"Методичні рекомендації до теми основи побудови композиції"

 

 

Автор:                        Зайчук Ольга Миколаївна

 

Посада:                          викладач

 

Кваліфікаційна

категорія, звання:       спеціаліст I- категорії

 

Фах:                                художник, спеціаліст художньо- декоративного

оздоблення інтер’єру, вчитель образотворчого           мистецтва та художньої праці

Тема педагогічного

 дослідження:                Використання завдань професійного спрямування  

                                         на уроках спеціального малювання                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

I. Сутність композиції..........................................................4

• Ознаки композиційної побудови..............................................4
• Принципи композиції................................................................6
• Взаємозвязок композиції...........................................................8
• Види пропорцій..........................................................................15

 

II. Основи композиції на площині.....................................17

• Види композицій........................................................................18
• Стилізація природних об’єктів.................................................21
• Статичність і динамічність елементів композиції..................27
• Пляма і форма............................................................................32
• Приклади штриховки гафічних технік....................................40
• Основні характеристики ліній..................................................41
• Крапка.........................................................................................44
• Розміри крапки...........................................................................49

 

III. Бібліографія....................................................................51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

i. Сутність композиції.

 Композиція забезпечує логічне і красиве розташування частин, з яких складається ціле, надає ясність і стрункість формі, робить зрозумілим зміст.  Ознаки композиції можна знайти і в природних формах — будові рослин, організмах тварин, будову всесвіту. Тому слово "композиція" можна застосовувати до опису квітки, або побудови книги, або ораторської промови. За визначенням М. Гончарової "композиція є виразником структурно-гармонійної цілісності об'єктів художньої форми, предметів і явищ навколишнього світу та, одночасно, засобом організації, побудови цієї цілісності".

Композиція (від лат. compositio)  складання, з'єднання, сполучення різних частин в одне ціле відповідно до визначеної ідеї. Композиція в дизайні визначається змістом, характером, призначенням художнього зображення або об'єкта.

Ознаки композиційної побудови.

1. Композиційна побудова форми передбачає наявність певної цілі або ідеї.

За визначенням М. Волкова "композиція є конструкцією для сенсу". Чи може композиція бути позбавленою сенсу? Навіть, у тому випадку, якщо твір представляє собою несюжетну декоративну або абстрактну картину, композиція може містити художній задум, ідею, яку митець реалізує формальними засобами — відносинами форм, кольорових плям, ліній, що можуть виражати, наприклад, боротьбу, взаємодію сил або напруженість. Адже елементи зображення, якщо вони знаходяться в гармонії між собою, можуть впливати на емоції глядача, народжувати певні асоціації, тобто мати власну естетичну цінність. У цьому випадку гармонія форм, колірних відносин, боротьба протилежностей сама стає "сюжетом" і сенсом картини. У картині може переважати або образно-сюжетний початок або структурний початок, виражений у формальних відносинах елементів композиції. Але композиція, яка є поняттям організуючим, органічно поєднує в собі обидві сторони, — і закономірності її побудови підпорядковані закону гармонійної єдності змісту та форми.

2. Характерною ознакою композиційної побудови є те, що воно завжди розвивається в певних межах.

Ці межі визначаються не тільки просторовими обмеженнями (формою, розміром і форматом аркуша, простору стіни або обмеженням в часі в танці і музиці). Сенс кордонів в тому, щоб відокремити світ реальний від світу зображуваного. Завдяки наявності рамок перед нами постає якийсь особливий світ зі своїм простором, часом, системою цінностей. Б. Успенський писав: «рамки позначають границю між внутрішнім світом картини і зовнішнім світом». Рамки твору, з одного боку, пов'язані з навколишнім простором, з іншого — із внутрішньою структурою твору, з організацією елементів всередині композиції, яка диктує певний тип композиції. Композиція може бути: замкнута, тобто вписуватись в певну форму і повністю підпорядкована їй, або відкрита, тобто композиція припускає уявне продовження в просторі за межами твору. Але в будь-якому випадку зовнішні границі і тип композиції визначаються внутрішніми зв'язками між її елементами. Ці композиційні вузли та нитки тримають її зсередини в просторово-часових рамках.

3. Ще однією характерною ознакою композиційної побудови є структурність, складність внутрішньої будови твору.

Композиційна побудова відрізняє наявність частин, пов'язаних один з одним системою відносин. Це складне ціле складається з нерівноцінних за змістом та значенням частин. У ньому завжди можна виділити головне і другорядне, центр і периферію. Навіть в орнаментальних композиціях за відсутності організаційного центру композиції можна виділити головний мотив і супроводжуючі його підлеглі мотиви. Співпідпорядкованість частин — так можна визначити цю ознаку.

4. Найважливіша ознака композиції — це єдність і цілісність твору.

У закінченої композиції все взаємопов'язане і все підпорядковано єдиній меті — ідеї, художньому задуму. Ця зв'язаність виявляється і в сюжетно-образному рішенні твору, і в гармонійній впорядкованості його форми. В єдності змісту і форми.

5. Остання необхідна умова композиційної побудови та одна з її важливих ознак — гармонія цілого.

Будь-який художній твір являє собою боротьбу протилежних сторін, — це виявляється і в сюжеті (в протиставленні характерів, ситуацій, і в формальному вирішенні) і в відносинах предметів та простору, в колірних відносинах, тональних, в русі, в рівновазі і так далі. Всі суперечливі моменти в композиції врівноважуються, приводяться до гармонійної впорядкованості.

Принципи композиції.

Ознаки композиційної побудови є наочним проявом тих найважливіших принципів композиції, які лежать в основі композиційної побудови. Цими принципами є:

•                               Принцип доцільності
•                               Принцип єдності складного (цілісність твору)
•                               Принцип домінанти (наявність головного, провідного початку)
•                               Принцип підпорядкування частин в цілому
•                               Принцип динамізму (рух — основа життя і мистецтва)
•                               Принцип рівноваги, врівноваженості частин цілого
•                               Принцип гармонії (гармонійна єдність елементів форми між собою, єдність форми і змісту в композиції на основі діалектичної єдності протилежностей).

Всі ці принципи виникають з природних, об'єктивно існуючих факторів, з особливостей сприйняття людиною реально існуючої дійсності та з соціально-біологічної потреби в пізнанні, в мистецтві як в способі освоєння світу і як формі суспільної свідомості

1. Відчуття простору передається відкритою композицією. Основні напрямки ліній  від центра. Як правило, будується кілька композиційних вузлів, використовується ритм.

2. Для передачі руху (динаміки) використовуються:

- діагональні лінії;

- вільний простір перед об'єктом, що рухається;

- момент кульмінації руху.

