Методична розробка проведення виховного заходу на тему : «Патріотичне виховання учнів ПТНЗ»

                      

Міністерство освіти і науки України

                        Департамент освіти і науки

                            Хмельницької обласної   Державної адміністрації

ДНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична  розробка проведення  виховного заходу  на  тему :

«Патріотичне виховання учнів ПТНЗ.»

 

 

 

 

 

 Розробила майстерв/н

                                                       Кулакова Л.І                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 С. Лісоводи

                                             2013р.

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП. 3

 

1        Патріотична свідомість як предмет психологічного аналізу 6

1.1     Соціально-психологічні особливості  національної свідомості

           та   самосвідомості  особистості  6

1.2.    Філософсько-психологічна  основа  патріотизму  та 

           патріотичної  свідомості  15

1.3.    Аналіз системи  цінностей і  складових  національної  свідомості

            та  патріотизму 30

1.4     Вікові  особливості  формування  патріотичної  свідомості                34

            учнів    ПТНЗ

 1.5     Вплив  середовища  на розвиток   і формування   особистості 54

 

 2        Психолого – педагогічні засоби  формування  патріотичної

           свідомості учнів  ПТНЗ 61

2.1     Критерії  та показники  патріотичної свідомості.                             61

 2.2.    Методи впливу на свідомість учня з  метою  формування

           його  патріотичної свідомості. 68

 

ВИСНОВОК  74

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ                                                 75

 

Додатки

 

 

 

 

 

                                                

                                                  ВСТУП

 

Стан суспільства залежить від виховання його поколінь, забезпечення повноцінного розвитку студентської молоді, охорони і зміцнення їх психічного та духовного здоров’я.

Принципи державної політики у сфері освіти і виховання викладені у “Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти” як сукупність концептуальних ідей та установок, вимагають розв’язання багатьох питань виховання студентської молоді.

Своєрідність сучасної історичної ситуації полягає в тому, що в ній воєдино злились творчі й руйнівні початки. Руйнується стара система цінностей і народжується нова. Процес її формування, безумовно, складний. Адже замість минулої пануючої ідеології з’явилась мішанина залишків попередньої комуністичної ідеології, початків націоналістичної і спотворених фрагментів релігійної. Це призвело до того, що відбулась деформація свідомості людини, погіршення її психологічного стану.

Українському суспільству потрібно здійснити своєрідну реконструкцію суспільної свідомості, а саме: радикально переосмислити фундаментальні проблеми українського буття на початку ХХІ століття з метою остаточного подолання рецидиву недержавного мислення; очищення від будь-яких слідів внутрішньої залежності, від когось і чогось владного, сильнішого; утвердитися в переконанні, що зовнішньополітична стратегія України полягає в євро інтеграційній перспективі [1, 8, 9].

Процеси, які відбуваються в суспільстві на даний момент вказують на неоднозначність сприйняття ним намічених демократичних тенденцій. Це зумовлене різним рівнем сформованості національної свідомості в різних категорій населення. Тому актуальним завданням є її правильне формування, яке б відповідало світовим тенденціям розвитку суспільства, а також демократичному поступу держави та її національним інтересам (національній ідеї). Об’єктом впливу при цьому, на нашу думку, найдоцільніше вибирати категорію молоді зрілої юності, яка є потенційним реалізатором визначеного курсу. Адже саме в цьому віці відбувається становлення особистості, формування її свідомості та світогляду. Головним завданням громадськості є формування громадянської свідомості та самосвідомості особистості. Можливість управляти своєю поведінкою, поступати відповідно до етичних переконань і ідеалів характеризує зрілу особу з розвинутою громадянською самосвідомістю. Якщо дитина, підліток, хлопець свідомо, через внутрішнє схвалення керується мотивами обов’язку, честі, справедливості, служіння Батьківщині, народу, то він зможуть протистояти впливам, які суперечать нормам і принципам нашої моралі. Громадянська самосвідомість учнів проявляється в їх повсякденній поведінці. Багатьма психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що громадянська самосвідомість молоді проявляється в таких діях як: старанне навчання; розуміння свого обов’язку перед Батьківщиною; активна участь у суспільній діяльності; громадянська спрямованість ціннісних орієнтації і життєвих планів; гуманне відношення до оточуючих і непримиренність до несправедливості та зради. Учні з такою спрямованістю охоче беруть участь в суспільній роботі, проявляють ініціативу самі і підтримують ініціативу інших, помічають труднощі товаришів і з готовністю допомагають їм, пропонують свою допомогу, самі беруть доручення для забезпечення успіху загальної справи, відчувають задоволення від добре виконаної колективної справи, радіють успіхам товаришів і відчувають засмучення не лише від своїх невдач, але, і невдач товаришів, відкрито виступають з критикою, чесно визнають свої помилки і намагаються їх виправити.

Зважуючи  на  процеси, які характерні  для  нашого суспільства  об’єктом  дослідження  визначаємо  патріотичну  свідомість  учнів  ПТНЗ.

Предметом  дослідження  є  формування в учнів  патріотичної  свідомості.

Мета  дослідження -   визначити психолого-педагогічні засоби  формування патріотичної свідомості.

Методи  дослідження:  аналіз  наукових  джерел, узагальнення  матеріалу, анкетування учнів  та педагогів ПТНЗ, бесіди з учнями ПТНЗ.

Завданнями  дипломної  роботи визначено:

1. проаналізувати  наукові джерела  та  узагальнити  і систематизувати  матеріал  з  теми дослідження;
2. визначити критерії  та  показники  патріотичної  свідомості  як  предмету  психологічного  аналізу;
3. проаналізувати вікові особливості  формування  патріотичної  свідомості  учнів ПТНЗ;
4. проаналізувати вплив  середовища  на  розвиток  особистості  та  формування    національної  та патріотичної свідомості;
5. визначити психолого-педагогічні засоби формування патріотичної  свідомості учнів  ПТНЗ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Патріотична свідомість як предмет

                           психологічного аналізу

1.1. Соціально-психологічні особливості  національної свідомості та  самосвідомості  особистості

Свідомість, її види пов’язані з діями та вчинками людини. У відповідності з предметом нашого дослідження, зупинимось на патріотичній свідомості, на її психологічних особливостях. На жаль, питання патріотичної свідомості у вітчизняній психолого-педагогічній літературі висвітлене недостатньо. Розглядаємо патріотичну свідомість і як суспільну, і як індивідуальну свідомість особистості. Індивідуальна свідомість підростаючої людини у процесі виховання визначається цілим комплексом взаємодій та впливів. Вона за своєю сутністю відрізняється від суспільної свідомості. В цьому ракурсі цікавим є  пояснення Б. Т. Ліхачова: «Формула «буття визначає свідомість», котра визначає залежність суспільної свідомості особистості від її суспільного буття, зовсім не означає, що індивідуальна свідомість особистості обов’язково залишається на рівні її суспільно-індивідуального буття» [11], і з цим важко не погодитись.

У матеріалістичній філософії обґрунтовується положення про те, що «свідомість є суспільним продуктом, який живить індивідуальну свідомість, служить джерелом етичних  настановлень, переконань окремого індивіда» [20]. Якщо виходити з цієї тези, то для вирішення психологічних завдань, пошуку механізмів щодо формування патріотичної свідомості доцільно проаналізувати два напрями. Перший напрям стосується координації суспільством його політичних, правових, етичних, релігійних, філософських уявлень, понять, ідей. Без їх регулювання суспільна свідомість не матиме того, що живить особисту свідомість індивіда суспільно цінним. Другий напрям стосується того, що  психологічна діяльність, яка здійснюється в суспільстві, повинна знайти способи позитивного впливу суспільної свідомості на формування індивідуальної свідомості кожного громадянина. Коректність цих висновків чітко простежується в історичному контексті. Справді, суттєвий вплив на суспільну свідомість українського суспільства, свого часу мав процес хрещення мешканців Києва в 988 році і вкорінення в подальшому православної віри. Суспільна свідомість в Україні завжди відчувала на собі значний вплив етичного змісту цієї релігії.

До проблеми співвідношення суспільної та індивідуальної свідомості можна підійти з іншого боку. А саме, суспільна свідомість концентрує в собі все найбільш передове, прогресивне, всі найкращі вимоги до людини; вона спирається на передову суспільну практику, на загальнолюдську мораль та ціннісні орієнтації, що підтримуються суспільною думкою. З цієї точки зору, такі суспільні цінності, як любов до Батьківщини, захист її інтересів та цілісності, є суспільними патріотичними почуттями, котрі породжують суспільну патріотичну свідомість. Індивідуальна патріотична свідомість формується не лише під впливом суспільної свідомості, але й різноманітних впливів навколишнього мікросередовища, до того ж це мікросередовище включає в себе різні стосунки, котрі сприяють формуванню як позитивної, передової свідомості, так і негативної. Мається на увазі вплив суспільно-політичних явищ, що відбуваються в країни, а також вплив засобів масової інформації.

Індивідуальна свідомість молодої людини безпосередньо пов’язана з досвідом соціального життя, який накопичується з дня в день. В цьому випадку головне, щоб цей досвід був суспільно значущим та позитивним. На нашу думку: чим більше в молодої людини розвинуті звички позитивної суспільної поведінки, тим ближче її індивідуальна патріотична свідомість знаходиться до суспільної. Звичайно індивідуальна свідомість не може досягнути повної єдності із суспільною, але в сучасних умовах необхідно переглянути всі традиційні засоби і способи розвитку особистості з точки зору її патріотичної свідомості.

На думку В.О.Ковалевського, стабільність держави в масовій свідомості полягає, перш за все, в оплаченій праці,  що має бути наслідком ефективної економічної політики,  спрямованої на український народ, а не на верхівку державних діячів. Більш конкретизовані заходи, що теж є наслідками економічної стабільності, полягають у виданні наукової та художньої, дійсно потрібної літератури державною мовою, загальному “окультуренні” нації, подоланні соціального песимізму, заміні фрустрації (марного очікування) певними конкретними діями. Мова йде про подолання підозрілості і агресивності, патерналізму і егалітаризму минулої епохи, соціально-політичного песимізму.

В контексті предмету нашого дослідження цікавим є співвідношення патріотичної та національної свідомості. У вітчизняній психологічній науці дослідженням національної свідомості займалось ряд вчених. Зокрема, вплив на національну свідомість знання рідної мови та володіння нею досліджувала Н. В. Бардіна. І. О. Кресіна досліджувала вплив політичних тенденцій на динаміку національної свідомості, І. Л. Пенчук вивчав вплив регіонального телебачення і радіомовлення на формування національної свідомості молоді, М. Й. Боришевський досліджував структуру національної свідомості.

Аналіз психологічних, соціально-психологічних особливостей національної свідомості та самосвідомості особистості, а також тісно пов’язаних з цим інших феноменів, свідчить про їх якнайтіснішу спорідненість чи навіть органічну включеність у світоглядні орієнтації особистості, а також у сферу її духовності.

Політикам, які печуться про національне відродження України треба пам'ятати, що відображенням свідомості нації, народу у особистій свідомості їх громадян є національна самосвідомість, що є результатом засвоєння цими членами уявлень про історичний досвід, стан та перспективи розвитку своєї етно-соціальної групи, є результатом визначення положення українського народу серед інших та його ролі у зовнішніх відносинах. Тобто сила свідомості дуже велика і зараз є потреба її розвитку у вигідному державі напрямку. Потрібне нове відновлення слова, дійсно реального та правдивого, порівняно з попередніми роками та піднесення до рівня його абсолютної відповідності наявному та істинному стану українського суспільства. Але зрозуміло, що слово є тільки зовнішньою владою, зовнішнім результатом суспільної свідомості, тому потрібним є також певний внутрішній її розвиток, завдяки якому тільки і можна справді досягти як найбільш об’єктивного та оптимального вигляду громадської свідомості населення України.

Національна свідомість та самосвідомість, як найважливіші громадянські риси особистості, формуються всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо.

М. В. Савчин дає таке визначення: національна свідомість – це система поглядів, ідей, уявлень етнічної групи, які виникають у взаємодії з іншими етносами. Вона відображає знання нації про інші нації, ставлення до них, а також стан і форму само виокремлення своєї нації. Національна самосвідомість включає в себе такі складові як історична самосвідомість народу, ставлення до теперішнього становища, до національної держави, до перспектив розвитку, усвідомлення психологічних, екологічних, соціально-культурних проблем буття нації.

В умовах соціуму дуже часто поняття національної свідомості підмінюється поняттям національної самосвідомості. У зв’язку з цим питання на зразок: „Навіщо вживати поняття „національна свідомість” у випадках, коли йдеться про „національну самосвідомість” має бути чітко проаналізованим. Відповідь на нього може бути єдиною: одне без іншого просто не існує, оскільки свідомість та самосвідомість органічно взаємопов’язані, є взаємодоповнюючими феноменами, між якими існують стійкі причинно-наслідкові відношення. Досить тільки нагадати той незаперечний факт, що самосвідомість – не лише результат, але й передумова розвитку свідомості і навпаки.

Почуття етнічної ідентичності є глибинною, емоційною основою національної свідомості. Стрижень цього складного почуття утворює любов до нації, її культури, природи, в оточенні якої вона живе. З психологічної точки зору причина названого явища полягає в тому, що людина, яка не має свого рідного, любимого, “теплого”, не здатна поважати чуже і шанувати спільне – вона чужа скрізь і всьому, і тому не живе ні минулим, ні майбутнім, а лише сьогоденним меркантильним інтересом. Збереження і вдосконалення життя на Землі в неосяжній перспективі не є її особистісною проблемою, оскільки її особистість обмежується її власним “Я”, водночас людина як особистість ідентифікована з нацією, живе інтересами і перспективами, минулим і майбутнім останньої, а отже, і всього людства.

Щодо структури національної свідомості, то як пише М.Й.Боришевський, вона полягає в самооцінці, домаганні, соціально-психологічних очікуваннях, ”образі-Я”. З останнім важко не погодитись.

