Методична розробка Завдання - захопити читанням.

 

 

Постановка проблеми.Бібліотека –один з прадавніх культурних інститутів. За довгий період людської історії її соціальні функції зазнали істотних змін. Призначенням перших бібліотек було зберігання документів. З часу свого виникнення до сьогоднішніх днів бібліотека пройшла перший етап еволюції суспільної місії: від обслуговування потреб правлячої еліти до задоволення суспільних потреб. Бібліотека перетворилася на соціальний інститут, що включає інформаційні і культурні компоненти, забезпечуючи таким чином стійкість зв’язків і стосунків у рамках суспільства в цілому.

Сучасна бібліотека повинна бути привабливою та багатогран­ною. Перед нею стоїть завдання створити максимально комфортне середовище для тих, кому потрібна книга, читання, психологічнерозвантаження. Отже, бібліотечним працівникам не слід обмежуватись традиційними формами роботи, а варто шукати нові шляхи популяризації ресурсів своїх книгозбірень і розповсюдження знань.

Читання – унікальний феномен культури. У кожній країні воно виконує ще й найважливішу соціоохоронну функцію, що далеко виходить за рамки задоволення інформаційних і освітніх потреб користувачів. Сьогодні читання є єдиною інтелектуальною технологією засвоєння  накопиченого людством знання. Саме тому зниження інтересу до читання, яке спостерігається останніми роками як у нашій країні, так і в багатьох інших країнах світу, викликає тривогу не лише у фахівців книжкової і бібліотечної справи, але й у широкої громадськості.

Сьогодні читання пронизує усі сфери життєдіяльності людини. Воно покладене в основу освітньої, пізнавальної, інформаційної, професійної сфери її діяльності. Стрімке зростання інформації, котру необхідно засвоїти, потребує збільшення темпу читання, якості та швидкості розуміння прочитаного і прийняття рішення.

Новації в бібліотечній справі викликані вимогами часу, читацькими пріоритетами, розвитком мас-медій.

З огляду на це, читання стає основою освіти і провідною навичкою самоосвіти людини упродовж життя.Безперервна освіта передбачає, що людина вчиться постійно, набуваючи протягом життя нові знання разом з умінням реагувати на зміни в суспільстві та світі в цілому. У зв’язку з цим особливу увагу слід приділяти процесові самостійної діяльності та пізнання світу. Самоосвіта розглядається як одна з форм самоорганізації особистості, а самоосвітня діяльність – як визначальний інструмент її розвитку на різних етапах життя. Самоосвіта, як творча складова діяльності людини, поступово займатиме провідну позицію серед інших видів діяльності.

Зазначені вище моменти взаємодії людини з інформацією породжують необхідність створення освітнього інформаційного простору, а також цілеспрямованого формування інформаційної культури індивіда. Тут вкрай необхідною стає допомога бібліотечного працівника як координатора, що організовує процес взаємодії читача та інформації, особливо в період дитинства та юнацтва, на ключовому етапі розвитку та становлення особистості.

Проте аналіз рівня читацької та інформаційної компетентності громадян України свідчить про кризу читацької культури. Усе частіше можна почути думку, що електронні засоби інформації здатні частково, а той повністю забезпечити всі потреби людства, пов’язані з освітою, культурою, вихованням та дозвіллям. Це зумовлене втратою в суспільстві інтересу до читання. Тому формування читацького інтересу в наймолодших користувачів книги є актуальною проблемою сьогодення.

Так, у роботі шкільної бібліотеки  одними із найважливіших завдань  є розвиток інтересу до читання, ознайомлення учнів з дитячою літературою в багатоманітності її тематики та жанрово-родових форм, а також формування читацької самостійності. Одним із завдань сучасної загальноосвітньої школи є розвиток пізнавальної активності школярів та культури розумової праці, вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх у власній практичній діяльності. Метою  є формування читацької компетентності учнів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення літератури.

У процесі  становлення читача, що здатний до самостійної читацької, творчої діяльності, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні уявлення та поняття, збагачуються почуття, виховується потреба у систематичному читанні і саме від роботи шкільного бібліотекаря значною мірою залежить, чи полюблять діти читання, чи можливо залишаться байдужими до літератури взагалі.

Бібліотечне обслуговування – основа бібліотечної діяльності. Ступінь задоволення читача бібліотечним обслуговуванням – головний критерій оцінки нашої роботи, результат, за яким читач оцінює доцільність і необхідність звернення до його послуг.

Читачі-діти цінують спілкування з таким бібліотекарем, який може, хоче і вміє створити в бібліотеці доброзичливу атмосферу, не закривається в рамках своїх функціональних обов’язків, який поважає права читачів, забезпечує одержання оперативної, вичерпної інформації, конфіденційність вибору літератури і компетентне, якісне, кваліфіковане обслуговування.

Для бібліотекаря сьогодні, як ніколи, важливі такі якості, як культура спілкування і вихованість, начитаність, розвинутий інтелект, делікатність, шанобливе ставлення до читача, коректність і високий професіоналізм.

Мета статті – висвітлити різні форми і методики щодо розвитку читацьких інтересів школярів засобами шкільної бібліотеки.

Вступ. Правильно організована роботашкільної  бібліотеки по розвитку інтересу до читання  має величезний потенціал для морально-етичного, естетичного виховання; мовленнєвого, інтелектуального і творчого розвитку дітей засобами художнього слова. Хоча уміння читати розвивається на всіх уроках і в життєвих ситуаціях, однак лише в роботі шкільного бібліотекаря воно є об’єктом цілеспрямованого, системного опрацювання, що дозволяє умінню стати повноцінною навичкою, яка є інструментом неперервної освіти людини упродовж життя.У процесі залучення дітей шкільного віку до читання ми маємо підготувати вдумливого читача, який буде емоційно включеним до процесу навчання, спроможний до діалогу з автором художнього твору, до активного обговорення проблем, що торкнулися його душі у процесі читання. У виконанні цього завдання важлива роль належить різноманітним формам і методам залучення  до читання, які виступають першою і найважливішою стежиною, що приводить дітей у широкий, розмаїтий, цікавий та захоплюючий світ дитячої літератури. Цей всеохоплюючий емоційний вплив і формує в душі дитини любов до читання книжок.

Головним завданням в роботі шкільного бібліотекаря є  виховання активних читачів шляхом розвитку читацької самостійності показником якої є стійка необхідність і здатність читати книги за усвідомленим вибором, яка характеризується наявністю у читача мотивів, що змушують його звернутися до книг. Правильна її організація дасть змогу зробити читання для  школярів по-справжньому захоплюючим та бажаним. Головною  метою є вчити самостійно працювати з книгою, розвивати читацьких інтересів дітей, виховувати любов до літературного слова, вивчати читацькі смаки та вподобання учнів, рівень їх читацької самостійності.

Великий вплив на розвиток в учнів інтересу до читання мають інтерактивні методи та прийоми. Інтерактивні технологіїпередбачають таку організацію діяльності, яка має на меті, створити комфортні умови, за яких кожен учень відчуває свої успіхи, інтелектуальну спроможність, забезпечує усвідомлення учнями особистої значимості, сприяє позитивному ставленню до читання, появі зацікавленості читанням, адже потребують від дітей кмітливості, вчать витримки, виробляють уміння швидко зорієнтуватися і знаходити правильні рішення, крім цього сприяють формуванню дружніх стосунків між учнями, створенню сприятливого клімату в дитячому колективі.

