Алгоритм роботи з дітьми жертвами кібербулінгу

Дітям дуже складно зізнатися батькам чи ще комусь, що вини є жертвою кібербулінгу. На це є декілька причин:

                         ־страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

                         ־страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

 ־страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

                         ־страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Таким чином, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких, що у свою чергу є наслідком заниженої самооцінки.

Кібербулінг та булінг загалом є комплексним, системним явищем, проблемою соціальною. Протидія йому повинна здійснюватись з залученням закладів освіти, психологів/терапевтів/соціальних педагогів, батьків дітей/підлітків та громадськості загалом.

У межах цього питання ми розглядатимемо алгоритм роботи виключно з дітьми-жертвами кібербулінгу. Варто зазначити, що вжиття терміну «дитина-жертва кібербулінгу» не має за мету стигматизацію, а вживається лише для зручності викладу матеріалу; термін «фахівець» є комплексним поняттям, вживається у значенні психолог/терапевт/соціальний педагог; термін «авторитет» вживається у значенні людини, якій довіряє та на думку якої опирається дитина, авторитетом може бути старший брат/сестра, тітка/дядько, дідусь/бабуся дитини тощо.

Отже, робота з дітьми-жертвами кібербулінгу повинна здійснюватись водночас на декількох рівнях:

                          ־на рівні взаємодії дитина-жертва булінгу – фахівець,

                          ־на рівні взаємодії фахівець – батьки дитини-жертви булінгу,

        ־на рівні взаємодії дитина-жертва булінгу - батьки дитини-жертви булінгу.

Дитина-жертва булінгу – фахівець

На цьому етапі психолог / терапевт / соціальний педагог:

-                     встановлює контакт з дитиною:

•                      дізнається про її звичний розпорядок/графік дня,

•                      дізнається про її занепокоєння та турботи,

•                      з’ясовує модель взаємодії дитини з батьками,

•                      з’ясовує      наявність    друзів/приятелів  у дитини, та її модель

взаємодії з ними,

•                      з’ясовує сферу інтересів та зацікавленості дитини, залученість

її до командної роботи чи окремих активностей,

•                      визначає     окремі        індивідуально      психологічні показники

дитини, наприклад рівень тривожності, фрустрації, агресії, ригідності, тип емпатії, рівень адаптації до стресогенних ситуацій тощо,

•                      з’ясовує рівень самооцінки дитини,

•                      встановлює наявність    чи      відсутність у        дитини психічних

розладів, девіацій або інших психологічних станів, наприклад гіперактивності, неврозу, депресії, замкнутості тощо

•                      з’ясовує      які     заходи/засоби      реагування на кібербулінг було

вжито дитиною, її батьками/авторитетами, вчителями тощо, уточнює щодо часу/строку вжиття таких заходів/засобів.

Встановлення контакту з дитиною повинно проходити у «безпечному» та комфортному для дитини місці. Встановлення такого контакту може здійснюватись за допомогою бесід, застосування арт-терапевтичних методик, проведення опитувань (за визначеними методиками) у ігровій формі. Тут інструментарій залежить від віку та рівня розвитку дитини.

-                     безпосередньо працює з дитиною:

•                      дитина разом з фахівцем проговорюють важливість емоцій та

почуттів дитини, проговорюють необхідність та цінність відчуття нею безпеки та важливість підтримки довірливих відносин дитини з батьками, авторитетами, друзями, фахівцем. Дитина повинна усвідомлювати свою цінність, важливість здорової взаємодії / діалогу з її оточенням, усвідомлюючи правомірність та необхідність, за потреби, захищати свої особисті кордони;

•                      дитина в присутності фахівця проговорює свої занепокоєння,

труднощі та страхи. Оскільки страхи є дуже делікатною для обговорення темою, - фахівець не повинен психологічно давити на дитину та форсувати обговорення її страхів. Обговорюючи цей блок варто плавно перейти до досвіду дитини як жертви кібербулінгу, - тут фахівцю також варто бути тактовним та не допитувати дитину, фахівець повинен створити передумови, щоб дитина сама почала розповідати про кібербулінг, жертвою якого вона була або є;

•                      робота з самооцінкою дитини є одним з ключових завдань

фахівця при роботі з жертвами кібербулінгу, адже здорова самооцінка є основою побудови здорової/нешкідливої комунікації особи, тверезого оцінювання нею ситуації, а також зумовлює адекватне/співрозмірне реагування особи на подразники та швидку нейтралізацію нею психологічних атак. Крім того, здорова самооцінка є однією з основ формування кола інтересів, соціального оточення, прийняття себе та організації свого життя загалом.

Прийнято вважати, що діти-жертви кібербулінгу характеризуються заниженою самооцінкою. У такому випадку фахівцю необхідно розпочати спільну роботу разом з дитиною та її батьками задля нормалізації самооцінки дитини. Як відомо, наше бачення та оцінка себе (самооцінка) формується на основі наших досягнень, внутрішньої оцінки нашої відповідності чи невідповідності загальноприйнятим соціальним нормам/стандартам, усвідомленням своєї індивідуальності та цінності, похвали та визнання від авторитетів, а також зумовлюється загальним соціальним контекстом (фоновими явищами). Робота в напрямку нормалізації самооцінки дитини-жертви кібербулінгу є клопіткою та довготривалою, охоплює десятки послідовних кроків та потребує подальшої підтримки/закріплення вже отриманих результатів на кожному підетапі;

•                      робота з нейтралізації стрес-чинників також є клопіткою та довготривалою.   На     цьому         етапі  роботи        фахівець     разом з дитиною проходитимуть процес формування у останньої нових звичок, навичок соціальної поведінки та копінгів, а також вноситимуть корективи у звичний для дитини режим життя. Нормалізація самооцінки дитини та нейтралізація стрес-чинників повинні проходити паралельно, бути взаємозумовленими та взаємодоповнюючими кроками.

