, яка цікавить вихованця, то це викликає у нього здивування, захоплення, піднімає в його очах авторитет педагога.
Учні не байдужі до свого становища в колективі, ставлення до них дорослих і ровесників. Кожен з них переживає своє становище в колективі по-своєму, приховуючи свої заповітні думки і почуття. Спостереження за поведінкою учнів, бесіди з ними і їх батьками дають можливість виявити, чим вони особливо дорожать. Створена вихователем педагогічна ситуація, яка активізує ці думки і почуття, робить їх провідними і вирішальними, допомагає формувати позитивні риси і поведінку особистості.
Для окремих учнів характерна втрата віри в свої сили. Нерідко вони самі заявляють, що у них нічого не вийде, що вони нездібні. Такі учні часто байдужі до зауважень викладачів, до оцінок, почувають себе неповноцінними, стають пасивними. Для цього створюють таку педагогічну ситуацію, в якій він міг би в чому-небудь проявити себе, сам переконатись у тому, що він на щось здатний. Досвідчені вчителі так намагаються організувати процес навчання таких учнів, щоб у них виходило, щоб  товариші помітили їх перші успіхи. Упевнившись у своїх успіхах, помітивши інтерес до себе і відчувши повагу товаришів, в учня пробуджується почуття гідності, він починає інакше дивитись на себе, у нього зміцнюється віра в свої сили, проявляється бажання поводитись інакше, стати іншим, кращим.
В індивідуальній роботі використовується прийом залучення учня до цікавої діяльності. Цікава діяльність захоплює вихованця, у ній він "забуває" свої погані потяги, в нього народжуються хороші прагнення, проявляються позитивні якості.
А.С.Макаренко часто користувався прийомом  педагогічної дії, під яким розумів непрямий вплив на вихованця через колектив. Подолання негативної риси характеру чи поведінки здійснюється не шляхом безпосереднього звертання до учня, а організацією впливу на нього колективу. Педагог виступає у даному випадку з претензіями до колективу і вимагає від нього відповіді за поведінку його членів. У зв'язку з цим колектив засуджує поведінку одного із своїх членів, а вони певним чином реагують на дії колективу.
Суть прийому удаваної байдужості полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці робить вигляд, що нічого не помітив, і продовжує почату роботу. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, він не чекав цього, його задум провалився, він роззброєний, почуває незручність і недоречність своєї поведінки, відмовляється від своєї затії.
Колектив учнів складається з окремих осіб, які мають ті чи інші негативні риси характеру, що проявляються в щоденній поведінці. Такі факти педагог повинен помічати і відповідним чином реагувати на них. Одним з дійових прийомів у такому разі є осуд дій і вчинків, поглядів і переконань. Педагоги або члени колективу на зборах або наодинці критикують учнів, які поводяться негідно. Пережите при цьому почуття допомагає учневі в майбутньому стримувати себе і не допускати подібних вчинків, виховує у нього почуття відповідальності за свою поведінку.
А. С. Макаренко ввів у педагогічну літературу і використовував на практиці педагогічний прийом вибуху. Суть цього прийому полягає у створенні такої педагогічної обстановки, при якій швидко і корінним чином перебудовується особистість. Як зауважив К.Д.Ушинський, "сильне душевне потрясіння, надзвичайний порив духу, високе піднесення — одним ударом знищують найшкідливіші схильності і вкоренілі звички, немовби стираючи, спалюючи своїм  полум'ям всю попередню історію людини, щоб почати нову, під новим прапором".
Такі психологічні зміни можуть відбутися тільки в педагогічній обстановці, здатній викликати в учня нові сильні почуття. Педагогу необхідно добре знати вихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів і інші), щоб він по-новому оцінив себе, переконався у необхідності поводитись інакше. При цьому важливу роль відіграє і неочікуваність педагогічної обстановки вихованцем.
Третя група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців. До цієї групи належать змагання, заохочення і покарання.
Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя — вічні. Вони пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків. Воно організує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його підсумках, як у фокусі, відображається вся багатогранність життя ПТНЗ. Змагання змушує відстаючих підтягуватись до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.
Змагання: імпонує бажанню до здорового суперництва, самоутвердження; колективне і індивідуальне змагання; знання учнями його умов і регулярне підбиття підсумків змагання: залучення учнів до обліку ходу змагання і підбиття підсумків; гласність змагання; наочне оформлення його ходу і результатів; матеріальне і моральне стимулювання.
Заохочення — це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. В ПТНЗ застосовуються такі заохочення, як подяка директора (за наказом), вміщення портрета на дошці відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком ,червоним дипломом по закінченні навчального закладу.
Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виховання учнів.Воно має виховну силу тільки при дотриманні певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень в особистості учня, в його ставленні до навчання, до праці, до людей. Часто буває корисним похвалити вихованця, коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але проявляє прагнення до цього. Якщо відзначити хоч би невеликі зміни на краще, невелику перемогу учня над собою, то похвала розбудить в нього енергію, буде стимулювати його на повторення тої позитивної діяльності і вчинків, за які його похвалили, породить бажання продовжувати діяти таким же чином. Якщо ж педагог пройде мимо перших успіхів учня, не помітить його  старань,  це  може  негативно  позначитись   на  всьому  процесі   його виховання.
Виховна сила заохочення "авансом" особливо проявляється стосовно тих, кого взагалі рідко або ніколи не заохочують, хто не переживав радості відчуття похвали з боку дорослих. Але разом з тим заохоченням "авансом" не можна зловживати. В цілому слід керуватися тим, що заохочення повинно бути заслуженим. При цьому враховуються не тільки результати діяльності, а й в основному те, наскільки учень сумлінно її виконав, скільки він вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль. Адже в учнів різний досвід і рівень розвитку, одним одна і та ж справа дається легко, а іншим набагато важче.
Покарання — несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі покарання, як догана за наказом директора ПТНЗ, усне зауваження (директора, його заступників, викладача, класного керівника) Найбільше покарання - виключення порушника із навчального закладу коли він грубо і систематично допускає вчинки, які не дають йому права перебувати в  у колективі (злодійство, хуліганство тощо).
Покарання є таких видів: а) пов'язані з накладенням додаткових обов'язків; 6) пов'язані з позбавленням або обмеженням певних прав; в) пов'язані з вираженням морального осуду.
У кожній групі є конкретні форми покарання, які можна звести до таких: покарання, що здійснюються за логікою "природних наслідків"; традиційні покарання; покарання-експромт.
Покарання застосовується таким чином, щоб воно викликало в учня переживання, почуття вини, збуджувало докори совісті і прагнення змінити поведінку, підвищувало в нього почуття відповідальності за свою поведінку, зміцнювало його дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.
Умови підвищення виховної ефективності заохочення і покарання:
а) мають бути справедливими, враховувати міру вчинку; б) не повинні бути частими; в) використовуватися в міру їх зростання, від найменшого до  найбільшого; г) мати гуманний характер, не повинні ображати людську гідність.
Четверта група методів - методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. До неї належать: педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів громадське корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            

