Методичні рекомендації "Інформаційний дайджест"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Орієнтовний  перелік форм методичної  роботи з педагогічними працівниками

 

 

 

 

 Традиційні форми методичної роботи

 ШКОЛА ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Це одна з форм роботи з підви­щення кваліфікації вчителів, вихо­вателів, керівників шкіл та до­шкільних закладів, форма поши­рення та впровадження педагогіч­ного досвіду, а також його форму­вання й удосконалення.

Школи передового педагогіч­ного досвіду з усіх чи окремих ділянок шкільної роботи організо­вують районні, міські відділи ос­віти в школах різного типу та до­шкільних закладах на базі досвіду вчителів, вихователів, керівників шкіл або дошкільних закладів. Цей досвід після його вивчення отри­мав схвалення.

Пропозиції про створення школи передового педагогічного досвіду подають педагогічна рада, рада ме­тодичного кабінету, рада інститу­ту післядипломної освіти.

Керівником школи передово­го педагогічного досвіду призна­чають особу, досвід якої схвале­ний і рекомендований для впро­вадження.

Школа передового педагогіч­ного досвіду працює з постійним складом слухачів (5—10 осіб) за певним навчальним планом і роз­кладом занять протягом навчаль­ного року з періодичністю одне заняття на місяць.

Навчальний план занять цієї школи складає керівник з допо­могою працівників методичного кабінету, інституту післядипломної освіти.

Зарахування вчителів та інших працівників слухачами до шкіл передового досвіду проводить ме­тодичний кабінет разом із керів­ником цієї школи з урахуванням бажання тих осіб, яких відрядили на навчання.

У школах передового педа­гогічного досвіду застосовують різноманітні форми навчально-методичної роботи зі слуха­чами:

• відвідування   слухачами уроків та позакласних заходів, які проводить керівник школи, з ме­тою вивчення його досвіду;

• практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів, виго­товлення саморобних наочних по­сібників;

• лекції та семінарські заняття;
• консультації;
• співбесіди;
• відвідування керівником шко­ли передового досвіду уроків та позакласних заходів, які проводять слухачі школи, з наступним їх об­говоренням;
• виконання слухачами завдань щодо самостійного опрацювання літератури, застосування у на­вчально-виховному процесі окре­мих методів, прийомів, засобів,
  форм роботи.

Методичне керівництво шко­лами передового педагогічного досвіду здійснюють методичні ка­бінети, інститути післядипломної освіти.

 

ШКОЛА МОЛОДОГО ВЧИТЕЛЯ

Це одна з форм підвищення кваліфікації молодих учителів-спеціалістів, які мають педагогіч­ний стаж роботи до 3-х років. Шко­ла покликана формувати май­стерність, творчу індивідуальність молодих педагогів.

Школу молодого вчителя (ШМВ) створюють на базі навчаль­ного закладу, де працює досвід­чений учитель з даного фаху, який має досвід наставницької роботи. Керівник школи складає навчаль­ний план і програму занять, роз­раховану на 3-5 років.

До занять у школі молодого вчителя з періодичністю раз на місяць залучають постійних слу­хачів (3-8 осіб) — учителів одного фаху.

Основні напрями роботи

1. Здійснення заходів з по­глиблення педагогічних знань, методології навчання, вивчення директивних матеріалів, доку­ментів Міністерства освіти і науки України.

2.  Вивчення теорії, практики та методики виховання, психології, етики, аналіз програмних доку­ментів з питань виховної роботи, формування в молодих учителів
   посадових умінь і навичок.
3.  Поглиблення науково-тео­ретичної підготовки з предмета та методики його викладання, по­повнення знань із суміжних пред­метів.

4.  Науково-методична робота з вивчення узагальненого передо­вого педагогічного досвіду, виз­начення шляхів його творчого використання.

5.  Здійснення заходів щодо підвищення освітнього, науково-методичного та культурного рівня молодого вчителя.
6. Організація проведення се­мінарів, оглядів, конкурсів, екс­курсій, вечорів відпочинку, спор­тивних змагань тощо.

• відвідування уроків і поза­класних заходів, які проводять ке­рівник школи (перший рік навчан­ня), інші досвідчені вчителі (другий-третій рік навчання);
• індивідуальні консультації;
• практичні заняття, на яких здійснюється моделювання та об­говорення запропонованих моде­лей уроків, позаурочних заходів, виготовлення зразків дидактичних матеріалів;

• співбесіди з керівником ШМВ, методистом РМК, за «круг­лим столом».

Методичне керівництво шко­лою молодого вчителя здійсню­ється методичною радою РМК, навчального закладу.

 

Це добровільне об'єднання вчителів з високою творчою ак­тивністю, із своїм баченням про­блем навчально-виховного про­цесу, з високими результатами своєї практичної діяльності. Робота цієї школи спрямована на вдоско­налення фахового рівня кожного її учасника.

Школи педагогічної майстер­ності (ШПМ) організовують ра­йонні (міські) відділи освіти (райметодкабінети) як міжшкільні об'єднання вчителів. Пропозиції про створення школи педмайстерності подають учителі, керівники методичних об'єднань або рада методичного кабінету.

Керівником школи педмайстерності призначають (обира­ють) особу, яка досягла найкра­щих результатів у вирішенні зав­дань навчально-виховного про­цесу.

Школа педмайстерності працює з постійним складом учасників (5—6 осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять протя­гом 1—2 навчальних років з пе­ріодичністю раз на місяць (кожен учасник школи проводить як мінімум 2 заняття на базі своєї школи).

Зарахування до школи педмай­стерності проводить методичний кабінет з урахуванням бажання педагогічних працівників.

Навчальний план занять шко­ли складає керівник з урахуванням пропозицій учасників та з допомо­гою працівників методкабінетів, ОІППО. Заняття мають науково-практичний характер.

Основні форми навчально-методичної роботи

• опрацювання наукової та ме­тодичної літератури з визначених проблем;
• ознайомлення з передовим досвідом роботи над розв'язанням поставлених проблем;
• практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів та їх апробації;

взаємовідвідування слухача­ми уроків та позакласних заходів з метою професійного вдоскона­лення, вироблення оптимальних форм і методів роботи;

• семінарські заняття;
• співбесіди;
• дискусії;
• розробки рекомендацій, ди­дактичних матеріалів тощо.