Нейтралізація стрес-чинників повинна включати:

                                                        ־формування     у     дитини     навички     казати     «ні»,

висловлювати своє заперечення проти негативного впливу чи протиправної поведінки щодо неї, вербально протистояти та осуджувати будь-які прояви булінгу, - вміння вибудовувати та захищати власні кордони;

                                                              ־формування у дитини звички ділитися з батьками чи

іншими авторитетами своїми занепокоєннями та проблемами. Діти не повинні боятися говорити про свої проблеми чи просити допомоги у дорослих. Кожна дитина має право на здорову соціалізацію, повагу до її честі та гідності, кожна дитина повинна бути почутою;

                                                        ־формування та закріплення у дитини навичок так званої

кібергігієни, а також звички ставитись критично до інформації, яку вона отримує від анонімних, незнайомих, сумнівних чи ворожих щодо неї інтернет-користувачів. Діти не повинні соромитись чи боятись перепитати чи уточнити деякі питання у батьків чи авторитетів, діти не повинні боятись помилятись чи визнавати свою необізнаність в окремих сферах/питаннях. Важливо також навчити дитину «відфільтровувати» своє коло спілкування у мережі, не добавляти в друзі незнайомі чи деперсоніфіковані профілі, не боятись блокувати ворожі аккаунти;

                                                        ־формування   навички    зберігати    спокій,    не    діяти

імпульсивно або агресивно, не включатись в хейтспіч. Діти не повинні один-на-один з’ясовувати стосунки з кібербулером, тим більш на «його» мові та на «його» умовах. Більш ефективним, для початку, є повідомити своїх батьків чи авторитетів про випадки таких кібератак, та у подальшому, спільно з ними застосовувати необхідні механізми захисту та реагування на булінг, в тому числі й правові;

                                •        робота    з    нейтралізації    вже    завданої    дитині    шкоди,

ресоціалізації дитини-жертви кібербулінгу та превенції подальших випадків кібербулінгу. Така діяльність повинна здійснюватись з залученням батьків дитини. Загалом, уся виконана психологічна робота фахівця, батьків і дитини повинна мати своїм загальним результатом ресоціалізацію та превенцію.

Зустрічі фахівця з дитиною-жертвою кібербулінгу повинні бути повністю конфіденційними. Однак після кожної такої зустрічі фахівець повинен дізнатись у дитини чи хотіла б вона (дитина) щоб фахівець повідомив/передав її батькам якусь частину інформації чи окремі питання/теми, що обговорювались в межах зустрічі.

Фахівець – батьки дитини-жертви булінгу

Дії фахівця та батьків дитини-жертви булінгу повинні бути узгодженими, координованими, поступовими та мати спільну мету. Включеність батьків в життя дитини є ключовим моментом, на основі якого будуватиметься діалог дитини з батьками, водночас, така включеність стане запорукою превенції подальших випадків кібербулінгу. Тут важливе саме включеність, а не надмірний контроль.

На цьому етапі психолог / терапевт / соціальний педагог:

-                     встановлює контакт з батьками:

•                      з’ясовує соціальний контекст в якому живе сім’я та зростає

дитина (склад сім’ї та рівень доходу, звичний розпорядок/графік дня дитини тощо);

•                      дізнається   модель        взаємодії    дитини        з батьками,   а        також

батьків між собою (в т.ч. розподіл ролей у сім’ї, правила поведінки, сімейні звичаї та традиції);

•                      з’ясовує      рівень         поінформованості         батьків щодо кола

спілкування дитини, - наявність чи відсутність у неї друзів/приятелів, ворогів та суперників, наявність авторитетів, а також рівень залученості батьків у життя дитини;

•                      з’ясовує коли батьки помітили зміни у поведінці дитини, коли

їм стало відомо про те, що їх дитина була/є жертвою кібербулінгу;

•                      дізнається які заходи/засоби реагування на кібербулінг їх дитини ними було вжито, уточнює щодо часу/строку вжиття таких заходів/засобів.

-                     безпосередньо працює з батьками: на цьому підетапі фахівець повинен:

●             проінформувати батьків дитини-жертви кібербулінгу про основні напрями психологічної допомоги, яка буде надаватись їх дитині, роз’яснити їх необхідність та важливість,

●             повідомити батькам орієнтовний план дій запланованої роботи, зазначити очікувані результати та можливі труднощі, в т.ч. на кожному підетапі,

●             чітко зазначити про необхідність залучення батьків до психологічної роботи фахівця з дитиною-жертвою кібербулінгу, - можливе залучення батьків до окремих зустрічей дитини з фахівцем, залучення батьків при проведенні окремих технік та методик, надання батькам та/або батькам і дитині так званих «домашніх завдань», які є необхідними для виконання тощо.

Формами роботи фахівця з батьками є зустрічі фахівець-батьки та зустрічі фахівець-дитина-батьки. Такі повинні бути повністю конфіденційними.

Дитина-жертва булінгу – батьки дитини-жертви кібербулінгу

Робота на цьому рівні повинна здійснюватись у формі спільних зустрічей фахівець-дитина-батьки та взаємодії дитини та батьків без безпосередньої участі фахівця, в тому числі у форматі спільного виконання дитиною і батьками домашніх завдань від фахівця.