Методичні рекомендації для виконання графічних робіт з креслення

Міністерство освіти і науки України

 

Львівський обласний навчально-методичний центр

професійно-технічної освіти

 

Львівське міжрегіональне вище  професійне училище

залізничного транспорту

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації

для виконання графічних робіт з креслення

 

 

 

 

 

Розробила викладач

 вищої категорії

ЛМВПУЗТ

Мацура Н. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Львів – 2024

  Вступ

      Креслення є базовою дисципліною при вивченні теоретичних та спеціальних курсів у процесі підготовки фахівців будь-якої технічної галузі. При засвоєнні даного предмета учні повинні набути навичок з креслярської роботи, оволодіти технікою креслення, розвинути просторову уяву, без якої неможлива творча конструкторська робота.

      Мета даного методичного посібника – допомогти учневі  освоїти предмет «Креслення». Програма предмету «Креслення» передбачає вивчення учнями теоретичних основ геометричного креслення,  проекційного креслення, машинобудівного креслення, а також набуття практичних навичок з техніки виконання креслень. Вивчивши предмет «Креслення» учні повинні вміти графічно грамотно згідно з кваліфікаційними вимогами виконувати і вільно читати креслення.

      Методичний посібник  призначений для учнів професійно-технічних закладів.

      Програма складається з двох частин : загальної (основи креслення) і спеціальної (машинобудівне креслення). Весь навчальний матеріал  поділений на два завдання: загальна частина предмету і спеціальна. Після вивчення кожного завдання виконується графічна  робота.

    Креслення графічних робіт потрібно зброшурувати в альбом формату А4 (210х 297) з обкладинкою у вигляді аркуша креслярського паперу такого ж формату. Альбом з кресленнями здається вчителю на останньому уроці креслення і відповідаючи на контрольні питання у формі заліку. Робота повинна бути виконана у повному комплекті.

    Для роботи над кресленням необхідно мати: креслярську дошку з рейсшиною або креслярським приладдям, кутники, готовальню, набір лекал, креслярські олівці різної твердості (2Т;ТМ;М) для побудови і обведення креслень, резинка, креслярський папір формату А4.

 

 

 

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 1

 

Назва - ”  Типи  ліній  “

Завдання   Перекреслити наведені лінії і зображення, дотримуючись їх розташування.  Товщину  ліній  виконати  згідно  ГОСТ  2.303 – 68.  Розміри  не  наносити.

Виконується на форматі    А4 

 

Теоретичний   матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с. § 2.2     с. 29-33

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988. 223 с. § 3  с. 9 – 13

 

Методичні вказівки

 

Завдання  виконується в одному варіанті і присвячено проведенню ліній за ГОСТ 2.303-68* (див. табл. 1). Виконання завдання зручніше починати з проведення через середину внутрішньої рамки креслення тонкої вертикальної лінії, на якій роблять позначки відповідно до  розмірів, приведеними в завданні. Через намічені крапки проводять тонкі допоміжні горизонтальні лінії, що полегшують виконання графічної частини завдання.   Розміри на кресленні не наносити.

На навчальних кресленнях суцільну основну лінію виконують звичайно товщиною s = 0,8...1  мм, а товщини всіх інших ліній установлюють  відповідно до  даних таблиці 1.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            

Таблиця 1 -  Різновид ліній та їх призначення

                 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 1

 

 

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  №1

 

 

 

 

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 2

 

Назва - ”  Альбом  “

Завдання      За наведеним зразком заповнити титульний лист згідно ГОСТ 2.304-81.  Розміри  не  наносити.

Виконується на форматі    А4  

 

Теоретичний   матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 2.3     с. 34 – 37.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988. 223 с.  с. 222

Методичні вказівки

 

          ГОСТ 2.304-81 встановлює такі типи шрифтів:

тип А без нахилу d=1/14h;

тип А з нахилом близько 75˚,

тип Б без нахилу d=1/10h;

тип Б з нахилом близько 75˚.

        ГОСТ 2.304-81 встановлює такі  розміри шрифту: (1,8); 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 20; 28; 40.

Рис. 1

 

 

 

        

       Рис 2

         

           Розмір шрифту – величина, яка визначається висотою великих літер у міліметрах (h). Шрифт креслять на допоміжній сітці (рис. 1.6), утвореній допоміжними лініями, у проміжки між якими вписують літери. Крок допоміжних ліній сітки визначають залежно від товщини ліній шрифту (d). Приклади напису літер, цифр і знаків найбільш поширеного шрифту Б наведено на рис.1,2.