Методичне керівництво школа­ми педмайстерності та вивчення результативності їхньої діяльності здійснюють методичні кабінети, інститути післядипломної освіти.

ТВОРЧА ГРУПА

Це організований на громадсь­ких засадах невеликий колектив працівників освіти, які поглибле­но вивчають запропоновану педа­гогічною наукою проблему, суть і технологію того чи іншого досві­ду та забезпечують його творче застосування.

Діяльність творчої групи здійснюється за такою техноло­гією:

Перший етап. Вивчення науко­во-педагогічної літератури з про­блеми освоєння наявного досві­ду, консультації з представниками науки, досягнення високої компе­тентності в суті досліджуваної про­блеми.

Другий етап. Розробка моде­лей, схем, рекомендацій, порад щодо застосування на практиці досягнень науки, конкретизація практичних рекомендацій, роз­роблених вченими, стосовно спе­цифіки контингенту вчителів, шко­ли, класу.

Третій етап. Апробація реко­мендацій, розроблених на основі теоретичних положень, коригу­вання їх у процесі практичного застосування, створення свого досвіду у проблемі.

Четвертий етап. Поширення створеного досвіду, демонстру­вання його широким масам учи­телів; виступи з лекціями, по­відомленнями про цей досвід, пропаганда його в пресі; демон­стрування створеного досвіду на практиці; консультування в підго­товці та проведенні семінарів-практикумів, педагогічних читань, науково-практичних конференцій тощо.

Після впровадження в практи­ку роботи навчального закладу наукової ідеї чи досвіду можна досягти позитивних результатів в організації навчально-виховного процесу.

ТВОРЧИЙ ЗВІТ УЧИТЕЛЯ

Це форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду прогресивного педа­гогічного досвіду вчителя, а також діяльності всього педагогічного колективу з питань нових техно­логій, організації навчально-вихов­ної та методичної роботи в закла­дах освіти.

Доцільно проводити творчий звіт як підсумок атестації або шкільний етап конкурсу «Вчитель року».

Творчий звіт учителя готує методична рада школи. Вона роз­робляє план його проведення, організовує консультації, бібліо­графічні огляди, виставки творчих робіт, розробки дидактичних ма­теріалів.

Творчий звіт учителя здійсню­ється в такій послідовності

1. Підготовка вчителя до творчого звіту (підготовчий етап):

• збирання та опрацювання інформації;
• вчителя;
• підготовка та організація постійної виставки творчого досяг­нення вчителя в предметному ка­бінеті та методичному кабінеті школи, РМК;

висвітлення досвіду вчите­ля протягом навчального року в педагогічній пресі, у виступах на телебаченні, радіо;

— оформлення матеріалівтворчого досягнення вчителя;

.   — визначення дати і місця проведення творчого звіту.

2. Проведення творчого звіту:

• урочисте відкриття творчо­го звіту вчителя, вступне слово методиста РМК;
• стислий виступ-характеристика директора школи;
• звіт учителя про особистий досвід та творчі досягнення, напрацювання;
• осмислення та обговорен­ня творчого доробку вчителя;
• огляд виставки творчого доробку вчителя.

 

1.Урочисті привітання вчителяз творчим звітом:

- представників відділу осві­ти, РМК;

• адміністрації школи та пе­дагогічного колективу;
• учителів-предметників за фахом (міста, району);
• учнів, батьків;
• шкільний концерт з нагоди творчого звіту вчителя.

4. Підбиття підсумків, вироб­лення рекомендацій щодо вико­ристання творчого звіту і його впровадження у вивчення педа­гогічного досвіду.

Підбиваючи підсумки творчого звіту вчителя, визначають три рівні: науковий, методичний, прак­тичний.

Для використання та висвітлен­ня творчого звіту вчителя його узагальнений матеріал має місти­ти такі питання:

• загальна тема творчого звіту вчителя та його суть;
• зміст творчого звіту;
• рекомендації щодо його впровадження та використання.

Координацію творчих звітів учителів у районі здійснює РМК.

 

Це форма методичної роботи, спрямована на формування твор­чої активності, розвитку ініціативи педагога, узагальнення й поши­рення його досвіду, зростання ав­торитету.

Технологія здійснення

1. Підготовча робота (вивчен­ня досвіду роботи вчителя, про­фесійної біографії, відвідування уроків, позакласних заходів).
2. Ознайомлення з виставкою творчих доробків учителя. Пре­зентація вчителя, його творчих здобутків адміністрацією школи, колегами по роботі, вихованцями,
   батьками. Експрес-інтерв'ю з учи­телями.

Педагогічна вітальня — за­хід, у ході якого колеги, учні виконують пісні про школу, вчите­ля, рідний край, панує гумор, фан­тазія.

Технологія має варіативний ха­рактер і може бути змінена.

Цей захід сприяє згуртуванню педагогічного колективу, утвер­дженню в ньому духу професій­ного суперництва, творчого по­шуку.

 

 

САМООСВІТА

Це знання, набуті самостійно, з урахуванням особистих інте­ресів та об'єктивних потреб за­гальноосвітньої школи, із різних джерел — додатково до отрима­них у базових навчальних закла­дах. Відмінною рисою самоосві­ти педагога є те, що результат такої роботи — розвиток учнів, а не тільки самовдосконалення в особистому та професійному планах. Форми самоосвіти педагога:

• поглиблена підготовка до уроків;
• виконання докурсових та міжкурсових завдань;

 

• заняття на очно-заочних кур­сах;
• виступи на семінарах з допо­відями;
• систематичне читання книг та періодичних видань.

Форми і методи керівництва самоосвітою вчителів з боку ад­міністрації школи:

1. Винесення на засідання педради, засідання методоб'єднань питань, пов'язаних із самоосвітою.
   Систематичне пояснення ролі са­моосвітньої роботи, організація виступів учителів з питань обміну досвідом самоосвіти.
2. Індивідуальні бесіди керів­ників шкіл з учителями про ос­новні напрями самоосвіти.

