Методичні рекомендації класному керівникові "Виявлення ознак жорстокого поводження з дітьми та незадоволення їх потреб"

 

Міністерсво освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 51

 

 

 

 

Виступ на методичному об’єднанні класних керівників

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації  щодо виявлення ознак жорстокого поводження

 з дітьми та незадоволення їхніх потреб

 

 

 

 

 

 

 

 

практичний психолог

ЗОШ № 51

Жиляєва О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Причини проявів насильства та  його види

 

         Переважна більшість дорослих, які чинять насильство над своїми дітьми, в дитинстві самі зазнавали насильницьких дій. Ставши батьками, вони  починають застосовувати ті ж методи виховання, що й  їхні батьки. Крім того, насильство стає наслідком життєвих негараздів, від яких потерпає  людина, тому дорослі виливають свій гнів і розчарування на дітей навіть  без наміру їм зашкодити.

 

Серед факторів ризику, які спричиняють насильство в сім’ї, є такі:

-         злидні;

-         соціальна ізоляція;

-         часті кризи в сім’ї;

-         безробіття;

-         вживання наркотичних речовин та алкоголю;

-          відсутність виховних навичок;

-         імпульсивність;

-         насилля з боку інших дорослих членів сім’ї.

 

Насильство над дітьми в сім’ях, як правило, є циклічним процесом. Воно буває раптовим, довготривалим і  систематичним.

 

Раптовий характер насильства може призвести  до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.

 

Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є  очевидними, проте може загрожувати життю дитини.

 

Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.

 

 Види насильства

 

Існують різні види насилля над дітьми: фізичне, сексуальне, емоційне та занедбаність.

 

Фізичне насилля  – це будь-яка фізична травма, причиною якої може бути побиття, удари, укуси, опіки або будь-яка інша фізична шкода, завдана дитині. Травма може бути навмисною і ненавмисною, а також наслідком  надмірних дисциплінарних  вимог чи покарання.

 

         Ознаки  фізичного насильства:

-         синяки або поламані кості;

-         відбитки предметів предмета;

-         синець або поріз, якому немає пояснень;

-         залисина;

-         боязнь дорослих, особливо батьків;

-         агресія;

-         боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику.

 

Сексуальне насилля  – це пестощі та інші дотики до геніталій дитини, інцест, зґвалтування, експлуатація дитини в проституції та порнографії, ексгібіционізм, содомія. Сексуальне насилля є найменш відкритим видом насилля, тому що дорослі, як правило, через сором, що може відчувати дитина,  спонукають її  до таємності і мовчання.

 

Ознаки сексуального насильства:

-         таємність;

-         надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та предметах, що знею пов’язані;

-         надмірний прояв уваги до всього, що пов’язане з  сексуальною темою;

-         побоювання  певної людини чи члена сім’ї;

-         надмірна піддатливість;

-         агресія;

-         біль при сечовипусканні;

-         ускладнення при  ходьбі чи сидінні;

-         нетримання сечі;

-         анальний чи вагінальний свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.

 

Емоційне насилля – вербальне або психологічне насилля, інтелектуальна травма,  Емоційне насилля можна визначити як дії або недбале ставлення батьків/опікунів, піклувальників, які спричинили чи могли спричинити серйозні емоційні чи інтелектуальні порушення, його причиною може  також стати надмірне покарання або його незвичні види. Діти, що стали жертвами  сексуального чи фізичного насилля, переважно зазнали й емоційного насильства.

 

Ознаки емоційного насильства:

-         відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;

-         порушення мови, сну, прийому їжі;

-         систематичне повторювання дій, зокрема  – розкачування, смоктання пальців, кусання;

-         відсутність зосередження та  уваги;

-         відсутність інтересу чи емоцій;

-         депресія або віддаленість;

-         агресія.

 

До насилства відноситься і занедбання. Занедбання буває педагогічне, емоційне, медичне. Найбільш доцільно зупинитися на фізичному занедбанні.

Фізичним занедбанням є незадоволення основних фізичних потреб дитини  в  їжі, одязі, гігієні, житлі.

Ознаки фізичної занедбаності:

 

-         брудний та пошкоджений одяг,  невідповідний до сезону;

-         безсоння;

-         недотримання гігієнічних норм;

-         медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;

-         ховання або крадіжка їжі;

-         відсутність або низький рівень соціальних навичок;

-         бездоглядність;

-         нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.