        Найбільш поширені помилки:

-          не додержана висота літер (розмір шрифту);

-          літери в стрічках “скачуть”;

-          не дотримана горизонтальність і паралельність стрічок;

-          не однаковий нахил у всіх літер, і т.д.

       Щоб запобігти цих помилок необхідно, особливо на початковому етапі підготовки, при виконанні написів використовувати розмітку у вигляді двох паралельних ліній, на яких вимірювальним циркулем нанесені розміри літер.

       Увага! В процесі виконання креслення рекомендується визначитися з  шрифтом для напису текстів і постановки розмірів і дотримуватися його на всьому  полі креслення.

      Навчаючись писати шрифт, слід розглядати групи великих і малих літер, об'єднаних за принципом однотипності їх елементів.

      В табл. 1 і 2 подано всі параметри літер і цифр, які необхідні для написання шрифту типу Б.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця - 1

     

Таблиця  - 2                                    

              Прим.: Літера І – 1/10h, Ї – 2/10h (відносний розмір).

Завдання до графічної роботи № 2

 

 

 

 

 

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  №2

 

 

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 3

 

Назва - ”  Диск  “

Завдання:

  Перекреслити  зображення  контуру  деталі , дотримуючись  правил  поділу  кола  на  рівні  частини   і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 3.1-3.4     с. 51 – 67.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 11- 12 с. 28 - 35

Методичні вказівки

Геометричні побудови

Побудовою зображення на кресленні називають графічний спосіб розв’язку геометричних задач на площині при допомозі креслярських інструментів. При виконанні креслень деталей необхідно вміти проводити паралельні і перпендикулярні прямі, ділити відрізок і коло на рівні частини, будувати правильні багатокутники і т. д. Деякі з названих побудов буде розглянуто далі.

 

Рис. 3

Ділення відрізка на дві однакові частини.(Рис. 3)Для поділу відрізка АВ з точок А і В, як з центрів, радіусом R, більшим за половину відрізка, роблять чотири засічки. Пряма MN, що сполучає точки перетину дуг, поділяють відрізок АВ на дві однакові частини.

 Ділення кута (рис. 4)

Для поділу кута АВС на дві рівні частини з центра у вершині кута проводять дугу DE довільного радіуса (рис. 4 а). Потім з точок D і E проводять дуги, радіус яких більший половини дуги, радіус яких більший половині дуги DE. Через точку перетину дуг F проводять лінію ВF, яка ділить кут ABC на дві однакові частини (рис. 4 б) . Таким способом кут можна поділити на 4, 8, 16 і т. д. частин.

При діленні прямого кута на три однакові частини з вершини проводять дугу довільного радіуса, що перетинає сторони кута в точках E і F (рис. 4 в) . Із цих точок тим же радіeсом необхідно зробити засічки на проведеній дузі. Точки D і K з’єднують прямими з точкою В, що дає три однакові кути по 30°(рис. 4 г) .

а                                  б                                         в                                 г

Рис. 4

Визначення центра і радіуса дуги кола (Рис. 5)

Рис.5

 Для розв’язку даного завдання необхідно провести дві довільні хорди АВ і ВС, поділити їх навпіл за допомогою циркуля. Точка О перетину перпендикулярів, що проходить через середину хорд і буде центром дуги, а відстань від неї до любої точки дуги – радіусом.

 

Ділення відрізка на рівні частини (Рис.6)

Для ділення відрізка АВ на n рівних частин з точки А необхідно провести під любим кутом до АВ допоміжну пряму АС. На ній з точки А послідовно необхідно відкласти n рівних по вертикалі відрізків. Крайню точку D з’єднують з точкою В. Через точки ділення проводять прямі, паралельні BD. На відрізку АВ одержують n рівних частин. Наведений приклад демонструє поділ відрізка АВ завдовжки 103 мм на шість рівних частин.

 

Рис. 6

 

Ділення кола на рівні частини

      Ділення кола на 3, 4, 6, 8, 9, 12 рівних частин і побудова правильних вписаних в дане коло багатокутників показано на  рис. 7. На (рис. 7е) відрізок АВ є стороною правильного дев’ятикутника.

Рис.7

      Ділення кола на 5 і 10 рівних частин (рис.8)

Перший спосіб. Радіус кола ОО необхідно розподілити наполовину і з одержаної точки О₂ проводять дугу радіусом R₂= О₂5. Відрізок 5А і буде рівним по величині стороні правильного п’ятикутника, вписаного в коло(мал. 4 а), а відрізок АО – стороні правильного десятикутника  (див.   рис. 8 а).

