"Використання інноваційних технологій навчання на заняттях української літератури"

НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

 

ВП НУБіП України

"Немішаївський агротехнічний коледж"

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

Використання інноваційних технологій навчання на уроках української літератури

 (матеріали за темами: Ліна Костенко «Маруся Чурай». Олександр Довженко «Зачарована Десна»)

 

Укладачі: Костюк Н.І.

                      Перевозник А.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

ХХІ століття –  час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення.

Комп’ютери стрімко увійшли в різноманітні сфери  повсякденної діяльності суспільства, тому широке запровадження комп’ютерної техніки у процесі навчання є важливим завданням педагогів.

Досвід переконує, що комп’ютер сприяє не тільки розвитку самостійності, творчих здібностей учнів, його застосування дозволяє змінити саму технологію надання освітніх послуг, зробити урок більш наочним і цікавим. Комп’ютер забезпечує активізацію діяльності вчителя та учнів на уроці, сприяє здійсненню диференціації та індивідуалізації навчання, розвитку спеціальної або загальної обдарованості, формуванню знань, посилює міжпредметні зв’язки. Все це дає можливість покращити якість навчання.

Використання інформаційних технологій на уроках української мови та літератури може відбуватися різними способами, це залежить від низки факторів, найважливішими з яких вважаємо такі: потреби конкретного уроку, рівня володіння різними програмами та наявністю сертифікованих програм у системі  освіти. Серед зазначених технологій використовуємо такі їх види:

- інформаційні технології;

- електронні підручники;

- окремі типи файлів (зображення, відео-, аудіо-, анімації);

- розроблені авторські уроки (інтеграція різних об’єктів в один формат-     презентації, web-сторінки).

У своїй роботі надаємо перевагу використанню створених власних уроків, зокрема мультимедійних супроводів, адже мультимедіа – це сучасна комп’ютерна інформаційна технологія, що дозволяє об’єднувати в одній комп’ютерній програмно-технічній системі текст, звук, відеозображення, графічне зображення та анімацію (мультиплікацію) . Кожен із застосовуваних інформаційних компонентів має власні виражальні засоби та дидактичні можливості, що спрямовані на забезпечення оптимізації процесу навчання.

Отже, очевидною є та роль, яка відводиться мультимедійним засобам навчання, що виникли з появою потужних багатофункціональних комп’ютерів, розвинених комп’ютерних систем навчання. Ще Я.А.Коменський у праці "Велика дидактика" писав: "...Все, що тільки можна, давати для сприймання чуттям, а саме: видиме – для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, доступне дотикові – через дотик. Якщо будь-які предмети можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони відразу сприймаються кількома чуттями..."

Дидактичні можливості мультимедійних засобів навчання, що використовуються на уроках української мови та літератури, можна стисло визначити так:

- посилення мотивації навчання;

- активізація навчальної діяльності учнів, посилення їх ролі як суб’єкта навчання діяльності (можливість обирати послідовність вивчення матеріалу, визначення міри і характеру допомоги та ін.);

- індивідуалізація процесу навчання, використання основних і допоміжних навчальних впливів, розширення меж самостійної діяльності школярів;

- урізноманітнення форм подання інформації;

- урізноманітнення типів навчальних завдань;

- створення навчального середовища, яке забезпечує "занурення" учня в уявний світ, у певні соціальні і виробничі ситуації;

- постійне застосування ігрових прийомів;

- забезпечення негайного зворотного зв’язку, можливість рефлексії;

- можливість відтворення фрагмента учбової діяльності.

Використання ІКТ сприяє тому, що за короткий час особистість спроможна засвоїти та переробити великий обсяг інформації. Фактичне сприйняття демонстраційних матеріалів є в 60 тисяч разів швидшим, аніж тексту, який читаємо. Саме тому, на нашу думку, наочне подання інформації має велике значення під час проведення лекцій, публічних виступів, узагальнення досвіду тощо.

Запам’ятовування інформації відбувається таким чином: якщо сприймається лише слухова інформація, то засвоюється 20% матеріалу; якщо інформація отримується лише за допомогою зору, то запам’ятовується до 30% матеріалу. За умови комбінованого поєднання слухового та зорового каналів інформації людина спроможна швидко засвоїти до 60% отриманої інформації. Таким чином, використання мультимедіа сприяє кращому вивченню навчальної інформації на уроках.

Власний досвід створення та використання презентацій у процесі вивчення української мови і літератури дозволяє визначити низку факторів, які впливають на  ефективність навчально-виховного процесу:

- зростання впливу виступу на аудиторію, оскільки значний обсяг інформації сприймається зоровими та слуховими рецепторами одночасно;

- полегшення розуміння і сприйняття поданого матеріалу;

- запам’ятовування навчального матеріалу на значний період;

- збільшення психологічної вірогідності прийняття правильних висновків, суджень, узагальнень;

- скорочення часу на розкриття проблеми.

У своїй практичній діяльності найчастіше  використовуємо презентації, створені за допомогою програми Power Point, зокрема такі їх види: 

- презентації для лекційного викладу матеріалу;

- презентації для повторювально-узагальнювальних уроків;

- презентації для уроків тематичного оцінювання знань.

Компонування матеріалу програми в цьому випадку слугує своєрідною формою опорного конспекту. Варто зазначити також, що учні під час підготовки домашнього завдання часто використовують презентацію, вважаючи, що вона більш зрозуміла й логічна.

Мультимедійні уроки, зазвичай, будуємо за такою структурою:

1. Мотивація уроку – короткий вступний матеріал. Часто під час мотивації створюється проблемна ситуація за допомогою проблемного запитання.

2. Оголошення теми та очікуваних результатів уроку.

3. Основна частина уроку – опанування навчальним матеріалом уроку: робота з поняттями, невеликими текстовими фрагментами, що містять навчальну інформацію, відеосюжетами, аудіозаписами, фотодокументами, таблицями, схемами (виклад необхідної інформації з теми у вигляді слайдів).

Мультимедійні технології дозволяють подати набагато більше інформації, ніж на уроці без використання комп’ютера.

Основна частина уроку може включати і проведення невеликої навчальної дискусії, роботу в групах, творчий звіт з виконання індивідуального завдання. Звісно, використовуються і традиційні форми роботи та методи і прийоми навчання.

4. Підбиття підсумків уроку включає рефлексію почуттів (наприклад, що сподобалося на уроці найбільше), способів діяльності учнів (для прикладу, чи раціональними були види діяльності, завдання, що використовувалися під час заняття) та відтворення учнями  основних понять уроку з демонстрацією слайдів з текстовими фрагментами.

Може виникнути питання – а чи не є використання мультимедійних технологій даниною сучасності, адже такі етапи  можна  запланувати і для звичайного уроку? Однак уже перший досвід використання мультимедійних технологій свідчить, що їх упровадження підвищує ефективність засвоєння матеріалу, інтенсифікує процес навчання, стимулює інтерес учнів як до знань, так і до процесу їх отримання.

Вважаємо, що систематичне використання комп’ютера на уроці, зокрема систем  презентацій, сприяє наступному:

- підвищенню якісного рівня використання наочності на уроці;

- зростанню продуктивності уроку;

- реалізації міжпредметних зв’язків;

- уможливленню організації проектної діяльності учнів зі створення навчальних програм під керуванням учителів інформатики та української мови;

- логічному викладу навчального матеріалу, що значно підвищує рівень знань учнів;

- покращенню взаємин "учень-учитель", особливо з учнями, "далекими" від мови та літератури, які, зазвичай, захоплюються інформатикою;

- зміні ставлення  до комп’ютера: вони починають сприймати його як універсальний інструмент для роботи в будь-якій галузі людської діяльності.

Зрозуміло, що уроки з використанням мультимедійних технологій потребують значної підготовчої діяльності педагога. Учитель повинен вміти користуватися різноманітними  програмами: графічними, flesh – анімації, web – редактора, програмами для створення презентацій, програмами для роботи зі звуком та відео тощо. Це уможливлює подання інформації у формі відео, презентації, web-сторінки з різноманітними роликами. Загалом у власній практиці для унаочнення навчального матеріалу дуже часто використовуємо ресурси Інтернету.