 3. Спільне обговорення ке­рівниками шкіл та вчителями ме­тодів вивчення   складних розділів і тем, програми. Розробка окремих рекомендацій з метою підви­щення педагогічної ефективності уроків.

4. Надання допомоги вчителям в узагальненні їхнього досвіду, підготовці доповідей з проблем педагогіки, стимулювання най­більш підготовлених учителів до науково-дослідницької роботи.
5. Комплектування та попов­нення бібліотечного фонду літе­ратурою з питань самоосвіти та самовдосконалення, а також но­винками психолого-педагогічної
   літератури.
6. Проведення циклів лекцій, групових та індивідуальних кон­сультацій, семінарів.
7. Систематичне підбиття під­сумків самоосвітньої роботи вчи­теля (співбесіди, колоквіуми, звіти на засіданнях педради і методоб'єднань), визначення завдань і
   змісту самоосвіти на новий навчальний  рік,  аналіз  якісних підсумків навчально-виховного процесу.

Технологія організації само­освіти педагогів-предметників може бути представлена у вигляді наступних п'яти етапів:

Перший етап — установчий, передбачає налаштування на са­мостійну роботу; вибір мети ро­боти, виходячи з науково-мето­дичної теми (проблеми) школи; формулювання особистої індиві­дуальної теми, осмислення по­слідовності своїх дій.

Другий етап — навчальний, коли педагог ознайомлюється з психолого-педагогічною та мето­дичною літературою з обраної про­блеми освіти.

Третій етап — практичний, під час якого відбувається накопичен­ня педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, здійснення експериментів. Практичну роботу супроводжує вивчення літератури.

Четвертий етап — теоретичне осмислення, аналіз та узагальнен­ня накопичених педагогічних фактів. На даному етапі доцільно організувати колективне обгово­рення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про пе­ребіг самоосвіти на засіданнях МО чи кафедри, на районних МО; відвідування з наступним обгово­ренням відкритих уроків з обра­ної проблеми та інші колективні форми роботи.

П'ятий етап — підсумково-контрольний, на якому педагог має підбити підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостережен­ня, оформити результати. Голов­ним тут є опис здійсненої роботи та встановлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування резуль­татів, формулювання загальних висновків та визначення перспек­тив у роботі.

Система самоосвітньої ро­боти вчителя передбачає: по­точне і перспективне плануван­ня; підбір раціональних форм та способів засвоєння й збережен­ня інформації; оволодіння мето­дикою аналізу і способами уза­гальнення свого та колективно­го педагогічного досвіду; посту­пове освоєння .методів дослід­ницької та експериментальної діяльності.

План самоосвіти вчителя має містити: перелік літератури, яку слід опрацювати; визначені фор­ми самоосвіти; термін завершен­ня роботи; передбачувані резуль­тати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне плануван­ня, опис досвіду роботи, оформ­лення результатів у вигляді звіту тощо).

Матеріал, зібраний у процесі самоосвіти, доцільно розподіляти на окремі теми і зберігати у виг­ляді карток, спеціальних зошитів, тематичних тек, особистого, педа­гогічного щоденника. Важливе значення в процесі самоосвітніх занять має вміння працювати з літе­ратурними джерелами: робити ви­писки, складати конспект, тези прочитаного, розгорнутий план чи анотацію.

У шкільному методичному ка­бінеті на допомогу вчителям у самоосвітній діяльності має бути сформований банк матеріалів: списки рекомендованої для само­стійного опрацювання літератури; матеріали з ППД; різні варіанти планів самоосвітньої роботи; тек­сти доповідей; зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяль­ності; зразки конспектів літератур­них джерел; новинки психолого-педагогічної літератури.

Показники ефективності пе­дагогічної самоосвіти — це на­самперед якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та професійно-кваліфіка­ційне зростання педагога.

 

Це одна з форм теоретичної і практичної підготовки педагогіч­них працівників на основі виявлен­ня й узагальнення практичного передового досвіду.

За тематикою науково-прак­тичні конференції можна поділи­ти на три основні типи:

• міжпредметного характеру;
• за окремими темами;
• проблемні.

Тему конференції визначають заздалегідь (за 3—5 місяців). Тривалість її роботи здебільшого 1—2 дні. Основним підготовчим та організаційним органом конфе­ренції є оргкомітет, сформований із методистів-фахівців, учителів-методистів, учених-педагогів тощо.

Підготовчі функції оргкомітету:

• затвердження запропонованої тематики конференції;
• обговорення й затверджен­ня програми проведення конфе­ренції, куди входять: календарний план, регламент, програма пле­нарних і секційних засідань;
• обговорення матеріалів до збірника доповідей або тез;
• підготовка тексту запрошень тощо.

Організаційні функції оргко­мітету:

На пленарному засіданні роз­глядають основні теоретичні пи­тання висунутої проблеми.

На секційному засіданні (2—3 секції) розглядають окремі шляхи розв'язання даної проблеми (обмін досвідом роботи, спостере­ження та обговорення навчальних і виховних занять тощо). Водночас учасники вносять конкретні пропо­зиції щодо ефективного вирішен­ня обговорюваного питання.

На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти ке­рівників секції, обговорюють і ухвалюють рекомендації конфе­ренції з даної проблеми.

Зворотний зв'язок науково-практичної конференції:

• конференція дає змогу за відносно короткий час ознайомити педагогів з результатами дослід­жень;
• завдяки надрукованим збірни­кам доповідей або тез є можливість довести до відома всіх шкіл регіону наукову інформацію про наслідки дос­ліджень і рекомендації щодо запро­вадження наукових ідей у практичну діяльність;
• зауваження й пропозиції, вис­ловлені на конференції, дають змогу керівникам освіти і науково-мето­дичних служб координувати плани педагогічних досліджень, ефективно здійснювати управління цим проце­сом  тощо.

ПЕДАГОГІЧНА ВИСТАВКА

Завдання педагогічної ви­ставки — показ досягнень педа­гогічного колективу у пропаганді нових зразків навчально-виховної роботи та науково-методичної діяльності педагогів, поширення ППД, висвітлення діяльності бать­ківських та учнівських органів са­моврядування.