Другий спосіб. Поділяють один з радіусів навпіл, одержують точку О₂, яку з’єднують прямою з кінцем вертикального діаметра О₃. З точки О необхідно провести відрізок О₂С = О₂О. Відрізок О₃С і є стороною десятикутника. З точки О₃ радіусом О₃С необхідно провести дугу, яка перетне коло в точках 2 і 3. Хорда 2–3 дорівнює стороні правильного п’ятикутника

а                                               б                                                в

Рис. 8

 

Завдання:

 Накресліть диск за заданими розмірами  виконавши поділ кола на рівну кількість частин. Спосіб поділу оберіть самостійно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 3

 

 

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  №3

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 4

 

Назва - ”  Гачок “

Завдання:

  Перекреслити  зображення  контуру  деталі , дотримуючись  правил  побудови спряження   і  нанесення  розмірів  за

 ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 3.5 с. 68 – 79.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 13 с. 35 - 42

Методичні вказівки

   При  виконанні побудови необхідно дотримуватися визначеної послідовності геометричних побудов. Наприклад на рис.9 а,б,в показана послідовність виконання контурного обрису цієї деталі з побудовою різних видів сполучень

 

.

                   а)                                                                     б)

                         в)

Рис 9

      Спряженням прийнято називати  плавний перехід між двома лінія­ми (між прямою лінією і дугою або між двома дугами). Точка, в якій відбу­вається плавний перехід, називаєть­ся точкою спряження.

       Спряження двох прямих ліній. У графічних побудовах, особливо при зо­браженні креслень литих деталей, ви­никає потреба у виконанні плавних пе­реходів від однієї прямої лінії до іншої.

     Спряження сторін прямого кута (див. рис. 10). Щоб побудувати спряження двох взаємно перпендикулярних прямих а і б дугою кола заданого раді­уса R, опишемо з точки перетину пря­мих, як із центра, дугу радіусом R до пе­ретину з цими прямими в точках А і В. З цих точок перетину, як із центрів, тим самим радіусом проведемо дуги до вза­ємного перетину в точці О. З точки О радіусом R проведемо дугу спряження. Точки А і В будуть точками спряження.

            

          Рис.10                                               Рис. 11  

  Спряження сторін гострого кута (рис.11. Щоб побудувати спряжен­ня двох прямих а і б, що перетинають­ся під гострим кутом, дугою заданого радіуса R спочатку визначимо центр спряження. Для цього на відстані R проведемо прямі, паралельні сторонам кута, до перетину в точці О. З центра О опустимо перпендикуляри на задані прямі й одержимо точки спряження А і В. Тоді з точки О, як із центра, опи­шемо дугу радіусом R, яка й буде дугою спряження.

       Спряження сторін тупого кута (рис 12). Як і в попередньому випад­ку, для визначення центра спряження проведемо на відстані й прямі, пара­лельні сторонам кута, до перетину в точці О. З центра спряження (точка О) опустимо перпендикуляри на задані прямі й одержимо точки спряження А і В. З центра спряження опишемо дугу радіусом К, яка й буде дугою спря­ження.

                   

                   Рис.12                              Рис. 13                                             Спряження двох паралельних пря­мих (рис.13). Щоб виконати спря­ження двох паралельних прямих а і Ь дугою радіуса R , на одній із прямих за­дамо точку спряження А. Потім опу­стимо з цієї точки перпендикуляр на пряму b й одержимо другу точку спря­ження В. Поділимо відрізок АВ навпіл і з точки О, як із центра, проведемо ду­гу спряження радіусом R = ОА.

         Спряження прямої з колом. Спря­ження може бути зовнішнім або внут­рішнім.

         Спряження прямої з колом радіуса R₁ якщо задано радіус дуги спряження R . З центра О₁ (рис.14) проведемо допоміжну дугу радіусом R₁ + R до пере­тину з прямою, проведеною паралельно прямій а на відстані R . Одержимо точку О₂ — центр спряження. З'єднавши цен­три О та О₂, в перетині з заданим колом матимемо одну з точок спряження А. Опустимо перпендикуляр з центра спряження О₂ на пряму а й одержимо другу точку спряження В. З центра О₂ проведемо дугу спряження радіусом R.. У даному разі маємо зовнішнє спря­ження, оскільки О_гО₂ = R ₁ + R.

                                 

Рис. 14

   На рис. 15 показано побудову внутрішнього спряження, коли О₁О₂ = R₁-R . У цьому разі допоміжну дугу проводимо з центра кола О₁ радіусом R₁ - R до перетину з прямою, проведе­ною паралельно прямій а на відстані  R. Одержану точку О₂ — центр спря­ження з'єднаємо з центром заданого кола О₁ і в перетині з колом одержимо точку спряження А. Опустивши пер­пендикуляр з центра спряження О₂ на пряму а, в перетині дістанемо другу точку спряження В. З точки О₂ прове­демо дугу спряження радіусом  R.