Викладачами циклової комісії української мови та літератури   розроблено навчально-методичне забезпечення викладання предмета на основі використання мультимедійних технологій. Зокрема, створено низку авторських уроків, зокрема:  тестові матеріали з української мови, презентаційні матеріали за творчістю Нечуя-Левицького, Лесі Українки, І. Франка, М. Коцюбинського, М. Рильського, В Сосюри, Ліни Костенко, О. Довженка…

Звичайно, використовуються і ті матеріали, які розроблені методистами та вчителями-практиками, зокрема диски з української літератури для 10-11 класів, "Тарас Шевченко: життя і творчість", окремі диски за творами програми 10-11 класів, з української мови, хоча варто зазначити, що їх якість часто залишає сподіватися на краще.

Застосовуємо у роботі перегляди фільмів або їх фрагментів за прочитаними програмовими текстами, наприклад, "Тіні забутих предків" за повістю М.Коцюбинського, "Украдене щастя", "Захар Беркут" за І.Я. Франком «Україна в огні» за Довженком та інші.

Учителі також використовують записи телепередач про письменників, що вивчаються у шкільному курсі української літератури, наприклад, про Бориса Олійника, Олеся Гончара, Івана Багряного, Олександра Довженка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Василя Симоненка, Василя Стуса, Тараса Шевченка, Володимира Сосюру та багатьох інших.

Мультимедійний урок дає можливість комбінувати на одному занятті велику кількість цікавих завдань, залучаючи все більше учнів до активної роботи. Іноді створюємо презентації разом з учнями, пояснюючи, який результат є очікуваним, але обов’язково враховуємо їхню думку.

Вважаємо, що головне завдання використання ІКТ у процесі вивчення української мови й літератури – підвищити пізнавальний інтерес учнів до вивчення предмета. Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає.

 

Тема заняття:  Ліна Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай».

Мета заняття: формування навички та уміння аналізувати роман у віршах, розкрити характери, проблематику твору;

 

          розвивати вміння логічно висловлювати думку, естетичний смак, відчуття краси форми і змістовної глибини поетичного образу;

 

 виховувати у дусі поваги до минулого та гордості за свій народ, формувати високі моральні якості на прикладі героїв роману.

Обладнання:  мультимедійний пристрій, ноутбук, презентації, текст твору.

Форма проведення заняття:        класно-урочна__ 

 

Зміст і хід заняття

 

№ елементу Тривалість	Елемент заняття, питання, форми, методи навчання і засоби забезпечення заняття	Доповнення, зміни, зауваження
1	2	3
І.	Організаційна частина
	Вступне слово.
ІІ.	Мотивація навчальної діяльності
	1.Оголошення теми і мети
	Епіграф                       Її пісні – як перло      многоцінне,                                Як дивен скарб серед земних марнот…                                                               Богдан Хмельницький
	2.Презентація творчості Ліни Костенко. (обговорення і доповнення студентів)
	3.Визначення жанрової особливості твору. Теорія літератури. (Історичний роман у віршах)
	4. Історична довідка – розповідь про легендарну піснетворку Марусю Чурай.
	5. Презентація української народної пісні «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці.»
	6. Сюжетно – композиційний аналіз твору. Назви розділів: Якби знайшлась неопалима книга Полтавський полк виходить на зорі Сповідь Гінець до гетьмана Страта Проща Дідова балка Облога Полтави Весна, і смерть, і світле воскресіння
	7. Характеристика образів. (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Богдан Хмельницький, дід Галерник…)
	8. Словникова робота: філософія життя.   **Чужа душа – то, кажуть, темний ліс, А я кажу: не кожна, ой, не кожна… **Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна? **Життя – така велика ковзаниця, Кому вдалось не падавши пройти… **Спливло життя, як листя за водою… **Моя любов чолом сягала неба, Твоя ходила низько при землі… **Нерівня душ – це гірше, ніж майна… **Аякже, смерть усе-таки це празник, Який буває тільки раз в житті… **Смерть повсюди, а життя одне… **Вишня-наречена вже до віночка міряє туман…
ІІІ.	Закріплення вивченого матеріалу.
IV.	Оцінка роботи студентів і її мотивація.
V.	Підсумок заняття і домашнє завдання.

 

 

Історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Історія написання та видання

(лекційний матеріал)

Переходячи до вивчення роману Ліни Костенко "Маруся Чурай", мусимо бодай кілька хвилин вділити на вияснення історичної особи – легендарної піснярки Марусі (Марії) Чурай

 

 

Про те, що це не видумана, а реальна постать, свідчив ще знавець літератури й фольклору Владіміров, а О. Шкляревський написав і опублікував у 1877 році в журналі "Пчела" в Петербурзі розвідку-нарис. Деякі легенди й свідчення дають можливість приблизно визначити роком народження Чураївни 1625. Вважають, що Маруся була дочкою козацького старшини – урядника полтавського добровільного козачого полку Гордія – і полтавської трудівниці Горпини. Під час сварки з шляхтичем, який довго і підло знущався над людьми, не минав нагоди довести українцям, що вони "бидло", батько Марусі вихопив шаблю, вбив напасника, а сам врятувався від несправедливого польського суду, який би навіть не став розбиратися, хто був винен, тим, що втік на Запорізьку Січ і пристав до нереєстрового козацтва.

 

 Під час козацько-селянського повстання у битві під Кумейками у 1637 році Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком потрапив у полон до польського гетьмана Потоцького і був страчений у Варшаві як один з лідерів визвольної боротьби. Маючи чудовий голос і ліричну душу (дівчині приписують понад двадцять народних пісень), Маруся спромоглася на велике кохання до козацького сина Гриця Бобренка. Фольклорист О. Шкляревський описав портрет Марусі Чурай, який висів на стіні у діда відомого українського письменника Г. Квітки-Основ'яненка і нібито був змальований з натури; "Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто, невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима та густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін.

 

 Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс". На основі цього опису свою картину намалював художник Самусєв. Прекрасний портрет Марусі Чурай створила також українська художниця Ф.Матвієнко. Співачка намальована в пишному національному одязі на тлі розкішної української природи, серед квітів і червоних кетягів калини, над якими літають пташки.

 

 Деякий час Маруся і Гриць зустрічалися й щиро любилися. Проте заради багатства й за підказкою матері вдовин син посватав дочку осаули Вишняка Галю (Ганну). З розпачу й образи Маруся отруїла Гриця, а у своєму злочині під час похорону призналася словами пісні "Ой не ходи, Грицю..." Безперечно, якщо таке відбулося дійсно, судова справа мусила бути зафіксована в архівних документах, але вони не збереглися через пожежу у Полтаві в 1658 році, коли місто згоріло дощенту. У радянські часи Іван Хоменко, розшукуючи матеріал для свого твору "Маруся Чурай", знайшов у бібліотеці АН УРСР цікавий документ – текст вироку полтавській піснетворці.

 

 У нарисі про Чураївну О. Шкляревський підкреслює, що коли у день страти Марусі на майдані зібрався великий натовп і два кати витягли на поміст майже непритомну дівчину, Іван Іскра на коні прорвався до місця страти і встиг вручити універсал Б.Хмельницького, яким гетьман відмінив вирок полтавського суду й дарував життя відомій співачці.

 

 До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О. Шаховського "Маруся – малоросійська Сафо", драми українських митців Г.Бораковського "Маруся Чурай" – українська піснетворка", М. Кропивницькрго "Дай серцю волю – заведе в неволю", М. Старицького "Ой не ходи, Грицю", поеми Л.Боровиковського "Чарівниця", С. Руданського "Розмай", драматичну поему В. Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б. Хмельницького Україну.

 

 Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко І. Дзюба найвищої думки; "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".

 

 Є твори, настільки художньо цілісні, що необережне втручання ззовні (примітивний аналіз чи хибні пояснення) можуть зруйнувати їхню первинну красу, знівечити зміст, спотворити до невпізнаний образи-персонажІ.