Бібліотеки, восновному самотужки, намагаються зробити хоча б щось із задекларованого, але, схоже, один в полі не воїн, і ситуація продовжує погіршуватися.

Україна стає  європейським аутсайдером за кількістю людей, які читають книги. Через відсутність моди на освіченість, застарі­лість фондів бібліотек і високі ціни зникла традиція читання, а це означає, що під загрозою вміння нації критично мислити і творчо обробляти інформацію, – констатував на своїх шпальтах журнал «Коментарі» у 2015 р.

Причому справа головним чином не втому, з якого носія (електронного, екранного чи традиційного) зчитується інформація, а в тому, якими є мета і характер читання. Вчені вважають, що читання включає два взаємопов’язані рівні – інформаційний та смисловий. На інформаційному рівні інформація здобувається з тексту. Смислове читання передбачає не лише інформаційний ефект (хоча й він має місце), а й породження читачем нових смислів, що звичайно базуються на основі вихідного повідомлення, але ніби «пропускаються» через смислову сферу читача. Таке читання є основою дійсно глибокого розуміння повідомлення, що веде до зміни «смислового поля» читача, забезпечує формування його «особистісних новоутворень». Іншими словами, непідготовленій людині, яку не навчили, наприклад, сприйняттю художнього тексту саме як художнього, не навчили спостерігати й робити висновки, сприймати розвиток думки, сюжету, оцінювати його інтелектуальну, художню, естетичну, етичну, наукову якість, емоційність тексту, встановлювати його асоціативні зв’язки з накопиченим читацьким досвідом, не розповіли про такі літературні явища, як фабула, ме­тафора, гротеск, інтонація, – такій людині справді важко бути повноцінним, грамотним читачем.

Що ж викликало цю кризу читання?

Можна частково погодитися з  О. Забужко, що «…країна повною мірою зазнає наслідків загальносвітових нега­тивних тенденцій, зокрема певного зниження інтересу до читання. Сучасна соціокультурна ситуація призвела до зниження авторитету друкованого слова, посилення факторів, які впливають на читацьку активність населення, особливо молоді. Загрозливі тенденції щодо скорочення мережі книжкових магазинів і бібліотек призводять до зниження освітнього, загальнокультурного рівня, пору­шення процесу розвитку особистості,  а це відібрало час і бажання читати, стихійно сформувало поведінковий стандарт споживацького, навіть паразитичного ставлення до інформаційних продуктів, який глибоко закоренився в нашому житті». Звідси «лівий» приватно- підприємницький сервіс інформаційних продуктів, які імітують, фальсифікують самостійне мислення і щаблі освіти («замовні» реферати, курсові дипломні роботи тощо), і міщанське ставлення до освіти, пам’яток культури, творів мистецтва, захоплення дітей та юнацтва комп’ютерними іграми, переглядом телесеріалів.

Бібліотекарі теж винні у цьому. Впритул сприй­нявши гасло: «Сучасний читач приходить не за книжкою, а за інформацією», вони саме на це зорієнтували бібліотечний сервіс і, відповідно, читача. І чи не показовим є те, що звичне поняття «читач» стало підмінятися словом «користувач», тобто читацька особистість, з якою досвідчений і сумлінний бібліотекар повинен спілкуватися, співпрацювати у культурно-освітньому зростанні поступається місцем непевній статистичній одиниці. А в недавньому минулому професія бібліотекаря вимагала бути лідерами читання як за оперативністю ознайомлення з новими виданнями, так і за репертуаром прочитаного. Зараз у системі підвищення кваліфікації бібліотекарів  дуже мало робиться для навчання фахівців традиційним та сучасним підходам, методикам, формам та технологіям роботи з художньою літературою з урахуваннях особливостей різних категорій читачів. Склався певний парадокс: роботі з комп’ютерними технологіями бібліотечних спеціалістів навчають, а вмінню, навичкам навчати читанню, працювати з різ­ними категоріями читачів – ні! Мабуть, із цієї причини практично «канули в Літу» диспути, читацькі конференції, театри книги, літе­ратурні суди, лекторії, багаторівневі інтелектуальні конкурси, ігри  тощо – форми, які закладають підвалини читацької культури, сприяють духовному та інтелектуальному розвитку особистості дитини, засвоєнню необхіднихглибоких знань, досвіду вдумливого читання художніх та інших текстів.

Так, залучення до читання – завдання важке і не виконується за принципом «раз,та і гаразд». Воно потребує спеціально виділе­ного ресурсу часу, неординарних зусиль і бажання бібліотек разом із школою, батьками, ЗМІ тощо виправити ситуацію, що склалася.

Цієї мети можна досягнути шляхом застосування тих форм наочної, клубної, масової, індивідуальної роботи, які сприятимуть вирішенню наступних завдань:

-         розвитку потреби у (самостійному або сімейному) читанні;

-         розвитку читацької компетентності різних категорій дітей;

-         стимулюванню їх творчості та інте­лектуальних здібностей.

Очевидно, що пробудити інтерес  до творчого читання здатні тільки люди творчі, які самі переживають радість від спілкування з книгою, спроможні вести діалог із читачем.

Що читаємо? Поговоримо про це?

В даній статті пропоную згадати деякі форми і методики, які можуть спри­яти нашій меті – прищепленню  дітям-школярам навичок смислового читання, і, врешті решт, любові до нього

Обговорення книги – це колективний аналіз і оцінка творів художньої і галузевої літератури групою читачів спільно з біблі­отекарями, авторами, критиками, представниками редакцій жур­налів, видавництв. Обговорення сприяє стимулюванню читацької активності, виробленню умінь і навичок критичного мислення, самостійної роботи над книгою, формуванню естетичних поглядів і смаків.

Процес обговорення книг проходить у три етапи:

1. Підготовчий(передбачає вибір художнього твору і тему обговорення).

Бажано звертатися до таких літературних творів, у яких моральний та естетичний вимір утворюють гармонію і цілісну єдність. Одночасно слід враховувати і читацькі запити, і інтереси та відгуки літературної критики. Не виключено, що в центрі обго­ворення опиниться «модний» літературний твір масової культури, але малохудожній за своєю суттю. У цьому випадку в процесі об­говорення слід показати читачам на конкретному літературному матеріалі як завдяки своєму зовні ефектним сюжетним поворотам, особливим кон’юнктурним прийомам, особливостям викладу ма­теріалу книга стає бестселером.

2. Збирання та аналітико-синтетична обробка необхідної інформації(літературних фактів, думок літературознавців і кри­тиків, оригінальних прочитань і читацьких оцінок тощо).

Керівник обговорення обирає основну лінію аргументації та її тези, складає план проведення обговорення (як ввести читачів в літературну проблему; якими будуть перше поставлене питання та загальний перелік і послідовність питань), прогнозує вірогідні відповіді. Окрім цього, керівник визначає просторово-ча­сові рамки проведення заходу, обґрунтовує своє місце і обов’язки під час його проведення.

3. Безпосереднє обговорення.

Керівник має уміло ввести учасників заходу в суть проблеми, формулювати і ставити питання перед аудиторією, аналізувати і постійно активізувати хід розмови, спонукаючи до виступів усіх слухачів, дисциплінувати аудиторію, резюмувати сказане, оцінюуточнювати відповіді промовців, організовувати обмін думками, вати результат обговорення. ­

Ефективність обговорення багато в чому залежить саме від дій керівника. Щоб обговорення літературного твору було актив­ним, кількість учасників не повинна перевищувати 12-15 читачів.