3. Умови для вираження спокою (статики):

- немає діагоналей;

- немає вільного простору;

- статичні пози;

- симетрія, урівноваженість;

- вся композиція вписана в просту геометричну форму (трикутник, квадрат, овал).

4. Характерні елементи композиції поєднуються за однорідними ознаками, формою, кольором, текстурою, фактурою.

5. Побудова всієї композиції на контрастах створює напругу. Так, виробам з кераміки протиставляються кришталеві посудини; метелики виглядають особливо яскравими й живими на фоні білих рулонів й аркушів паперів.

6. Необхідно дотримувати обмеження (не більше трьох-чотирьох) у матеріалі, деталях, кольорі, формі. Уникайте строкатості й дрібності, тому що це створює небажане відчуття занепокоєння й тривоги. Строкаті, перенасичені зображенням композиції стомлюють, викликають негативні емоції.

7. Якщо в композиції багато елементів, їх розміщують в групи по два-три. Для зображення подій, рівних за своєю значущістю, використовують кілька композиційних центрів.

8. Необхідно забезпечити вільний простір між групами, щоб, не “втратилися” окремі частини композиції.

9. Особливо підкреслюється субординація (супідрядність) між групами. Найбільш значущі елементи виділяють розміщенням, розміром, кольором так, щоб направити погляд людини спочатку на них, а потім  на менш важливі деталі.

10. Відповідно до правила золотого перетину найбільш значущий елемент або групу елементів розташовують приблизно на відстані 1/3 від краю експозиції.

11. Об'ємність, глибина зображення досягаються за допомогою кольору, розмірів, динаміки форми, перспективи, тіней.

12. Необхідно дотримувати оптичну рівновагу за рахунок правильного розміщення великих, важких, темних форм щодо малих, легких, світлих.

Взаємозвязок  композиції.

Експеримент  запорука успіху у творчості. Створивши композицію, не зупиняйтеся на досягнутому, пробуйте що-небудь змінити. Ставте завдання знаходжень взаємозв'язку частин композиції. Переконайтеся, що:

- жодна частина композиції не може бути вилучена або замінена без шкоди для цілого;

- частини композиції не можна поміняти місцями без шкоди для цілого;

- жоден новий елемент не можна приєднати без шкоди для цілого.

Зовсім необов'язково будувати багатоелементну композицію, можна використати мінімум деталей, і чим їх менше, тим сильніше має бути їхня характерність, типовість.

Можна виразити тему через окремі характерні асоціації за допомогою предметів або комбінацій предметів, здатних ці асоціації викликати. Наприклад, зображення корабля, літака пов'язано у свідомості з подорожами, чаша зі змією асоціюється з медициною, гусяче перо – з поезією й т.д. (рис. 1).

 

Рисунок 1

 

Художник по різному може використати поєднання форм. У композиції (рис. 2, а) немає впорядкованості, але ось введена чорна пляма (рис. 2, б)  і з'являється стійкість, у зображенні простежується діагональ, що у цьому випадку є стрижнем композиції (активна діагональ золотого прямокутника).

 

а)     б)

Рисунок 2.

 

Правильна побудова композиції підсилює враження динаміки: порівняєте запропоновані приклади. Коли перед автомобілем або фігурою людини, що біжить, залишене вільне місце (простір), компонування виглядає краще (рис. 3, а). Відчуття динаміки може викликати й форма об'єкта (рис. 3, б).

Рисунок 3

 

Виразні образи реальних об'єктів можна створювати композицією абстрактних геометричних форм (рис. 4).

 

Рисунок 4

 

Виразність образа підсилюється за рахунок навмисного перекручування, трансформації форми.

Цікавий результат виходить при поєднанні в композиції об'єктів, характерних для різного часу. Композиційне поєднання реальних об'єктів і непредметних форм призводить до зненацька привабливих результатів. Не бійтеся несподіваних контрастів. Вони надають композиції особливу виразність.

У монохромній композиції сміливіше експериментуйте з тоном. Крім чорної й білої фарб можна широко використати проміжний, сірий, тим більше, що він нескінченно різноманітний.

Колір робить зображення багатшим, ускладнює його структуру модуляціями теплих і холодних тонів, за допомогою яких добре передається гармонічний контраст. У рекламному мистецтві застосовується також метод свідомої відмови від гармонічних поєднань, що обумовлено призначенням реклами: залучати глядача.

Часто як декоративний елемент використовується орнамент – особливий вид композиції, що складається з ритмічно впорядкованих елементів. Орнаментальна прикраса  найпростіша художня побудова, що також підкоряється законам композиції (ряд прикладів був наведений вище). Типовими елементами орнаменту є поєднання геометричних фігур, стилізованих форм живої природи, довільних графічних елементів.

Повторювана частина орнаменту називається раппорт. Один раппорт породжує практично необмежену кількість орнаментів за рахунок змішень, дзеркальної або кутової симетрії, накладень.

Підведемо підсумок. Композиція твору  показник художньої культури дизайнера, почуття міри й стилю. Дотримуючись всіх правил і прийомів композиції, не можна, проте, губити безпосередності, свіжості підходу до роботи. “Найнесподіваніші за новизною композиції, найекспресивніші кути й точки зору розсипані в живих картинах життя в щедрому достатку”.

Форма в технічній естетиці може бути визначена як засіб вираження внутрішнього змісту й призначення виробу через його зовнішній вигляд (стайлінг). Форма  поняття матеріальне; ряд властивостей матерії формує її зовнішню виразність.

До них відносяться геометричні характеристики, орієнтація в просторі, колір, фактура, членування й ін. Членовані форми, у свою чергу, мають такі властивості, як метр, ритм, пропорції, рівновага.

Геометрична характеристика форми містить у собі такі параметри: розміри, геометричну будову (наявність ребер, граней, характер лінії контуру видимості й ін.), вагу, щільність, міцність.

Візуальне порівняння кількості тієї самої властивості в різних формах виражається трьома емоційними категоріями: тотожністю, нюансом і контрастом.

Тотожність це рівність, однаковість або збіг властивостей різних форм.

Нюанс  незначне розходження властивостей порівнюваних форм при Нітельній перевазі їхньої подібності. Нюанс – найвитонченіший і найтонший засіб у палітрі дизайнера; тільки в досконалості опанувавши ним, можна створювати вироби вищого естетичного рівня. Нюансировка – основний процес, у результаті якого річ при всіх інших перевагах набуває вишуканості.

Контраст  різке якісне розходження однакових властивостей різних форм аж до їхнього повного протиставлення. Наприклад, об'ємні форми  куля й куб, однакові за габаритними розмірами,  викликають відчуття, близьке відчуттю контрасту між чорним і білим.

Контрастне сприйняття викликають “важка” частина форми поруч із “легкою”, широка  поруч із вузькою і т.д. Поєднання різних форм зображені нижче (рис. 5).