 

 Чим талановитіший твір, тим менша потреба на уроках розбирати його "до гвинтика". Чим більшу долю філософського бачення вкладено в художнє полотно, тим менше шансів пояснити його єдино правильно і потрактувати однозначно. Добре, якби такі твори сприймалися кожним Індивідуально, без нав'язування вже готової думки. Але чи готовий читач-учень до такого сприйняття?

 

 Не раз будучи присутньою на уроках вивчення роману Ліни Костенко "Маруся Чурай", я здригалася від повного нерозуміння твору самими словесниками, не говорячи про учнів, дивувалася примітивній однобокості трактування образів, абсолютно непотрібній дилемі "труїла чи не труїла", дилетантським домислам того, чого в романі немає.

 

 Але ж, заперечать мені вчителі, не пояснювати учням тексту роману також не можна, не вимагати учнівських суджень про твір означає не знати, чи прочитали, чи зрозуміли зміст, що осудили, а що взяли за взірець. Безумовно, опрацьовувати цей високоталановитий роман на уроках треба, але при цьому слід звертати увагу не тільки на сюжет і композицію, а найперше на підтекст; руйнувати свої й учнівські стандартні уявлення про добро і зло, яких у чистому вигляді в житті немає; заглянути в душі персонажів так глибоко, щоб побачити І темні закутки, і яскраві спалахи духовного Вогню.

 

 "Маруся Чурай" Ліни Костенко – історичний роман у віршах. Цього не треба ні на мить забувати при вивченні. Саме тому на уроці необхідно наводити не просто цитати на підтвердження чи спрощення певної думки, а передовсім ті афористичні філософські судження, які в ліриці як роді літератури, відіграють особливу роль, сповнюючи твір естетичною красою І могутньою виховною силою. Таких афоризмів у романі чимало, І кожен з них – філігранне відшліфований самоцвіт, туго вправлений в чудову оправу.

 

 Як твердять науковці, шляхів аналізу художнього твору не так уже й багато: аналіз "услід за автором", сюжетно-композиційний аналіз і пообразний аналіз. І перший, і другий, і третій в нашому конкретному випадку ефективним, думаю, не буде. Специфіка роману "Маруся Чурай" відштовхує аналіз "услід за автором" як щось для нього чужорідне і пародійне, бо краще і більше сказати, ніж це зробила Ліна Костенко, вчитель не може, а кажучи гірше і менше, знищить право учнів на первинне, неупереджене сприйняття тексту учнями. Сюжетно-композиційний аналіз теж не дасть відчутних наслідків, бо не охоплює власне лі­ричної сторони, а тільки акцентує на епічній. Пообразний же при всіх зусиллях і майстерності вчителя залишає поза увагою образи другорядні й епізодичні, які у романі відіграють суттєву роль, бо часто вириваються на передній план, інколи навіть притінюючи головні образи, постійно конкуруючи з ними за силою художнього вирішення і типовістю. Отже, виникає потреба в аналізі-конгломераті.

 

 Роман складається з дев'яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву. Твір починається фактично із розв'язки, причому несподіваної І страшної, через що тяжіє до новелістичного жанру, а розташування частин композиції у нехронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість. Художнє полотно "Марусі Чурай" надзвичайно компактне – нічого ні додати, ні забрати. Позасюжетний розділ "Ділова Балка" і фантастичний образ Хо теж абсолютно вмотивовані й виважені.

 

 В образі діда Галерника і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник – Маруся Чурай – Іван Іскра). Образ Хо – не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, але спілкування з самим собою – єдиний, порятунок від розпачу й божевілля. Розділ "Сповідь" г. екскурсом у минуле, в ньому сконцентровано і зав'язку, і кульмінацію, але вважати його початком змісту твору неправильно, бо це зруйнує сюжет і спотворить композицію. Правильніше буде матеріал цього розділу зіставляти з відповідними подіями, вчинками, образами з інших частин роману, щоб мати про них повніше уявлення.

 

 Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Т навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами ("А що, якби знайшлася хоч одна..."), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

 

 Від картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковник Пушкар, гонець-запорожєць, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст. Саме з аналізу історичного тла й варто починати роботу над цим унікальним в українській літературі романом. Авторка не ідеалізує українців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи "теорію єдиного потоку" української нації (за Михайлом Грушевським). Групування персонажів у творі особливе – негативних набагато менше, ніж позитивних, та ще й більшою мірою негативні не обділені добрими рисами, й у ставленні до Чураївни навіть ті, .хто відверто налаштований проти неї, не можуть позбутися відчуття моральної і духовної вищості Марусі над середовищем. Ось, наприклад, свідчення далеко не ідеальної Параски Демидихи, яка. не без того, щоб удосвіта нишком потрусити мужу грушу.

 

 А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?

 Кому він ще так знівечив життя?

 

 Або візьмемо порівняння морального статусу Марусі й Галі волоцюгою Семеном Капканчиком, який через примітивність душі навіть не розуміє, що своїми ж словами ганить і Галю, і себе:

 

 Ось тут і суд на тому зупинився,

 що знали ж всі, і Галя не глуха,

 що сватав ту, а в тої опинився.

 А хто із нас, як кажуть, без гріха?..

 

 Навіть війт Горбань, людина дуже обережна та ще й морально червива, злодійкувата, знаходить оправдання Марусиному вчинку:

 

 А зілля річ, ви знаєте, капризна –

 Тут воно чари, тут воно й трутизна.

 

 Вимальовуючи характер цього персонажа, Ліна Костенко вдається до влучної ремарки – авторської безпосередньої характеристики:

 

 (Тут принагідне варто зауважити,

 що дьогтю він мав, справді, предостатньо,

 оскільки він, як виявилось потім,

 "з комори мєской потай дьоготь крав").

 

 І цей штрих до портрета якнайкраще пояснює нам, чому так кортить Горбаневі вимазати Марусині ворота дьогтем, чому він так вперто намагається змусити суд не відступити від букви закону І цим створити у співгромадян добру думку про себе, про свою порядність. Але як швидко спадає з війта маска пристойності! Ось його реакція на Іскрин захист Чураївни у суді;

 

 Горбань сказав:

 – При чому тут пісні?

 Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.

 

 І потім, бачте, чутка є, ги-ги,

 що свідок цей – особа зацікавлена.

 Його слова не мають тут ваги.

 

 А в часи облоги Полтави Горбань постає перед нами вже зовсім нікчемою:

 

 Лише Горбань хапає дрижаки,

 Кричить: – Угода! Нарушать не смійте!

 він думає,– як впустять їх таки,

 то перш за все вони повісять війта.

 

 Серед представників народу на суді вигідно вирізняється Ящиха Балаклійська Кошова, про яку Маруся має дуже високу думку і пізніше в своїй уяві возводить цю жінку у своєрідний символ довіку вірної люблячої і мужньої козацької вдови:

 

 Та тільки ж я вдова не Балаклійська.

 У неї муж не повернувся з війська.

 Поліг, загинув, вбитий молодим,

 їй можна вічно плакати за ним.

 Щаслива ти, Яшихо Кошова!

 А я... Хто я? По кому я вдова?

 

 Ящиха ж першою і стає на захист любові, а отже, на захист Марусі:

 

 У мене дома діточки малії.

 Мій муж поліг в боях у Приазов'ю.

 А я прийшла сюди аж з Балаклії,

 хоч я людина вже не при здоров'ю.

 Отож, скажу відкрито і вселюдно.

 Буває всяко, доля – не черінь.

 Любов – це, люди, діло неосудне.

 По всі віки. Бо вік віків. Амінь!

 

 Гонець-запорожець від Богдана Хмельницького теж хоче врятувати піснярку, захищаючи при цьому правду, совісність, загальнолюдську І козацьку мораль:

 

 У вас іще на спідниці

 не перешили ваших хоругов?

 Домарики, така у вас і смерть,

 Безславно вмер, а кажете: убито.

 А що, як Інший вибрати закон,

 не з боку вбивства, а із боку зради?

 Ну, є ж про зраду там які статті?

 Не всяка ж кара має буть незбожна.

 Що ж це виходить? Зрадити в житті

 державу – злочин, а людину – можна?!

 

 А вже про заскорузлість думки суддів і збюрократизованість судової системи він говорить прямо:

 

 Замудрувались ви.

 Тут треба тільки серця й голови.