Визначення ним основних складових національної свідомості можна інтерпретувати наступним чином.

Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї якостей, властивостей у співвіднесенні їх з певними еталонами, котрі представляють собою систему національних цінностей тієї спільноти, до якої людина – суб’єкт самооцінки відносить себе, з якою себе ідентифікує. Це можуть бути такі цінності як типові етнічні, національні риси характеру спільноти, усвідомлення власної відповідальності за долю нації, усвідомлення й оцінка міри наявності у себе якостей громадянина-патріота. Самооцінка у сфері національної самосвідомості, як і в будь-якій іншій, може характеризуватися такими параметрами як адекватність, висота, стійкість, ступінь самокритичності.

Домагання – це настанова людини на вибір особисто значущих цілей, що визначаються системою етнічних, національних цінностей, досягнення яких може задовольняти прагнення людини посісти бажане місце у шкалі таких цінностей.

Соціально-психологічні очікування – це уявлення людини про те, як оцінюють її оточуючі щодо міри наявності у неї певних національних цінностей, якої поведінки у зв’язку з цим очікують від неї.

„Образ-Я” – це високого рівня узагальнення уявлення особистості про себе як носія певних етнічних, національних цінностей, і неабияку роль у цьому відіграє формування відповідної Я-концепції.

Я-концепція як динамічна система уявлень особистості про себе, що існують в усвідомлюваній та неусвідомлюваній формах, в поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, була об`єктом вивчення і вітчизняних дослідників. Так, психологічний зміст поняття “Я-концепція” розкрито в роботах М.Й.Боришевського, Т.В.Говорун, І.С.Кона, Ю.М.Орлова, О.Т.Соколової, В.В.Століна, П.Р.Чамати, І.І.Чеснокової та ін.. Структура Я-концепції особистості та психологічні характеристики її основних компонентів висвітлені в роботах О.Г.Асмолова, К.А.Абульханова-Славської, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, Л.В.Бороздіної, Л.В.Долинської, Р.М.Грановської, О.Є.Гуменюк, А.В.Захарової, Г.І.Ліпкіної, С.Д.Максименка, А.В.Петровського, Л.С.Рубінштейна, О.Т.Соколової, В.В.Століна, І.І.Чеснокової та ін.. У деяких дослідженнях з`ясовувались функції Я-концепції в різних видах діяльності та поведінці (М.Й.Боришевський, Т.В.Дмитрова, І.С.Кон, Г.К.Радчук, В.І.Юрченко та ін.). Віковій динаміці формування Я-концепції присвячені роботи І.С.Кона, С.Б.Кузикової, І.А.Слободянюка, Л.М.Співак та ін.

Я-концепція – відносно стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомленні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних, інтелектуальних та інших властивостей. Я-концепція – це інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з іншими людьми. Поняття «Я-концепція» вперше почали використовувати у своїх працях представники гуманістичної психології (А.Х. Маслоу, К.Р. Роджерс), які, на відміну від біхевіористів і фройдистів, намагались здійснювати цілісний розгляд людського Я. Іноді цілісний образ Я розглядають як настановлення стосовно себе, а тому в ній, як і у всякому іншому настановленні виокремлюють три взаємопов'язані структурні компоненти: 1) когнітивний – сукупність уявлень про свої якості, здібності, характер, зовнішність та ін.; 2) афективний – ставлення до себе загалом або до окремих аспектів своєї особистості (самоповага, самозакоханість, самокритичність та ін.); 3) оцінково-вольовий, який характеризує рівень прояву перших 2-х компонентів у реальній поведінці. Єдиної схеми опису складної будови Я-концепції не існує. Однак поширена думка, що вона охоплює: а) реальне Я – уявлення про себе у даний момент; б) ідеальне Я – уявлення про те, яким повинен стати суб'єкт, орієнтуючись на моральні норми; в) динамічне Я – те, яким він прагне стати; г) дзеркальне Я – те, яким його бачать інші; ґ) фантастичне Я – те, яким суб'єкт бажав би стати, навіть якби це виявилось неможливим. Розбіжність між Я-ідеальним і Я-реальним у підлітковому віці є серйозним стимулом для пробудження прагнення до самовиховання. Формування Я-концепції особистості – це тривалий і складний процес, який відбувається під впливом виховання та життєвого досвіду, діяльності і спілкування з іншими людьми.

Фурман А. В. розглядає в якості чинників формування Я – концепції особистості: власний досвід самоочікування, самоаналіз, самопорівняння; самосприйняття свого зовнішнього вигляду; переживання внутрішніх станів; рефлексію результатів своєї діяльності; сімейну та родинну атмосфера; вулицю та суб'єктивне довкілля загалом; школу, ВНЗ, трудовий колектив; ситуативні і поведінкові свідчення щодо особливостей сприйняття іншими.

Досить часто навколишні ототожнюють поняття націоналізм та національна свідомість. Лише плекаючи любов до національного, почуття ідентичності з ним, екзистенціальну відповідальність за нього, можна формувати громадян людства, для яких майбутнє – особистісна проблема. Адже вони усвідомлюють, що наскільки якість їх особистого життя цілком залежить від якості цілого, з яким вони ідентифіковані – нації, настільки якість життя останньої залежить від якості буття того цілого, невід'ємним складовим елементом якого вона є, – людства.

З іншого боку, націоналізм – форма прояву національного егоїзму. Нація і націоналізм – це аналог особи і її загостреного егоїзму. Основу націоналізму складають ідеї національної переваги і національної винятковості. Це породжує національну зарозумілість. Б. Г. Ананьев підкреслював, що «гіпертрофія національного виникає як хворобливий процес…», що викликає підвищене національне самопочуття. Звідси недалеко до національної винятковості, до національної пихатості і шовінізму».

Розглядаючи проблему нації і націоналізму, B. C. Соловйов висловив негативне ставлення до націоналізму, а саме до звеличення власної нації над іншими, яке ґрунтується не на дійсних її перевагах і культурних досягненнях, а на національному егоїзмі, голослівній чванливості і сліпоті щодо власних недоліків. «Я рішучий ворог негативного націоналізму або народного егоїзму... Не зрозуміти простої речі, що для висвітлення своєї національної самобутності, потрібно думати про справу, потрібно прагнути вирішити її найкращим, але ніяк не національним чином. Якщо національність добра, то найкраще рішення виявиться одночасно і самим національним.

Однією із спокус націоналізму, за словами І. А. Ільїна, є прагнення виправдати свій народ у всьому і завжди, перебільшуючи його достоїнства і звалюючи всю відповідальність за зроблене ним на інші «вічно злі сили». Ніяке вивчення ворожих сил не може і не повинно гасити в народі відчуття відповідальності і провини або звільняти його від тверезо-критичного самопізнання: шлях до оновлення веде через покаяння, очищення і самовиховання.

Суспільний гуманізм повстає проти національної винятковості: жодна нація в світі не має права на таку самооцінку. Якими б великими не були її економічні і культурні досягнення, вона не може претендувати на обраність і привілейованість. Кожний народ має певні історичні обов'язки перед самим собою і перед людством. І кожна людина відчуває патріотичні почуття.

Кожна нація, подібно особистості, якою вона і є в своєрідному значенні цього слова, має свідомість, розуміє свої національні особливості, свої позитивні і негативні сторони. В свідомості людей кожної нації, коли йдеться про недоліки і достоїнства, про характер і поведінку громадян даної нації, однаково присутній акт самосвідомості, як при самозасудженні, так і при самовихвалянні. Кожній нації властива безліч забобонів, упереджених ідей, стихійних національних інстинктів і інтуїцій. І ті представники розумового життя даної нації і народу, які відносяться критично до своєї Вітчизни, принаймні, стільки ж беруть участь в справах її духовного розвитку, як і ті, які її вихваляють.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Філософсько-психологічна  основа  патріотизму  та  патріотичної  свідомості

Стратегічною основою політики нації, яка пильно дбає про свою потужність і прогресивний розвиток у всіх галузях сьогодення й майбутнього, є формування в підростаючої особистості такого плану власної духовної позиції, у якій знаходить інтегрований вияв засвоєння особистістю, що формується, ментальності, духовних цінностей, культури своєї нації на глибинному рівні психіки – на рівні емоційного ототожнення, ідентифікації власного “Я”, своєї свідомості з даними духовними цінностями, культурою, ментальністю.

В цьому контексті дуже важливими поняттями є поняття патріотизму та патріотичної свідомості. У зв’язку з цим цікаво процитувати одне з висловлювань польського спеціаліста з проблем етики Збігнєва Шаварського. Він, зокрема, зазначав, що не є хорошим громадянином той, хто не відчуває емоційного зв’язку зі своєю Вітчизною, з її історією та традиціями, хто не відчуває своєї відповідальності за її свободу і незалежність, хто не хоче думати про її майбутнє. Бути патріотом, за З. Шаварським, означає не тільки бути готовим приносити в разі необхідності жертви, здійснювати героїчні вчинки, але й бути готовим до щоденної, відповідально виконуваної праці, відповідального ставлення до своїх громадських обов’язків, бути порядною, чесною людиною, хорошим батьком або матір’ю.

Після народження людина переживає почуття любові до батьків. У міру дорослішання у неї з'являється прихильність до друзів, до свого будинку, вулиці, села, міста. Коли людина набирається досвіду і знань, вона усвідомлює свою належність до Вітчизни. Таким чином, формується громадянин, народжується патріот.

Філософсько-психологічну основу патріотизму складає менталітет. «Менталітет» в англомовних виданнях (від фр. «mentalite», від англ. «mentаlity», від нім. «mentalitat»), визначається як «властивість розуму характеризувати індивід або клас індивідів», «установки, настрій, зміст розуму», «образ мрій, напрям або характер роздумів» і т.д.. В “Сучасному тлумачному психологічному словнику ”  зміст поняття „менталітет” істотно розширюється як склад розуму, світосприйняття, психологія. Інакше кажучи, в нього включаються елементи світоглядного характеру, що відображають ставлення людини або групи людей до природних і суспільних явищ.

Для характеристики нації зараз широко використовується термін «ментальність». У вітчизняній літературі «ментальність» тлумачиться як «сукупність уявлень, поглядів, почувань спільноти людей певної епохи, географічного регіону, соціального оточення, особливий психологічний склад суспільства, що впливає на історичні та соціальні процеси» . М.В. Савчин вважає, що менталітет виконує інтегруючу роль, забезпечуючи  соціально-психологічну, культурну, духовну єдність нації. Він лише частково усвідомлюється конкретною особою, впливаючи на характер стосунків зі світом через неусвідомлювані коди, підсвідомі структури та механізми. Ментальність більш-менш жорстко задає набір варіантів поведінки, але не задає її стратегії та конкретної тактики. Вона впливає не стільки на зміст досвіду, поведінку, особливості людського потенціалу, скільки на їх характер як загальна інтенція поведінки.

Українця з давніх давен вирізняють насамперед працьовитість, господарливість, глибокий емоційний зв’язок з краєм, де він народився і виріс, його природою, піднесена до рівня екзистенціальних цінностей турбота про родину, майбутнє дітей. Типовий українець має м’яку, лагідну, миролюбну вдачу (деякі дослідники пов’язують її з «пливкістю» ліній хвилястого лісостепового рельєфу), готовий допомогти слабшим, скривдженим (набагато рідше – сильнішим), гостинний і доброзичливий у стосунках як з одноплемінцями, так і з чужоземцями, обережний, схильний до романтизму і сентиментальності. Але стає рішучим і незламним, винахідливим і розсудливо хоробрим, здатним на гідний подиву героїзм і самопожертву, коли доводиться взяти до рук зброю. «Тільки безмежна довірливість і поступливість, а також відсутність усвідомлення необхідності постійної міцної згуртованості всіх членів держави не лише під час війни – щоразу занапащали всі завоювання українців», – наголошував один з лідерів російського більшовизму Л. Троцький, закликаючи агітаторів-комуністів використовувати ці риси українського народу в боротьбі проти його державницьких домагань.

Недостатня єдність і згуртованість українців пояснюються перш за все їхнім індивідуалізмом як сутнісною рисою національного характеру. Порівняно із західноєвропейським, український індивідуалізм більш емотивний і інтроверсивний – спрямований на самоспоглядання, самопізнання, самовдосконалення (найпереконливішою ілюстрацією в цьому плані є твори славетного українського філософа Григорія Сковороди). У сфері соціальних відносин індивідуалізм українця онтологічно поєднаний з демократизмом, толерантністю, повагою до суверенних прав особистості (не випадково ж українська громада і військо завжди були товариством людей, до якого кожному було вільно вступати і так само виходити з нього). Разом з тим українці значно більше, ніж західноєвропейці, тяжіють до гіпертрофованого волелюбства, що межує з анархічністю, до протидії будь-яким формам співжиття, що вимагають підпорядкування й суворої дисципліни.

Поміж українців, попри їхню глибинну емоційність, завжди цінувалися стриманість, розважливість, реалістичний погляд на життя. Переважна більшість із них не схильна до раптових афективних «спалахів» і швидкоплинних почуттів, натомість їм властиво піддаватися пристрастям, що «розгоряються» повільно, але є тривалими і сильними. Доволі характерні для українського менталітету сумовиті та елегійні настрої специфічно, – іноді, здавалось би, зовсім несподівано, – поєднуються з нездоланним оптимізмом, життєрадісністю, своєрідним гумором або дошкульною іронічністю. Довколишня дійсність багатомірно, барвисто, часом парадоксально відбивається дуже розвинутою уявою. Усе це знаходить вияв у невичерпному й різноманітному пісенному фольклорі, декоративному мистецтві, яскравій обрядовості, в естетизмі народного життя загалом.