 

 

 

Наслідки жорстокого поводження та незадоволення потреб дітей відповідно до їхніх вікових особливості

 

 

 

 Ранній вік

 

Немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих   для них,  та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі.

 

Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони  часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування  їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

 

Дошкільний вік

 

Фізичний розвиток: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

 

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів,  нездатність зосередитися.

 

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність;  нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість  або відчуженість від дорослих та  однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час  гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними);  відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії,  утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

 

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий  контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчужуваність, ознаки емоційних розладів  на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності;  вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

 

Молодший шкільний вік

 

Діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словами довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвальбу  та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання.

 

У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати.

 

У таких  дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому  необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до  асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі,  говорять неправду, крадуть тощо.

 

Підлітковий  вік

 

Рівень  емоційного розвитку не відповідає фізичному (емоційно дитина виявляє високий рівень обізнаності щодо статевих відносин та готовність до них при фізичній незрілості, погано розуміє себе й оточуючих і не може описати, чим відрізняється від інших людей).

 

Дитина соромиться свого тіла, одягається невідповідно до розміру  чи обставин – або в занадто великий, яким намагається прикрити свої частини тіла, або в занадто відвертий одяг.

 

Як правило, самооцінка є заниженою чи завищеною (підлітки, які в результаті насилля  мали травми, після яких залишилися шрами чи  каліцтво, в переважній більшості мають низьку самооцінку, через що  нерідко перебільшують значимість дорослої людини). Іноді дитина не ідентифікує себе зі своїми однолітками, однак не має довірливого ставлення до дорослих, є замкнутою.

 

Факт статевого дозрівання сприймається (особливо дівчатками) як наслідок спричиненої раніше фізичної шкоди.

 

Про наявність серйозних психологічних проблем свідчать виникнення розладів шлунку, зокрема такі захворювання  як  анорексія та булемія.

 

Свідченням сексуального насильства над дитиною може бути її сприйняття себе як «зіпсованої» людини, внаслідок чого вона має сильне відчуття сорому та провини, негативне ставлення до власного тіла. В неї відсутня самоповага. Вона має  недовіру до інших, боїться осіб протилежної статі та фізичних контактів, подібних до обіймів чи дотиків.

 

Як захисна реакція на дисфункційну ситуацію в сімейному оточенні для дитини стає характерною проблемна поведінка: вона нерегулярно відвідує школу, порушує дисципліну, буває надмірно агресивною, безпідставно критикує батьків та близьке оточення.

 

 

 

 

 

Проблеми, на які  наражаються діти, що  зазнали насильства

 

 та занедбаності, незалежно від віку

 

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

 

-         відсутність здібностей до навчання;

-         небажання ходити до школи;

-         схильність до скоєння злочинів,  жорстоке поводження;

-         проституція;

-         інфекції, що передаються статевим шляхом;

-         підліткова вагітність;

-         вживання алкоголю або наркотиків;

-         безробіття;

-         посттравматичні стресові розлади;

-         депресія або низька самооцінка;

-         дефекти мовлення;

-         ушкодження головного мозку;

-         схильність до самогубства.

 

Роль соціального працівника у взаєминах  батьків та дітей

 

Соціальним працівникам надзвичайно важливо вміти розпізнавати ознаки насильства над дітьми та  розуміти їх поводження внаслідок цього; постійно поповнювати свої знання про особливості дитячого розвитку та характерні для кожного віку дитини риси поведінки.

 

Необхідно пам’ятати:

 

-         як і всі люди, діти теж мають свої потреби;

-         компенсація потреб впливає на поводження дитини;

-         „хороша поведінка” і „погана поведінка” – це визначення, що властиві  батькам;

-         діти не поводяться погано, вони поводяться відповідно до своїх потреб;

-         поведінку дитини слід сприймати об’єктивно;

-         якщо батьки не можуть прийняти будь-яку поведінку своїх дітей, соціальний працівник повинен націлювати їх на її зміни без завдання дитині фізичної чи моральної шкоди;

-         поводження немовлят невідповідно до віку завжди має  причини, які слід з’ясувати;

-         дітям слід допомагати  відчувати своїх батьків;

-         більш доцільним є  зміна оточення дитини, ніж її самої.