Методичні настанови "Особливості організації діяльності учнів на уроках з фізичної культури"

 

 

 

В.О. Івахненко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості організації діяльності учнів

на уроках з фізичної культури

 

 

 

 

 

Методичні настанови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Красноград

2018

 

 

УДК: 378.147

І 23

Укладач:

Івахненко В.О., викладач фізичного виховання, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Красноградського коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

Рецензенти:

Прохватило Г.М., керівник фізичного виховання,  спеціаліст вищої категорії, викладач-методист Красноградського коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради 

Богатирьова Л.В., викладач фізичного виховання, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист Красноградського коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

Івахненко В.О.

І 23  Особливості організації діяльності учнів на уроках з фізичної культури: методичні настанови / В.О. Івахненко. – Красноград: ФОП Сирота Т. В., 2018. – 50 с.

 

Методичні настанови укладено відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки фахівців за спеціальністю 5.01020101 Фізичне виховання. Робота  висвітлює  питання організації діяльності учнів на уроках фізичної культури, особливості застосування методів та способів виконання вправ.

 Матеріалами можуть користуватись студенти педагогічного коледжу, вчителі фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів, викладачі.

 

УДК: 378.147

   

Схвалено на засіданні

Навчально-методичної ради

Красноградського коледжу КЗ «ХГПА» ХОР

Голова Навчально-методичної ради

_________________________ Л.Д. Котелевська

Протокол № __   від ___.___.2018 року

 

© В.О. Івахненко, 2018

 

 

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА……………………………………………   РОЗДІЛ 1. УРОК – ЯК ОСНОВНА ФОРМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ………………………. 1.1. Основні компоненти та закономірності освітнього процесу …………………………………. 1.2. Сучасні вимоги до уроку фізичної культури в школі ……………………………………………………... 1.3. Завдання уроку фізичної культури …………… 1.4. Структура уроку фізичної культури ………...   РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ ………………………………… 2.1. Елементарні способи управління ……………... 2.2. Способи виконання вправ ……………………... 2.3. Методи організації діяльності учнів …………..   ПІСЛЯМОВА................................................................... СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................... ДОДАТКИ ………………………………………….. ДОДАТОК А Вправи для формування правильної постави ДОДАТОК Б Вправи для м’язів стопи

4     6   6     10 11 13 18     26 26 33 34   38 40 54

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Урок як основна форма фізичного виховання школярів.

Урок – найбільш розповсюджена форма реалізації базової програми з фізичного виховання для здійснення загальної фізкультурної освіти [9, c.76]. Уроки фізичної культури забезпечують фізкультурну освіченість, загальну фізичну підготовленість до будь-якої діяльності і відрізняються більшою змістовністю. Вони відіграють суттєву роль у створенні передумов для організації та успішного розгортання спортивної підготовки учнів. Під час уроків діти знайомляться з типовими видами спортивних вправ, оволодівають основами техніки, досягають вищого рівня розвитку рухових якостей, набувають початкового уявлення про види спорту. Фактори, що визначають специфіку уроків фізичної культури в школі:  Основна спрямованість і конкретні завдання (на уроках вчитель створює найкращі умови для розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів). 

Чисельність, вікові особливості і можливості дітей (на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність. Діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями).  Визначення основного змісту інших форм фізичного виховання школярів.  Яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань.  Предметно-просторове середовище (місце занять, обладнання, інвентар).  Максимальна тривалість уроку – 45 хв.  Місце уроку в загальному розкладі. Уроки включено до шкільного розкладу на рівні з іншими навчальними предметами та обов’язкові для всіх учнів. Вони проводяться 2-3 рази на тиждень. Їх зміст визначається програмами.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає на перші зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоб переходи від однієї частини до іншої були непомітними [1, c.46].

 

РОЗДІЛ 1. УРОК – ЯК ОСНОВНА ФОРМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

 

1.1. Основні компоненти та закономірності освітнього процесу

 

Освітній процес є органічною єдністю процесів навчання, виховання і розвитку. Його сутність полягає в передачі педагогами соціального досвіду і його засвоєння виховуваними за допомогою взаємодії тих і інших. Він спрямований на задоволення потреби сучасного суспільства в освічених людях, здатних вирішувати виробничо-економічні, наукові та соціально-культурні завдання, поставлені історичним часом. 

У структурі педагогічного процесу в якості основних компонентів виступають навчання і виховання. Кожен з них, у свою чергу, складається з безлічі інших взаємопов'язаних процесів. Так, у навчанні виділяють процес викладання і процес навчання, у вихованні –  процеси виховних впливів, їх сприйняття виховуваними, самовиховання та ін.

До компонентів педагогічного процесу відносяться мета, завдання, зміст, засоби, методи і форми взаємодії педагогів і виховуваних, а також педагогічні умови та результати педагогічного процесу. 

Спрямованість освітнього процесу випливає з потреб суспільства і загальної мети виховання людини. Виходячи, з неї визначаються приватні цілі і завдання навчання і розвитку, а також його зміст. Цілі і зміст – найважливіші компоненти педагогічного процесу. Вони визначаються соціальним замовленням і є результатом  педагогічної діяльності.

Загальна мета конкретизується в педагогічних завданнях, що включають освітній, виховне та розвиваюче зміст. Всі компоненти тісно взаємопов'язані, оскільки рішення освітніх завдань неможливе у відриві від виховання, а процес виховання базується на створенні певних уявлень, що спираються на відповідні знання. 