 

 Образ Хмельницького в романі ніби епізодичний, проте читач має відчуття незримої присутності гетьмана впродовж усієї дії. У сцені ж суду він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький забороняє суддям одноосібне вершити долі громадян, що свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя; треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.

 

 За ті пісні, що їх вона складала,

 за те страждання, що вона страждала,

 за батька, що розп'ятий у Варшаві,

 а не схилив пред ворогом чола,

 не вистачило б городу Полтаві,

 щоб і вона ще страчена була!

 

 Найцікавішим з персонажів, які в романі творять тло, є полковник Мартин Пушкар. Суд над Марусею для нього така важка справа, що він мимохіть порівнює її з війною:

 

 Страшне це діло, діло небуденне.

 А всі почути вирока спішать.

 Воно, скажу вам, легше, як на мене,

 діла у битвах шаблею рішать.

 

 Намагаючись зберегти за Чураївною презумпцію невинності до встановлення правди, Пушкар совістить Бобренчиху, коли та ллє бруд і на дівчину, і на мертвого сина, категорично забороняє катувати Чураївну, вимагає від суддів обачності щодо такого тяжкого вироку:

 

 І так карати, щоби люд хрещений

 не мав за що судові докорить.

 

 Признаючи усе ж вину Марусі, полковник нагадує і про Грицькову вину, водночас він категорично виступає проти відплати злом за зло:

 

 Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,

 що світ вже так замішаний на злі,

 що як платити злочином за злочин,

 то як же й жити, люди, на землі?

 

 Пушкар – людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інформації про самого полковника:

 

 Полковник встав, в судді перепросився,

 бо мав на Білу готувати полк.

 Посунув трохи війта і бурмистра.

 Поспільство розступилось на аршин.

 

 Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю.

 

 Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави", коли не кидається рятувати свої маєток, село, ліс, а мовчки дивиться на наругу, бо Полтава дорожча від багатства:

 

 Сто років ріс. І ще сто років ріс.

 Полковнику! Це ж треба провалитись,

 щоб так оне стояти і дивитись!..

 Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.

 Пушкар – нічого. Глянув – і нічого.

 Спокійні очі. Сива голова.

 Шорстка кирея кольору нічного.

 Дивився. Думав.

 – Швидше б та трава!

 

 Навіть Іван Іскра, пропонуючи Чураївні руку й серце, не уявляє їхнього весілля без священика і Пушкаря. Авторська симпатія до Пушкаря передана у своєрідному екскурсі в майбутнє цього полковника:

 

 Ще не старий. Т славу мав, і силу.

 (Про нього потім думу іскладуть.

 Мине сім літ – і голову ці сиву

 Виговському на списі подадуть).

 

 З особливою теплотою виписаний образ діда Галерника. Спочатку він – жива легенда для маленьких Грицька і Марусі, джерело інформації про широкий світ, Кафу, турецьку неволю; згодом починає сприйматися Марусею як народний умілець, а наприкінці твору Галерник, образно кажучи, наче випростує плечі, стає символом народного руху, бо вважає нижчим козацької гідності ховатися від ляхів за мурами міста:

 

 Та й те сказать, – хіба це вперше військо

 у мене пройде тут по голові?..

 Якби я міг вам бути у пригоді,

 а то ж про шаблю думати вже годі.

 А був колись такий великовоїн! –

 од трьох шабель ще й досі незагоєн.

 

 Дід переживає за хвору Марусю, розпитує про неї в Іскри, але як людина стара і досвідчена, не радить Іванові надіти через нерозділене кохання. У словах Галерника вчувається жорстока життєва правда, за якою навіть смерть Марусі – це ще не смерть усьому світові: живі повинні думати про живе:

 

 В такій біді ніхто вже не порадько.

 Немає ради. Ради тут нема.

 Чого рвеш комір? Тут хіба задуха?

 В, ні, стривай, нічого це не дасть.

 В житті найперше – це притомність духа,

 тоді і вихід знайдеться з нещасть.

 Душа у тебе має бути крицею.

 Так плакати не гідно козака.

 Твій батько був, Іване, Остряницею, –

 наступний гетьман після Павлюка,

 Ти ж син його! Душі не занехаєш,

 Не маєш права, ти ж таки не Гриць...

 

 Історична доба в історичному тлі й виразних характерах, правдиво протрактованих словесником і правильно та ще й емоційно сприйнятих старшокласниками, дає змогу глибоко зрозуміти й основні образи та ідеї, виражені через них. Оскільки образи Гриця, Іскри І Марусі є найскладнішими і водночас найважливішими в романі, учням треба розкрити особливості середовища, в якому такі натури виросли і сформувалися, звернути увагу на сімейний уклад Бобренків, Чураїв, Вишняків, Остряниць. До речі, уявлення про родинні Ідеали не обов'язково повинні випливати з побутових сцен, інколи досить виразної художньої деталі. Ось, наприклад, слова Іскри про своїх і Марусиних батьків:

 

 Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

 Мабуть, один лелека нас приніс.

 Батьки у нас безстрашні й невпокорені

 і матері посивілі од сліз.

 

 Глибока повага Іскри до покійної матері Марусі Чураївни відчувається у напрочуд вдалій метафорі:

 

 Іде Іван. І знову повертає.

 Думками сніг з могили одгортає.

 

 У сім'ї Бобренків найколоритнішим образом є безцеремонна і черства Орихна Бобренчиха. Уже читаючи перший розділ, ми дивуємося, як могла вбита горем мати, що втратила єдиного сина, негайно знайти аж сімнадцять свідків. Бобренчипшна промова на суді вражає доброю порцією жовчі, отрути і бруду. Орихна, зовсім не соромлячись, докладно розповідає, як підглядала за молодятами, не криється, що знала про гріх між ними, але це її турбувало лише тому, щоб Ґрицько не пустився берега;

 

 – Щоб у заміжніх погубив підметки?

 Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,

 котра тягалась бозна-де і з ким!

 

 Грубість, бездушність, нездатність до співчуття і глибокого страждання навіть після найбільшої втрати притаманні Бобренчисі. Недарма Яким Шибилист, порівнюючи Ганну Чураїху та Орихну Бобренчиху, дошкульно звинувачує останню у відсутності навіть материнської любові, бо найголовнішим було для неї багатство й "воювати" за "курку, за телицю, за межу". Під час страти Марусі Бобренчиха пропихається наперед, щоб усе бачити, а мала б лити сльози на свіжій синовій могилі, Проте характеристика цього образу автором та іншими персонажами була б неповною, якби не самохарактеристика Орихни. Спонукаючи нерішучого Гриця до одруження з Вишняківиою, мати відкриває синові душу і ділиться власним досвідом. Але яким?!

 

 Твій батько теж... була така Ликера...

 він п'ятами від неї накивав.

 Об чім журитись? Дівка не галера.

 Тебе до неї Бог не прикував.

 

 Бобренчиха не відчуває мук совісті, що жорстоко зламала життя власному чоловікові, який через щоденну перевтому і докори та недогляд жінки трагічно загинув. Що гіркою була доля Грицевого батька, свідчать Матусині згадки про сповнені співчуття до товариша розповіді Гордія Чурая:

 

 Вони іще й парубкували разом,

 І поженились десь у одночассі.

 На Дмитра десь. А вже десь на Варвари

 прийшов Бобренко, похиливши гребінь:

 "Знайшов собі ти дівчину до пари,

 а я ускочив під дурного греблю".

 

 Життя Бобренків минало у прокльонах і сварках. Проте не злидні були тому причиною, а нестримне бажання Орихни якнайшвидше розбагатіти ціною надривної праці.

 

 Бобренки, ті не дуже бідували.

 Вони в оренду землю віддавали.

 У Кривохатках хатка та нова

 єдина, може, хатка не крива.

 

 Раннє вдівство озлобило Бобренчиху насамперед через те, що тепер розбагатіти стало набагато тяжче:

 

 ...лишалася вдовою,

 лютіша стала до роботи вдвоє.

 Було не вип'є, бідна, і не заїсть,

 уся пішла в роботу і у злість,

 Така уже зробилась, як Яга.