 

Рисунок 5

Геометрична форма психологічно впливає на людину й коли являє собою єдине ціле, і коли утворена шляхом поєднання, з'єднання двох і більше елементів.

Поєднання бувають трьох видів (рис. 6, а):

• пасивні з'єднання  зв'язок здійснюється за допомогою додаткового елемента. Наприклад, кулі гантелі з'єднуються за допомогою третього елемента – ручки;

• активні з'єднання  два елементи, що з’єднуються, зв'язані один з одним безпосередньо, причому форма одного з них є продовженням іншого (наприклад, коробка і її кришка);

 

Рисунок 6

 

• агресивні з'єднання  взаємопроникнення форм елементів, коли один елемент немов би урізається в інший, скажімо, як сокира в поліно.

• головна особливість   це органічність з'єднання елементів форми, співпідпорядкованість, без якої цілісності форми не досягти. Крім поєднань елементів, розрізняють такі види форм (рис. 6, б):

• переносна. Таку форму, наприклад, має штемпель або шахова фігура;

• що тягнеться. Подібна форма характерна, наприклад, для полозка;

• обертова. Цією формою відрізняються, наприклад, циліндр або гвинт літака;

• обтична. Така форма падаючої краплі або кулі. Форма краплі при цьому є динамічною, а форма кулі  статичною, але малостійкою (зрівняєте зі статичною формою куба).

Сильним засобом емоційної виразності форми є її орієнтація щодо горизонтальної площини, що надає їй стійкість або нестійкість. Форма кулі, наприклад, малостійка, форма куба – стійка.

Вимога напруженості матеріалу висотних об'єктів, що обов'язково слід взяти до уваги для додання об'єкту стійкості, визначає необхідність зменшення його маси по висоті. Цього ефекту можна досягти або незначним відхиленням від вертикалі зовнішніх площин об'єкта, або конусністю поверхонь, або ступінчастістю обсягів з їхнім закономірним зменшенням по висоті.

Цікавий прийом використовується в сучасних висотних будинках, побудованих у формі прямокутного паралелепіпеда. Поступово, у міру збільшення висоти поверхів, вікна робляться ширше й, відповідно, їхня кількість зменшується. За рахунок цього нижня частина будинку виглядає важче, а вся конструкція стійкіше.

Розчленованість або складність форми об'єкта характеризує її як систему взаємозалежних елементів.

Метр  повторення через рівний інтервал однакових або подібних візуально сприйманих ознак об'єкта (намисто, вагони електропоїзда, гірлянди квітів).

Ритмічний ряд  закономірна зміна(наростання або убування) будь-якої певної, візуально сприйманої ознаки або властивості об'єкта (гілки в ялини).

Метричний ряд характеризується тим, що окремі рівні частини розміщуються через однакові інтервали.

При організації форми особливе місце займає пропорція. Пропорція  рівність відносин кількісної міри тих самих об'єктивних властивостей у формах, що зіставляють, або зв'язок складових усередині складного цілого. Пропорційність  домірність цілого й частин.

Пропорціонування  використання пропорцій для організації елементів дійсної форми об'єкта в його цілісну структуру, тобто певний метод кількісного узгодження частин і цілого.

 Види пропорцій.

• арифметична: HI - Н2 = Н2 - НЗ, система пропорцій підлегла метричному ряду;

• геометрична: HI : Н2 = Н2 : НЗ. Як приклад наведемо пропорцію золотого перетину;

• гармонійна (вісім пропорцій):

 

a :c = (f – b) : (b – c);   a :c = (b – c) : (b – c);

a :c = (b – c) : (a – b);   a :c = (a – c) : (a – b);

b :c = (b – c) : (a – b);   b :с = (а – с) : (b – с);

a :b = (b – c) : (a – b);   b :с = (а – с) : (а – b).

 

Певна система розташування прямокутників може служити канвою для створення форми виробів.

Дизайнер повинен мати загострене почуття пропорції, точно вловлювати й визначати співвідношення довжини, ширини й висоти предмета, його характерних рис.

Пропорції  основний засіб оформлення композиції. Компонуйте об'єкти, думаючи про пропорції. Підбираючи пропорції, думайте про композицію. Пропорції визначають:

• образність предмета (крісло для роботи й крісло для відпочинку складаються з тих самих елементів, а характер меблів визначається винятково пропорціями);

• гармонію форми (саме пропорціями розрізнюються фігури Аполлона й Квазімодо. Гармонія  у пропорціях об'єкта);

• масштабність.

Масштабність  домірність прийнятому еталону (людині). “Людина є міра всіх речей”. Ці слова, висічені на мармурі Дельфійського храму, досить точно виражають суть масштабності предметного світу – всього того, що створює людина.

Масштаб є один з початків, що впливають на форму промислового виробу. На стадії інженерного компонування хоча б у найзагальнішому вигляді ледь видніється форма об'єкта, як дизайнер починає її пророблення “по людині”.

Крім того, саме від форми залежить, чи вважати об'єкт великим або маленьким. Об'єкти різної масштабності істотно розрізнюються за формою. Сприйняття абсолютного розміру об'єкта залежить від кількості деталей, їхніх розмірів і форми, пропорцій складових частин. Це об'єктивний закон сприйняття.

Аналіз форм об'єктів рослинного й тваринного світу свідчить про існування в природі закономірних розходжень форм великого й малого організму.

Порівняйте пташеня, що недавно вилупилося, і дорослого лебедя, бутон і квітку, що розпустилася, фігуру дитини й дорослої людини. Молоді організми, як правило, менші за розміром; форма їх простіша, більш обтична. Форми дорослого організму звичайно складніше й чіткіше обкреслені, мають інші пропорції й більше розвинутий загальний силует. Масштабністю досягаються гармонійність й єдність форми.

 

 

 

 

 

 

 

ii. Основи композиції на площині.

 

 

Образотворчі засоби  форма, текстура матеріалу, освітлення, колір - складові частини, “цеглинки” дизайну. Для того щоб ваша робота набула необхідної виразності і впливала на людей певним чином, необхідно подати всі ці засоби єдиним акордом, створити композицію.

Композиція (від лат. compositio)  складання, з'єднання, сполучення різних частин в одне ціле відповідно до визначеної ідеї. Композиція в дизайні визначається змістом, характером, призначенням художнього зображення або об'єкта.

Приймаючись за будь-яку роботу  будь-то оформлення вітрини, розробка Web-cайта, рекламного буклету, створення логотипа або проектування корпуса приладу,  слід заздалегідь подати кінцевий результат і створити образ теми. Художній образ, у свою чергу, неодмінно повинен поєднувати:

• індивідуальні, характерні риси;

• узагальнені, типові властивості;

• елементи творчого вираження, фантазії.