Навчання та виховання учнів проводиться в процесі навчальної роботи, позакласних і позашкільних занять та суспільно корисної праці [2, c.57]. Основною формою організації освітньої роботи в школі є урок. 

Урок фізичної культури є такою формою занять, якої охоплюються в обов'язковому порядку всі учні школи. Уроки проводяться з певним постійним складом учнів даного класу. Це дозволяє краще організувати і проводити заняття, враховуючи конкретні умови і фізичну підготовленість займаються. 

Уроки фізичної культури проводяться за твердим розкладом, у визначені дні та години тижня, протягом певної кількості часу (45 хв.). Вони у своїй сукупності забезпечують систематичне вивчення того мінімуму знань і навичок, який передбачений програмою, і, отже, становлять основу для різнобічного фізичного виховання учнів. 
Правильне проведення уроків забезпечує успіх самостійної роботи і виконання учнями різних завдань вчителя, пов'язаних з удосконаленням умінь і навичок, одержуваних на уроках. Ці завдання учні виконують вдома або в секціях. Таким чином, уроки є основою і для самостійних особистих або групових занять учнів. 

З коротких бесід вчителя на уроках учні дізнаються про завдання і значення фізичної культури і спорту, про досягнення спортсменів. На уроках вони знайомляться з новими для них видами фізичних вправ та іграми, у дітей виховується інтерес до гімнастики, спорту та ігор. Все це сприяє залученню дітей у секції та команди, залучає до участі у різних масових фізкультурних і спортивних заходах. Отже, урок є основою для всієї позакласної масової та спортивної роботи з учнями. 

Фізичне виховання має велике прикладне значення. Серед фізичних вправ, що застосовуються на уроках фізичної культури, дуже багато таких, які мають життєво важливе значення і застосовуються у повсякденному житті, в побуті. Завдання школи полягає в тому, щоб учні звикли до використання засобів фізичного виховання щодня в різних умовах навчання, праці та відпочинку [3, c.71]. 

Всьому цьому діти вчаться, перш за все на уроках фізичної культури. 

Як за змістом, так і по організації уроки фізичної культури мають специфічні особливості. Вони проводяться в залі, на майданчику, в коридорі, де діти менш обмежені в рухах, а це створює особливі умови для організації дітей та проведення уроку. Діти на уроках фізичної культури займаються не у звичайній шкільній формі, а в спеціальних костюмах, знаходяться в інших температурних умовах. Під час уроку їм доводиться неодноразово змінювати свої місця для виконання вправ і входити в багатоаспектний взаємодію один з одним. Крім того, вчитель може свідомо змінювати обстановку на уроці, коли діти несподівано для себе та інших змушені діяти в повній залежності від колективу. 

Уроки фізичної культури відрізняються великим різноманіттям рухових відчуттів, які впливають на організм учнів. Тому тут більше, ніж де-небудь, повинен здійснюватися індивідуальний підхід до учнів. 

Всі ці особливості посилюють відповідальність учителя за проведення уроків фізичної культури. 

 

1.2 Сучасні вимоги до уроку фізичної культури в школі

 

Кожен урок фізичної культури повинен відповідати наступним вимогам [6, c.37]: 

а) мати певні завдання – загальні, виконання яких має бути забезпечено в процесі всіх уроків або серії уроків, і приватні, що виконуються протягом одного взятого уроку; 

б) бути правильно методично побудованим; 

в) бути послідовним продовженням попередніх занять і в той же час мати свою цілісність і закінченість; одночасно з цим він повинен значною мірою передбачати завдання та зміст наступного чергового уроку; 

г) відповідати за своїм змістом, визначеним складом учнів щодо віку, статі, фізичного розвитку і фізичної підготовленості; 

д) бути цікавим для учнів, спонукати їх до активної діяльності; 

е) містити вправи та ігри, які сприяють різнобічному фізичному розвитку, зміцненню здоров'я, формуванню постави; 

ж) правильно поєднуватися з іншими уроками в розкладі навчального дня; 

з) носити виховує характер.

 

1.3. Завдання уроку фізичної культури

 

Результати педагогічного процесу у фізичному вихованні залежать від якості навчальної та виховної роботи, що проводиться на уроках. Це досягається послідовним вирішенням завдань, покладених в основу кожного уроку. Уроки фізичної культури мають освітні, виховні та оздоровчі завдання. 

Освітні завдання полягають у навчанні дітей виконання фізичних вправ, передбачених програмою, у вдосконаленні вивчених вправ, а також у розвитку умінь і навичок застосовувати вивчені вправи в змінюється обстановці. Послідовне виконання освітніх завдань призводить до систематичного, міцному і повного вивчення всього навчального матеріалу програми. Для вирішення одних освітніх завдань необхідно відносно тривалий час (ряд послідовних уроків), а для вирішення інших – достатньо лише одного уроку. 

До освітнім завдань відноситься також отримання дітьми знань про фізичну культуру і спорт, про збереження здоров'я, режим дня, правильне дихання, загартовування, правильному виконанні фізичних вправ. 

Виконання освітніх завдань зазвичай поєднується з рішенням виховних та оздоровчих завдань. На уроках фізичної культури виховується увагу, дисциплінованість, воля, акуратність, дбайливе ставлення до майна, а також почуття дружби, товариства, цілеспрямованість, самостійність і наполегливість у подоланні труднощів. 

Оздоровчі завдання, як і виховні, повинні вирішуватися на кожному уроці. Правильна побудова і проведення уроків фізичної культури, заняття у відповіднихкостюмах, необхідне санітарно-гігієнічний стан місць занять, проведення уроків на відкритому повітрі.