 

 

 

Методична розробка класної години.

Тема. У пошуках спільної мови.

Мета: показати на конкретних прикладах, як можна впливати на людей, удосконалювати взаємини між ними; учити учнів аналізувати свої вчинки і вчинки оточуючих;

 виховувати в них людяність, чемність, етичні норми поведінки.

Обладнання: роздавальний матеріал (роздруковані картки з при

                                      Хід заняття

Слово вчителя.

   Ви знаєте, що правила етикету – це узагальнені або конкретні моделі певних дій, що мають виражати повагу і доброзичливість до людини, турботу про неї.

   Найважливішими з правил етикету є такі:

• вміти бути уважним до людини в усіх ситуаціях, які хоч трохи зв’язують її з вами, - бачити й помічати її, виявляти свою увагу до неї;
• терпеливо вислуховувати того, хто говорить, не перебивати, давати можливість йому висловити свою думку, виявляти інтерес до цієї думки;
• берегти робочий і вільний час інших, не відволікати беззмістовними розмовами, діями, ні за яких обставин не змушувати людину чекати на вас;
• бути терпеливим до інших думок і смаків, не принижувати гідність людини через невідповідність її смаків вашим;
• не порушувати порядок і тишу своїми діями, словами або технічними засобами;
• ввічливо звертатися з проханням про будь-яку послугу і дякувати за неї;
• виявляти співчуття людині при її невдачах, пропонувати свою допомогу і послуги в можливій формі;
• не підкреслювати свого благородства і жертовності у виявленій вами послузі, якою б важливою і значною вона не була. Покажіть, що ви робили її з приємністю, без розрахунку на відплату;
• розмовляти мовою, зрозумілою для всіх, не припускати перешіптування в присутності інших;
• не сміятися «безпричинно» в присутності людини, не давати їй приводу гадати, що ви смієтесь з неї;
• прагнути не помічати фізичних вад або ніяковості людини, не розпитувати про них;
• не допускати натяків, неприємних людині, а тим більше погроз або фізичних дій щодо неї;
• дбати про свій зовнішній вигляд, охайність і чистоту, пам’ятаючи, що неохайність і неувага до себе є формою неповаги й до інших людей, нехтування їхньою думкою;
• не привертати до себе уваги екстравагантністю зовнішнього вигляду.

   У навчальному закладі, удома, на стадіоні, у транспорті ми перебуваємо серед людей. Щодня, щохвилини ми вступаємо у побутові, ділові, емоційні стосунки, у позитивні та негативні контакти. Одним людям ми симпатизуємо з першого погляду, інших – уникаємо. Кожне слово, кожний вчинок одних людей викликають у нас піднесення творчих сил, бажання діяти, а слова і вчинки інших зумовлюють протистояння, заперечення. Чому? Тому що у кожного свій темперамент, характер, вихованість, моральні настанови.

   Найголовнішим у стосунках з людьми, із однолітками і старшими має бути такий важливий критерій, як рівень справедливості щодо інших.

   Наш настрій, самопочуття залежать від взаємин із товаришами, батьками, учителями, іншими людьми. Дуже часто ми розчаровуємося, що до нас поставилися несправедливо, і дуже від цього страждаємо.

   Як же навчитися впливати на людей і вдосконалювати взаємини між ними? Як навчитися створювати і зберігати добрі стосунки вдома, в групі, із товаришами на вулиці?

    «Люди дають, щоб одержати» - ось основний принцип людських взаємин. І тому, коли ви відкриваєте комусь двері, допомагаєте одягатись, поступаєтесь місцем у транспорті, ви чекаєте у відповідь вдячну посмішку чи просто «дякую».

    Якщо ви хочете з’ясувати для себе, чому до одних людей ставляться добре, а до інших – ні, почніть відразу ж із завтрашнього дня дивитися на людей по-новому, аналізуйте своє ставлення таким чином: чому одні вам приємні, а інші – неприємні або зовсім байдужі.

 

 

   

    Бесіда.

1. Які люди вам до вподоби – усміхнені чи похмурі?
2. Які люди вам подобаються – привітні чи байдужі до вас? До яких належите ви самі? (Не сподівайтесь, що всі люди обов’язково повинні до вас ставитися подружньому.)
3. Кому ви віддаєте перевагу – людям, які цікавляться вашою справою чи для яких вона байдужа?(Уміння вислухати людину – велике мистецтво, що не всім дається.)
4. Які люди вам більше подобаються – чемні чи грубі?
5. Яким людям ви надаєте перевагу – тим, що легко вибухають, чи тим,які володіють собою? (пам’я тайте, що своєю нестриманістю ви ображаєте не тільки інших, а й себе.)

 

                Слово вчителя.

Кожний може впливати на взаємини з іншими людьми і поліпшувати їх. Усім відоме старовинне правило: «Роби для інших те, що ти хотів би, щоб вони робили для тебе». Психологи радять дотримуватися іншого правила:

 « Роби для інших те, що вони хотіли б, щоб ти зробив для них». Нехай це стане девізом вашого життя.