Ведучий створює оптимальні, комфортні умови для взаємодії читацьких думок. Дуже важливо, щоб кожен учасник обговорення, відчуваючи неформальність атмосфери, вільно висловлював власну думку. Відомо, що найбільш ефективним є демократичний стиль керівництва, коли забезпечується рівність усіх членів групи, які беруть участь в обговоренні.

Експериментально доведено, що обговорення книг – це ак­тивний засіб розвитку усіх сфер особи дитини (інтелектуальної, емоційної, вольової). Незважаючи на уявну однорідність аудиторії, юні читачі в ході обговорення показують різні рівні читацької майстерності («слабкий»–«середній»–«сильний» читач). При цьому малопідготовлені «слабкі» читачі в процесі літературної дискусії нерідко отримують наочні уроки того, що і як читають інші, більш уважні і талановиті читачі.

За методикою підготовки з цим заходом перегукується про­ведення читацької конференції.

Її мета – глибоко і всебічно проана­лізувати зміст однієї книги, яка вибирається організаторами заходу, а краще – читацьким активом бібліотеки (наприклад, за такими ознаками, як: отримання Національної премії ім. Т. Шевченка або Премії Кабінету Міністрів ім. Лесі Українки, що вручається пись­менникам та поетам за книги для дітей та юнацтва; перемога на одному з Всеукраїнських літературних конкурсів; чільне місце у читацькому хіт-парад в соцмережі; модний автор; цікавий жанр). Розробляється план конференції з 5-6 питань, що мають бути про­думані, логічно пов’язані з попередніми та націлені на активізацію мислення, формування різних, іноді протилежних, читацькихточок зору, цікавих припущень. Але для цього треба добре по­працювати і над тим, щоб більшість учасників заходу прочитала твір, зрозуміла його сюжет, художні особливості, мовний колорит тощо. 3 цією метою доцільно провести бесіди, консультації для всіх охочих узяти участь у конференції (допомогти їм побудувати свої виступи, підібрати допоміжні критичні матеріали, познайомити з думками відомих літературознавців), залучивши до цієї роботи вчителів літератури.

Тільки в цьому випадку обговорення стане свого роду захо­плюючою розумовою вправою з елементами творчої гри, а читачі зможуть самостійно зробити висновки.

Нагадаємо, що при проведенні конференції ведучий має до­тримуватися заздалегідь розробленого плану, але це не означає, що він не може відступати від нього. Конференцію слід почати окресленням змісту книги, мотивів її написання, основної худож­ньої ідеї. Після цього слово надається промовцям (5-6 активістам читання) для основних виступів з того чи іншого питання. Ведучий має дуже уважно їх слухати, одночасно стежачи за аудиторією, щоб вчасно підхопити чиюсь репліку, помітити і правильно використати реакцію читачів. Усі вони мають рівні права і обов’язки з основними промовцями.

Наприкінці конференції доцільно вислухати невеличкі за­гальні резюме учасників про захід.

Поради: підготувати (запросити) компетентного ведучого та промовців; середня тривалість заходу не повинна перевищувати 40-50 хвилин; перед початком заходу доцільно провести експрес- опитування про читацькі інтересів, а після його закінчення – про­тягом певного часу аналізувати попит на джерела за його темою.

Успіх конференції неабиякою мірою залежить від її реклами: план заходу художньо оформлюється і вивішується в інформа­ційній зоні бібліотеки, на її сайті, доводиться до відома широкого читацького загалу через зовнішню рекламу та за допомогою ЗМІ.

Дискусія – найбільш ефективний спосіб притягнути увагу читачів до читання, проблеми, творчості письменника тощо. У деяких країнах бібліотекарів спеціально учать методикам прове­дення дискусій. Використання різних дискусійних форм роботи у шкільній бібліотеці – справа непроста, але надзвичайно важлива і цікава. Саме неформальні стосунки юного читача з бібліотекою створюють найкращі умови для вільних дискусій, що розвивають критичне мислення і вміння формулювати та обстоювати свої погляди.

Вибір конкретної форми дискусії залежить від ваших цілей, типу тексту, з яким ви працюватимете або до якого хочете при­тягнути увагу читачів.

Один із найпростіших способів викликати дискусію на ак­туальна для цієї аудиторії тему – читати якийсь невеликий твір разом, вголос і прямо зараз, а не як домашнє завдання. По-перше, читання вголос – це вже перше переживання і спосіб початково­го об’єднання аудиторії. По-друге, і зміст тексту, і тему дискусії краще не оголошувати заздалегідь, а читання не попереджувати поясненнями. Тоді і міра щирості і «балакучість» аудиторії за­звичай зростає.

Отже, бесіда-дискусія після читання більше підходить для роботи в невеликій аудиторії (максимум 10-15 осіб) і з текстом, який носить яскраве емоційне забарвлення.

Таку бесіду добре проводити в тому випадку, якщо треба об­говорити певну моральну проблему. Краще всього робити це за допомогою невеличких літературних жанрів: розповідей, есе, повістей, скетчів. Також ефективними є подібні бесіди навколо полемічних, публіцистичних текстів з періодики.

Дискусії при цій формі роботи не вийде, якщо текст, з яким ви вирішили працювати, прямолінійний і не припускає різних точок зору на нього, а також якщо він не містить предмета суперечки, можливості перемоги добра чи зла.

Друга форма – дискусія в ході читання. Це один із прийо­мів технології розвитку критичного мислення засобами читання і письма, що має на меті дискусію з питання без однозначної відповіді і порівняння зміни власних уявлень про героїв і вчинки в ході читання. Цю форму можна використовувати лише у тому випадку, якщо ви плануєте читати текст, що має чіткий сюжет. У цій роботі важливий не лише процес читання і обговорення в ході (дуже важливе також власне передбачення слухача), але й уся по­дальша робота.

Третя форма – дискусія-бесіда без підготовки. Це форма ро­боти без тексту. Вона може застосовуватися в аудиторії будь-якого віку і складу, яку для цього треба розбити на групи. Розбиття, у за­лежності від ваших цілей, може бути випадковим або продуманим. Традиційно вважається, що чим випадковіше зібрані групи – тим краще. Учасників не повинно бути дуже багато, інакше захід не буде ефективним.

Обов’язкова умова застосування цієї форми – аудиторія не знає заздалегідь тему майбутньої дискусії. Така дискусія відрізня­ється гостротою і різноманітністю думок. Труднощі – коректність поведінки всіх учасників, трохи відсторонена роль ведучого і строгий регламент.

Цю форму добре використовувати як «заготовку» для огля­ду літератури за темою, після якої учасники з більшою охотою беруться за читання рекомендованих книг. Однак, якщо ви після такої дискусії запропонуєте літературу, яка відображатиме лише одну точку зору, то навряд чи другий раз у тій самій аудиторії ця форма спрацює.

Четверта форма – подіум-дискусія. Вона досить складна внаслідок вимог дорегламенту і ролей учасників, але саме до­тримання вимог технології не дає аудиторії «забалакати» тему або втомитися, не закінчивши її розгляд. Подібну дискусію можнапроводити у будь-якій (як за віком, так і за кількістю учасників) аудиторії. Підготовкою дискусії заздалегідь займаються 3-5 осіб.