Виставки розрізняють за зміс­том і місцем у навчальному про­цесі — тематичні та оглядові; за тривалістю — постійні та епізодичні.

Організовують виставки кафед­ри, науково-методичні ради із за­лученням колективу.

Технологія проведення педа­гогічної виставки:

• визначення та обговорення в колективі проблеми, теми;
• визначення місця й часу екс­позиції;
• складання плану підготовчої роботи (розподіл доручень між чле­нами науково-методичної ради);
• визначення переліку і терміну збирання матеріалів, які експонува­тимуться на виставці (цифрових, тек­стових, ілюстративних, книг, ТЗН, сувенірів, виготовлених власноруч, тощо);
• оформлення супровідних текстів до документів та експонатів (узагаль­нення й висновки);
• систематизація матеріалів (роз­поділ за темами в експозиційні ком­плекси);

• складання картотеки наявних матеріалів;

• художньо-естетичне оформлення.

Зворотний зв'язок:

• записи в спеціальних книгах відгуків;

• поширення експонованого ППД, провадження нових педагогічних технологій;
• підвищення якості навчально-виховного процесу в навчальних зак­ладах;
• заявки від відвідувачів вистав­ки на наступний показ своїх експо­натів.

СЕМІНАР

Це форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації.

Семінари організовують ди­рекція школи (шкільні), методка­бінети (шкільні, міжшкільні, ра­йонні), обласний інститут післядипломної освіти (районні, зо­нальні, обласні).

Пропозиції про проведення семінарів (постійних, епізодичних; теоретичних, практикумів, комбі­нованих тощо) подають директор школи або його заступник з на­вчально-виховної роботи(педаго­гічний колектив), керівники мето­дичних об'єднань, методисти ме­тодкабінетів та інституту післядипломної освіти.

Потреба в проведенні семіна­ру визначають на діагностичній основі.

Керівник семінару — педаго­гічний працівник (учитель, заступ­ник директора, методист, науко­вець тощо), який найкраще обіз­наний із проблемою й має належні організаторські здібності.

До роботи в семінарі залуча­ють педагогічних працівників різних рівнів підготовки (25—30 осіб).

Тематику семінару можуть обирати вчителі або визначати методкабінет, ОІППО.

Технологія організації та проведення семінару

Відповідно до тематики роз­робляють плани, які передбачають тему, питання для опрацювання. Запропоновані для обговорення проблеми мають бути актуальни­ми і цікавими, сприяти дослід­ницькій і пошуковій роботі учас­ників семінару, спонукати до ди­скусії.

На допомогу учасникам семі­нару пропонують список рекомен­дованої літератури, проводять консультації.

Як правило, до семінару готу­ються всі учасники з усіх питань. Однак доцільно запропонувати окремим учителям (методистам) заглибитися в проблему з метою її всебічного обговорення.

На семінарських заняттях ви­користовують різні форми робо­ти: повідомлення, виступи, огляди, дискусії, відвідування уроків (позакласних заходів), екскурсії тощо.

Виступи (повідомлення, рефе­рати тощо) учасників семінару мають бути науковими, конкретни­ми, відбивати особисту точку зору доповідача, без формалізму і зай­вої патетики, конструктивні.

На кожному семінарському за­нятті виробляють методичні ре­комендації на основі вивчених та обговорених питань з наукової теми, впровадження яких сприя­тиме підвищенню фахового рівня педагога та рівня навчально-ви­ховної роботи.

Це одна з основних форм ме­тодичної роботи, яка полягає в ознайомленні з новітніми досяг­неннями психолого-педагогічної науки і передового досвіду та в обговоренні слухачами повідом­лень, доповідей, рефератів, ви­конаних ними за результатами досліджень самостійно під керів­ництвом спеціалістів у даній га­лузі.

Організація психолого-педагогічного семінару потребує висо­кої кваліфікації організаторів ме­тодичної роботи або прямих зв'язків з ученими, представника­ми Академії педагогічних наук, педагогами, кваліфікованими лек­торами інститутів післядипломної педагогічної освіти. Важливою позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є органічний взаємозв'язок теорії й практики на його заняттях.

Проводячи заняття психолого-педагогічного семінару, необхід­но забезпечити атмосферу твор­чості, неформального спілкуван­ня. У деяких випадках після твор­чого повідомлення можна органі­зувати дискусію, диспут. Під час роботи семінару можливе й колек­тивне вирішення навчально-педа­гогічних завдань. Психолого-педа-гогічні семінари можуть бути ефективною формою залучення вчителів до творчої науково-дос­лідницької діяльності. Практика свідчить, що робота такого семі­нару упродовж багатьох років по­мітно підвищує загальну і педаго­гічну культуру його учасників.

Для забезпечення функціону­вання семінару характерні такі етапи роботи:

1.    Вибір теми.
2.    Складання плану.
3.    Добір літератури.
4.    Визначення проблеми.
5.    Вивчення проблеми.

 

6. Написання тез, рефератів, повідомлень.
7. Виклад змісту рефератів, повідомлень.
8. Формулювання рекомен­дацій.

Зворотний зв'язок — вико­нання рекомендацій, творче їх ос­мислення та впровадження в прак­тику роботи.

ОПЕРАТИВНО-МЕТОДИЧНІ НАРАДИ

Це колективне обговорення окремих питань групою осіб, які безпосередньо зацікавлені у їх вирішенні. Наради можуть бути періодичними і спрямованими на розв'язання поточних проблем методичної роботи, короткі й три­валі.

Перший етап — підготовка наради. Це визначення мети (ба­жаного результату), складу та чис­ла учасників наради, підготовка змісту основних етапів проведен­ня наради та тексту попереднього повідомлення.

Кількість учасників наради — 7—8 осіб з числа компетентних в обговорюваних питаннях і зацікав­лених у їх вирішенні. Учасників наради слід насамперед повідоми­ти про час, місце і тему обгово­рення, що дасть їм змогу підготу­ватися до зустрічі.