Людина, яка бажає позитивного результату, як правило, його одержує.

Бесіда.

1. Як ви думаєте, що цінується найвище у стосунках з членами родини?
2. Чи розуміють вас ваші близькі та друзі?
3. Що ви відчуваєте, коли вас не розуміють?
4. Як ви думаєте, що необхідно зробити для того, щоб вас краще розуміли?
5. Як дітям навчитися краще розуміти батьків, а батькам – дітей?
6. Яка найголовніша якість необхідна, щоб краще розуміти одне одного?
7. Як дівчатам навчитися краще розуміти юнаків, а юнакам – дівчат?

Творча робота « Вчимося розуміння »

 

Учитель поділяє учнів на чотири групи. Одна група – батьки, друга – бабусі, третя – вчителі, четверта – діти. Кожна група повинна написати, чому її не розуміє вся решта груп. Після того як представники від груп зачитають свої відповіді, учитель разом з учнями складає загальний список проблем, пов’язаних з нерозумінням одне одного, і обговорює з ними, як розв’язати ці проблеми.

 

Слово вчителя.

Думки можуть бути позитивними і негативними. Позитивні думки породжують у оточуючих аналогічні думки і притягують їх до вас, а негативні – діють протилежно, відштовхують від вас.

Отже, виривайте з корінням усі негативні думки, пов’язані з ненавистю, страхом, сумом, гнівом, незадоволення, образою, заздрістю, недовірою і замінюйте їх на позитивні, спрямовані на любов, сміливість, радість, спокій, задоволенні, доброзичливість тощо.

Як ви думаєте про інших, так і вони думають про вас. Як думаєте ви самі про себе, так і про вас думають оточуючі. Тому думайте про себе і про інших тільки позитивно.

Відсутність самоповаги, почуття своєї неповноцінності, сірості, бездарності – джерело страждань не тільки самої людини, а й оточуючих.

Не забувайте, що думки впливають на вас самих – на ваш дух і тіло. Які думки – така й людина. Негативні думки – духовна отрута, а позитивні – протиотрута.

Ненависть, заздрощі, страх, сум збуджують у вашому організмі небезпечні фізіологічні процеси, які шкідливо позначаються на вашому здоров’ї.

Добре ставлення до людей передбачає також уміння добре говорити. Хто не вміє спілкуватися, часто залишається самотнім. Треба засвоювати науки спілкування, оволодівати вмінням поводити себе серед людей так, щоб їм було добре, приємно, зручно.

Немає на світі зброї сильнішої за слово, недаремно говорять, що словом можна зсунути гору з місця, словом люблять, ненавидять, словом  вбивають, словом творять величезні справи в історії людства.

А якщо це зброя, то з нею потрібно поводитися дуже обережно. Про значення слова багато говориться в літературі, при слів’ях, приказках.

Робота з прислів’ями.

Учитель роздає роздруковані картки, на яких записані прислів’я, і просить учнів по черзі зачитувати по одному прислів’ю і своїми словами коротенько пояснювати його суть.

Сказаного не наздоженеш.

Відрубаного не проточиш.

Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.

Погане слово краще протовкнути, ніж промовити.

Ласкаве слово, як весняне сонце.

Добре слово людини, що дощ в посуху.

Слово не стріла, а глибше ранить.

Лагідне слово і залізні двері відчиняє

Вітер руйнує гори, а зле слово – дружбу.

Мале зле слово великого образу творить.

Добре слово людині залізні ворота відкриває.

Сила слова безмежна.

Слово – ключ, яким відкривають серця.

Добре слово дім будує, а зле руйнує.

Тепле слово і в мороз зігріє.

Слово інколи пече дужче за вогонь.

Від щирого слова світ радіє.

Доброму слову ціни немає.

Мудрий сім разів язиком у роті поверне, перш ніж слово скаже.

Гарне слово окриляє людину.

Будь господарем свого слова.

Гостре словечко коле сердечко.