Питання, винесене на обговорення, не повинно мати одно­значної відповіді, інакше дискусія не відбудеться. Якщо тема не пов’язана з обговоренням якогось одного твору, то цікавіше, коли ніхто, крім тих, що готує «подіумну» частину, не знає її.

Подіум-дискусія є зручною при обговоренні проблеми з на­ступною рекомендацією пов’язаних із нею книг (витягами з книг, представлених на виставці, опоненти можуть «підігрівати» диску­сію) і при проведенні читацької конференції за одним твором, під час якої опоненти повинні підтверджувати свої аргументи текстом, експерти також можуть використовувати критичні матеріали, а організатор має бути впевнений, що хоча б половина аудиторії читала обговорювану книгу.

Дискусія буде ще цікавішою і гострішою, якщо її ведучий провокуватиме тих учасників заходу, які зовсім не читали твору. Іноді дискусію загострюють, вводячи таких учасників у сутність питань, що обговорюються, а не самого твору. Цей прийом вва­жається дуже вдалим в аудиторії старшокласників, студентів.

Зупинимося на загальних правилах організації дискусій. Ведучий дає кожному можливість висловити свою точку зору і не ставить собі метою привести всіх учасників дискусії до однієї думки. Він і інші учасники дискусії не оцінюють висловлені думки як правильні або неправильні. За будь-які висловлювання або за сам факт участі / неучасті в дискусії не ставляться оцінки.

Ефективність заходу відзначає ступінь відкритості його учасників і доброзичливості загального тону, а також те, чи ви­кликає вона подальше зацікавлення читанням за темою. Кількість висловлювань та їх правильність не повинні слугувати оцінкою ефективності дискусії. «Підсадні качки» в аудиторії, які знають заздалегідь доводи опонентів і готові в будь-яку хвилину почати відстоювати потрібну організатору точку зору, у підсумку частішезаважають, ніж допомагають. Нецікавість і формальність такої «дискусії» підриватиме авторитет бібліотеки як місця для вільного і неформального спілкування.

Диспут. Призначення диспутів – тренування розуміння й уміння обговорювати та будувати поняття. Зіткнення двох позицій під час диспуту вимагає освоєння технік ефективного чіткого мов­лення та організації комунікації. Його учасники прагнуть, зіставля­ючи суперечливі судження, або дійти загального висновку, знайти істину, або зафіксувати явну перевагу однієї з позицій. Диспути є історичною практикою вибудовування розумових процесів, розви­тку мислення та мови. Удосконалювання цих здібностей дозволяє в мінливій ситуації формувати адекватну мовну поведінку, само­стійно мислити, виробляти оригінальні та відповідальні рішення проблем, точно та зрозуміло для всіх формулювати судження, коректно робити інших своїми опонентами й однодумцями.

Виступ на диспуті вимагає вміння чітко визначати власну позицію, навести переконливі аргументи на її захист, сформулю­вати висновок. Підготувати по-справжньому цікавий диспут – за­вдання нелегке. Насамперед, дуже важливо правильно визначити тему, поставити проблему, відібрати літературу, на основі якої ця проблема буде розглянута.

Тема диспуту має бути актуальною, близькою  читачам. Тому важливо виявити у самих учнів коло проблем, які їх хвилюють. З цією метою проводять опитування: «Про що б ви хотіли поговорити з товаришами, посперечатися з ними?», «Які книги, газетні та журнальні статті викликали у вас інтерес, які хотілося б обговорити?» тощо.

Є теми, які одвічно хвилюють молоде покоління: дружба і любов, сенс життя, борг і обов’язок, відносини з батьками тощо.

Визначившись з темою диспуту, важливо сформулювати її гостро і проблемно, щоб вона була цілеспрямованою.

Обравши тему майбутнього диспуту, бібліотекар спільноз читачами має сформувати коло питань, які стануть предметом вдумливої і серйозної розмови. Питань має бути небагато – 5-6. Вони мають бути конкретними, доступними для розуміння цільовій читацькій аудиторії.

Тема диспуту, питання, що пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на плакаті- запрошенні за 2-3 тижні до диспуту.

Наступний етап у підготовці диспуту – знайомство його учасників з джерелами. Адже учасники мають виявити знання і бути переконливими у своїй аргументації. Стихійного соціального досвіду для цього не досить. Диспут проходить ефективно, коли читачі збагачуються певними культурними або соціальними уявлен­нями про проблеми, які обговорюються, добирають яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Бібліотекар та його помічники рекомендують літературу до диспуту.

Для підготовки заходу необхідно виготовити афішу із зазна­ченням теми диспуту та переліком питань до нього, запрошень.

Ефективність диспуту певною мірою залежить від кількості учасників. Оптимальною є група з 10-15 осіб. Доцільно, щоб вони були членами одного колективу, добре знали один одного. Крім того, слід зважати на особливості темпераменту та характеру окремих учасників.

Диспут вимагає значного інтелектуального й емоційного на­пруження. З цього погляду важливо створювати позитивну емоційну атмосферу в колективі, члени якого вступили в суперечку. Дискуту­ючи, читачі мають змогу виявити свою ерудицію в різних галузях знань, соціальний досвід, моральні цінності, переконання. Тому диспут – це не лише з’ясування істини, а передусім – своєрідний шлях і засіб для «гімнастики розуму і почуттів». Головне завдання ведучого – створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і кожної дівчини.

Успіх диспуту залежить від низки факторів. По-перше, по­трібно завчасно створити в учнівському колективі психологічнепередчуття чогось цікавого, привабливого і підтримувати його до початку диспуту. А сам диспут має проходити так, щоб ці перед­чуття справдилися.

У процесі попередньої роботи важливо навчити юних чита­чів навичкам культури спору. Не кожна  дитина може чітко сформулювати свою думку, підібрати аргументи, вислухати думку протилежної сторони тощо. Тому є сенс підготувати «Пам’ятку учасника диспуту»:

▪ виступати лише тоді, коли маєш, що сказати;

▪ говорити, що думаєш, думати, що говориш;

▪ чітко і лаконічно висловлювати власну думку;

▪ поважати опонента не перекручувати його думок і слів;

▪ мати мужність визнати свою поразку у словесному двобої, якщо доведена хибність твого твердження;

▪ аргументувати свою думку точними фактами і цитатами з твору;

▪ пам’ятати, що диспут літературний, а тому намагатися осягнути позицію автора.

Диспути плануються заздалегідь і доцільно їх готувати разом із  педагогічним колективом. Читачів до них теж спеціально готують. Ця підготовка полягає не тільки в читанні відповідної літератури, а й у перегляді кінофільмів, що мають відношення до теми. Вдумлива попередня робота не тільки забезпечує успіх диспуту, а й привчає юних читачів самостійно оцінювати події, явища, факти, вчить логічно обґрунтовувати думки, робити висновки.

Обов’язки ведучого досить широкі: це і вступне слово, і керування суперечкою, і коментування виступів, і висновок. Ве­дучий повинен добре знати тему, вміти яскраво і публіцистично виступати. Це має бути ерудована людина, яка добре знає літературу, вміє організувати довірчу розмову між читачами. Літературні дис­пути зазвичай ведуть бібліотекарі або літературознавці, педагоги, в окремих випадках – найбільш активні читачі.