1.4. Структура уроку фізичної культури

 

Одним з найбільш важливих питань, пов'язаних з уроком фізичної культури, є питання про побудову уроку. 
Під структурою уроку розуміється орієнтовний план, яким можна користуватися як основою при складанні окремого уроку. Структура уроку допомагає вчителю в раціональному підборі вправ, найбільш правильне розташування матеріалу і визначенні можливого навантаження на уроці. Побудова уроку залежить від поставленої задачі, що визначається у відповідності з послідовним вивченням програмного матеріалу. Для виконання поставлених завдань підбирається  відповідний  навчальний  матеріал,визначаються послідовність його вивчення і методичні прийоми навчання. 

Рішення будь-яких педагогічних завдань на уроці фізичної культури часто вимагає посиленої діяльності організму займаються. До цієї роботи організм повинен бути відповідним чином підготовлений. 

І. П. Павлов, вказуючи на необхідність підготовки організму до вирішення складних завдань, говорив, що в клініці і педагогіці поступовість і тренування – посновне фізіологічне правило. 

Ця вказівка ​​зобов'язує вчителя вирішувати педагогічні завдання, що вимагають значних зусиль з боку займаються, не на початку уроку, а в середині, після деякої підготовки. Вирішення основних завдань уроку вимагає і відповідної організаційної підготовки займаються, створення у них необхідного настрою і бажання приступити до виконання цих завдань. 

Після того як проведена необхідна організаційна підготовка учнів та виконано Павлівське «фізіологічне правило» про поступовість, слід приступити до вирішення основного завдання. Виконання основних педагогічних завдань найчастіше збігається з самим великим напруженням і активністю займаються. 

Після спільного щодо великої напруги організму і, як правило, підвищеного емоційного стану учнів неприпустимий різкий перехід стану спокою. Тому в побудові уроку відбивається поступовий перехід до стану спокою та організоване завершення занять. Таким чином, в побудові кожного уроку розрізняються три частини, перша частина –  організує, яка готує учнів до виконання найбільш важких завдань уроку, умовно називається ввідна, друга частина – спрямована на виконання основних завдань уроку, умовно називається основний, а третина, під час якої організовано завершується урок, умовно називається заключної. 

Поділ на частини є відносним. Кожен окремо взятий урок незалежно від його завдань з початку і до кінця повинен бути злитим, єдиним, і всі завдання і зміст уроку виконуються в тісному взаємозв'язку [7, c.52]. 

Підготовча частина уроку.

Тривалість підготовчої частини уроку 10-12 хвилин.

Вирішує такі завдання: початкова організація учнів, ознайомлення з задачами уроку, психологічний настрій на роботу, поступова функціональна підготовка організму до навантажень, утворення відповідного емоційного стану.

Отже, у підготовчій частині розв’язуються завдання, пов'язані із забезпечен­ням найкращих умов реалізації загальних завдань уроку через організаційні, психологічні, координаційні та функціональні впливи на учнів. Водночас вона має певне самостійне освітнє, оздоровче та виховне значення.

Традиційно урок розпочинається спільним шикуванням класу і рапортом чергового про готовність учнів до початку уроку. Процедура рапорту не обов'язкова в роботі з учнями молодших класів. Але необхідно мати на увазі її виховне значення і категорично вимагати точного і безумовного виконання усіх поданих команд. Сьогодні в школах можна спостерігати (і це масове явище), як учні неточно виконують або зовсім не виконують команд чергового, навіть учителя. Мабуть, це пояснюється низкою причин: відсутністю бажання в дітей виконувати стройові дії, внаслідок надуживання ними; недостатньою вимог­ливістю вчителя до їх виконання; постійним дефіцитом часу тощо. У боротьбі проти цього явища повинно діяти одне правило: команду подаю лише тоді, коли без дій, викликаних нею, ефективність розв'язання завдань уроку ставиться під сумнів. До таких команд діти ставляться з повагою.

Після привітання черговий стає на правий фланг. Це дає змогу більшості учнів протягом уроку двічі виконувати роль направляючого, що активізує діяльність учнів під час вивчення різноманітних способів шикувань і перешикувань, фігурного марширування. Прагнучи уникнути шаблону, вчитель урізноманітнює форми розміщення і переміщення, але все це, наголошує­мо, не є самоціллю, а лише умовою, що сприяє досягненню мети навчання.

Останнім часом учителі частково або зовсім відмовляються від традицій­ного початку уроку. Заняття починаються з бесіди про завдання уроку, і після розминки кожен учень обирає собі роботу до смаку.

Можна передбачити, що тенденція модифікації традиційного початку уроку і надалі буде розвиватись, але, на нашу думку, повністю відмовитися від нього буде неправильно (у зв'язку зі специфікою предмета, його тісним поєднанням з військовою справою тощо). Тому ми за урізноманітнення початку уроку залежно (крім іншого) від його типу, змісту, завдань, контингенту учнів, умов проведення.

Обов'язковим елементом організованого початку уроку є привітан­ня. Воно повинно бути взаємно доброзичливим, спокійним, ввічливим, виховувати коректні взаємовідносини між учителем та учнями, забезпечува­ти успіх подальших спільних дій [8, c.43].

На перших уроках після привітання класу, з метою знайомства з учнями, роблять перекличку, а падалі (після привітання) приступають до перевірки виконання домашнього завдання. Зауважимо, що перевірка домашнього завдання може проводитись також під час уроку в основній і навіть заключ­ній його частині. Потім учитель повідомляє завдання уроку.

