Методичні прийоми та правила роботи з історичними картами на уроках.

Формування уявлень про історичний простір у учнів здійснюється за допомогою історичних карт. Досить часто вчителі історії не приділяють належної уваги роботі з картами на уроках історії. Як наслідок, широка картографічна неграмотність сучасних учнів.

З картами працювати складніше ніж з підручниками, як на мене. Карти не надають конкретної уяви про історичну подію, а лише відтворюють просторово-часові складові, використовуючи абстрактну мову символів. Тому робота з картами вимагає зосередження, наполегливості. Зміст історичної карти повинен відповідати системі знань, які отримані у відповідному класі, а також тим знанням, які були сформовані вже раніше. Графічна і кольорова інформація повинна повідомлятися в наочній формі і не допускати різних тлумачень. Також шкільна історична карта повинна співвідноситися з іншими шкільними картами, наприклад із географічними.

Як потрібно розпочинати працювати з історичною картою? Зрозуміло, що під час початку роботи потрібно орієнтуватися на рівень знань, вмінь та навичок учнів, які необхідні для роботи з картою. Якщо таких знань взагалі немає, то потрібно їх спочатку сформувати. На вступних уроках історична карта не може бути предметом першочергової уваги. Вводити в процес навчання історичну карту можливо двома шляхами: аналітичним і синтетичним (терміни досить умовні). Аналітичний шлях – це шлях, коли учні спочатку працюють із простою за структурою картою. Учням потрібно пояснити прийоми роботи з картою, дати можливість самостійно знайти інформацію на ній, вживати правильно терміни, коли описувати історичну карту. Правильно говорити «на сході або на заході…», неправильно говорити «…лівіше або правіше…».

При роботі з історичною картою важливим є поняття «локалізації». У вузькому розумінні це визначення місцезнаходження. Якщо розуміти локалізацію саме так, то від учня потрібно вимагати щоб він показав на карті певне місто чи об’єкт. Для розуміння ж історичною ситуації бажано б, якби локалізація супроводжувалася демонстрацією якоїсь історичної картини чи словесним описом ландшафту в регіоні, який розглядається.

Слушним постає питання як часто на уроках історії потрібно працювати з історичною картою? Зрозуміло, що будь яка історична подія потребує локалізації. Але працювати на кожному уроці з картою не варто. Виходом із цієї ситуації може бути демонстрація в певному місці навчального кабінету історичної карти, до якої учні можуть звернутися в будь-який момент під час вивчення певної теми.

Основою розвитку просторової компетенції сучасного школяра є вміння читати карту, наприклад історичну. Вміння читати карту формується на основі набутих таких знань:

-         Про систему умовних позначень, про масштаб, градусну сітку і т.д.;

-         Про специфічну умовність відображення історичних об’єктів (коли в межах одного періоду можуть змінюватися кордони держав, що вивчаються);

Ці вміння спираються на певні систематичні навички, наприклад вміння систематично звертатися до легенди карти, спираючись на її орієнтири. Починаючи з 5 класу вчитель показує і закріплює певні дії, які необхідні для того, щоб «читати» карту. Учнів потрібно підвести до розуміння значення легенди карти як певної основи для роботи з нею.

Важливо сформувати в учнів розуміння того, що історична карта є не що інше, як важливе джерело знань. Коли на основі вивчення легенди карти визначають і описують кордони держав, напрямки військових походів, місця повстань та відомих битв. Вчитель дає завдання щодо аналізу карти: «Визначте про які особливості минулого йдеться в історичній карті?» - і учні знаходять різну інформацію: про природні умови і ,як наслідок, поширенні заняття людей, що проживали на певній місцевості, про причини і наслідки різних війн, про істотні відмінності між централізованими та роздробленими державами і таке інше. Чим старші учні, тим більш складними можуть бути запитання щодо роботи з історичною картою. Тим більший об’єм інформації буде вилучений під час навчання. Особливу цінність представляють завдання які пов’язують просторову локалізацію з часовою. Наприклад, за контурами певних держав в різні періоди історії визначити до якого століття вони відносяться.

Організація самостійної роботи учнів з картами – головна умова напрацювання навичок використовувати історичні карти як джерело своєї розповіді. Велику допомогу в цьому наддадуть завдання, які вимагають за допомогою підручника та історичної карти описати хід війни чи битви. Також важливими є завдання за допомогою карти вилучити і описати інформацію про розвиток економіки і господарства певних країн. Просторова орієнтація учнів під час роботи з історичною картою вимагає постійного підтвердження. Тому перш ніж працювати з картою обов’язково потрібно розуміти де північ, а де південь. Учні досить часто дезорієнтовані в зовсім простих речах.

Велику роль в формуванні просторової компетенції відіграє робота з контурними картами. Вчитель демонструє прийом «накладання» карт. Для цього він пропонує співвіднести зображення однієї і тієї ж місцевості на двох картах: на історичній карті з умовними позначками для вивчення певної країни у визначений період і на фізичній карті, де такі позначки відсутні. Тобто, створюється ситуація, коли учні самі повинні переконатися в необхідності співвідносити загальні орієнтири на обох картах.

Подібний прийом «накладання» може використовуватися і при роботі з контурними картами. В менших класах можно просто підписувати географічні орієнтири – моря, гори, ріки, позначать країни та міста. В старших класах можно пропонувати до виконання більш складні завдання – наприклад нанести на контурну карту маршрути військових походів, подорожей, райони повстань і таке інше. Дуже важливо розвивати в учнів навички користування заповненими контурними картами при повторенні вивченого матеріалу.