 

 Проворна, хитра Бобренчиха прагнула мати вигоду з усього. Переживаючи, то з походу син може повернутися калікою, вона заохочує Марусю вірно чекати його, та ще й улесливо дякує дівчині:

 

 І чим же ми за це тобі віддячимо? –

 казала так Бобренчиха не раз.

 

 Коли ж Гриць прийшов додому живим і здоровим – уцілів один з небагатьох, мати враз змінилась, зметикувавши, що син може одружитися з багачкою;

 

 Не відкладай же, ти тепер на часі.

 І не катуйся, завжди так було,

 Тепер дівки до гарних хлопців ласі, -

 багато хлопців, сину, полягло.

 У інший час посватався б ти, дзуськи.

 Жених у неї був би й привозний.

 Тепер твої всі Гальки й всі Маруськи,

 бо хлопець ти, нівроку, показний.

 

 Лицемірство Бобренчихи не має меж, У свою авантюру вона ладна вплутати навіть Бога і Марусину матір:

 

 Зустріла матір десь біля криниці.

 Про дощ, про грім, про курку, про бичка.

 Що добрий гетьман був із Остряниці

 і що хазяїн добрий з Вишняка,

 Що час летить, треба якось жити.

 Любов любов'ю, а життя важке.

 Що вже дітей пора б і одружити.

 Насамкінець промовила таке:

 – Якби ти добре в Бога попросила,

 то мали б ми ще й радість на віку:

 твоя пішла б за гетьманського сина,

 а мій хазяйську сватав би дочку.

 

 Орихна впливає на сина різними засобами. Ось вона, міркуючи нібито про себе, у присутності Гриця так висловлює думку про Марусин талант:

 

 Хіба то дівка? То ж таки ледащо. Усе б співала. Боже упаси! Ми вже й без неї з'їхали нінащо, а з нею геть вже зійдемо па пси.

 

 Яка зла, несправедлива характеристика дівчини! Але Бобренчисі цього замало. Гриць усе ж вагається. Тоді мати міняє тактику і відверто погрожує позбавити спадщини:

 

 Іди, женись, хай буде не по-людськи.

 Але як пустка свисне у печі,

 то, наплодивши злиднів, голопуцьків,

 не посилай до баби по харчі.

 Щоб так і знав: як сходитиму з світу,

 то не лишу тобі і заповіту.

 Все одпишу на церкву й монастир, -

 на всю Полтаву будеш багатир !

 

 Ще в іншій сцені бачимо лицемірну Орихну в янгольській подобі, здається, її б вустами мед пити:

 

 Введи у дім дружину собі, ладу,

 То ж має бути рибка золота.

 

 Сяк-так приборкавши Гриця, Бобренчиха навіть після сватання не зовсім вірить в удачу, тому й терпить синові викрики та ще я ласкаво заспокоює його:

 

 І як я потім у шинку напився,

 на матір крикнув вперше у житті!

 Вона ж сидить та гладить по голівці,

 так тихо гладить толову мою.

 Нічого, – каже, – я надійній дівці

 тепер тебе, мій сину, віддаю.

 

 Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помислами, Чураї стали і для дорослої, але вже битої нещастями Марусі ідеалами жіночої краси й чоловічої мужності'.

 

 Красива я була, правда?

 Схожа на свого матір.

 Смілива я була, правда?

 Схожа на свого батька.

 Співуча я була, правда?

 Схожа на свій народ.

 

 Якщо Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою, то Ганна Чураїха – цілком реальна жінка. Цей образ настільки переконливо правдивий і виразний, що він сприймається нами як історично достовірна особа. Мати для Марусі не тільки сповідниця народної моралі, добра порадниця, а й захисниця. Згадаймо її слова на суді:

 

 Чужа душа–то, кажуть, темний ліс.

 А я скажу: не кожна, ой не кожна!

 Чужа душа – то тихе море сліз.

 Плювати в неї –гріх тяжкий, не можна.

 І чим же, чим ви будете карати

 моє смутне, зацьковане дитя?

 Чи ж вигадає суд і магістрати

 страшнішу кару, ніж таке життя?!

 Ви грамотні. Ви знаєте латину.

 За крок до смерті, перед вічним сном,

 одного прошу:

 у мою дитину

 не кидайте словами, як багном!

 

 Стара Чураїха тяжко страждає за зраджену дочку, мучиться її муками, плаче разом з нею, носить передачі у в'язницю (яблука, пиріжки, чистий святковий одяг і бабусине намисто), хоча сама в цей час ледве тримається на ногах і чи не найбільше потребує допомоги. Ганна все життя вела себе гідно і повчала свою дитину не нести горя на люди. "Нещасливе доччине кохання сповнює маті р відчаєм не тільки тому, що так сталося, а й тому, що така дівчина, як Маруся, варта була кращої долі:

 

 А раз сказала з розпачу гіркого:

 – Є ж лицарі у нашому краю!

 О Боже мій, на кого ж ти, на кого

 збанітувала молодість свою?

 

 Грицькові перепросини Марусі мати зустрічає гіркими слізьми і сприймає як обрану, навідріз відмовившись благословити шлюб. Це свідчить про високу гідність цієї жінки та її безкорисливість: вона не хоче такого одруження доньки, хоч це був би добрий урок для фарисейки Бобренчихи і її пихатих сватів. Сім'я ж Вишняків подана виключно через батька І дочку. Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші та виходити сухим з води:

 

 Хто за Богдана, хто – за короля.

 А. він – за тих, которії не проти.

 Вся Україна полум'ям горить,

 він і на цьому теж нагріє руки,

 

 У гірку для України годину Вишняк, також не втрачав олімпійського спокою і нагоди мати користь:

 

 У всіх оцих скорботах і печалях,

 у всіх оцих одвічних колотнечах –

 чураївські голови на палях;

 і вишняківські голови на плечах.

 

 Та коли образ Вишняка в романі виконує функцію своєрідного кривого дзеркала і с статичним, Вишняківна в любовному трикутнику Маруся – Гриць – Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як зумисне подає себе на суді, кажучи:

 

 Що він ходив до тої чарівниці,

 панове суд, то істина не є.

 

 Це лише її своєрідна спроба простакувато захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в її свідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:

 

 Вже тато наш і на весілля втратились,

 а Гриць умер... а Гриця вже нема.

 

 Журба, гризота, докори сумління не властиві Галі. Навіть під час судового процесу "Сиділа Галя, наче панська рожа", що аж ніяк не підкреслює п страждання. У той же час Вишняківна не є примітивним і безневинним створінням. Гриць наївно порівнює її з ховрашком, недооцінюючи Галиної хижості. У ставленні до Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока, невміюча і небажаюча стримуватися навіть у межах сільської моралі. Сміх, який раптом вирвався в неї при зустрічі з пригніченою зрадою Чураївною, зловтішний і такий брутальний, що навіть подруги багачки роблять їй зауваження:

 

 Ішли дівчата, освятивши квіти.

 Я привіталась, проминула їх.

 І раптом з гурту, десь позаду, звідти,

 мені у спину пролунав той сміх.

 А я ішла. Підкошувались ноги.

 Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.

 А я ішла, не бачила дороги,

 і сміх стримів у спині, наче ніж.

 

 Вишняківна позбавлена елементарної порядності, не знає міри дозволеного й границі недозволеного. Навіть Гриць констатує з розпачем і огидою:

 

 А якось раз приходжу, застаю –

 співає пісню – при мені! – твою.

 

 Чим ближче пізнає Бобренко Галю Вишняківну, тим більше вона програє в його очах у порівнянні з колишнього коханою Марусею. Згадаймо перше Грицеве враження від молоденької і дорідної Галі:

 

 А Галя їде, стрічкою блискоче.

 А віз високий, як гарба сливе.

 Оце так віз! – сміявся. – Не доскочиш!

 Дочка хазяйська павою пливе.

 

 Неприховане захоплення дуже швидко згасає від черствості Вишняківни, її байдужості до того, що дїється в душі Бобренка. І в Гриця з'являється якась фізична бридливість до дівчини:

 

 То слава Богу, що боронить звичай

 чіпати дівку. Я ж би і не зміг.