М. В. Савчин виокремлює наступні риси ментальності українців:

-         переважання інтравертованості над екстравертованістю;

-         переважання інтернальності над екстернальністю;

-         переважання індивідуалізму над колективізмом;

-         перевага ірраціональності над раціональністю;

-         переважання нестабільності над стабільністю;

-         перевага жіночого начала над чоловічим началом;

-         перевага морального буття над інтелектуальним;

-         серцецентричність;

-         культ матері у родинному житті, вихованні дітей.

Як неважко зрозуміти, чимало рис української ментальності (демократизм, індивідуалізм та ін.) досі швидше заважали українцям, ніж допомагали. Але на рубежі третього тисячоліття, думається, нарешті настав для них час. І прикметно, що саме сьогодні відроджується, поставши з небуття, Українська держава. Ось чому актуальним є питання формування патріотизму та патріотичної свідомості підростаючого покоління.

Патріотизм розвивається разом з толерантністю в міжнаціональних відносинах. Всі людські спільноти, живучи на одній планеті, об'єктивно взаємодіють. У концепції розвитку патріотичної свідомості, спираюсь на виділені Б. С. Гершунським умови, усвідомлення і виконання яких ведуть до розвитку в людини такої важливої якості, як толерантність. Ці умови передбачають те, що людина повинна: проявити добру волю – волю до життя, до світу, а потім до єдності та інтеграції як до генеральної тенденції розвитку людської цивілізації; оволодіти знанням своєї і чужої ментальності, з належною увагою і терпимістю вивчати менталетворні основи різних соціумів, їх релігійні, культуротворні, філософські і освітні компоненти; шукати та збагачувати технології духовної інтеграції соціумів на основі порозуміння, доброзичливого і терплячого діалогу релігій, культур, філософських доктрин, освітніх концепцій.

Без почуття патріотизму, як своєрідного кодексу моральних цінностей, історичної пам’яті та ідейно світоглядних принципів, що передбачають всезагальну відданість окремій історичній спільноті, важко уявити процес формування системи інституцій, здатних забезпечити свободу, рівність та громадянську гідність. Без любові до своєї Батьківщини, без утвердження патріотичної свідомості, ідеї нації як політичної спільноти, об’єднаної історичною долею, державною мовою, інститутом громадянства, без визнання гідності людини й цінності людської особистості як ключового елемента права, без продукування й культивування системи ціннісних орієнтацій загально цивілізованого характеру в сфері не лише культури, освіти, науки, але й економіки та політики, годі сподіватися на динамічну трансформацію української молоді в суспільство демократії.

Тільки патріотично свідома особистість є патріотом, вболіває за долю Вітчизни, переживає дієву потребу віддавати всі свої сили служінню співвітчизникам, своїй нації, їй притаманні почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави,  інтерес до рідного краю, його минулого та майбутнього; вона прагне збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини появи періодів трагічних занепадів і зумовлених цим страждань народу; з шаною ставиться до видатних людей, національних героїв, які жертовно служили своєму народові, збагачували його культуру, науку, примножували внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації.

На території нашої держави проживає багато національностей, має місце і діє національний менталітет. В цих умовах патріотична свідомість має різні грані.

Як відомо, свідомість – вища форма відображення об’єктивної дійсності, притаманна лише людині; спосіб її відношення до світу і самої себе, опосередкований загальними формами суспільно-історичної діяльності людей [6, 7]. Свідомість, увібравши в себе історичний досвід, знання і методи мислення, відпрацьовані історією, засвоює дійсність ідеально. При цьому обираються нові цілі і завдання, створюються проекти майбутнього, що спрямовує всю практичну діяльність людини. Свідомість формується дійсністю, щоб у свою чергу впливати на цю дійсність, визначати та регулювати її.  З точки зору психології свідомість – мінливий потік вражень, які йдуть від відчуттів та думок. Свідомість має біологічні функції і разом з іншими психічними явищами, зокрема емоціями, сприяє пристосуванню людини до навколишнього світу.

До складу індивідуальної свідомості входить особистісний смисл – індивідуалізоване відображення реального ставлення людини до певних явищ дійсності. Це надає свідомості небезстороннього характеру, підкреслює, що образ світу є приналежністю індивіда, його власністю. Водночас смисл стосується сфери буття, де містяться його джерела, реально пом’якшуючи опозицію свідомості і буття. Свідомість проникнута смислом, він позначає в образі найпривабливіші предмети, нерідко наділяє їх додатковим значенням, породжує надціннісні ідеї, зрештою, може спотворювати відображення дійсності. Проте завдяки цій  складовій, свідомість є живим психічним утворенням, яке має свою, а не лише зовнішньо детерміновану логіку розвитку.    

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби “розчинена” в ньому. Її свідомість формується поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

У педагогічній науці свідомість особистості, її емоційно почуттєва сфера виступають як компоненти процесу виховання. На базі певного рівня свідомості виховуються переконання, які поділяються за змістом на ідейні, моральні, наукові.

Таким чином, свідомість має складний комплекс передумов виникнення і розвитку: біологічних (розвиток нервової системи і психіки), суспільно-історичних (розвиток суспільства і культури, у якій зафіксовані форми і засоби практичної і духовної діяльності, спілкування) і індивідуальні (формування внутрішнього Я, власний життєвий досвід).

Отже, характеризуючи особливості формування свідомості на сучасному етапі, слід зазначити наступне.

Свідомість – це поняття, яке поєднує в собі форму і спосіб ідеального відображення людиною дійсності. “Свідомість виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній. Становлення свідомості пов’язане з виникненням нової форми буття – буття людської  форми життя” [6, 16].

Свідоме відображення людиною світу, на відміну від суто психічного відображення, притаманного тваринам, - це відображення предметної дійсності в її відокремленні від особистих ставлень до неї суб’єкта (його емоцій, переживань), тобто відображення, яке визначає її об’єктивні та стійкі ознаки. Предметом свідомості може стати внутрішній світ людини, її психічні стани та переживання.

Свідомість має безліч функцій, які виступають її підструктурами. З-поміж багатьох підструктур свідомості, діяльність яких реалізує феномен "бути особистістю", важливими, на наш погляд, є підструктури мотивування, цілепокладання, орієнтування, самоактуалізації, самореалізації, самоконтролю, самооцінки, корекції.

Питанням природи свідомості приділяв увагу С.Л. Рубінштейн. Його погляди з нашою концепцією пов'язані тим, що, як стверджує вчений, людина як суб'єкт дії і пізнання - це  істота, яка має свідомість [6, 7, 16]. Людина включена в буття своїми діями, які до того ж направлені на перетворення наявного буття. Причетність людини до світу здійснюється і через пізнання, і через діяльність щодо оволодіння природою. Тому праця  та практика виступають в ролі спеціальної і основної форми співвідношення суб'єкта і об'єкта та їх діалектики. Близьке до предмету нашого дослідження положення С.Л. Рубінштейн формулює так: внутрішня сутність людини містить все її багатство відношень  до нескінченого світу; людина  сама визначає це відношення. В цьому і полягає свідоме самовизначення людини [16]. Звідси випливає важливість розвитку позиції суб'єкта, що значною мірою визначається сформованістю його свідомості.

Люди є членами єдиної планетарної сім’ї за різними ознаками, а саме: за своєю біологічною природою, за вселенськими законами, за своєю соціальною сутністю. Кожна людина є як громадянином тієї чи іншої держави, так і  одночасно в широкому розумінні і  громадянином всього людства. Адже певною мірою людина несе на своїх плечах вантаж моральної відповідальності за все, що відбувається в світі.

Якщо дитина, підліток, хлопець свідомо, через внутрішнє схвалення керується мотивами обов’язку, честі, справедливості, служіння Батьківщині, народу - він може протистояти впливам, які суперечать нормам і принципам нашої моралі. Можливість управляти своєю поведінкою, поступати відповідно до етичних переконань і ідеалів характеризує зрілу особу з розвинутою громадянською самосвідомістю. Прояви громадянської самосвідомості учнів проявляються в їх повсякденній поведінці. Багатьма психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що громадянська самосвідомість молоді проявляється в таких діях як: старанне навчання; через розуміння свого обов’язку перед Батьківщиною; активна участь в суспільній діяльності; громадянська спрямованість ціннісних орієнтації і життєвих планів; гуманне відношення до оточуючих і непримиренність до порушників порядку.

Питанню розвитку національної свідомості приділялася і приділяється на даний момент велика увага. А саме такий аспект, як вплив на національну свідомість знання рідної мови та володіння нею досліджувала Н. В. Бардіна [2, 3, 12]. І. Л. Пенчук вивчав вплив регіонального телебачення і радіомовлення на формування національної свідомості молоді [4]. І. О. Кресіна досліджувала вплив політичних тенденцій на динаміку національної свідомості [5].

В умовах соціуму поняття національної свідомості та самосвідомості підмінюються. У зв’язку з цим питання на зразок: „Навіщо вживати поняття „національна свідомість” у випадках, коли йдеться про „національну самосвідомість”? має бути чітко проаналізованим. Відповідь на нього може бути єдиною: одне без іншого просто не існує, оскільки свідомість та самосвідомість органічно взаємопов’язані, є взаємодоповнюючими феноменами, між якими існують стійкі причинно-наслідкові відношення. Досить тільки нагадати той незаперечний факт, що самосвідомість – не лише результат, але й передумова розвитку свідомості і навпаки.

Почуття етнічної ідентичності є глибинною, емоційною основою національної свідомості. Стрижень цього складного почуття утворює любов до нації, її культури, природи, в оточенні якої вона живе. З психологічної точки зору причина названого явища полягає в тому, що людина, яка не має свого рідного, любимого, “теплого”, не здатна поважати чуже і шанувати спільне – вона чужа скрізь і всьому, і тому не живе ні минулим, ні майбутнім, а лише сьогоденним меркантильним інтересом. Збереження і вдосконалення життя на Землі в неосяжній перспективі не є її особистісною проблемою, оскільки її особистість обмежується її власним “Я”, водночас людина як особистість ідентифікована з нацією, живе інтересами і перспективами, минулим і майбутнім останньої, а отже, і всього людства.

Щодо структури національної свідомості, то як пише М. Й. Боришевський, вона  полягає в самооцінці, домаганні, соціально-психологічних очікуваннях, ”образі – Я”[10, 18, 20].

Формування особистості відбувається  як в процесі  гуманізації, так і соціалізації. Слід розрізняти ці два поняття. Соціалізація передбачає розвиток та зміцнення зв’язку і взаємодії людини та суспільства, здатність виявляти своє індивідуальне відношення до світу і людини, проявляти себе на найвищому рівні соціального розвитку. Разом з тим, соціальна детермінація може бути не лише детермінацією становлення культурної, психічно здорової людини, а й детермінацією руйнування особистості, адже особистість є сукупністю всіх конкретних суперечностей у системі суспільних відносин. Отже, соціальність може набувати антигуманних нелюдських форм. І це відбувається тоді, коли суспільство трансформує до людини гіпертрофовані цінності політичного, економічного та духовного характеру, використовує людину як “ресурс”, експлуатує її сутнісні сили, що призводить до викривлення індивідуальної сутності кожної особистості, ігнорування психологічних механізмів людського буття.

Розглядаючи проблеми відносин особи і суспільства, не слід ототожнювати поняття “людина”, “індивід”, “особа”, “особистість”, “громадянин”.

Людина формується під впливом спільної з іншими людьми життєдіяльності, завдяки чому набуває знань, досвіду, поведінки і в остаточному підсумку стає такою ж як і вони. Людина – продукт суспільних відносин.

Індивід – це конкретна людина, що відзначається неповторною сукупністю біологічних, фізичних, емоційних, інтелектуальних, вольових і соціальних ознак, отриманих генетично у спадок від батьків і сформованих нею в процесі власного розвитку, неповторна сукуп-ність яких і визначає її індивідуальність та дає можливість вирізняти її серед інших, ідентифікувати її.

Особистість – це конкретний індивід, що відзначається сукуп-ністю соціально значущих якостей, які проявляються у його відносинах з іншими людьми.

У суспільній практиці в процесі соціалізації людина стає активним учасником суспільних відносин, де задіює свої індивідуальні якості (фізичні, інтелектуальні, емоційні, вольові тощо), а відтак проявляється вже не просто як індивід, а як особистість.

Залежно від того, яку соціальну роль і як вона виконуватиме та як сприйматиметься суспільством, вона може бути або видатною, або посередньою, або й нікчемною особистістю.

Особа – людина (особистість), яка є суб’єктом суспільних і правових відносин. Адже суспільство – це система зв’язків і відносин між людьми, які складаються в процесі їхньої життєдіяльності. Саме систему цих відносин називають суспільними, регуляторами яких виступають мораль і право.

На думку Б. Ананьєва, необхідно враховувати різні аспекти соціального розвитку людини: її громадянський стан, економічне становище, сімейний статус, сполучення, консолідацію чи розрізнення соціальних ролей, характер цінностей та їх переоцінку в певних суспільно-історичних обставинах, розв’язання життєвих проблем тощо.

Про соціальне самовизначення людини можна говорити в тій мірі, в якій вона правдиво відповідає на питання: “Хто я?”; “З ким я?”, “Що я можу зробити для людей, свого колективу, своєї країни і людства?”.

Становлення громадянськості особистості є багатогранною міждис-циплінарною проблемою, яка поєднує зусилля філософів, істориків, суспільствознавців, педагогів, психологів та інших спеціалістів.

Психологи І.В. Жадан, Л.П. Пономаренко взяли активну участь у розробленні “Концепції громадянської освіти в Україні” (Клинченко, Мисик, Наровлянський, Рудік, Тараненко). У цій концепції дається таке визначення мети громадянської освіти: “Сформувати особистість, якій притаманні демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі в житті суспільства”.    

 Але оскільки життя нашої молоді протікає не в абстрактному суспільстві, а в конкретній державі Україна, у конкретних великих (національних, політичних, економічних, територіальних тощо) соціальних громадах та в малих (сім’я, школа, трудовий колектив, коло неформальних друзів тощо) первинних групах, то, на наш погляд, слід звернути увагу на визнаний у всьому світі досвід і методику виховання та формування в колективі видатного українського педагога А.С. Макаренка, індивідуального виховання – В.О. Сухомлинського, досвід національного виховання – Г.Г. Ващенка, О. Ольжича та ін.