                            

Рис. 15

 

        Спряження двох кіл. У графічних побудовах можливі два випадки спря­ження двох кіл:

    1) задано радіус спряження;

    2) задано точку спряження на од­ному з кіл.

    Спряження може бути зовнішнім, внутрішнім і змішаним.

    Умовами можливості розв'язання задач на побудову спряжень двох кіл є:

 для зовнішнього спряження

R>

•  для внутрішнього спряження

R>

 

•  для змішаного спряження

R>

        Зовнішнє спряження двох кіл раді­усів R₁ і R₂ дугою заданого радіуса R.. При зовнішньому спряженні спряжені дуги розміщені з зовнішнього бо­ку дуги спряження і з різних боків до­тичних t₁ і t₂ — на рис.8 наведено приклад побудови зовнішнього спря­ження дуг двох кіл радіусів R₁ і R₂ за допомогою дуги радіуса R . З центра О₂ радіусом R+R₂ ,а з центра О₁ радіусом R + R₁ проведемо дуги до перетину в точці О. Точки спряження А і В ле­жать на лініях, що з'єднують точку О з центрами дуг О₁ та О₂. З точки О, як із центра, проводимо дугу спряження радіусом R.

                     

                

Рис 16

        Внутрішнє спряження двох кіл радіусів R₁ і R₂ дугою заданого радіуса R. Внутрішнє спряження двох дуг третьою дугою характеризується тим, що спряжені дуги розташовані все­редині дуги спряження, тобто дуга спряження і спряжені дуги лежать з одного боку дотичних t₁ і t₂ , про­ведених через точки спряження (рис.17). З центра О₂  проведемо дугу радіусом  R - R₂, а з центра О₁ – радіусом      

 R +R_1. У перетині цих дуг одержимо точку О — центр дуги спря­ження. Точки спряження А і В лежать на прямих, що з'єднують точку О з центрами заданих кіл О₂ та О. З точки О, як із центра, проводимо дугу спря­ження радіусом R .

                               

Рис. 17

      Змішане спряження двох кіл раді­усів R + R₁ дугою заданого радіуса R.  Змішане спряження двох даних дуг третьою характеризується тим, що од­на спряжена дуга розміщена всере­дині дуги спряження, а друга — поза нею (рис.18 а). З центра О₂ прове­демо дугу радіусом R – R_2, а центра О₁ — радіусом R + R₁.  Перетин прове­дених дуг є центром дуги спряження. Точки спряження А і В лежать в пере­тині кіл з прямими ОО₁  та ОО₂. Дуга спряження має з дугою радіуса R₂ внутрішнє спряження, а з дугою ра­діуса R₁ - зовнішнє.

Рис. 18

На рис. 18б побудовано зміша­не спряження цих же дуг, однак при цьому дуга спряження має з дугою ра­діуса R₂ зовнішнє спряження, а з ду­гою радіуса  R₁ - внутрішнє. Побудова аналогічна рис.18 а.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 4

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 4

  

 

 

 

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 5

 

Назва - ”  Деталь “

Завдання:

  Накреслити деталь в трьох проекціях  по заданій аксонометричній проекції дотримуючись  правил  прямокутного проеціювання і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

 

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 1.2 – 1.3  с. 9  – 28.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 24 - 25 с. 56 - 59

Методичні вказівки

 

Прямокутне проеціювання

Креслення деталі повинно максимально чітко передати вигляд предмета.   Для цього застосовують тригранний кут (Рис 19)

Рис 19

Деталь, яку проеціюють, розташовують у просторі тригранного кута (Рис 20) і послідовно розглядають з трьох боків: спереду, зверху і зліва. Щоб побудувати креслення деталі, всі три площини проекцій суміщають в одну площину. Для цього горизонтальну площину повертають вниз, а профільну- вправо (рис 19 а) до суміщення з фронтальною площиною проекцій. Таким чином, креслення складається з трьох прямокутних проекцій деталі (Рис 19 б ):фронтальної, горизонтальної і профільної. На кресленні всі три проекції розміщують у проекційному зв’язку (рис. 20) .

Рис 20

 

                  Побудова третьої проекції по двох даних.

Щоб побудувати третю проекцію по двох заданих, необхідно спочатку добре уявити собі зображення  деталі. При цьому необхідно будувати проекції в проекційному зв’язку (Рис.21), застосовуючи вісь Y під кутом 45°.Лінії проекційного зв’язку проводять тонкими лініями під прямим кутом до осьових X, Y, Z, і на їх перетині утвориться третя проекція. Далі необхідно навести контури деталі суцільно-товстою лінією.