Найбільш специфічним елементом підготовчої частини, як і уроку зага­лом, є виконання різноманітних фізичних вправ. Увесь комплекс впливів, фізичних вправ, що виконуються у підготовчій частині для розв'язання зав­дань, які відбивають її допоміжну функцію, у практиці називають розминкою.

Зміст розминки в певному розумінні суперечливий. З одного боку, в роз­минці доцільно виконувати вправи, що відрізняються за інтенсивністю та іншими параметрами від наступних за нею основних вправ (щоб усунути непотрібне форсування навантажень, небезпечне функціональними порушен­нями).

З іншого боку, специфічний ефект розминки прямо залежить від використання в ній вправ, можливо, близьких до наступних основних дій, за координацією рухів та характером зусиль. Долається ця суперечність шля­хом раціонального поєднання елементів загальної і спеціальної розминки.

Загальна розминка – порівняно неспецифічний (щодо основного змісту уроку) розділ розминки, спрямований на те, щоби з необхідною поступовістю активізувати функції м'язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. При цьому особлива увага надається підго­товці до наступної роботи суглобів, зв'язок, сухожилків і м'язів.

Про ефективність загальної розминки в практиці судять за самопочут­тям і низкою об'єктивних показників, викликаних нею, а саме: збільшення амплітуди, швидкості і темпу виконуваних вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень.

Зрозуміло, спрямованість розминки безпосередньо залежить від викорис­тання в ній вправ, подібних до тих, які становлять зміст основної частини уроку. Вже під час загальної розминки відтворюють окремі елементи на­ступної основної діяльності. Це, певною мірою, надає розминці відповідної спрямованості, але не заміняє того, що повинна дати спеціальна розминка. Суть її полягає у забезпеченні оптимального відпрацьовування систем органі­зму в напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Найбільш розгорнута і деталізована в обох своїх розділах розминка не­обхідна тоді, коли в основній частині уроку передбачаються координаційне складні, високоінтенсивні рухові дії, що висувають специфічні вимоги до ор­ганізму. Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки буде невисокий, якщо зміст основної частини уроку обмежується невеликою кіль­кістю вправ, технічно добре засвоєних і таких, що не відрізняються ані великою інтенсивністю, ані варіативністю (наприклад, коли основною впра­вою є тривалий біг помірної інтенсивності).

Якщо в урок включено декілька (дві-три) основних вправ, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

На тривалості розминки і співвідношенні її частин позначається післядія фізичної роботи, виконаної незадовго до початку уроку, рівень підготовленості учнів, температурні умови зовнішнього середовища тощо.

Починаючи з 5-6 класу, доцільно передбачити вільні хвилини для індивідуальної розминки, під час якої учні виконують рекомендовані вчи­телем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Протягом уроку такі індивідуальні вправи за потреби можуть повторюватись учнями. Так формується атмосфера твор­чості і самостійності.

Засобами підготовчої частини уроку (не тільки розминки) є шикування і перешикування; різноманітні способи ходьби (звичайним, м'яким, гострим кроком, перекатом із п'ятки на пальці тощо); бігу, стрибків і підскоків; подо­лання перешкод; вправи на увагу; загальнорозвиваючі вправи без предметів, із предметами і на приладах (стінка, лава), у русі та на місці, в парах; танцюваль­ні вправи. Головними засобами спеціальної розминки є підготовчі та підвідні вправи, у процесі виконання яких відпрацьовується координаційні та інші сут­тєві особливості наступних основних дій (на точність рухів, швидкість реакції тощо). Тому вибір засобів спеціальної розминки більш обмежений, ніж у за­гальній розминці. Бажано, щоби підібрані для розминки вправи за найменших затрат часу забезпечували одночасне розв'язання декількох завдань.

Основна частина уроку.

Триває 25-30 хвилин. ЇЇ завдання – дати учням знання, вміння, навички з фізичної культури за шкільною програмою і сприяти розвитку рухових якостей. При цьому застосовують вправи з усіх розділів програми: спочатку іде вивчення нових вправ, а потім повторення і закріплення техніки вивчених раніше вправ. Учням дають 3-4 вправи, з яких 1-2 рухливі ігри, що проводяться наприкінці основної частини. Розвиток рухових якостей таких як сила і витривалість планується проводити в кінці. Перевірка знань, вмінь і навичок учнів відбувається також в основній частині уроку.

Заключна частина уроку.

У заключній частині уроку, яка триває 3-5 хвилин, поступово зменшується фізичне навантаження і організм дітей приводиться у відносно спокійний стан. Підводяться підсумки уроку, даються домашні завдання. Засобами заключної частини уроку є ходьба з різними положеннями рук, повільний біг, танцювальні кроки, вправи на увагу, спокійні ігри, ритмічні глибокі дихальні вправи.

Час, відведений на різні частини уроку може змінюватись. Це буде залежати від виду уроку, типу уроку, віку дітей, місця проведення занять. Вид уроку визначається видами фізичних вправ: урок легкої атлетики, гімнастики, лижної підготовки, спортивних ігор, комбіновані. За вирішенням освітніх завдань уроки поділяються на типи: вступні уроки, уроки вивчення техніки фізичних вправ, уроки повторення і закріплення техніки, контрольні, змішані – у яких у різних співвідношеннях вирішується декілька задач. Для фізичного виховання школярів найбільш характерним є комплексні уроки. Вони створюють фундамент фізичного розвитку, спрямовані на всебічну загальну підготовку до будь-якої рухової діяльності, відрізняються різноманітністю змісту та складністю методичного забезпечення.

