Методична розробка "Реалізація принципу емоційності навчання на уроках української мови та літератури"

 

Н.В. Олійник

 

  

 

 

 

Реалізація принципу емоційності навчання

на уроках української мови та літератури

 

 

 

Методична розробка

для вчителів загальноосвітніх шкіл

 

 

 

 

 

 

 

У даній розробці обґрунтовується доцільність використання принципу емоційності навчання на уроках української мови та літератури, як форми активізації мовного розвитку учнів.

 

 

 

Для вчителів – словесників

 

 

 

 

Автор посібника:

Олійник Ніна Василівна – вчитель вищої категорії, «старший вчитель» Загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів с. Івашків

 

 

 

 

Рецензенти:

Дегалюк Н. Г. – завідувачка РМК відділу освіти Кодимської райдержадміністрації, вчитель-методист української мови та літератури НВК «ЗШ І – ІІІ ст. – ліцей» м. Кодима

Бондар О. М. – методист  РМК відділу освіти Кодимської райдержадміністрації, учитель української мови та літератури Загальноосвітньої школи І- ІІІ ст.. №2 м. Кодима

 

 

 

 

 

 

 

 

2010 р.

 

.-3-

                                                                    Зміст

Вступ _____________________________________________________________4                                                                                                                                       

Історія розвитку принципів навчання __________________________________8                                                                           

Принцип емоційності навчання на уроках рідної мови ____________________10

Висновки __________________________________________________________14                                                                                                                               

Додатки____________________________________________________________15                                                                                                                                    

Список літератури___________________________________________________ 33                                                 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-4-

Вступ

На сучасному етапі розвитку освіти невід’ємною складовою праці педагога є неухильне дотримання принципів навчання.  Принципи визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи. Кожен принцип навчання відображає певний аспект навчання, що стає основою для формування правил навчання.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Варто відмітити, що на сучасному етапі розвитку школи актуальним є використання педагогіки творчості, при цьому вчитель повинен пам’ятати, що педагогіка – наука суто оптимістична. Завдання педагога полягає в тому, щоб не тільки не «замулити» джерела здібностей, якими обдарувала дитину природа, а й розвинути ці здібності, створити всі умови для самореалізації, самовдосконалення, самоосвіти дитини, спрямовуючи її діяльність у правильне русло.

Головними умовами формування міцного засвоєння знань є природні задатки та сприятливі умови життєдіяльності людини. Так! Саме сприятливі умови праці! Головне – це керувати навчальним процесом так, щоб формування емоцій учнів активізували навчально-пізнавальну діяльність, а навчальний матеріалі запобігав появі негативних емоцій. Учитель повинен виховувати в учнів  уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями для того, щоб збагачуватись знаннями. Саме ці умови забезпечать розвиток, при чому розвиток вільний, за якого захоплення і пристрасть – головні рушійні сили.

З  дотримання  цих вимог і випливає принцип емоційності навчання. Звичайно, принципи навчання тісно взаємопов’язані  і жоден з них не може бути використаний  без урахування інших, тому у процесі роботи вчитель повинен керуватися всіма принципами навчання. Але в нинішній час, коли дитині потрібно засвоїти багато аспектів  багатовікового досвіду людства, а в умовах сільської школи не завжди є деякі засоби й умови, коли в суспільстві і ЗМІ панує стільки негативної інформації, - вчителю просто необхідно зробити атмосферу уроку і виучуваний матеріал максимально позитивним і  цікавим.  Тому на уроках часто нагадую слова Луїзи Хей про свій зв’язок із всіма людьми, про любов, яка йде від серця до серця. Віддаючи любов, треба знати, що вона повернеться

-5-

до вас, примножена стократно. Недарма ж психологи стверджують, що від емоційного стану та внутрішнього налаштування залежить чи не половина справи.