Рис 21

 

Для правильного відтворення і розуміння всіх зображень їх потрібно виконувати згідно з відповідними стандартами ЄСКД (Єдиної Системи Конструкторської Документації).

В проекційному кресленні, як правило, не проводять осі проекцій і на кресленні відсутні літери, якими позначають проекції всіх точок, що визначають форму тіла, яке вивчають. У кресленні в окремих випадках буває достатньо однієї проекції. Це досягається спеціальними умовними позначеннями.

 

 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 5

                                                                                                                                      

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 5

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 6

 

Назва - ”  Основа “

Завдання:

  Накреслити комплексне креслення  деталі (деталь в трьох проекціях та її аксонометричну проекцію) по заданій аксонометричній проекції, дотримуючись  правил  прямокутного проеціювання  і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

 

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 7.1 – 7.3  с. 189  – 202.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 16 - 23 с. 43 - 55

Методичні вказівки

Аксонометричні проекції

  Основні поняття, визначення, класифікація.

«Аксонометрія» - з грецької мови означає вимірювання по осям. Побудова аксонометричних проекцій виконується на осях x,y,z.

Аксонометрична проекція-це проекція деталі на осях X, Y, Z.

 Види аксонометричних проекцій.

 Залежно від положення координатних осей, а значить і самого предмета, відносно площини аксонометричних проекцій, утворюються різні аксонометричні проекції. Розглянемо ті з них, які використовують найчастіше.

Аксонометричне зображення може бути утворене косокутним і прямокутним проеціювання.

Утворення аксонометричного зображення косокутним проеціювання. Проеціювання здійснюють паралельними променями під гострим кутом (меншим за 90°) до площини аксонометричних проекцій. На одержаній аксонометричній проекції передній бік предмета зображується в натуральну величину, а лівий і верхній будуть дещо спотвореними. Утворену косокутним проеціювання аксонометричну проекцію називається фронтальною симетричною проекцією.

Утворення аксонометричного зображення прямокутним проеціювання. Нахилені до площини аксонометричних проекцій під однаковими кутами. Проеціювання здійснюють паралельними променями, спрямованими перпендикулярно до площини аксонометричних проекцій. На одержаній аксонометричній проекції видно три боки предмета, але з деякими спотвореннями. Утворену прямокутним проеціювання аксонометричну проекцію називають ізометричною проекцією.

Осі аксонометричних проекцій. Для побудови аксонометричних проекцій розміри зображень відкладають уздовж аксонометричних осей x, y і z. Тому побудову аксонометричної проекції починають з проведення аксонометричних осей.

Осі фронтальної симетричної проекції розміщують, як показано на рис.22, а: вісь х - горизонтально, вісь z – вертикально, вісь y – під кутом 45° до горизонтальної лінії. Осі виходять з однієї точки О – початку аксонометричних осей. Кут 45° будують за допомогою рівнобедреного косинця (рис. 22,б).

Для побудови зображення у фронтальній симетричній проекції вздовж осей x і z (і паралельно їм) відкладають натуральні розміри, зменшені вдвоє. Звідси й походить назва «диметрія», що по-грецьки означає «подвійні виміри».

Рис. 22

 

    Послідовність побудови аксонометричних проекцій.

1.Проведіть осі. Креслять фронтальну проекцію деталі на площині X, Z.(Рис.23 а)

2. З вершин отриманої фігури паралельно осі проводять ребра, на яких відкладають товщину деталі. (Рис.23 б), пам’ятаючи, що на диметричній проекції  товщина деталі відкладається в 2 рази меншою.

3.  З’єднують крайні точки дотримуючись правила, що протилежних сторони паралельні між собою.(Рис.23 в).

4. Витирають зайві лінії, наводять контури деталі і наносять розміри (Рис.23 г).

Рис.23

Положення осей ізометричної проекції показано на рисунку 26, а: вісь z проводять вертикально, а осі x і y – під кутом 30° до горизонтальної лінії (120° між осями). Проводять осі за допомогою косинця з кутами 30°, 60° і 90° (рис. 26, б).

Для побудови зображення в ізометричній проекції вздовж осей x, y і z (і паралельно їм) відкладають натуральні розміри предмета. Звідси і походить назві «ізометрія», що по-грецьки означає «рівні виміри».

 Побудова аксонометричних проекцій кіл

На Рис.24 а зображена фронтальна симетрична проекція куба з вписаними колами в його грані кола вписані на гранях куба в ізометричній проекції зображені на Рис.24 б. У цьому випадку квадрат в ізометрії перетворюється в ромб, а коло в еліпс. .

     

а     б

Рис.24

Побудова кола в ізометрії.