Композиція  найбільш яскравий показник художньої уяви. Вона робить витвір цільним, виразним і гармонічним, задає тон всьому твору, формує єдиний композиційний простір.

Слід звертати увагу на логіку композиції, наявність значеннєвого й образотворчого центрів. Необхідно також визначити основну ідею твору, порядок розгляду й сприйняття. Увага повинна фіксуватися в певних місцях: нехай глядач виділяє головне, знаходить взаємозв'язок між окремими частинами.

Чіткої теорії складання композиції не існує, є лише деякі принципи, правила й прийоми. Величезне значення має інтуїція.

Прислухайтеся до своїх відчуттів, змінюйте, експериментуйте, не лінуйтеся перебирати варіанти.

Працюючи над однією й тією ж темою, використовуючи той самий матеріал, художники неодмінно створять різні композиції, тому що кожний з них “бачить” по-своєму (рис. 1).

 

Рисунок 7

 

І навпаки, у композиції на задану тему різні майстри використовують різні набори елементів  все залежить від фантазії, уяви, навіть від почуття гумору дизайнера.

Види  композицій.

Відповідно до поставленого завдання можна створювати різні види композицій. До них відносяться:

• площинна  композиція, яка складається з елементів, що не виступають над площиною (композиція рисунка, аплікація, інкрустація, рисунок тканини й т.д.). Елементи розташовуються в одній площині у двох напрямках: вертикальному й горизонтальному;

• об'ємно-фронтальна  композиція, що передбачає компонування рельєфних деталей на одній площині (оформлення фасадів будинків, різьблення на поверхні меблів, декоративні вироби із пластичних матеріалів). Композиція розвивається в трьох напрямках. Ефект посилення глибини досягається барельєфною перспективою;

• об'ємно-просторова  композиція із взаємозалежних об'єктів, розміщених на різних рівнях і площинах (стародавні бюро, оформлення прилавків і стелажів з полицями різної глибини, виставочні стенди). Розрахована на сприйняття з однієї, двох або трьох сторін. Виразність об'ємної композиції залежить від кута зору: при низько розташованій лінії обрію виникає відчуття монументальності;

• глибинно-просторова  композиція, що створює зв'язок предметів із простором, в якому вони розміщені (інтер'єри, паркові майдани глибокі вітрини). Може розглядатися з усіх боків, елементи розташовуються в різних площинах.

Більшу роль у композиції цього виду відіграє простір, інтервали між елементами. Якщо компонуванням передбачене членування простору на ряд послідовних планів, відчуття глибини підсилиться.

Приклади, подібні вищенаведеним, нескладно створити, сидячи за комп'ютером. Залежно від елементів, що становлять композицію, як базова програма вибирається векторний або растровий графічний редактор.

Змінювати кольори, багаторазово перетворювати форму об'єктів, експериментувати з різними ефектами без комп'ютера дуже важко, практично неможливо.

Крім того, ручний графічний або аплікатурний пошук композиційних рішень вимагає наявності олівців, кольорового паперу, пластиліну або гіпсу для об'ємних заготівок, клею і т.д. Додаткові можливості, поліпшення якості, економія сил і часу при використанні комп'ютера в дизайні очевидні.

Створення композиції вимагає досвіду, великої практики. Комп'ютер дозволить вам за короткий строк перепробувати величезну кількість різних комбінацій, прискорити процес пошуку оптимального розташування елементів.

Комбінаторика вивчає прийоми знаходження різних з'єднань, перестановок, сполучень, розміщення даних елементів. Комп'ютерні технології успішно використовуються для вирішення комбінаторних завдань, у тому числі й графічних.

Навіть починаючий програміст без великих зусиль напише програму побудови різних типів орнаментів. При створенні складної багатопланової композиції чіткий математичний розрахунок не можна застосовувати, це творча робота, але основні операції над графічними зображеннями (зміщення, поворот, дзеркальне відображення, модифікація розмірів, зміна кольору і т.д.), що виконуються за допомогою комп'ютера, дозволяють значно полегшити й прискорити рутинну роботу.

При оформленні листівок і буклетів, а також у рекламних роботах використовується текст. Текстове оформлення  це теж елемент композиції, тому комп'ютерні пакети незамінні й у цьому випадку.

Вони дозволяють поєднувати текст із рисунком, використовувати різноманітні типи шрифтів, розташовувати текстові рядки по напрямних, формувати блоки текстів довільної форми й багато іншого.

Для того, щоб побудувати композицію з оцифрованих растрових зображень, отриманих за допомогою сканера, цифрових фотоапаратів, відеокамер або фотодисків (Photo CD), доцільно застосовувати пакет растрової графіки, наприклад Photoshop.

Растровим зображенням часто потрібна попередня обробка або зміни відповідно до вимог композиції.

Потрібного композиційного рішення можна досягти модернізацією зображення, зміною кольорів, ретушуванням, застосуванням різних ефектів, тобто по-справжньому професійною роботою.

Більша виразність досягається стилізацією природних форм листя, квітів, тварин, комах і т.д. У першому розділі ми вже говорили про досконалість форм у природі.

Вивчення й трансформація природного аналога з урахуванням особливостей зорового сприйняття, пошук загального характеру форми, закономірностей і пропорцій, спрощення й узагальнення зображення  цікава творча робота.

Стилізації природних об'єктів.

Комп'ютерні бібліотеки містять багато фотографій природних об'єктів: квітів, птахів, тварин, листя і т.д. Наведемо послідовність робіт зі стилізації природних об'єктів:

1. Вибрати зображення відповідно до вимог поставленого завдання.

2. Вивести його на екран графічного редактора.

3. Визначити конструктивну основу.

4. Вибрати форми, які легко піддаються геометризації.

5. Обвести контури, роз'єднати растрове й контурне зображення.

6. Трансформувати контури для додання графічному зображенню більшої виразності.

З отриманих графічних заготівок можна створити цікаві композиції, комбінаторні декоративні орнаменти (рис. 2). Трансформація форми природного аналога широко використовується в технічній естетиці.

 

Рисунок 8

 

Ви можете грамотно побудувати тіні й перспективу, підібрати колірні поєднання, шрифтове оформлення, але робота не стане своєрідною й виразною.

Для того, щоб сформувати художній образ, додати йому емоційність і створити настрій, необхідне відчуття форми, ритму, контрасту, кольору. Розглянемо тепер інші характеристики композиції, адже образотворчі засоби  це блискучі, але “безробітні” фахівці, а композиція  згуртована команда однодумців, здатна творити чудеса.

Форми елементів композиції й форма композиції в цілому можуть робити величезний емоційний вплив. М'які розмиті плями, чіткі тверді границі прямокутників, гострі кути, кола можуть створювати відчуття спокою й агресії, чіткості й хаотичності.

Наприклад, форма рекламного плаката  це не тільки розмір й орієнтація аркуша, але й форма текстових блоків, і контури ілюстрації, і розташування текстових рядків, і розміщення на аркуші всіх елементів.

Слід прагнути до такої структури твору, щоб його частини виглядали гармонійно, не здавалися занадто дрібними або великими, щоб кількість деталей і частин була оптимальною. Композицію слід обмежити загальною формою, але при цьому має чітко проглядатися система внутрішніх зв'язків.

Один з найбільш важливих засобів організації форми  симетрія. Симетрія із давніх часів вважалася умовою краси. Порушення цієї умови спричиняє відчуття занепокоєння, динаміки, складності. Тому для посилення виразності форми найчастіше використовується такий сильний засіб, як асиметрія.

Умова зорової стійкості композиції  урівноваженість. Композиційна рівновага забезпечується поєднанням форм деталей, кольорами й пластикою.

Рівновага форми  стан, при якому всі елементи збалансовані між собою,  викликає відчуття спокою й впевненості. Рівновага є безумовним у композиціях з вертикальною віссю симетрії. Більш складним і цікавим способом вона досягається при асиметричному компонуванні елементів. Композиційна рівновага може бути стійкою, статичною (рис. 3, а) або відрізняється внутрішньою динамікою (рис. 3, б).

а)      б)

Рисунок 9

 

Пошук рівноваги в композиції значно полегшується, якщо ви працюєте за комп'ютером. Як тренування корисно виконати кілька умовних композицій із простих геометричних фігур.

Скопіюйте й збережіть найбільш вдалі на вашу думку варіанти, в результаті можна буде вибрати кращий. Далі наведено приклади досягнення рівноваги в симетричних й асиметричних композиціях (рис. 4).

 

Рисунок 10

Контраст  різке розходження елементів композиції  потужний засіб посилення виразності.

Це поєднання протилежних характеристик, протиставлення високого і низького, ліній і плям, темного й світлого. Контраст виділяє частину зображення, розставляє акценти, виражає енергію й силу твору. Вміння використати контрасти  показник художнього чуття дизайнера.

Побудована на контрасті реклама відразу ж звертає на себе увагу й краще запам'ятовується; використання контрастних рішень в інтер'єрі сприяє перемиканню уваги при рутинній роботі; на контрастному фоні текст помітніше.

Контраст  прояв загального діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей; він підкреслюється не тільки формою, кольорами, текстурою, але й загальною ідеєю, відбитою в композиції. Чоловік і жінка в скульптурі В. Мухіної “Робітник і колгоспниця” виглядають особливо стійко й переконливо тому, що переборюють напір вітру.

Можна створити єдиний образ, використовуючи об'єкти контрастних форм; головне, щоб при перегляді не руйнувалася загальна композиція (рис. 5).

 

Рисунок 11

Важливу роль у композиції відіграє нюанс, сутність якого становить плавний перехід характеристики елементів композиції. При нюансі немає чітко виражених протиріч: він покликаний виявити відтінки, допомагаючи уникнути монотонності.

 

Форма, текстура, колір окремих об'єктів, взаємодіючи, доповнюють й у той же час підкреслюють індивідуальність один одного. Ця взаємодія створює певний ритм – темп, напруга дизайнерської роботи.

Він зв'язує окремі лінії, площини, форми, налагоджує рух очей глядача по об'єкту або зображенню. Ритм  елемент самого життя, подих, пластика тіла, чергування дня й ночі,  усе в природі ритмізовано.

Ритму підлеглий порядок, зв'язок, лад всіх елементів художнього твору, він спонукає до подолання нерухомості зображення, змушує його дихати й рухатися.

Ритм може бути явним, динамічним (будова галузей дерев, що стоять уздовж вулиці, будинку, геометричний орнамент) або приглушеним, стриманим (гірський ланцюг, складки одягу, повороти голів людей, що стоять групою). Ритмічний розвиток композиції може йти по горизонталі або вертикалі, по квадрату, колу, рідше  по овалу.

Цікаві результати дає ритмічний рух по радіусах, по спіралі, по сітці  рішень безліч (рис. 6).

 

 

Рисунок 12

Всі засоби виразності при об'єднанні слід підкоряти гармонії. Гармонія  домірність всіх частин цілого.

Гармонія фону й переднього плану, кольорів і графічних елементів, висвітлення й ракурсу становлять основу композиції. Цілісність твору визначається можливістю відразу охопити його поглядом й одночасно визначити основну частину, навколо якої розташовуються не настільки значущі, але необхідні елементи композиції.

Головний значущий елемент є центром композиції. Зазначимо, що центр у цьому випадку  поняття умовне. Форма й місце розміщення центра можуть бути будь-якими, але головна частина композиції завжди містить усередині себе точку або лінію, відносно якої встановлюється рівновага бічних частин верху або низу.

Величезне значення для плоскої композиції має “рама”, границя поля зображення. Елементи композиції, розташовані в центрі, сприймаються лежачими в глибині, у цьому випадку рівне плоске поле стає простором. Елементи, розташовані на однорідному полі близько до краю, нібито лежать на поверхні, у площині “рами”.

Найпоширеніші формати зображення  прямокутні, круглі, овальні. Прямокутний, витягнутий вертикально формат надає відчуття височини, прагнення нагору.

Горизонтальний формат виглядає “розкритим”: послабляється почуття замкнутості, зменшується значення композиційного центра. Він зручний для складних багатопланових композицій. Найчастіше використовується прямокутний формат золотого перетину. Він найбільш урівноважений і замкнутий.

Круглий і квадратний формати занадто статичні, у них важко компонувати зображення. Дуже виразна овальна “рама”, але вона вимагає ретельно продуманого компонування.

 

 

 

 

 

 

 

Статичність і динамічність елементів композиції.

Статичний та динамічний потенціал несе в собі кожен елемент композиції. При створенні статичних і динамічних композицій це треба враховувати. Композиція з статичних елементів буде більш статичною, ніж композиція з елементів, в яких закладений безкінечний потенціал руху.

Статика - це відсутність руху в данний момент. При цьому в композиції або в елементах композиції може бути внутрішня напруга або навіть потенціал руху. Головне, що в данний момент композиція знаходиться в стані спокою. 
Статична композиція тяготіє до основи. Основою людина підсвідомо вважає горизонтальну площину. Статична композиція часто будується на основі, тому що багато відомих нам статичних явищ пов'язані саме з відчуванням основи. Дерево росте з землі, будинок теж стоїть на основі, наші статичні пози пов'язані з відчуттям основи під ногами. Побудова статичної композиції на основі звісно ж не є обов'язковою, але можна сказати, що найчастіше композиції, прив'язані до основи будуть статичними. 
Інше абсолютно інтуїтивне відчуття статики - тяготііння елементів  до нижнього краю формату (сила тяжіння). Не можна сказати, що всі композиції побудовані по цьому принципу будуть статичні, але можна сказати, що нижній край формату є більш статичним, ніж верхній. 
Ритм посилює статику. Статична композиція, в яку добавленний ритм стає більш статичною, максимально ритмована статична композиція стає орнаментом. 