Роль мови у формуванні і самовираженні гармонійно розвиненої особистості надзвичайно велика. Особливо великого значення набуває рідна мова, яка стає великим надбанням людини. Бажання вивчати мову відкриває ворота можливостям. Знання мови, її тонкощів, її багатств, порівняно з іншими сусідніми, потрібно людині так само, як знання її родоводу. Соромно, що ми безперестанку твердимо про красу, гнучкість, мелодійність, синонімічне розмаїття, а коли треба відповісти, чим вона багатша інших – нам нема чого сказати.

А тим часом усе лежить на поверхні, бо мова – це не море. Мова – це краєвид. Як на поверхні землі важко «пересунути гору» деінде, так і в мові майже неможливо відновити втрачене.

Олекса Різниченко писав: «Була колись у всіх мовах, крім однини і множини, ще й така категорія, як двоїна. Протягом останньої тисячі років вона втрачена майже усіма мовами. А була двоїна дуже цікавою, навіть загадковою категорією.

—  Куди ва ходива?—міг спитати Адама і Єву Бог.

—  Ві ходиві до яблуні...—відповіли б новоявлені грішники, якби послуговувались старослов'янською, де двоїна була ще вживана.

ДВОЇНА застосовувалась до парних предметів, до двох людей тощо.

Загадковою я назвав двоїну тому, що важко пояснити її виникнення. Недавня панівна матеріалістична теорія, фантазуючи на тему виникнення мов, навряд чи могла пояснити, яким чином мавпа чи мавполюдина, будучи стадною твариною, вигадала двоїну, а людина, будучи моногамною, втратила цю саму двоїну. Загадково?

У нашій мові є залишки двоїни. Приміром, ДВІ НОЗІ, ДВІ РУЦІ, ДВІ СЕЛІ, ДВІ СЛОВІ. Але ми маємо право пишатися тим, що є у нашій мові одне слово, яке протрималось тисячоліття. Це слово—ДВІСТІ (тут -і- походить із «ятя» Ь). Колись писалося два слова : ДВЬ СТЬ. Оце «ять» в кінці було ознакою двоїни. Як відомо, це «ять» перейшло у нашій мові в -і- (дід, віра, ріка, діло, неділя), а в російській в -є- (дед, вера, река, дело, неделя). Так ось, у слові ДВІСТІ бачимо два -і-. У російській же мові це слово виглядає, як кентавр: ДВЕСТИ. Тут перше «ять» звучить як -е- згідно правил російської граматики, а ось друге—згідно українського правила переходу в -і-!

 

-7-

На жаль, вивітрилась двоїна з усіх майже мов. Ми лише й можемо що порівнювати краєвиди своєї мови з краєвидами чужих мов і робити висновки про зміни, які

відбулися».1

Дана інформація викликала бурю емоцій і немало запитань в учнів при вивченні однини і множини іменника, що покращило пізнавальну діяльність дітей. Це і є реалізація аспектів принципу емоційності навчання.

У даній роботі буде висвітлено реалізацію принципу емоційності навчання, методи і форми роботи, де втілюється цей принцип.

     Дослідження з даної теми дає змогу порівняти відомості про реалізацію принципу емоційності навчання;проявити авторський підхід у вирішенні даного питання.

   Об’єктом роботи є актуальне нині питання покращення якості засвоєння матеріалу з української мови за допомогою дотримання принципу емоційності навчання.

   Мета моєї роботи – узагальнити матеріал з принципу емоційності навчання, розширити власним баченням  і напрацюванням, віднайти і систематизувати відомості, поділитись досвідом з колегами.

Практичне значення роботи полягає в доцільності дотримання принципу емоційності навчання і вибору потрібних для його реалізації методів і форм роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

_______________________________________________________________________

 

            1 - Різниченко О. С. Спадщина тисячоліть // Одеса. 2001

 

-8-

Історія розвитку принципів навчання

Метою та пріоритетами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачено розробку і запровадження освітніх інновацій, щоб забезпечити ефективність формування особистості, яка підготовлена до життя і праці у світі, що постійно змінюється. Тому у сфері  освіти все більше постає необхідність пошуку оптимальних вирішень сучасних освітніх завдань, ретельного аналізу нових або не повною мірою реалізованих відомих форм навчання.

