Методичні проблеми інноваційної дослідно-експериментальної діяльності вчителя біології

Методичні проблеми інноваційної дослідно-експериментальної діяльності вчителя біології

                                                                                               Сухолейстер Н.М.

                                                        вч.біології

                                                               ЗОШ l-lllст.№3

                                                    м.Дубна

2019

Готовність вчителя до інноваційної діяльності
як педагогічна проблема

Сутність поняття „інноваційна діяльність” відбиває не лише особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у традиційну систему освітньої практики, а й органічно включає в себе характеристику індивідуального стилю діяльності педагога-новатора. Інноваційна діяльність передбачає вищий ступінь педагогічної творчості, педагогічне винахідництво нового в педагогічній практиці, що спрямоване на формування творчої особистості, враховує соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві й проявляється в ціле покладанні, визначенні мети, завдань, а також змісту і технологій інноваційного навчання.

Вчитель інноваційної орієнтації − це особистість, здатна брати на себе відповідальність, вчасно враховувати ситуацію соціальних змін і є найбільш перспективним соціальним типом педагога. Як учитель-дослідник, він спрямований на науково-обґрунтовану організацію навчально-виховного процесу з прогностичним спрямуванням, має адекватні ціннісні орієнтації, гнучке професійне мислення, розвинуту професійну самосвідомість, готовність до сприйняття нової інформації, високий рівень самоактуалізації, володіє мистецтвом рефлексії.

Творчість педагога-новатора проявляється в:

•                   ефективному використанні вже створеного досвіду в нових умовах, удосконаленні відомого у відповідності з новими завданнями, в освоєнні наукових розробок та їх розвитку;
•                   гнучкості при використанні запланованого в нестандартних ситуаціях;
•                   влучній імпровізації як на основі точних знань і компетентного розрахунку, так і на високорозвинутій інтуїції;
•                   умінні обґрунтувати як завчасно підготовлені, так і інтуїтивні рішення, в умінні фантазувати: бачити ближню, середню та далеку перспективи;
•                   умінні продукувати ідею, реалізувати її в конкретних умовах, бачити всі варіанти вирішення однієї й тієї ж проблеми, використовувати досвід інших.

Теоретичне осмислення сутності інноваційної діяльності дає змогу дійти до висновку, що її реалізація потребує не лише володіння знаннями педагогічної інноватики, але й потенційної готовності фахівця до даного виду діяльності.

У психолого-педагогічних джерелах „готовність” визначається як активно-діяльнісний стан особистості, установку на певну поведінку, мобілізованість сил на виконання завдання.

Готовність особистості до діяльності виявляється перш за все в її здатності до організації, виконання і регулювання своєї діяльності. крім того, готовність до діяльності зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формується потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Поелементний склад готовності до професійної діяльності включає в себе:

•                   мотиваційний компонент як сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням педагогічної діяльності;
•                   когнітивний компонент, пов’язаний з пізнавальною сферою людини. Він являє собою сукупність знань, необхідних для продуктивної педагогічної діяльності;
•                   операційний компонент − сукупність вмінь та навичок практичного вирішення завдань у процесі педагогічної діяльності;
•                   особистісний компонент,  тобто сукупність особистісних якостей, важливих для виконання професійної діяльності.

Готовність педагога до інноваційної діяльності − це складне інтегративне новоутворення особистості, суть якого складають взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів.

Функції цих компонентів забезпечують:

• творчу спрямованість педагога;
• інноваційну обізнаність вчителя;
• його технологічну озброєність в сфері проблем педінноватики;
• оперативну самокорекцію і оцінку рівнів готовності до інноваційної діяльності в себе та в інших.

Формування готовності педагога до інноваційної діяльності − системна діяльність, яка включає в себе такі етапи:

1.                   діагностико-коректуючий;
2.                   навчальний;
3.                   аналітико-регулятивний.

Ефективність формування готовності педагога до інноваційної діяльності визначається такими показниками:

1.                   спрямованість педагогічних працівників на інноваційний підхід до навчання і виховання;
2.                   орієнтація методичних структур на забезпечення індивідуальної траєкторії підготовки педагога-новатора;
3.                   вироблення на цій основі нетрадиційних форм і методів методичної роботи;
4.                   ріст педагогічної майстерності вчителів, вихователів і керівників закладів освіти.

Вивчаючи роботу вчителя, працівники регіональної методичної служби повинні звертати увагу на наступні характеристики педагогічної діяльності в умовах інновацій:

1.                   ставлення педагогів до новаторства та ступінь їх поінформованості про проблеми діяльності педагога-новатора;
2.                   особливості мотиваційної сфери педагогів, які беруть участь в інноваційній діяльності;
3.                   система уявлень педагогів про формування цілей власної діяльності;
4.                   рівень самооцінки теоретичних знань і професійної готовності педагога до інноваційної педагогічної діяльності;
5.                   вміння вчителя оцінити ефективність апробованих і впроваджуваних педагогічних нововведень та ін.