Атмосфера переосмислення життя в Україні супроводжується новим баченням значення процесів формування, виховання і самовиховання для розвитку творчої, конкурентоспроможної особистості. Зрозуміло, що майбутнє нашого суспільства багато в чому залежить від якості людського потенціалу, рівня освіченості й культури громадян.

Давно встановлено, що джерелом активної особистості є її потреби. Польський вчений К. Обухівський нарахував 120 класифікацій потреб.

А. Маслоу, американський психолог, відомий спеціаліст з менеджменту розробив “ієрархію потреб”, яка складається з таких рівнів: 1 – фізіологічні потреби, 2 – потреба в надійності (матеріальні, пов’яза-ні зі здоров’ям, забезпеченням старості потреби), 3 – соціальні потреби (спілкування), 4 – потреба в повазі, престижі, соціальному успіхові, усвідомлення власної гідності, 5 – потреба в розвитку особистості, осмислення свого призначення в світі, в самореалізації, самоактуа-лізації.

Сучасну молоду людину більше хвилює особисте благополуччя, матеріальне забезпечення, власне здоров’я та здоров’я близьких. Вона прагне розвивати власні комунікативні навички, щоб бути популярною серед однолітків, мати успіх.

Реклама та індустрія розваг спрямовані на задоволення егоїстичних інтересів окремої людини, її прагнення до як найшвидшого задоволення своїх бажань.

Сучасна культура акцентує увагу на конкуренції і загострює бажання бути швидшим, сильнішим і успішнішим, ніж інші. Треба зауважити, що в процесі навчання стосунки між людьми пов’язані з вирішенням питань владних відносин і прав. Боротьба за лідерство, психологічне і соціальне домінування для отримання переваг і контролю над іншими, боротьба за відстоювання обмежених прав складають основу багатьох конфліктів у молодіжному середовищі.

Е.О. Политкін справедливо зауважує, що “психологічна війна в колективі пригнічує особистість, негативно впливає на емоційний стан, руйнує позитивну ціннісну орієнтацію”.

У разі, коли особа немає ніякої влади в колективі, можливості самовиразитися, створити власну ідентичність, в неї розвивається негативне самосприйняття, невпевненість у собі, скутість, підвищена тривожність.

Толерантність складає компонент життєвої позиції зрілої особистості, яка має сформовану систему цінностей та інтересів і готовність їх захищати, але одночасно з повагою ставиться до позицій і цінностей інших людей, прагне зрозуміти їх, свідомо відмовляється від домінування чи насильства, визнає багатомірність і різноманіття людської культури, норм, вірувань. Толерантність передбачає готовність особистості прийняти інших такими, які вони є, і взаємодіяти з ними на основі згоди. Толерантність не зводиться до усунення власних інтересів, вона передбачає взаємність і активну позицію всіх зацікавлених сторін.

Людина, яка має високий рівень особистісного та громадянського розвитку, неодмінно відзначається сформованістю громадянських цінностей, серед яких особливе місце посідають ті, що є визначальними в структурі національної свідомості (НС). Передусім такою цінністю є патріотизм, що втілюється у самовідданій любові до рідної землі, її народу, Батьківщини. Особистість, яка є патріотом, вболіває за долю Вітчизни, переживає дієву потребу віддавати свої сили служінню співвітчизникам, своїй нації. Почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави є для неї реальним виявом свого громадянського обов’язку. Їй притаманні інтерес до історії рідного краю, його минулого та майбутнього. Вона прагне збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини появи періодів трагічних занепадів і зумовлених цим страждань народу. З шаною ставиться до видатних людей, національних героїв, які жертовно служили своєму народові, збагачували його культуру, науку, примножували внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації.

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що у вітчизняній психології дослідженням даного питання займались такі науковці як М.Й.Боришевський, М. М. Чепіль (дослідження ролі духовних цінностей і національної самосвідомості в становленні особистості громадянина) [19], І. О. Кресіна (дослідження ролі української національної свідомості в контексті сучасних політичних процесів) [5], О. М. Бардін (мова та національна свідомість) [12], В. І. Тараненко (вплив демократичних цінностей на становлення громадянина) [13], В. П. Андрущенко, В. П. Бех (роль духовних цінностей в розвитку особистості) [14] та інші [11, 15, 21, 23]. Проте слід відмітити, що вивченню особливостей формування патріотичної свідомості (ПС) в старшому підлітковому віці і, зокрема, методів впливу на цей процес приділено недостатньо уваги. Тому метою даної роботи є висвітлення методів впливу на процес формування ПС у визначеної категорії.

Перш за все зазначимо, що у структурі НС дослідники виділяють таку цінність як патріотизм. У результаті дослідження НС та її складових було зроблено висновок, що патріотизм іде від душі людини, від її духовних цінностей. Однак поряд із цим повинні розуміти, що кожна свідома людина повинна не тільки сприймати патріотизм духовно, а й усвідомлювати це. Вивчаючи дану проблему, уточнили сутність та зміст такого поняття як, патріотична свідомість, під яким слід розуміти вищу ступінь розвитку психіки людини, яка характеризується здатністю відображення любові до Вітчизни та готовності захищати незалежність свого народу. Патріотична свідомість проявляється в наявності узагальнення об’єктивних знань про свою країну, її історію, особливості національної політики, а також у певному відношенні до цього.

Відомо, що особистість, яка є патріотом, вболіває за долю Вітчизни, переживає дієву потребу віддавати всі свої сили служінню співвітчизникам, своїй нації, почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави, їй притаманні інтерес до рідного краю, його минулого та майбутнього; вона прагне збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини появи періодів трагічних занепадів і зумовлених цим страждань народу; з шаною ставиться до видатних людей, національних героїв, які жертовно служили своєму народові, збагачували його культуру, науку, примножували внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації .

Без почуття патріотизму, як своєрідного кодексу моральних цінностей, історичної пам’яті та ідейно світоглядних принципів, що передбачають всезагальну відданість окремій історичній спільноті, важко уявити процес формування системи інституцій, здатних забезпечити свободу, рівність та громадянську гідність. Без любові до своєї Батьківщини, без утвердження патріотичної свідомості, ідеї нації як політичної спільноти, об’єднаної історичною долею, державною мовою, інститутом громадянства, без визнання гідності людини й цінності людської особистості як ключового елемента права, без продукування й культивування системи ціннісних орієнтацій загально цивілізованого характеру в сфері не лише культури, освіти, науки, але й економіки та політики, годі сподіватися на динамічну трансформацію української молоді в суспільство демократії.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що патріотизм є складовим елементом національної свідомості.

Щодо поняття патріотичної свідомості, то слід відмітити, що на даний момент йому чіткого визначення не дано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Аналіз системи цінностей і складових національної свідомості та патріотизму.

Вивчаючи національну свідомість назрів висновок, що вона включає в себе наступну систему цінностей: любов до рідної землі; глибоке вивчення рідної мови та історії; турботу про розвиток літератури та мистецтва; глибоке вивчення культури свого народу; творче відродження національних традицій, звичаїв, обрядів; повагу до своєї нації та інших народностей; готовність та вміння сумлінно, творчо працювати на благо Вітчизни, надійно її захищати, будувати демократичну правову Українську державу; знання етнічних особливостей.

Щодо структури національної свідомості, то як пише М.Й.Боришевський, її структура полягає в самооцінці, домаганні, соціально-психологічних очікуваннях, ”образі – Я”. З останнім важко не погодитись.

Визначення основних складових національної свідомості представляється наступним чином.

Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї якостей, властивостей у співвіднесенні їх з певними еталонами, котрі представляють собою систему національних цінностей тієї спільноти, до якої людина – суб’єкт самооцінки відносить себе, з якою себе ідентифікує. Це можуть бути такі цінності, як типові етнічні, національні риси характеру спільноти, усвідомлення власної відповідальності за долю нації, усвідомлення й оцінка міри наявності у себе якостей громадянина – патріота. Самооцінка у сфері національної самосвідомості, як і в будь-якій іншій, може характеризуватися такими параметрами як адекватність, висота, стійкість, ступінь самокритичності.

Домагання – це настанова людини на вибір особисто значущих цілей, що визначаються системою етнічних, національних цінностей, досягнення яких може задовольняти прагнення людини посісти бажане місце у шкалі таких цінностей.

Соціально-психологічні очікування – це уявлення людини про те, як оцінюють її оточуючі щодо міри наявності у неї певних національних цінностей, якої поведінки у зв’язку з цим очікують від неї.

„Образ – Я” – це високого рівня узагальнення уявлення особистості про себе як носія певних етнічних, національних цінностей.

Деталізуємо тепер поняття патріотизму.

Переважна більшість дослідників одним з об'єктивних критеріїв оцінки патріотизму справедливо вважають ставлення індивіда до рідного краю, наявність таких патріотичних почуттів особистості, як любов до батьківщини, природи, людей. Отже, в основі патріотизму є любов до Вітчизни. Це високе почуття стає, на думку видатного психолога Н. Рейнвальд, центральною ланкою психологічних механізмів, які забезпечують соціальну обумовленість дій і вчинків людини. Саме ця ланка відіграє вирішальну роль у процесі трансформації потреб суспільства в особистісні потреби окремих осіб, у мотиви, які спонукають їх на активність.

З точки зору Н. Рейнвальд, всі форми любові так чи інакше виражають потребу людини в інших людях, з одного боку, і прагнення принести їм користь і бути потрібним – з іншого.

Отже, чітко уявляючи, чого потребує від нас Батьківщина, кожен має знати, що він повинен зробити для неї особисто. Службу Батьківщині треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов’язок, а як сенс всього свого життя, без чого не варто жити. Прикладом для кожного українця щодо цього можуть бути такі великі постаті, як Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. Наявність цих ідеалів і готовність прагнути стати такими ж є важливою передумовою патріотизму.

Джерелом натхнення в героїчній службі Батьківщині може бути усвідомлення обов’язку перед нею, поєднаного з палкою любов’ю до неї, до свого народу. А любити свій народ можна лише при наявності високої національної свідомості.

Вивчаючи почуття патріотизму дійшли висновку, що воно включає в себе наступну систему цінностей: володіння рідною мовою; готовність до самопожертви; знання історії, національних традицій та національних культур; необхідність в дієвій потребі віддавати свої сили служінню співвітчизникам, нації, народу; розвиток демократичного громадянського суспільства; знання та використання позитиву видатних постатей України; любов до української нації, народу загалом; усвідомлення України як незалежної, суверенної держави.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що крім патріотизму в складі національної свідомості доцільно окремо виділити таке поняття, як свідомість патріотична.

Для цього слід чітко його детермінувати. На нашу думку на основі проведеного аналізу можна стверджувати, що патріотична свідомість – це вища ступінь розвитку психіки людини, яка характеризується здатністю відображення любові до Вітчизни та готовності захищати незалежність свого народу. Патріотична свідомість проявляється в наявності узагальнення об’єктивних знань про свою країну, її історію, особливості національної політики, а також у певному відношенні до цього[17].

Цілком зрозуміло, що, пропонуючи дане визначення, не вважаємо його всеосяжним чи вичерпним. І все ж, як нам здається, в ньому відображені деякі найбільш суттєві характеристики. Безсумнівним є, зокрема те, що патріотична свідомість, як і будь-яка інша свідомість, неодмінно передбачає певну, більш чи менш узагальнену мету.

Наведені в дефініції ознаки регулюють діяльність патріотичної свідомості та є її ядром. Виходячи з цього, знання особистості про патріотичні якості, норми до певної міри є критеріями розвитку патріотичної свідомості.

 Проведене дослідження дозволяє встановити та чітко виділити основні аспекти патріотичної свідомості, як складової свідомості національної.

Узагальнюючи матеріал, можна зробити наступний висновок: якщо національна свідомість являє собою усвідомлення особистістю себе часткою певної національної (етнічної) спільноти..., яке передбачає і розуміння (осмислення), і готовність до певних дій (відображення свого відношення), то патріотична свідомість характеризується здатністю відображення любові до Вітчизни та готовності захищати незалежність свого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. Вікові особливості формування патріотичної свідомості учнів

Для аналізу можливості розвитку патріотичної свідомості ліцеїстів за доцільне вважається здійснити огляд (аналіз) психологічних особливостей досліджуваної категорії. Як правило, учнями професійно-технічних навчальних закладів є молодь раннього юнацького віку. Знання вікових психологічних особливостей даної категорії досліджуваних може допомогти чітко визначити методи формування та розвитку патріотичної свідомості.

Усвідомлення та переживання особистістю життєвого шляху починається з ранньої юності, коли відбувається пошук принципових основ несуперечливої поведінки, коли виробляється така “філософія життя” як прагнення до досягнення життєвоважливих цінностей, не завжди сумісних з цінностями реального світу.

Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості. Найяскравіше суперечності та труднощі соціальної ситуації розвитку в юності проявляються у формуванні життєвої перспективи.

Для проведення системного аналізу за доцільне вважається означити такі поняття, як вік і юнацький вік.

Вік – поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти. Ранній юнацький вік – період життя та психічного розвитку людини у межах від 15 років до 18 років. У юнацькому віці відбувається інтенсивний фізіологічний та психічний розвиток. Вирішення багатьох життєвих завдань частіше залежить від соціальної активності юнака чи дівчини. Завищення оцінок та домагань, які не можуть бути повністю реалізовані, часто призводить до юнацького негативізму та нетерпимості. Зростає соціальна мобільність і кількість факторів, котрі що позитивно та негативно впливають на розвиток особистості як позитивно та негативно. В юнацькому віці оцінки друзів та однолітків є найавторитетнішими. Вони є провідними стимуляторами юнацької діяльності. Активність особи у колі однолітків значно підвищується. Специфічного значення набувають манери поведінки, особливості мови, одяг, які схвалюються або заперечуються друзями.