 Палив мене такий великий відчай,

 отак би встав та й безвісти забіг.

 

 Марусині спогади – своєрідні екскурси в минуле – подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юшка-месника, У Грицевому характері було чимало хороших рис, і майже всі вони – наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону – теж спроектовані на Марусю, викликані її жертовністю І любов'ю:

 

 І жде мене невінчана жона.

 

 Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажання скористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:

 

 Душа розм'якла якось, заморилась,

 хоч коники ліпи, як з м'якуша.

 До всього звикла, із усім змирилась

 і від життя схотіла бариша.

 

 Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, – уже потенційна зрада, уже явне відступництво:

 

 А якось каже: – Щастя треба красти.

 Хоч добре, не заклюнулось дитя.

 Весілля знову мусимо відкласти.

 Що зробиш, мила, як такс життя?

 

 У той же час Бобренко – не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Гриць старається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:

 

 А що покрив я дівчину неславою?

 Не буде, мамо, доля нам сприять.

 

 І хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо:

 

 А вже Бобренки з тим усім не крились.

 Не встигла їм душа й почервоніть, -

 

 Гриць катується не менше Чураївни (танець з Галею "навиворіт душі") і робить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного "бариша" – Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі – цинічного оправдання:

 

 Життя – така велика ковзаниця.

 Кому вдалось, не падавши, пройти?

 надмірно-штучної зневаги до Галі -

 Що Галя – гуска, то й по ній це видно,

 звинувачення Чураївни, що причарувала, -

 А може, й правду кажуть,

 що ти відьма, приворожила – і пропав навік.

 Бо що б мене інакше так палило,

 чого я так страждаю і борюсь?

 Куди б мене в житті не прихилило,

 а все одно до тебе я вернусь,

 цинічної відвертості -

 Як хочеш знати, – так, я їм продався,

 але в душі на тебе я молюсь!

 хитрості й словоблудства -

 Він говорив, і відбувалось диво.

 Він зраду якось так перетворив,

 так говорив беззахисне й правдиво, –

 неначе він про подвиг говорив.

 

 Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:

 

 Це ж цілий вік стоятиме між нами.

 А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

 

 Дехто із словесників надто акцентує на вині Марусі у смерті Гриця, що е абсолютно неправильним. Те, що в пісні Чураївна нібито визнала вину, могло бути тільки художній прийомом. Орієнтуючись на Марусині жалі за вмерлою матір'ю і її докори сумління, не складно допустити таку ж саму помилку і твердити, що й матір вона вбила. Незвичайно чуйна і вразлива, Чураївна страждає й відчуває вину там, де її безпосередньої вини й нема. Такі пориви властиві благородним натурам. Щодо Гриця, який у присутності Марусі випиває отруту, то Марусину поведінку (якщо вже так учителям не терпиться визначити, винна чи не винна, труїла чи не труїла) можна трактувати безконечно широко: оціпеніння; те, що вона сама пила те зілля і не отруїлась; навіть сумнів у Грицевій рішучості дійсно отруїтися; зневага до парубка, який шукає ганебної смерті... Хоча, на нашу думку, питання це не таке вже й істотне й на уроці витрачати на нього дорогоцінний час не варто.

 

 Іван Іскра у любовному трикутнику Гриць – Маруся – Іван (якщо не брати до уваги Леська Черкеса, палкі пориви якого зумовлені скоріше захопленням, а не коханням, і романтичною буйністю натури, поданий поетесою так, що від становища мало не другорядного епізодичного персонажа на початку він несподівано виявляється одним з головних героїв наприкінці. Парубок, якого навіть Чураївна спочатку не розуміє і не сприймає, стає найближчою людиною в трагічному Марусиному змарнованому житті. В Івані захоплює глибокий розум, співчутливість, рішучість, душевна чистота. Сприймаючи Івана як суперника, Гриць зумисно прибріхує, бо добре відчуває Іскрину вищість:

 

 А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.

 – Вія, – каже, хитрий, – каже, – потайний.

 

 В нас на кутку його не люблять наші.

 Шляхетний дуже і чолом не б'є...

 Він, – каже, – гордий, 3 ним не звариш каші.

 Він і мовчить, бо дума щось своє.

 

 Емоційний, але рішучий виступ Іскри на суді вражає глибиною і мудрістю, навіть державністю суджень:

 

 Ця дівчина не просто так, Маруся.

 Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

 Коли в похід виходила батава,–

 її піснями плакала Полтава.

 Що нам було потрібно на війні?

 Щаблі, знамена і її пісні.

 Звитяги наші, муки і руїни

 безсмертні будуть у її словах.

 Вона ж була як голос України,

 що клекотів у наших корогвах!

 А ви тепер шукаєте їй кару...

 Вона ж стоїть німа од самоти.

 Людей такого рідкісного дару

 Хоч трохи, люди, треба берегти !..

 Ще тільки вирок – і скінчиться справа.

 І славний рід скінчиться – Чураї.

 А як тоді співатиме Полтава?

 Чи сльози не душитимуть її?

 

 Іван знаходить вихід із становища: він летить на змиленому коні до Хмельницького, встигає повернутися до Полтави з грамотою про помилуванням Чураївні. Варто уважно розглянути епізод з розділу "Страта", де Іскра руйнує шибеницю. Люди, які не розуміють поведінки помилуваної Марусі, її розчарування в тому, що "вмерти не дали", звертаються до Іскри як до єдиної людини, з рук якої вона може прийняти життя.

 

 Освідчення Іскри згасаючій Марусі в любові – це відчайдушна спроба підтримати кохану, вирвати її з душевної кризи, продовжити рід славної співачки. Відмова Чураївни закономірна, але причиною тут не у байдужості дівчини до Іскри, а хвороба, зітліла душа і понівечений талант героїні. Щодо почуттів між Іваном та Чураївною, то можна обстоювати різні версії й сперечатися до безконечності, але не слід, гадаю, робити одного – наголошувати, що Маруся зробила помилку, недооцінивши Іскру в юності бо саме він був їй гідною парою, що вона жорстоко відштовхнула Його пізніше, а могла б полюбити. Питання любові, мабуть, найскладніше з усіх питань на землі. Кого любити І як любити – серцю не накажеш. Любов Марусі до Гриця та його зрада виснажили героїню до тла, а що дівчина за характером належала до однолюбів, то й почуття її було спопеляючим. Утім, уважне прочитання останнього розділу дає змогу відчути притлумлене і вдячне почуття втаєної любові Чураївни до Іскри:

 

 Дивився, як востаннє.

 Торкнув мене прощальними вустами.

 Не знала я, що сум такий огорне.

 Вмирати буду, – пом'яну добром.

 Кирея з вильотами чорна

 в останній раз майнула за бугром.

 І я, котрій давно вже все байдуже,

 уже нічим я сльози не впиню.

 Прощай, Іване, найвірніший друже,

 шляхетна іскро вічного вогню!

 

 Образ Марусі на тлі панорамного реалістичного зображення України XVII ст. глибоко романтичний. А тому, шановні словесники, не шукаймо вад у характері героїні, щоб втиснути її образ у рамки реалізму, не використовуймо в підготовці до уроку за романом умовно наукові статті, автори яких, маючи кожен своє поняття про власне художній образ-персонаж і художній романтичний образ-персонаж, звинувачують Чураївну в нетолерантності до Галі, підтверджуючи свою правоту висмикнутими з контексту цитатами, або в непошані до Бобренчихи при іронічно-осудливій характеристиці. Уважно прочитаймо уривки з розділу "Сповідь" від слів: "А може, я несправедлива до неї?" – до "ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй мене"; від "Стару людину ганити негоже" – до "І так співає, як йому дано", щоб переконатися в шляхетності Марусиних думок навіть щодо своїх недругів.

 

 Аналізуючи персонажів роману, ми вже окреслили образ Чураївни, Однак варто осібно ще раз спинитися на таких її поняттях, як любов і талант. Прикметне, що впродовж усього життя Маруся ставиться до своєї любові до Гриця зі святістю. Навіть осквернене зрадою почуття, розчарування у Грицеві, болючий життєвий досвід не робить Марусю озлобленою і черствою.