Розрізняють п’ять категорій вчителів за ставленням до нововведень (за Роджерсом):

1.                   новатори − вчителі, які завжди першими сприймають все нове, сміливо його впроваджують і поширюють;
2.                   вчителі, які першими здійснюють практичну (експериментальну) перевірку цінностей інновацій в кожній школі;
3.                   помірковані, які дотримуються правила „золотої середини” і не сприймають нового до того часу, поки його не впровадять більшість колег;
4.                   вчителі, які більше сумніваються, ніж вірять в нове, вони більше орієнтовані на старі технології, ніж на нові, а сприймають нове лише при загальній позитивній громадській думці;
5.                   останню категорію складають вчителі, в яких дуже сильний зв’язок з традиційним, старим підходом до навчання і виховання, вони консервативні і відкидають все нове.

Дослідження свідчать, що до основних труднощів, пов’язаних із засвоєнням педагогічних нововведень, можна віднести:

• нерозробленість механізму реалізації педагогічної інновації в конкретному навчальному закладі;
• відсутність необхідного навчально-методичного забезпечення;
• недостатня поінформованість вчителів з проблем організації і проведення інноваційної діяльності;
• відсутність сертифікованих критеріїв оцінки ефективності даної роботи;
• велике навантаження педагогів навчальною та іншими видами діяльності;
• обмеженість ресурсів та інші.

Підведемо підсумки:

Отже, рід формуванням готовності педагогів до інноваційної діяльності розуміють процес цілеспрямованого розвитку в умовах післядипломної освіти всіх сторін і якостей особистості, які складають готовність до даної діяльності.

Суть процесу формування готовності педагогів до інноваційної діяльності слід трактувати як зміну станів у розвитку готовності від нижчого до максимально можливого рівня в конкретних умовах.

Рівні готовності вчителя до інноваційної діяльності

Пропонуємо використати при побудові функціональної моделі формування готовності вчителів до інноваційної діяльності  три рівні сформованості такої готовності, а саме:

1. високий,
2. середній,
3. низький.

В додатку 1 наводимо для орієнтації та практичного використання діагностичну карту вивчення рівнів готовності педагога до інноваційної діяльності, а якій розписані компоненти, показники та ознаки прояву показників готовності до інноваційної діяльності. Їх можна використати для розробки інструментарію оцінки досягнутого рівня готовності вчителів до інноваційної діяльності та програми розвитку окремих компонентів готовності в рамках роботи тих чи інших організаційних форм методичної роботи на місцях.

З цією ж метою рекомендуємо використати також наступні характеристики рівнів готовності педагога до інноваційної діяльності (на основі дослідження Є.В. Макагон):

Високий рівень готовності педагога до інноваційної діяльності  характеризується:

• яскраво вираженою стійкою творчою активністю і продуктивністю, утвердженням цінностей творчості в педагогічному колективі (що забезпечується створення відповідної атмосфери творчої, пошукової, інноваційної діяльності в педагогічному колективі окремого навчального закладу − відповідного інноваційно-освітнього середовища);
• оволодіння вчителем технікою організації і проведенні дослідно-експериментальної роботи (це потрібно для експериментальної апробації ефективності того чи іншого педагогічного нововведення та його подальшого впровадження засобом постановки педагогічного експерименту), що приводить до моделювання нового педагогічного досвіду, розробки власних інноваційних методик;
• вмінням і здатністю оцінити вчителем свій індивідуальний стиль діяльності і побудувати план розвитку своєї педагогічної діяльності, він володіє здібностями до її прогнозування і проектування.

Середній рівень готовності педагога до інноваційної діяльності характеризується:

• орієнтацією на оволодіння новими педагогічними технологіями, установку на творчу взаємодію з колегами, прагнення виділяти цілі і задачі власної пошукової інноваційної роботи, використовувати наявні досягнення в педагогічній інноватиці;
•  епізодичність використання знань та умінь з реалізації педагогічних інновацій, їх використання не завжди приносить чітко усвідомлену задоволеність;
• рівень підготовки до інноваційної діяльності оцінюється педагогом як задовільний, однак, впевненості в позитивному впливі цієї діяльності на успіхи в роботі, як правило, немає.

Низький рівень готовності педагога до інноваційної діяльності характеризується:

• відсутністю чи слабкою вираженістю творчої направленості, несформованістю цілей власної діяльності, відсутністю особистісно значимого ставлення до пошукової діяльності;
• володіння педагогом в основному набором традиційних прийомі і методів навчання;
• участь у пошуковій інноваційній діяльності лише в обов’язковому порядку;
• низька оцінка педагогом свої підготовленості і заперечення ним можливості позитивного впливу участі в інноваційній діяльності на результати власної праці.

При вивченні роботи педагогів-практиків на діагностичному етапі рекомендуємо використати чотирьохрівневу структуру готовності вчителів до інноваційної діяльності (Н.І. Клокар):

Ще один варіант структурування рівнів сформованості готовності до педагогічних інновацій такий:

На практиці для оперативної діагностики, особливо на внутрішньошкільному рівні, можна використовувати дещо спрощену модель структурування рівнів прояву готовності вчителя до інноваційної діяльності: