Методична розробка із зарубіжної літератури "САПФО – МУЗА ДАВНЬО ГРЕЦІЇ"

САПФО – МУЗА ДАВНЬО ГРЕЦІЇ

Мета: ознайомити учнів з цікавими фактами з біографії давньогрецької поетеси Сапфо;

Зацікавити творчістю поетеси; розвивати розуміння поетичної творчості, почуття прекрасного; виховувати прагнення до самовдосконалення.

Обладнання: тексти поезій Сапфо; аудіозаписи; медіа презентація; медіапроектор; акустичні колонки.

Перебіг заходу

І. Вступне слово вчителя.

ІІ. Повідомлення підготовлених учнів про Сапфо.

1. Жінка... Нерозгадана таємниця, одвічна за­гадка, яку століттями намагалися збагнути чоло­віки. Іван Франко риторично запитував:

Жіноче серце! Чи ти лід студений?

Чи запашний чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти як тихі сни

Невинності?

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш?

Чого бажаєш?

В чім змінне ти і в чім постійне?

Справді, чим живе жінка? Як збагнути її душу, зрозуміти бажання? Чим відрізняється жіноча по­езія від чоловічої? Збагнути жіночу душу намага­лися Гі де Мопассан, Л. Толстой, А. Чехов, Т. Шев­ченко, Панас Мирний, І. Франко, В. Винниченко. Але ми знаємо, що були і жінки-письменниці: О. Кобилянська, Леся Українка, О. Теліга, А. Ахматова, М. Цвєтаєва, 3. Гіппіус. Тільки жінка най­краще розповість про жінку.

Хто така Сапфо?

2. Перші зразки любовної лірики дійшли до нас із часів античності.

До богів подібний мені здається

Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,

Голосу твого ніжного бриніння

Слухає й ловить.

Твій принадний усміх: від нього в мене

Серце перестало б у грудях битись;

Тільки образ твій я побачу — слова

Мовить не можу.

І язик одразу німіє, й прудко

Пробігає пломінь по тілу.

У вухах чути шум; дивлячись, нічого

Очі не бачать.

Блідну й тремчу, обливаючись потом,

Мов трава пожовкла, безсило никну;

От іще недовго — і, здається, має

Смерть надлетіти...

За античності високо цінували кохання. Дав­ні люди були не в змозі пояснити несподіване виникнення цього почуття і створили міф про Амура (Купідона), хлопчика-пустуна із крилами.

Розважаючись, він стріляв із зав’язаними очима з лука. Серце, у яке влучала стріла Амура, за­палювалося жагучим коханням. Відтоді людині не було спокою, адже почуття, послане Амуром, було сліпим.

І справді, закохані заново відкривають для себе красу та неповторність навколишнього світу, а своїх обранців ідеалізують. Той, хто кохає, ба­чить у коханому те, чого не бачать інші, «не за­сліплені любов’ю», люди.

3.  Найзнаменитіша поетеса Давньої Греції, Сапфо жила на острові Лесбос

у VI ст. до н. е.

У той час жінка могла обрати один із двох способів життя: вийти за­між та піклуватися про свою сім’ю чи залишитися вільною й присвятити своє життя мистецтву та коханню. Сапфо обрала другий шлях. Це одна з перших поетес, відомих у світовій літературі.

Філософ Платон називав Сапфо деся­тою музою. У її віршах не йдеться про по­літику, її поезія обмежена світом особистих почуттів, а головна тема її віршів — кохання. Пісні Сапфо звернені до подруг і учениць, що належали до своєрідногогуртка («дому муз») —культового об’єднання, присвяче­ного богині Афродіті, яке очолювала по­етеса. Відкриття в поезії світу людських по­чуттів, світу прекрасного — у цьому полягає іначення пісень Сапфо.

Вагомий вплив на поезію Сапфо мав фольклор. Особливо помітно це було в її весільних піснях — епіталамах. Сапфо ство­рює свою власну строфу — «сапфічну».

У ліриці поетеси для кохання створю­ються красивий фон — вбрання, аромати, квіти, весна, але переживання, як і в народ­ній пісні, найчастіше мають сумний характер. Та й образ самої Сапфо був нерозривно пов’язаний з уявленням про нещасне ко­хання. Існувала легенда, що поетеса покін­чила життя самогубством, стрибнувши з ви­сокої скелі у море через безнадійне кохання до красеня Фаона, який знехтував дівчиною (Фаон— міфологічна фігура, улюбленецьАфродіти).

Барвношатна владарка, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти

Серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене.

На колісниці

Золоті й летіла ти, міцнокрила

Горобина зграє,її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом  ясним на лиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує,що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чогобажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв — сам дари нестиме,

Хто не любить нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш...»

О, прилинь і знов, од нової туги

Серце урятуй, сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічнице,

На допомогу.

ІІІ. Заключне слово вчителя