Метою кожного навчального року є опанування матеріалу, передбаченого програмою відповідного класу. Реалізується вона шляхом послідовного розв’язання конкретних завдань на кожному уроці. Усі завдання в методиці фізичного виховання об’єднуються у три групи: освітні, оздоровчі, виховні. Вирішуючи освітні завдання, учні озброюються необхідними знаннями, вміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а такими способами, які ведуть до розвитку особи учня. Розв’язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави, створення на заняттях найкращих умов для оздоровчого впливу на юнаків і дівчат. Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного розвитку особистості учня. Завдання уроку формулювання наступним чином: освітні: ознайомити, закріпити, навчити, виробити правильну поставу. оздоровчі: розучити комплекс вправ, сприяти загартуванню. перевірити правильність побудови стопи. виховні: виховувати такі якості як сміливість, охайність, товариськість. Вимоги до сучасного уроку з фізичної культури:  Забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахуванням стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості та статі.  Урахування мотивів та інтересів учнів до заняття фізичними вправами.  Тісний зв’язок із попереднім і наступним уроками, тобто кожен урок повинен стати самостійною, проте невід’ємною частиною системи уроків.  Організація самостійної діяльності учнів, яка забезпечується послідовним формуванням і закріпленням, за допомогою вчителя, вмінь і навичок навчальної роботи, прийомами самоконтролю і самоосвіти, культури рухів. Все це необхідно для формування потреби до систематичних занять фізичними вправами.  Обов’язкове використання вчителем різноманітних організаційних форм, засобів, методів та прийомів.  Досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом кожного уроку.  Забезпечення раціональних умов проведення уроків з боку матеріальних, гігієнічних, естетичних і морально-психологічних умов до них. Ці вимоги випливають із загальних та методичних принципів фізичного виховання та обов’язкові під час проведення уроків в усіх класах. Ефективність уроків більшою мірою залежить від правильності постановки і формулювання конкретних завдань. Головним аспектом організаційно-методичного напрямку сучасного уроку фізичної культури повинно бути: набуття навичок і вмінь самостійно виконувати фізичні вправи, розвиток пізнавальних інтересів і здійснення між предметних зв’язків, використання системи домашніх завдань на основі найбільш раціональних методів організації навчання школярів. На відміну від інших форм фізичного виховання, урок фізичної культури відрізняється труднощами організації навчальної діяльності учнів.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ

 

Для організації учнів на практиці застосовують:

1) елементарні способами управління;

2) різні способи виконання учнями вправ;

3) методи організації їхньої діяльності.

 

2.1. Елементарні способи управління

 

Стройові вправи – рухові дії учнів, що виконуються одночасно всім класом, групами учнів або окремими учнями. За допомогою стройових вправ вирішуються завдання формування навиків колективних дій (у строю), виховання дисципліни і організованості, вироблення відчуття темпу і ритму, формування правильної постави [8, c.125].

Усі стройові вправи підрозділяються на чотири підгрупи.

I. Стройові прийоми. До них належать такі дії учнів, як виконання команд «Ставай!», «Шикуйсь!», «Струнко!», «Вільно!», «Відставити!», «Розійдись!», повороти на місці і розрахунок.

II. Шикування і перешикування. Вони характеризуються умінням учнів перешиковуватися у різні види, шикуючись у: шеренгу, колону, коло, а також перешиковуватися в них.

ІІІ. Пересування. До цієї підгрупи належать вправи, пов’язані з пересуваннями різного характеру і способами їх виконання, зупинками, поворотами.

IV. Розмикання і змикання. Пов’язані із способами збільшення   і зменшення інтервалу і дистанції строю.

При подачі команди вчитель має бути в положенні основної стійки. У деяких випадках команди доцільно замінювати розпорядженнями.

У цілях швидкого освоєння різних шикувань і перешикувань, особливо    в початкових класах, бажано використовувати спеціальні розмітки на підлозі.

Для успішного проведення стройових вправ учителеві необхідно:

• знати методику навчання;
• знати команди і уміти правильно їх подавати (точність команди, інтонація і гучність голосу, уміння триматися перед класом);
• правильно вибирати своє місце перед строєм (на місці, у русі);
• стежити за поставою і точністю виконання стройових вправ (проявляти вимогливість);
• уміти здійснювати підрахунок і проводити стройові вправи з музичним супроводом.

Елементарні способи управління - це шикування і перешикування для спільних дій, показу і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання під час засвоєння вправ і виховання фізичних якостей.

Шикування в колону поодинці.

Колона – це стрій, в якому учні стоять один за іншим у потилицю. Той, що стоїть попереду називається тим, що направляє, а останній у колоні – що замикає. Відстань між тими, що стоять у колоні (у глибину) називається дистанцією. Зазвичай вона дорівнює одному кроку або витягнутій вперед руці.

При пересуваннях той, що направляє, рухається по заданому напряму,  і решта учнів йде слід за ним.

На перших уроках, щоб побудувати дітей у колону, вчитель ставить найвищого учня правим боком до довгої стіни залу і подає розпорядження: «Встати в потилицю один за одним, покласти праву руку на плече попередньому учневі». Після цього решта учнів стає по зросту в потилицю першому, дотримуючи дистанцію в один крок. Для перевірки дистанції потрібно покласти праву руку на плече попередньому учню.

Пізніше шикування виконується по команді: «Клас, у колону поодинці – ставай!» Подавши команду, вчитель стає в положення «струнко» обличчям   у бік руху, а учні шикуються в потилицю вчителеві.

