МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ ТА БАТЬКІВ ЩОДО РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Методичні рекомендації для вихователів та батьків щодо розвитку емоційної сфери старших дошкільників

 Значна роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини старшого дошкільного віку належить емоційній сфері. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку – дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо нагадувати про необхідність дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.

Дошкільний період – досить короткий відрізок часу життя людини. Тому важливо саме в цей час залежить хороші основи особистості. Емоції і переживання дошкільника пов’язані, в більшій мірі, з атмосферою в сімейному колі. Нові вміння і інтереси сприяють появи цілого спектру різноманітних емоцій дитини. У дошкільника поступово ускладнюється гамма емоцій: він уже може відчувати не тільки радість або страх, а й смуток, жалість, гнів, бадьорість, сором'язливість, здивування, задоволення. Дошкільник вже може виражати почуття, застосовуючи різну інтонацію і міміку.

Саме тому емоційний розвиток дитини, має свої особливі характеристики. У віці 4-6 років емоційна сфера дитини характеризується: 1) спокійнішим емоційним фоном сприйняття;

2) більш керованими емоційними процесами;

3) розвитком емоційного передбачення (дитина намагається передбачити майбутній результат і те, як його оцінять);

4) появою афективних реакцій;

5) появою нових мотивів для діяльності;

6) здатністю оцінювати свою поведінку;

7) головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками;

8) розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини – з’являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов’язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.

Що можуть зробити батьки для правильного емоційного виховання:       

1) звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними  діями  та  висловами. Самі говоріть дитині як про позитивні, так і про негативні емоції, які ви відчуваєте. Промовляйте  дитині свої почуття: «Я знаю, що ти засмучений, тому що …». Так дитина буде вчитися не тільки розрізняти свої і чужі емоції, а й приймати і переживати їх. Ви як би визнаєте її право так себе почувати і допомагаєте йому впоратися зі своїми емоціями;

2) збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями. Дайте дитині зрозуміти, що, якщо ви переживаєте стрес, до них це не має жодного стосунку. Наприклад, якщо діти приходять зі школи додому, а у вас болить голова, розкажіть їм про це. Попередьте їх, що ви якийсь час можете бути трохи роздратованим, але це не їхня провина. Таке роз’яснення мінімізує «заразність» ваших негативних емоцій;

3) розкажіть членам вашої сім’ї, що робити, коли хтось перебуває у поганому настрої. Ви не можете безкінечно намагатися змінити людину, яка відчуває певні негативні емоції. Але важливо навчити членів сім’ї розуміти, що це не стосується особисто їх, що люди роблять чи кажуть щось зовсім не з їхньої провини, навіть якщо в цей момент члени сім’ї стають «мішенню» усього, що відбувається;

4)  оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих  та  незрозумілих  вимог  до дитини. Важливо розуміти, що деякі діти набагато більш чутливі, ніж інші. Тому зверніть особливу увагу на дитину, яка гостро відчуває енергетику в домі, навіть коли вона не спрямована безпосередньо на неї саму. Допоможіть їй навчитись розпізнавати поганий настрій інших людей і постарайтеся підтримувати в ті дні, коли комусь із членів сім’ї не дуже добре на душі;

5) виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим слово;

6) вселяйте віру  дитини  в  її  сили, можливості;

7) схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором’язливої;

8) будьте поруч з  дитиною  в  її  труднощах  і  радощах;

9) свої  зауваження  чи  побажання  висловлюйте  тактовно.

Секрет виховання дошкільника за допомогою емоційного впливу полягає в тому, щоб не придушувати емоції дитини, а направляти їх у потрібне русло. Якщо малюк відвідує дитячий садок, то його емоційне становлення буде більш ефективним, так як він буде перебувати в суспільстві однолітків і разом з ними осягати нове, вчитися спілкуватися з ними.

Емоційний вплив на дитину здійснюється наступними засобами: сюжетно-рольові ігри; психогімнастичні ігри; рухливі ігри; комунікативні ігри; ігри та завдання на розвиток довільності; ігрові вправи; мімічні етюди; читання казок і оповідань; дидактична гра з дошкільнятами.