В данній композиції Василя Кандінського бачимо максимальне використання всіх статичних елементів і тяготінь статичної композиції. Головна форма - квадрат (найбільш статична пляма). Форма стоїть на основі, горизонтальній площині. Вся композиція тяготіє до нижньої частини формату. Динаміка абсолютно відсутня. 

В данній роботі Пауль Клеє створює статичне відчуття вже самою

формою своїх плям. Форма має опорні частини і ніби "стоїть" на площині, хоча сама основа не промальована. Ритмічність статичних елементів створює додаткове відчуття спокою. 



Статична композиція Фріденсрайх Гундертвассер ( Friedensreich Hundertwasser) - австрійський художник та архітектор, відомий своїми яскравими творами, які він ще й втілював в реальні архітектурні споруди. У Відні можна спостерігати багато архітектури Гундертвассера, яка просто вражає своїми формами і кольторами. Такий собі хіпуючий Гауді. 
В данній композиції ми бачимо, що художнику вдалося не просто створити статичну композицію, а й створити її максимально цікавою і звучною. Важка темна горизонтальна основа формату тримає на собі прямокутної форми будиночки, з ритмічною орнаментальною графікою. Горизонтальний ритм у верхній частині формату, створенний з контрастних по кольору квадратних форм перекликається з горизонтальною основою і підкреслює її силу. 

 

Казимир Малевич створює фігуративну композицію, де основою статичного відчуття є перетин основи (горизонталі) і фігур (вертикаль). Ці прості напрямки при співвідношенні нейтралізують потенціал динаміки один одного. На данній композиції Пабло Пікассо ми бачимо дуже цікаве вирішення проблем чорно-білого натюрморту. Тут ми бачимо спрощення форми в деяких елементах і сильну декоратизацію в інших. 
 

Дуже багато натюрмортів було виконано способом колажа. Першим його почав використовувати Жорж Брак. Колажний метод вже сам по собі спрощує форму і дає багато можливостей показати фактуру предметів. На данному натюрморті ми бачимо дуже активну темну пляму, яка тримає низ композиції, дві менш активні, але фактурні плями, ритми яких йдуть від центру і найбільш активну по фактурі, але найменшу по формі пляму з фактурою шрифта. Все це підтримано лініями і крапками. 
Пабло Пікассо піддивився у Брака техніку колажа, але використовував її просто геніально. Він працював з різними елементами, навіть з об'ємними. Ритмічно в цій композиції переважає вертикальний рух. Його тримає важка чорна пляма справа і менші плями по центу. Гітара (пляма найскладнішої на данній композиції форма) теж розташована вертикально.
Як завжди цікаве і складне розміщення і поєднання плям в роботі В. Кандінського. Ми бачимо на цій роботі дві основні групи плям різної маси. В центральній групі ми бачимо основну взаємодію плям розміщених по вертикалі і по діагоналі. Менша група плям в нижньому лівому кутку підтримує композицію. Дуже важли лінії, які стримують всі центральній групі по краям. Це відбувається із-за їх контрасного кольору, який підтримує центральний оранжевий прямокутник і ритмічного руху, який ніби "обрамляє" групу плям зверху і знизу.

Навіть такі складні композиції треба розглядати і будувати поступово рухаючись від ми в основних мас і взаємодій, до другорядних.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пляма і форма.
Пляма - це заповненна форма. 
Пляма з'являється шляхом ущільнення ліній в формі. Напруга плями виникає з середини, тому що лінії ущільнюються з центру. Згадавши, що лінія з'являється з крапки, отримуємо схему появи елементів композиції: крапка-лінія-пляма. Таким чином пляма - є третім елементом композиції, який з'яляється з лінії, а лінія з'являється з крапки. 
Загальніі характеристики плями: 
Основна загальна характеристика будь-якої плями походить від стверждення, що пляма є заповненною формою. Саме ця заповненність раніше нам не зустрічалася. Лінія має потенціал безкінечного руху, тому що вона не утворила заповненну форму, тобто до кінця не матеріалізувалася. Пляма - є матеріалізованою, тому її основною характеристикою є статичність. Пляма замкнута сама в собі.
Всі інші характеристики плями залежать від її форми і будуть розглянуті нижче, на прикладі основних форм. 


Основні форми плям: 
Пляма може мати безкінечну варіацію форм. Але все ж таки  можемо поділити форми плями на три основні види: це квадратні форми, круглі і трикутні. 
Квадратні форми плям: 
Квадратними плямами в композиції називають всі плями, форма яких походить  від горизонталі і вертикалі. Це квадрат, прямокутник, хрест, меандр і їх похідні. Всі квадратні плями походять від квадрата і підкоряються йому.
Круглі форми плям: 
Круглі плями - це плями гнутих форм, які походять від кривих. Це коло, овал, еліпс, парабола та їх похідні. Всі круглі плями походять від кола і підкоряються йому.
Трикутні форми плям: 
Трикутні плями - це плями, форма яких походить від діагоналей. Це трикутники, ромби, трапеції, зігзаги і їх похідні. Всі трикутні плями походять від трикутника і підкоряється йому. 

Характеристики квадрата: 
Поскільки горизонталь і вертикаль мають протилежні характеристики руху, то вони нейтралізують один одного і врівноважують. Плюс загальна характеристика статичності плями і ми отримуємо основну характеристику квадрата:
-Квадрат - є найбільш статичною плямою. 
Внутрішня напруга горизонталі і вертикалі є дуже сильною, а зовнішня мінімальною.
- Квадрат є плямою напруженною зсередини, але спокійною ззовні. 
Відчуття квадрата: 
Для внутрішнього відчуття і розуміння квадрата Іоханес Іттен в своїй системі викладання зі студентами робив вправи на фіксування в свідомості форм з прямими кутами. Для цього студенти рухами створювали ці форми в просторі, а потім такими самими рухами створювали їх на площині. Таким чином в нашій свідомості створюється дуже чітка паралель: квадрат-прямий кут.
Коло:
Основою кола - є крива. На криву діють сили з цетру і сили з боків. 
Характеристики кола: 
Дуже сильна центрова сила, яку стримують бокові сили дає нам внутрішній рух. Коло зберігає свою основну характеристику всіх плям