Шикування в одну шеренгу.

Шеренга – це стрій, в якому учні стоять уздовж однієї лінії, один біля одного, і обернені обличчям в один бік. Сторона строю, в яку учні обернені обличчям, називається фронтом, а протилежна сторона – тилом. Бічні краї строю називаються флангами (справа – правий, зліва – лівий фланг). Учнів, що стоять на флангах, називають правофланговим і  лівофланговим. При поворотах шеренги назви флангів не міняються. Відстань між учнями в шерензі називається інтервалом. Зазвичай він дорівнює ширині долоні між ліктями тих, що стоять поряд. Такий стрій називається зімкнутим. У розімкненому строю учні розташовуються один від одного на один крок або на більший інтервал, вказаний вчителем.

Спочатку доцільно навчити клас шикуванню в шеренгу, використовуючи поворот колони ліворуч або праворуч.

Бажано, щоб учні запам’ятали орієнтири, що полегшують знаходження свого місця в строю на місці постійного шикування (за напрямком дошок підлоги, ліній паркету, спеціально нанесених фарбою або крейдою ліній на підлозі).

Надалі дітей навчають швидко шикуватися по команді: «Клас, в одну шеренгу – у бік фронту шикуйся. Учні шикуються ліворуч від вчителя, дотримуючись встановлених інтервалів. Носки у всіх мають бути на одній прямій лінії. З початком шикування вчитель виходить зі строю і стежить за шикуванням класу. Далі він подає команду «Розійдись!», по якій учні розходяться по залу. На перших уроках завдання повторюється кілька разів.

На початку навчання шикування проводиться на одному і тому ж місці, потім у різних місцях залу і без допоміжних ліній і предметів і, нарешті, шикування на швидкість. На закінчення вчитель може провести гру-змагання на швидкість шикування між окремими групами учнів.

Перешикування в коло з шеренги узявшись за руки проводиться по команді: «Клас, в круг, узявшись за руки, – ставай!»

Перешикування можна виконати двома способами:

а) усі учні беруться за руки, а вчитель бере за руку правофлангового або лівофлангового і рухається по колу, з’єднуючи  фланги;

б) вчитель стає проти учня, який стоїть посередині шеренги, на відстань кількох кроків, а учні, які стоять на флангах, по його команді рухаються до нього, утворюючи коло.

Розмикання на витягнуті вперед руки в колоні.

По команді «На витягнуті руки розімкнись!» усі учні, за виключенням того, що направляє, піднімають руки вперед і відходять назад на вказану дистанцію, після чого руки опускають. Спочатку розмикання проводять    у колонах по 5–6 чоловік, стежачи за тим, щоб діти не поверталися назад.

Розмикання на витягнуті в сторони руки в шерензі проводиться по такій же команді. Але в цьому випадку всі учні, окрім правофлангових, починають відсовуватися вліво, поставивши руки в сторони, поки не буде досягнутий необхідний інтервал. Спочатку розмикання проводять у шеренгах по 5–7 чоловік, а потім у дві і одну шеренгу. Для повернення учнів на свої місця подається команда: «Клас, зімкнись!»

Повороти на місці переступанням і стрибком.

Спочатку вчитель знайомить школярів з розташуванням правої і лівої сторін, потім показує, як робити поворот переступанням. Команди такі: «Праворуч!», «Ліворуч!». Поворот переступанням виконується на два рахунки   і зазвичай супроводжується підрахунком («раз–два»). Для виконання повороту стрибком подається команда: «Стрибком праворуч (ліворуч)!»

Пересування в колоні поодинці.

Для руху колони уздовж  залу або майданчика подається команда: «Клас, ліворуч (праворуч), в обхід по залу (майданчика) кроком руш!» Вчитель стежить за тим, щоб учні дотримували дистанцію і рівняння, робили повороти на кутах залу (майданчику), не виходили з строю і не обганяли один одного.

Перешикування в колону по три (чотири) з побудовою відділень на заздалегідь встановлені місця застосовується для виконання  загальнорозвивальних вправ, проведення естафет і деяких ігор.

Вчитель викликає із строю трьох (чотирьох) учнів і ставить поодинці на відстані, зручній для занять. Потім викликає наступних три або чотирьох учнів, які встають в потилицю того, що направляє і т. д. Коли діти знатимуть свої місця в колоні, шикування проводиться по команді: «Клас, в колону по три (чотири) – ставай!»

 

2.2. Способи виконання вправ

 

Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний. Одночасне виконання вправи, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання, може бути пов’язане із завданнями в парах, трійках (одні виконують, а інші підтримують, страхують, спостерігають, оцінюють, дають вказівки). Почерговий спосіб полягає в тому, що кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується переважно на першому етапі навчання. За поточного способу кожен учень залучається до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми (перекиди на акробатичній дошці, опорний стрибок). Цей спосіб використовується в тих випадках, коли вправа вже засвоєна і забезпечена належне страхування. Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Наприклад, під час вивчення метання м’ячика в ціль або передачі м’яча в баскетболі учні стають у дві шеренги обличчям один до одного. Вправа виконується учнями то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Він може застосовуватися на всіх етапах. Позмінне виконання вправ («хвилями» по 4-6 і більше учнів) використовується залежно від якості обладнання місць занять, наявності приладів, дрібного інвентаря. Наявність елементарних способів управління учнями і способів виконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно використовувати методи організації діяльності учнів.