 

 Терзаючись тяжкими думками думками на самоті:

 Бо ж річ не в тім – женився, не женився,

 прийшов, пішов, забув чи не забув.

 А в тому річ, коли він так змінився?

 Чи, може, він такий і зроду був? -

 

 усвідомивши і переконавшись, що "нерівня душ – це гірше, ніж майна!", що її "любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі", Чураївна співчуває Бобренкові щиро й гірко:

 

 Біднесенький, намучився зі мною..,

 Гукав мене, а я вже не озвалась,

 Заплутався,– сказала: вибирай.

 А в нього ж серце навпіл розривалось,

 А він Бобренко. Він же не Чурай.

 Маруся готується на той світ, щоб розрадити коханого й там:

 Помер мій Гриць з відкритими очима.

 То ж він мене і мертвий виглядав.

 І, одстраждавши, знов, мабуть, страждав.

 Бо він же тут лишив мене одну,

 Я йду. Я скоро. Я наздожену.

 Десь, може, там зустрінемося ми.

 Не буде рук – обнімемось крильми.

 

 Проблема митця і його служіння народові у історичному романі Ліни Костенко ставиться дуже гостро. Марусин талант заявив про себе після усвідомлення дівчиною величезної сили мистецтва, завдяки якому й мертві залишаються живими. Пісня кобзаря про Марусиного батька зробила диво:

 

 Все думала: хоч би ж було спитати,

 хто склав слова про нього, про той край.

 Що був же він ріднесенький мій тато,

 а от тепер він – орлик, він Чурай.

 Тепер він з нами в радості і в сумі.

 Збагнуло серце вражене моє:

 пішов у смерть – і повернувся в думі,

 і вже тепер ніхто його не вб'є.

 І десь в ті дні, несміло, випадково,

 хоч я вже й пісню склала не одну,

 печаль моя торкнула вперше слово,

 як тон кобзар торкав свого струну.

 

 З приходом слова в Чураївни завершується період творчого учнівства й настає розквіт дивовижного таланту. Те, що після смерті Бобренка Маруся створила тільки дві пісні, теж закономірно: перша ("Ой не ходи, Грицю") – зі страждань особистих, друга ("У Полтаві на риночку") – зі страждань народних. Більше пісень не творилося – настала затяжна пауза, спровокована депресією, почалася трагедія митця, яку інтуїтивно відчував мандрівний дяк, прагнучи переконати Чураївну в необхідності творити і замінити цим писану історію:

 

 Історії ж бо пишуть на столі.

 Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.

 Ми, пишем плугом, шаблею, мечем,

 піснями і невільницьким плачем.

 

 Образ мандрівного дяка надзвичайно місткий І символічний: через призму його пам'яті – пам'яті окремої людини й реальних подій визвольної боротьби -пам'яті історичної-Маруся осягає величезну трагедію України і зло національного безпам'ятства (уривок з розділу "Проща" від слів: "Усі віки ми чуєм брязкіт зброї" до "Непізнане, пішло у небуття").

 

 Чому замовкла Маруся, сказати важко. Ні хвороба, ні смерть коханого, ні повна самотність, ні трагедія України – кожна з бід зокрема причиною не були, хіба що всі разом узяті.

 

 Ставлення Марусі до власної пісні "Ой не ходи, Грицю" наприкінці Роману – болісне й розпачливе, адже ця пісня-спогад про найстрашніше в житті, про причетність до вбивства травмує дівчину, приносить їй пекельні страждання:

 

 А я стояла... Що ж мені, кричати?..

 Які мені сказати їм слова?..

 Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!

 Цю не співайте, я ж іще жива.

 

 

  Тема: Життєвий і творчий шлях Олександра Довженка. Кіноповість «Зачарована Десна» - гімн природі та людині.

Мета: ознайомити студентів з життєвим і творчим шляхом письменника; розкрити вплив народної творчості, природи на розвиток і формування світогляду письменника;ознайомити студентів із особливостями жанру, композиції та сюжету кіноповісті;розвивати логічне мислення,навички читання;виховувати любов до землі,на якій народився, до людей,які вивели на життєвий шлях.

Форма проведення заняття: урок засвоєння нових знань та умінь.

Обладнання: портрет письменника, відеофільм,мультимедійне забезпечення для показу презентації, текст твору.

                                                      Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ .Оголошення теми і мети заняття

 Ми поринемо у дивовижний поетичний світ його благословенної «Зачарованої Десни», зануримося у її м'які, теплі води, послухаємо рибальських розмов на її човнах, доторкнемося душею до того буденного і водночас чарівного світу, який народив і відкрив нам великого свого сина, митця й мислителя О.П.Довженка.(слайд 2)

Запишіть назву теми заняття до своїх зошитів.

ІІІ. Мотивація навчання студентів.

Звучить уривок з пісні «Аве Марія»

1.Виразне читання студентки.(слайд 3)

Молюся до матері, бо найперше бачу її над колискою. Над продовженням роду свого, не лише бачу, а й відчуваю І не лише бачу, а й відчуваю всім серцем, усім єством її лагідну вдачу, її тепло і невичерпну ласку, її приязнь і щедрість - усе  те, що ми називаємо одним словом — милосердя . Мила і добра, людяна і лагідна серед нашого немилосердного часу і віку.

Усе це - мати і материнство. А отже, і колискова пісня, легкокрила, повна таємничої зваби, колискова птаха, з якою ми засинали і швидше виростали в снах. Кажуть, той, хто не чув материнської пісні, залишився бідним на все життя.»

Слова викладача

Матінка - то радість, що не кінчається, то урочиста пам'ять і вічна молитва в душі кожного.

Сьогоднішнє наше заняття - молитва до матері, - спогад про найрідніших і найближчих людей, - гімн отчому краю, де було вперше вимовлене слово, де пройшло босоноге дитинство співця краси природи і людини, душі людської дивного чарівника О.П.Довженка.(слайд 4)

IV. Сприйняття й засвоєння студентами навчального матеріалу.

1.Слова викладача.

 Дома ви дізналися про життєву і творчу долю О.П.Довженка. Ось перед вами його портрет. Придивіться уважно. Критик Корнелій Зелінський писав : «Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого».(слайд 5)

А пережитого було дійсно багато. І зараз ми детально познайомимося із життям і творчістю великого митця.

Але спочатку переглянемо відеофільм про життя  О.Довженка. А потім ви доповните почуте за допомогою інформаційних карток.(Перегляд відеофільму).

  2. Доповнення студентів за допомогою інформаційних карток.

                  План.

• Дитинство і родина О.П.Довженка(слайд 7-9)
• Навчання в Сосницькій початковій школі
• Навчання в Глухівському учительському інституті(слайд 10)
• Вчителювання в Житомирі(слайд 11)
• Буремні роки в Києві
• Дипломатична робота в Берліні(слайд 12)
• Повернення в Харків,художник Сашко.(слайд 13)
• Особисте життя О.П.Довженка(слайд 14)
• О.П.Довженко – кіномитець.(слайд 15-17)
• Воєнні та повоєнні роки в житті митця.
• Письменницька діяльність.(слайд 18)
• Останні роки життя великого кіномитця.(слайд 19)

  3. Слово викладача.

25 листопада 1956 року далеко від України, в чужій Москві, серце Довженка зупинилося. Позаду в нього було надзвичайно тяжке життя. Спочатку воно минало в пошуках себе, а потім у постійному виборюванні свого місця під сонцем ціною непоправних втрат творчої свободи, власного голосу(«Російський» Довженко). Чи можна знайти в історії людства багато прикладів отакої розбійницької крадіжки мистецької душі? Ні. В кінцевому рахунку вона виявилася. І виявилася завдяки Довженковим мистецьким шедеврам. Один з яких - його «Зачарована Десна».(слайд 20)

 

4. Аналіз твору «Зачарована Десна».

• Історія створення твору.(слайд 21)
• Жанр твору( запис в зошит)(слайд 22)
• Особливості сюжету та композиції.(слайд 23)
• Характеристика образів-персонажів кіноповісті.

1)Характеристика образу головного героя.(Малого Сашка – зрілого майстра Довженка).