Добрим словом мур проб’єш, а лихим у двері не ввійдеш.

Велике діло – добре слово!

Добре слово потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода.

А тепер послухайте оповідання Василя Сухомлинського « Скажи людині " здрастуйте" ».

Запитання до учнів.

Чи згодні ви з думкою Сухомлинського, що ввічливість прикрашає світ, робить яскравішим? Поясніть свою думку.

Слово вчителя.

У поклоні, у коротких словах привітання дуже великий зміст: « Я тебе бачу, людино. Ти для мене приємна. Знай, що я тебе поважаю і хочу,щоб ти до мене добре ставилася. Я бажаю тобі всього самого доброго: здоров’я, миру, радості, щастя».

Ось що означає просте, звичайне «здравствуйте». Правда, ще багато залежить від того, як ви привіталися.

В усі часи люди вітали одне одного рухами, жестами, словами. Привітна усмішка, невеликий нахил голови підкреслюють ваше ставлення до людей. Подивіться, майже все у людини призначено для самої себе: очі – дивитися, знаходити. Усе потрібне самій собі, крім посмішки. Посмішка самій собі не потрібна? Якби не дзеркало, ви б ніколи її не побачили. Посмішка призначена іншим людям, щоб їм з вами було добре, легко і радісно. Це важливо, якщо тобі за декілька днів ніхто не посміхнеться – душа кам’яніє.

Посміхніться людині, якщо ви її зустріли сьогодні вдруге, і не робіть, що ви її не помітили.

Бліц– турнір.

Хто вітається першим:

• жінки чи чоловіки?
• Старші чи молодші?
• Начальники чи підлеглі?

 

Слово вчителя.

Вихована людина поважає ім’я і чуже. Люди завжди берегли  своє ім’я  і намагалися зробити так, щоб воно жило якомога довше. Одні прославляли його великими справами, інші – висікали на скелях, треті – писали на свинцевих пластинках і кидали в море. А був випадок коли, бажаючи залишити своє ім’я в історії  за будь-яку ціну, навіть ціною злочину, один давній грек спалив прекрасний храм. Він навіки покрив ганьбою і себе, і своє ім’я – Герострат. Це закономірність: зганьбила себе людина – заплямоване її ім’я, поважають людину - ім’я в пошані. Посміятись, поглумитися над іменем – означає образити його носія.

Саме тому виховані люди завжди пам’ятають прізвища, імена, по батькові друзі, знайомих і ніколи не лінуються привітно назвати їх, вітаючи, прощаючись, звертаючись за чим-небудь.

Сміятися над чиїмось іменем, перетворювати його на предмет жартів може тільки не дуже розумна людина. Але гірший той, хто знущається над зовнішністю іншого і дражнить його образливими прізвиськами.

У книгах про культуру поведінки радять:

1. Нехай кожен перевірить, як він сам називає інших.
2. Звертатися одне до одного тільки на ім’я.
3. На прізвиська не відгукуйся.
4. Якщо ненавмисно назвав іншого на прізвисько – вибачсь.
5. На необразливі прізвиська не ображайся.

Ставлення до етикету не у всіх однакове. Дехто вважає, що етикет не має значення. Важлива, мовляв, щира повага до людини, піклування про неї; а чи велика користь у словах,  міміці, жестах? І що може додати до щирої поваги зовнішня форма поведінки? Інші побоюються, що правила етикету створюють небезпечні перетворення поваги до людини у звичайну формальність.

Якщо, що ці сумніви безпідставні. Культура поведінки не може обтяжувати людське існування – навпаки, полегшує його,робить взаємини приємними, допомогає взаєморозумінню, поліпшує моральну атмосферу в колективі, у суспільстві в цілому.

Заключне слово вчителя.

Я думаю, що ви переконалися, як важливо бути вихованим, уміти аналізувати свої вчинки оточуючих.

Вихованість – це те, що може зблизити людей. Давній мудрець відповів, коли його запитали, у кого він вчився вихованості: «У невихованих, я  старався не робити те, що роблять вони».