«Процес розвитку педагогічної науки позначений різ­ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо­вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не­обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо­вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати­ся, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата пе­дагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчаль­ного матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності уч­нів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні прин­ципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й мето­дами навчання.

Хоча Коменський, Дістервег, Ушинський та інші педа­гоги минулого висунули й обстоювали основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх від­кривачами. Ці положення свого часу з'явилися як резуль­тат педагогічного досвіду. Заслуга класиків педагогіки в тому, що вони об'єднали розрізнені положення в систему, намагались обґрунтувати їх і поширити.» 1

Принцип емоційності навчання реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання

          1 – Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. // К.: Академвидав. 2003.

 

-9-

цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в

учнів почуття виконаного обов'язку.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип емоційності:

• виховувати в учнів почуття радості від успіху в навчанні;
• формувати в учнів почуття подиву засобами навчання;
• розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення учнів до процесу і способів здобуття знань;
• формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-10-

Принцип емоційності навчання на уроках рідної мови

            Малоефективною залишиться методика української мови, якщо в ній не буде

задіяний принцип емоційності. Емоційність дає змогу забезпечити мовний розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мовну науку щиро як найбільш потрібну, рідну.

          У функцію принципу емоційності входить любов до уроків української мови,

прихильним ставленням учителя до школярів, мовним взірцем, щирою любов’ю

до українського слова, методичною майстерністю.

          Важливий вплив на навчання та виховання дітей має те середовище, в якому

проживає учень. Адже географічне розташування населеного пункту, рівень його культури, економічного стану, домашній побут, соціальне становище батьків, мовне довкілля диктують дію врахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Саме тому корисним буде використання на уроках мови краєзнавчого матеріалу, місцевого діалекту, адже це теж надзвичайно цінні історичні пам’ятки української мови, джерело збагачення й відображення місцевого колориту життя українців й розмаїтості барв рідного слова.

         Цей принцип в методиці мови передбачає бажання українських дітей старанно вчитися, оволодівати засобами мовлення, її національними скарбами.

        Внаслідок цього вчитель-словесник повинен збагачувати дидактичну скарбницю, чи то складаючи відповідні речення, чи то скрупульозно добираючи їх з різних джерел. Адже наш світ врятувати можуть доброта, любов до ближнього, краса. Слід розкривати дітям красу природи, прищеплювати любов до фольклору, материнської пісні, мови, історії, географії, літератури, до землі батьків, розкривати красу людської душі.

        Завдяки багатовіковій педагогічній практиці виробились різні типи уроків мови, що покликані осягнути  розвиток мовлення й мислення учнів, враховуючи принцип емоційності навчання. Адже благодатним виховним матеріалом є тексти творчих робіт, диктантів. Досить важливо, щоб їх тематика, дійсно, викликала загальний інтерес, спонукала до творчості. Предметом уваги може стати цікава подія з історії України, крилатий народний вислів, повчальний випадок із життя, свято рідної мови, певні події, у яких брали участь самі діти. Так, після екскурсії диктант чи переказ будується на матеріалі про цей захід. Відзначення українських народних і християнських свят теж облагороджують душі та збагачують мовлення.

            Вважаємо, що за умови, коли словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання

-11-

української мови таких можливостей чимало. Найперше — це дидактичний матеріал, зокрема фольклор, який сприяє засвоєнню шляхетних традицій, норм християнської моралі, забезпечує духовно-моральне, національно-патріотичне, трудове й інтелектуальне виховання. Крім того, художня творчість українського письменства, завдяки якій ми виховуємо найкращі загальнолюдські моральні якості. Думки, до яких учитель хоче прихилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям поняття, як «материнська мова», «рідний край», «наймиліший куточок», «материнська колисанка».