1.Будують ромб зі стороною, що дорівнює діаметру кола (Рис.25).Для цього через точку О проводять ізометричні осі X  і Y, і на них з точки О відкладають відрізки , що дорівнюють радіусу кола. Через точки a, b, c і  d проводять прямі, паралельні осям, отримують ромб.

2.Вписують в ромб овал. Для цього радіусом R=Ad=Ac=Ba=Bb з вершин, що лежать напроти великої діагоналі до середини протилежної сторони, описують дуги.

3.З вершин, що лежать навпроти великої діагоналі  А, В проводять відрізки до середини протилежної сторони. На перетині цих відрізків і великої діагоналі утворились точки C і  D. Далі проводимо малі дуги радіусом R1 =Ca=Cd=Db=Dc.

Рис. 25

Технічний рисунок

Аксонометричне зображення предмета на папері в клітинку  виконане від руки, з додержанням його пропорцій в розмірах на око, називають технічним рисунком. Технічними рисунками користуються тоді, коли потрібно швидко і зрозуміло показати на папері форму предмета. Під час виконання технічних рисунків додержуються тих самих правил, що й під час побудови аксонометричних проекцій: під тими ж кутами розміщують осі, розміри відкладають уздовж осей або паралельно їм. Вибір виду аксонометричної проекції, на основі якої буде виконуватись технічний рисунок, залежить від форми зображуваного предмета. В першу чергу при цьому враховують простоту побудов на рисунку і можливість якнайповніше передати форму предмета.

Це полегшує проведення ліній і виконання побудов. На рисунку 132 показано побудову аксонометричних осей на папері в клітинку. Щоб дістати кут 45°, осі проводять по діагоналі клітинок (Рис. 23 а). Відношення відрізків  завдовжки 3 і 5 клітинок дає нахил осі під кутом 30°(Рис. 23 б).

                       а                           б                                                       

  Рис . 26 (а-диметрична проекція, б-ізометрична проекція)

 

 

Завдання до графічної роботи № 6

 

 

 

 

    

 

 

         

 

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 6

 

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 7

Назва - ”  Переріз “

Завдання:

  Накреслити переріз деталі, дотримуючись  правил  виконання креслень  і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 5.1 – 5.3  с. 131  – 146.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 36  с. 86 -92

Методичні вказівки

Переріз – це зображення предмету, що утворене уявним перетином його однією або декількома січними площинами. На кресленні в перерізі показують зображення предмету, яке розміщене тільки у  січній площині. На кресленні переріз виділяють штриховкою, тонкими лініями під кутом 45⁰   справа наліво. Частину предмету, розташованого за січною площиною, у перерізі не показують.  

В залежності  від розміщення на кресленні розрізняють винесені й накладні перерізи. Винесені перерізи розташовують поза контуром зображення деталі (рис. 27 і рис. 29) на будь-якому місці поля креслення, накладні – безпосередньо на виглядах (рис. 28). Розташований на вільному полі кресленні переріз супро­воджують підписом, наприклад, А-А (рис. 29). Якщо переріз розташований на продовженій осьовій лінії то надпис відсутній (рис.27).

 

Рис. 27                                         Рис. 28

Винесені перерізи застосовують частіше, бо вони не затемнюють зображення зайвими лініями та не погіршують читання креслення.

Перерізи, як і розрізи, можуть бути складними, зокрема ламаними й ступінчастими (рис.29, ступінчастий переріз А-А).

Рис. 29

 Вимоги щодо зображення та позначення  перерізів

Зображення перерізів на кресленні потрібно розташовувати економно й раціонально на полі креслення, та воно повинно зручно читатися разом з розмірами, позначеннями, написами, таблицями. Для позначення на кресленні січних площин у  перерізах вико­рис­товують розімкнену лінію – потовщені штрихи (рис. 30). Перпендикулярно до крайніх штрихів (початкового і кінцевого) наносять стрілки, що вказують напрям погляду, і розташовують їх як показано на рис.30

Рис 30

Згідно з вимогами стандарту щодо оформлення креслень, крайні штрихи не повинні перетинати контур відповідного зображення, їх необхідно позначити великими літерами українського алфавіту (рис. 30). Для позначення  перерізів застосовують стрілки і літери таких самих розмірів, що й для позначення виглядів, а самі літери на кресленні проставляють відповідно до розташування основного напису із зовнішнього боку стрілок, незалежно від їх напрямку. Вибирають літери в алфавітному порядку та слідкують за тим, щоб їх не повторювали на одному кресленні .Розрізи та перерізи супроводжуються написом А-А, Б-Б і т. д.