Мета взаємодії керівника з учасниками наради може поля­гати в інформуванні чи отри­манні інформації, переконанні чи спонуканні до розв'язання про­блеми.

Під час інформування особли­ву увагу слід приділити формулю­ванню повідомлення так, щоб воно було сприйняте й усвідом­лене слухачами.

Якщо метою є переконання, то головним завданням керівника стає організація конструктивного діалогу для вироблення єдиних підходів до розв'язання проб­леми.

Спонукання до розв'язання проблеми передбачає створення атмосфери творчості в процесі наради.

Повідомлення, яке зроблене на початку наради, будують за та­кими правилами:

• інформація має бути простою й точною;
• докази мають бути зрозумі­лими;
• повідомлення за можливості має бути точним і лаконічним;
• докази і конкретні приклади слід наводити поступово, а не всі одразу;
• необхідно продемонструва­ти спільність позицій доповідача та інших учасників наради, усу­нувши тим самим можливість ви­никнення почуття ненависті чи
  зверхності.

Початок наради дає змогу зорі­єнтуватися в психологічному стані учасників та сформувати готовність до обговорення. Організаторам слід подбати й про раціональне розміщення присутніх, створивши для них можливість візуального контакту між собою.

Відкриваючи нараду, слід па­м'ятати:

• розпочинати її необхідно вчасно, ніколи не чекаючи тих, хто запізнюється;
• максимально чітко сформу­лювати мету наради;
• розпочинати варто з позитив­них моментів, що надає впевне­ності в успішному завершенні на­ради;
• проблему доцільно подати цікаво, образно, із захоплен­ням;
• відкриття наради має трива­ти не більш як дві хвилини.

Правила контролю за ходом наради:

• головуючий мусить залиша­тися на нейтральних позиціях;
• необхідно постійно підтриму­вати розмову, використовуючи для цього запитання, пояснення;
• слід негайно вживати заходів у разі виникнення напруження, щоб не допустити суперечки;

 

• необхідно відкидати непро­думані рішення, а брати до уваги лише обґрунтовані конкретні про­позиції;
• учасникам слід надавати сло­во лише з дозволу голови на­ ради;
• говорити в даний час може лише один учасник;
• головуючий мусить вислуха­ти думки всіх опонентів;

• керівник має прагнути до формулювання загальних під­ходів;

• слід обмежувати спогади про минуле і відхилення від теми, яких припускаються окремі учасники; нарада має послідовно, крок за кроком, просуватися до досягнен­ня поставленої мети;
• щоб уникнути непорозумінь, керівник має, за необхідності, уточнювати зміст повідомлень ок­ремих учасників;

• необхідно якомога частіше підбивати попередні підсумки, для того щоб продемонструвати учас­никам, наскільки вони наблизили­
ся домети.

Головуючий повинен економи­ти час. Для цього на початку нара­ди слід пояснити, що проблема може бути розв'язана у відведе ний час. Слід уникати затягування наради.

На етапі завершення наради необхідно певним чином зафік­сувати єдину думку, якої дійшли учасники.

Для цього слід:

• сформулювати досягнутий на нараді результат стисло й конк­ретно;

• ще раз нагадати про роз­біжність у думках, не змінюючи при
  цьому домінуючої позиції;
• визначити зміст заходів щодо практичної реалізації ухваленого
  рішення, а також відповідальних за його виконання та контролюю­чих осіб;
• використати всі можливості для стимулювання учасників до виконання ухвалених рішень — подякувати за пропозиції й зау­важення, висловити впевненість у тому, що ухвалені рішення бу­дуть виконані якісно і вчасно, по­
  бажати всім присутнім успіхів.

Після завершення наради до­цільно проаналізувати її хід і ре­зультати. Для цього потрібно від­верто відповісти на наступні запи­тання:

— Чого вдалося й чого не вда­лося досягти в процесі обгово­рення?

• У чому причина помилок?

• Хто з учасників наради був активним, а хто пасивним і чому?
• Які висновки можна сфор­мулювати на основі досвіду про­веденої наради?

Типові помилки:

— у проведенні наради не було потреби;

- учасники не були зазда­легідь поінформовані, а тому на­лежним чином не підготувалися до наради;

— деяким учасникам не було потреби брати участь у нараді, оскільки вони не мають достатніх знань, досвіду чи своїх позицій з обговорюваної проблеми;

- у формулюванні питань не були витримані пріоритети — важливі питання «губилися» се­ред другорядних і не були в центрі уваги учасників;

• не було достатньо часу для обговорення;
• вибрано невдалий момент для наради;
• невдало вибране місце для проведення наради.

 

 

 

ПЕДАГОГІЧНІ ЧИТАННЯ

 Педагогічні читання є підсумковою формою методичної роботи. Вони проводяться за підсумками роботи певного часового відрізка або у зв'язку із завершенням певного етапу роботи. У доповідях, рефератах, повідомленнях педагоги інформують колег про результати своїх пошуків з тієї чи іншої проблеми. Слухачі знайомляться з новою інформацією, співвідносять її з власними здобутками, обмінюються досвідом, розширюють свій педагогічний кругозір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нетрадиційні форми методичної роботи

ДІЛОВА ГРА

Це метод навчання професій­ної діяльності шляхом її моделю­вання, близького до реальних умов, з обов'язковим динамічним розвитком ситуації, завдання чи проблеми, яку слід розв'язати відповідно до характеру рішень та дій її учасників.

У процесі ділової гри відбу­вається діалог на професійному рівні, зіткнення думок і позицій, взаємна критика гіпотез і пропо­зицій, їх обґрунтування й зміцнен­ня, що призводить до появи но­вих знань, сприяє набуттю досві­ду вирішення професійних зав­дань і психолого-педагогічних си­туацій.

Процес створення гри містить певні етапи, що вимагають здій­снення певних досліджень та роз­робок.

1. Вибір теми гри. Тема гри містить психолого-педагогічну ситуацію або завдання, для вив­чення яких доцільно використа­ти гру.