У повісті 2 ліричні герої: малий Сашко як носій дитячих спогадів і зрілий майстер, який ті спогади перепускає через свій гіркий життєвий досвід. (студент зачитує уривок про малого Сашка і його перший гріх.)

( «Не треба було трогати моркви. Хай би собі росла. А тепер я грішний. Що ж мені буде?»)

Скільки почуття вкладає письменник у ці рядки! Багато разів доводилося Довженкові у зрілому віці переживати подібні ситуації, каятися невідомо в чому, невідомо перед ким...

Сашко залазить в човен і починає мучитися питанням, що зробити «для поповнення святості». Підсвідомо Довженко записав у повісті висновок, який надалі цензори викреслять з усіх видань «Зачарованої Десни»: «Ні один , мо; нещасливий комуніст, вигнаний з партії, не думав так про своє поновлення, як думав колись я, маленький, у човні лежачи. Що ж його діяти? Як жити в світі?». Тобто, як жити у цьому світі вже дорослому Довженку, де так багато несправедливості, зла.

А малий Сашко живе в чарівному поки що світі. Він для нього - довкола хати, в городі, саду, на лузі над Десною, в човні під час повені, на копиці пахучого сіна на возі. У нього своє розуміння неприємного і приємного, поганого й гарного ( зачитування уривку про приємне і неприємне)(слайд 24)

2)Характеристика образів дідів Тараса та Семена і прабаби Марусини.

У своїй повісті Довженко створює цілу галерею типових народних характерів.

Уособленням народної мудрості і душевної щедрості виступає Сашків прадід,   якого   звали?   (Тарас).   Він   перший   почав   розкривати   перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці природи.(уривок про діда Тараса)

Таким був і дід Семен.(характеристика діда Семена за допомогою асоціативного грона)(слайд 25)

Чимало підказок для побудови такого грона існує в тексті повісті, тому його можна було б представити, наприклад, таким чином: (показ слайду).

Зовсім    інший характер у столітньої прабаби Марусини - маленької, прудкої, всевидющої. Творчістю її «палкої, темної, престарілої душі » були прокльони.

(студентка читає уривок про прабабу).

 

3. Характеристика образів батьків головного героя.

Образ   Петра  Семеновича,   батька,  змальовується   у  двох   проекціях. Передусім у дитячому світосприйманні Сашка; а на дитячі враження мовби «накладається» оцінка зрілої людини, (студент читає уривок про батька ) (слайд27)

У «Зачарованій Десні» мати Довженка постає невсипущою трудівницею     ( уривок «Нічого в світі так я не люблю…»)(слайд 26)

4. Образи односельців

Створюючи характери односельців, Довженко у кожного знаходить свій талант. Серед працьовитих, сильних фізично, обдарованих життєлюбів виділяється дядько Самійло.(читання уривку про косовицю).

Сашковому серцю милі люди праці, сильні, красиві велетні (с.457-сінокіс).

Хоча, правда, всякі люди траплялися в житті малого Сашка. Ось, наприклад, крамар Масій. Не хотів перед ним хлопчик знімати дідової шапки. Не пам'ятаєте, чому? (с.440).

Або ось учитель у їхньому селі. Чи запам'яталося вам його ім'я чи прізвище? (Леонтій Созонович Опанасенко).

5. Образ природи

Сашкові, який наслухався розмов дорослих за кашею, так «робилося тоскно на душі, так жалько, що світ споганіє; поки він виросте, не буде вже сінокосу тоді, ні риби».(слайд 28)

Взагалі недосконалість світу страшенно мучила і дорослого Довженка. Особливо гостро відчував її під час війни, коли Україна була окупованою(уривок)

 

Та все ж глибоко в душі письменник вірив, вірніше примушував себе вірити, що прийде весняна повінь і знесе весь бруд та намул з душі українського народу. Я думаю такий символічний зміст передає картина весняної повені в повісті. Якраз на Великдень, пам'ятаєте? Розбушувалася повінь - на світлий час Воскресіння господнього(уривок)

Це символічна картина. Адже образ води — один із прадавніх образів-символів очищення, оновлення. Як ви вважаєте, чи перегукується зміст картини повені - оновлення з подіями нашого сьогодення? Звичайно, був би щасливий, бо з вірою в звільнення, з вірою в оновлення України він жив, з цією вірою і помер.

 

V. Підсумок заняття

Отже, шановні, сьогодні ми не тільки розпочали знайомство з життєвою і творчою долею одного з великих українців, того, про якого американський актор і режисер Чарлі Чаплій у свій час сказав : «Слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета - Олександра Довженка», а й підняли завісу над його трагічною долею, якою довгий час прикривав правду про Довженка тоталітарний режим радянської держави .

Ми з вами детально зробили аналіз одного з його шедеврів— автобіографічної кіноповісті «Зачарована Десна». Познайомилися з новим для вас жанром. (яким?). Ця повість ніби чарівна скринька, відкриваючи яку, знайдеш відповідь на багато питань.

1. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Мене найбільше вразило…
• У творі мені найбільше сподобалось…
• Темою твору є…
• Чого навчає нас даний твір..

Нехай колись у вашому далекому майбутньому, коли прийде час оглянутись назад на пройдений шлях, ви зможете сказати собі приблизно Довженковими словами ( с. 472 – кінцівка)(слайд 29)

6. Домашнє завдання.

1.Прочитати кіноповість «Україна в огні».

2. Написати есе « Приємне і неприємне в моєму житті…»

VII. Оголошення оцінок. Мотивація.

 

 

Мультимедійне заняття дає можливість комбінувати на одному занятті велику кількість цікавих завдань, залучаючи все більше студентів до активної роботи.

Головне завдання використання ІКТ у процесі вивчення української мови й літератури – підвищити пізнавальний інтерес  до вивчення предмета, ефективність його опанування. Загальновизнано, що особистість, яка зацікавлена, хоче пізнати матеріал, засвоює його набагато краще, ніж та, що не зацікавлена змістом того, що вивчає. Використання комп’ютерних технологій вносить істотні зміни у діяльність педагога та розвиток студента  як особистості, ставить нові вимоги до професійної майстерності викладання предмета у комп’ютерному класі, вимагає чіткої організації та індивідуальної роботи з кожним  під час навчально-виховного процесу. У своїй діяльності прагнемо урізноманітнювати уроки, робити вивчення мови і літератури неповторним, пам’ятаючи слова Олеся Гончара, що бути  у вічному пошукові – це значить "шукати енергію слова в енергії душі".

 

 

Список літератури:

1. Бахтина О.И.  Информатизация гуманитарного образования // Педагогика. – 1990. - №1.
2. Інформатизація середньої освіти: програмні засоби, технології, досвід, перспективи / Ред. В.М. Мадзігон та Ю.О.Дорошенко. – К.: Наукова думка, 2003.
3. Інформаційні технології в навчанні. – К.: Видавнича група BHV, 2006.
4. Клейман Т.М. Школы будущего: Компьютеры в процессе обучения. – М.: Радио и связь, 1997.
5. Коменський Я.А. Велика дидактика  // Вибрані твори. – Т.1. – К., 1940.    
6. Клокар Н.І., Чубарук О.В., Вітюк О.П. Концепція діяльності наукової лабораторії інформаційних технологій навчання КОІПОПК // Організація діяльності наукових лабораторій інституту: Науково-методичний посібник / За ред. Н.І.Клокар, О.В.Чубарук. – Біла Церква, 2005.
7. Мархель И.И. Компьютерная технология обучения // Педагогика. – 1990. - №5.
8. Оксман В.М.  Компьютерная грамотность и профессиональная компетентность // Педагогика. – 1990. – №4.
9. Освітні технології: Навчально-методичний посібник /  О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.;  за заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. 
10. Салівон Т.Л. Підготовка педагогів до розробки навчальних занять із мультимедійним супроводом у класі інформаційно-комунікаційних технологій // Організація діяльності наукових лабораторій інституту: Науково-методичний посібник / За ред. Н.І.Клокар, О.В.Чубарук. – Біла Церква, 2005.
11. Організація та зміст лабораторій інституту: Науково-методичний посібник / За ред. Н.І.Клокар, О.В.Чубарук. – Біла Церква, 2005.