У ранньому юнацькому віці учні професійних ліцеїв починають серйозно замислюватись і над своєю придатністю до майбутньої професії, над готовністю служіння Вітчизні. Під час вибору професії вони зважають не тільки на свої інтереси, а й на інші обставини, передусім порівнюють свої здібності, можливості з вимогами, які ставить до людини суспільство та певна професія.

Слід зазначити, що для цього віку важливою є наявність мотивації до будь-якої діяльності. Це період становлення дорослої людини; саме в цей період молодь раннього юнацького віку «вбирає» в себе не лише позитивне, але й на жаль негативне з навколишнього світу. Цей негативний вплив на особистість молодої людини мають і телебачення, і радіомовлення, часто низькопробна зарубіжна кінопродукція та музика. Жорстокість навколишнього середовища, зниження рівня життя, пов’язане з суспільно-політичними та соціально-економічними процесами, що відбуваються в державі, і соціальна незахищеність випускників ПТНЗ – все це негативно позначається на особистості юнацтва. У контексті нашого дослідження важливим є створення у юнацтва позитивної мотивації з метою формування у нього патріотичної свідомості зазначеної вікової категорії.

Дослідженням мотивації особистості займалось багато вітчизняних та зарубіжних психологів. При розробці проблеми мотивації використовують парадигму про соціально-історичну детермінацію психіки. На їх думку, істотні риси мотивації людини визначаються як її індивідуальними особливостями, зокрема, її свідомості, а також соціальними впливами. У рамках цієї парадигми виникло декілька напрямів розвитку уявлень про мотивацію. Серед них концепції С. Л. Рубінштейна, В. М. М’ясищева, В. О. Ядова та ін.

С. Л. Рубінштейн мотив визначав як більш-менш усвідомлене спонукання, спонукальну силу. Цей підхід знаходимо також у працях В.Г.Асєєва Л. І. Божович, О. Г. Ковальова, В. Г. Москвічова, П. М. Якобсон та ін. Вчені відводять свідомості головну регулюючу роль в поведінці людини, а діяльність розглядають - як умову формування свідомості. ,,Зовнішнє через внутрішнє” – таким, на думку С.Л.Рубінштейна, є принцип детермінації діяльності.

Теоретичне значення також мають з’ясовані В. Г. Асєєвим та іншими науковцями психологічні механізми формування мотивації: єдність змістової і динамічної сторін мотивації, співвідношення органічно зумовлених потреб і специфічних людських спонукань вищого порядку, ієрархічний характер структурної будови мотивації та її динаміка, співвідношення безперервно-процесуального і дискретного моментів мотивації, єдність актуального і потенційного стану спонукань, співвідношення позитивної та негативної модальності спонукань.

О. М. Леонтьєв, розвиваючи ідеї Л. С. Виготського, при обґрунтуванні мотиву виокремлює об’єктивну сторону потреби, її предмет. Суть мотивації він визначає таким чином: ,,Те, що є єдиним спонукальним моментом цілеспрямованої діяльності, є не потребою, а предметом, що відповідає цій потребі. Предмет потреби, тобто матеріальний або ідеальний, чуттєво сприйнятий або представлений тільки в уяві, в уявному понятті, називаємо мотивом діяльності”.

Згідно з концепцією О. М. Леонтьєва, у самій діяльності можна знайти ті складові, які відповідають елементам мотиваційної сфери, функціонально і генетично пов’язані з ними. Поведінці в цілому, наприклад, відповідають потреби людини; система дій, з яких вона складається, – це різноманітність мотивів; безліч дій, що формує діяльність, впорядкований набір цілей.

Таким чином, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини є співвідношення взаємної відповідності. Загальні принципи, визначені в межах концепції О. М. Леонтьєва, дозволяють проаналізувати мотивацію в різних видах діяльності людини.

Відповідно до концепції В. М. М’ясищева, психологічне ядро особистості – це індивідуально-цілісна система її суб’єктивно-оцінних, усвідомлено-вибіркових ставлень до дійсності; вона є певним досвідом взаємовідносин з іншими людьми в умовах соціального середовища. Мотиваційну сферу особистості можна розглядати в двох значеннях: як складну ієрархічну сукупність мотивів (що спричиняє, спрямовує і регулює її поведінку), і як побудовану на цій мотивації систему її ставлень до дійсності. Учений виокремлює: а) ставлення людини до інших; б) ставлення до себе; в) ставлення до предметів зовнішнього світу.

Підкреслюючи провідну роль спонукальної сфери особистості у професійній діяльності, психологи виокремлюють такі її функції як спонукальну (зумовлює активність людини до професійної (навчальної) діяльності, потребу у ній); спрямовуючу (виявляє характер мети у професійній (навчальній) діяльності); регулюючу (виявляє ціннісні орієнтації, мотиви професійної (навчальної) діяльності) та ін.

У ранньому юнацькому віці основними потребами є потреби самореалізації, самовираження та пошуку сенсу життя. У цей період активно формується світогляд. На основі зміни у змісті та співвідношенні провідних мотиваційних тенденцій особистості відбувається трансформація системи потреб і світогляду. Однією з основних потреб є потреба сформувати власні погляди на мораль, на світ, ставлення до нього, розібратись у своїх особистісних і життєвих проблемах, проблемах суспільно-політичного та соціально-економічного життя, проблемах міжнародних стосунків України. Світогляд сприяє формуванню стійкої ієрархічної системи цінностей, під впливом яких розвиваються погляди та переконання юнаків та дівчат. Погляди і переконання стають регулятором бажань та перетворюються на мотиви діяльності. Юнаки і дівчата стають соціально зрілішими, завдяки чому в свідомості особистості відображається процесуальність формування конкретного наміру, мотиву, розширюється мотиваційне поле, аналіз наслідків вчинків і дій відбувається з морально-етичної та духовної точки зору. Зміна у мотиваційному полі зумовлює в подальшому осмислену поведінку. У становленні мотиваційної сфери особистості важливу роль відіграють світоглядні пошуки особистості.

Як було зазначено, в даний період активно формується світогляд особистості. Як система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини. У юнаків і дівчат відбувається систематизація і узагальнення моральних норм, ідеалів, принципів та правил поведінки, переоцінка цінностей. Це сприяє виникненню можливості оцінити навколишній світ, знайти, або принаймні, спрогнозувати своє місце в цьому світі. Дуже важливим для нашого дослідження моментом є те, що у процесі формування світогляду відбувається усвідомлення своєї належності до національної спільноти.

Зрозуміло, що для успішного формування патріотичної свідомості учнів ліцеїв необхідним є формування їх патріотично спрямованої мотиваційної сфери особистості та світогляду. Отже, є підстави говорити про мотиваційну складову патріотичної свідомості. Якщо ж говорити про рівень розвитку мотиваційної складової досліджуваного особистісного утворення молоді раннього юнацького віку, то спостереження, опитування та досвід свідчать про те, що він є досить низьким, що зумовлено зниженням ціннісних орієнтирів суспільства.

Проведений аналіз психолого-педагогічної діяльності свідчить про те, що, ставлячи перед собою мету формування патріотичної свідомості у ранньому юнацькому віці, слід звернути особливу увагу на створення позитивної сукупності мотивів та ціннісних орієнтацій у зазначеної вікової категорії. А це досить складна справа, оскільки юнаки такого віку імпульсивні, піддаються негативному впливу, вони хочуть бути незалежними та активно протистоять будь-якому тиску зовні.

Найскладніше молоді даного віку розібратись у питаннях політики, економіки, розвитку суспільства, виробити своє ставлення до цих сфер людських відносин. Важливу роль у подоланні цих труднощів відіграє мислення, вміння проводити аналіз суспільних процесів та логічно пов’язувати їх. Труднощі, які виникають при цьому, нерідко породжують аполітичність, яка часом переходить у цілковиту байдужість до соціально-політичних подій у країні, до проблем нації, держави, суспільства.

У ранній юності відбувається помітний розвиток теоретичного мислення (логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом), їх інтелект формується як цілісна структура. М. В. Савчин та Л. П. Василенко зазначають, що у цьому віковому періоді починає окреслюватися індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності, формується ментальний досвід, виробляються індивідуальні варіанти способів сприймання, запам'ятовування і мислення, які визначають шляхи набуття, накопичення, перероблення та використання інформації. Водночас багато представників цього віку схильні переоцінювати рівень своїх знань і розумових здібностей.

Активно розвивається самоспостереження – спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Особи раннього юнацького віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу ліцеїстів складають яскраво виражені переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою формування пізнавальних інтересів.

Упродовж юнацького віку особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, у неї збагачується ментальний досвід; уперше юнацтво серйозно «вдивляється» у свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.

Різноманітні ознаки юнацтва як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість в реалізації задумів, є свідченням властивої тільки цьому віку соціальної, психологічної ситуації розвитку.

Перехід від дитинства до дорослості в людському суспільстві передбачає залучення дитини до оволодіння системою знань, норм і навичок, за допомогою яких  індивід може створювати матеріальні та духовні цінності, виконувати суспільні функції і нести соціальну відповідальність, а також бути готовим до захисту Вітчизни.

Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими [5].

На соціалізацію юнаків і дівчат впливають умови, а також перебіг психічного й особистісного розвитку. Залежно від їхніх індивідуально-психологічних особливостей виокремлюють наступні типи соціалізації:

-         соціалізація, яка супроводжується серйозними проблемами в поведінці, конфліктними ситуаціями, труднощами у засвоєнні соціальних ролей тощо;

-         плавна, розмірена соціалізація;

-         соціалізація, яка характеризується швидкими, стрибкоподібними змінами, що ефективно контролюються особистістю.

Оскільки в ранньому юнацькому віці відбувається соціалізація, становлення цілісної особистості, навчальні заклади усіх видів повинні з однаковою відповідальністю дбати про підготовку учня до праці, сімейного життя, трудової діяльності, виконання громадянських обов'язків, заохочувати його постійно займатися самовдосконаленням, самонавчанням, розвивати почуття гордості та відповідальності за державу.

На цьому віковому етапі відбувається формування механізму цілетворення, основними проявами якого є наявність у людини певного задуму, плану життя, життєвої мети та загального досвіду свого буття. Цей механізм пов'язаний із прагненням і здатністю учнів здійснювати самопроекцію на майбутнє.

Особливість формування патріотичної свідомості у цьому віці полягає в тому, що здійснюється відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе, як про невіддільну частину суспільства та держави.

Прояв свідомості полягає в тому, що учень досліджуваної вікової групи починає сприймати свої переживання, емоції як свої стани внутрішні стани, усвідомлювати свою неподібність до інших. Відкриття свого внутрішнього світу спричиняє радість, хвилювання і водночас супроводжується тривогою.

Юнацьке Я ще нецілісне, невизначене, його усвідомлення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно, на нашу думку, заповнити певними знаннями з історії держави, правознавства, української мови та літератури та іншими загальноосвітньою інформацією, що націлювало б молодь на роздуми про своє місце у розвитку та розбудові нашої держави.

Усвідомлення плину часу спонукає юну особистість до самооцінки, перегляду засвоєних у дитинстві цінностей, розуміння вічних цінностей (добра і зла, щастя і нещастя, справедливості і несправедливості тощо), осмислення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку.

Відкриття себе як неповторної особистості нерозривно пов'язане з розумінням соціального світу, в якому учень живе. Юнацька саморефлексія спрямована на усвідомлення свого становища і призначення в світі. «Який мій життєвий ідеал ?», «Хто мої друзі, і хто вороги ?», «Ким я хочу стати ?», «Що я можу зробити, щоб я і навколишній світ загалом та моя країна зокрема стали кращими ?» – над такими питаннями розмірковує юнак, у якого самоаналіз стає засобом соціально-морального і духовного самовизначення .

Роль рефлексії у цьому віці є дуже важливою, оскільки вона дає змогу проводити аналіз життя, здійснювати погляд на нього збоку. Глибоке розуміння власних зв’язків зі світом, ставлень до інших людей, правил та основ своїх вчинків та поведінки, усвідомлення моральних цінностей та потреби у духовному розвитку, визначення духовно-моральної позиції та моральних мотивів – все це є результатом самоаналізу та саморефлексії.

Відкриття юнаком свого внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе свідчать про перехід свідомості на якісно новий рівень. Розвиток когнітивних аспектів свідомості виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного напрямів самовиховання. Новий рівень емоційного аспекту свідомості юнаків полягає у переростанні ха­рактерних для підлітків часткових самооцінок у загальне, цілісне ставлення до себе.

Важливою ознакою свідомості особистості у ранній юності є самоповага – узагальнене ставлення до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, що виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе, узгодженні свого Я-реального з Я-ідеальним. Позитивне ставлення до себе свідчить про високу самоповагу; незадоволеність собою, негативна оцінка своєї особистості – про низьку.

На думку М. В. Савчина, центральним новоутворенням раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків та дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Для позначення цього феномену він використовує термін «ідентичність» – усвідомлення індивідом самототожності. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини.

Таким чином, особистісна ідентичність допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, усвідомити свою ментальність, забезпечує основу для порівняння себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом та іншими націями.

В цьому віці відбувається формування стійких усвідомлених переконань, в тому числі таких, як любов до Батьківщини, готовність захищати її недоторканість та сприяти її розвитку; оволодіння нормами поведінки, принципами, ідеалами; вироблення умінь спостерігати та осмислювати явища суспільно-політичного та соціально-економічного життя. Цей процес тісно пов'язаний з особистісним самовизначенням.

Зміст особистісного самовизначення реалізується через: сенсотворення (формування загальних уявлень про сенс життя, його пошук), мотивацію (спонукання до спрямованої діяльності особистості), самореалізацію і самовираження (свідоме утвердження особистістю власної позиції в певних проблемних ситуаціях).