     Використання цікавих прикладів, виховання інтересу  пізнання культури рідної мови забезпечують реалізацію принципу емоційності навчання. В загальному розумінні культура — це все позитивне, духовно щедре, що зближує та об’єднує людей, одухотворяє процес пізнання, оберігає людську честь і совість. Тому святим обов’язком вчителя є: вчити учнів етики спілкування, вибору влучних слів, чіткості, логічності, послідовності викладу матеріалу; вчитель повинен вчити школярів виразно читати, грамотно, охайно писати, спілкуватися у вузькому колі та виступати публічно, володіти діалогічним та монологічним мовленням, бездоганно складати ділові папери, вільно користуватися словниками, довідниками, дбати про збагачення словникового запасу учнів етнокультурознавчою лексикою. Не завадить на сучасному етапі вчити дітей основ українського ораторського мистецтва, елементів риторики, поетики, прищеплювати любов до всього духовного, тобто у своїй роботі використовувати тексти з Книги Книг (заповіді Божі, молитви, символи віри і т. д.).

У своїй діяльності використовую різні методи і прийоми: репродуктивний (з послідовним ускладненням видів діяльності), пояснювально-ілюстративний, дослідницький. Вважаю, що навчати - означає спонукати  учнів  творити  відкриття. 

  Посилене формування виконавських здібностей дитини часто призводить не лише до зупинки, а й до згасання її творчих здібностей. Щоб цього не сталося, прагну доцільно

використовувати метод проблемного навчання, який створює сприятливі умови для розвитку творчих мовних та літературних здібностей. Упевнена в тому, щоб удосконалювати розум, треба більше розмірковувати, ніж заучувати.

Творчі здібності учнів проявляються в ситуації, коли треба знаходити в реальній дійсності нові проблеми, бачити їх нові сторони. Тому й дбаю про те, щоб пропонований матеріал містив(у прихованому вигляді) ряд цікавих проблем, які не слід відкрито формулювати. Наприклад, у добірці однотипних завдань кожне окремо взяте завдання не виступає як проблема, але в сукупності з іншими завданнями дає можливість знаходити

-12-

нові прийоми його виконання, ставить перед учнями перепони, в ході розв'язання яких вони відкривають для себе окремі або загальні закономірності.

Передумовою розвитку творчих здібностей є глибокі і міцні знання, уміння і навички, стійкі пізнавальні інтереси, максимальна самостійність, цілеспрямованість, наполегливість. Опираючись на власний досвід, твердо впевнена, що повноцінне засвоєння знань неможливе без оволодіння учнями прийомами розумових дій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація тощо).

З метою активізації розумової діяльності учнів використовую різні прийоми виділення головного, порівняння, аргументації, доведення тощо. Навчаючи учнів порівнювати, тим самим допомагаю проникнути в суть явищ і відкрити нові якості та взаємозв'язки, що підводить до висновків та узагальнень. Найповніше творчість учнів проявляється тоді, коли вони самостійно шукають шлях та основні ознаки порівнянь. Практикую вироблення уміння в учнів писати невеличкі навчальні твори, вірші. При цьому висуваю одну умову: їх зміст має бути заздалегідь чітко окреслений, тема має висвітлювати особисті враження. Важливу роль у піднесенні творчої активності учнів відіграють роботи прикладного характеру - складання ділових документів, листів, газетних матеріалів.

       Творчі вправи найчастіше пов'язую з життям, працею, навчанням самих школярів. Постійно орієнтую учнів на те, що написане ними мусить бути зрозумілим і цікавим не тільки для них самих, але й для кожного, хто читатиме їх творчі роботи .

Творчий підхід необхідний і при виконанні багатьох інших вправ, які мають на меті пошук мовних засобів, виконання певного комунікативного завдання. Це переклад зв'язного тексту, і редагування речень, і добір мовного матеріалу до певної теми, і вправи на перебудову мовного тексту, і знаходження та дописування елементів, наведений фрагмент речення, необхідні для остаточного оформлення конструкції тощо.

Організовуючи літературні заняття, прагну навчити дітей умінню проникнути в творчий задум письменника, усвідомити закономірності життя, відображені в творі, розібратися в ідейно-художніх якостях твору та дати йому оцінку. Допомагаю розвивати творчу уяву своїх вихованців, заохочую їх до вільного обміну думками про прочитане, формую їх світогляд, розкриваю зв'язок літератури з життям.