2.    Визначення типу за призна­ченням (для навчання, з дослід­ницькою метою, для прийняття рішень, проектування, з кадрових питань).
3.    Визначення мети конструю­вання (стисло характеризувати мету гри, визначити обсяг знань, якими мають володіти учасники гри до її початку).
4.    Аналіз головних законо­мірностей, зв'язків, відносин у моделюючій діяльності, виходячи з проблеми, яка лежить в основі гри.
5.    Визначення ролей між учас­никами гри необхідно проводити з урахуванням їхніх особистих да­них, знань і здібностей. Водночас важливо, щоб ролі, які виконує
   кожен учасник, не залишалися незмінними у всіх іграх. Для підви­щення відповідальності й актив­ності учасників з їх числа необхі­дно визначити рецензентів кож­ної ролі, опонентів і групу екс­пертів або оцінювачів.

Особливе місце належить вик­ладачеві, який вирішує спірні пи­тання, що виникають у ході гри, контролює дотримання певного ігрового режиму та оцінює діяльність кожного учасника.

6.    Створення переліку рішень, які можуть приймати гравці.
7.    Деталізація сценарію, фор­мування впливів довкілля. Ос­кільки в основі гри лежить мо­дель події, ситуації навчально-виховного процесу, то ця модель
   має бути створена заздалегідь. Послідовність етапів гри має від­повідати тій, що реально існує. Розроблена гра має пройти екс­периментальну перевірку. За ре­зультатами цієї перевірки здій­снюється остаточне опрацювання ділової гри, а також підготовка керівника (ведучого) до її прове­дення.

8. Формування правил, роз­поділ рішень між гравцями. Уточ­нення основних станів.

Кожен учасник отримує певну інструкцію, де послідовно викла­дено завдання, які він має реалі­зувати поетапно.

9. Формулювання системи за­охочень. Для кожної гри слід роз­робити систему стимулювання.
Треба конкретно вказати кожному учаснику, за що його буде за­охочено або оштрафовано в про­цесі гри, а також правила підра­хунку результатів гри загалом.

10.Проведення гри. Оцінюван­ня ухвалених рішень і визначен­ня переможців у діловій грі.

10. Підбиття підсумків ділової гри

Для ефективного проведення гри необхідно мінімально 2, мак­симально 4 години одного дня. Оптимальна кількість питань (зав­дань) для розгляду така сама. Але після підбиття підсумків за перші дві години необхідно перерозпо­ділити рольові функції між учас­никами гри.

Аналізуючи ділову гру, слід мотивувати оцінювання розв'язан­ня проблем. Такий підхід сприяє навчанню спеціалістів на прикла­дах, наближених до реальних, а також визначає можливі варіанти усунення помилок.

МЕТОДИЧНИЙ АУКЦІОН

Це форма творчого «продажу»-«купівлі» певних ідей, думок, винаходів.

Проводять аукціон з метою по­шуку ефективних форм, творчо­го підходу до розв'язання про­блем навчально-виховного про­цесу, підтримки новаторства, ви­нахідництва.

Розрізняють аукціони інтелек­туальні, аукціони знань, аукціони ідей, методичні аукціони.

Інтелектуальний аукціон. На ньому «продають» і «купують» тво­ри мистецтва, книги, платівки.

«Купівля» здійснюється, якщо хтось із гравців правильно відповість на запропоновані веду­чим запитання. Наприклад: «Про­даємо платівку з музикою Чайковського. Придбати її може той, хто назве найбільшу кількість творів цього композитора».

Аукціон знань. Метою такого аукціону є активізація засвоєння певних понять з певної теми, проблеми, конкретного предмета, зацікавлення до пошукової ро­боти.

Методичний аукціон. На тако­му аукціоні «продають» і «купу­ють»:

• творчі ідеї педагогів-новаторів;
• досвід роботи з певної проблеми;
• методичну розробку уроку;
• інновація з певної проблеми.

 «Купити» може той, хто обґрун­товано і професійно доведе доцільність запровадження тої чи іншої запропонованої ідеї в на­вчально-виховний процес, перед­бачить її результативність.

Зворотний зв'язок

Метою даного аукціону є роз­ширення й поглиблення знання педагогів з конкретної методичної теми, вдосконалення педагогічної майстерності, ознайомлення з пе­редовим педагогічним досвідом, знайомство з педагогами-новаторами.

Організація проведення аукціону:

• обрання «акціонерного това­риства»;
• обрання ведучого з числа членів «товариства»;
• визначення учасниками гри завдань (опрацювати необхідну літературу, проаналізувати ППД зданої проблеми);
• добір необхідного реквізиту (трибуна для ведучого, гонг, де­рев'яний молоток, таблиця для учасників з порядковими номера­ми, картки для учасників, призи
  переможцям).

«Акціонерне товариство» готує питання, збирає запропоновані творчі ідеї, розробки, ППД, визна­чає категорію учасників аукціону, час та місце його проведення, роз­робляє умови та правила аукціо­ну. За один-два тижні до прове­дення аукціону його організатору через засоби масової інформації, стенди, афіші доводять умови про­ведення, правила, а також ідеї, які будуть «продавати».

В аукціоні можуть брати участь як окремі вчителі, так і колективи в особі представника.

Перед початком аукціону всі, хто бажає, «купують» таблички з номерами, які дають їм право бра­ти участь у «торгах». Щоб купити ці таблички, необхідно дати відповідь на певне запитання з проблеми, або самому запропо­нувати запитання.

У ході аукціону ведучий ого­лошує до продажу певну ідею, розробку. Після кожної аргумен­тованої відповіді рахує до трьох. Якщо до удару гонга ніхто з гравців не зголошується давати відповідь, ідею оголошують «про­даною».

«Акціонерне товариство» кар­тками різних кольорів оцінює відповіді. Оцінки фіксують на табло.

Того, хто з учасників отримав кращі оцінки, нагороджують призом і оголошують переможцем.

На закінчення аукціону пропонують обмін думками.

Зворотний зв'язок: упровад­ження в життя нових передових технологій, ППД, методичних роз­робок.

МЕТОДИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

Це багатопланова разова фор­ма методичної роботи з великою аудиторією педагогів та мето­дистів, що передбачає пропаган­ду ППД і ставить за мету обмін досвідом роботи, впровадження нових педагогічних знахідок. Учас­ники фестивалю ознайомлюють­ся з кращими зразками педаго­гічного досвіду, нестандартними уроками та іншими формами на­вчально-виховної роботи, які ви­ходять за межі традицій та стерео­типів.

