МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА «ВИДИ ЧИТАННЯ У 5 КЛАСІ НУШ»

Методична розробка  «Види читання у 5 класі НУШ»

Нещодавні дослідження підтвердили, що звичка читати, яка виникла у дитинстві і залишається з людиною до старості, значно сповільнює процес погіршення пам’яті. Читання сприяє активній роботі мозку, покращує, урізноманітнює і розвиває мову.

Люди, які читають, дуже люблять поговорити про книги з іншими людьми, які читають. І хоч книги вчать нас непогано почуватися в вигаданому світі, вони ж можуть стати містком, що допоможе знайти друзів та однодумців і в реальному житті.

 Не всі діти люблять читати, але всіх можна спробувати зацікавити читанням. У НУШ вміння читати і розуміти прочитане є наскрізним умінням для всіх ключових компетентностей. Аби школярі опанували навички читання та грамотного письма, їм потрібно практикуватися. І якомога більше!

Удосконаленню техніки читання сприяють такі види діяльності, як: читання для себе та читання для когось.

«Читання для себе». Вчитель самостійно визначає час, коли йому краще проводити цю діяльність. Важливим є те, що учень самостійно обирає книгу чи текст для читання. Учні читають протягом 20 хвилин, але розпочинати цю діяльність потрібно із 5–10 хвилин поступово, збільшувати час для читання. До того ж, щоб сприяти мотивації читання у класі, у кожного учня є книжка- саморобка  «Моя читаночка»»,куди  учні записують  спостереження за власними читацькими успіхами, цікаві слова та вислови, складають запитання. Після опрацювання книги або тексту учні мають виконати завдання для перевірки розуміння твору, а головне для усвідомлення прочитаного.

Під час читання учні обирають зручне місце для читання і починають працювати; під час роботи залишаються на одному місці; дотримуються правил читання: тримають правильно книгу, слідкують за своєю поставою; виконують завдання після опрацювання твору; читають увесь відведений час.

 «Читання для когось». Під час виконання цієї діяльності учні об’єднуються у пари за інтересами або за обраним твором. Такий вид діяльності спонукає дітей вчитися співпрацювати, а саме слухати один одного, виконувати завдання в парі, ставити запитання за змістом прочитаного та аналізувати опрацьований твір.

 «Читання для когось». Цей вид роботи можна розпочати з невеликого за обсягом твору, що займає менше часу для читання, щоб учні могли звикнути до такого виду діяльності, а в процесі роботи збільшувати тексти за обсягом. Після того, як учні оберуть твір для читання, пропонують їм обрати форму для роботи. Після завершення читання в парах учні розпочинають роботу над виконанням завдань, які спрямовані на перевірку прочитаного.  До того ж учитель і учні повинні пам’ятати, що діти працюють злагоджено в парі; після обрання твору одразу розпочинають роботу; учні читають по черзі; весь відведений час працюють на одному місці; діти допомагають один одному зрозуміти прочитане, ставлячи запитання за змістом твору; виконують завдання, після опрацювання твору. Під час «Читання для когось» учні вчаться слухати один одного, тобто забезпечується вид мовленнєвої діяльності – аудіювання.

Пропоную учням такі тексти  для читання.

1. Україна має славну історію, у якій є як світлі сторінки, так і сумні. Упродовж віків нашим предкам доводилося боронити землю від багатьох нападників, захищати себе та свої святині. Були епохи, коли наша держава занепадала, а були й часи, коли міцнішала, піднімалася, будувала міста й храми, до неї з повагою ставилася вся Європа. Досить згадати княжу й козацьку добу! Усім королям і князям Європи за честь було поріднитися з київським князем Ярославом Мудрим, сином князя Володимира. А слава козацька… Вона гриміла на весь світ! Звідки ми, їхні нащадки, у ХХІ ст. знаємо про події минулого? Звичайно ж, наша історія закарбована в усній народній творчості, але фольклорні твори не завжди можна вважати джерелом достовірної інформації. Адже ми знаємо, що в народних піснях, переказах і думах є багато народної фантазії та перебільшення. Світло про нашу минувшину проливають перші книги, які створено тисячу років тому!

Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожний на своєму місці. І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, що зветься нині Щекавицею. А Хорив — на третій горі, яку прозвали Хоревицею. І збудували вони місто. На честь старшого брата свого нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там усякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.

2. Велика користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою ввесь світ; це джерело мудрості, у книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. У книгах — світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене — люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху й користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.

3. Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку, жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, усю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний із лиця, гарний станом, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, усі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо виріс коло них. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід та обливає бризками його гаряче лице. 1 Лоцман — провідник судна, добре обізнаний із навігаційними умовами певної ділянки моря.                           (І. Нечуй - Левицький)

4. Гетьман тихою ходою виступив уперед, і козаки розступилися на обидва боки. Гетьман був вищий і кращий од усіх запорожців; високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце. Слідом за гетьманом два сиві запорожці повели Карпа, а за ним роєм посипалась уся громада. Скільки можна було скинути оком, червоніли шапки та кунтуші. Усе військо йшло широким зеленим полем, а по обидва боки росли чудові гаї та сади. У тих садах росло дерево із золотим і срібним листом, а між тим деревом траплялося часом і просте дерево садове, й отсе на одному були спілі овочі, а на другому тільки що наливалися, а третє дерево стояло в білому цвіту. Гетьман повернув за високу скелю, де була церква. За тією скелею Карпо побачив нове диво. З високої кам’яної стіни, з двох розколин лилися водоспади й спадали найдрібнішою білою росою у дві річечки. Ті річечки стікалися докупи, а між ними був високий острівець. На тому острові понад річечками, скрізь попід кам’яною стіною росли вишневі сади й стояли у цвіту, як у нас буває весною. Увесь той куток білів вишневим цвітом. Карпо бачив тільки на острівці камінь, а на камені стояв високий хрест із чистого золота, увесь гладенький знизу доверху. На самому перехресті висів терновий вінок, а на колючках того вінка блищала свіжа кров. Хрест блищав, як сонце, а від того світу над хрестом на кам’яній стіні стояли аж три веселки, дуже-дуже яснії.

                                            (І. Нечуй- Левицький)

5. Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вимальовувалася в досвітніх сутінках. Це був великий звір із широкими грудьми, які легко здималися від дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, усохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це його не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка й майже невловна, дедалі густішала, і від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім ще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, у ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив’ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, і порипування гілляки. Лось був старий та бувалий …

                                                                            (Є. Гуцало).

6. Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах — вони стають тоді голі та сором’язливі, як стрижені допризовники. Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди-туди. Дивися, хата виходить, з бовдура1 дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням, аж доки хтось не гукне з двору: — А чого ото ти, парубче, не йдеш до школи? Ось підожди, я матері скажу! Олесь підскочить, як злякане пострілом звірятко, засміється тоненько: «Гi-гi», — і подасться в сосни. У бору снігу мало. То там, то сям проглядає крізь порошу трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькі пеньки із жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах. Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром із верховіття. Десь неподалік чути: цюк-цюк­-цюк — дятел порається. Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятися: дух спирає, під очима набрякає, тому кожний сучок птицею вздрівається.

                                                           (Григір Тютюнник).

7. У шкільному садку пурхали синички. У бур’янах вовтузилися горобці, скльовуючи реп’яшачі кім’яхи. Десь у вільхах по той бік річки били пеньки: бух, бух. Дзень — сокира сприснула. Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину, доки не набив оскоми. Потім шукав осикові трухляки, ховав за пазуху й, нап’явши пальтечко на голову, дивився: світять чи не світять? У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші, а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном. Сонце пробило в хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло на левади, Олесь радісно мружився йому назустріч, зводив очі до перенісся, ловлячи золоту мушку на кінчикові носа. Надвечір хмари опустилися нижче, а тополі над селом повищали й набрали войовничого вигляду. Треба було йти додому.

                                                        (Григір Тютюнник)

Для складання текстів використано підручник  «Українська література» 5 клас, О.Авраменко. Ці тексти можна використовувати на уроках української мови у 5 класі.

                  Підготувала учитель української мови  О. Кропивка