 Усе, про що ми сьогодні говорили, треба не тільки знати, але й старатися дотримуватися. Бо слово, жест, зовнішній вигляд - не тільки засіб зв’язку х іншими людьми. Це наша візитна картка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

    Методична розробка класної години.

   Тема:                 Хочу бути щасливою людиною.

   Мета:                   спонукати учнів на самовиховання; сформувати негативне ставлення до примітивного розуміння щастя, заснованого на матеріальних цінностях; виховувати в учнів високі моральні якості.

            Обладнання:   чисті аркуші паперу, ручки або олівці,  картки з висловлюваннями на тему «У чому полягає щастя?».

           Коментар:     для проведення заходу учитель заздалегідь пропонує учням             подивитись фільм «Доживемо до понеділка».

Хід заняття

              Запитання до учнів.

  У яких життєвих ситуаціях ви відчуваєте себе щасливими?

Щастя більше залежить від внутрішнього стану людини, чи від зовнішніх         обставин?

Чи багато людині потрібно для щастя? Аргументуйте власну думку.

Спробуйте дати своє визначення поняттю «щастя».

Слово вчителя.

Тема щастя хвилювала людей у всі часи. Бути щасливим – головна мета кожного з нас. Але як досягти її? Людина,  повинна знайти своє розуміння щастя.

Пригадаймо фільм «Доживемо до понеділка», герої якого, дев’ятикласники, пишуть твір на тему «Моє уявлення про щастя». Пам’ятаєте, як молода вчителька, у недавньому минулому випускниця цієї школи, а нині класний керівник цих учнів спостерігала за ними:

«Моє уявлення про щастя»... – прочитала Наталя. -  Треба ж! А нам Світлана Михайлівна таких тем не давала. Ми писали все більше про «типових представників»...а погляньте, які обличчя – серйозні, одухотворені...а Сиромятников списує! Чуже щастя краде. Не розумію, як вони пишуть на таку тему. Це ж неможливо пояснити – щастя! Все одно, що приколоти до паперу сонячний зайчик...»

Дійсно, як пояснити, що це таке щастя? На це запитання намагалися відповісти історики, письменники і філософи, залишивши нам перлини своїх геніальних думок. «Прагнення до щастя – це прагнення прагнень», - писав Людвиг Фейєрбах.

         Творче завдання «Захисти своє щастя».

Учитель розділяє учнів на шість груп і роздає їм картки з визначенням поняття «щастя».

Завдання кожній групі – навести аргументи на захист думки, яка написана в картці. Опонентами групі, що відповідає, виступають решта учнів. Вони мають ставити запитання або висловлювати протилежні думки, пропонуючи групі довести свою правоту.

Група 1

  «Найщасливіша та людина, яка потрібна всім».

 Можливі заперечення та запитання опонентів:

 Якщо людина живе проблемами інших, вона не має часу подбати про      власне щастя.

Чи можна цей вислів розуміти так: поки інші відчувають у тобі потребу – ти щасливий, коли ж ні – про тебе забувають, і ти втрачаєш щастя?

Існує чимало гуманних професій: лікар, вчитель, рятівник та ін. Призначення цих людей – рятувати і допомагати іншим, а допомогти потребують постійно. Невже для того, щоб відчувати себе щасливою людиною, достатньо отримати , наприклад, фах лікаря?

Одна людина не може допомогти всім, отже не може бути повністю щасливою.

Висновок:

Бути щасливим. Значить прагнути бути корисним, не чекаючи на подяку.

«Найщасливіша людина та, яка дає щастя найбільшій кількості людей».              (Дені Дідро)

 

                                      

   Група 2

«Щастя – у праці».

Можливі заперечення і запитання опонентів:

Безрадісна, одноманітна праця не може принести щастя.

Якщо людина не любить свою роботу – вона нещаслива?

Як праця може зробити людину щасливою?

Якщо жінка домогосподарка, виховує дітей і не працює, вона не може відчувати себе щасливою.