Активні роздуми юнаків над своїм майбутнім здебільшого мають наслідком сформовану спрямованість щодо вибору професії. Ця їхня спрямованість ще нетривка, а багатьом із них властиві і різноманітні вагання.

Особистісний розвиток у ранній юності особливо залежить від стосунків з дорослими, які доповнюють спілкування з одно­літками.

Емоційно-вольова сфера є однією з найважливіших сфер внутрішнього життя людини, тому її формування - важлива складова розвинутої, духовно-багатої та патріотично свідомої особистості. Безперечно, що багатство духовних переживань складає найвищу цінність людини, а сукупність емоційних переживань за долю держави – внутрішню красу людини-патріота. Вихованню емоційно-вольової сфери дітей значну увагу приділяли: К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський, А.В.Петровський, П.М.Якобсон, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Р.С.Немов, Г.В.Вештеюнас, В.О.Соловієнко та ін.

Так К. Д. Ушинський стверджував, що людина більш «людина» у тому, “як вона відчуває, ніж у тому, як вона думає”. Видатний педагог писав, що в людських емоціях проявляється характер не окремої думки, окремого рішення, а всього змісту душі та її устрою.

В. О. Сухомлинський вважав, що емоційні стани – це найважливіші стани у виявах загальнолюдської культури, і виховати такі стани можливо тільки в різноманітній діяльності, у процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприйняття навколишнього світу та творів мистецтва.

Ф. Шіллєр вважав, що два аспекти людської природи – розсудливість та почуттєвість, їх єдність, визначають внутрішню гармонію людини. Він вважав, що мистецтво та естетичне виховання є засобом для досягнення внутрішньої гармонії. Через різноманітні, і в першу чергу, естетичні емоції здійснюється процес поступового духовного збагачення людини.

У психологічній літературі підкреслюється, що емоції – це психологічні стани, різновид переживань, які зумовлені не грою внутрішніх інстинктивних сил, а стосунками людини з навколишнім світом та суспільством. У сучасній психології утвердилась думка, що упродовж дитинства емоції, під впливом навколишнього світу, умов виховання, проходять шлях прогресивного розвитку аж до почуттів.

Міркування про тісний зв’язок пізнавальних та емоційно-вольових процесів знаходимо у працях: В. К. Вілюнаса, Б. І. Додонова, Я.Рейковського. С. Л. Рубінштейн писав, що мислення, як психічний процес, вже само по собі є єдністю емоційного та інтелектуального. Під впливом емоцій усі види пізнавальних процесів – сприйняття, уява, пам’ять, мислення, – підлягають визначеним модифікаціям, і в результаті таких модифікацій набувають, насамперед, спрямованості.

Аналіз накопичених результатів психолого-педагогічних досліджень дозволяє дійти висновку, що емоційно-вольова сфера у ранньому юнацькому віці розвивається в діяльності, залежить від її змісту та структури, а також впливає на неї. На думку дослідників (А. В. Запорожець і Я. З. Неверович) в учнів спостерігається виникнення нових емоційних переживань саме в процесі діяльності. В подальшому, на основі зовнішньої практичної діяльності, починає складатися внутрішня діяльність – емоційна уява, яка являє собою сплав афективних та когнітивних процесів, єдність інтелекту та аффекту.

В. К. Вілюнас, Б. І. Додонов, К. Ізард, А. В. Запорожець, О. М. Лук, П.В.Симонов та ін. підкреслюють, що при всій важливості інтелектуального усвідомлення та освоєння світу, в тому числі розкриття об’єктивної сутності добра і зла, саме емоції та почуття визначають головну лінію людської поведінки. Тому формування емоційно-вольової сфери учня та формування його почуттів є важливим фактором в управлінні процесом становлення патріотично свідомої особистості. Процес формування емоційно-вольової сфери, культури особистості тісно пов’язаний з формуванням самої особистості.

Естетичні емоції, які ми можемо віднести до найвищих емоцій, віддзеркалюють рівень та характер духовного життя учня, впливають на поведінку та формування світогляду особистості, зокрема її патріотичної свідомості. О. М. Леонтьєв розглядав твори мистецтва як ідеальні продукти людської діяльності, що пов’язані з пізнанням світу в почуттєвих образах М. Теплов був упевнений у тому, що музичне переживання за своєю сутністю є емоційним переживанням, що в музиці емоції є вираженням думок, тому саме в музичній творчості емоції і розум гармонізуються.

Спираючись на наведені міркування вчених, можна вважати, що вельми важливим є розвиток в учнів любові до національної музики, шанобливого ставлення до гімну України. В цьому розрізі дуже гарним прикладом вияву патріотизму є поведінка українських спортсменів і артистів при виконанні національного гімну під час нагородження.

Враховуючи точку зору В. Л. Поплужного про природу та сутність емоційної культури молоді раннього юнацького віку, яка віддзеркалює всі переживання, має безліч відтінків та способів емоційного реагування. Всі компоненти емоційної культури знаходяться у взаємодії з культурою інтелекту, сенсорною культурою. Можна сказати, що емоційна культура виконує сигнальну, регулятивну та оцінювальну функції. Зміст емоційної культури змінюється під впливом соціальних умов та умов виховання, але необхідними компонентами мають бути гуманістичні почуття, емпатія та ін.. Спостереження за вихованням емоційної культури школярів переконують, що важливими умовами у формуванні емоційної культури є емоційна здатність до переживання різноманітних впливів навколишньої дійсності, наявність задатків емоційної пам’яті.

Емоційно-вольову сферу розглядають як цінність, яка відіграє важливу роль у повноцінному розвитку особистості. Також важливими складовими емоційної культури є пізнавальна активність, зростання духовних потреб, потреби у творчій діяльності.

Емоційно-вольова сфера відображає загальнокультурну спрямованість особистості та сприяє формуванню естетичного ставлення до мистецтва; вона є одним з найважливіших компонентів світогляду. Останній є своєрідним підсумком рівня емоційної вихованості учнів, показниками якої є, оволодіння власною емоційною поведінкою, здатністю розуміти почуття інших людей і нести відповідальність за власні почуття та вчинки.

Основним джерелом емоцій є учбова та професійна діяльність (успіхи та невдачі в навчанні, взаємовідносини у колективі, перегляд фільмів, участь в конкурсах фахової майстерності тощо).

Загалом для раннього юнацького віку характерний бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість) трапляються внаслідок розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

Учні ПТНЗ емоційно вразливі, тому наведення яскравих прикладів та зразків патріотичного ставлення до Батьківщини з історії, літератури сприятиме формуванню у них позитивних емоцій. У них розвинуте почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є негативне реагування на приниження їх гідності та переживання задоволення від визнання їх позитивних якостей.

Навчання в ПТНЗ сприяє розвитку вольових якостей учнів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, доручень, узгодження власних потреб з вимогами викладачів та рідних. В учнів формуються такі риси, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість, мужність, відважність, почуття громадянського обов’язку.

Більшості з них притаманна чуйність, допитливість, відповідальність. У ранньому юнацькому віці сильною є потреба в спілкуванні, товаришуванні, пізнанні. Разом з цим, із вступом до ліцею у них з’являються нові потреби: точно виконувати вимоги викладача, майстра виробничого навчання задля успішного оволодіння новими знаннями, професійними навичками, вміннями, для схвалення їх вчинків викладачами та рідними, виникає потреба виконувати громадські доручення.

Емоційно-вольова сфера розвивається в діяльності та залежить від змісту й структури діяльності, а також впливає на цю діяльність. Вона є одним з найвизначніших феноменів внутрішнього життя людини, тому її формування є важливою складовою розвинутої, духовно-багатої особистості.

Таким чином, особистості раннього юнацького віку притаманні, пов’язані з когнітивною, емоційно-вольовою та мотиваційно-дієвою сферами особистості. Отже, проведений аналіз дає змогу визначити патріотичну свідомість як складну властивість особистості, котру можна розкрити через такі три основні компоненти: когнітивний, емоційно-вольовий та мотиваційно-дієвий. Всі ці компоненти взаємопов’язані та взаємообумовлені й у реальному житті становлять цілісність. Виокремити їх можна лише умовно з метою більш глибокого проникнення в сутність поняття «патріотична свідомість». Зазначені компоненти досить повно характеризують це поняття, яке охоплює всі сфери психічної активності людини.

Молода людина, яка вступає в доросле життя, повинна бути комунікабельною, вміти адаптуватися в різних соціальних умовах, працювати у взаємодії з різними людьми, у різних ситуаціях, попереджати конфлікти та виходити з будь-яких кризових і конфліктних ситуацій, має бути всебічно розвиненою особистістю з позитивною Я-концепцією, бути здатною до життєтворчості, що є необхідною умовою формування гідного громадянина нашої держави.

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість.

Соціальна ситуація розвитку в період зрілої юності. На зміну ранньому юнацькому віку приходить зріла юність — період, коли закінчується перехід від дитинства до дорослості. У психологічній літературі з проблем юності (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова) простежуються різні підходи до з'ясування вікових меж, основних суперечностей і новоутворень цього віку. Більшість дослідників обмежує зрілу юність періодом від 18 до 20 років. [24].

В зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення.

У період зрілої юності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розвитку. Ці зміни можуть бути пов'язані зі вступом до вищого навчального закладу, початком трудової діяльності тощо. В цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самостверджуватись у професійній діяльності.

Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості. Якщо го­ловним для неї є суспільний престиж, визнання, то професію вона обирає, орієнтуючись на існуючу в суспільстві мо­ду щодо професій. При виборі професії зважають і на соціальні, матеріальні вигоди (соціальний статус, заробітну плату, пільги та ін.). Нерідко професійний вибір є результатом пасивної згоди з бажанням батьків або романтичного, некритичного інтересу до певної професії. Цілком імовірно, що такий вибір може спричинити у майбутньому глибокі розчарування, спонукати людину до запізнілих пошуків себе у професії, стримувати її соціальний та особистісний розвиток. З огляду на це важливо, щоб професійне самовизначення відбувалося свідомо, на основі всебічного врахування уподобань, здібностей, можливостей особистості, відповідності їх вимогам спеціальності, що обирається.

Вищий навчальний заклад є найважливішим етапом освоєння професії, початком професійного становлення. Воно полягає в активному, свідомому утвердженні людини у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, оволодіння професійними уміннями. В зрілому юнацькому віці відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності в умовах вищої школи. Колишній школяр мусить суттєво перебудувати свої уявлення про навчання, звички, поведінку, на нових засадах забезпечити власну самоорганізацію.

Немало молодих людей відразу після закінчення школи включається у практичну діяльність. Адаптаційний період у такому разі є досить складним, адже вони змушені не тільки звикати до нових умов діяльності, а й одночасно вчитися виконувати її. Трудові будні часто не виправдовують їхні очікування щодо роботи та професійного зростання, їхню адаптацію можуть полегшити терпимість, розуміння й зацікавлена допомога батьків і співробітників. Як свідчить практика, щирі й вимогливі взаємини з колегою-наставником відіграють провідну роль у забезпеченні оптимального, безболісного переходу юнака до стосунків у світі дорослих.

Зрілий юнацький вік пов'язаний з обов'язковою участю людини в суспільному житті, усвідомленням особистої громадянської відповідальності за те, якою є і має бути її держава. Цю можливість і водночас громадянську відповідальність вона реалізовує своєю участю у виборах. У цей період людина вперше стає об'єктом психологічного тиску різноманітних політичних технологій, що нерідко сковує, а то й паралізує її раціональний особистісний вибір. Вистояти проти цих тисків допоможуть об'єктивний, безпристрасний аналіз різноманітної, в тому числі протилежної за змістом, інформації, намагання розпізнати справжніх і оманливих друзів, осмислена світоглядна і громадянська позиція.

За гострої конкуренції на ринку праці, ознаки якої помітні і в сучасній Україні, молодим людям непросто влаштувати своє життя. Немало їх не може ні працевлаштуватися через відсутність вільних робочих місць, ні розпочати навчання через матеріальні нестатки. Нерідко ускладнюють входження у самостійне життя низький рівень домагань, інфантильність, несформованість системи життєвих цінностей або орієнтація на штучні цінності. Усе це повинна враховувати школа, готуючи своїх випускників до самостійного життя. Не менш важливим є вироблення й реалізація відповідної гуманітарної, соціальної політики держави.

Вікові особливості прийняття рішень про кар'єру на етапі зрілої юності. В зрілому юнацькому віці актуальною стає проблема незалежного життя. Для її розв'язання необхідні вміння організовувати свою діяльність, приймати відповідальні рішення і втілювати їх у життя. Вони передбачають наявність певних психологічних передумов, передусім цілісності Я, яке володіє необхідним досвідом екзистенційних переживань вибору між власним буттям і небуттям, між добром і злом.

Прийняття рішень про кар'єру вимагає від людини з'ясування для себе життєвої мети. Моральна мета (морально-духовного самоствердження та самореалізації, творення добра) мобілізує сили особистості на тривалий період. Конкретні цілі такою властивістю не наділені, тому після їх досягнення швидко настає спад активності. Важливу роль у прийнятті рішень про кар'єру відіграє соціально-психологічний реалізм - здатність визначати відповідність свого Я соціальному простору, з яким пов'язане професійне зростання. Впливають на рішення про кар'єру і такі психологічні утворення, як концепція свого життя і Я-концепція. У зв'язку з цим важливо допо­могти молодій людині виробити адекватне уявлення про своє життя і про себе, що є важливою передумовою успіш­ного здійснення життєвих намірів.

Розв'язування життєвих завдань передбачає прогнозування, орієнтацію на майбутнє й усвідомлення, наскільки є можливим втілення конкретних планів. Для цього люди­ні потрібно мати уявлення про діяльність, з якою вона зби­рається мати справу, осмислити і вибудувати проект свого майбутнього. За таких умов її теперішнє, справи найближчої і віддаленої перспектив сприйматимуться як конкретні кроки до нього.