Бібліотечна гра як творчість

 Бенефіс читача – це комплексний захід, спрямований на зміцнення авторитету кращих читачів бібліотеки, підвищення їх соціального статусу шляхом знайомства з їх читацькими біогра­фіями, сьогоденням, організацію виставок з книг бібліотеки  за темою «Мої улюблені книги», прослуховування улюблених музичних творів тощо. Необхідно акцентувати увагу на ролі книги в становленні особистості, моральних якостей, в оволодінні знаннями, виборі професії або хобі кращими читачами.

Літературний ярмарок – комплекс невеликих, але багато­планових заходів, які проходять одночасно. Це можуть бути вікто­рини, конкурси, зустрічі з цікавими людьми, рольові ігри, номери художньої самодіяльності, розіграші призів.

Літературний бал може включати в себе художнє читання, музичні та танцювальні номери, інсценізації літературних творів.

Як засвідчує практика, важливим чинником в роботі з розвитку читацького інтересу учнів старших класів є організація літературних вікторин, конкурсів або ігор. Це можуть бути форми більш прості у їх підготовці (кросворди, ребуси) та такі, що потребують трива­лого часу на кшталт «Розумники та розумниці», «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?» тощо. В їх основі має бути впізнавання художніх творів за окремими текстами, відтворення рядків і строф за заданими словами, постановка і розгадування каверзних питань, пов’язаних із прочитаними творами, відгадування імен літературних героїв, прізвищ авторів, назв книг тощо.

Важливо всіляко стимулювати участь у таких формах присудженням балів, врученням призів, організацією стендів із їх світлинами.

Останніми роками фахівці бібліотечної справи почали приді­ляти особливу увагу оновленню методичних підходів до застосування ігрових форм роботи з популяризації творів друку, урізноманітнюючи їх. Акцент було зроблено на новизну у назві заходу, методиці його проведення, елементи театралізації подання інформації.

Фахівці, готуючи відповідні заходи, мають підходити до їхньої організації неформально: вивчати читацькі інтереси та літературні уподобання, шукати цікаві теми, не обмежуватися лише навчальними програмами або відомими авторами та їхніми творами, «трафаретами» розроблених літературних конкурсів, а спонукати юнацтво до різножанрового читання, творчого мислення.

Нагадаємо декілька заходів, які могли б урізноманітнити роботу з школярами.

Міні-конкурс «Хто автор?» (доцільно проводити з невелики­ми групами читачів на абонементі). Поряд із кількома портретами відомих письменників наклеїти кишеньки і вкласти туди врізнобій картки з їхніми прізвищами та назвами творів. Діти почергово повинні витягати ці картки, називати авторів і правильно вибира­ти написані ними книги. Журі оцінює знання кожного учасника і час, витрачений на виконання завдання. На завершення конкурсу оголошуються імена переможців.

Літературно-географічна гра «Де і з ким це відбувалося?».

На карті необхідно позначити місця, де проходили ті чи інші події, описані в книгах, копії титульних сторінок яких розміщено поряд. Учасникам гри за жеребом потрібно вибрати певну позначену точку на карті і підібрати до неї правильні «титульні» сторінки, а потім пояснити свій вибір.

Поетичний конкурс «Віднови вірш».

Рядки різних невеличких віршів відомих українських поетів, наприклад із шкільної програми, написати на окремих смужках і покласти в конверти. Учасники заходу мусять скласти із цих смужок правильний текст, а журі – оцінити їхні знання. Цей конкурс можна ускладнити, якщо до конверта покласти рядки з двох віршів або запропонувати його шанувальникам поезії певного автора. Захід розраховано на 2-3 учасників.

Літературна головоломка «Розпізнайте, хто я?».

Один із учасників видає себе за відомого літературного пер­сонажа (коло героїв творів можна заздалегідь скоротити, обравши один жанр: детектив, казку, драматургію), а інші задають йому різноманітні запитання, намагаючись визначитись, хто він такий. «Герой» на всі запитання повинен відповідати однозначно: «так», «ні», «приблизно», «холодно», «гаряче» тощо. Перемагає той із учасників, хто першим вгадає персонаж.

Літературна подорож «Невідомими стежками».

Для проведення заходу необхідно намалювати велику карту подорожі з коламирізного кольору, яким позначається запи­тання з тієї чи іншої галузі знання або інше завдання. Наприклад, червоним кольором буде позначено запитання з української літератури, жовтим – зі світової, зеленим – з географії, синім – з історії, білим – із фольклору, чорним – пропуск ходу. Також потрібно зробити досить великий кубик з цифрами, яким буде визначатися «швидкість» про­сування за маршрутом. Серед читачів слід підібрати 3-4 різнобічно підготовлених учасників для кожної з двох команд (у крайньому випадку – двох гравців-універсалів). Команди кидають кубик за чергою. Якщо відповідь невірна, команда (гравець) повертається на попередню позицію або пропускає наступний хід. Один із членів журі прапорцями або фішками помічає місцезнаходження команд на карті. Переможцем стає команда, яка перша дістається кінцевого пункту подорожі.

«Літературний колаж».

У період підготовки заходу доцільно розробити анкету, яка допоможе виявити найбільш популярних серед читачів авторіввітчизняної і зарубіжної літератури, улюблену тематику, героїв книг, уміння аналізувати і робити висновки з прочитаного. У програму літературного колажу можна включити бібліографічний огляд, ви­користавши прийом «живих анотацій». Суть його полягає в тому, що герой книги сам представляє себе. Для цього читачі, які мають акторські здібності, хорошу дикцію, заздалегідь готують розповіді про героя від першої особи, деякі атрибути його одягу.

Одним із компонентів літературного колажу може бути екс­прес-інформація. Важливим моментом є те, що бібліотекарі повинні не тільки інформувати про невідомі або маловідомі цікаві факти з біографії вітчизняних і зарубіжних письменників, а й пропонувати всім присутнім доповнити розповідь своєю інформацією.

Літературний колаж може завершитися конкурсом на краще складання оповідання. До проведення конкурсу розробляються його умови, читачів знайомлять із домашніми завданнями, пропонують їм спробувати себе у ролі письменника, написати і проілюструвати свій твір. Переможців конкурсувизначає журі.

Аукціон книги.

Уже сама назва заходу є своєрідною рекламою для читачів. Аук­ціон означає продаж з торгів, на якому товар купується за найвищу із запропонованих ціну. Цей захід доречно проводити з метою презен­тації нових надходжень до бібліотеки та підвищення попиту на них. Вибираються 5-7 книг-«лотів», що в даний період є бестселерами або користуються попитом серед різних груп читачів:шанувальників детективів, пригодницьких романів, «фентезі» тощо. На аукціоні найвища ціна визначається активністю читачівта їхніми правильними відповідями. За цими ознаками ведучий заходу і його помічники з читацького активу встановлюють «покупця» певної книги, який одержує першочергове право на її читання.

Використання характерної атрибутики – гонга, молотка, які матимуть учасники «торгів», – допоможе створити атмосферу азарту і справжнього аукціону.

Доцільно проведення серед читачів бібліотеки паралель­них конкурсів «Краща книга року», «Коронація слова». Учням  пропонується висувати своїх номінантів, при цьому вони вистав­ляють оцінку книзі. Потім називаються офіційні лауреати тієї чи іншої премії та переможці паралельних читацьких конкурсів. У бібліотеці можна влаштувати урочисту церемонію нагородження активних учасників конкурсу.