Висновок:

Щасливою людину робить зовсім не престижна або творча робота як така,        а перед усім та, в яку людина вкладає свою душу, від якої отримує   задоволення.

 

                                           Група 3

«Щастя  за гроші не купиш».

Можливі заперечення та запитання опонентів:

Існує давня приказка «Не май сто рублів, май сто друзів». Чи можна купити дружбу?

Чи може людина бути щасливою без грошей і нещасною з купою грошей?

Жити в постійному стресі за своє багатство: згорить, вкрадуть, згниє...Хіба цей страх може бути сумісним із щастям?

У Сомерсета Поема є вислів: «Гроші – це шосте відчуття, без якого людина не може в достатній мірі скористатись рештою п’ятьма».Отже, гроші – найнеобхідніша для щастя річ.

Висновок:

Так, гроші у житті дуже важливі, але зробити людину щасливою вони не можуть. Тому що «Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніж дім, повним учти м’ясної зо сваркою», « ліпше  добре ім’я за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото». (Із приповістей Соломонових).

 

                                                          Група 4

«Щастя – в кохані».

Можливі заперечення і запитання опонентів:

А якщо людина кохає без взаємності, її теж можна вважати щасливою?

Чи можна розуміти цей вислів так: поки не зустрів кохання – ти нещасна людина?

Супутниками кохання є ревнощі, зрада, розчарування, нерозділеність. Отже, кохання не може принести людині щастя.

Висновок:

Кохання змінює людину на краще, дарує їй нові чудові відчуття, мрії. У коханні споріднюються душі двох людей. І навіть нерозділене кохання прекрасне вже тим, що людина відкриває для себе красу іншої особистості.

 

                                                         Група 5

«Щастя – у подоланні себе. У самовдосконаленні».

Можливі заперечення і запитання опонентів:

Постійна боротьба із самим собою не може бути приємною, отже, і принести щастя.

Що означає перемогти себе?

Астрологи свідчать, що характер людини зумовлюють зірки. Отже, «переробити» себе не можливо, тому і щастя недоступне для людини.

Висновок:

Перемога над власними недоліками – найсолодша, адже людина таким чином відчуває себе вільною і більш сильною морально. Отже, робота над собою, прагнення самовдосконалення, відчуття власної значимості – в цих факторах теж міститься щастя

Група 6

«Якщо хочеш бути щасливим – будь ним».

Можливі заперечення і запитання опонентів:

Чи можна бути творцем свого щастя? Що для цього треба?

Чи все залежить від самої людини, щоб бути щасливою?

Людина не може бути щасливою за бажанням, адже на її життя впливає чимало зовнішніх факторів (умови  життя, рівень достатку, соціальні кризи, природні катастрофи та ін.).

Людина ніколи не відчує себе повністю щасливою, їй завжди бракуватиме чогось.

Висновок:

Насправді, для того, щоб відчувати себе щасливою людиною, не потрібно свідомо домагатися цього. Щастя – це  відчуття радості, захоплення, відкриття. Воно доступне людині, яка любить життя, уміє бачити красу природи, серце якої завжди відкрито для добра.

Слово вчителя.

Послухайте міркування про щастя одного десятикласника: «Як важко нам буває іноді зрозуміти просту думку про те, що щастя – це гойдалка між тим, що в нас є, і тим, що ми намагаємось мати. Яку б вагу ми не мали, але якщо те, що ми намагаємось мати більше по вазі, то ми залишимось внизу, незадоволені всім. Щастя залежить від нашого рівня домагань»

Запитання до учнів.

Як ви вважаєте, чи можна погодитись із думкою, що чим менше бажаєш, тим щасливішим себе відчуваєш?

Чи завжди здійснення наших бажань є запорукою щастя?

Сомерсету Моєму належать такі слова: «Життя йому здавалось жахливим, поки мірилом було щастя, але тепер, коли він вирішив підійти з іншою міркою, у нього ніби додалось сил».  Чи згодні ви з цією думкою? Чому?

Слово вчителя.