Важливим показником емоційно-соціального розвитку старшого дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є відповідність переживань реальним життєвим подіям та ситуаціям. Завдання вихователів – окультурити соціальні емоції  як щодо їхнього активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Педагогічні зусилля спрямовують на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емоцій, розвиток культури виявлення емоцій, адекватної реакції на життєві події.  Потрібно організувати роботу в трьох напрямах розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дошкільника:

• розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми ознаками (від загального до тонко диференційованого сприймання;
•  визначення емоційних станів, переживань як своїх, так й інших людей);
• освоєння, розширення та збагачення соціальних форм вияву своїх почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій;
• освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, настрою, стану та аналіз чинників, що їх викликали.

Для вихователя важливо наповнювати життя дитини в дошкільному закладі психологічними ситуаціями, у яких знання про моральні (або інші) норми емоційно проживатимуться. Діти отримують потрібну інформацію та досвід проживання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», за допомогою якого зможуть орієнтуватись у власних почуттях та почуттях оточення. Вони зможуть зрозуміти поділ емоційних проявів на негативні та позитивні, вчитимуться розпізнавати різницю між емоціями та вчинками.

Провідним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей:

1) активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігати переростання деяких емоцій в патологію;

 2) завдяки роботі м’язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій;

3) у дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про пережиті раніше переживання, що дозволяє знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи;

 4) імітація здійснює функцію «початкового, вихідного орієнтування, що розвивається у суб'єкта в проблемних областях, найбільш значущих на даній конкретній ступені онтогенезу».  У зв’язку з тим, що дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих;

5) імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, так як при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання;

6) імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги, дозволяє довільно змінювати м’язовий тонус, що формує у дітей довільну регуляцію поведінки;

7) імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: за допомогою імітації будується образ іншої особи і, одночасно, будується і поглиблюється уявлення дитини про самому себе.

   У теорії соціального навчання імітація розглядається як «ключовий процес соціалізації, як спосіб оволодіння дитиною поведінки, адекватної, схваленої в її соціальному оточенні». Таким чином, імітація дітьми різних емоційних станів впливає на їх самопочуття, створюючи певний емоційний настрій, сприяє розвитку психомоторики, довільної регуляції поведінки, тобто є основним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці.

Працюючи з емоційним світом дитини вихователям потрібно дотримуватись правильної стратегії поведінки. Обираючи спосіб впливу на дитину, вихователь повинен:

1) свідомлювати, що емоції – провідний психічний процес у дошкільному віці;

2) позитивно оцінювати емоційність як даровану дитині природою чутливість;

 3) враховувати індивідуальні особливості емоційної сфери кожної дитини (вразливість, глибину емоцій, стійкість станів, емоційний досвід);

4) розрізняти прояви емоційного неблагополуччя: депресивні стани, страхи, фобії, неврози, тривожність, швидку втомлюваність нервової системи;

5) розуміти походження різних форм емоційного неблагополуччя дитини, серйозно до них ставитися. Не звинувачувати малюка в них, не докоряти батькам;

6) обирати індивідуальний підхід до емоційно неблагополучних дітей;

7) спонукати дітей щоденно фіксувати свій емоційний стан, за допомогою відповідних позначок та пояснювати його;

8) залучати родину до вказаного напряму педагогічної діяльності.

 Із допомогою оцінних суджень підносити її до рангу найбільш значущих для повноцінного розвитку дитини; 9) включати напрям роботи, пов’язаний із вихованням у дошкільників емоційної культури, до плану своєї роботи. Використовувати різні форми діяльності: образотворчу (навчати передавати стан кольором, формами, лініями, композицією); музичну (вправляти в ідентифікуванні мелодії з тим чи іншим переживанням людини); літературну (складати розповіді про різні людські стани й настрої, наприклад про здивованого хлопчика, радісну матусю, сердиту сусідку).

Отже, виховання емоційно-зрілої особистості, її переживань і емоцій, починаючи з перших років життя, залишається важливим педагогічним завданням, оскільки емоційне ставлення до навколишнього світу зумовлює цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання та вміння.  Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ, а період дошкільного дитинства вважають «золотим віком» емоційного життя. Для повноцінного емоційно-ціннісного розвитку дошкільнят педагогам варто знати не тільки індивідуальні особливості розвитку кожної дитини, а й те, на що саме потрібно звертати увагу в кожному віковому періоді.