Завдання до графічної роботи № 7

 

 а      б 

 

 

  в     г

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 7

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 8

 

Назва - ”  Розріз “

Завдання:

  Накреслити розріз деталі, дотримуючись  правил  виконання креслень  і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 5.4 – 5.7  с. 147  – 173.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 37 - 44  с. 92 - 107

Методичні вказівки

 

 Розріз –  зображення предмета, утвореного умовним розрізом його однією або декількома січними площинами. На кресленні в розрізі показують зображення предмета, яке розміщене у відповідних січних площинах і поза ними. Розріз є умовним зображенням, бо під час його виконання тільки умовно проводять січні площини та уявно показують окремі частини предмета, які розміщені між спостерігачем і цими січними площинами. На кресленні внут­рішні конфігурації частини предмета в розрізі показують суцільними лініями, як і видимий контур предмета. При цьому те, що знаходиться в січній площині, за винятком порожнин, штрихують тонкою суцільною лінією (рис.31).

Залежно від розташування січних площин щодо площин проекцій розрізи поділяють на горизонтальні, фронтальні, профільні та похилі.

Рис.31

Простий розріз – утворюється однією січною площиною

Горизонтальний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до горизонтальної площини проекцій (рис. 31, розріз А-А).

Фронтальний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до фронтальної площини проекцій (рис. 31, розріз В-В).

Профільний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до профільної площини проекцій (рис. 31, розріз Б-Б),

Рис. 32

Похилий розріз – утворюється січною площиною, яка нахилена до горизонтальної площини проекцій під гострим кутом (рис.32, розріз А-А).

Повздовжній розріз – утворюється січною площиною, яка проходить вздовж довжини або висоти предмета (рис. 33, розріз Б-Б, В-В та рис. 33, а, розріз Б-Б, В-В). Якщо фігура симетрична, то дозволяється поєднувати вигляд і розріз як показано нижче, а позначення розрізів Б-Б, В-В не показувати (рис. 33, б). Якщо на внутрішній поверхні предмета знаходиться контурна лінія, яка збігається з віссю симетрії, наприклад, ребро чотирикутної призми, тоді розріз виконують дещо більшим ніж половина зображення, підкреслюючи його суцільною тонкою лінією, як це зображено на фронтальній проекції фігури (рис. 33, в). У разі наявності контурної лінії на зовнішній поверхні розріз виконують дещо меншим ніж половина зображення. А якщо зовнішня і внутрішня контурні лінії збігаються з віссю симетрії, тоді суцільну тонку лінію, що розділяє вигляд-розріз, роблять хвилястою (рис. 33, в, профільна проекція).

Складний розріз – утворюється  двома або декількома січними площинами.

Ступінчастим називається складний розріз, утворений паралельними січними площинами (рис. 34).

Ламаним називається складний розріз, утворений паралельними січ­ними площинами, причому одна із них або декілька похилі до горизонтальної площини проекцій

(рис. 35).

Рис 34	Рис. 35

 

 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 8

 

аб

 

в

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 8

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 9

 

Назва - ” Болтове з’єднання  “,  складальне креслення.

Завдання:

  Накреслити складальне креслення болтового з’єднання по заданим параметрам болта згідно варіанту, що відповідає порядковому номеру в списку групи, дотримуючись  правил  виконання креслень  і  нанесення  розмірів  за  ГОСТ  2.307 – 68

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 13.3  с. 380 - 382.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 74  с. 197 - 198

Методичні вказівки

Болтове з’єднання здійснюють за допомогою болта 3, гайки 5 і шайби 3 (рис. 34, а). Крім вищезгаданих елементів у з’єднанні болтом використовують дві деталі – 1, 2 певної товщини (₁ і ₂). У разі конструктивного зображення різьбового з’єднання в деталях зображують отвір, діаметр якого дорівнює 1,1d_н (де d_н – номінальний діаметр різьби болта).  Загальну довжину болта знаходять як суму таких параметрів:

L_з.б. =₁ + ₂ +H_г +S_ш + (0.250.5)d_н,

де ₁ і ₂ – товщина з’єднувальних деталей, H_г – товщина гайки, S_ш – товщина шайби, d_н – номінальний діаметр різьби. Отриману суму заокруглюють кратно нулю або п’яти міліметрам в більшу або меншу сторону і вибирають робочу довжину L_р.б. .

У разі спрощеного зображення болтового з’єднання для розрахунку загальної довжини болта L застосовують залежність

L_з.б.=₁ + ₂ +1,3∙d_н,

де ₁ і ₂ – товщина з’єднувальних деталей, d_н – номінальний діаметр різьби.

