Методичні рекомендації "Національно-патріотичне виховання учнів на уроках історії"

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
Олександр Довженко

Патріотичне виховання – це основа, на якій ґрунтується суспільство держави. Суть патріотизму розкривається в умінні жити інтересами свого народу, власної держави. Виховувати в дитині патріота – означає навчати її жити заради Вітчизни. Сучасний навчальний заклад – це серце та розум суспільства, центр виховання людини майбутнього, унікальне творіння людства, простір буття дитини, у якому вона повинна мати можливість повноцінно жити.

Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) –
це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її
інтересам.

Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків
з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та
культурою. Патріотичне виховання підростаючого покоління – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної освіти, адже дитинство і юність – сама благодатна пора для виховання відчуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування в учнів любові до своєї Батьківщини.

Патріотизм – одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. В учнів необхідно виробити відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.

Основні завдання національно-патріотичного виховання:
 розвиток у суспільстві високої соціальної активності, громадянської
відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що
складатиметься з громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю
проявити її в повсякденній діяльності з забезпечення сталого розвитку;
 утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого
України;
 створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної
соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення
соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення;
 виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни,
законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та її обов’язків,
громадянського та професійного обов’язку;

 розвиток у громадян почуття гордості, глибокої поваги до
символів держави – Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста;

 створення умов для посилення патріотичної направленості
телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України;
 формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток
дружніх відносин між представниками різних етнічних груп.

Уроки історії – це особлива можливість для патріотичного
виховання. Патріотизм учнівської молоді повинен ґрунтуватись на знанні про
історико-культурні традиції народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, Січових стрільців, борців із німецьким фашизмом.

Основними напрямами патріотичного виховання на уроках історії є:
 ставлення до держави (державо-патріотичне виховання, орієнтоване на
соціальні інтереси, патріотизм, почуття відданості);

 ставлення до суспільства (громадянське виховання, орієнтоване на
виховання соціальних якостей особистості – громадянськості, поваги до закону, соціальної активності і відповідальності);

 ставлення до культури (повага до культурних цінностей і досягнень,
виховання духовності, національної самобутності);

 ставлення до своєї особистості як унікальної цінності.

Програма з історії України передбачає виховання в учнів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Викладачу надані широкі можливості для формування громадянської та національної свідомості молоді.

При здійсненні складного процесу патріотичного виховання необхідно
використовувати проблемні задачі. Проблемні задачі розвивають вміння мислити творчо та критично.

Наприклад, при вивченні історії України  ХVІ ст. можна розв’язати наступну проблемну задачу: «Існує точка зору, що в Запорізькій Січі була не демократія, а охлократія (влада натовпу), яка перешкоджала утвердженню ідеї державності. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою? Свою відповідь обґрунтуйте».

Вивчаючи тему «Українські землі в ІІ пол. ХVІІ ст.» викладач може запропонувати й інші проблемні задачі. Як от:

1. Складіть ланцюжок подій, що відображають причинно-наслідковий

зв'язок між двома історичними процесами:

 Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст.
Руїна.
Поясніть, чому українцям не вдалося досягти згоди. Як можна було уникнути
Руїни? Чи було це можливим у тих історичних умовах?

2. Правильно чи помилково стверджувати, що в ході Національно-визвольної
війни зародилась ідея української державності? Які історичні факти свідчать на користь цієї точки зору, а які їй суперечать?

При вивченні матеріалу «Морські походи козаків. Гетьман П. Конашевич – Сагайдачний», слід поставити мету – сприяти осмисленню ролі особи в історії, відповідальності за власні дії. Доречним є завдання: «Внесок гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного в розвиток України можна визначити рядом дієслів. Доповніть їх іменниками та прикметниками.
Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний:

Завершив…
Здійснив…
Переміг…
Упорядкував…
Відстоював…
Зміцнив…
Уславився…

Викладач історії повинен працювати над тим, щоб кожен учень відчував себе причетним до долі України (через свою причетність до повсякденного життя своєї родини, кола друзів, навчального закладу, рідного міста), відзначався національною гідністю. А для досягнення цієї мети слід займатися з учнями науково-дослідницькою роботою. Зокрема, краєзнавство сприяє вихованню в учнів любові та поваги до отчого краю, що є важливою основою патріотизму.

Крім вивчення теоретичного матеріалу, учням слід запропонувати для
ознайомлення і дослідження фото- та відеодокументи.

При здійсненні патріотичного виховання слід використовувати різноманітні форми роботи як на уроці, так і в позаурочний час, а саме:
          1. Інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «круглі столи»,
«усні журнали»). Наприклад, при вивченні теми «Україна в період незалежності» проводиться конференція з елементами презентації «Історія становлення та діяльності Народного Руху України», диспут «Відродження незалежності України: закономірність чи випадковість», «І.Мазепа як людина та історичний діяч».

2. Діяльнісно-практичні групові (групи дослідників-пошуковців, огляди конкурси): тематичні презентації (відповідно теми уроку чи позакласного заходу).

3. Інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг). На уроках історії також активно використовуються інтерактивні методи навчання («мозковий штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «акваріум», «займи позицію» і т.д.)

4. Діалогічні (бесіда, рольові ігри). На уроках створюються ситуації, коли учні уявляють себе історичною особою і прогнозують свої дії в тій чи іншій ситуації, висловлюють свої позиції.

5.  Індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання).

6. Наочні (виставки, стенди, бюлетені, фото, відеоматеріал, презентації).

В.О.Сухомлинський підкреслював, що «патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яке проникає в усе, що пізнається, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується...»

Вчитель історії засобом свого предмета проектує людину, виховує на своїх уроках юного патріота, формує патріотичні почуття і переконання на історичних прикладах, спрямовує до «рухів і поривів духу».

Безумовно, патріотичне виховання має бути основою педагогічного процесу. Виховання підростаючого покоління за принципом ціннісного ставлення до своєї держави – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей  процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення.
Будь-який навчальний заклад мусить виховувати громадян України. Нам
необхідно працювати так, щоб випускники школи усвідомили те, що вони –громадяни України, щоб пишалися тим, що живуть і працюють у великій прадавній європейській державі.