 

2.3. Методи організації діяльності учнів

 

У практиці роботи застосовуються фронтальний, груповий та індивідуальний метод організації. Суть фронтального методу полягає в тому, що всі учні класу водночас залучаються до виконання одного завдання. Він доцільний під час ознайомлення учнів із новим матеріалом, розучуванні порівняно простих вправ, що не потребують особливої страховки і допомоги, а також під час вдосконалення добре засвоєних вправ. Максимальне охоплення учнів руховою діяльністю дає змогу досягти високої щільності занять. Він є основним в організації фізичного виховання молодших школярів. Під час поглибленого розучування складних вправ часто використовують груповий метод, що дає змогу краще дозувати навантаження, спостерігати за виконанням завдань учнями, виправляти помилки. Однак варто пам’ятати: застосування цього методу призводить до помітного зниження моторної щільності уроку. Тому якщо на уроці не використовуються багатопропускні прилади, а його зміст вимагає великих перерв між виконанням окремих спроб, такі часові проміжки знижують робочу установку і функціональну готовність до чергових зусиль.

Фронтальний метод забезпечує високу щільність на уроці. При ньому всі учні одночасно виконують певну роботу. Його використовують при виконанні загальнорозвивальних вправ без предметів та з ними, під час ходьби, бігу, танцювальних кроків та з’єднань, при пересуванні на лижах, шикуванні, перешикуванні і т. д.

При потоковому методі учні виконують вправи по черзі, один за одним. Широко використовується цей метод при стрибках у довжину, висоту, при виконанні акробатичних вправ тощо.

Груповий метод дозволяє певною мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання за рахунок диференціації методів, засобів та інтенсивності навчальної діяльності відносно рівня підготовленості окремих груп учнів.

Груповий метод передбачає поділ учнів на групи. Кожна група виконує вправи. Часто його використовують в основній частині уроку. Він також дає можливість більш ущільнити урок та забезпечити різнобічний вплив на учнів. Місце вчителя при такому методі там, де вивчається нова, або технічно складна вправа, що потребує страхування.

Суть індивідуального методу організації навчальної праці школярів полягає в тому, що окремі учні, отримавши те чи інше завдання, повинні самостійно його виконувати. Цей метод підходить більше старшокласникам; може використовуватись у всіх частинах уроку і дає змогу застосовувати доступний кожному темп засвоєння вправ, запропонувати найраціональнішу індивідуальну послідовність навчання і потрібні підготовчі вправи.

Індивідуальний метод використовується переважно при виконанні учнями вправ, тестів, нормативів на оцінку.

При виборі методу організації учнів на уроці фізичної культури важливо забезпечити раціональне використання часу, оптимальне фізичне навантаження на учнів, поступове його збільшення від початку уроку і зниження навантаження в кінці уроку, дотримання потрібних інтервалів відпочинку між виконанням вправ.

Вчитель повинен систематично контролювати рівень розвитку і фізичної підготовленості дітей, враховуючи дані медичних оглядів і результати педагогічних спостережень. При оцінці досягнень учнів більшою мірою слід орієнтуватися на індивідуальні темпи розвитку рухових здібностей. Контроль        і оцінку в молодшому шкільному віці необхідно проводити так, щоб стимулювати учня до самовдосконалення і самовизначення, поліпшення результатів, підвищення активності на уроках, здобуття радості від занять фізичними вправами.

Вправи для формування правильної постави (Додаток А).  і профілактики плоскостопості (Додаток Б) необхідні для дітей молодшого шкільного віку, їх треба використовувати на кожному уроці.

 

ПІСЛЯМОВА

 

Урок як основна форма організації занять дає можливість створити всі умови для вирішення завдань освіти, оздоровлення та виховання. На основі знань, рухових вмінь і навичок, фізичної підготовленості, отриманих у процесі уроків, успішно здійснюється процес у позашкільних формах занять, які проводяться зі школярами у системі позашкільних і позакласних занять фізичними вправами.

Зміст уроку включає такі дії:  інтелектуальні, що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам’ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань та проектуванні власних дій;  рухові, які полягають у виконанні спроектованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізичних якостей;  контрольно-оцінюючі дії, передбачають організацію самоконтролю і самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання, з учителем і товаришами, регулювання емоційних проявів.

Зміст уроку планує вчитель. Розрізняють спроектований і реальний зміст уроку. У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту – структуру уроку. Основою для проектування є біологічні закономірності функціонування організму, що визначають його працездатність. Існують чотири зони працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасової втрати працездатності. Це зумовлює і відповідну логіку розгортання освітнього процесу, який передбачає: 

• послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності; 
• поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної працездатності; 
• розв’язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоровчих і виховних завдань; 
• забезпечення оптимального після робочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Збірник лекцій з фізичного виховання: Навчальний посібник. / За заг. ред. О.Г. Шальопи. – Харків: СПД ФО Брові, 2007.  – 98 с.

2. Коленецкий Д. Воспитание творческой активности и самостоятельности  уча-щихся. / Д. Коленецкий  // Физическая культура в школе. – 2000. – № 5. С.11-12.

3. Кругляк О. Основи здоров’я і фізична культура: Поурочне планування, 1-4 класи / / О. Кругляк. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 72 с.

4. Лаврін Г.З. Процедури формування технології навчання учнів  / Г.З. Лаврін // Теорія та методика фізичного виховання. – 2008. – № 10. – С. 18, 35-36.

5.  Леонов О. Шляхи підвищення ефективності роботи з фізичного виховання / О. Леонов // Фізичне виховання в школі. –– № 3. – 2000. – С. 21-24.