Параметр 1,3∙d_н наближено враховує конструктивні розміри товщини шайби, висоти гайки і запас по довжині болта. Для виконання спрощеного зображення болтового з’єднання використовують такі співвідношення:

D=2d_н ;    D_ш=2.2 d_н ;    H=0.8 d_н ;   S_ш=0.15 d_н ;   h=0.7 d_н.

           а      б

Рис. 34   

На рис. 34а показано конструктивне зображення болтового з’єднання, а на рис. 34 б – спрощене. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання до графічної роботи № 9

 

 

 

 

Зразок  виконання  графічної  роботи  № 9

 

Г Р А Ф І Ч Н А      Р О Б О Т А       № 10

 

Назва – Специфікація ” Болтове з’єднання  “.

Завдання:

  Накреслити специфікацію до складального креслення болтового з’єднання згідно ГОСТ  2.108 – 68.

Виконується на форматі    А4 

   

Теоретичний  матеріал

 

1. Сидоренко В. К. Технічне креслення .  Львів , 2000. 497 с.  

 § 12.5  с. 362  – 173.

2. И. С. Вышнепольский  Техническое черчение  М. ,1988.

§ 37 - 44  с. 92 - 107

Методичні вказівки

 

Складальним називається креслення, яке являє собою зображення складальної одиниці та інші дані, необхідні для ЇЇ складання (виготовлення) і контролю. За складальними кресленнями визначають взаємозв'язок і способи з'єднання деталей; призначаються вони для серійного та масового виробництва. Згідно з ГОСТ 2.109-73, складальне креслення містить:

• зображення складальної одиниці, яке дає уявлення про розташування та взаємозв'язок складових частин, що з'єднуються за даним кресленням і забезпечують можливість складання та контролю складальної одиниці (допускається розміщувати додаткові схематичні зображення з'єднань і розташування складових частин виробу);
• розміри з граничними відхиленнями та інші параметри й вимоги, які виконуються і контролюються за даним складальним кресленням (допускається в ролі довідкових зазначати розміри деталей і граничні відхилення, які визначають характер їх спряження);
• вказівки про характер спряження рознімних частин виробу та про методи його виконання, якщо точність спряження забезпечується не заданими граничними відхиленнями розмірів, а підбиранням, припасовуванням тощо (можуть наводитися вказівки про спосіб з'єднання нерознімних частин);
• номери позицій складових частин, які входять до виробу;
• габаритні розміри виробу;
• встановлювальні, приєднувальні та інші довідкові розміри;
• технічну характеристику виробу (за потреби);
• координати центра мас (якщо потрібно).

Нанесення розмірів. На складальному кресленні виробу наносять:

• габаритні розміри, які характеризують висоту, довжину та ширину виробу або його найбільший діаметр;
• встановлювальні та приєднувальні розміри, які показують розташування й розміри елементів, стосовно яких виріб встановлюють на місці монтажу або приєднують до другого виробу;
• монтажні розміри, які вказують на взаємозв'язок деталей і їх взаємне: розташування в складальній одиниці;
• експлуатаційні розміри, які вказують  на  розрахункову й  конструктивну характеристики виробу.

Нанесення номерів позицій складових частин. Складові частини складальної одиниці нумерують відповідно до номерів позицій, зазначених у її специфікації, тобто спочатку заповнюють специфікацію, а потім переносять номери позицій на складальне креслення виробу.

Номери позицій наносять на поличках ліній-виносок, які виконують тонкими суцільними лініями і закінчують на зображенні деталі потовщенням у вигляді точки. Номери позицій розташовують паралельно основному напису креслення за межами контуру зображення і групують у рядок або колонку по змозі на одній лінії.

 

Складання специфікації.

Специфікацію виробу виконують на кожну складальну одиницю на форматах А4 за спеціальною формою згідно з ГОСТом 2.108-68 (Рис. 37) Специфіка­ція містить графи “Формат”, “Зона”, “Поз.” (позиція), “Позначення”, “Назва”, “Кіл.” (кількість), “Прим.” (примітка). Основний на­пис заповнюють на першому аркуші за формою 2 (Рис. 35) на другому й наступних аркушах – за формою 2а  (Рис. 36 ) ГОСТу 2.104-68 .

 

 

Рис. 35

 

 

 

Рис. 36

 

Рис. 37

 

Зразок  виконання  і завдання графічної  роботи  № 10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Дана методична розробка призначена  для підготовки та виконання графічних робіт  учнями  всіх  технічних спеціальностей ПТНЗ з предмету «Читання креслень». Методичні вказівки спрямовані на допомогу у вивченні теоретичних питань з креслення і виконання графічних робіт.

 

    Укладач: викладач вищої категорії, методист Мацура Н. О.