Щодо визначення якісного рейтингу того чи іншого твору, читачам можна запропонувати критерії оцінок (за 10-бальною системою):

10 — дуже сподобалося;

9 — чудовий твір;

8 — добра книга;

7 — нормально, хоча можна було і не читати;

6 — так собі, терпимо, але читати абсолютно не обов’язково;

5, 4, 3, 2 — різні ступені негативного ставлення;

1— не читав, тому не беруся ставити оцінку.

Літературний суд – сюжетно-рольова гра, що імітує судове засідання. Учасники розподіляють між собою ролі судді, захис­ника, прокурора, судових засідателів, потерпілих, обвинувачених та свідків. Підсудним може бути будь-який літературний герой. Кожний учасник суду має продумати свій виступ, підібрати цита­ти з тексту для захисту, звинувачення, свідоцтв. Причому право героя самому визначити, на стороні захисту чи обвинувачення він виступатиме. Прокурор готує обвинувачення, свідків зі свого боку, а адвокат – захист і свідків зі свого.

Отже, читачі – учасники заходу мають добре знати текст, при­чому в деяких розділах – у деталях; «прокурорам» і «адвокатам» слід продумати свої промови і подальші реакції на питання, щоможуть задати учасники суду. Бібліотекар або вчитель має стати організатором суду, а краще – суддею. Він має бути напоготові вступити в діалог, підтримати інтерес кожного до гри, реакцію того чи іншого читача, дати йому можливість для самостверджен­ня у виступі під час «судового» процесу, спровокувати ситуацію, диригувати обговоренням. Аудиторія оформляється під зал суду, дотримуються всі необхідні церемонії.

Мета заходу – поглибити розуміння самого твору за допомо­гою імітації певних життєвих ситуацій, оскільки тільки так можна визначити бачення реального життя читачами сьогоднішнього дня. Важливий не стільки вирок, який обов’язково виноситься в кінці суду, скільки сам процес обговорення, під час якого по-новому звучатиме текст, а «герої»можуть розкритися з несподіваного боку.

Попри необхідність додержання правил гри, дуже важливою під час літературного суду є імпровізація. Імпровізація – сценічна гра, що не обумовлена чітким драматичним текстом і не підготовлена на репетиціях. Читач, перебуваючи в певних умовах, вживаючись у свою роль, намагається знайти вихід із ситуації, що склалася.

Нові часи значно змінили виставкову роботу бібліотек. Хоча від цього її головні завдання – розкриття фондів у цілому або їх окремих розділів, окремих творів, просування читання, привер­нення уваги до певної теми, створення єдиного інформаційного блоку, що полегшує читачам пошук необхідної інформації, покращення, удосконалення читацької та інформаційної куль­тури – не змінилися. Наведемо корисні фахівцям, що працюютьбезпосередньо з читачамдітьми, приклади організації деяких виставок.

 

 

 

Класика жанру

Діалогові виставки.

У практику роботи міцно увійшли діалогові виставки, що висвітлюють певну проблему з різних точок зору. Це ефективна форма організації книжкових експозицій, особливо для підлітків.

Один із її варіантів може мати назву «Привабливість улю­блених сторінок».

За основу беруться два стелажі, що ставляться кутом один до одного. Один із них має демонструвати улюблені книги підлітків 1970-1980-х рр., інший призначено для творів, що їх читає сучасне юнацтво. У центрі на столі розміщуються заголовок виставки і аркуші для автографів. У зверненні до читачів пропонується за­лишити на них підпис і вказати свою улюблену книгу (якщо така є). Отже, відвідувачі залу ставлять автографи, записують назви книг, і таким чином стелаж «Книжкова полиця сучасного читача» буде поповнюватимется улуюбленими книжками покоління кінця 90-х років ХХ – початку ХХI ст. Нинішньому поколінню читачів паралельно варто запропонувати експрес-опитування з пи­таннями: чи вважаєте Ви себе читаючою людиною? які літературні жанри Вам подобаються?чи читали Ви щоcь із книг, популярних серед покоління 70-80-х? якщо ні, то чи зацікавила Вас хоч одна з них, вкажіть її назву?

Потім цікаво буде простежити, взяв читач(ка) названу книгу або ні.

Іншій варіант виставки-діалогу – як в реальному так і вір­туальному форматах – можна організувати під назвою «Ласкаво просимо в рейтинг 50 (100) кращих книг усіх часів і народів».

Читачам пропонується скласти свій список з 50 (100) кра­щих книг. За результатами голосування відвідувачів бібліотеки та її сайту складається узагальнений список. У голосуванні беруть участь твори художньої літератури будь-якого обсягу і жанру, на­писані будь-якою мовою і в будь-який період часу. «Реальні» відвідувачі бібліотеки можуть голосувати «галочкою» проти назви тієї чи іншої назви на окремому аркуші паперу, або пропонувати свій варіант. А зорієнтуватися читачам допоможе саме виставка з 50 (100) назв, яку пропонується влаштувати всім працівникам бібліотеки (кожний з них може назвати свій варіант самостійно) або за допомогою вчителів, батьків, літературознавців, різних категорій читачів. ­

Учасники голосування самі вирішують, що розуміти під словом «кращі». Тобто пропонується вибір без обмежень: можна додати до списку і проголосувати як за найепохальніший, з точки зору читача, літературний твір, так і просто за улюблену повість, поему, вірш або байку. Система голосування дозволяє голосувати «за» і «проти». Участь у голосуванні не потребує ніякої реєстрації. Голосування варто не обмежувати часовими рамками і періодично поновлювати.

Виставка «Що в імені моєму….»

Бажано влаштувати цикл виставок, що були б присвячені різним іменам: «Анна (Ганна)», «Володимир», «Іван», «Марія (Маша)», «Олександр(а)», «Георгій (Юрій)» тощо. Її мета – по­знайомити учнів із значеннями імен, історичними та сучасними особистостями або літературними героями, які мають відповідні імена (наприклад: Анна Ярославівна – донька Київського князя Ярослава Мудрого, поетеса Анна Ахматова, героїня роману Л. Толстого «Анна Кареніна», польська співачка Анна Герман або українська видатна спортсменка-художня гімнастка Анна Безсо­нова тощо). Влаштовувати ці виставки варто до ювілейних дат, днів народження або днів ангелу.

«Іменні» виставки сприятимуть інтелектуальному та куль­турному розвитку дітей, їх духовному удосконаленню. Це цікавий спосіб залучення до читання.

До речі, цю виставку доцільно запропонувати також у вір­туальному форматі із застосуванням усіх можливостей Інтернету (наприклад, з відсилками до енциклопедій, музеїв, певних ілюстра­цій, кінострічок, географічних об’єктів, електронних версій тих чи інших літературних творів, віршів або пісень тощо) і запро­понувати віддаленим користувачам взяти участь в її формуванні, тобто зробити цю наочну форму «живою» і динамічною.

Важливим напрямком роботи з школярами є про­ведення інтерактивних літературних конкурсів, вікторин, кросвордів тощо. Одним з таких конкурсів може стати «Слово чи­тача». Його мета – запросити читачів ділитися своїми враженнями від певної книги: сподобалася вона чи ні, вразила оригінальністю чи розчарувала своєю примітивністю, і, таким чином, створити певний літературний ресурс за рекомендацією читачів.