 (статичність), але в ньому статичність буде значно менша, ніж в квадраті. 
-Коло - є менш статична пляма, ніж квадрат.
-Рух в колі є внутрішнім і проходить по спіралі.
-Коло є плямою напруженною зсередини і ззовні. При цьому ці сили збалансовують одна одну і напруга не є такою сильною, як в інших плямах. 
-Напруга в колі є збалансованною.
В. Кандінський про коло: 
"Простота і складність кола зумовленна відсутністю кутів. Коло просте, тому що тиск його границь, в порівнянні з прямокутними формами нівельовано - різниця тут не настільки велика. Але він складний, тому що верх невломимо перетікає в ліве, а праве вниз." В. Кандінський " Круглая форма" ( переклад, соррі, мій)
Вправа: 
Зображуючи коло знову і знову, ми не лише покращуємо моторику руки, а і починаємо фіксувати коло в свідомості. Рука рухається по кривій, відчуваючи сильне магнітне поле центру, при цьому лікоть стримує цей рух. Ми відчуваємо напруження в пальцях і лікті, таким чином утворюючи зі своєї руки циркуль.
Трикутник:
Трикутник утворюють діагоналі. При цьому в трикутнику можливе поєднання гострих і тупих кутів.
Кути: 
Тупий кут захоплює площину, а гострий кут концентрує площину. 
Характеристики трикутника: 
Трикутник досить активно співвпрацює з площиною. Це відбувається із-за характеристик діагоналей і кутів. Трикутнику притаманні різні варіації довжин сторін і кутів. Тобто площина в трикутнику стискується не по центру, і не по спіралі, а трохи рухається по напрямку концентрації площини. Це значно поменшує статичність трикутника. Логічно, що якщо трикутник рівносторонній, то його статичність поменшується менше, тому що контрасту довжин сторін в ньому немає.
- Трикутник - є найменш статичною плямою. 
- Поменшення статичності трикутника має напрямок.
- Напрямок  поменшення статичності буде йти до найгострішого кута трикутника. В випадку рівностороннього трикутника напрямок йде до вершини.
- Напруга трикутника більша зовнішня, ніж внутрішня.  

 

 елементи композиції, квадрат, коло, пляма, трикутник, форма

Лінія була дуже важливим засобом вираження для німецького художника Ханса Хартунга ( Hans Hartung ). В його роботах бачимо неймовірно драматичні і різноманітні лінії. Вони створюють абсолютно настроєві і самодостатні композиції. Хартунг був представником такого напрямку абстракціонізму, як "ташизм", який був популярний в 1650-60 роках. Ташисти проповідумали максимальну емоційність і експресивність в формах, лініях і навіть в способі нанесення їх на площину. 






Ціну виразності лінії добре знають і вивчають на Сході. Каліграфічне мистецтво в Японії і Китаї досягнуло глибин розумінь форми і суті лінії. Лінія - це шлях. І в цьому випадку сам процес створення лінії - є процесом пізнання шляху. Це робота сучасного японського каліграфа Фурутані Соін. 



Хотілося б звернути увагу на лінії саме в цій роботі В. Кандінського. Можемо побачити тут всі основні види ліній: пряму, ламану і криву, бачимо лінії, намальовані з натиском і лінії абсолютно незмінної товщини. Організація площини в данному випадку просто геніальна. Дуже важко досягнути такої гармонії з такими різноманітними художніми засобами, але Кандінському це вдається. Зверніть увагу, скільки композиційних підпорядкувань в цій роботі: є лінії, які формують рух, є лінії, які є частиною абстрактних груп, є лінії, які створюють ритм, є лінії, які працюють контуром.



 

Пабло Пікассо ( Pablo Picasso ) володів лінією просто віртуозно. На данному офорті "Три голови" ми можемо побачити, як Пікассо робить з лінії тон. Світло, напівтінь і тінь. Лінія, як частина штриховки використовується у всіх видах графіки. 

    
Ще один офорт Пікассо, як взірець геніального лінійного малюнку. 


Приклади штриховки в графічних техніках. 

 

Поява лінії: 
Лінія появляється з крапки, але при прикладенні до неї зовнішньої сили. Тобто лінія-це слід зміщення крапки і є елементом похідним. При цьому прикладення зовнішньої сили може бути різноманітним. Саме тому різноманітність ліній безкінечна. 
 

Основні характеристики ліній.
- Лінія є безкінечна по своїй суті. При цьому лінія може мати початок і кінець, або лише початок, або лише кінець. Це залежить від прикладення до неї сили або від обмеження її зовнішними елементами. При цьому суть лінії не міняється - вона зберігає потенціал безкінечності. 
- Лінія має безкінечний потенціал руху. Це приводить нас до наступної важливої характеристики лінії. Лінія-є максимально динамічним елементом. 
-Кожен вид лінії може мати свої характеристики, які можуть зменшити або збільшити динамізм лінії, але не можуть його знищити. 
-До характеристик лінії належить напрямок і напруга. Вони міняються в залежності від характеру лінії. 
Пряма лінія: 
Пряма лінія є простою тінню від руху крапки при прикладенні до неї однієї сили. Можна сказати, що напруга всередині цієї лінії максимальна. Тому всі прямі лінії можна назвати найкоротшою формою потенціального руху. По напрямку пряму лінію можна поділити на  вертикаль, горизонталь і вертикаль. 
Горизонталь: 
Гризонталь сприймається людським оком зліва направо. Горизонталь також сприймається як основа. Тому вона є найменш динамічною прямою лінією. 
Вертикаль: 
Вертикаль - це протилежність горизонталі. Людським оком сприймається знизу вверх і на відміну від горизонталі асоціюється з висотою. Рух вверх є сильніший, ніж рух по горизонталі, тому вертикаль є більш динамічною, ніж горизонталь.
Діагональ: 
Діагональ відхиляється під кутом і від горизоналі, і від вертикалі. При цьому вона тяготіє до них обох. В залежності від кута діагоналі і від того, до горизонталі чи до вертикалі вона ближча, в ній посилюються якості першої або другої. Діагональ сприймається зліва вверх. 