6. Музика В.І. Основи теорії і методики навчання фізичного виховання: Методичні рекомендації / Укл.: В.І. Музика,          В.В. Луцишин. – Чернівці: Рута, 2006. – 84 с.

7. Фізична культура: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи / Т.Ю. Круцевич, В.М.Єрмолова, Л.І.Іванова / Затверджено МОНмолодь-спорту України (Лист МОНмолодьспорту України від 01.07.12 № 1/11 – 4630)

8. Худолій О.М. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання: Навч. посібник / О.М. Худолій. – Харків: «ОВС», 2008. – 406 с.

9. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів.Ч.2. – / Б.М. Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 248 с.

 

ДОДАТКИ

 

Додаток А

Вправи для формування правильної постави

 

1. Встати спиною до стіни так, щоб її торкалися потилиця, лопатки, сідниці і п’ятки. Напругою м’язів відчути прийняте положення і запам’ятати його. Відійти від стіни і зберігати цю позу протягом 10–30 с.
2. Поставити гімнастичну палицю вертикально за спину так, щоб вона торкалася потилиці і спини (уздовж хребта). Притискуючи палицю до спини правою рукою над головою, а лівою за спиною, випрямитися і запам’ятати цю позу.
3. Стоячи біля стіни в положенні правильної постави, прогнути спину, не відриваючи голови і тазу від стіни, і повернутися в В. п.
4. Те ж, але сідати і вставати.
5. Те ж, але відводити, піднімати і згинати ноги, не відриваючи голови, спини і тазу від стіни.
6. Встати перед дзеркалом і прийняти правильну поставу.
7. В. п. – руки за голову (лікті відвести назад, лопатки притуляються одна до одної).
8. 1–2 – присід, п’ятки разом, носки нарізно (живіт підтягнутий, спину тримати прямо), 3–4 – встати, В. п.
9. В. п. – о. с, руки на пояс. 1 – піднятися на носки і відвести лікті назад (живіт підтягнутий),  2–3 – тримати, 4 – В. п.
10. Уявіть собі, що з середини ваших грудей тягнеться туго натягнутий трос. Він тягне вас вперед і декілька вгору, під кутом 45°. Варто тільки уявити собі це, як ваші груди розширюються, плечі розправляються, спина стає прямою. Цю вправу можна робити не тільки при ходьбі, але і стоячи, і сидячи.
11.  Лягти на спину і випрямитися, рівномірно напружуючи м’язи тіла. Повернутися на бік і живіт, не змінюючи положення тіла.
12. Вис спиною до гімнастичної стінки, прогнутися випрямитися  і доторкнутися стіни всіма частинами тіла.
13. Стоячи прямо, розвернути долоні опущених уздовж тіла рук назовні до межі, напружити сідничні м’язи і затриматися в цьому положенні на певний час, дихати рівномірно. Особливу увагу звертати на положення голови, оскільки опущена голова приводить до згинання спини і сутулої постави. Складніший варіант цієї вправи виконується з підняттям на носки.
14. У положенні сидячи, сидячи на п’ятах або стоячи виконати вправу «перехрещення». Для цього одну руку завести за спину і від низу до верху захопити за зігнуті пальці іншу руку, подану через плече назустріч. Узявшись пальцями, помалу стягувати руку, що подається, до появи болів у м’язах. Через кілька секунд поміняти положення рук. Повторити 2–3 рази. Дивитися прямо перед собою, дихати рівно і спокійно.
15. Вправи з утриманням вантажу на голові (вагою 150–200 г). Вантаж кладуть на голову (ближче до лоба), що дозволяє контролювати положення тіла, оскільки при щонайменшому відхиленні від правильного положення вантаж падає.
16. Утримуючи вантаж на голові, поволі сісти і встати.
17. Стоячи на одній нозі, підйом іншої ноги вперед, убік, назад.
18. Стоячи на одній нозі, іншу зігнути і підтягти до живота.
19. Повороти довкруги спочатку поволі, а потім швидко.
20. Стійка на носках, ноги на одній лінії.
21. Присідання в положенні ноги схресно.
22. Стоячи ноги схресно, права перед лівою, обернутися ліворуч довкруги до положення ліва нога перед правою; потім, повертаючись праворуч довкруги, повернутися в В. п.
23. Стоячи, ноги схресно, права нога перед лівою, сідаючи, повернутися ліворуч довкруги і сісти «по-турецьки». Встаючи, повернутися праворуч довкруги  і повернутися в В. п.
24. Лазіння по гімнастичній стінці вгору і вниз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Вправи для м’язів стопи.

 

1. Ходьба на носках, високо піднімаючи коліна.
2. Ходьба на п’ятах (пальці піднімати якомога вище).
3. Ходьба на зовнішній та внутрішній сторонах стоп (пальці стискувати).
4. Із стійки ноги нарізно, стопи паралельні, руки вгору, повільне присідання на всій стопі з нахилом вперед, дугами вперед руки назад.
5. В. п. – сидячи на п’ятах з нахилом вперед, руки назад. 1–2 – встати на коліна і нахилитися назад, руки вгору-назовні, 3–4 – В. п.
6. Ходьба в полуприсиді.
7. В. п. – о. с., руки на пояс.

– встати на носки;

– опускаючись на всю ступню, стулити носки і розвести п’ятки;

– встати на носки, п’ятки нарізно;

– опускаючись на всю ступню, з’єднати п’яти, носки нарізно.

9. 1–2 – піднятися на носки вище, розводивши п’ятки   нарізно; 3–4 – опустити п’ятки якнайнижче.