Важливо, щоби рецензент дотримувався певних вимог:

▪ у рецензії має вказуватися прізвище автора, назва книжки, видавництво і рік видання;

▪ вона повинна мати назву, не тотожну назві книжки, а також містити зазначення потенційного читача, якому може бути цікавою;

▪ її треба складати за певними композиційними правилами: вступ, основна частина і висновок;

▪ рецензія має містити об’єктивну інформацію про автора та книгу (особливо про відзнаки, нагороди, факти з біографії тощо);

▪ рецензія – короткий жанр, тому вона повинна мати одну основну авторську думку-ідею, яка розкривається, ілюструється, аргументується і, кінець-кінцем, доводиться; думка має бути за­вершена.

▪ рецензія має повідомляти про тему книжки, її жанр (роман, детектив, фантастика, інтимна лірика тощо), основну інтригу, героїв (але без викладу сюжету);

▪ вітається особиста оцінка читача та його роздуми або зви­чайна порада: прочитати книгу чи, навпаки, не витрачати на неї час.

Компетентне журі в кінці конкурсу визначає переможця(ів) та призерів і за можливістю заохочує їх цінними подарунками або книгами.

 

А це щось новеньке…

Крім вищезгаданих методів, з`являються нові, невідомі раніше або відомі, але модернізовані, завдяки яким у школярів  формується стійка звичка до читання і користування бібліотекою, сприймання цієї інституції, як життєво необхідної для навчання, дозвілля і розвитку.

Якщо ми вже заговорили про віртуальний простір, то читачам варто запропонувати, наприклад, багатство художнього літературного сегменту Інтернету з його електронними бібліотеками – універсальними, жанровими, тематичними, для певних вікових категорій (діти, під­літки, юнацтво), сайтами письменників, літературними об’єднаннями тощо. І звичайно, читачам важливо дати навігацію до ресурсів для спілкування: відповідні форуми, блоги, онлайн- клуби прихильників творчості того чи іншого автора або жанру, що надаватимуть їм можливість поділитися думками, обговорити цікаві книги, теми, знайти однодумців.

Бібліо-кафе- форма заходу, побудованого за типом кафе, де в меню замість блюд подаються книги (автори, міні-заходи) Наприклад, «В"Бібліоменю" входять книги набудь-який смак: від невигадливих книжкових страв до самих смачних і вишуканих !  

Бібліомікс -(англ. mix - змішувати) - це може бути бібліографічний огляд за окремою темою, до якого можна включити бібліотечні документи за різними видами: книги, періодичні видання,  відео-, кіно-, фоно-, фото- документи, електронні видання, плакати, посилання на інформаційні ресурси.

Бібліотечний бульвар -захід, що проводиться на вулиці з метою реклами книги і читання

Бібліотрансформер – це максимально повно представлена факто- та бібліографічна інформація щодо об’єкту бібліографування, на основі якої можна сформувати інші форми бібліографічних видань. Складається він з декількох складових модулів, а саме: книжкова закладка – інформаційна листівка або флайєр -  інформаційно-бібліографічний словничок - мультимедійний урок-презентація - бібліографічний покажчик - відео-вікторина  - відео-урок. 

Бібліофреш - ( англ. fresh - свіжий) бібліографічний огляд новинок.

Бібліошопінг –  форма масового заходу, в ході якого один учасник заходу пропонує іншому учаснику «придбати» книгу з фонду бібліотеки прорекламувавши її.Шопінг (англ. shopping) - форма проведення часу у вигляді відвідин магазинів(найчастіше торгово-розважальних комплексів) і покупки товарів (одягу, взуття,аксесуарів, головних уборів, подарунків, косметики і т. д.).

Бук-слем (BOOKSlam)- (від анг. slam штовхання, витіснення одне одного) - змагання на кращу "рекламну компанію" по просуванню обраної книги, можливо з елементами музичної театралізації. Учасники діляться на декілька команд. Завдання команди полягає втому, щоб якомога краще розрекламувати книжку. Головне, що команди отримують однакові книжки. І за окремий проміжок часу треба показати  уміння донести до глядачів свої емоції і почуття. Таким чином, рекламна книжкова компанія повинна змусити купити, тобто прочитати книгу. Кращу рекламну книжкову компанію визначає журі,  до складу якого можуть входити як  глядачі так і бібліотекарі.
Велнес-тренінг– захід, спрямований на просування здорового способу життя. Запропонуйте дітям, які займаються вуличними видами спорту (воркаут, паркур тощо), показати своїм одноліткам, що займатися спортом просто – потрібне лише бажання.Велнес(від англ.bewell – гарне самопочуття) – концепція здорового способу життя, заснована на поєднанні фізичного та ментального здоров’я, правильного харчування, розумних фізичних навантажень та відмови від шкідливих звичок.

Відкритий мікрофон- (відкрита трибуна) - ціннісно-орієнтована діяльність в ситуації діалогу на задану актуальну тему, заснована на принципах демократії і плюралізму думок. Передаючи один одному імпровізований мікрофон (виходячи до трибуни), читачі вільно висловлюють свою точку зору, задають гострі питання. Виступи читачів повинні бути короткими, небанальними, пов'язаними з реальним життям. В цілому досить 7-10 повідомлень.

Геокешинг - ("geocaching", від грец. "Geo" - Земля, англ. "Cache" - тайник) – цезахоплююча гра, в якій присутні: подорож, знаходження місця розташування заданих об'єктів, пошук інформації про об'єкти та відповідей на запитання.

Гурман-вечір-  аматорів .... жанру - вечір, присвячений певному жанру літератури, підготовлений з урахуванням підкреслення («смакування») кращих сторін даного жанру. 

Демотека – це місце (творчий куточок), де читачі можуть залишити свої власні роботи – «демки» в галузі музики, літератури, фотографії, фільмів, графіки тощо, для того, щоб про них дізнався широкий загал.

Караван історій- захід, що складається з самих цікавих історій, пов'язаних з найвідомішими людьми, історичними місцями, традиціями і подіями. 

Караван книг- захід, присвячений презентації декількох книг як однієї, так і різної тематики. Наприклад: караван новинок, караван забутих книг.

Книжкова виставка-інсталяція - виставка, яка представляє собою просторову композицію, створену з різноманітних елементів – книг, журналів, побутових предметів, промислових виробів та матеріалів, природних об’єктів, фрагментів текстової та візуальної інформації

Книжковий дрес-код- форма масового заходу, на якому презентують  саме ті книги, які можна вважати обов'язковою складовою іміджу сучасної людини.

Коучинг -(від англ.. coaching – навчання, тренерство) – це метод сучасного консультування, що сприяє ефективному досягненню клієнтом поставленої мети, що виявляється в конкретних результатах. В бібліотеці можна використовувати як форму професійного навчання або під час масового заходу, задля  вирішення якоїсь проблеми разом з учасниками.

Літературний гороскоп- захід, побудований по типу гороскопу, де література (книги, автори) підібрана за знаками того чи іншого гороскопу. 

Літературний каламбур- захід, присвячений письменникам –з однаковими прізвищами або різним творам зі схожими сюжетами, значенями одного і того ж слова (або двох подібно лунаючих слів) з метою справити комічне враження. 

Літературнийслем - літературне змагання, в центрі якого презентація, де кожен із літераторів (участинів) читає свої твори в різних турах, отримуючи певні бали від непрофесійного журі – глядачів.