Розвиток самосвідомості в зрілому юнацькому віці. Суттєвою складовою особистісного розвитку юнака є становлення його самосвідомості. Пов'язане воно як із про­довженням розумового розвитку, так і з появою нових си­туацій, кутів зору, під якими він себе розглядає.

Зріла юність може оперувати гіпотетичними твер­дженнями, уявленнями, які фігурують тільки у думках, незалежно від можливості їх конкретно перевірити. Такі когнітивні орієнтації задовольняють потребу юної люди­ни щодо формування змісту ідентичності, оскільки з-поміж багатьох можливих та уявних зв'язків вона повинна обирати завжди конкретні. Ці її вибори стосуються особистісних, професійних, сексуальних та ідеологічних обов'язків.

У цьому віці розвиток самосвідомості продовжується досить інтенсивно, хоч і не так бурхливо, як у період ранньої юності. Рівень домагань стабілізується, самооцінка стає незалежною від зовнішніх оцінок.

Становлення ідентичності тісно пов'язане з рефлексією, детермінованою передусім когнітивними новоутвореннями, зміною соціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогою відбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечнос­тями між уявленнями про себе, що існували в ранній юності, прагненнями самоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.

Розвиток рефлексії та самосвідомості у період зрілої юності активізують такі фактори:

-  новий соціальний статус особистості (відносна самостійність, суспільні престиж і значущість майбутньої професійної діяльності);

- зміна виду діяльності (нею стає спеціальна навчальна і практично-професійна діяльність);

-  нові форми діяльності, що передбачають більшу самостійність, свободу вибору;

- розширення соціального оточення, сфери контактів, а відповідно, і кола значущих інших;

- досягнення віку юридичної та громадянської зрілості, що передбачає відповідальність за свої вчинки перед суспільством.

Усі ці фактори зумовлюють зміну критеріїв самооцінки, уявлень юнака про себе, розвиток його пізнавальних інтересів та соціальних мотивів навчальної, практично-професійної діяльності. Потреба в професійному становленні, самоствердженні, суспільному визнанні тощо сприяє подальшому розвитку самосвідомості, у структурі якої все вагомішим стає професійний компонент, який психологи трактують як професійну самосвідомість.

У зрілому юнацькому віці становлення самосвідомості зумовлюється внутрішніми суперечностями особистості, найвідчутнішими серед яких є:

- потреба в соціальному визнанні та обмежені можливості її реалізації;

- потреба в самостійності і протекційне ставлення дорослих, зокрема батьків;

- потреба в самоосмисленні, самоідентифікації та недостатня або суперечлива інформація про себе, а також несформоване вміння інтегрувати, переосмислювати цю інформацію;

- потреба в розумінні і відчуття самотності, відчуженості;

- потреба в професійному самовизначенні та недостатні можливості, мотивація у реалізації вибору.

Подоланню цих суперечностей сприяє активне самопізнання юнаків. Певною мірою вирішує їх акт вибору професії та вступу до вищого навчального закладу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5.Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Вплив середовища на розвиток і формування особистості відіграє досить важливу роль.

Середовище - комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на

 людину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку дитини. Природне середовище, у тому числі різноманітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостерігачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого — активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які можна звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на виховання дітей у родині, адже від них найшвидше можна отримати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусідами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та поважати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих дитячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсуватися».

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики потребують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з формування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний вплив на розвиток та формування патріотичної свідомості мають засоби масової інформації — телебачення, радіо, преса — як один з компонентів соціального оточення. Повідомляючи про соціальне значущі факти, явища, події, процеси, вони виховують у підростаючого покоління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції. Зрештою, все це позначається на позитивному ставленні до навчальної праці як основного виду діяльності учня.

Використовуючи засоби масової інформації у виховному процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що окремі телепередачі або статті у газетах негативно впливають на розвиток молоді.

Складні соціально-економічні, політичні перетворення, що відбувалися в кінці XX – на поч. XXI століття, призвели до зубожіння значної кількості сімей, поглиблення конфліктів між поколіннями, нівелювання життєвих принципів, гуманізму, збільшення кількості сімей, які ведуть аморальний спосіб життя.

Традиційний конфлікт поколінь, проблема “батьків і дітей” проявляється в наш час особливо яскраво. Можливо, це пояснюється тим, що дорослі (педагоги, батьки, практичні психологи), мають дуже часто неадекватне уявлення про проблеми підростаючого покоління. Деякі з них відверто перебільшуються, а інші, не менш гострі, навпаки, залишаються поза увагою дорослих.

Аналіз інтересів молоді засвідчив, що у вільний час вони віддають перевагу зустрічам з друзями, але не читають і не відвідують виставок і театрів. Молодь над усе полюбляють дивитися художні фільми, головним чином, комедії, еротику та бойовики, слухати поп-музику, реп, важкий рок, дивитися спортивні телепередачі та музичні програми.

Таким чином, випереджаюча освіта сприяє розкриттю і розвитку природних потенційних здібностей людини. Вона повинна мати такий рівень освіченості, який дозволив би їй під час вивчення нових знань чи зміні професії зробити це з найменшими втратами і за короткий термін.

Поняття громадянськості багатогранне, але визначальними мають стати такі компоненти, як національна ідея та ціннісні орієнтири особистості. Державу творить нація, натхненна національною ідеєю. Національні ідеї завжди формувалися в боротьбі з іншими націями за свободу, за власну державу. Сьогодні національна ідея постає швидше не як протест, а як творення, самостворення.

Національна культура є органічною складовою цілісної системи сучасної української педагогіки. Завдяки символічній, образній мові мистецтва пізнаємо історію, світогляд, моральні цінності наших предків. У мистецтві суспільні ідеї зливаються з естетичними у нероздільну єдність, яка має унікальні можливості впливу на душу та свідомість молоді і формує, таким чином, її громадянську позицію.

Національна самосвідомість є, як відомо, усвідомленням себе часткою національної спільноти та оцінювання себе як носія національних цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності. Внаслідок цього такі категорії національної спільноти, як її історія, минуле, сучасне і майбутнє, простір життєдіяльності нації, місце та роль серед інших національних спільнот, внесок націй у розвиток цивілізації, культура стають для особистості актуальними і посідають одне з провідних місць у її інтересах, суттєво впливаючи на становлення цілей і стратегій життєдіяльності.

Однією з найсуттєвіших ознак громадянськості людини є її глибокий та стійкий інтерес до історії нації, подій минулих, сьогодення та майбутнього, оскільки такий інтерес засвідчує усвідомлення своєї причетності до національної спільноти, рідного краю.

Формування національної свідомості студентів – складова частина вирішення проблеми підготовки національних кадрів. Для успішної розбудови цивілізованої, демократичної, правової держави, необхідно, щоб її громадяни, в першу чергу, представники державного апарату, бізнесу, інтелігенції мали високу національну свідомість.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) одним з пріоритетних напрямків виховання визначається “формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати”.

 Національна свідомість – це інтегративна якість особистості, якій властиві любов до рідної землі, глибоке знання рідної мови, історії, турбота про розвиток літератури, мистецтва, культури свого народу, творче відродження національних традицій, звичаїв і обрядів, активна в них участь, повага до своєї нації й інших народів. До цього фундаментального поняття входять усвідомлення важливої ролі свого народу в історії людства, готовність та уміння сумлінно, творчо працювати на благо Вітчизни, зміцнювати єдність рідного народу, українську державу надійно захищати”, – вважає Д. Тхоржевський. Професор О.І. Вишневський виділяє три етапи у розвитку національної свідомості людини: етап етнічного самоусвідомлення, який починається з маминої колискової, з бабусиної казки, народної пісні, в ранньому дитячому віці формується культура рідного дому, сім’ї, предків, рідного села, міста; етап національно-політичного самоусвідомлення, який припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації; етап громадсько-державного самоусвідомлення.

Про важливу роль сім’ї і школи у формуванні національної свідомості людини писав у своєму “Слові до батьків” В.О. Сухомлинський: “У сім’ї шліфуються найтонкіші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи”.

Національно-свідома людина глибоко розуміє необхідність побудови економічно й політично незалежної, демократичної, правової, соціальної української держави.

“Формування національної свідомості передбачає засвоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), прихильність до розбудови національної державності, патріотизм, усвідомлення причетності до національно-визвольної боротьби” – зазначає І. Мартинюк.

Структура національної свідомості включає когнітивний, емоційний, морально-оцінювальний, практично-вольовий компоненти.

Важливою складовою національної свідомості є знання. Але необхідно пам’ятати, що знання та ідеї перетворюються в погляди і переконання лише тоді, коли сама особистість отримує їх із певної сукупності інформації, фактів, художніх образів, народних традицій, звичаїв, обрядів. Не можна допустити, щоб національні світоглядні ідеї у свідомості студентів мали характер “голих і холодних” істин, які не “пройшли” через серце студентів, відірвані від їх життя, діяльності, потреб.

Д. Тхоржевський зазначає: “певне знання у результаті цілеспря-мованої діяльності педагогів “зрощується”, “сплавляється” у свідомості студентів з емоцією, волею, пам’яттю і трансформується у погляди, ідеали, які особистість прагне реалізувати”.

При цьому в студентів формуються переконання, що є одним із найважливіших компонентів національної свідомості. Переконання – єдність ідеї, почуття і волі, готовність до дії. Важливе значення в процесі формування національної свідомості відіграють ідеали, які український народ виборов і відобразив у літературі, піснях, мистецтві. Ідеали також входять до структури національної свідомості.

Головними напрямками формування національної свідомості студентів є:

-  реалізація національної ідеї як провідної, узагальнюючої, навколо якої групуються інші знання;

-  систематизація, інтеграція знань в єдину наукову картину світу, що сприяє усвідомленню студентами основних знань про народ, націю, Батьківщину;

-  забезпечення самостійної пізнавальної, дослідницької діяльно-сті студентів у процесі формування національної свідомості;

-  забезпечення глибокого засвоєння студентами національних традицій і звичаїв, які відображають духовність і національну свідомі-сть українського народу;

-  дотримання науково-педагогічних засад, механізмів, форм і методів формування національної свідомості;

-  гармонійне поєднання наукових, раціональних, мистецьких, художніх засобів, формування національної свідомості студентів.
2. Психолого – педагогічні  засоби  формування  патріотичної  свідомості  учнів  ПТНЗ

1.           Критерії та показники патріотичної свідомості

               Аналіз  літератури з теми дослідження та проведене опитування 100 учнів     ДПТНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»    за   анкетами ( додаток 1,2,3,4,5 )  дозволив нам виділити наступні критерії патріотичної свідомості:

-         усвідомлення та відчуття малої і великої Батьківщини,

-         особистісні особливості,

-         відношення до особливостей національної культури,

-         розуміння державних інтересів,

-         дієвість щодо реалізації національних інтересів.

Співвідношення критеріїв і показників запропонованих нами можна оцінити із наступної таблиці.

 

 

Таблиця 1. КРИТЕРІЇ І ПОКАЗНИКИ, ЗА ЯКИМИ МОЖНА ОЦІНИТИ

РІВЕНЬ ПАТРІОТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

 

Назва критерію	Перелік показників для критерію
1	2
1. Усвідомлення та відчуття малої і великої Батьківщини		1. Любов до батьків, рідних і близьких (малої сім’ї).
		2. Ставлення до родинних традицій.
		3. Любов до села.
		4. Ставлення до місцевості, в якій проживаєш.
		5. Ставлення до рідної землі та природи.
		6. Ставлення до навколишніх людей, українського народу (великої сім’ї).
2.Особистісні риси		1. Моральна стійкість.
		2. Ставлення до військового обов’язку.
		3. Фізичний гарт особистості.
		4. Здоровий спосіб життя.
		5. Дисциплінованість.
		6. Відповідальність.
		7. Ставлення до трудового навчання та виховання.
		8. Працьовитість.
		9. Наполегливість.
		10. Почуття колективізму.
		11. Співвідношення власних і колективних інтересів.
		12. Наявність почуття патріотизму.
3. Ставлення до особливостей національної культури		1. Володіння державною мовою.
		2. Знання історії України.
		3. Ставлення до видатних постатей України.
		4. Знання особливостей національної культури.
		5. Ставлення до національних традицій.
		6. Ставлення до символів і атрибутів України.
		7. Знання законів України та положень Конституції.
		8. Усвідомлення особливостей ідентичності української нації.
4.Розуміння державних інтересів		Ставлення до розбудови української державності.
		Ставлення до демократичних перетворень у суспільстві.
		Ставлення до ідеї національної консолідації суспільства.
		4. Ставлення до антиукраїнських, антидержавних, антиконституційних проявів.
5. Дієвість щодо реалізації національних інтересів		1. Емоційне переживання за майбутнє рідної країни, села, родини.
		2. Віра в прекрасне майбутнє народу та держави.
		3. Впевненість у завтрашньому дні держави.
		4. Реалізація дієвих кроків щодо розвитку національних інтересів.

 

Систематизація та узагальнення критеріїв та показників, а також психолого-педагогічної літератури з даної проблематики дозволили нам виділити наступні складові патріотичної свідомості: мотиваційно-ціннісний, когнітивний та практично-дієвий.

Під патріотичною свідомістю ми розуміємо  вищу ступінь розвитку психіки людини, яка характеризується здатністю відображення любові до Вітчизни, рідної землі та готовністю захищати незалежність свого народу. Патріотична свідомість проявляється в наявності певної сукупності особистісних цінностей,  узагальнених об’єктивних знаннях про свою країну, її історію, особливості національної політики, а також у певному відношенні до цього.