Фундаментом для розвитку здібностей виступають пізнавальні інтереси. Поділяю їх на три види: тимчасові, що гаснуть після цікавого уроку або окремого моменту; пізнавальні захоплення, які проявляються як стійке позитивне ставлення до „цікавого" навчального предмета; стрижневі інтереси, що характеризуються стійкістю і особистою

-13-

значущістю та проявляються як стабільні пізнавальні потреби. Тому намагаюся створити на уроках такі умови, що забезпечують формування пізнавальних інтересів, використовую дидактичний матеріал, який диференціюю за рівнями складності і застосовую, враховуючи інтереси та нахили учнів, принцип емоційності навчання.

На уроках української мови і літератури завжди панує творча атмосфера, розвиваються творчі здібності учнів. Важлива увага до учнівського мовлення, помічаю і заохочую прагнення дітей говорити і писати точно, виразно, образно. Ефективною формою навчальної роботи, спрямованої на формування творчих навичок мовного оформлення думки, є колективне та самостійне складання тексту на задану тему, оригінальне виконання складного завдання. Особливе місце займає дослідницький метод навчання. Під час уроку створюються дослідницькі групи, які звітуватимуть одна перед одною після закінчення виконання одержаного завдання, вирішення поставленої проблеми. У процесі дослідження учні використовують різні літературні джерела, схеми, аналізують результати, відповідають на запитання, одержуючи, за потребою, консультацію вчителя. Творчі завдання підбираю різної трудності. Скажімо, поширити текст, закінчити уривок, ввести в текст додаткові епізоди, дати власні міркування з приводу поставленого питання в тексті.

В роботі використовую словесні, наочні, практичні, пояснювально – ілюстративні, інтерактивні методи навчання, фронтальну, групову, парну, індивідуальну роботу, ділові ігри, уроки прес – конференції, уроки – КВК, уроки – змагання, уроки – консиліуми, уроки – твори, уроки – винаходи, уроки – заліки та інші.

Завжди неухильно дотримуюсь принципів навчання, проте перевагу надаю принципу емоційності навчання, мотивуючи свій вибір тим, що атмосфера уроку повинна

позитивно впливати на засвоєння матеріалу та гармонійного розвитку і подальшого повноцінного життя учня, де набуті вміння і навички будуть застосовані  на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

-14-

 

 

ВИСНОВКИ

         Мета, поставлена переді мною фактично виконана.

        Малоефективною залишиться методика української мови, якщо в ній не буде

задіяний принцип емоційності. Емоційність дає змогу забезпечити мовний розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мовну науку щиро як найбільш потрібну, рідну. Саме тому приклади вправ показали, як реалізовувати принцип на практиці.

Активізації пізнавальної діяльності учнів при дотриманні принципу емоційності навчання сприяють позитивне ставлення та інтерес до навчання, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1) Балтян О.І., Капкіна Л.М. Сучасний урок української мови в початковій школі // Б. 2004. – 3 -  5 с.

2)Боднар О.С. Українська мова. Завдання для тематичного контролю знань. 6 клас // Т. Навч. книга – Богдан, 2001 – 40,44,92 с.

3)За ред. Дудика П.С. Українська мова. Ч. 1 // К.: Гол. вид. видавничого об’єднання «Вища школа»,1988 – 224 с.

4) Заброцький М. Основи вікової психології // Т. Навч. книга – Богдан. 2001. – 88 с.

5) Омельчук С. А., Ляшкевич А. І., Чаловська М. В. Українська мова. 6. ІІ семестр // Х.: «Основа». 2009. – 24 с.

6) Паращун В.В. Українська література. 5. Плани-конспекти уроків // Х.: Веста. Видавництво «Ранок».2005.- 272 с.

7)Пометун О.І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. // К.: А.С.К. 2004.- 192 с.

8) Різниченко О. С. Спадщина тисячоліть // Одеса. 2001.- 3 – 4 с.

9)Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. // К.: Академвидав. 2003.110-116, 158- 162 с.

10) metod.osvita.kp.com.ua

11) ped.sumu.ua

12) pidruchniki.com.ua

13) pidruchniki.com.ua