Технологія проведення

Сценарій проведення методич­ного фестивалю залежить від його мети, інтелектуальної підготовки педагогічних та методичних пра­цівників, які його організовують. Технологію використання цієї фор­ми методичної роботи можна по­дати у вигляді послідовності на­ступних етапів.

Перший етап — оголошення заздалегідь теми методичного фестивалю та відбір його учас­ників (за бажанням, з урахуванням рівня інтелектуальної та педагогічної підготовки). Заявку про участь у фестивалі теж подають зазда­легідь.

Другий етап, підготовчий — планування й складання сценаріїв окремих виступів, оформлення спеціальних стендів (плакатів) та іншого наочного обладнання.

Третій етап — формування експертної групи (яка має скла­датися з висококваліфікованих педагогів та методистів, 4—5 осіб) — суддівської колегії, зав­дання якої полягає у визначенні авторів кращих ідей — лауреатів фестивалю.

Четвертий етап — основна ча­стина фестивалю, власне демон­стрування запланованих виступів з попереднім вступним словом ведучого, в якому подано стислу характеристику теми та стислий сценарій фестивалю (тобто ті ідеї, що будуть на ньому представлені). Під час фестивалю працює круго­ва панорама методичних знахідок, ідей. На цій своєрідній виставці автори дають тим, хто    бажає, кон­сультації біля підготовлених стендів (плакатів).

П'ятий етап — підбиття підсумків методичного фестива­лю та оголошення його лауре­атів.

Зворотний зв'язок

У процесі проведення мето­дичного фестивалю його учасни­ки мають змогу побачити значну кількість навчально-методичних прийомів та ідей на практиці, взя­ти участь в обговоренні актуаль­них методичних проблем, почу­ти відгуки про свої представлені виступи та ідеї, проаналізувати їх з колегами. Відповідно, спрацьо­вує ефект зворотного зв'язку між продукуванням (представлення) та реакцією аудиторії (аналіз та обговорення) на передові мето­дичні ідеї, що сприяє вирішенню конкретних навчально-методич­них завдань та проблем, розвит­ку та вдосконаленню педагогічної думки.

МЕТОДИЧНИЙ ТУРНІР

Це нетрадиційна колективна форма роботи з педагогічними працівниками, спрямована на по­шук, розвиток, підтримку прогре­сивного педагогічного досвіду або пошук нових ідей, шляхів розв'язання актуальних проблем освіти.

Підготовка до проведення тур­ніру розпочинається за 1,5—2 місяці з добору завдань, зміст яких повідомляють усім зацікавленим установам. На місцях для поперед­нього розв'язання цих завдань формують команди в складі не менш ніж 4 особи. За значної кількості завдань склад команд доцільно збільшити до 6—8 осіб. У процесі опрацювання команда визначає доповідача або співдо­повідачів з кожного окремого зав­дання. Під час самого турніру для цих учасників організовують осо­бисту першість.

Для проведення турніру фор­мують журі з числа компетентних у визначених проблемах педа­гогів, методистів; обирають веду­чого, який брав участь у підготовці завдань і водночас є членом журі; формують лічильну групу, завдан­ням якої є підрахунок балів, виз­начення рейтингу команд та окре­мих учасників, переможців у ко­мандному заліку й особистій пер­шості.

Турнір проводять у 3 етапи у вигляді захисту методичних ідей: чвертьфінали, півфінали, фінал. Якщо кількість команд незначна (4—6), достатньо провести лише

2 етапи.

У чвертьфінальних, півфі­нальних захистах зустрічаються 3 команди, які жеребкуванням визначають функціональну роль: доповідача, опонента чи рецен­зента.

Для висвітлення свого варіан­та вирішення завдання (пробле­ми) команді-доповідачу надають до 7 хв. Команда-опонент може дати доповідачу запитання (до З хв) для з'ясування окремих най­суттєвіших моментів або недостат­ньо висвітлених, на їхню думку, шляхів розв'язання. Після цього у своєму виступі тривалістю до 5 хв опонент аналізує запропонований розв'язок, відзначаючи сильні сто­рони доповіді та найсуттєвіші не­доліки. Опонент не пропонує сво­го шляху розв'язання завдання.

Після його виступу проводять дис­кусію між обома командами.

Рецензент має право постави­ти доповідачу й опоненту запитан­ня для глибшого з'ясування суті розв'язання і в своєму виступі (до З хв) дає оцінку розумінню обго­ворюваної проблеми доповідача­ми й опонентами.

Протягом однієї зустрічі необ­хідно розв'язати 3 завдання, пе­релік яких визначають жеребку­ванням, і кожна команда отримує можливість виступити в різних ролях.

Журі оцінює роботу команд за 3-бальною шкалою. При цьому середній бал доповідача збіль­шується втричі, опонента — вдвічі. Перемагає команда, яка за підсумками трьох дій набрала най­більшу суму балів. Якщо у півфіналі чи фіналі беруть участь лише 2 команди, роль рецензен­та вилучають.

Команда-доповідач протягом турніру може відмовитися від ви­рішення одного завдання по­вністю, ще двох завдань тимча­сово без пояснення причин відмови. У разі наступних відмов нарахування балів здійснюється з коефіцієнтом 0,8; 0,6; 0,4 відпо­відно.

У процесі чверть фінальних, півфінальних, фінальних захистів команда не може двічі виступати доповідачем чи опонентом в од­ному й тому самому завданні.

 

 

МАЙСТЕР-КЛАС

 

Майстер-клас – форма передачі досвіду, майстерності, шляхом показу прийомів роботи. Створюється, як правило, на базі досвіду роботи педагогічних працівників, що мають вищу кваліфікацію, категорію, звання “вчитель-методист”, переможців конкурсів “Учитель року”, лауреатів виставки-конкурсу педагогічного досвіду та технічної творчості молоді.

Керівником майстер-класу може бути вчитель, досвід якого вивчений і затверджений.