Модель формування патріотичної свідомості (рис.1.) включає в себе якості психологічного портрету патріотичної свідомості учня ПТНЗ (таблиця 2, рис.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2. Якості психологічного портрету патріотичної свідомості

Вольові якості		Ділові якості
- рішучість		- компетентність
- сміливість		- відповідальність
- витримка		- працьовитість
- самоконтроль		- творчість
		- гнучкість
		- впевненість у своїх силах
		- продуктивність
		- дисциплінованість
		- критична оцінка досягнутого
	Якості, що відтворюють ставлення до себе
	- самовдосконалення
	- гордість
	- незалежність
	- скромність
	- ощадливість
Якості, що відтворюють ставлення до іншої людини		Якості, що відтворюють ставлення до соціуму
- правдивість		- вірність Батьківщині
- тактовність		- вірність обов’язку
- товариськість		- вірність ідеології
- повага до чужої думки		- вірність педагогу
- шлюбна вірність		- вірність навчаємому
- терпеливість
- співчуття
- милосердя
- духовність
- моральність

Наявність визначених критеріїв та показників патріотичної свідомості та якостей психологічного портрету патріотичної свідомості учня ПТНЗ дозволить у подальшому вивчати питання щодо визначення методів впливу на окремі якості з метою розвитку патріотичної свідомості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Методи  впливу  на  свідомість учня з метою  формування  його  патріотичної свідомості 

Оскільки у ході нашої дипломної роботи вивчались патріотична свідомість учнів аграрних ліцеїв, то природнім є дослідження методів впливу на неї з метою найбільш ефективного врахування їх в експериментальній частині дослідження. Існують різні методи впливу на свідомість учня з метою формування його патріотичної свідомості.

Вплив словом. У всі часи слово було головним знаряддям і інструментом педагога. Але якщо у минулому в роботі вчителя переважали слова повчання, то сьогодні засоби переконання стали набагато різноманітнішими. На перший план виходить особиста громадянська, патріотична переконаність викладачів, їх щирість, врахування віку вихованця, його емоційного стану, конкретної ситуації.

Вплив справою. Він невідривний від виховання словом. Включення ліцеїстів в різноманітну суспільну діяльність створює сприятливі умови для процесу соціалізації особистості, приводить до формування активної громадянської поведінки.

Вплив прикладом. Говорять, що виховання – це наслідування. Людина свідомо або не свідомо повторює оточуючі її зразки характерів, поведінки, відносин.

Метод прикладу полягає в тому, щоб керівник заняття своїм прикладом та на прикладах відомих діячів країни був взірцем, авторитетом і еталоном патріотизму. Застосування даного методу може полягати, зокрема, в перегляді військово-історичних фільмів з відображенням любові до рідної Батьківщини (наприклад, «Щит і меч»), обговоренні книг (наприклад, “Повість про справжню людину”) тощо.

Серцевиною патріотичного виховання завжди була, є і буде любов до своєї Вітчизни. Тому це слід враховувати у  формуванні патріотично свідомої молоді. Останнє вимагає від педагога особливої майстерності. Це «вищий пілотаж» у вихованні. Разом з тим сучасний викладач повинен допомогти учням знайти зразки патріотичної поведінки в оточуючих їх людях, і, насамперед, самому бути прикладом.

Вплив ситуацією. Життя учня – є неперервний ланцюг ситуацій. Більшість з них виникає стихійно, непередбачено. Однак, частина може бути змодельована викладачем або виховним колективом. Чим більше ситуацій етичного вибору, що вимагають патріотичного вчинку, тим краще. Робота з ситуацією непроста. Викладач повинен бути готовий до несподіванок, до миттєвої реакції. У цьому випадку важлива здатність орієнтуватися в обстановці, «прораховувати варіанти», аналізувати стан і поведінку вихованця.

Вплив грою. Цей метод підказується досвідом самих ліцеїстів. Головна сила дії ігор полягає в їх рольовій природі. Беручи на себе роль того чи іншого героя, молоді люди глибоко переживають роль, вибраний персонаж стає для них етичним орієнтиром і еталоном поведінки. Використання ефекту гри дає можливість педагогу серйозно неформально впливати на сферу патріотичних відчуттів сучасного ліцеїста.

Вплив спілкуванням. Спілкування – це природна потреба усіх людей, а в молоді старшого підліткового віку та раннього юнацького – це природний стан. Однак, якщо раніше спілкування розглядалося, як супутній вихованню компонент, то тепер психологи навчилися використовувати його як ефективний метод формування особистості.

Вплив відносинами. В психолого-педагогічній літературі багато пишеться про «психологію відносин». Люди стали складніші та ускладнилися людські відносини. Сьогодні зрозуміло, що на одній виконавчій дисципліні громадянина не сформуєш. Як відомо, «особистість є сукупність всіх суспільних відносин». Тому слід вміти використовувати все їх розмаїття. Так, наприклад, військово-спортивні ігри та походи згуртовують учнів і розвивають почуття відповідальності, дисциплінованості, почуття обов’язку перед групою, командою чи колективом.

З метою узагальнення методів і засобів впливу суб’єктів процесу формування патріотичної свідомості учнів аграрних ліцеїв нами була побудована відповідність між суб’єктами цього процесу та методами, які вони можуть застосовувати для ефективного досягнення поставленої мети. Ця відповідність представлена на рис. 3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Як свідчать матеріали багатьох досліджень, слід враховувати, що у молоді значно підвищується інтерес до внутрішнього світу оточуючих та свого власного. Самопізнання, самоспостереження, саморегулювання поведінки та діяльності вперше стають однією з необхідних потреб особистості.

Нами визначені суб’єкти формування ПС, що впливають на процес формування ПС. На нашу думку головними з них є: родина, навчальна група, викладачі, громадськість та Я-концепція.

Родина впливає на відносини в суспільстві, на характер усіх процесів суспільного життя. Найкраще родина здійснює вплив на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви її поведінки. Як ми уже зазначали культура родини залежить від рівня індивідуальної культури всіх її членів, а моральні відносини в родині виступають цілісним духовно-культурним світом, що є надзвичайно актуальним у формуванні ПС.

Багато в чому формування ПС залежить від традиційної складової цього впливу: стилю життя родини, ставлення родичів до родинних традицій, до тих подій, що відбуваються у державі та видатних постатей України.  Формування ПС особистості також відбувається через дотримання родиною традицій. Традиції в історичному процесі діють як пам’ять, історичне надбання.

Група виступає одним із суб’єктів її формування. Студентський колектив є складною сукупністю різноманітних за типом колективів і об’єднань. Навчальна група формує: відповідальність, почуття колективізму, почуття переживання за справи колективу, почуття обов’язку.

Досить великий вплив на формування ПС здійснюють викладачі за допомогою психолого-педагогічних методів впливу а  основним методом їх впливу є приклад. Викладач повинен допомогти студентам знайти приклади патріотично свідомих людей, що їх оточують, а саме основне – особисто бути прикладом та навчити їх самостійно мислити, формувати особисту позицію.

Під впливом громадських організацій посилюється культурна й особистісна ідентичність, відбувається становлення й загартування особистості студента, чітке спрямування й визначення їх інтересів, нахилів, здібностей.

Громадськість сприяє ознайомленню із реальним сьогоденням, завдяки чому розширює їх знання щодо функціонування суспільства, студенти навчаються формувати власну думку та визначати програми власних практичних дій.

Активний вплив на формування патріотичної свідомості учня ПТНЗ здійснює і він сам, його Я-концепція. Розвиток і становлення зрілої Я-концепції неможливо уявити без активної діяльності в суспільстві, прагнення успішності, розкриття особистісного потенціалу.

З метою формування патріотичної свідомості у молоді раннього юнацького віку, пропонується проводити бесіди з проблем культури, адже культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цінностей, про роль і місце Конституції, а також на військово-історичну тематику. Тематика подібних бесід може бути, наприклад, наступною: «Конституція: її роль і місце в житті громадянина», «Українська мова – джерело духовності народу», «Історико-психологічні аспекти гетьманства на Україні» та ін. Також можна запропонувати  програму соціально-психологічного тренінгу «Розвиток патріотичної свідомості учнів аграрних ліцеїв»(додаток 6).

 

 

 

 

 

                                                      ВИСНОВОК

 

Українському суспільству потрібно здійснити своєрідну реконструкцію суспільної свідомості, а саме: радикально переосмислити фундаментальні проблеми українського буття на початку ХХІ століття з метою остаточного подолання рецидиву недержавного мислення; очищення від будь-яких слідів внутрішньої залежності, від когось і чогось владного, сильнішого; утвердитися в переконанні, що зовнішньополітична стратегія України полягає в євро інтеграційній перспективі.

Патріотична свідомість проявляється в наявності узагальнення об’єктивних знань про свою країну, її історію, особливості національної політики, а також у певному відношенні до цього.

Вивчення проблеми формування свідомості молоді має базуватися на поглядах, концепціях, що відпрацьовані у філософії, психології та педагогіці, та які розглядають людину, як вищу цінність природи та суспільства. При цьому основна увага приділялась науковим поглядам щодо виховання громадянина, щодо створення умов для формування патріотичної свідомості .

Головними напрямками формування національної свідомості учнів є реалізація національної ідеї як провідної, узагальнюючої, навколо якої групуються інші знання; систематизація, інтеграція знань в єдину наукову картину світу, що сприяє усвідомленню студентами основних знань про народ, націю, Батьківщину; забезпечення самостійної пізнавальної, дослідницької діяльності учнів у процесі формування національної свідомості; забезпечення глибокого засвоєння учнями  національних традицій і звичаїв, які відображають духовність і національну свідомість українського народу; дотримання науково-педагогічних засад, механізмів, форм і методів формування національної свідомості; гармонійне поєднання наукових, раціональних, мистецьких, художніх засобів, формування національної свідомості учнів.

 Для успішного формування патріотичної свідомості учнів  ПТНЗ необхідним є формування їх патріотично спрямованої мотиваційної сфери особистості та світогляду.  Є підстави говорити про мотиваційну складову патріотичної свідомості. Якщо ж говорити про рівень розвитку мотиваційної складової досліджуваного особистісного утворення молоді, то спостереження, опитування та досвід свідчать про те, що він є досить низьким, що зумовлено зниженням ціннісних орієнтирів суспільства.

           Узагальнюючи матеріал, можна зробити  висновок  про те , що національна свідомість являє собою усвідомлення особистістю себе часткою певної національної   спільноти, яка передбачає розуміння   і готовність до певних дій. Патріотична свідомість характеризується здатністю відображення любові до Вітчизни та готовності захищати незалежність свого народу.

У роботі проаналізовано стан проблеми формування патріотичної свідомості в учнів  ПТНЗ. Обгрунтовано критерії і показники патріотичної свідомості.

Виходячи із вищенаведеного, з метою формування патріотичної свідомості у молоді раннього юнацького віку, пропонується проводити бесіди з проблем культури, адже культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цінностей, про роль і місце Конституції, а також на військово-історичну тематику. 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

1. Андрущенко В. П., Бех В. П., Лукашевич М. П., Мигович І. І., Пінчук І. М.

 

 Соціальна робота / Інститут вищої освіти АПН України; Державний центр

 

  соціальних служб для молоді. — К. : УДЦССМ, 2001. Кн. 1: Актуальні проблеми

 

теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть. – 344с

 

2. Бардін О. М. Природа інтуїтивних синтетичних суджень і їхні функції в науковій і художній творчості: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.09 / Харківський держ. ун-т. – Х., 1998. – 16с.

 

3. Боришевський М. Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. – Київ, 2000. – 63 с.

 

4. Боровик О.В. Основні аспекти патріотичної свідомості, як складової свідомості національної // Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т.VІІІ, част. 9. – К., 2006 – С. 66-72.

 

 5. Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. – К., 1997.- С. 21-25.

 

6. Боришевський М. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет особистості громадянина // Світло. – 1998.- № 3. – С. 8-9.

 

7.  В.О Сухомлинський.. « Слово  до  батьків»

 

8.  Державна національна  програма «Освіта» ( Україна  ХХІ ст..)

 

9.   Концепція громадянської освіти  в Україні.

 

10.  Мова та національна свідомість / Ред.: Н.В. Бардіна; Одес. нац. ун-т. — О.: Астропринт, 2002. — 333 с.

 

11.  Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник.– Видання друге, перероблене та доповнене. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 272 с.

 

12.  Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.

 

13.  Регіональне телебачення і радіомовлення у контексті формування національної свідомості молоді: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / І.Л. Пенчук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т журналістики. — К., 2003. — 19 с.

14.  С. Д. Максименко. Общая психология. М.: “Рефл-Бук”, К.: “Ваклер” – 1999. – 528 с.

 

15.  Тимченко С. Пріоритетом у розвитку є рух до європейських стандартів. // Освіта України. – 2006. – № 11.

 

16.  Теорія і практика формування національної свідомості дітей та молоді Галичини (друга половина ХІХ ст. - 1939 р.): Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / М.М. Чепіль; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х., 2001. – 44 с. – укp.

 

17.  Тараненко В. И. Полевые заметки визуального психодиагноста. – К.: Ника-Центр, 2006. – 312с.

 

18.  Українська національна свідомість у контексті сучасних політичних процесів: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.05 / І.О. Кресіна; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1999. — 36 с.

 

19.  Формування патріотизму старшокласників у позанавчальній виховній діяльності: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Р. Р. Петронговський; Ін-т пробл. виховання АПН України. – К., 2002. – 21 с. – укp.

 

20.  Чорна К. І. Основні пріоритети у вихованні національної самосвідомості і громадянської культури старшокласників // Педагогіка і психологія. – 1994. – № 1. – С. 125-131.

 

21.  Шевчук С., Кравчук І. Шлях інтеграції у Європейський союз: основні вимоги до членства, етапи приєднання та інституційний механізм. // Юридичний Вісник України. – 2002. – № 48, 49.

 

22.  Ющенко В. Завтрашній день України – це, насамперед, освіта і технології. // Освіта України. – 2005. – № 23.

 

23.  Ющенко В. Я буду тим Президентом, який щорічно збільшуватиме фінансування вищої школи. // Освіта України. – 2005. – № 24.