Непрямі лінії: 
Непрямі лінії бувають двох типів: ламані лінії і криві лінії. Для створення непрямої лінії треба прикласти як мінімум дві сили. При цьому сили можуть бути прикладені одночасно і по черзі. 
Ламані лінії:
Ламані лінії виникають після прикладення до крапки мінімум двох сил по черзі. 
Криві лінії: 
Криві лінії винукають в результаті прикладення до крапки мінімум двох сил одночасно. 
Характеристики ламаних ліній:
Ламані лінії створені прямими лініями, просто прикладення сил йде в різних напрямках. Тому характеристики прямих ліній будуть залежати від кількості сил, від різноманітності напрямків. 
Характеристики кривих ліній: 
Характериситики кривих ліній будуть залежати від інтенсивності і співвідношенні сил, які одночасно впливають на лінію. Оскільки сил мінімум дві, то їх треба сприймати в співвідношенні і розглядати, яка з сил сильніша. Проста крива лінія походить від прямої на яку силу приклали збоку. Її вигнутість буде залежати від інтенсивносі цієї сили. 
Ліризм і драматизм: 
Василь Кандінський вводить в характеристику прямих ліній поняття ліризм, а в характеристику кривих ліній поняття драматизм. Я досить довго не була переконана, що це правда, тому що пряма лінія має для мене більше драматизму, ніж, наприклад хвиляста, але менше, ніж ламана. З другого боку на характер непрямої лінії дуже сильно впливають різні фактури, матеріали і характер прикладення сил. Я багато експериментувавши з різними лініями я можу сказати, що пряма лінія має сильнішу внутрішню напругу, але слабший зовнішній характер. Непряма ж лінія має слабшу напругу всередині але сильніший характер зовні. Тобто я можу сказати, що пряма лірична ззовні, але драматична всередині, а непряма драматична ззовні, але лірична всередині. 



Натиск - є важливою характеристикою для лінії. Нажим - це послаблення або посилання прикладеної сили. При цьому міняти натиск , можна плавно, а можна по черзі посилюючи і послаблюючи. 
Час в лінії грає дуже важливу роль, тому що лінія не може сприймати за такий короткий проміжок, як крапка. Крива лінія потребує більше часу, ніж пряма. 

Крапка.

Візуально крапку, як самостійний об'єкт легко прослідкувати в роботах Жоана Міро ( Joan Miro ). Він дуже конкретно відділяє крапку від плями. В його роботах характеристики крапки звучать в повну силу. Ми навіть можемо прослідкувати той момент, коли крапка збільшуючись і стає плямою.

На цій роботі Міро ми бачимо скупчення крапок. Їх сила значно збільшується і навіть здатна врівноважити композицію з настільки важких фігур. 




В цій роботі Кандінського крапки збагачують складну форму. Художник залишає для крапки багато самостійного простору і тому її звучання досить авторитетне. 



Взагалі не залишає простору для крапки Жорж-П'єр Сьора ( Georges  Seurat ). В такому стані крапка перестає існувати самостійно і стає просто частиною форми. Можна добавити, що крапка в творчості Сьора грає дуже велику роль. Саме на характеристиках крапки, як першоелементу побудоване все мистецтво пуанталізму. Пуанталізм - художній прийом, в якому крапка будує всі форми. Завдяки кольору крапки автор передає просторовість і рух повітря, а також має змогу максимально різноманітити кольорову палітру. 

Фрагмент:


В роботах Обрі Бердслея ( Aubrey Vincent Beardsley ) крапка є частиною орнаменту. Також скупчення крапок в цьому випадку відповідає за градацію тону. 


Фрагмент:


 

В літературі крапка є моментом тиші, закінчення і відокремлення змісту.
Крапку можна вважати початком всіх видів форм в композиції,  якщо сприймати її, як початок твору. Крапка, як перший дотик олівця до рисунку, різця до скульптури, пензля до полотна і тд. В. Кандінский говорить, що крапка «запліднює площину».

« Точка – это результат первого столкновения [художественного] орудия с материальной плоскостью, с грунтом. Такой основной плоскостью могут являться бумага, дерево, холст, штукатурка, металл и т.д. Орудием может быть карандаш, резец, кисть, игла и т.д. В этом столкновении основная плоскость оплодотворяется.»
В. Кандінський

Крапку, як першоелемент непогано ілюструє Піксель. Піксель може стати частиною любої форми, а може стати основним елементом в піксельній графіці. При збільшенн жі піксельної графіки, або при розглядання її без контексту Піксель може стати плямою квадратної форми.

Розміри крапки.
Говорити про крапку, як про самостійний елемент можна лише розуміючи її розмір. Інакше крапка може стати плямою і отримати інші харктеристики. Було би дивно вичисляти конкретні величини або формули для мінімального і максимального розміру крапки. В абстракному світі ми можемо оперувати лише співвідношенням величин.

Тому ми мусимо співвідносити розміри крапки з розмірами площини, на якій вона знаходиться і з розмірами інших елементів поряд з нею. Ці співвідношення проводяться інтуїтивно. 
Коли крапка втрачає свої властивості і набуває нових вона перестає бути крапкою.
Властивості крапки:
- Крапка - максимально стиснута форма.
- Крапка сфокусована всередину себе. 

Таким чином її динамізм є чисто внутрішним і направленний всередину себе. По  статичності крапку можна віднести до групи максимально статичних форм. Навіть якщо її форма є круглою, крапка більш статична, ніж коло.
-Крапка може бути довільної форми, але форма мінімально впливає на її властивості. Якщо, наприклад, від форми лінії або плями їх характер дуже сильно змінюється, то крапка має такі сильні властивості і такий мінімальний розмір, що вона піддає їх лише невеличким корективам. 
- Крапка сприймається людським оком майже моментально. Тому можна сказати, що вона найбільш лаконічна часова одиниця композиції. 

Характеристики крапки дуже сильно посилюються від її кількості. Наприклад дві крапки будуть не лиша додавати свої характеристики, а нести свої характеристики окремо плюс сумму характеристик. Чим крапок більше, тим більшим буде їх вплив.
Поняття ритму я буду розглядати пізніше, але можна сказати, що крапка є дуже важливою частиною ритму.
Фактурою називають взаємозв'язок елементів між собою і між площиною. Крапка може стати частиною фактури. При цьому вона може знаходитися в рапорті (рапорт-повторення елементів з однаковим ритмом), так і в хаотичному русі. 
Важливим елементом багатьох станкових графічних технік є крапка. Це офорт, літографія, ліногравюра, дереворит, шовкографія. Вигляд крапки залежить від техніки. Більш конкретний опис технік і характеристики елементів можна буде знайти під тегом "станкові графічні техніки".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

 

1. Анісімова Н.Н. «Основы рисования» М., Стройиздат, 1977.
2. Бренда Ходдінотт. «Рисование» М, 2008.
3. Бріджмен Д. «Человек как художественный образ» М, 2005.
4. Василевська  Л. А., «Специальное  рисование»  М, 2ОО3

 

5. Кириченко М.А. «Основи композиції» К, 2004.
6. Нікодені Г.Б. «Искусство рисунка» М, 2005.
7. Ростовцев Н.Н. «История методов обучения рисованию» М,
       Просвищение 1982.
8. «Рисунок и живопись» К, 2007
9. Секачова А.В. «Рисунок и живопись» М, 1983.
10. Френкс Д. «Рисунок карандашом» М, 2004
11.  Яковлєв М.І. «Композиція» М, 2006