Ми виконали із вами творче завдання, в якому намагались виправдати правомірність шести визначенням щастя. І дійсно, кожне з них – правда. То, можливо, вони грані однієї істини? Давайте поєднаємо ці вислови і сформулюємо своєрідний закон щастя.

Творче завдання «Як стати щасливим».

Учитель пропонує кожній групі учнів сказати, що людина має робити, щоб відчувати себе щасливою. Пораду учні мають скласти, виходячи з думки, яка написана в їхній картці.

Учитель записує відповіді учнів на класній дошці.

Приклад відповіді.

Щоб стати щасливим, ти маєш:

1. По-доброму ставитись до інших, завжди бути готовим допомогти людині, яка потребує твого співчуття, поради або допомогти.
2. Будь-яку працю перетворювати на творчість.
3. Пам’ятати, що гроші важлива складова твого життя, але не головна.
4. Дарувати щастя людині, яку любиш і цінувати її щире ставлення до тебе.
5. Постійно працювати над вдосконаленням власної особистості.
6. Сприймати життя оптимістично.

Слово вчителя.

                                            Щастя – це вічна дорога земна,

                                            Щастя – це літо, зима і весна,

                                            Щастя – це сонце, злива і сніг,

                                            Щастя – це пісню ділити на всіх,

                                            Щастя – це віра в добро і любов,

                                            Щастя – це музика вільних дібров,

                                            Щастя – це друзі і рідний твій дім,

                                            Щастя – це світ, подарований всім.

Запитання до учнів.

Як ви розумієте такі народні приказки:

«Щастя з нещастям на одних санях їздять.»

«Щастя без розуму – торбина дірява.»

«Щастя скоро покидає, а надія – ніколи.»?

Заключне слово вчителя.

Відомий поет Омар Хайям дав таке визначення щастю: «Щасливий той, хто жив хоч би хвилинку!» Отже, саме життя є щастям. Матеріальний добробут дає відчуття задоволення, комфорту, але не щастя. Той, хто бачить щастя в цьому, збіднює своє життя, перетворює його на існування. Відчуття щастя дає людині творчу працю, творчість, мета яких – ствердження ідеалів добра, краси, справедливості.

Розуміння щастя нікому не може бути нав’язано, кожна людина має право на своє уявлення про щастя, кожен вибирає його сам. Щастя – це сама людина, багатство її внутрішнього світу, характер її світогляду, духовність або меркантильність інтересів і потреб.

ВИСНОВКИ

У  роботі визначено основні форми і  методи  виховання, надано повну класифікацію та визначено оптимальний вибір методу виховання. Отже,  класифікація  методів виховання — це їх групування за певними ознаками, встановлення між групами зв'язків
Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами: а) має органічно пов'язуватись з метою, яка стоїть перед навчальним закладом; б) не універсалізувати якийсь із них, має бути система методів; в) вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу; г) залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив; д) враховуються індивідуальні і вікові особливості учнів; е) динаміка, зрілість, організованість колективу; є) метод виховання і особистість вихователя.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогического исследованя. — М., 1988.
2. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1992.
3. Галузинский В.М. Индивидуальный  подход в воспитании учащегося, -К., 1982.
4. Дидактика современной школы.-—К., 1987.
5. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. — М., 1990. 6.3агвязинский В.И. Учитель как исследователь. — М., 1980.
7 Кабалевский Д.Б. Воспитание ума й сердца. — М., 1989.
8 Ковалев С.В. Психология семейных отношений. — М., 1987. 9Концепція  позакласної виховної роботи в загальноосвітній  школі. — К., 1991.            10. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.
11. Концепція школи нової генерації - української національної школи-родини. — К., 1994.

12. Коротов  В.М.  Общая   методика учебно-воспитательного  процесса.  -                  М., 1983.
13.. Красовицкий М.Ю. От педагогической науки к практике. — К.. 1990. 14.Кузь   В.Г.,   Руденко    Ю.Д.,   Сергійчук   З.0.    Основи    національного
      виховання.—Умань, 1993.
15. Кравець В.П. Психологія сімейного життя. — Тернопіль