Нон-стоп- захід, присвячений читанню віршівна одну тему, одного автора або авторських 

Поетичний зорепад - захід, присвячений шедеврам поезії або популярним поетам, що вимагає читання віршів.

Сторітелінг - (від. англ. storytelling - розповідання історій) — це спосіб передачі інформації через розповідання історій. Використовується при підготовці масових заходів, в професійному навчанні, при підготовці інформації у ЗМІ, при веденні сайтів, блогів.

Флешбек(англ. flash - спалах, осяяння; back - назад), зворотний кадр - в мистецтві означає відхилення від оповідання в минуле: сюжетна лінія переривається, і глядач спостерігає дії, які відбувалися раніше.

Флешбук- презентація або знайомство з цікавими книгами за допомоги цитат, ілюстрацій, особистих переживань та іншої інформації про книгу.

Звичайно, що шкільні бібліотеки на своїх веб-сайтах також мають створювати та підтримувати своє віртуальне читацьке середовище з форумами, блогами відповідних читацьких лідерів, письменни­ків тощо. Флешбук – книжний флешмоб в Інтернеті. Бібліотеки створюють сторінку (аккаунт) будь-якої книги в соцмережах і запрошують відвідати її якомога більшу кількість користувачів. Їх, принаймні, протягом місяця знайомлять з книгою через фрагменти тексту, ілюстрації, біографію автора, особисті переживання і т. ін. Посилання на свої сторінки можна розмістити в коментарях блогу «Флешбук» у тій рубриці, для якої ваша книга найбільш підходить: «Для юнацтва», «Для дітей», «Для дорослих», «Для всієї сім’ї» тощо. У результаті цієї акції на сайті формується «Зведений каталог», а книги, що сподобалися, збирають навколосебе відданих читачів, тож виникають нові он-лайн книжкові клуби.

Важливо також супроводжувати читання власними інформа­ційними ресурсами (зокрема, за допомогою надання користувачам веб-списків, бібліографічних покажчиків (списків) творів, вірту­альних презентацій окремих книг, рекламних анотацій, повідо­млень про видатні літературні події в країні, світі, цікаві зустрічі з авторами, кінцеві результати різних Всеукраїнських літературних премій, книжкових конкурсів (рейтингів), що проходять в країні); допомагати читачам експертними оцінками літературознавчих сюжетів, художніх, естетичних особливостей книги, її ідейно- змістовних смислів, характеристик персонажів тощо.

Отже кожний із вищезгаданих ресурсів передбачає окрему сторінку на кшталт «Літературний компас», «Книжкова шафа», «Література і літературознавство», «Літературна критика в Інтер­неті» і т. ін.

І на закінчення згадаємо ще одну форму, яка в світовому та українському Інтернет-просторі набуває дедалі більшої популяр­ності, а саме буктрейлери(BookTrailer) – ролики, що створюють візуальний образ книги.

Сьогодні багато пошановувачів певного літературного тво­ру вважають за обов’язок візуалізувати свої враження від книги. Через це Інтернет-простір наповнився аматорськими роликами, у яких обігруються сюжети популярних книжок. Бібліотеки також можуть долучитися до створення буктрейлерів за допомогою своїх фахівців і читачів та виставляти зроблені кіноролики на сайті, наприклад, під рубрикою «Книга в кадрі». Детальніше про цю форму та деякі «секрети» її створення можна прочитати в інформаційному віснику «Бібліосвіт» Державної бібліотеки для юнацтва (Ворона Ю., Сопова Т. Книга в кадрі. // Бібліосвіт. – Вип. 4 (44). – К., 2012. – С. 35-39).

Наведені форми є лише часткою тих численних заходів, які можуть бути спрямовані на підвищення престижу книги і читання серед дітей та юнацтва та ефективно використані бібліотеками для отри­манні додаткових рушіїв впливу на читачів.Сучасна бібліотека повинна бути привабливою та багатогран­ною. Перед нею стоїть завдання створити максимально комфортне середовище для тих, кому потрібна книга, читання, психологічнерозвантаження. Отже, бібліотечним працівникам не слід обмежуватись традиційними формами роботи, а варто шукати нові шляхи популяризації ресурсів своїх книгозбірень і розповсюдження знань.

Поєднавши зусилля у сфері підтримки та розвитку читання з місцевими органами влади, громадськими установами, навчальними закладами, працівники бібліотек стимулюють інтерес до активного читання за допомогою сучасних бібліотечних форм та технологій роботи.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 1. Анікіна Т. Формування інформаційної компетентності учнів. Проектні

технології// Школа. – 2009. - № 10. – С. 35-42.

 2. Бондаренко Д. Г. Методичні рекомендації щодо проведення «Відкритого

уроку читання»// Шкільна бібліотека плюс. – 2011. - № 2. – С. 2-5.

 3. ВашуленкоО. Читацька компетентність молодшого школяра: теоретичний аспект// Початкова школа. – 2011. - № 1. – С. 48-50.

 4. Волобуєва Л. М. Сучасний учень і культура читання// Управління школою. – 2010. - № 10. – С. 16.

 5. Гаркуша В. В. Як виховувати у дітей інтерес до читання// Шкільна

бібліотека. – 2009. - № 6. – С. 84-85.

 6. Зангізорян Ш. С. Інформаційна компетентність школяра// Шкільна

бібліотека. – 2011. - № 1. – С. 57-60.

 7. З книгою чи комп ютером у ХХІ столітті? (8-11 класи)// Зарубіжна

література. – 2010. - № 6. – С.28.

 8. Книга навчальна та для дозвілля// Шкільна бібліотека. – 2010. - № 4. – С. 54.

 9. Кривцова Н. М. В. О. Сухомлинський про виховання книгою// Шкільна

бібліотека. – 2010. - № 8. – С. 73.

 10. Кривцова Н. М. Від компетентного читача – до інтелектуально розвинутої особистості// Сучасна школа України. – 2010. - № 9. – С. 1-20 (вкладка).

 11. Лисак Л. Інтерпретаційна компетентність: практика формування// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. - № 1. – С. 7-10.

 12. Одарченко С. Є. Розвиток читацьких навичок учнів// Шкільна бібліотека. – 2010. - № 6. – С. 44-46.

 13. Спільними зусиллями виховаємо любов до читання// Шкільна бібліотека. – 2008. - № 6, - С. 11-13.

 14. Ткачук Г. Читання – розгляд як системний метод формування культури

читацької діяльності учня// Початкова школа. – 2009. - № 9. – С. 7-10.

 15. Утенська Т. С. Формування і розвиток читацької компетентності школярів// Управління школою. – 2009. - № 7. – С. 12-14 (вкладка).

 16. Цемрюк Л. П. Сучасний учень і культура читання// Шкільна бібліотека. –2010. - № 10. – С. 66.

 17. Читання – шлях до успіху. Спецвипуск// Шкільна бібліотека плюс. – 2009. - № 8(квіт.). – С. 3-33.

 18. Читання – найкраще навчання// Управління школою. – 2009. - № 34. – С. 37- 45.

 19. Шалагінов Б.Мотивація читання як методична проблема// Всесвітня

література в середніх навчальних закладах України. – 2010. - № 2. – С. 2-4.

 20. Шеляг Г. Формування читацького інтересу учнів 1-2 класів// Початковаосвіта. – 2009. - № 46 (груд.). – С. 2-5.