Метою діяльності майстер-класу є удосконалення наукової, освітньої, професійної підготовки педагогічних працівників, практичного індивідуального оволодіння уміннями та навичками навчання і виховання.
   Основними завданнями керівників майстер-класів є сприяння розвитку педагогічної творчості, передача авторського досвіду з метою удосконалення навчально-виховного процесу, робота з молодими педагогами.

 До майстер-класу зараховуються педагоги, які бажають ознайомитись з досвідом роботи керівника майстер-класу, запозичити кращі ідеї, надбання в навчально-виховній діяльності.

ЯРМАРОК ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ

 

Головною метою ярмарку є активізація творчої діяльності педагогічних працівників, популяризація та пропагування перспективного педагогічного досвіду, допомога творчо працюючим вчителям, колективам у впровадженні педагогічного досвіду в практику навчальних закладів області, виявлення творчо працюючих вчителів усіх типів навчальних закладів області та дошкільних навчальних               закладів.
        Ярмарок педагогічних ідей та технологій доцільно проводити щорічно.

Зворотний зв'язок

Вияв­лення та пропаганда нового змісту та нових технологій освіти, адекватних сучасним суспільно-економічним умовам, пошук ефективних форм, творчого підходу до вирішення проблем  навчально-виховного процесу.

 

ІНІЦІАТИВНІ ГРУПИ

 

Ініціативні групи, як правило, утворюються на час підготовки і проведення найвагоміших науково-методичних заходів (педагогічної ради, науково-педагогічної конференції, педагогічних читань тощо). Ініціативна група вивчає стан актуальних питань навчально-виховної та науково-методичної роботи, відвідує уроки й позакласні заходи, проводить бесіди з учителями, анкетування, узагальнює думки та висловлює побажання щодо удосконалення певної ділянки роботи.

 

ДЕБАТИ

Це обговорення будь-якого питання, обмін думками, полеміка, дискутування.

Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття й обстоювання своїх рішень. Дебати вчать критично мислити, досліджувати різні теми і переконливо викладати свої погляди аудиторії.

У дебатах беруть участь дві команди. Одна з них стверджує певну позицію (позитивна), інша — заперечує її (негативна).

 Основна мета дебатів — переконати нейтральну сторону у тому, що ваші аргументи кращі, ніж аргументи опонентів.

МЕТОДИЧНИЙ РИНГ

Методичний ринг – форма методичної роботи, яка сприяє удосконаленню знань слухачів, дає можливість виявити загальну ерудицію і є різновидом дискусії.
    Методичний ринг можна проводити, коли існує два питання. Заздалегідь готуються два опоненти. Кожен опонент має групу підтримки, яка допомагає своєму лідерові у разі необхідності. Група аналізу оцінює рівень захисту відповідного погляду на питання, рівень підготовки опонента, підводить підсумки.

 

ТРЕНІНГ

   Тренінг – є  формою методичної роботи, також може використовуватись як методичний прийом під час проведення семінару. Націлений на доведення деяких навичок і умінь до автоматизму. Доцільно проводити психолого-педагогічний тренінг та тренінги на формування культури мови.

   Під час тренінгу широко використовують педагогічні ситуації, роздавальний матеріал, технічні засоби навчання.

   Тренування доцільно проводити у групі від 10 до 12 осіб.

Основні принципи в роботі тренінгової групи: довірливе і відверте спілкування, відповідальність у дискусіях і під час обговорення результатів тренування.

 Характер керівництва – демократичний, можливе самоуправління.

 

ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНСИЛІУМ

   Педагогічний консиліум – це пошук шляхів розв’язання складних педагогічних проблем, таких, наприклад, як подолання бар’єрів між вчителем і учнями, учнями та батьками, вчительським, учнівським колективом тощо. На педагогічний консиліум запрошуються представники різних груп, які сідають по колу, поділившись на мікрогрупи, до складу яких входять представники вчителів, учнів і батьків, запрошені педагоги з інших навчальних закладів, методисти тощо.  Кожна мікрогрупа розглядає проблему зі своєї позиції.

Педагогічний консиліум може бути організований для обговорення конкретного випадку, ситуації поведінки конкретної особи. Присутні міркують про причини негативних явищ, шукають способи усунення їх.

 

МЕТОДИЧНИЙ МІСТ

  Методичний міст – одна з активних форм методичної роботи.
   Проводиться з метою розвитку практичних навичок. Темою, як правило, обирають проблеми навчання та виховання. Під час проведення “методичного моста” слухачі вдосконалюють свої аналітичні вміння. До участі в цій формі методичної роботи залучають учителів різних предметів, шкіл тощо. Роль ведучого виконує експертна група, яка складається з учителів, керівників МШМО.

МЕТОДИЧНА ЕСТАФЕТА

Методична естафета – форма методичної роботи, яка складається з декількох етапів і сприяє впровадженню передового педагогічного досвіду.

Перший етап -  «Стоп-кадр» (фрагменти уроку), на якому викладач демонструє нестандартні прийоми, методи, засоби навчання.

Другий етап – «Калейдоскоп нестандартних уроків», у ході якого аналізуються творчі знахідки педагогів.

Третій етап – «Трибуна вільних думок» - викладачі захищають моделі уроків     і беруть участь у диспуті «Джерела педагогічної творчості».

МЕТОДИЧНІ ПОСИДЕНЬКИ

Це форма роботи, яка сприяє створенню сприятливого психологічного клімату даної групи слухачів, а також виробленню правильного розуміння певної педагогічної проблеми.

Методист навчального закладу (голова методичної комісії) планує «методичні посиденьки», бачить доцільність у всій системі методичної роботи, передбачає вихід на кінцевий результат. Для обговорення на «методичних посиденьках» пропонують питання, суттєві для розв’язання якихось вузлових завдань навчально-виховного процесу.

Тему оголошують слухачам заздалегідь, до обговорення вони не готуються.

 Майстерність керівника «методичних посиденьок» виявляється в тому, що він у невимушеній обстановці викликає слухачів на відверту розмову щодо питання, яке обговорюється і підводить їх до певних підсумків. Обговорення найчастіше відбувається за чашкою чаю.